пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201532
01.12.2015 | Ольга Багалій

Декомунізація по-харківськи. Етап перший

   

У Харкові нібито розпочали цей процес в червні – розпорядження міського голови про створення робочої групи, перше засідання цієї групи, на якому були присутніми три ректори харківських ВУЗів, всі голови районних державних адміністрацій, майже всі керівники комунальних служб, директори і працівники Департаментів міськвиконкому, керівники метрополітену, декілька депутатів міської ради, і три(!) представника громадськості Харкова: голова Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича Кость Черемський, очільниця Харківської обласної організації Конгресу української інтелігенції Ніна Виноградська-Якимчук і я, як член правління Харківської правозахисної групи. Співвідношення сил нам було зрозуміло відразу, але ми мали надію, що до нас хоч трішки будуть прислухатися. Ні, не сталося.

На другому засіданні були створені окремі підгрупи з вирішення питань перейменування топонімічних об’єктів, інвентаризації пам’ятників монументальної скульптури, проведення громадських слухань, фінансових питань. Ми пропонували провести інформаційну роботу серед мешканців Харкова. На місцевих теле-, радіоканалах відвести 10-15 хвилин декілька разів на тиждень і надати слово спеціалістам з топоніміки, історикам, краєзнавцям, щоб вони могли роз’яснити людям, чому не можна залишати назви, пов’язані з тоталітарним комуністичним режимом, розповідали про найбільш одіозних осіб того історичного періоду. Нам відповіли: ні – це зараз не актуально, всі телеканали перебувають у приватній власності, і ми не будемо до них звертатися. Подальші події показали, що місцевій владі зручніше мати справу з населенням, яке не є інформованим і якому можна нав’язати будь-що.

Нас запрошували на перші два засідання цієї робочої групи. На обличчях чиновників прямо таки було написано, що наша поведінка є «некоректною» – ми ставили незручні запитання, як от «чому засідання не ведеться державною мовою» або «а що робити з похованням Миколи Руднєва на площі його імені?». М. Руднєв був заступником наркома у військових справах Донецько-Криворізької республіки – як ми тепер кажемо – сепаратист вищого ґатунку. За буквою Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» і площу Миколи Руднєва потрібно перейменувати, і поховання перенести. Що робити із меморіальними дошками Олександру Масельському та Григорію Ващенку і назвами станцій метро на їх честь? Олександр Масельський був секретарем Валківського районного комітету КПУ Харківської області, а Григорій Ващенко – членом ЦК КПРС. За буквою Закону і меморіальні дошки треба прибирати, і станції метро перейменувати.

І от тут ми вперше почули від чиновників, що Закон України «нам не указ, а пусть харьковчане решают». І ця позиція  весь час нав’язується чиновниками  різних рівнів харків’янам.

Після цих двох засідань в мене склалося враження, що міська харківська влада прийняла рішення просто саботувати виконання закону або вона чекала якихось серйозних змін в український владі. Дехто з чиновників доводив, що от-от децентралізація змінить їх можливості і необхідність виконувати закони України.

Більше нас – представників громадськості на засідання не запрошували. Мабуть, ані ми, ані наші запитання та пропозиції зібранню чиновників не сподобалися.

Усе це відбувалося на фоні майбутніх місцевих виборів, і кандидати в депутати із задоволенням повідомляли місцевим мешканцям, що ніяких перейменувань вони, якщо їх допустять до влади, не будуть проводити.

Тим часом в Харкові організувалась професійна та надзвичайно активна громадська ініціатива «Харківська топонімічна група». За три місяця активісти цієї групи Лілія Аверянова, Марія Тахтаулова, Сергій Жуков, Едуард Зуб та інші (всіх навіть не можна перелічити в рамках цієї статті) з допомогою небайдужих харків’ян безкоштовно і в свій вільний час провели інвентаризацію топонімічних об’єктів Харкова, організували кожної п’ятниці зустрічі для обговорення питань з усіма бажаючими. В цих зустрічах взяли участь більше 1000 харків’ян. Паралельно була створена сторіночка на Фейсбуці, на якій дуже активно обговорювали нові назви вулиць, районів.

Потім активісти все це систематизували і направили на адресу віце-мера І.О. Терехова. Реакція – нульова! Заява п. Марії Тахтаулової, спеціаліста з топоніміки, з проханням включити її до складу підгрупи з перейменування вулиць теж залишилася без відповіді. І хоча заява була подана за всіма правилами, відповіді вона не отримала. І це не зважаючи на Закон України «Про звернення громадян», згідно з яким відповідь потрібно було б надати протягом 30 днів.

Це що у нашому місті, «закон – тайга»?

Харківська громадськість не залишала цю важливу проблему без уваги. І 29 листопада 2015 року в культурному центрі INDI за ініціативою Харківської правозахисної групи в рамках міжнародного проекту «Київський діалог» відбулася панельна дискусія на тему «Декомунізація: від теорії до практики» (див. – http://khpg.org/index.php?id=1443477432). Громадські активісти, правозахисники та науковці обговорили проблематику декомунізації в Україні. У дискусії взяли участь:

- Євген Захаров, правозахисник, директор Харківської правозахисної групи;

- Сергій Жуков, представник громадської ініціативи «Харківська топонімічна група»;

- о.Віктор Маринчак, настоятель храму Іоанна Богослова.

Модератором заходу був історик Ігор Соломадін. Учасники заходу висловили своє бачення шляхів та напрямків декомунізації в Україні та зійшлися на думці, що самим лише перейменуванням і заміною червоних прапорів на синьо-жовті викорінити останки тоталітаризму з суспільних відносин не вдасться. Оскільки комуністичні методи керування, комуністичне патерналістське мислення, в які кольори вони б не рядилися, є суцільним гальмом розвитку нормальної демократичної держави.

Звісно, ніхто з чиновників, членів топонімічної комісії міської ради Харкова, «придворних» істориків в цій дискусії участі не взяв.

21 листопада завершився перший етап декомунізації, відповідальність за виконання якого лежить на міський раді. Як же вона виконала цей перший етап?

Майже несподівано, навіть для нас, членів робочої групи, на сайті міської ради 7-го листопада з’являється повідомлення про проведення загальноміських слухань з питань перейменування об’єктів топоніміки в районах м. Харкова. Слухання належало провести у всіх 9 районах Харкова в один день – 10 листопада. Далі – увага(!) – 11-го листопада мали провести теж загальноміські слухання з питань перейменування об’єктів топоніміки м. Харкова для представників територіальної громади міста в кіноконцертному залі «Україна».

Мабуть, міська влада була цілком впевнена: якщо вона організовує слухання, то все в її руках від початку до винесення рішень.

Так і хочеться перефразувати Леніна: хоч і широкий круг чиновників, але страшенно далекі вони від народу. Вони не вміють і бояться зустрічатися та розмовляти з громадянами і одночасно ставляться до них з неповагою, майже презирством. Відповідну реакцію і отримують у відповідь – і це їх особливо дратує.

Громадські слухання у Київському районі

Згідно з прийнятим Харківською міською радою положенням про громадські слухання, в районних слуханнях може взяти участь будь-який член територіальної громади м. Харкова, але право голосу мають тільки мешканці, які зареєстровані в цьому районі.

Я якраз живу в цьому районі, тому в назначений час відправилася до залу Адміністрації Київського району Харківської міської ради. Відразу на реєстрації бачу деякі знайомі обличчя – працівники ЖЕКів, вчителі найближчих шкіл. Далеко не всі вони зареєстровані в цьому районі, але головуюча на слуханнях навіть не захотіла слухати наші запитання: а як при голосуваннях відділити тих громадян, які не зареєстровані в цьому районі. Ну, що ж ми зазначили перше порушення.

На зборах зареєструвалося 366 осіб, з них приблизно 35 громадян, які прийшли «не по разнарядке». Це були і деякі мешканці району, і активісти громадських організацій «Зелений фронт» та «Старий Харків».

Зрозуміло, що всі головуючі на таких слуханнях мали однаковий сценарій, написаний в міськраді – їм потрібно було виконати цей сценарій, а ми мали задачу, якщо не поламати його, то хоча б провести слухання, максимально наближені до закону, і запропонувати свої варіанти назв.

Перше непорозуміння – обрання лічильної комісії. Запропонована кількість членів лічильної комісії – 5 осіб за списком головуючого. Нам було дуже важливо, щоб у складі лічильної комісії був хоча б один представник від громадськості – це дає змогу не тільки не допустити прямих фальсифікацій, але й отримати копію протоколу слухань. Олег Перегон від «Зеленого фронту» запропонував кандидатуру Олександра Богданіса. Відмова: ми вже проголосували за 5 осіб, голосувати персонально – це тільки затягувати час. Галас в залі, викрики з міст. От-от на порожньому місці виникне скандал! І тут нам пощастило. На слуханнях був присутній мешканець цього району, колишній мер Харкова, почесний громадянин міста Михайло Пилипчук. Він запропонував компромісне рішення – збільшити кількісний склад лічильної комісії до 6 осіб і включити представника громадськості до складу комісії. Дослухалися. І нікчемний конфлікт був вичерпаний.

Розпочалися слухання з виступу представника компартії тов. Сорокіна, який почав нам розповідати, що Київ намагається зґвалтувати нас (легенький сміх серед присутніх), що ми повинні зберігати свою окремішність. Мабуть, на його думку, нам потрібна саме комуністична окремішність На питання: а як же бути з виконанням Закону, відповідь абсолютна незрозуміла. До речі, як завжди добре організовані комуністи, були на всіх слуханнях в районах, а на загальноміських слуханнях була і відома товаришка Александровська.

Всього до перейменування у Київському районі було запропоновані 24 вулиці. Без заперечень були прийняті запропоновані топонімічною комісією міської ради 15 назв. За пропозицією голови «Зеленого фронту» О.Перегона досить бурно обговорили перейменування вулиці Артема та вулиці Фрунзе. Учасники слухань проголосували за перейменування вулиці Артема на вулицю Адама Міцкевича, а вулиці Фрунзе на вулицю академіка Багалія. При обговоренні перейменування вулиці Революції голоси розділилися майже навпіл за дві назви: повернути історичну назву – вулиця Губернаторська, або Куліковський узвіз, як запропонувала міська топонімічна комісія. Домовилися винести це питання на загальноміські слухання. Не була підтримана мешканцями Київського району пропозиція топонімічної комісії міськради перейменувати майдан Радянський на майдан Георгіївський. Деякі жителі висловлювали думку, що зараз слово «Георгіївський» викликає неоднозначне ставлення і запропонували назву «майдан Миколаївський» – яку не підтримали, але 299 мешканців проголосували за назву майдану Великоданілівський. Це адекватна назва, тому що цей майдан є центром мікрорайону Велика Данилівка. Також жителі не підтримали перейменування провулків Радянського Першого та Радянського Другого на Георгіївський Перший та Георгіївський Другий. Мешканці Київського району проголосували за назви Святогеоргіївський Перший  і Святогеоргіївський Другий.

Також мешканці не підтримали перейменування провулку Червоностудентський на провулок Ново-Толкачівський.

Загальний висновок: слухання в Київському районі пройшли організовано, мешканці проявили досить високу активність в обговоренні перейменувань.

Але, на превеликий жаль, новообрана міська рада м. Харкова, приймаючи на засіданні сесії 20-го листопада 2015 року рішення щодо перейменування вулиць, не змінила своїх старих принципів і не прийняла до уваги рішення представників територіальної громади з Київського району. Єдина пропозиція до якої прислухалися – це пропозиція перейменувати вулицю Фрунзе на вулицю академіка Багалія. І то після звернення членів родини Багалія безпосередньо до мера Харкова Геннадія Кернеса. Хоча ніяких провокаційних назв, якими чиновники залякували мешканців Харкова – «ці активісти перейменують все на честь Бандери та Шухевича і таке інше», ніхто не пропонував.

Ну, не розуміють наші чиновники, що це вони як сиділи, так і сидять у своїх кріслах, а люди змінилися. Цілком можливо будуть позови до суду від громадських організацій, які не погоджуються з назвами, прийнятими міською радою. Громадяни будуть в судах вимагати, перш за все, виконання Закону, тому що Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» вимагає перейменування, а не перетлумачення назв. Це стосується і вулиць Іванова і Калініна та деяких інших, які влада «перейменувала» на честь інших, не більшовицьких людей з такими ж прізвищами. В суді будемо наполягати на тому, щоб міська рада взяла до уваги думку мешканців, бо інакше навіщо взагалі було город городити з цими слуханнями?

Загальноміські слухання у кіноконцертному залі «Україна»

Слухання були призначені на 18.30 11-го листопада.

Але вже з 16-ї години на автобусах почали привозити «відряджених» директорів шкіл, вчителів з різних районів Харкова – було близько двох тисяч робітників комунальних закладів. Цікаво, а чи не з цих грошей, що збирають з батьків, сплачено за ці автобуси? Батьки, слідкуйте за своїми грішми – вони вам з неба не падають. І чи є у вас бажання підтримувати фальсифікацію таких «громадських» слухань?

Усі ми бачили, як «відряджені» відмічалися у списках, як розсаджувалися обов’язково біля свого «старшого». Вчителів було відверто жаль – гардероб не працює, води придбати ніде, про туалети не буду розповідати – бо соромно за Харків. А вчителі – нічого – витримали всі труднощі майже до 9-ї години.

Активісти, вже навчені гірким досвідом проведення таких «громадських» слухань, теж прийшли завчасно. Як з’ясувалося пізніше, таких було приблизно 200 громадян. Але цієї кількості було досить, щоб зірвати сценарій, написаний міською владою.

При реєстрації кожний учасник цих слухань отримав «Перелік назв, внесених на розгляд загальноміських громадських слухань». Ніяких обґрунтувань, голосуйте – і все!

Одну станцію метрополітену – «Радянська» запропонували перейменувати на «Майдан Конституції», хоча громадськість пропонувала і «Центр», і «Старе місто». Запропоновані до перейменування 16 вулиць, дві з них – вулиці Артема і Фрунзе без урахування вже проголосованих на слуханнях в Київському районі назв, також на слуханнях в Київському районі взагалі не пропонувалося перейменування вулиці Червонопрапорної на вулицю Каплунівську.

Дуже сумнівне і невідомо ким придумане назва вулиці та провулку Северина Потоцького (колишня вулиця та провулок 17-го партз’їзду). Вже після слухань з Вікіпедії дізналася, що Северин Потоцький був першим опікуном Харківського університету. Наступного дня провела тест – запитала сім істориків різного віку – таку видатну для Харкова особистість знав тільки один. Так ви, представники влади, хоча б роз’ясніть мешканцям, хто такий цей пан, на честь якого буде зватися і вулиця, і провулок. Дублювання назв взагалі не допускається законом «Про географічні назви». Але в переліку з 16 назв був повтор – просп. Олександрівський (колишній проспект Косіора) і вулиця Олександрівська (вулиця Червоноармійська).

Але це так – дрібниці…

Вершина історичного, людського та юридичного невігластва – це перейменування районів! Запропоновані такі перейменування: Дзержинський район перейменувати на Дзержинський, Фрунзенський район на Фрунзенський, Жовтневий район – на Жовтневий! І це при тому, що в Законі України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» чітко визначено, що потрібно провести перейменування вулиць, а не їх перетлумачення.

Як на мій погляд, можна поставити в Харкові безліч пам’ятників вченим, лауреатам Нобелівської премії, але зараз Харків більш всього відповідає цитаті з фільму «За двома зайцями»: «Если человек учёный, то ему уже свет переворачивается вверх ногами. Пардон, вверх дыбом»

Запропонований громадянам Харкова перелік відразу зумовив в залі неприємне напруження. От тут під будь-яким приводом потрібно були не проводити слухання і перенести їх на невизначений термін. Але чиновники міської ради були так впевнені в собі, бо в залі ж присутня підвладна їм більшість.

Ні! Наш паровоз вперед лети! Відкриваються слухання. Частина залу встає і співає Гімн України. Керована частина залу у розпачі – що робити: начебто Гімн, а команди співати не було, та й слова ж не всі знають. Президія теж не співає, вже не знаю з яких причин.

Далі – ось вам президія без обрання: віце-мер І.О.Терехов, спокійний професор С.М. Куделко (спокійний – бо мабуть ще не уявляє, що його чекає) і секретар топонімічної комісії Харківської міської ради О. В. Хорошковатий. Далі – без обговорення голосуємо списком за склад лічильної комісії кількістю 49 осіб. В залі вже аж іскрить! Виходить представник громадської організації і просить включити додатково до складу лічильної комісії ще трьох осіб. Головуючий відповідає: ні! Хоча як на мене – ну яка різниця – 49 членів лічильної комісії чи 52? Конфлікт на рівному місці… Навіщо? Чи це була запланована провокація? Ще більше зганьбити репутацію Харкова? Так вона і так вже нижче плінтуса…

І в мить зал вибухає криком, на сцену вибігає натовп розлючених молодих людей і блокує президію. Поліція ніяк не реагує, а сцену охороняють громадські активісти.

До честі цих молодих людей – ніяких бійок, просто блокують і все. Співають «Воїни світла» та українські пісні.

Майже двогодинні перемовини представників громадськості щодо можливого компромісу результату не дали. Жодного.

Учасники слухань сидять. Час сидять, два сидять. Я запитую деяких з вчителів: «чого ви чекаєте, зрозуміло ж, що ніяких слухань не буде. – «Так нам не сказали розходитись». І ці люди розповідають нашим дітям, що «ми – не раби, раби – не ми!». Або цей лозунг  вже не входить до шкільної програми?

Головуючий час від часу хапається за слухавку, мабуть – радиться з кимось. Але нічого не відбувається. Хлопці та дівчата співають, а ми сидимо.

Кінець-кінцем близько 21-ї години, пан Терехов оголошує, що слухання зірвані і переносяться на завтра. Президія піднімається і покидає зал, вчителів як вітром здуває!

В залі залишилося приблизно 150 осіб, і всі голосують за те, щоб провести слухання за тим переліком, що запропонувала нам міська рада. Слухання були продовжені. Обрали нових голову і секретаря слухань, почали нову реєстрацію, склали протокол. Результатом зібрання громади 11-го листопада стали пропозиції з перейменування п`яти районів і одного з центральних проспектів міста Харкова.

О пів на одинадцяту вимкнули світло і, зважаючи на те, що в залі було менше ніж 150 осіб, вирішили розгляд питань перенести на завтрашні слухання.

12 листопада 2015 року в кіноконцертному залі «Україна» продовжилися загальноміські громадські слухання.

Але на другий день сценарій вже суттєво відрізнявся під попереднього. Очевидно затаївши план реваншу, міська влада вирішила не йти на зустріч харківській громадськості і не визнала результати попереднього дня слухань. Як і минулого разу, на зібрання були звезені працівники комунальних підприємств, вчителі, лікарі, вихователі дитсадків тощо. Проте і представників патріотичної громадськості Харкова на збори цього разу зібралося набагато більше і вони зайняли цілий сектор залу.

Влада не знає не тільки законів соціальних, але й фізики: «сила дії дорівнює силі протидії».

На цих слуханнях представники влади обрали іншій сценарій – вирішили самі зірвати збори. Може для того, щоб без усяких громадських слухань, які за законом і так мають рекомендаційний характер, на сесії міської ради «продавити» через депутатів те, що потрібне владі – воно так і сталося. В спринтерському темпі, головуючий на зборах Ігор Терехов оголосив виступ секретаря топонімічної комісії Олексія Хорошковатого, який намагався щось розповісти, але, я сиділа на першому ряду і нічого не чула.

Потім професор Куделко на найвищій ноті прокричав в зал, що тепер Дзержинський район буде називатися не на честь Фелікса Едмундовича, а на честь його брата Всеволода Дзержинського, який в 1913 року очолив земську лікарню Харківської губернії. В 1915 році був доцентом кафедри неврології і психіатрії Харківського університету. З 1919 року він працював в Катеринославському університеті, а в середині 20-х емігрував. А Фрунзенський район тепер буде називатися не на честь Михайла Васильовича Фрунзе, а на честь його сина Тимура, який народився в Харкові, а у віці 2, 5 років покинув місто. Назавжди. І Жовтневий район тепер буде називатися не на честь Жовтневої революції, а на честь жовтня, в якому відзначають день українського козацтва.

Ну, що ж всім відома крилата фраза: «Наука умеет много гитик» –  говірка, яка демонструє картковий фокус. І тут карткове шулерство наочне.

Після всіх тих криків шановних панів з президії на сцену знов заскочили молодики – тепер вже не активісти, а типові працівники приватних охоронних структур. Кинулися на членів президії, і ті так спритно побігли, що навіть забули на столі вже готовий сценарій – протокол з кількістю тих, хто проголосував належним чином  з кожного питання.

Побачивши це, зібрання покинула і більша частина примусово звезених працівників комунальних закладів.

Проте у залі залишилося багато громадських активістів, які були настроєні на продовження важливих для майбутнього міста слухань. 12 листопада кількість присутніх була досить значною —за підрахунком 435 осіб. Громада зорганізувалася, обрала головуючого – журналіста Романа Черемського, секретаря слухань, лічильну комісію і продовжила роботу. Незважаючи на вимкнення світла й намагання деяких невідомих осіб дестабілізувати ситуацію, громадські слухання відбувалися по-діловому, конструктивно й з великим піднесенням. Під ліхтариками мобільних телефонів громадяни міста активно обговорювали, голосували і ухвалювали рішення щодо визначених регламентом топонімічних назв.

Результати зібрання громадських слухань були досить плідними — були перейменовані вісім районів міста, а також вулиця і проспект.

Таким чином, Червонозаводський район став Основянським, Комінтернівський — Європейським, Московський — Салтівським, Дзержинський район став Шевченківським, Жовтневий — Баварським, Ленінський — Зарічанським, Орджонікідзевський — Роганським, Фрунзенський — Немишлянським. Проспект Леніна отримав назву проспект Соборності.

Учасники зборів також прийняли одностайне рішення й надалі продовжувати громадські слухання щодо перейменування міських топонімів відповідно до закону України про декомунізацію. Важливим наслідком громадських слухань харківської громади стала ефективно продемонстрована здатність протистояти будь-яким зазіханням на свої права і свободи. І на це місцевій владі прийдеться звертати увагу. Інакше наслідки можуть бути негативними.

20 листопада відбулася сесія міської ради вже нового скликання, на якій списком без обговорення прийняли перейменування 173 вулиць, чотирьох скверів та однієї станції метро. Схоже топонімічна комісія міської ради так торопилася, що навіть помилки у списку не виправили. Наприклад, проспект 50-річчя ВЛКСМ перейменувала в Ювілейний, тому що «проспект почали забудовувати в 1968 році – у 35-у річницю визволення Харкова від німецьких загарбників». З арифметикою зовсім погано – в 1968 році було тільки 25 років від дати звільнення Харкова. Дуже проблематична назва вулиці ГольДберівська – якщо на честь церкви, що домінує на цій вулиці, то вона Трьохсвятительська на честь трьох купців - братів Гольбергів. Необхідно було досконало перевірити за документами  – свідоцтвами про народження або на право власності – прізвище Гольдберг чи Гольберг. Бо ті, хто ще пам’ятає онука славетних купців – політичного оглядача БіБіСі Анатолія Максимовича Гольберга – точно знають, що він носив прізвище Гольберг.

Питання перейменування районів (фактично збереження), запропонованих топонімічної комісією міської ради викликало резонанс в суспільстві, заговорили про це на центральному телебаченні, і, мабуть, хтось таки схаменувся. І питання псевдоперейменування Дзержинського, Фрунзенського і Жовтневого районів було взагалі зняте з розгляду. Без пояснень.

Без будь-яких пояснень вулиця Шаумяна перейменована на Камишову. Це що – прізвище? Або від слова камиш? Але немає в українській мові слова камиш, а є очерет. Чому вулиця Червонофлотська перейменована на Корабельну? З чим пов’язана нова назва? – незрозуміло і пояснень немає. Вулиця Чапаєва перейменована на Кавалерійську? Який сенс закладений в цю назву? Може поряд Іподром або стайні? Ні. І таких прикладів багато. І смішно, і сумно, і соромно за наше місто.

Загальний підрахунок такий: 16% вулиць названі на честь вчених, як харківських, так і закордонних; трохи більше 4% на честь громадських діячів; 6% на честь акторів, які тим чи іншим чином пов’язані з Харковом; 0, 5 % на честь художників; ще менше на честь архітекторів та письменників, поетів, спортсменів та героїв України; майже 15% – нейтральні, невиразні назви; 10 % – географічні назви; 6% – назви, пов’язані з церквами московського патріархату. І головне досягнення – це повернення історичних назв: таких близько 26%.

Деякі назви грубо порушують Закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки», який  передбачає саме перейменування, а не перетлумачення. Про це неодноразово повідомляв Інститут Національної пам’яті, що має статус центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури і який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.

Так, міська влада залишила назви вулиці Іванова, нібито тепер не на честь Андрія, а на честь Віктора. Залишилась назва вулиці, в’їзду та провулку Калініна.

Прямим порушенням Закону є перейменування вулиці Червоноармійської на честь Миколи Конарєва, міністра шляхів сполучення СРСР, члена ЦК КПРС з 1986 до 1990 р.р. Чому такі подвійні стандарти? Вулицю Івана Соколова, члена ЦК КПРС, перейменували, а такого ж члена ЦК КПРС Миколи Конарєва увічнюємо. До речі, вони в одному списку.

Це вже пряме порушення п.4є ст.1 Закону, в якому визначено, що потрібно перейменувати назви «…об’єктів топоніміки, в яких використані імена осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, вищих органів влади та управління СРСР, УРСР». Міністр шляхів сполучення СРСР – це що, не керівна посада у вищому органі управління СРСР? Або член ЦК КПРС – не керівна посада у КПРС?

Багато хто ще й пам’ятає, що саме під час керування Конаревим залізницею сталися масштабні катастрофи на залізниці, коли загинули тисячі людей. Це аварії поїздів на станції Користівка у 1986 р., на станції Каменська у 1987 р., Арзамаська залізнична катастрофа – 1988, аварія поїзда «Аврора» - 1988 р., залізнична катастрофа під Уфою – 1989 р.

І що тепер робити? Або міська рада своїм рішенням повинна виправити неправильне рішення, або громадськість буде звертатися до суду.

А якщо коротко сформулювати висновок першого етапу декомунізації у Харкові, то можна сказати: спочатку саботаж, дезінформація, потім фальсифікація, намагання деукранізації топонімічного обличчя міста, і головне – нездатність міської влади розмовляти з людьми.

Ми звикли, що Харків – український промисловий, науковий, освітній та культурний центр. І було б добре, якби топонімічне обличчя віддзеркалювало б саме ці риси. На жаль, ми будемо бачити невиразне провінційне місто з певними рисами церковно-імперського обличчя, із усмішкою зовсім непритаманного Харкову «Русского мира».

Попереду другий і третій етапи декомунізації. Чи візьме до уваги харківська влада попередні помилки? Побачимо. Але громадськість Харкова здаватися не збирається.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори