увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 22:04
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Трійка… Сімка… Туз… Чи можна виграти «тасуючи» результати виборів?

06.11.15 | Наталка Ковальчук

Трапляється іноді: розв’язуєш-розв’язуєш шкільну задачку з математики, а результат не виходить. Щось схоже подекуди сталося з підсумком минулих виборів до місцевих рад. Так довго «народжуються» ті результати, що викликає думка: чи ті, кому потрібно їх підбити, взагалі лічити вміють?
Чи, може, справа у чомусь іншому?
Та перш, ніж говорити про день сьогоднішній, хочеться згадати недавнє минуле.
У 2004 році під час президентських виборів у підконтрольні владі ЗМІ «зверху» «спускалися» як горезвісні «темники», так і готові для публікації матеріали на користь одного кандидата. Нерідко на цих матеріалах зверху стояла технічна позначка щодо їх поширення: «Зона: вся страна». Виглядало то страшнувато, та й сприймалося доволі символічно.
Країна, однак, «зоною» не хотіла бути, і хвиля народного обурення змила тоді всі потуги адмінресурсу.
Якщо вдуматися, то певне, якраз тоді й була дана відповідь на запитання, чи насправді така вже велика сила адмінресурсу в українському виборчому процесі? І чи спрацьовує він так, як хочуть сили, котрі на нього покладаються
Адміністративний тиск певною мірою завжди присутній у передвиборній гонці, але можна наводити чимало прикладів, коли він скоріше діє проти політичної сили чи окремого кандидата, які вдалися до такого впливу на електорат.
Сьогоднішні місцеві вибори певною мірою це також засвідчили. Офіційні заяви про те, що результати виборів у загальному задовільні, вже прозвучали. Але у виборчих штабах ще йде «розбір польотів». І там говорять не про те, що вдалося, а про те, що склалася ситуація, коли «всім доведеться домовлятися зі всіма». Бо фактично жодна політична сила не може похвалитися переважаючим пріоритетом у виборців.
Мабуть, це скоріше позитивний результат для суспільства, котре зовсім недавно політики вперто намагалися розірвати навпіл, зафарбовуючи свої мапи, відповідно, лише двома кольорами.
А тому, очевидно, не потрібно говорити, що на вибори знову пішли «не ті люди» і проголосували «не так», чи нарікати з приводу недосконалості Закону «Про місцеві вибори»
Він, справді, має ряд недоліків. Однак у будь-якому разі українська громада отримала можливість провести вибори у відповідності до міжнародних стандартів, що загалом й відмічено.
У Комітеті виборців України відзначили, що минулі вибори, за виключенням кількох територіальних громад, в цілому відповідали стандартам вільних та демократичних виборів, зафіксовані порушення чинного законодавства не мали суттєвого впливу на результат. http://www.cvu.org.ua
Отже, навіть недосконалий закон не вплинув на можливість чесного й прозорого волевиявлення. Тому навряд слід говорити, що виборці «не розібралися». Дуже навіть розібралися.
Так, переважна більшість українських виборців звикла віддавати свій голос або за політичну силу за принципом: подобається чи не подобається її лідер, або за конкретного «мажоритарного» кандидата за схожими мотивами. Багато в чому цей принцип спрацював і тепер.
Але, мабуть, говорити слід про інше. Про те, наприклад, що люди, налаштовані підтримати ту чи іншу політичну силу, траплялося, змінювали свою думку вже на дільниці, побачивши, хто від неї пропонується.
І це теж сигнал на користь того, що українці втомилися від непорядності у політиці, від значної кількості «перебіжчиків», які прилаштовуються то в одній, то в іншій політсилі, аби тільки залишитися при владі, від багатьох інших негативних чинників, котрі супроводжують виборчий процес.
Тож виборчий принцип вибрано правильно. Якщо ж закон буде удосконалено, він може стати тим інструментом, який примусить політичні сили очищуватися від усіляких негідників, котрі, зазвичай, якраз і намагають дорватися до влади. А також допоможе появі нових облич, на що вже давно відчувається запит у суспільстві.
Саме нових облич, а не нових «темних конячок», яких під час минулих виборів виявилося доволі. Для того, щоб в цьому переконатися, достатньо навіть побіжного аналізу тієї передвиборчої продукції, котра ще недавно пачками випадала з наших поштових ящиків.
До речі, нинішня місцева виборча кампанія виявилася, можливо, навіть рекордною за кількістю незрозумілої передвиборчої агітації, де або не повністю вказувалися вихідні дані видань, або не вказувалися взагалі, або не зазначався тип видання тощо, що, власне, є також порушенням законодавства.
Так от, відомо: коли люди хочуть щось приховати, вони про це не говорять. Чомусь певна кількість кандидатів у депутати не захотіла «говорити», чим займалася у житті раніше, чим займається тепер. У деяких в передвиборчих агітках біографії взагалі виявилися відсутніми. Хоча це важливий момент, і виборців він зазвичай цікавить. Іноді важко було зрозуміти: хто ці люди і який стосунок мають до тієї чи іншої територіальної громади.
Втім лише за самим прізвищами кандидатів можна сказати, що цього разу у місцеву політику громадяни подавалися цілими родинами. Недарма ж у Вінницькому обласному осередку Комітету виборців України навіть зазначали, що складається враження, ніби кожен другий збирався балотуватися. http://www.cvu.org.ua
Насправді ситуація такою була не тільки на Вінниччині. Чи завжди така «сімейственність», а іноді навіть і клановість виявиться на користь територіальній громаді, сказати важко.
В українських реаліях, на жаль, це може дати скоріше негативний результат. У висновку глави Бюро по демократичних інститутах і правах людини ОБСЄ Тана де Зулуєта йдеться про те, що в цілому вибори в Україні відповідали демократичним стандартам, були належно організованими і прозорими, та все ж зазначено, що на них вплинули складність законодавства, домінування потужних груп і проплачена реклама.
Власне, вплив цих «потужних груп» відчувався вже на старті передвиборчої кампанії. І, подекуди не обійшлося без нього і під час підрахунку результатів виборів, котрий на окремих округах зволікається, на окремих призводить до судових позовів чи конфліктів.
Власне, конфлікт це не таке вже й погане явище для громадського життя. Невипадково його іноді називають «двигуном прогресу». Принаймні соціологія твердить, що суспільство досягає ефективніших результатів, якщо не закриває очі на конфлікти, а вирішує їх, слідуючи певним правилам. Але цивілізованим правилам, а не «тасуванням» і «підтасовкам», характерним для нечесної картярської гри.

коментарі

новий коментар