увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 17:05
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Спогади, які вбивають… Річниця трагедії у Донецькому аеропорті

28.01.16 | Яніна Смелянська

Рік тому, у січні 2015-го, велися найзапекліші бої за Донецький аеропорт. В останні дні захисту Донецького аеропорту - 19 і 20 січня - там загинули 58 кращих синів України. Ці захисники своєю кров’ю великими літерами вписали свої імена в історію незалежності України.

Епопею героїчної оборони, яка тривала 242 дні, всього на тиждень менше, ніж героїчна оборона Севастополя від фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни, і набагато більше, ніж оборона Брестської фортеці, проіснувавшї з 22 червня по 23 липня 1941 ... 

Один з бойовиків псевдореспубліки у своєму пості в соціальній мережі в кінці вересня пише: "Я блин, не знаю кто защищает Донецкий аэропорт, но мы их три месяца выбить не можем. Пробовали штурмовать - нам таких вломили ... Мы отошли. Начали накрывать "градом" - они ныряют в подземные коллектора канализации ... Решили коллектора залить стоками канализации. Зафигачили "градом" - они под землю, мы заливаем коллектора. И, типа, захватываем территорию аэропорта. Я не знаю, кто там сидит, но это не люди - это киборги".

Слово "кіборги" назавжди закріпилося за захисниками донецького аеропорту. Кілька тижнів потому його публічно використовує вже і президент України Петро Порошенко.

Під шквальним вогнем ворога, практично без бронетехніки та вогневої підтримки, хлопці намагалися врятувати своїх побратимів. Танки, які поруч з аеропортом чекали наказу, зрештою отримали команду. І наказ було рухатися у зворотний бік. З 20-ти танків на захисті аеропорту залишилося тільки два, решта поїхали. І, тим не менш, воїни таки проривалися до своїх. Правда, часто ціною власного життя.

Рішення ж заходити в аеропорт було одноголосним, тому що кинути напризволяще своїх побратимів ніхто не міг. Навіть рік потому захисникам ДАПа важко сказати - це була зрада чи ні. Але спланованим відходом це точно не було.

Протягом січня того року десятки наших бійців потрапили в полон терористів. Точні втрати українських військовиків за весь період оборони ДАПу так і невідомі навіть через рік.

Спогади про ДАП все ще живі в пам’яті. Сьогодні, в дні пам’яті захисників Донецького аеропорту, нам вдалося зібрати деякі спогади кіборгів, що вийшли з того пекла живими.

Олександр Михайлюк, кіборг, позивний «Сапер»: «В неволе курил лишь окурки. Можно было избежать плена, но я принял решение остаться с раненым другом. До утра он не дожил… То, через что прошли "киборги" в плену, выдержит не каждый человек.
Мы догадывались, что террористы не будут нас убивать, потому что держать живыми после всей волны информации нас было выгоднее».

Андрій Казмірчук, кіборг, позивний "Флай": «Когда я пришел в себя, понял — шансы выйти живым минимальны. Потому что с одной стороны в условиях почти нулевой видимости работает наш снайпер, а с другой без остановки пулеметчик сепаратистов. Но под утро таки решился на рискованный шаг и пошел из аэропорта пешком. Слава Богу подобрала наша бронемашина».

Юрій Шкабура, кіборг: «В январе я стоял на позиции "Зенит", прикрывал сзади Донецкий аэропорт, старый терминал. До него было 3 тысячи 700 метров, и мы из ПТУРов (противотанковые управляемые ракеты) били по боевикам. В сам терминал мы заехали 16 января. Последние пять суток сильно накрывали из артиллерии. Украинские силовики раз в 7-10 дней проводили ротацию, однако одной из последних задач было удержать аэропорт в течение трех суток. Нам сказали продержаться трое суток, мы стояли пять! Под конец мы контролировали кусок нового терминала 15 на 15 метров, держали круговую оборону. Фактически боевики были на расстоянии вытянутой руки. Тогда все смешалось, бывало, что и нам приходилось вызывать огонь на себя – и наши били по нам. Это было, когда боевики заняли третий этаж и были над нами. Помню, нам "сепар" кричал: "Эй, укропы, сдавайтесь!" Наш пулеметчик дал очередь – он и заткнулся».

Мабуть, найважчими для українських захисників були останні два дні оборони. Пробравшись всередину терміналу бойовики замінували несучі колони будівлі і, підірвавши їх, фактично заживо поховали "кіборгів". За офіційними даними саме в останні дні боротьби за аеропорт загинули 58 наших захисників.

Валентин, кіборг: «19 января нас первый раз взорвали, а 20-го числа уже рвануло конкретно. Меня завалило, но я смог выбраться. Выполз на позицию с автоматом. Потом подошли наши, сказали, что легкораненые выходят. Всех МТЛБ (бронированные транспортеры) не заберут, только тяжелораненых. Я когда выходил, потерялся, и больше 10 часов ходил в тылу противника, почти всю ночь. А утром был густой туман. Наверное, благодаря туману меня не видели и не подстрелили. Я вышел на окраину Донецка – там меня в плен и взяли».

Микола, кіборг, боєць 80-ї аеромобільної бригади, позивний "Михалич": «Я не жалею нисколько.  Бог дал и оставил меня в живых. Я 15 дней был на башне, был в Песках. Очень тяжелые времена были, но я не жалею, потому что прекрасно знаю, что страну надо защищать. Железо не выдерживало, а мы стояли, потому что назад дороги не было. За нами страна, наши близкие. И никто аэропорт не сдал. Там просто уже не за что было держаться».

Володимир Рибачок, кіборг, позивний "Лісогор": «Я в самом аэропорту не был, но стоял на позиции под названием "Катер". 28 дней весь ДАП был, как на ладони. Я должен был заходить в аэропорт, но мне сказали: ты туда не пойдешь, там тебе делать нечего. У нас есть важный объект. Будешь держать весь аэропорт под своим контролем. Я не давал, чтобы сепарская техника выходила и напрямую стреляла в наших ребят. Они мне звонили, просили погасить огневые точки, а где мы сами видели, то и сами погашали. Ну и само собой, сепаратисты и нас обстреливали и так, что мы, как зайцы отскакивали между их минометными обстрелами».

Валерій Логінов, кіборг, ветеран АТО 95-ій Житомирській аеромобільної бригади, позивний Аскольд: «Более восьми месяцев продолжались бои за Донецкий аэропорт. Пять последних дней наши воины провели под постоянным огнем. Уже не было никакой возможности их вывести из аэропорта. Рядом с ними были тяжелораненые и погибшие собратья, но они держались до последнего. Обстрелы были настолько сильными и мощными, что здание аэропорта не выдержало, полностью были разрушены и старый, и новый терминалы. Люди выдержали, не выдержал бетон. Вечная память героям. Герои не умирают».

Анатолій Свирид, кіборг, позивний "Спартанець": «У меня было 9 тяжелых. Уйти я не мог. Пошел к боевикам на переговоры. Отчасти они были успешными - ребят спас, но посидел в плену. Это был последний день, когда аэропорт был наш. «Крайний день» мы его называем. Отход из донецкого аэропорта необходимо было начать несколько раньше, предварительно заминировав здание».

Василь Савченко, кіборг, позивний «Постріл»: «Спочатку довелося утримувати позиції під Донецьком у «гарячому» трикутнику Авдіївка — Спартак — Опитне. Гатили по нас з усього — «Градів» та «Ураганів», 120-мм мінометів і танків. До інтенсивних обстрілів бійці звикли швидко. Поміж обстрілами їздили по воду в «сіру» зону біля Опитного. Там її набирали і ми, і... бойовики. Наставимо один на одного стволи й набираємо.

Такий закон: на водопої навіть змія не вкусить. А от коли роз’їжджалися, навздогін летіли міни. Пам’ятаю, щовечора співав зі своїм побратимом Дмитром «Червону руту». Через золотаве поле соняшників пісню було добре чути бойовикам, от вони й казилися... Черговий шквальний обстріл тривав понад півтори години. За цей час бойовики захопили віддалені пости. Із «дальняка» (дальніх постів) по рації вже відповідали чужі голоси.

Ми зайняли позицію в ангарі. З-за периметра почав бити ворожий кулемет, і кілька бойовиків із «мухами» та автоматами забігли до автопарку. Ось тут вперше я і зустрівся з озброєним ворогом віч-на-віч. Вистрибнув з ангара, а під ноги летить граната. Стрибаю назад. Вибух. Вибігаю знову, а на мене біжить бойовик. Тисну на гачок...

Ворог починає відходити, зав’язується перестрілка. Дмитро кидає гранату... Згодом підійшли на допомогу з аеропорту два танки та спецпризначенці на БМП і з ходу пішли на зачистку «зеленки», розганяючи бойовиків.

Атака противника захлинулася. Вже після бою у нападників знайшли документи з номером російської військової частини, який свідчив, що це були «хвалені» псковські десантники...

А ще запам’ятався останній день перед ротацією. Запеклий бій розпочався зі сторони Пісків. Кулі лягали так щільно, що й голови не підняти. Раптом з лісосмуги виїхали два танки і БМП без розпізнавальних знаків. Все, думаю, кінець. Потягнувся за РПГ, а його немає. І ПТКР далеко, і вилізти не можна. Минуло кілька хвилин. Несподівано підлітає КрАЗ із синьо-жовтим прапором. Наші! Ми мало не плакали. Ніколи ще так не раділи нашому прапору!

Хто бачив смерть, той цінує життя. Мені є, за що воювати. Я на своїй землі. А ворог... Їхня підлість вражає. Не один раз бачив, як зі «Спартака», Ясинуватої та Путилівського гаю в сторону Донецька стріляли їхні «Гради». А потім, буцімто у відповідь, вони починали гатити по нас...»

***

Цього року Президент України нагородив посмертно 118 воїнів Збройних сил України, які загинули в 2014-2015 роках, проявивши особисту мужність і високий професіоналізм, вірність військовій присязі.

Серед нагороджених посмертно - захисники донецького аеропорту восени 2014 - у січні 2015 року. Рідним п’ятьох з них президент вручив державні нагороди.

коментарі

новий коментар