увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 28.09.2016 14:59
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Метастази російської пропаганди

05.10.15 | Євгенія Бардяк

У конференції ОБСЄ щодо розгляду виконання зобов’язань у галузі людського виміру, котра проходила протягом двох минулих тижнів у Варшаві, я брала участь вперше. Одним з найбільших вражень, які на мене справив цей захід, була наявність очевидної та всюдисущої російської пропаганди. Одразу мені «пощастило» почути, як турбуються різні громадські діячі станом прав людини НА Україні. Перед величезною міжнародною аудиторією на робочому засіданні у секторі громадянського суспільства слово мали один за другим представники різних, як пізніше виявилося, російських неурядових організацій. Перші двоє розповідали, називаючи чіткі дати, про конкретні випадки нападу на інакодумців в Одесі та Харкові (хоча Google, до речі, про це не знає). Нападниками, зі слів спікерів, були добровольці батальону «Азов» та члени «неофашистських організацій», «яких, – додала виступаюча, – нібито на Україні не існує». Третій – висловлював щире невдоволення прийнятим законом про декомунізацію та масовим поваленням пам’ятників – «пам’яток історії». Цих спікерів я сприйняла спершу як представників українських псевдоорганізацій, але насправді вони виявилися російськими так званими ґонґо (GONGO – Government-Organized Non-Governmental Organization) настільки «добре обізнаними» у реаліях та подіях нашої країни.

Хоч вони і представилися як члени різних організацій, проте діють як єдина пропагандистська група. Один із них – Олексій Дюков – директор фонду «Історична пам’ять», який описує події сучасної історії так, як це вигідно Російській Федерації. Його дослідження стосуються не тільки України, але також і Литви та Латвії[1]. Офіційна Рига оцінила напрацювання історика, і ще в 2012 році заборонила в’їзд до країни. У 2014 році при спробі перетнути кордон Литви Дюкову було повідомлено, що він і тут персона нон-грата на невизначений термін. Крім того, латвійці внесли його у список небажаних осіб для Шенгенської зони, але, як бачимо, поки це не дало результатів. Інформації щодо заборони на в’їзд цієї особи в Україну я не знайшла, хоч така потреба, як на мене, очевидна. Ретельна багаторічна робота над створенням образу українських націоналістів як зграї фашистів, зафіксована у ряді книг[2] цього автора та його колег. Зараз увага псевдонауковця прикута до порушення прав людини «в ході громадянського протистояння на Україні». Першим виданням з цієї тематики була книга «Масові порушення прав людини під час громадянського протистояння на Україні у період 22 лютого – 22 травня 2014»[3], пізніше з’явилася більш розгорнута версія[4] «Масові порушення прав людини в ході конфлікту на Україні у період 2013–2014 рр.»[5]. Зі своїм останнім напрацюваннями він і приїхав на конфренцію у Варшаву. Ось декілька цитат з цього так званого звіту:

«У ніч на 30 листопада правоохоронні органи зробили спробу силового розгону мітингувальників на Майдані Незалежності в центрі Києва. У результаті дій міліції травми отримали 79 протестуючих, 10 з них були госпіталізовані. Травми також отримали 12 співробітників правоохоронних органів. З боку протестувальників у нічних сутичках з правоохоронцями брали участь активісти радикальних націоналістичних організацій» (що, як відомо, не відповідає дійсності, адже основна маса – це були студенти[6]).

Олексій Дюков

«29 серпня у Львові було скоєно напад на консульство Росії. Націонал-радикали зірвали з будівлі табличку, а також намагалися обкласти периметр консульства автомобільними шинами. Акція пройшла при бездіяльності правоохоронних органів» (що інтерпретовано з використанням «ярликів»[7]).

«Офіційний Київ здійснює тиск на незалежні ЗМІ, переслідує українських і російських журналістів, котрі поширюють „неправильну“ інформацію». Листівки до цієї теми, до речі, теж активно розповсюджувалися на конференції, як роздатковий матеріал.

«Проведення АТО в південно-східних регіонах України та створення добровольчих батальйонів привели до помітного зниження криминальної активності формувань, створених на основі „самооборони Майдану“. Однак злочини кримінального характеру цими формуваннями все ж відбуваються».

На розкладках це видання афішувалося як напрацювання Інформаційної групи про злочини проти особи (Information Group on Crimes against the Person (IGCP)[8] і як таке, що заборонене в Україні. Власне, цю «Інформаційну групу» представляли двоє інших спікерів – Олеся Орленко і Максим Вілков, які, крім того, також є членами[9] фонду «Історична пам’ять». Орленко – така собі «дівчина-відмінниця», котра закінчила Російський державний гуманітарний університет, навчалася в аспірантурі, на її сторінці в соціальній мережі жодного слова про політику, тільки класична музика, допомога тваринам, закордонні стажування. Проте, як в інтернет-мережі, так і в реальних заходах громадська пропагандистська діяльність розгортається у повній мірі: ведення блогів, участь у прес-конференціях, закордонні поїздки на різноманітні виступи і координаційна діяльність IGCP. Це тріо, очевидно, проводить багато часу як у спільних відрядженнях (до слова, на минулорічній конференції ОБСЄ вони теж запам’яталися українським учасникам своїми наклепницькими виступами на адресу України), так і в повсякденному житті, що видно з фото у соціальних мережах.

Максим Вілков

Очолював російську делегацію пропагандистів чоловік з чималим досвідом оббріхування – директор Фонду дослідження проблем демократії, член Громадської палати Російської Федерації Максим Григор’єв. Спершу я познайомилася з його активністю у Twitter, оскільки під час робочого засідання конференції ОБСЄ можна на великому екрані читати пости, які стосуються цього заходу. Чоловік доволі ґрунтовно підготувався, адже один і той самий бруд проти України лився з його сторони безкінечними інфографіками і твітами. Особиста зустріч теж не забарилася: оминути сайд-івент Коаліції громадських організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі» він просто не міг. Там ця особа влаштувала майже шоу – усім роздавав свою доповідь «Військові злочини українських силовиків: тортури і нелюдське ставлення»[10], замість запитань намагався озвучити російську версію війни на сході України, провокував присутніх, перекручуючи факти. Продукт його графоманії вражає своєю емоційною подачею, надмірною деталізацією описів, навішуванням ярликів. І тут, звісно, не обійшлося без націоналістів, бандерівців та «правосеків». Декілька показових уривків:

«Українськими силовиками широко практикується катування за допомогою утоплення, удушення із застосуванням „бандерівського“ зашморгу та інші форми позбавлення повітря».

Максим Григор’єв

«Постраждалий від тортур Юрій Новосельцев розповідав, як біля його приміщення військовослужбовці України з західно-українським акцентом били і ґвалтували захоплену жінку: „В одну з ночей я почув, як били жінку, вона кричала. Ці молоді військовослужбовці (від 18 до 25 років, не старші) розмовляли українською мовою із західним акцентом, тобто деякі слова були уперемішку з польськими“».

У будь-якому випадку наше дослідження його байдужим не залишило і свої вміння зміщення акцентів, або whataboutism за Міллером[11], він використав і в соціальній мережі, де у нього, на жаль, доволі багато читачів.

Пропаганда з уст іноземців зачіпає, але не ранить так, як брехня українців, чиї брати гинуть за незалежну державу. Ще гірше, коли це – не просто земляк, а ще й особа, яка позиціонує себе як правозахисник. Таким вовком в овечій шкурі виявився Олексій Тарасов – керівник Всеукраїнської комісії з прав людини[12], який цього року був у складі російської делегації і виконував роль московського рупора. Ось що пише учасниця конференції Ольга Скрипник: «Сьогодні на засіданні з гуманітарних питань (у тому числі, по біженцях і переміщених особах) виступав представник так званої „всеукраїнської комісії з прав людини“. Він, думаю, усвідомлено стосовно громадян України використовував термін біженці, не використав поняття ВПО. Заявив, що причина „біженців в Україні“ – це тільки дії України… Молодий чоловік не знав і начебто навіть не розумів української мови, після виступу відразу зник, був у компанії російської делегації. В роздаткових матеріалах ця організація залишила свою „публікацію“ під назвою „Неоголошена війна в центрі Європи“. Зазначено, що надруковано в Києві, правда, не в друкарні, а на „власному обладнанні“. За першими рядкам введення ясно, чиї інтереси представляє ця „комісія“».

Олексій Тарасов

Очевидно, що російська пропаганда працює якісно і методично, тому нам залишається тільки одне – дотримуючись етичних норм, говорити правду. А сказати нам є що.

Євгенія Бардяк,
Івано-Франківська обласна організація «Молода Просвіта»

Фото з соцмереж.

 

[1] rus.delfi.lv

[2] www.historyfoundation.ru

[3] www.stena.ee

[4] varjag-2007.livejournal.com

[5] igcp.eu

[6] dt.ua

[7] galinfo.com.ua

[8] igcp.eu

[9] www.historyfoundation.ru

[10] ruskline.ru

[11] https://slon.ru/posts/57165

[12] uhrc.org.ua

коментарі

новий коментар