пошук  
версія для друку
26.02.2016 | Всеволод Речицький

Два проекти змін ІІ Розділу Конституції України: таблиця розходжень. Оновлено 26.02.2016

   

ТАБЛИЦЯ РОЗХОДЖЕНЬ

Редакція Робочої групи 
Конституційної комісії

Редакція Всеволода Речицького, члена 
Конституційної комісії від ХПГ та УГСПЛ

Стаття 21. Гідність людини

  1. Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи та інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати і захищати гідність людини.
  2. Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України. 
  3. Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

Стаття 21. Гідність людини

1.     Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи, посадові та службові особи, інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати та захищати гідність людини.

2.     Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України. 

3.     Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості

1.     Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості

1. Кожен має право вільно чинити власною долею.

     2. Кожен має право на вільний та всебічний розвиток    своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Стаття 23. Право на життя

  1. Кожна людина має право на життя.

2.     Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3.     Обов’язок держави – захищати життя людини.

4.     Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 23. Право на життя

1.     Кожна людина має право на життя.

2.     Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3.     Обов’язок держави – захищати життя людини.

4.     У випадку смертельної небезпеки право на збройний захист життя належить кожному. Порядок придбання, зберігання та використання зброї в Україні регулюється законом.

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

  1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
  2. Торгівля людьми заборонена.
  3. Примусова праця в будь-якій формі заборонена за винятками, встановленими цією Конституцією:

1) військова або альтернативна служба;

2) робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан чи у випадку стихійного лиха.

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

1.     Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

2.     Торгівля людьми заборонена.

3.     Примусова праця в будь-якій формі заборонена, за винятками, встановленими цією Конституцією:

1) військова або альтернативна служба або робота;

2) робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан чи у випадку стихійного лиха.

Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність

1.     Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2.     Жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, як за встановленою  законом процедурою, за наявності підстав для її законного арешту або затримання у таких випадках:

1)    допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;

2)    наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі одразу після його вчинення;

3)    невиконання особою законного судового рішення або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

4)    запобігання вчиненню терористичних актів за наявності обґрунтованої підозри;

5)    запобігання поширенню інфекційних захворювань;

6)    запобігання недозволеного в’їзду в країну іноземців або апатридів;

7)    проведення законної депортації чи екстрадиції особи;

8)    застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;

9)    законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

10) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.

3.     У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не було вручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

4.     Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:

1)     про підстави позбавлення свободи та про повідомлення проти нього підозри чи висунуті обвинувачення;

2)    про його права і можливість захищати себе особисто або з правовою допомогою захисника;

3)    про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.

5.     За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання, особа має негайно постати перед судом або іншою посадовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.

6.     Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.

7.     Кожному заарештованому або затриманому всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.

Стаття 26 Право на свободу і особисту недоторканність

1.     Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2.     Жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, як за встановленою законом процедурою, за наявності підстав для її законного арешту або затримання у таких випадках:

1)    допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;

2)    наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;

3)    невиконання особою законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

4)    запобігання вчиненню терористичних актів;

5)    запобігання поширенню інфекційних захворювань;

6)    запобігання недозволеного в’їзду іноземців або апатридів в країну;

7)    проведення законної депортації чи екстрадиції особи;

8)    застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;

9)    законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків, наркоманів і волоцюг;

10) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.

3.     У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не було вручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

4.     Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:

1)    про підстави позбавлення свободи та про повідомлення проти нього підозри чи висунуті обвинувачення;

2)    про його права і можливість захищати себе особисто або з правовою допомогою захисника;

3)    про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.

5.     За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання особа має негайно постати перед судом, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.

6.     Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.

7.     Кожному заарештованому або затриманому всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.

8.     Ніхто не може бути позбавлений свободи лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання. 

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1.     Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції та інших форм комунікацій.

2.     Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

3.      Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,   вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

4.     Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист персональних даних,  анонімність в якості користувача Інтернету або інших загальнодоступних мереж.

2.     Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як на законних підставах за вмотивованим рішенням суду.

3.     Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,   вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

4.     Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 28. Право на шлюб

1.     Право на шлюб, створення сім’ї  гарантуються законом.

2.     Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3.     Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4.     Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 28. Право на шлюб

1.     Право на шлюб, створення сім’ї належить кожному.

2.     Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3.     Батьки зобов'язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4.     Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 29. Права дітей

1.     Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2.     Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на прямі контакти з обома батьками, якщо вони не суперечать його інтересам.

3.     Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

4.     Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 29Права дітей

1.     Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2.     Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на безпосереднє спілкування з кожним із батьків,  якщо це не суперечить інтересам дитини.

3.     Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

4.     Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

5.     Діти мають право висловлювати свої погляди вільно. Думка дитини повинна братися до уваги в залежності від віку і ступеня зрілості дитини.

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

1.     Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2.     Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

3.     Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

4.     Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

1.     Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу  сповідувати будь яку релігію або не сповідувати ніякої,  змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2.     Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я або для захисту прав і свобод інших осіб.

3.     Жодна релігія,  переконання чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а державна школа – від церкви.

4.     Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у релігійних обрядах чи богослужінні.

5.     Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних чи інших глибоких переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним чи іншим глибоким переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене  альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 31. Свобода вираження поглядів

1.     Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

2.     Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Стаття 31. Свобода вираження поглядів

1.     Свобода вираження поглядів є невід’ємною складовою частиною повновладдя народу. Вона ніким не може бути заборонена чи скасована.

2.     Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

3.     Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам або розголошенню інформації з обмеженим доступом.

4.     Свобода вираження поглядів в літературі, мистецтві та науці є вільною від обмежень.

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

1.     Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.

2.     Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.

3.     Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

4.      Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.

5.     Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Держава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку.

6.     Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

7.     Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.     Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

1.     Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для задоволення своїх та інших осіб прав та інтересів.

2.     Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють, якщо це можливо, в розумний строк.

3.     Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу чи обов’язкової реєстрації на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

4.     Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську,  фашистську, комуністичну чи будь-яку іншу тоталітарну ідеологію, що заперечує демократію, або які у своїй діяльності не дотримуються демократичних засад. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.

5.     Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Держава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку на підставі закону.

6.     Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних або воєнізованих формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

7.     Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.     Усі об’єднання громадян є рівними перед законом.

Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами

1.     Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.     Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 33. Право на участь в управлінні державними та громадськими справами

1.Громадяни мають право брати участь в управлінні державними та громадськими справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

 

Стаття 33-1. Право на належне врядування

1.Кожен має право на компетентний, безсторонній та справедливий розгляд своє справи в розумний строк органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами,  іншими суб’єктами владних повноважень. Здійснення цього права щонайменше передбачає:

1) право кожного бути особисто прийнятим відповідним органом чи уповноваженою особою та свідчити на свою користь;

2) право кожного відстоювати власну позицію та надавати пояснення  і документи ще до ухвалення рішень, які можуть призвести до невигідних для особи наслідків;

3) право кожного на вільний доступ до документів, матеріалів та службової кореспонденції, які стосуються його справи за умови дотримання вимог захисту інформації з обмеженим доступом;

4) обов’язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб’єктів владних повноважень роз’яснювати причини та мотиви ухвалених ними рішень.

2. Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у розумний строк.

3. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

 

Стаття 33-2. Право на доступ до публічної інформації

            

1. Кожен має право на доступ до публічної інформації про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень. Здійснення цього права передбачає можливість подання інформаційного запиту або одержання інформації в інший спосіб – на вибір запитувача.

2. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані надавати інформацію за запитами, регулярно оприлюднювати відомості про свою діяльність.

3. Здійснення цього права може підлягати лише тим обмеженням, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, захисту прав і свобод інших осіб, запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом за умови, що шкода від оприлюднення такої інформації вочевидь переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Стаття 34. Право на освіту

1.     Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

2.     Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

3.     Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

4.     Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.

5.     Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин, держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через  національні культурні товариства шляхом формування фондів, цільових програм.

Стаття 34. Право на освіту

1.     Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

2.     Загальна середня освіта є обов’язковою.

3.     Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної, комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

4.     Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.

5.     Випускникам закладів освіти приватної форми власності гарантуються щонайменше такі самі права, як і випускникам закладів освіти державної чи комунальної форми власності.

6.     Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин, держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через  національні культурні товариства шляхом формування фондів, цільових програм.

7.     Академічна свобода, матеріально-фінансова та організаційна автономія університетів будь-яких форм власності гарантується Конституцією та законом. 

Стаття 35. Право власності

1.     Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю законно набутою власністю. Право приватної власності є непорушним. Охорона нтелектуальної власності гарантується.

2.     Право на спадкування гарантується кожному.

3.     Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

4.     Ніхто не може бути позбавлений  своєї власності інакше як в інтересах суспільства на підставі судового рішення у порядку, передбаченому законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

5.     Конфіскація, експропріація, націоналізація чи інші форми позбавлення власності, як і можливості нею володіти, користуватися чи розпоряджатися, можуть бути застосовані виключно у випадках, обсязі і порядку, встановленому законом і у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України і на підставі виключно за рішенням суду України.

6.     Примусове заволодіння іноземною державою на тимчасово окупованих територіях України власністю України, її фізичних і юридичних осіб, як і іноземних осіб, які законно орендували таку власність на основі законодавства України, а також дозвіл чи передача такої власності на тимчасово окупованих територіях України чи у випадках, які підпадають під юрисдикцію держави Україна, у володіння чи оренду третіми особами не має жодних правових наслідків.

7.     Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 35. Право власності

1.     Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право приватної власності є непорушним.  Охорона інтелектуальної власності гарантується.

2.     Право на успадкування гарантується кожному.

3.     Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

4.     Ніхто не може бути позбавлений  своєї власності інакше як у виключному випадку,  в інтересах суспільства на підставі і в порядку, передбаченому законом та за умови попереднього і повного відшкодування її ринкової вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх ринкової вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

5.     Конфіскація власності, набутої незаконним шляхом, а також експропріація, націоналізація або інші форми примусового позбавлення власності, як і можливості нею володіти, користуватися чи розпоряджатися, можуть бути застосовані виключно судом у випадках, обсязі і порядку, встановленому законом або міжнародними зобов’язаннями України.

6.     Закони, які регулюють підстави і порядок примусового позбавлення власності, приймаються не менш ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

7.     Використання власності не може завдавати шкоди правам та свободам людини, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 38. Право на гідний життєвий рівень

1.     Кожен має право на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, необхідний для духовного і фізичного розвитку.

Вилучена.

Стаття 42. Заборона дискримінації

  1. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції та законами України, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, місця проживання, обмеженої працездатності, віку або за іншою ознакою.

Стаття 42. Заборона дискримінації

1.     Користування правами та свободами людини забезпечується  та здійснюється без дискримінації за ознаками – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин,  сімейного та майнового стану,  гендерної ідентичності, походження, обмеженої працездатності, віку,  місця проживання, сексуальної орієнтації, а також за будь-якими іншими ознаками.

Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

1.     Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі працевлаштування, праці та винагороди за неї.

2.     Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають особливі переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

1.     Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі працевлаштування, праці та винагороди за неї.

2.     Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають розумно необхідні переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

  1. Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.
  2. Кожний, хто працює має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на справедливу оплату праці, на щоденні, щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку, на переговори з питань праці і укладання колективних угод.
  3. Держава забезпечує законодавче регулювання трудових відносин, заходи з подолання безробіття сприяє створенню нових робочих місць та рівних можливостей у виборі професії і трудовій зайнятості.
  4. Роботодавці мають забезпечувати збалансовані трудові відносини з усіма працівниками, сприяти проведенню колективних переговорів і укладенню колективних угод, забезпечувати дотримування умов професійної безпеки і здоров’я, співпрацювати з державою і працівниками для розвитку національної економіки, забезпечення і створення нових робочих місць, здійснювати заходи з запобігання порушення трудових прав.

Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

1.     Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.

2.     Кожен, хто працює має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на справедливу оплату праці, на щоденні, щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку, на переговори з питань праці і укладання колективних угод.

3.     Держава забезпечує законодавче регулювання трудових відносин, заходи з подолання безробіття, сприяє створенню нових робочих місць та рівних можливостей у виборі професії і трудовій зайнятості.

4.      Роботодавці мають забезпечувати гармонійні трудові відносини з усіма працівниками,  сприяти проведенню з ними переговорів і укладенню угод, забезпечувати дотримання умов професійної безпеки і здоров’я, запобігати порушенню їх трудових прав.

Стаття 46. Право на страйк

  1. Працівники мають право на колективні дії, включаючи право на страйк, для захисту своїх прав та соціально-економічних інтересів.
  2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.
  3. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
  4. Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону відповідно до рішення суду і у випадках, які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням, охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 46. Право на страйк

1.     Кожен має право на участь у колективних діях, включаючи право на страйк для захисту прав та інтересів страйкуючих.

2.     Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.

3.     Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку.

4.     Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону відповідно до рішення суду і у випадках, які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам,  охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність

  1. Кожен має право на підприємницьку діяльність без необхідності одержання дозволу органів влади і місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено  законом.
  2. Держава дбає про розвиток підприємницької діяльності, спрямованої на зростання добробуту всіх регіонів України.
  3. Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.
  4. Держава підтримує і захищає конкуренцію. Забороняється зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.
  5. Інвестиційна діяльність кожного захищається законом. Іноземному інвестору гарантується вивіз прибутку та вкладеного капіталу.

Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність

1.     Кожен має право на підприємницьку діяльність без необхідності одержання дозволу органів державної влади і місцевого самоврядування,  їх посадових та службових осіб якщо інше не передбачено  законом.

2.     Держава дбає про розвиток підприємницької діяльності, спрямованої на зростання добробуту всіх регіонів України.

3.     Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.

4.     Держава підтримує і захищає чеснуконкуренцію і свободу договору, гарантує вільне переміщення осіб, товарів, послуг і капіталу.

5.     Забороняється зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.

6.     Інвестиційна діяльність кожного захищається та заохочується законом. Іноземному інвестору гарантується вивіз прибутку та вкладеного капіталу.

Стаття 48. Захист прав споживачів

  1. Держава запроваджує заходи підвищеного рівня захисту прав споживачів, встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності продуктів та усіх видів товарів, послуг і робіт.
  2. Несправедлива підприємницька практика у відносинах із споживачами забороняється.
  3. Споживачі продуктів, товарів, послуг і робіт мають право на адекватну і правдиву інформацію, на захист свого здоров’я, економічних інтересів, на забезпечення своєї безпеки, на свободу вибору і на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.

Стаття 48. Захист прав споживачів

1.     Держава захищає права споживачів,  встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності усіх видів продуктів, товарів послуг і робіт.

2.     Забороняється оманлива або прихована реклама, будь-яка інша несправедлива підприємницька практика відносно споживачів.

3.     Кожен має право на доступ до інформації про властивості та якість представлених на ринку продуктів, товарів, послуг і робіт.

4.     Споживачі продуктів, товарів, послуг і робіт мають право на захист свого здоров’я, економічних інтересів, на забезпечення своєї безпеки, на свободу вибору і на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.

Стаття 49. Право на охорону здоров’я

  1. Кожен має право на доступ до отримання медичної допомоги та медичних послуг, що потрібні йому за станом здоров’я.
  2.  Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.
  3. Держава запроваджує і підтримує обов’язкове медичне страхування. Кожний має право на вільний вибір медичного страховика.
  4. Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 49. Право на охорону здоров’я

1.     Кожен має право на доступ до отримання медичної допомоги та медичних послуг, що потрібні йому за станом здоров’я.

2.     Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.

3.     Кожен, хто потребує обстеження чи лікування, але неспроможний оплатити їх вартість, має право на кредитну пільгову допомогу держави або органів місцевого самоврядування. Держава запроваджує власну та сприяє недержавним системам медичного страхування. Кожен має право на вільний вибір медичного страховика.

4.     Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 50. Право на безпечне довкілля

  1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
  2. Кожен має право на забезпечення біологічної безпеки через унеможливлення штучного або природного заносу та розповсюдження на території держави патогенних збудників та токсинів.
  3. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів, питної води, лікарських засобів, продукції біотехнологічного походження, предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 50. Право на безпечне довкілля

1.     Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

2.     Держава дбає про недопущення заносу та розповсюдження на її території небезпечних для людей, тварин та рослин токсинів і збудників.

3.      Кожен має право на доступ до інформації про стан довкілля, якість води, харчових продуктів, лікарських засобів, продукції біотехнологічного походження,   предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Право на звернення

  1. Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у розумний строк.

Стаття 51. Право на звернення (перенесено у ст. 33-1 як частина права на належне врядування)

Стаття 52. Свобода пересування і проживання

  1. Кожен, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах її території чи вільно залишати її.

Стаття 52. Свобода пересування і проживання

1.     Кожен, хто законно перебуває на території  України, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах її території чи вільно залишати її.

2.     Кожен має право користуватися всіма належними йому правами і свободами незалежно від того, де саме в України він живе чи перебуває.

Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини

  1. Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними та непорушними. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
  2. Конституційні права і основоположні свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
  3. Юридичні особи володіють основними правами, закріпленими в цій Конституції, якщо це не суперечить природі відповідного права.
  4. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу конституційних прав і основоположних свобод.

Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини

1.     Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними та непорушними. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

2.     Конституційні права і основоположні свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

3.     Юридичні особи володіють правами і свободами, закріпленими в цій Конституції, якщо це не суперечить природі відповідного права.

4.     При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається порушення конституційних прав і основоположних свобод.

5.     Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 54. Право на справедливий суд

  1. Кожен має право на ефективний захист судом своїх порушених прав, свобод, а також інтересів.
  2. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім і компетентним судом, створеним відповідно до закону, який на підставі Конституції і закону має вирішити спір щодо його прав, свобод та обов’язків або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Рішення суду проголошується публічно.

3.     Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право на провадження судом присяжних.

4.     Кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення має щонайменше такі права:

1)    бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави обвинувачення, висунутого проти нього;

2)    мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

3)    захищати себе особисто або користуватися юридичною допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, - одержувати юридичну допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

4)    допитувати свідків обвинувачення або вимагати щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

5)    якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

5.     Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

6.     Кожен має право звертатися з конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, передбачених цією Конституцією та у порядку, визначеному законом.

  1. Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.
  2. У разі скасування вироку суду як несправедливого або неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним чи несправедливим засудженням.

9.      Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до міжнародних судових установ, юрисдикцію яких визнає Україна.

Стаття 54. Право на справедливий суд

1.     Кожен має право на ефективний захист судом своїх порушених прав, свобод, а також інтересів.

2.     Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім і компетентним судом, створеним відповідно до закону, який на підставі Конституції і закону має вирішити спір щодо його прав, свобод та обов’язків або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.

3.     Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право на провадження судом присяжних.

4.     Судове рішення проголошується публічно, але засоби масової інформації і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом судового розгляду або його частини в інтересах громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

5.     Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

1) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави обвинувачення, висунутого проти нього;

2) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

3) захищати себе особисто або користуватися юридичною допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, – одержувати юридичну допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

4) допитувати свідків обвинувачення або вимагати щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

5) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

6.     Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

7.     Кожен має право звертатися з конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, передбачених цією Конституцією та у порядку, визначеному законом.

8.     Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.

9.     У разі скасування вироку суду як несправедливого або неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним чи несправедливим засудженням.

10.  Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до міжнародних судових установ, юрисдикцію яких визнає Україна.

Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів

  1. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
  2. За віддання і виконання злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів

1.     Ніхто не зобов'язаний виконувати злочинні розпорядження чи накази.

2.     За віддання і виконання злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 57. Право не бути повторно засудженим

  1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону.
  2. Відновлення провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою можливо лише за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
  3. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 57. Право не бути повторно засудженим

1.     Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону.

2.     Відновлення провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою можливо лише за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

Частину 3 вилучено.

Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого

1.     Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

2.     Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе, права засудженого

1.     Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів, коло яких визначається законом.

2.     Засуджений користується всіма правами і основоположними свободами, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди

  1. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди (перенесено у ст. 33-1 як частину права на належне врядування)

Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки

  1. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
  2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
  3. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки

1.     Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

2.     Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки людини, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

3.     Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права, свободи і обов'язки людини, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 62. Право на правову допомогу

  1. Кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі свого представника або захисника своїх прав. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
  2. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
  3. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 62Право на правову допомогу

1. Кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі свого представника або захисника своїх прав.

2. Органам досудового розслідування, державному обвинувачеві, суду забороняється довільно втручатися у вибір особою представника чи захисника своїх прав, перешкоджати їх участі у справі. У випадках, передбачених законом,  правова допомога надається безоплатно.

3. Кожна людина, справа якої не розглядається судом, може звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

4. Зміст спілкування особи з її представником чи захисником її прав становить таємницю.

Стаття 63. Необмеженість прав і свобод

1.     Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2.     В умовах воєнного або надзвичайного стану законом можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 21,  23, 24, частиною першою і другою статті 25, статтями26,  28,  29, частиною третьою статті 30, частиною п’ятою статті 32, статтею  39, частиною першою статті 41, статтями 42, 43, 51, 54,  55,  56,  57, 58,  59,  60, 61, 62 цієї Конституції.

Стаття 63. Необмеженість прав і свобод

1.     Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2.     В умовах воєнного або надзвичайного стану законом можуть встановлюватися окремі обмеження на здійснення прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не підлягає обмеженню здійснення прав і свобод, передбачені статтями 21,  23, 24, частиною першою і другою статті 25, статтями 26,  28,  29, частиною третьою статті 30, частиною п’ятою статті 32, статтею  39, частиною першою статті 41, статтями 42, 43, 51, 54, 55,  56,  57,  58,  59,  60, 61, 62 цієї Конституції.

Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду

  1. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду

1.     Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природній та культурній спадщині України,  відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки

  1. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
  2. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки

1.Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

2.     Розмір податків і зборів не повинен становити загрозу правам і свободам людини. Нагляд за розумною поміркованістю всіх податків і зборів покладається на Президента України.

Стаття 68. Заборона зловживання правом

  1. Жодне із закріплених в цій Конституції прав і свобод не може тлумачитись всупереч суті основного права або як таке, що надає право займатися діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування конституційних прав і свобод або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це дозволяє Конституція України.
  2. Обмеження на здійснення прав і свобод, передбачені цією Конституцією, не можуть бути застосовані для досягнення жодних інших цілей ніж ті, для яких вони були встановлені.

Стаття 68. Заборона зловживання правом

1.     Жодне із закріплених в цій Конституції прав і свобод не може тлумачитись всупереч його суті або як таке, що дозволяє займатися діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування конституційних прав і свобод або на обмеження їх здійснення в більшому обсязі, ніж це дозволяє Конституція України.

2.     Притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за наявності підстав для притягнення її до юридичної відповідальності іншого виду є незаконним. 

3.     Обмеження на здійснення прав і свобод, передбачених цією Конституцією, не можуть бути застосовані для досягнення жодних інших цілей ніж ті, для яких вони були встановлені.

4.     Жодне з передбачених цією Конституцією прав і свобод не повинно тлумачитися як таке, що обмежує чи шкодить іншим правам і свободам, визнаним міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

26 лютого 2016 р.

Всеволод Речицький

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори