увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 26.09.2016 10:03
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Косметика правового регулювання виконання кримінальних покарань

25.04.16 | Михайло Романов

Чинний Кримінально-виконавчий кодекс (далі – КВК), який був прийнятий в 2013 році, свого часу став певним чином несподіванкою для значної частини науковців-пенітенціаристів. З одного боку, нормативний акт суттєво змінив регулювання кримінально-виконавчих правовідносин і поклав нові більш прогресивні підвалини відповідної галузі права, а з іншого, залишив без відповіді багато викликів, сформованих на той час в сфері виконання кримінальних покарань.

Зважаючи на «закритість» кримінально-виконавчих правовідносин, чинний КВК і сформульований, як «закритий» нормативний акт – лаконічно і декларативно. Ознайомлюючись з кодексом, складається враження, що законодавець намагався «зняти питання» прийняття кримінально-виконавчого кодексу. Деякі положення сформульовані поверхово, інші містять непослідовні (з точки зору національної доктрини права) положення, а деякі, після їх «врегулювання» кодексом, потребують (як це не дивно!) правового регулювання. Ситуація погіршується ще й тим, що декотрі підзаконні нормативні акти необґрунтовано широко тлумачать положення КВК, що породжує відхилення практики застосування відповідних норм, від очікуваного «задуму» законодавця. І, зрозуміло, що практичні працівники під час виконання своїх обов’язків насамперед орієнтуються на відомчі акти – накази Міністерства юстиції України і Державної пенітенціарної служби.

Тоді логічно виникає питання: навіщо потрібен Кримінально-виконавчий кодекс?

Зазвичай будь-яка кодифікована галузь права має кодекс саме як фундаментальний правовий акт, який визначає основні, найбільш принципові положення галузі, формулює напрями правового регулювання і безпосередньо регулює відповідну групу правовідносин. Цей акт ніяким чином не повинен бути настільки загальним, щоб стати мертвим. Навпаки, він таким чином регулює правовідносини, щоб бути здатним давати відповіді на всі питання правозастосування, як нормативний акт, що має силу закону та визначає на лише «букву» закону, але й його «дух», тобто доктрину галузі.

Але галузь кримінально-виконавчого права має такий кодекс, основна ознака якого – його надмірна декларативність, відсутність механізмів реалізації окремих інститутів, а також наявність великої кількості непослідовних, суперечливих, оціночних і недостатньо визначених положень.

Застосування основного закону в сфері виконання кримінальних покарань призводить до того, що практика постійно виявляла необхідність внесення змін до цього нормативного акту, і такі зміни дійсно вносилися. Але майже всі вони носили ситуативний, злободенний та безсистемний характер. Й нерідко взагалі були косметичними «реверансами» у бік міжнародних інституцій, які вимагали або рекомендували певне регулювання правовідносин.

В результаті такої нормотворчої діяльності на сьогодні Кримінально-виконавчий кодекс може по праву претендувати на ім’я самого недосконалого, з точки зору юридичної техніки і якості регулювання галузевих правовідносин, кодифікованого нормативного акту в системі вітчизняного права.

Отже, для фахівців-пенітенціаристів на сьогодні є реальний шанс сформулювати й рекомендувати носіям законодавчої ініціативи дійсно виважені, потрібні, а головне – узгоджені і системні, зміни до КВК. Вони дадуть змогу нарешті зробити із цього акту авторитетний, працюючий, прогресивний і ефективний нормативний акт, здатний вирішувати будь-які питання в сфері виконання кримінальних покарань.

Необхідність внесення саме системних змін до КВК зумовлена тим, що на сьогодні сформований суттєвий досвід виконання кримінальних покарань за цим кодексом. Цей досвід увібрав в себе багато положень і практичних навичок, які стали можливими і доступними завдяки міжнародним пенітенціарним практикам. Крім іншого, зміни суспільних відносин, складу засуджених, інститутів громадянського суспільства і свідомості об’єктивно викликає необхідність зміни нормативно-правової бази в сфері виконання кримінальних покарань. Саме покарання, його засоби і вплив змінюються і фактично вимагає перегляду доктринальних підходів в кримінально-виконавчій діяльності. Тому системні зміни передбачають системні підходи.

Хотілося б привернути увагу до окремих положень КВК, які потребують змін і покликані гармонізувати цей акт, створивши реальні передумови для розвитку галузі кримінально-виконавчого права.

1.      Стаття 5 КВК визначає принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань. Здається, що існує значна різниця між принципами законодавства, тобто системи норм права і принципами виконання і відбування покарань, тобто певної юридично значимої діяльності. Вважаємо, що стаття 5 КВК повинна визначити принципіальні положення щодо діяльності.

2.      В статті 8 КВК, яка визначає основні права засуджених, зафіксовані крім прав засуджених, ще й права засуджених до покарань, пов’язаних з фізичною ізоляцією від суспільства. Вважаємо, доцільним в статті 6 КВК визначити саме фундаментальні права засуджених до будь-яких видів покарань.

3.      В статті 10 КВК доцільно передбачити додаткові заходи забезпечення особистої безпеки засуджених, в тому числі шляхом введення поняття і механізмів динамічної безпеки засуджених. Існуюча редакція статті не передбачає також відповідальності за незабезпечення безпеки засуджених, а тому може розглядатися як декларація.

4.      Інститут первинної класифікації засуджених має багато недоліків, на які неодноразово звертали увагу вчені. Вважаємо, що настав час, насамкінець, втілити ті зауваження, які напрацьовані науковцями та практиками.

5.      Праця засуджених в кримінально-виконавчих установах до цього часу викликає багато питань та зауважень. Одним з основних каменів спотикання в цьому питанні є нечітко сформульована правова природа праці засудженого. Вано повинна бути правом засудженого без будь-яких компромісів.

6.      Чинний кримінально-виконавчий кодекс не містить положень, які регулюють строки тримання засуджених в дільницях посиленого контролю. Це є суттєвим недоліком, зважаючи на те, що в таких дільницях засуджені тримаються в приміщеннях камерного типу та зазнають значних правообмежень. Вважаємо за необхідне визначити строк тримання в приміщеннях камерного типу не більш тривале, ніж 6 місяців.

7.      Пропонуємо вилучити з арсеналу засобів приборкання засуджених гамівної сорочки. Цей захід впливу є, перш за все, медичним і зазвичай застосовується до осіб, які мають психічні відхилення агресивної та буйної спрямованості. Отже, його застосування до психічно здорової людини можна розглядати як жорстоке поводження.

8.      Вдосконалення потребує інститут звільнення засуджених від відбування покарання. Зокрема, необхідно впорядкувати підстави звільнення, визначити порядок обчислення строків покарання, покласти на персонал органів і установ виконання покарань відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків під час виконання процедур звільнення.

Наведені положення є лише найбільш очевидними серед тих, які вимагають змін. Але основним акцентом, який повинен відрізняти роботу з внесення змін до КВК, яка ведеться постійно, від тієї, яка пропонується, повинно стати саме системність. Вона створює умови для того, щоб КВК України став регуляторною базою для будь-якого підзаконного акту, а не декларативним документом, положення, якого не завжди відомі навіть професіоналам.

До речі, хотілося б звернути увагу на те, що існуючі на сьогодні проекти законів, які передбачають внесення змін до КВК України, навіть на стадії розгляду, упорядкування і погодження мають багато ознак безсистемності. Знов багато проектів, які спрямовані на окремі інститути і, нерідко, наслідкам змін, що пропонуються не надається відповідна оцінка. Головним залишається принцип економії ресурсів, як фінансових, так і часових, людських та ін. Вже природною стала фраза в пояснювальних записках до законопроектів, що проект не потребує фінансових витрат, що він не орієнтований на додаткові зусилля з боку персоналу пенітенціарної служби і т. ін.

Але досвід виконання кримінальних покарань все більш нагально демонструє, що стара система виконання кримінальних покарань вже не працює, старі підходи не дають результатів, і косметичні зміни законодавства є неприйнятними.

 

Довідка про автора. Михайло Романов – експерт ХПГ з питань кримінально-виконавчого права, к.ю.н., доцент кафедри кримінології Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого,