увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 29.09.2016 19:58
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Європейський Суд виніс рішення про порушення права на свободу мирних зібрань у справі "Карпюк та інші проти України"

06.10.15 | Яра Скрипник, Вікторія Харченко

6 жовтня 2015 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі «Карпюк та інші проти України» за скаргою 7 громадян України з приводу подій, які відбулися ще 2001 року та стосувалися ряду важливих подій у становленні української державності.


Нагадаємо, що на початку двотисячних українське суспільство серйозно сколихнула хвиля протестів, що була спрямована на відставку тодішнього Президента України Леоніда Даниловича Кучми. Незадоволених головою держави більш ніж вистачало, але справжньою «бомбою», що вибухнула, змусивши активістів вдатися до рішучих дій, стало зникнення та подальше вбивство опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. В листопаді 2000 року (через два місяці після смерті Гонгадзе) тодішній лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз оприлюднив досить скандальні записи розмов пана Кучми із іншими відомими політиками, співробітниками Адміністрації Президента та силовиками, з яких випливало, що саме Президент України та його найближчі соратники стали замовниками вбивства відомого журналіста, тому що Георгій Гонгадзе був занадто принциповим та «неугодним» для влади.


Напруга, що вирувала у країні, досягла найвищої точки, тому «коридорні» інтриги вже не могли залишатися лише коридорними, і перемістилися до самого серця столиці – Майдану Незалежності. Варто відзначити, що прихильників антипрезидентської політики було досить багато – зокрема, Соціалістична партія України, партія «Батьківщина», УНА – УНСО та багато інших. Гасло «Хочемо правди!» лунало ледь не на всю столицю. Однак силовики наполегливо «попросили» згорнути акцію тому, що в той момент саме збиралися нібито реконструювати головну площу країни.


Після закінчення тривалої другої хвилі протестів (майже два місяці на лютому морозі), стало зрозуміло, що вони неефективні, оскільки пан Кучма продовжував обіймати свою посаду, до того ж, встиг досить жорстко «проїхатися» по опозиції в скандальній «Заяві Трьох». Захищеними почувалися також усі керівники силових структур, «справа Гонгадзе» не рухалася з мертвої точки. Закінчилося все досить прозаїчно: 1 березня 2001 року наметове містечко на Хрещатику силою ліквідували.


Одначе те, що здавалося кінцем, виявилося лише початком. За день до Дня народження Тараса Шевченка, 8 березня 2001 року, опозиційні сили попередили голову держави про те, що вони вимагають від нього, щоб на наступний день, 9 березня 2001 року, під час офіційних заходів на території парку його не було, і про свій намір провести там патріотичну акцію.


Реакція на заяву була миттєвою: вночі у парку ім. Т. Г. Шевченка вже стояли кілька тисяч міліціонерів, тому процедура покладання квітів Президентом минула цілком спокійно. Після цього Президент вирушив за кордон у справах, а у центрі столиці почала розгортатися справжня бійня. Співробітники міліції, намагаючись зупинити мирний мітинг, застосували кийки, битки, почалася паніка та масові сутички. Людей заарештовували буквально «пачками», не розбираючись, ловили на вокзалах, вираховуючи по націоналістичній символіці. Пізніше більшість із арештантів звільнили, притягнувши їх до адміністративної відповідальності за незначні адміністративні правопорушення.


Заарештували в той день і лідерів та членів партії УНА – УНСО, в тому числі Андрія Шкіля, Миколу Карп’юка, Миколу Ляховича, Григорія Ляховича та інших. Вже влітку відкрили кримінальне провадження проти більш ніж двадцяти активістів партії, звинувачуючи політичних і громадських діячів у заподіянні тілесних ушкоджень значній кількості працівникам міліції, а також у спричиненні великої матеріальної шкоди державі. В суд справа потрапила надзвичайно швидко, незважаючи на те, що неточностей в документації та словах свідків було безліч. Покарання вийшло жорстоким – від двох до п’яти років позбавлення волі, але 7 квітня 2006 року Верховний Суд України пом’якшив покарання деяким фігурантам справи.


Деякі із постраждалих у 2004 році подали скаргу до Європейського Суду із прав людини і спираючись на статтю 3 Європейської Конвенції і з прав людини (заборона нелюдського поводження, або покарання, що принижує людську гідність) скаржилися, що під час досудового слідства з ними жорстоко поводилися, а на численні скарги щодо цього не звертали жодної уваги. Заявники також скаржилися на порушення права на справедливий судовий розгляд, посилаючись на те, що підсудні не мали можливості викликати та допитати власних свідків, не мали нормального доступу до адвоката, а на деякий час одного з Заявників і взагалі виключили із судової зали під час слухання. Нарешті Заявники стверджували, що правоохоронці, відмовивши їм у доступі до культурної пам’ятки – пам’ятника Тарасу Шевченку, якому вони хотіли покласти квіти у річницю дня його народження, та жорстоко розігнавши мітинг, затримавши більшість його організаторів та учасників, порушили також і права на свободу вираження поглядів та свободу мирних зібрань та об’єднань, закріплених Європейською Конвенцією.


Європейський Суд, дослідивши доводи сторін, виніс рішення, у якому постановив, що дійсно відбулося порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції, оскільки у національних судах не було викликано та допитано свідків, на виклиці яких наполягали Заявники, що вплинуло на хід справи. Також Суд вирішив, що стосовно трьох заявників – пана Миколи Карпюка, пана Миколи Ляховича, пана Ігоря Мазура, було порушено статтю 11, яка гарантує право на свободу мирних зібрань та об’єднань.


П.С. Цікавим є факт, що одного із Заявників за цією справою Миколу Карпюка, який є заступником лідера «Правого сектору» ( раніше УНА- УНСО), у березні 2014 року було викрадено та незаконно вивезено з України на територію Російської Федерації. Російські правоохоронці закидають чоловікові звинувачення у тому, що він начебто в 1994-1995 роках приймав участь у Першій чеченській кампанії від імені УНА-УНСО, і що він винний у вбивствах кадрових російських військових. Судові тяжби тривають, на даний момент пану Карпюку загрожує не менш ніж п’ятнадцяти років позбавлення волі згідно російського законодавства.

коментарі

новий коментар