пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201605
16.02.2016 | Наталка Ковальчук

Шури-бурі на медійному полі, або дещо про сучасні тенденції роздержавлення ЗМІ

   

Перезрілий плід роздержавлення комунальних ЗМІ нарешті впав і розсипався по медійному полю. У переважній більшості випадків проблеми, які викликало довгоочікуване роздержавлення, загалом, прогнозовані. Адже говорилося про них зо два десятиліття.

Та виявилися й деякі нові тенденції. Причому такі, що викликали збурення як в самих журналістських колективах, так і в суспільстві. Про це – далі.

Тенденція перша: встигнути підібрати те, що поки що «погано лежить».

Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» був ще, як кажуть, на підході, а на місцевому рівні подекуди вже виникали конфлікти, пов’язані з намаганням посилити тиск на колективи редакцій або й взагалі взяти їх під свій контроль.

«Першою ластівкою», очевидно, можна вважати конфлікт, що стався на Сумщині навколо газети Глухівської міської ради «Народна трибуна». http://ntgazeta.info

 Тут місцева влада, аби встигнути залишити газету підконтрольною собі, вдалася до справжніх чудес правової еквілібристики, результатом якої стали навіть «маски-шоу», коли в редакції намагалися порядкувати озброєні люди. І керувати газетою тут доручали особам, які до журналістики ніякого стосунку не мали (наприклад, бухгалтеру), і багато чого іншого виникало.

Врешті-решт почалися судові позови колективу проти незаконних дій депутатської комісії, яка перевіряла роботу редакції і на підставі рішень якої було винесено чимало протиправних рішень. Аж до того, що місцева влада зуміла створити ситуацію, коли жоден  представник редакції не міг представляти свій колектив у суді.

І хоч судом висновки депутатської комісії щодо діяльності редакції вже визнано незаконними, та, очевидно, у глухівських журналістів попереду ще довга процесуальна тяганина і непростий шлях до відновлення роботи газети у правовому полі.

Втім, Глухів не єдина точка на мапі України, де влада намагалася швиденько прибрати до рук газету, яка «погано лежить», як то кажуть. Є інші приклади.  

Схожа ситуація трапилася, скажімо, й на Кіровоградщині з Новомиргородською районною газетою, де також вже почалися судові позови. http://persha.kr.ua

І, можливо, це тільки ті випадки, що стали надбанням гласності. Насправді таких ситуацій може бути в рази більше.

Тенденція друга: хто кому більше завинив.

Якщо ознайомитися з основними засадами українського законодавства у галузі медіа, то є чимало документів, якими регламентуються засади професійної діяльності журналістів. Зокрема, й щодо доступу до інформації, і стосовно заборони перешкоджання у тій же професійній діяльності тощо.

Існують й документи, що стосуються певних моральних засад і принципів, якими мають керуватися люди, котрі працюють у ЗМІ. Зокрема, маємо Кодекс професійної етики українського журналіста. Є й Декларація принципів поведінки журналістів, прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (1954 р., зміни і доповнення 1986 р.).

Однак їх норми і положення, зокрема й щодо стосунків між колегами, забуваються, коли починаються, таки би мовити, «міжусобні війни». Особливо між редактором і колективом чи частиною колективу.

Правду кажучи, внутрішні стосунки в редакційних колективах не надто поширена тема. Втім, і її на гребінь хвилі підняли процеси, пов’язані з роздержавленням.

Тут, очевидно, варто зробити певний відступ і сказати ось про що. Якщо про дотримання прав журналістів на суспільному рівні йдеться багато, то як ведеться журналістам у стосунках: «керівник-підлеглий», «роботавець-найманий працівник», - закрита книга, яка тим часом могла б стати посібником з конфліктології.

Знаю випадки, коли в редакціях складалися «чорні списки» на тих, хто запізнився, чи раніше пішов з роботи, хоча, по щирості, чотири кабінетні стіни не найкраще поле діяльності для творчості.

Доводилося чути про редактора районки, якого настільки дратувала журналістка-майбутня мама, що її, задля науки, посилали на найважчі завдання, у найвіддаленіші села. Навіть у заметіль. І, взагалі, була у тій редакції відповідальна особа за те, аби жінки… не вагітніли.

Фраза: «Я вам плачу гроші!», - не така вже рідкість у стосунках «редактор-журналіст». Хоча дуже часто саме рядові журналісти свого розуму і творчості у обличчя ЗМІ, його рейтинг вкладають більше за керівника, отримуючи при цьому набагато меншу зарплатню.

Втім, це ті нюанси, які в силу специфічності, можливо, проходять і пройдуть повз увагу такого важливого корпоративного інституту громадянського суспільства як Комісія з журналістської етики.

Хоча, здається, спектр її діяльності сьогодні може бути й розширено.

Принаймні, якщо взяти до уваги, що внутріредакційні конфлікти в деяких українських виданнях вихлюпнулися за редакційні стіни на загал.

Скажімо, як трапилося у Арцизьку на Одещині. Тут колектив газети обирав представників для спілкування зі співзасновниками щодо вирішення питань з роздержавленням ЗМІ. Однак не свого керівника. Втручання влади у ситуацію лише поглибило конфлікт.

У результаті звільнено двоє з працюючих співробітників газети, третього, котрому, власне, колектив й довірив представляти свої інтереси, попередили про звільнення й навіть «…забрали фотоапарат, заблокували електронну пошту, забрали ключі від редакції».  http://nmpu.org.ua

Звичайно, виникає як сумнів у правомірності масового звільнення газетярів, так і стійка підозра, що зроблено це фактично за те, що «неправильно» вибрали для спілкування зі співзасновниками рядового співробітника, а не свого  керівника. Зрозуміла позиція тих  працівників цієї газети, які мають намір відстоювати свої права у суді.

І це не єдина, як кажуть в народі, шура-буря, що зірвалася у редакційному колективі останнім часом. Зокрема, надбанням гласності став конфлікт і у обласній газеті «Сумщина». Тут частина журналістів скаржиться на тиск редактора. А керівник, зі свого боку, на нерозуміння колег. http://sumypost.com

У цьому спільному протистоянні дійшло до того, що в редакцію газети викликали і поліцію, і «швидку» для надання допомоги журналістам. А спусковим гачком всього цього вогнища розбрату стало чомусь рішення керівника щодо економії коштів з оплати комунальних послуг та телефонних рахунків.

Приводи для непорозуміння можуть бути різними. Ось тільки у той час, коли медіа знаходяться фактично на переломі, коли мали б за будь-яку ціну намагатися втримати свого читача, шукати нові теми, боротися за рекламодавця, їх керівники і працівники з’ясовують стосунки на кшталт: хто кому більше завинив.  Наслідки такої тенденції у пору роздержавлення можуть бути малопрогонозованими.

Тенденція третя: нехай мене навчать.

Проблема конфліктів в українському медійному середовищі є. На користь цього свідчить хоча б і той факт, що координатор Проектів ОБСЄ в Україні запрошує журналістів, редакторів, керівників та діячів у галузі ЗМІ, а також зацікавлених студентів-журналістів старших курсів вузів до участі в інтенсивному практичному семінарі, який відбудеться незабаром.

Саме тут у взаємодії з міжнародними та українськими тренерами розглядатимуться питання журналістської етики на конфліктних та пост-конфліктних середовищах. http://osvita.mediasapiens.ua

Розмова, як то кажуть, на часі. Хочеться сподіватися, що до неї долучиться якомога більше число медійників.

А ще хочеться надіятися, що такі заходи будуть не поодинокими. Тому що в редакціях українських ЗМІ повинні бути не конфлікти, а дискусії. І виключно на тему творчості.

Від цього виграють і журналісти, і їхні читачі, глядачі чи слухачі.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори