увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 01.10.2016 07:55
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Що означає амністія для сепаратистів?

07.10.15 | Євген Захаров

На переговорах лідерів «нормандської четвірки» було прийнято рішення, що перед проведенням виборів за українським законодавством бойовики повинні пройти процедуру амністії.

Повна амністія для людей, які вбивали і катували, просто неможлива, оскільки залишити без покарання певні тяжкі та особливо тяжкі злочини означає гарантувати, що ці люди будуть продовжувати займатися тією ж діяльністю і надалі.

Судячи з того, що говорив Президент Порошенко у своєму інтерв’ю після саміту четвірки, там приблизно таке ж розуміння. Тобто йдеться про те, щоб не піддавати кримінальному переслідуванню тих, хто не скоював злочинів, а просто брав участь у якихось сепаратистських акціях, стояв на блокпостах і так далі. Це дійсно можливо, а ось повна амністія - абсолютно ненормальний варіант.

Більше того, саме формулювання «амністія» в контексті даного договору звучить досить дивно, оскільки амністувати можна засуджених, вина яких доведена в судовому порядку; сам факт амністії говорить про пом’якшення покарання. Амністувати ж тих, чия вина судом ще не доведена, не можна. За презумпції невинуватості до вступу вироку в законну силу людина злочинцем не є. А амністія для людини, ще не визнаного злочинцем, - безглуздя.

Тому всі паризькі домовленості, строго кажучи, перебувають за межами права. Це виключно питання політичної доцільності, тому слово «амністія» тут в принципі некоректно застосовувати.

Шансу на реалізацію цих домовленостей в нинішніх умовах, на мій погляд, немає. І не тому, що Україна цього не хоче, а тому, що Росія не допустить їх реалізації.

Звичайно, результати паризького саміту - ще один крок до миру. Від лінії розмежування відводять танки і озброєння калібром понад 100 мм, і це дуже важливо. Але ж лишається ще й стрілецька зброя, залишаються міни, які закладають сепаратисти і на яких постійно підриваються наші військові. Крім того, уздовж кордону України з Росією є військові бази РФ, а, значить, все це може полихнути з новою силою в будь-який момент, як тільки Росія цього захоче, що ми вже неодноразово спостерігали.

До слова, досі всі домовленості супроводжувалися загостреннями на фронті. Мала місце ескалація після першого Мінська, а після других переговорів відбулося захоплення Дебальцеве. Тому в мене немає впевненості в міцності перемир’я, адже головна причина того, що відбувається - це небажання Російської Федерації та її керівництва відпустити Україну.

Головна мета всього цього - тримати нас в напрузі, не дати нам жити, зробити так, щоб ми щодня витрачали більше 100 млн гривень на військові потреби, а не на розвиток країни. І створені Росією вогнища напруженості в Донбасі, в яких людей пересварили один з одним так, що важко собі уявити їх подальше мирне співіснування. Як ті, хто їхав і повернеться, будуть жити разом з тими, хто залишалися?

Цей конфлікт затягнеться надовго: домогтися повного миру в регіоні - справа десятиліть. Але вся біда в тому, що не видно ніяких ознак того, що керівництво Російської Федерації планує свою нинішню політику змінити. Тому я, на жаль, скептично ставлюся до можливості реалізації цих домовленостей.

І все ж таки займатися цим потрібно; давно сказано, що поганий мир краще доброї сварки. Крім того, будь-які подібні кроки означають, що стріляти будуть менше, що не буде стільки вбитих і поранених, а саме це найголовніше.

6 жовтня 2015 року