увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 13:41
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Абетка демократії: філософія конституційного права

20.11.15 | Всеволод Речицький

Філософія конституційного права система найбільш загальних та глибоких за змістом ідей про зародження, становлення та функціональне призначення галузі конституційного права та конституціоналізму в цілому. Сучасний конституціоналізм є тісно пов’язаним з ідеєю верховенства права та обмеженого правління – принципами, які в зародковій формі постали ще в Середньовіччі під впливом низки факторів. Концепція верховенства права означає, що в суспільстві існує консенсус стосовно того, що чинне право є справедливим, що воно передує політичній владі і стримує будь-якого можновладця за будь-яких обставин. Тобто сувереном у цьому випадку є не жива людина-володар, а сукупність абстрактних норм, вищий закон. Це також означає, що будь-яка політична влада є виправданою лише за умови, якщо вона санкціонована законом, правом.

Уже в ХІІ ст. право католицької церкви суттєво вплинуло на становлення доктрини верховенства права й обмеженого правління (Ф. Фукуяма, 1952), оскільки реально існуюча в той час автономія Ватикану відносно європейських можновладців допомогла започаткувати традицію ухвалення правових норм, авторитетних у своєму застосуванні навіть для королів. Адже для того, щоб верховенство права запрацювало в якості обмежувача уособленої в людях політичної влади, подібна вимога мала втілитися спочатку в інститутах, наділених реальною автономією від держави й потенційно здатних обмежувати її свавілля.

На думку Д. Локка (1632-1704), закони, які керують поведінкою людей, мають свою внутрішню ієрархію й поділяються на закони божественні, цивільні й громадської думки (доброго імені). Пізніше Ф.фон Гаєк (1899-1992) підкреслював, що ідея вищого закону, яким має керуватися сам законодавець, не є новою. У ХVIII ст. вона прочитувалась в концепції права Божого або права Природи і Розуму. Первісне ж припущення того, що подібний закон слід позитивно викласти на папері, належить американським колоністам. Саме звідси, як зазначає Р. Дворкін (1931-2013), виросла з часом дворівнева конституційна теорія. Її перший рівень встановлював, чиї саме вірування та ідеали мають правити за конституційний ідеал, а другий відповідав за конкретне наповнення конституційних норм.

Правовій системі здавна відомі дві основні сфери нормування людського життя: колективна (публічна) й приватна, при цьому конституційне право задовольняє, насамперед, потребу у першій із них. Необхідність в юридичній організації публічного простору призвела згодом до утвердження конституційного права, спільного для всіх. У свою чергу, загальна ідея конституціоналізму передбачає усвідомлення людьми тієї обставини, що політична влада має діяти у відповідності до певних універсальних принципів, й що політичні правителі мають обіймати свої посади для здійснення того, що вважається правильним з точки зору даних принципів, а не для утвердження того, що вважають правильним вони самі (Ф. фон Гаєк).

Хоча існуючі конституції можуть суттєво відрізнятися одна від одної за своїми світоглядними, культурними і юридичними ознаками, англосаксонська ідея верховенства права й обмеженого правління поєднала в собі вимоги: індивідуальної свободи, виборності керманичів й право народу контролювати хід державних і громадських справ. Прийнято вважати, що англійська неписана конституція, яка першою переконливо втілила в собі ідею верховенства права, була потім лише формалізована в писаній Конституції США 1787 р. І хоча на батьківщині конституціоналізму політичне життя ще й досі знаходиться під сильним впливом «живого» парламентського права, конституціоналізм вирішив ідею правового забезпечення обмеженого правління в універсальній формі.

Ідея верховенства права й обмеженого правління в її сучасній інтерпретації відобразилась частково в теорії справедливості Д. Ролза (1921-2002). На думку останнього, вимога справедливості передбачає існування в суспільстві широкої нормативної угоди щодо концепції правильного, на яку погодились би всі люди, не маючи можливості сказати багато, якщо взагалі що-небудь, відносно субстанціонального змісту даної угоди. Саме до такого суспільного договору мають звертатися в разі необхідності конфліктуючі вимоги сторін. Розмірковуючи над філософськими засадами справедливості, Д. Ролз неодноразово підкреслював, що правильне розуміння її змісту має становити основу справжнього конституційного ладу.

У свою чергу, чинне конституційне право виходить із того, що оптимальна система відносин між громадянами і державою має бути системою впорядкованої свободи, яка становить одну з підвалин сучасного політичного порядку. Якщо у своєму зародку становлення конституціоналізму допомагало визначити по-новому зміст таких понять, як твоє і моє, то нині конституційна галузь вимагає ще більш жорсткого обмеження державного Левіафана правовими рамками. Політичний лібералізм й засади вільного ринку складають ідейне підґрунтя цілей і призначення основного закону й конституційного права в цілому. Сприйняття конституції як вищого охоронця людської свободи дозволяє індивідам зверталися до неї як до авторитетного критерію, який дозволяє їм тлумачити будь-який поточний закон.

Ідею конституційного права не можна зрозуміти також без правильного усвідомлення ролі й позиції  громадянського суспільства в системі закріплених основним законом координат. Західний конституціоналізм виходить із того, що громадянське суспільство не може розглядатися як суспільство-асоціація, яке має якісь інші, відмінні від захисту й забезпечення свободи його членів цілі та інтереси. Звідси витікає методологічний висновок про те, що свободу громадянського суспільства і його членів допустимо обмежувати лише для захисту самої свободи. Потенційно ж можливий обмін громадянської свободи на вигоди обивательського добробуту і комфорту визнається в даній системі відносин принципово неприйнятним.

Досвід СРСР та інших соціалістичних країн тимчасово схилив їх юридичну спільноту до того, щоб перейти від розуміння природи конституційного права як нормативно втіленої вимоги справедливості до його позитивістської трактовки – як зведеної в закон волі пролетарської держави. У якості засад конституціоналізму при цьому використовувалась комуністична ідеологія. Зокрема, в СРСР тривалий час існувала й підтримувалась загальна переконаність в тому, що зміст конституційних норм має визначатися директивними рішеннями КПРС. Загалом, сприйняття парадигми конституціоналізму в гіпертрофовано ідеологічній формі було і залишається характерною ознакою тоталітаризму.

Що ж стосується більш широкого погляду на проблему, то в більшості випадків філософський зміст конституційного права співпадає з пошуком нормативних оболонок (гарантій) свободи і справедливості. Такий підхід сприяє загальному переконанню людей в тому, що будь-який закон є протиправним, якщо він несправедливий. У свою чергу, вимога справедливості передбачає визнання цінності свободи, яка є органічною потребою, інстинктом всіх вищих тварин.

Описуючи Велику французьку революцію 1789 р. в контексті еволюції континентального права, дослідники вказували на те, що для ухвалення позитивної конституції Національна асамблея Франції спочатку мала вдатися до визначення її підвалин, метафізичних основ. Й лише після цього розпочався довгий і пристрасний процес інструментальної розробки основного закону. Таким чином, ідея свободи, обмеженого правління й верховенства права подолали непростий шлях, перш ніж втілитися в конкретні конституційні оболонки. 

Важливою рисою сучасного конституціоналізму є те, що його розвиток відбувається на тлі глобальних світових процесів, загальний вектор яких залишається неоднозначним. Зокрема, ще й сьогодні тривають дебати про те, чи варто державі бути мінімальною й піклуватися лише про безпеку націй, чи вона може запропонувати суспільству щось суттєво більше. Тому визначення принципів взаємовідносин громадянського суспільства й держави, а також націлених на інновації творчих еліт, з одного боку, й озброєних лише селективним даром демократичних інститутів (Д. Сарторі, 1924) – з іншого,  залишаються актуальними проблемами вищого правового рівня.

Таким чином, дієвість конституційного права залежить від ставлення конкретних суспільств до категорії людської свободи і демократії в цілому. Зокрема, переконання А. Швейцера (1875-1952) в тому, що фундаментом права є гуманізм, так само як і думка К. Маркса (1818-1883) про те, що в демократії законом визнається саме людське буття, сприймається по-різному в різних національних контекстах. З іншого боку, конституційному праву притаманний яскравий універсалізм. Адже будь-яка конституційна держава виходить із аксіоми: громадянам дозволено все, що не заборонено основним законом. Невипадково конституційні ідеї батьків-засновників США – Д. Вашингтона (1732-1799), Т. Джефферсона (1743-1826), Д. Медісона (1751-1836) та Д. Адамса (1735-1826) визнаються нині основоположними принципами вільного світу.  

Окрім ідеї свободи, верховенства права й обмеженого правління до філософських засад конституціоналізму можна віднести також теорію суспільного договору й розумного егоїзму. Як вважав А. Сміт (1723-1790), хоча люди зазвичай опікуються своїми особистими інтересами, «невидима рука» ринку формує з них цілісність, здатну до співробітництва й ефективного функціонування. Саме звідси, як прийнято вважати, в конституційну теорію проник потрійний нормативний ідеал: буржуазне громадянство, технологічна ефективність і право кожного самостійно обирати свій життєвий шлях.

На думку ж А. Фергюсона (1723-1816), людський розум орієнтується на певні неписані правила, частину з яких можна розпізнати й зрозуміти лише з часом. У цьому сенсі будь-яка нефіктивна конституція є сукупністю нормативних ідей, які не виникають довільно, але стають загальноприйнятними не відразу. Як вважав А. Дайсі (1835-1922), більшість конституційних положень є укоріненою в людській природі, тому конституційне право може бути дієвим лише за умови, якщо воно узгоджується з природним правом.

У етичному сенсі предтечою конституціоналізму в Європі визнається панування іудейсько-християнської моралі. Що ж стосується конституціоналізму США, то на ньому, як вважав Д. Б’юкенен (1919-2013), глибоко позначився також принцип: люби ближнього свого, але не втручайся довільно у його справи. Більше того, нормативізм ринку Д. Б’юкенен вважав універсальним атрибутом будь-якого органічного конституціоналізму. Конституції мають витворюватися на основі логіки суспільних відносин, вигідних для більшості їх потенційних учасників. Саме тому кращі конституційні зразки підносять спонтанність ринку й принцип невтручання в творчо-креативну сферу до вищого рівня правового регулювання.

У своєму історичному зародку зовнішні норми поведінки людини виникають на тлі генетично успадкованих нею й фізіологічно визначених структурою її тіла інстинктах. Що ж стосується норм публічного, а пізніше – конституційного права, то вони формувалися під впливом соціальних інститутів, структур і практик, через які людині довелося свого часу пройти. У підсумку конституційні норми відтворюють не одиничний факт, а низку (формулу) фактів, які в практиці свого застосування формують певний нормативний шаблон. Тобто конституціоналізм виник під сумарним впливом антропогенних чинників і психофізіологічних якостей людей, а також комунікативного досвіду суб’єктів, які традиційно вступали між собою в політичні стосунки. При цьому кожна історична епоха і регіон виробляють власне правове віддзеркалення взаємодії індивідуалістичних, колективістичних та антагоністичних устремлінь і політичних практик.

Зокрема,   лідери Американської революції 1775-1783 рр. сповідували глибоку віру в те, що конституційні норми та інститути мають відповідати органічній природі вільної людини. Це означало, що будь-яка конституційна норма повинна узгоджуватися із здоровим глуздом й не бути сильнішою за закладену в її основу емоційну матрицю. Оскільки конституції є сукупностями певних значень (сенсів), вони можуть ефективно функціонувати лише доти, доки їхній зміст залишається фізіологічно й психічно комфортним для окремих індивідів, людських спільнот й суспільства в цілому.

Органічні конституційні системи сприймають людину такою, якою вона є в реальній дійсності – наділеною інстинктами, розумом, емоціями й творчою уявою. Невипадково важливі складові конституціоналізму є присутніми в теорії народного суверенітету Ж.-Ж.Руссо,  доктрині невідчужуваних прав Д. Локка, концепції розділення влад Ш. Монтеск’є (1689-1755), уявленнях Гегеля про свободу як про мету політики тощо. З часом конституціоналізм став невід’ємним елементом філософії раціонально організованого життя.

Уже Середньовіччя було просякнутим ідеєю раціоналізації всього сутнього. Що ж стосується конституціоналізму кінця XVIII ст., то його ідеологи свідомо намагалися закласти в основу своїх теорій фізичні аналогії. Методологічною основою наук того часу вважалася механіка І. Ньютона (1642-1727), в якій яскраво відобразився наївний раціоналізм XVІII – початку XІX ст., твердо переконаний в тому, що світ за своєю структурую є подібним до складного годинникового механізму. Й допоки цей погляд не було подолано складнішими інтелектуальними розбудовами, європейське право черпало в теорії І. Ньютона аргументи на користь конституційної монархії. Саме у цьому – механістичному у своїй основі контексті – відбувалося політичне зростання О. Бісмарка й творців американської Конституції 1787 р.

Відтак, перша в світі писана конституція сприймалася такою ж науково-раціоналістичною, як і нова фізика І. Ньютона в стінах Кембриджського університету. Пізніше проголошення Конституції США науковим документом було здійснено В. Вільсоном (1856-1924) в серії лекцій, прочитаних ним у 1907 р. в Колумбійському університеті. Поділяючи типове для свого часу переконання в тому, що політичне життя є продуктом взаємодії наукових законів з правилами людського розуму і серця, В. Вільсон бачив у джерелах конституціоналізму наслідки впливу ідей Ч. Дарвіна (1809-1882) та І. Ньютона.

У свою чергу, Т. Джефферсон та його ближче політичне оточення були переконані в тому, що записане в Декларації незалежності США кредо віри буде згодом підтверджене історичним розвитком людства. Що ж стосується винайденого американцями механізму стримувань і противаг (checks and balances), то його обґрунтування пов’язують із впливом на Д. Адамса відомої книги-утопії Д. Харрінгтона «Oceana» (1656).

Так або інакше, відомій сукупності конституційних ідей про свободу, підзвітне правління, республіканізм, підприємництво і ринок притаманна певна симетрія. Пояснюється це загальною відданістю конституційного права концепції правильного, за якою всі частини політичного механізму мають перебувати в стані балансу. Помітно вплинула на конституційний дизайн також ідея органічного права, яка поступово сформувалася в рухливому інтелектуальному середовищі від Цицерона (106-43 до н.е.) до Ф. Аквінського (1225-1274) і Д. Локка. Нині нараховується близько 120 визначень даного поняття. Основна їх частина пов’язана з категорією органічних невідчужуваних прав (rights), до яких належить, насамперед, право на життя, свободу й недоторканість власності.

Що ж стосується конституціоналізму соціалістичних країн, то тут  на конституційну теорію суттєво вплинули ідеї політичного месіанізму. Навіть тоді, коли комуністична утопія увійшла в очевидний конфлікт з реальним життям і з’явилися переконливі свідчення того, що суспільне життя розквітає лише за умови обмеження держави та її агентів законом, спокуса керувати суспільством за правилами лінійного процесора  залишалася дуже сильною. Так, націоналізація власності у поєднанні з партійною монополією спровокували розповсюдження в світі хибної переконаності в тому, що державна ієрархія й дисципліна здатні забезпечити соціальний прогрес.

Класична ідея А.де Токвіля (1805-1859) про те, що політична свобода і демократія встановлюються посеред народного сум’яття й незгоди, яких не варто боятися, не користувалася у комуністичної номенклатури найменшим авторитетом. Втім, як писав той же таки А.де Токвіль,   деспотизм не здатен усвідомити власну короткозорість. Лише в період горбачовської перебудови розуміння філософських засад конституціоналізму почало поступово відділятися від юридичного позитивізму.

Сучасне розуміння джерел конституціоналізму полягає в тому, що основний закон є правовим засобом реалізації універсальних цінностей свободи, демократії і ринку. Тобто він є гарантією ліберально-демократичного режиму, інструментом забезпечення насамперед інтересів індивіда і громадянського суспільства. Органічна конституція діє з метою встановлення й підтримання рівноправних («горизонтальних») ринкових відносин, вона є гарантією політичної, та економічної свободи народу, охоронцем суб’єктивних невідчужуваних прав і свобод людини. Тим самим кожна органічна конституція в своєму застосуванні реалізує функцію спрощення й прискорення більшості, якщо не всіх, соціальних трансакцій.

За своїм філософським призначенням основний закон є гарантом свободи, яка передує демократії, оскільки провідною ідеєю конституціоналізму є саме прискорений поступ. Підтримувана конституцією свобода пропозиції і попиту створює ринок, для якого демократія є лише одним із важливих сегментів. Для системи органічних конституційних відносин ключовим є те, що саме ринок уможливлює той якісний прорив у соціальній динаміці, якого вимагає прогрес, поступ.

Це означає, що конституціоналізм вимагає не стільки матеріальних, скільки процесуальних гарантій для досягнення своїх основних цілей. Конституції функціонують тому, що активно діють (мають діяти) люди та інститути. Взаємодія фізичних і юридичних осіб здійснюється за цих обставин в найбільш результативний спосіб. Таким чином, ефективні взаємодії між конструктивно налаштованими суб’єктами становлять основу сучасного конституціоналізму. Конституція забезпечує лад, за якого кожному гарантується можливість вийти на горизонти ринку з тим, що він здатен запропонувати чи придбати. При цьому від учасників обміну не вимагається отримання дозволів в ієрархічних структурах політичної або адміністративної влади.

Для конституціоналізму не має суттєвого значення те, на боці попиту чи пропозиції дієвий суб’єкт перебуває. Головне тут – юридична рівність можливостей, прямий доступ до символічних викликів і зваб, максимальне спрощення й пришвидшення всіх соціальних трансакцій. Владна ієрархія при цьому не скасовується, але ніби відступає на задній план. Органічний конституціоналізм перетворює державу-хазяїна на соціальну службу, внаслідок чого на «тіньові» перетворюються інститути публічної влади, а не ринку.

Відтак, сутність конституціоналізму становить нормативний захист свободи в її найширшому розумінні. Саме через це органічна конституція є ключовою умовою існування розвиненого суспільства. При цьому економічна, політична і особиста свобода спираються на демократію, не будучи її безпосереднім продуктом. Адже в генетичному плані свобода є ключовою умовою, а  не наслідком народоправства. Більше того, нічим не обмежена демократія може становити загрозу свободі і ринку. Конституціоналізм націлено на динаміку і поступ, які завдячують своїми успіхами творчій активності вільних людей, а не бюрократичним урядовим процедурам.

Як вважав Л. Вітгенштейн (1889-1951), вектор суспільного розвитку в наш час постійно змінюється. Тому органічні конституції ведуть не до якоїсь конкретної мети, а виступають гарантами досягнення більшості актуальних для людини цілей. Мірилом конституційного успіху є поступ, усьому іншому належить скромніша роль. На відміну від демократичного вибору більшості, поступ здійснюється на основі незліченної сукупності факторів. Відтак, етика поступу не збігається з етикою демократії, хоча й значною мірою від неї залежить. Невипадково П.-А. Гольбах (1723-1789) називав конституцію вуздечкою для вождів і народів. Її вищу сутність становить творчість, гегелівська боротьба за розпізнавання і престиж. Органічна конституція є гарантом здійснення творчого потенціалу індивідів і народу в цілому. Закономірно, що відсутність поступу свідчить про дефектність національної версії основного закону.

Конституціоналізм забезпечує недоторканність власності, забороняє втручання в творчу свободу, гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу. При цьому національні особливості верховенства права проявляються в мірі юридичного захисту цінностей свободи, демократії й ринку. Основну ж ідею західного конституціоналізму становить ідея про те, що держава і влада мають діяти лише в межах, дозволених їм вільними громадянами. Невипадково конституцію тут вважають актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства.

Конституція є зібранням принципів і норм, необхідних і достатніх для організації життя в сучасному цивілізованому суспільстві. Дотримання її вимог задовольняє інтереси як окремих індивідів, так і суспільства в цілому. Однак для досягнення цілей конституціоналізму (верховенства права) самого лише існування основних законів недостатньо. Конституцію має доповнювати ефективний механізм її реалізації. Здійснення суб’єктивних прав не повинно переобтяжуватись законодавчими обмеженнями, достатніми мають бути гарантії справедливого суду, дієвим – захист приватної власності й свободи договору. Не менш актуальним є конституційне забезпечення мистецької та академічної свободи.

Усе це означає, що конституції є ефективними обмежувачами не лише бюрократичної, але й демократичної влади. Будь-який інший підхід ризикує призвести до тиранії демократії, про що попереджали Г. Арендт (1906-1975), Х. Ортега-і-Гассет (1883-1955), Б. Гаврилишин (1926) та ін. Будучи історичним результатом стратегії демократії, органічні конституції повинні зберігати пріоритет перед поточним законодавством як результатом демократичної тактики.

 

 Літ.: Beatty David.  Constitutional Law in Theory and Practice. – Toronto-Buffalo-London: University of  Toronto Press, 1995;  Castiglione D. The political Theory of the Constitution // Political Studies, Vol. XLIV, 1996; Cohen Bernard I. Science and the Founding Fathers. – N.Y.: Norton W.W. and Company, 1995; Kommers D., Thompson W. Fundamentals in the Liberal Constitutional Tradition // Constitutional policy and Change in Europe. – N.Y.: Oxford University Press, 1995; Гаєк Ф. фон. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002; Речицький В. Политический предмет конституции. – Киев: «Дух и Літера», 2012.  

 

Речицький В.В.

дивись також:
Абетка демократії: інформація
Абетка демократії: свобода слова
Абетка демократії: свобода творчості