увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 27.09.2016 15:11
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Загумінковість, зашкарублість, інфантилізм…

19.11.15 | Андрій Авраменко

Реакція української спільноти у Facebook, до якої належить нібито 10% найбільш прогресивної частки нашого суспільства, на трагічні події у Франції викликає неабияке роздратування і, на жаль, більше пригнічує, аніж надихає.

Уже не вперше є спроби перекручувати нормальне висловлення співчуття на якесь помстиве: «А вони нам співчували?». Але, гадаю, правдиві співчуття висловлюються передусім з емоційних потреб самого співчуваючого індивіда, а не реверсивно. Передруковувати зображення українського посольства в Парижі за 2011 рік без квітів та лампадок як нібито доказ байдужості французів до подій 2013-2014 року в Україні є теж, звісно, не дуже дотепним. Так само, як і поширювати брехливі картинки Ейфелевої вежі, яку колись буцімто підсвічували в кольори нашого прапору (це вже «відповідь» з іншого боку, якесь наше недолуге намагання «виправдати» неспівчутливих французів). І хто лише здіймає ці хвилі?

Критика оперативних дій французької влади і спецслужб взагалі дивує. За тиждень до трагедії в Європі викрили цілу мережу ватажків ісламістів. Тобто французькі спецслужби, впевнений, дуже доцільно використовують кожне євро платників податків і є одними з найкращих у світі. Жертв могло б бути набагато більше. Так само як і паніки (матч-то дограли). Крім того, можемо спостерігати блискавичну реакцію владної верхівки, коли за 1,5 години (!) були ухвалені основні рішення про надзвичайний стан, про закриття (чи радше суворіший контроль) кордонів й проведена спецоперація зі  звільнення заручників і пошуку злочинців (а не цапів-відбувайлів). Не потрібно також недооцінювати й capacities ворога. А чого варті запізнілі попередження («це ж була п’ятниця 13-го, вони мали знати»)? У мене, зокрема, вони провокують запитання : а) у якому столітті ми всі живемо? б) якою є сила нашої уяви й, відтак, забобонності? в) що взагалі ментально впливає на наше уявлення про західне повсякдення? 

А тепер про найбільш драстичне. Про те, чому Facebook не вигадав якого небудь синьо-жовтого додатку для ави й чому люди свого часу не йшли до наших українських посольств. Найперше, що ми маємо усвідомити та прийняти – це те, що кожне життя людини - чи то афганця, перуанця чи канадця важить однаково. Буквально за день до паризьких подій стався теракт у Бейруті. Але не йшли чомусь люди до ліванських посольств. І ми не йшли, як і не йшли у 2008 році (за малими винятками) до дипломатичних представництв Грузії. Майже те саме відбувалося з терактами в Іраку чи Тунісі, з бомбардуваннями Сирії і тому подібним. Бо «там» це нібито вже звична річ. Хто з нас особисто чув про гуманітарну катастрофу в Ємені, де з весни за мовчазної підтримки США ОАЕ та Саудівська Аравія проводять спільну – нині вже наземну – операцію, й де зруйновані практично всі порти і летовища, а у людей не те що їжі чи медикаментів бракує, а не вистачає простої чистої питної води, позаяк опріснювальні станції без електрики не працюють (а це ж пустеля). Де ж тут проявляється наша humanity? І чому не роблять прапорців для Facebook у всіх цих випадках?

Натомість атаки у «столиці світу», яку багато хто сприймає крізь призму гедонізму, так глибоко всіх потрясають. «Якщо вже в Парижі небезпечно, то де ж тепер можна сховатись?». Все це – ціна, яку платить Франція, колиска демократичних принципів, за свою позицію в світі (не будемо вдаватись в геополітичні ігрища). Адже відбулася зухвала й відчайдушна атака передусім на спосіб життя і систему цінностей, а не на релігію чи країну.

Наша інтернет-реакція мені все більше нагадує якийсь комплекс жертви, ображеність на несправедливий світ й водночас глибоку провінційність. Їдкі (так собі думають автори) коментарі з «остроумными» порадами французам сідати за стіл переговорів з «ігілівцями». Простенькі алюзії на мінські домовленості та чорний гумор, у якому дехто наполегливо вправлявся днями… Між тим, варто було б спочатку затямити собі, що наша країна є абсолютною terra incognita для західного світу і Європи; що вона відома, у кращому разі, своєю страшною корупцією і примітивним набором: «спорт-горілка-дешева робоча сила-проституція». Я переконаний, що для багатьох українців цей перелік є справді дуже знайомим, і наші власні знання часто теж не виходять за його рамки.

Чи ж ми в масі своїй знаємо, що одним із співтворців американської атомної бомби був українець Георгій Кістяківський? Чи чули ми про принцесу Сіаму (нині Тайланд) Катерину Десницьку, уродженку українського Луцька? На жаль, таких прикладів мільйон. Тому про Францію краще поки промовчимо.

Саме тому працюймо над тим, щоб наша держава теж ставала відомою своїми науковими й культурними здобутками. Бо то не ми потрібні Франції, а вона нам. І як донор допомоги, і як один з локомотивів ЄС, і просто як одна із найвпливовіших і блискучих в культурному вимірі держав світу. Перш ніж виставляти претензії до когось, спитаймо самі себе: чому ми досі торгуємо (і не лише цукерками) з Росією? І чому лише за 1,5 року нарешті наважилися запровадити проти неї сякі-такі санкції, волаючи до світу на всіх доступних майданчиках про нашу біду.

Дуже гірко за загиблих і поранених французів, та я певен, що Франція винесе з цього корисний для себе урок і продовжить жити й розвиватись. І любити життя, як це вміють саме французи (спостерігав це на власні очі цього літа). А от ми... Ніякі Оланди, Меркелі, Байдени й інші, хай навіть наші найбільші доброзичливці, не побудують за нас нашу власну державу, не викорінять корупцію і тому подібне.

Подібні реакції, як і загальну агресивну налаштованість до біженців (якщо подумати, то біженці, власне, і тікають саме від таких проявів тероризму, як у Парижі), можна спостерігати і серед поляків. Не менш прикметними є й підживлювані московськими медіа розмови про неминучий і швидкий крах ЄС або не менш «неминучу» відмову Заходу від ліберальних цінностей. Це дуже складні питання, де судити «опрометчиво» означає вочевидь спрощувати надскладні явища. Напевно, будуть якісь корективи. Але старенька Європа ще має ресурси. Зрештою, вона й не такі кризи переживала. Що ж стосується громадянського суспільства, то одразу після атентатів воно дуже гідно себе проявило. Це можна спостерігати на відео, де натовп у французькому Лілі витісняє з площі праворадикалів https://www.dailymotion.com/…/x3dswiy_lille-irruption-d-un-…

Все це, звісно, дуже складні речі. І тому треба аналізувати і думати, щоб не вестись на маніпуляції й роками не блукати манівцями. Слава Україні! Vive la France! Vive la liberté!

 

15 листопада 2015 р.

дивись також:
Французы, мы с вами!
У Франції терористи стріляли в свободу слова

коментарі

новий коментар