пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201532
30.11.2015 | Наталка Ковальчук

Слів – десять коробів, та не українських…

   

Новини, як відомо, ходять парами. Щойно з’являється хороше повідомлення, як поряд з ним прилаштовується не дуже гарне.

Наприклад, як у цьому випадку. За моніторингом громадського руху «Відсіч», в рамках кампанії «Бойкот російського кіно», впродовж останніх п’яти місяців частка телепередач і фільмів українського виробництва зросла з 33 відсотків до 51 відсотка, а продукції російського виробництва зменшилася з 29 до 19 відсотків.

Та на цьому приємні новини й закінчуються, бо за той же період в українському інформаційному просторі значно скоротилася частка вживання української мови. Раніше в телеефірі цей показник становив 28 відсотків. Що й так небагато. А тепер українського слова у вітчизняному телеефірі виявляється стало ще менше – 23 відсотки. http://zaxid.net

Цей невтішний аналіз не пройшов повз увагу тієї частини нашого суспільства, котрій небайдуже мовне питання у медіапросторі. У соціальних мережах почато флешмоб під гаслом «Вимагаємо українізації інформаційного простору України».

Разом з тим на результати моніторингу звернули увагу і по той бік українського кордону. Зокрема, одне з російських інформаційних джерел прокоментувало ситуацію у звичній для російської пропаганди манері, з обов’язковим згадуванням націоналістів і з певним нагнітанням ситуації на кшталт того, що українська мова взагалі стає непопулярною в Україні.

Можна було б з цього приводу згадати таки російську народну мудрість,   що «на чужой роток не накинеш платок», але правда в тому, що питання мовної безпеки для нашої країни сьогодні залишається актуальним. І, очевидно, залишатиметься таким і надалі.

Насильницька русифікація України тривала століттями. Це той історичний факт, який не можемо не брати до уваги. До того ж, російська мова для багатьох громадян нашої країни є рідною, й практично для всіх інших звичною, як кажуть, на слуху. Так, найчастіше ми толерантно переходимо на російську, коли спілкуємося з російськомовними людьми.

Але одна справа, коли маємо на увазі звичайне побутове спілкування. Інша, коли йдеться про мас-медіа.  

Ми очікуємо від ЗМІ високих мовних стандартів, але отримуємо щось на зразок монологу однієї з літературних героїнь Шолом-Алейхема, котра й сама свою балачку характеризувала фразою: «У баби слів – десять коробів».

В українському варіанті ці «короби слів» нерідко ще й російськомовні. Дехто з експертів пояснює це економічним чинником: і переклад інформаційного продукту з російської на українську вимагає коштів, і медіа-товари, котрі створюються в Україні, трапляється, поширюються на інші пострадянські країни. Та все ж це слабке виправдання, враховуючи потужну пропагандистську війну, розв’язану Росією проти нашої країни і народу.

У цьому протистоянні «мовному фронту» відводиться далеко не останнє місце. Невипадково впродовж останнього часу деякі тривожні тенденції фіксують фахівці, які займаються вивченням становища української мови у країні.

Проблема є не тільки в теле- та радіо просторі. Адже і частка газет, що видаються українською мовою, продовжує зменшуватися. У минулому році вона становила менше 30 відсотків. Журналів українською мовою виходить лише 10 відсотків, хоча ще кілька років тому кожен п’ятий, виданий в Україні журнал, був україномовним. http://www.bbc.com

За даними Книжкової палати, в Україні поменшала частка україномовних видань (http://starylev.com.ua). А імпорт книг з Росії взагалі в рази перевищує випуск книжкової продукції в Україні. http://expres.ua

Та це лише побіжні зауваження до теми. Бо наразі йдеться про той інформаційний простір, до якого щодня долучаються мільйони українців, коли дивляться новини, переглядають телепередачі чи слухають радіо тощо.

А тому сповзання українського телепростору в бік значної русифікації цілком можна розцінювати як небезпечний момент.

Та лише виключно цим справа не вичерпується. Скажімо, останнім часом в українському телеефірі значно почастішали відеосюжети за участю високопоставлених російських чиновників, зокрема й глави сусідньої держави, навіть тоді, коли сказане ними, мало стосується або взагалі не стосується України. Подати їх слова цілком можна було б цитатою чи у викладі, але чомусь на українських телеекранах з’являються ці, відверто кажучи, малоприємні особи.

Або, скажімо, вже й зовсім важко зрозуміти, навіщо деякі українські національні телеканали подавали якось інтерв’ю з російськими військовими льотчиками, котрі перебувають у Сирії і які бравурно заявляли, що готові виконати всі поставлені перед ними завдання. Коментарі тут, як то кажуть, зайві.

Навряд такі випадки були б можливими, якби в Україні існувала продумана інформаційна політика, покликана працювати на державу, а не проти неї, проти суспільства.

Про те, що вона вкрай потрібна зазначали й учасники постійно діючого форуму всеукраїнського об’єднання «Просвіта», до якого входить чимало наших поважних громадян, представників громадських і правозахисних організацій, у відкритому листі до керівників країни. У ньому, зокрема, зазначено, що під час, так званої, гібридної війни ми продовжуємо втрачати не лише тимчасово окуповані території держави, а й людей, зомбованих російськими теле- і радіоканалами, які впроваджують у свідомість усталені стереотипи чужинських світоглядних моделей поведінки, що «…в український інформаційний простір підступно щоденно вживляється «русскій мір». http://nsju.org

До цього можна лише додати, що на цей «русскій мір» працює й безвідповідальна мовна політика українських медіа. Вочевидь викидати в ефір , «короби легких слів» набагато простіше, ніж задумуватися, як те слово відгукнеться?

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори