увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 30.09.2016 18:11
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Абетка демократії: свобода творчості

12.10.15 | Всеволод Речицький

Свобода творчості – поняття, яке використовується в конституційному праві для позначення одного із суб’єктивних прав. У найбільш загальному вигляді свобода творчості являє собою людську здатність налаштовувати по-новому елементи поля своєї свідомості (А. Моль). Творчістю прийнято вважати будь-який людський акт, ідею або продукт, який суттєво змінив існуючий культурний домен або створив новий (M.Csikszentmihalyi). Прийнято вважати, що художня, наукова та інша творчість є ефективним засобом звільнення людини від стану пригнічення, результатом сублімації психічної енергії, перенесення її на інші сфери. У цьому сенсі творчість являє собою вихід за рамки замкненого середовища, руйнування його кордонів. Здатність до творчості філософ Е.Гуссерль вважав важливим проявом людської екзистенції.

Наукова теорія творчості почала розвиватися у 50-ті роки ХХ ст. При цьому в академічному слововжитку використовувались два терміни: творчість (creativity) – для позначення власне творчості та творча активність, творча робота (creative activity, creative work) – для позначення більш широкої за своїм змістом інноваційної діяльності. Нині ці поняття вважаються суттєво різними, оскільки розуміння творчості нині протиставляється будь-якій рутинній діяльності. У 60-ті рр. ХХ ст. творчість сприймалась також як спосіб подолання феномену відчуження в індустріальному світі. Метою і виправданням творчості традиційно вважається створення символічного продукту – результату роботи не на замовлення, предметного втілення вищих духовних устремлінь і цінностей людини.

На думку А.Етціоні (A.Etzioni), епоха модерну дозволила сформуватися двом паралельним тенденціям: перша з них проявилась в розділенні людської активності на операції з предметними і символічними об’єктами, а друга – в тому, що людська активність стала більш багатоманітною, варіативною. Водночас творчість стали сприймати в якості одного з наслідків зростання людської свободи. Сьогодні свободу творчості вважають умовою належної взаємодії трьох елементів: а) культури, яка містить в собі основні символічні правила; б) індивіда, який винаходить і постачає новизну; в) експертизи творчої діяльності ринком. У цьому підході свобода творчості є умовою належної взаємодії індивідуальної свідомості з щільним соціальним (культурним) контекстом.

Принципова відмінність творчості від рутинної праці полягає в її мотивації. На відміну від повсякденної праці, творчість відображає в собі специфічне прагнення людини до неутилітарної діяльності. Постання і розвиток індустріального світу дозволили чітко розділити два види людської активності: творчо-інноваційну та репродуктивну. Однак творчість не слід вважати просто синонімом винахідливості. У постіндустріальному світі творчу здатність прийнято вважати прерогативою таланту, наслідком природної обдарованості. На думку філософа А.Уайтхеда, творчість – це особлива сутність, яка характеризує кінцеву природу факту. Щось нове виникає там, де його раніше не існувало – у цьому полягає суть творчої спроможності. У такому підході свобода творчості виступає нормативною вимогою щодо належної організації діяльності, яку неможливо передбачити або спланувати.

У постмодерні творчість вбачають не лише у постановці проблеми, але й у винайдені термінів та понять, за допомогою яких дану проблему можна розв’язати (Ж.Дельоз). Саме по собі стремління до творчості нерідко означає людську занепокоєність існуючим станом речей. На думку філософа О.Богданова, спочатку люди одержували стимули творчості від їх спілкування з природним середовищем, але пізніше були винайдені синтетичні каталізатори творчості, що частково пояснює високий рівень оплати творчої праці.

У філософії Спінози творець – це індивід, чиї особисті якості проявляються в його творах. Як стверджує сучасна наука, в мозку людини можуть існувати особливі групи нейронів, які відповідають за її неповторність. І якщо це так, то саме вони визначають унікальну спроможність творця. У будь-якому випадку свобода творчості сприяє самовираженню особистості, яка відкидає більшість існуючих зразків і трафаретів.

Органічний конституціоналізм охороняє свободу творчості, оскільки лідируючі країни схильні покладатися на новизну. До того ж, передовими суспільствами неможливо маніпулювати. Оскільки гарантією прогресу закономірно вважається підтримання інновацій, сучасний захист творчості вимагає правової охорони інтелектуальної власності у поєднанні з юридичними гарантіями інтелектуальної свободи. У свою чергу, творче самовираження таланту передбачає вільний доступ громадськості до ринку його унікальних здобутків.

Забезпечення свободи творчості вимагає регулятивних можливостей як міжнародного, так і національного конституційного права. Захист творчості можна також вважати імперативом глобального інформаційного права, оскільки творець є постачальником новизни, яка поширюється незалежно від кордонів. Таким чином, свобода творчості є специфічною вимогою сучасного правового регулювання.

У рамках творчого процесу обдарована людина знаходиться в стані комунікації з ринком існуючих мистецьких, наукових та технологічних винаходів, а також з іншими творцями – її сучасниками і попередниками. Загалом, як прийнято вважати, творча спроможність вимагає конкуренції, критики ринку і адекватної винагороди таланту. Строката, багатоманітна за своїм змістом творчість не лише естетично надихає публіку, але й допомагає людям знайти своє місце в світі.

Закономірно, що гарантій свободи творчості вимагають не лише мистецтво і наука, але й логіка сучасного промислового виробництва. Як відомо, кількість винаходів у світі в період між 1700 та 1750 рр. дорівнювала 170, в період між 1750 та 1800 – 861, між 1850 та 1900 – 1150 (Л.Мамфорд). При цьому стрімкий ріст винахідництва пояснювався не лише розвитком техніки, але й розширенням простору творчої уяви індивіда. Зокрема, у США, які є світовим лідером за кількістю наукових і мистецьких інновацій, конституційні та інші юридичні гарантії творчості оформилися як цілісне «право свободи» (Р.Дворкін).

З юридичної точки зору, свободі творчості притаманні риси органічної нормативності – несистематизовані, але реально існуючі параметри творчого процесу. І хоча маючи справу з творчістю, ми опиняємося «без захисту, без методу, повністю дезорієнтованими» (Ж.Полан), саме в таких умовах проявляє себе творча здатність. Невипадково Всесвітній філософський конгрес у Бостоні (США, 1999) закликав покласти в основу сучасної освіти творчість, яка не тиражується. Правило у даному випадку полягає в тому, що для творчої імпровізації не існує правил.

Суспільство є зацікавленим у свободі творчості, оскільки саме їй воно завдячує своїми успіхами й здобутками. Під впливом творчої уяви оточуючий людину фізичний світ стає більш піддатливим, навіть «пластичним». Називаючи загальну креативну здатність «життєвим поривом», філософ А.Бергсон вбачав джерело творчості у поєднання свободи з матерією. Матерія в його філософській системі є втіленням необхідності, в той час як творчість – проявом свободи. Творчість виникає внаслідок усвідомлення індивідом недосконалості і незадовільності світу, в якому має здійснитися його намір, істинно творчий процес провокує незгоду, нонконформізм.

Незгода із status quo є запорукою творчості, втіленням якої може бути як конструктивна, так і деструктивна активність. У будь-якому випадку свобода творчості спонукає людину перманентно змінювати існуючий стан речей. Завдяки свободі творчості природа бореться з власною ентропією, невипадково на початку ХХ ст. ускладнення організаційного контексту демонструє все авангардне мистецтво і вся наука.

Хоча творчість реалізується в межах певних тенденцій, концепцій і стилів, конкретні результати творчості передбачити неможливо. Природа вимагає від талановитих людей необмеженого шукання. При цьому творчість не можна вивірити методологічно, оскільки одним з її організаційних принципів є відхилення від норми. Підтримувати творчість правовими засобами – означає стимулювати свободу і непередбачуваність творчого процесу. Онтологія творчості ґрунтується на людських здібностях, вірі творця у власні сили і почутті смаку.

Кожен творчий результат (твір, продукт) являє собою інформаційне повідомлення, яким творець ділиться з іншими, хоча подібне послання може суттєво розходитися з кон’юнктурою ринку. Тому наявність меценатів з незалежними статками, здатних вчасно розпізнати й винагородити талант, прийнято вважати класичною передумовою творчості. За свідченням Е.Іонеско, капіталізм виявився сприйнятливим для творчих звершень. Що ж стосується соціалістичних централізованих економік, то вони виявили себе придатними для копіювання. Авторитарні політичні режими серйозно зацікавлені в результатах творчості, але переважно нездатні забезпечити творчу свободу.

Свобода творчості є пов’язаною з інтелектуальною свободою індивіда. Запорукою успішності творця є відсутність обмежень на мету і предмет його розумових зусиль і уяви. Тому ефективність творчості перевіряється не цензурою, а ринком. Творче самовираження забезпечується правовими інститутами свободи совісті, думки і слова. Ще у XVIII ст. англійська парламентська опозиція започаткувала традицію інформування громадськості про творчі здобутки через вільну літературу і пресу. З тих пір творче інакодумство захищає себе за допомогою громадської думки і суду.

Американський Білль про права (1791) закріпив свободу совісті, слова і преси в якості аксіом конституційного права, потужних гарантії інтелектуальної свободи. З часом ця свобода яскраво проявила себе в боротьбі за громадянські права, студентських заворушеннях 1968 р., «Празькій весні», горбачовській «перебудові», «оксамитових» та «кольорових» революціях країн Східної та Центральної Європи.

Сучасне правове забезпечення свободи творчості є досить багатоманітним. Зокрема, у ст. 27 Загальної декларації прав людини (1948) говориться про те, що «кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі й користуватися його благами». Крім того, «людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є». 

У ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права (1966) міститься визнання права кожної людини на участь в культурному житті, можливості користуватися результатами наукового прогресу, а також «захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є». Пакт юридично зобов’язує «поважати свободу, безумовно необхідну для наукових досліджень і творчої діяльності» і визнає «користь, що її дають заохочення і розвиток міжнародних контактів та співробітництва в науковій і культурній сферах».

Свобода творчості захищається також ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950), де стверджується, що «кожен має право на свободу вираження поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів», а також ст. 13 Хартії засадничих прав Євросоюзу (2000), яка визнає літературу, мистецтво та наукові дослідження вільними від обмежень. Окремо Хартія гарантує повагу до академічної свободи, а також свободу вираження поглядів та інформації (ст. 11).

Міжнародно-правові гарантії свободи творчості передбачаються також такими документами ООН як Декларація ЮНЕСКО про расу і расові забобони від 27 листопада 1978 р., яка закликає наукову спільноту до «проведення об’єктивних досліджень на широкій міждисциплінарній основі», а держави – до усілякого сприяння їм в цьому. Як зазначається в Декларації, вчені повинні наглядати за тим, щоб результати їх досліджень не стали предметом хибного тлумачення й допомагати громадськості робити з них правильні висновки.

У ст. 5 Декларації про соціальний прогрес і розвиток (Резолюція 2542 (XXIV) Генеральної Асамблеї від 11 грудня 1969 р.) визнається, що «соціальний прогрес і розвиток» потребують використання всіх інтелектуальних можливостей сучасної людини. Декларація закликає цінувати творчу ініціативу й вчасно надавати громадянам інформацію про зміни у світі. Документ закликає країни до найширшого використання науки і техніки на благо прогресу і вимагає «встановлення гармонійного балансу між науковим, технічним та матеріальним прогресом, і інтелектуальним, духовним, культурним і моральним розвитком людства».

У свою чергу, в Декларації про право на розвиток (Резолюція Генеральної Асамблеї 41/128 від 4 грудня 1986 р.) міститься визнання людини суб’єктом, якому належить право користуватися всіма благами поступу. «Право на розвиток» визнається в Декларації «невід’ємним правом людини».

На національному рівні свобода творчості забезпечується здебільшого нормами конституційного та цивільного права. У США свобода творчості захищається першою поправкою до Конституції (1791), яка виводить творчу (інтелектуальну) свободу в захищений від зовнішнього владного втручання простір. Це означає, що Конгресу США забороняється ухвалювати закони, які обмежують свободу совісті, слова, преси та петицій. З часом під захист першої поправки Верховним Судом США було віднесено також свободу обміну інформацією та академічну свободу.

У Європі свобода творчості забезпечується на конституційному рівні гарантіями свободи в цілому. Зокрема, захист інтересів творця і його аудиторії здійснюється проголошенням свободи в якості державної мети або вищої соціальної цінності; закріпленням свободи як вищої правової категорії; гарантуванням низки суб’єктивних прав і свобод; скасуванням окремих патерналістських (позитивних) прав другого покоління; утвердженням свободи в якості засади конституційного ладу; закріпленням процесуальних механізмів захисту творчої ініціативи. Усі ці та подібні до них підходи можна вважати загальними конституційними гарантіями соціальної динаміки, що її потребує творчість.

У Конституції України (1996) свобода творчості передбачається ст. 54, відповідно до якої «громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством». На жаль, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості визнається Конституцією (1996) лише по відношенню до українських громадян, хоча в демократичній правовій державі свобода творчості має належати кожному.

На відміну від США, де свобода творчості гарантується не лише на рівні захисту прав творців, але й на рівні забезпечення інтересів їх аудиторії, ринку в цілому, європейські стандарти захисту свободи творчості роблять більший акцент на захисті суб’єктивних авторських та суміжних прав.  

 

Літ.: Csikszentmihalyi M. Creativity. – N.Y.: Harper Perennial, 1997; Etzioni A. The Active Society. – N.Y.: The Free Press, 1968; Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. – М.: Юридический центр Пресс, 2004; Речицкий В. Символическая реальность и право. – Львов: ВНТЛ-Классика, 2007; Роменець В. Психологія творчості. – Київ: Либідь, 2001.

дивись також:
Абетка демократії: філософія конституційного права
Абетка демократії: інформація
Абетка демократії: свобода слова