увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 28.09.2016 04:50
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Абетка демократії: інформація

15.10.15 | Всеволод Речицький

Наукове визначення поняття інформації залежить від сфери його практичного застосування. У кібернетиці та інформатиці це поняття є тісно пов’язаним з природою і функціями знаків та інших символічних форм. У праві для різних видів інформації застосовується окрема низка означень, які також можуть суттєво відрізнятися  між собою.

У широкому культурному сенсі інформація – це кількість новизни, яка міститься в будь-якому змістовному повідомленні (А.Моль). При цьому обмін інформацією здійснюється за допомогою знаків і дещо більш абстрактних від них символів. У якості елементу інформаційного обміну символ виступає довільним знаком, який виражає окрему соціальну реакцію або функцію. У більшості випадків символ вказує на щось «інше» або замі­няє собою щось «інше» – явище або предмет, смислове утво­рення, комплекс уявлень. Цінність символу як носія інформації мало пов’язана з його матеріальною стороною, однак технології виробництва і передачі символів є ключовими моментами інформаційного обміну. За допомогою такого обміну людина взаємодіє з іншими людьми та довкіллям.

У якості елементів інформаційного повідомлення символи не лише відображають певні об’єкти, але й допомагають проникнути в їхню суть. Інтелектуальна активність, комунікація, творчість є типовими проявами інформаційних відносин, оскільки за своїм призначенням інформація – це новизна у повідомленні, яка має бути одержана й усвідомлена адресатом. Хоча самі по собі знаки і символи є відносно простими елементами змісту інформаційного повідомлення, останнє має сенс лише за умови, що існує адресат, спроможний зрозуміти (декодувати) знаково-символічні послання.

Як підкреслював Н.Вінер, інформація – це позначення змісту, отриманого нами із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосуван­ня до нього наших почуттів. У цьому сенсі інформацію, як він доводив, не можна вважати ні матерією, ні енергією. У журналістиці інформацією називають будь-які відомості про все, що впливає на життя людини, зачіпає інтереси широких соціальних верств. При цьому одна й та сама інформація може мати різний зміст (обсяг) для різних адресатів. До того ж, будь-яка справжня інформація залишається мало передбачуваною за своїми наслідками. Суть інформації полягає у новизні, характер якої визначається станом її автора, ретранслято­ра і адресата одночасно.

Намагаючись розібратися в складній суті інформаційних відносин, Ж. Лакан писав, що поняття інформаційного повідомлення, яким користуються в інформатиці (кібернетиці), має мало спільного з повідомленням, з яким ми стикаємося у повсякденному житті. Так або інакше, інформація стає ефективною лише за умови її необмеженого поширення, доступності в обміні й спілкуванні. Водночас будь-яка інформація може існувати лише по відношенню до систем, в межах яких може здійснюватися реальний вибір альтернатив. Без такої можливості постачання інформації є неможливим. Міра інформації завжди є відносною й залежить від ансамблю можли­востей даної системи. Факт може бути носієм інформації для однієї системи, і не бути таким – для іншої.

Сучасна теорія інформаційного простору та інформаційних об’єктів сформувалася наприкінці ХХ ст. Інформаційним простором нині називають сукупність результатів семіотичної діяльності людей, світ імен і назв, сполучений за посередництвом знаків і символів з онтологічним світом. Інформаційними об’єктами вважаються біологічні та технічні системи, які здатні зберігати і переробляти інформацію: люди, обчислювальні машини, комп’ютерні мережі тощо. Незалежно від зовнішньої оболонки, кожен інформаційний об’єкт є програмним, а не апаратним продуктом. Тому матеріальні носії інформації можуть легко замінятися без шкоди для інформаційного об’єкту.

У структурному відношенні інформаційне повідомлення звичайно поділяється на тему і рему. Тема – це елемент вже почасти знайомого для адресата змісту, а рема – власне інформація, чисте втілення непередбачуваності і новизни. Закономірно, що тема виконує в повідомленні роль семантичної передмови, вступу. Впроваджуючи нові ідеї, люди змушені користуватися низкою відносно знайомих їм перехідних положень в якості інструменту для ефективного порозуміння (Д.Дьюї).

Будь-який обмін інформацією є процесом із знаково-символічним наповненням, втіленням інноваційних трансакцій. Результативність інформаційного обміну є пропорційною до кількості відправників і одержувачів інформації, широти каналів інформаційного постачання, здатності суб’єктів інформаційних відносин усвідомлювати й засвоювати новизну. На цій основі філософ Ж.Бодрійяр називав інформацію не стільки знанням, скільки тим, що спонукає людей знати, а А.Тоффлер – найдемократичнішим джерелом публічної влади, хоча сам по собі доступ до інформації ще не означає оволодіння нею.

У широкому розумінні природа інформації заперечує ентропію, оскільки в ній завжди проявляється організаційний початок. Якщо у замкнених системах ентропія має тенденцію до збільшення, то інформація – до зменшення. Ізольована, закрита для споживання й обміну інформація перестає бути інформацією як такою. Навпаки, чим інтенсивніше експлуатується інформаційний носій, тим краще розкривається зміст інформації, записаної на ньому.

Поінформованість демократичного суспільства про все, що відбувається всередині й довкола нього, є потребою часу. Загалом, роль інформації в сучасному світі стрімко зростає. Однак майже в кожній країні зберігається протистояння інтересів громадськості й держави в інформаційній сфері. На конституційному рівні це проявляється в протистоянні публічної влади і громадянського суспільства, народного і державного суверенітету.

Потреби цивілізованого життя ставлять все більш високі вимоги до якості інформування. На думку Н. Вінера, сучасна епоха є часом зворотного зв’язку так само, як XIX ст. було часом парових машин, а XVIII ст. – механічних годинників. Вільна комунікація є нині умовою глобального виживання, тому кращі гарантії безпеки мають країни, інформаційний обмін в яких є найширшим. Втім, розвиток суспільств визначається не лише обсягом накопичених знань, але й можливостями їх екстраполяції, розсіяння в цілому. Лише інформаційні трансакції, необмежений обмін існуючими даними  за всіма можливими векторами перетворює знання на чинник прогресу.

На думку соціолога Н.Лумана, сучасна політична влада – це не лише інститути, але й керована кодом комунікація, інформаційний обмін, в якому код виступає нормативною угодою про те, як одні речі, цінності та предмети співвідносяться чи мають співвідноситися з іншими. Залежно від прийнятого коду, інформація автоматично групується в задані ним рубрики свідомості. При цьому в різних політичних системах код може бути як відкритим, так і відносно закритим для критичної оцінки.

Так або інакше, вільна циркуляція інформації є ключовою умовою для аналізу претензій будь-яких політичних чи економічних суб’єктів на значущість. Невипадково демократія стає ефективною лише за умови, що процеси зворотного зв’язку відіграють в ній ключову роль. У правовій державі влада є учасником комунікативних процесів, а не просто суб’єктом, який віддає накази згори. Саме тому здатність виробляти, набувати у власність, передавати і поширювати інформацію незалежно від державних кордонів визнається сьогодні одним з фундаментальних прав людини.

У ст. 18 Загальної декларації прав людини (1948) зазначається: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів», а ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966) закріплює суб’єктивне право кожної людини… «безперешкодно дотримуватися своїх поглядів».

У свою чергу, дане право… «включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір». З іншого боку, користування цими правами… «може бути пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення».

У свою чергу, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950) закріплює право фізичних і юридичних осіб на «свободу вираження поглядів». Як зазначається в частині першій ст. 10 Конвенції, «кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств».

З іншого боку, «здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві».

Відомо, що Хартія засадничих прав Євросоюзу (2000) містить в собі цілу низку фундаментальних інформаційних прав. Таємниця приватної кореспонденції гарантується ст. 7 Хартії, захист персональних даних – ст. 8, свобода інформації – ст. 11, свобода літератури, мистецтва, науки разом з академічною свободою – ст. 13, право на доступ до інформації на підприємствах – ст. 27, право працюючих на доступ до документації – ст. 42, право на петицію – ст. 44.

У Конституції України (1996) «право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір» передбачається ст. 34 Основного Закону. При цьому «таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції» гарантується ст. 31, а заборона «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди» – частиною другою ст. 32 Основного Закону.

У частині третій ст. 32 Конституції закріплено право кожного громадянина «знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею». Крім того, перша та друга частини ст. 32, третя та четверта частини ст. 34 Конституції України мають офіційне тлумачення Конституційного Суду України (див.: Рішення № 2 рп/2012 від 20 січня 2012 р.).

Юридичне визначення поняття інформації міститься в ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. Так, інформацією Закон називає «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді». Офіційне тлумачення цього Закону надано Рішенням Конституційного Суду України № 5 зп/1997 від 30 жовтня 1997 р.

У свою чергу, визначення поняття «публічної інформації» закріплено частиною першою ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. Публічною інформацією Закон називає «відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом». 

Окрім поняття «інформації» та «публічної інформації», законодавство України містить визначення понять відкритої інформації, інформації про фізичну особу, персональних даних, інформації довідково-енциклопедичного характеру, інформації про стан довкілля (екологічної інформації), інформації про товар (роботу, послугу), науково-технічної інформації, податкової інформації, правової інформації, статистичної інформації, соціологічної інформації, інформації з обмеженим доступом, таємної інформації, конфіденційної інформації, службової інформації тощо.

 

Літ.: Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине. – М.: Наука, 1983; Моль А. Социодинамика культуры. – М.: Прогресс, 1973; Нестеренко О. Інформація в Україні. Право на доступ. – Харків: Акта, 2012; Речицький В. Відкритість інформації як універсальна вимога // Вісник Національної академії наук України, № 9, 2003; Речицький В. Суспільство та інформація // Вісник Академії наук Української РСР № 6, 1990.

 

дивись також:
Абетка демократії: філософія конституційного права
Абетка демократії: свобода слова
Абетка демократії: свобода творчості