увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 30.09.2016 11:22
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Docudays UA: крізь ілюзії – до прав людини

04.04.16 | Юрій Чумак

25 березня – 1 квітня 2016 року в Києві проходив XIІI Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.

Своїми враженнями з «Правами людини в Україні» поділилися регіональні партнери Фестивалю, його учасники та глядачі.

Ніна Хома, Центр правових та політичних досліджень «СІМ», Львів:

Фестиваль залишив у мене приємні спогади та викликав багато позитивних емоцій. Цьогоріч команда Docudays UA подарувала безліч цікавих подій, заходів та можливостей.

Від широкої різноманітності програми розбігались очі, хотілось багато куди поспіти. І якщо вдавалось дещо зекономити часу для сну та харчування, то таки можна було встигати більше.

Варто відзначити, що з великою радістю було зустрітись і з командою регіональних координаторів Фестивалю у регіонах України.

Приємною несподіванкою стала участь у Фестивалі найбільш активних учасників кіноклубів медіа-просвіти з прав людини Docudays UA. Так, зі Львова приїхали ще 5 чарівних дівчат, які мали гарну нагоду доторкнутись до магічної атмосфери Docudays UA і зануритись у неї. Сподіваюсь, це допоможе нам організувати Мандрівний фестиваль на Львівщині ще більш яскраво і динамічно.

Олександр Чижиков, Криворізьке міське правозахисне товариство:

З тих фільмів, які я вважаю безумовною вдачею та рекомендував би в кіноклуби мережі Docudays UA в Україні:

«Ямаха» російської режисерки Інни Омельченко – про колізії життя і музичного становлення московського юнака; «Гніздо» словацької режисерки Крістіни Шніцерової – про життя літньої словацької пари, «На Великдень» української режисерки Світлани Григоренко – 14-хвилинний тонкий діалог доньки і матері; «Жінки в умивальнику» ізраїльської режисерки Іріс Закі майстерно знятий в одній із перукарень Хайфи психологічний шедевр.

Фільми «З тобою і без тебе» південно-корейського режисера Пак Хек Чі і «Подвійні прибульці» латвійця Угіса Олте в номінації DOCU/ЖИТТЯ сподобались як цілі художньо-філософські дослідження людських доль серед надзвичайної природи з унікальним музичним супроводом.

Переглянутий в останній день фестивалю «Парк збоченців» дансько-шведського тандему режисерів Фріди та Ларса Баркфорс вразив мене сміливою спробою вирішення соціальної проблеми в трейлерному парку, «де знайшли домівку 120 людей, які прагнуть повернутися в суспільство після скоєння сексуального насильства» (цитата з анотації фільму в каталозі фестивалю Docudays UA – 2016).

А фільм «Аліса в країні війни» українських режисерок Аліси Коваленко та Любові Дуракової, безумовно заслуговує окремої, особливої уваги.

Також вельми цікавими були позаконкурсні класи, семінари, презентації різних соціально важливих проектів.

Юлія Тарасенко, директор Сумської ГО «Соціальна організація студентів», виконавчий директор Професійної ліги соціальних працівників Сумщини:

Цьогорічна фестивальна програма, на мій погляд, вирізняється цікавістю та багатогранністю охоплення різноманітних сфер людського життя. Глядачі мали змогу переглянути чимало цікавих фільмів, що, безперечно, змусило їх осмислювати різноманітні суспільно-політичні процеси.

Також неоціненною була можливість спілкування з режисерами та героями представлених фільмів. Особливо мене вразило кілька фільмів, зокрема, «Серед вірян» режисерів Гемаля Тріведі та Могаммеда Алі Накві та «Девід і Я» режисерів Рейя Клонскі та Марка Леймі. Дані стрічки не лише яскраво окреслили питання правозахисної тематики, а й через емоційне напруження дали можливість глядачеві разом з героями «пережити» події фільмів.

На мій погляд, кінокартину «Девід і Я» мають показувати у кожній школі, коледжі, університеті країни та у всіх навчальних закладах, де готують майбутніх правоохоронців. Історія головного героя не лише показує порушення закону, а й передає увесь трагізм «вкраденого життя». Кожен може опинитися на його місці. І кожен має знати, що завдяки вірі та захисту власних прав він має надію та можливість бути захищеним.

Хотілося б відзначити й правозахисні заходи в рамках 13-го фестивалю Docudays UA. Цього року вони були надзвичайно інформативними та цікавими. Участь у них дала змогу обмінятися досвідом з колегами та знайти шляхи вирішення проблемних ситуацій. Впевнена, що учасники даних заходів зможуть використати отриману інформацію на практиці та отримають гідні результати.

Ганна Вечірня, фільмейкер, Київ:

Справжнім одкровенням став позаконкурсний фільм «Грозний-блюз» Ніколи Беллучі та напружена дискусія після нього, що зачепила складне і важливе питання режисерської відповідальності за долі своїх персонажів. Чи варта правда того, щоб за неї боротися? Моя відповідь однозначна – варта! Бо саме байдужість і мовчання призводять до вакханалії кривди, і до того, що світло у кінці тунелю так ніколи і не з’являється. Блюз як метафора свободи та щастя проходить крізь усю стрічку. Грозний постає перед нами як місто, де живу музику більше ніхто не слухає, окрім невеликого кола диваків. А разом із живою музикою вже багато років після тієї страшної війні повільно вмирає і душа міста, і право людини на вільне і щасливе життя.

З радістю відвідала майстер-класи та отримала особисті поради щодо своїх фільмів від справжніх корифеїв документального кіно – Туе Стін Мюллера та Мелані де Фохт. А ще були дуже цікаві відкриті пітчинги, круглі столи і безліч заходів, спрямованих на підтримку дискусії та розвиток документалістики.

Цьогорічний Docudays UA мав повноцінну українську програму і численних переможців серед наших документалістів. Митці відгукнулися на кричущі виклики сьогодення найрізноманітнішими стрічками, а журі доклало зусиль, щоб відзначити кожну українську картину.

Отже, щонайдалі Docudays UA відіграє все більш важливу роль у становленні української документалістики, а значить, надає шанс Україні мати своє лице і в Європі, і в усьому світі.

Григорій Курачицький, голова правління «Приазовської правозахисної групи», Маріуполь:

Закінчився фестиваль Docudays UA в Київі. Його тема «Крізь ілюзії», на мій погляд, є дуже актуальною, оскільки здатність людей свідомо приймати рішення та адекватно сприймати дійсність є напрочуд важливими в сучасних умовах. У цьому контексті хочу відмітити, що організатори дуже тонко підійшли до створення символу цьогорічного Фестивалю – олімпійських ведмедиків з очманілими від гіпнозу очима.

Важливо відзначити, що на Docudays UA було представлено одразу 3 стрічки, присвячені моєму рідному місту Маріуполю: «Майже Святий» американського режисера Стіва Гувера – про пастора, який надає допомогу безпритульним дітям; «Десять секунд» української режисерки Юлії Гонтарук про обстріл житлового кварталу «Східний», що відбувся 24 січня 2015 року; «Маріуполіс» литовського режисера Мантаса Кведаравічуса, що оспівує сучасне місто, яке живе навіть в умовах війни, що торкається його своїм кривавим крилом.

Також на Фестивалі відбулися дуже цікаві перемовини з колегами і колежанками про подальшу плідну співпрацю. В мене й досі таке враження, що сьогодні треба йти до столичного Будинку кіно на дуже важливу подію…

Записав Юрій Чумак

коментарі

новий коментар