пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201614
19.05.2016 | Євген Захаров

Коментар до вироку у справі Руслана Коцаби (оновлено)

   

Спочатку факти.

12 травня 2016 року в Івано-Франківському міському суді був оголошений вирок у справі Руслана Коцаби, який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 статті 111 КК України «Державна зрада» та ч. 1 статті 1141 «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань». Суд визнав Коцабу невинуватим у пред’явленому обвинуваченні в державній зраді та виправдав його за статтею 111 КК України за відсутністю складу злочину. Водночас суд визнав доведеною вину за статтею 114 і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Зазначимо, що санкція за ч. 1 статті 1141 від 5 до 8 років позбавлення волі, тобто суд призначив покарання нижче нижчої межі, установленої у санкції ч.1 статті 1141, застосувавши статтю 69 КК України. На думку суду, таке покарання є достатнім, справедливим і необхідним для виправлення Коцаби та для запобігання вчиненню злочинів як ним, так і іншими особами.

Нагадаємо, що Руслан Коцаба розмістив 17 січня 2015 року в інтернеті у відеохостингу «YouTube» на особистій сторінці «Ruslan Kotsaba» відеозвернення до Президента України під назвою «Інтернет-акція: «Я відмовляюся від мобілізації». У вказаному зверненні Коцаба представився журналістом каналу «112 Україна» (хоча угода з каналом на той момент закінчилася) та публічно закликав «всіх адекватних людей» відмовитись від мобілізації як такої, що оголошена всупереч чинному законодавству України. Слід зауважити, що Коцаба був знятий з військового обліку в 2006 році, коли досягнув 40-річного віку, і не підлягав мобілізації. Він міг бути мобілізований тільки за власною заявою, якої до райвіськкомату він не подавав.

Відеозвернення було проголошене в той самий день, коли Верховна Рада України ухвалила закон «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 №113-VIII. Чергова хвиля часткової мобілізації розпочалась 20 січня 2015 р.

Після того Коцаба дав інтерв’ю низці ЗМІ України та Росії, де висвітлював свою позицію, проголошену в відеозверненні. Так, він взяв участь у передачі «Прямим текстом» під назвою «Мобілізація і всі тривоги, пов’язані з нею» на телеканалі «ZIK», що вийшла в ефір 22 січня, де підтвердив власну позицію щодо публічного заклику до відмови від мобілізації та вказав, що розмістив на своїх сторінках в інтернеті зразки заяв про відмову від мобілізації для їх поширення та використання серед співвітчизників. 22 січня Коцаба взяв безпосередню участь по скайпу у програмі «Время покажет» російського телеканалу «Первый канал», де прокоментував своє відеозвернення, підтвердивши заклики до відмови від мобілізації, та охарактеризував події, що відбуваються на сході країни, як громадянську війну.

23 січня Коцаба вже прилетів до Москви, де в цей же день взяв участь у студії телеканалу «Россия 1» у прямому ефірі програми «Спеціиальний корреспондент». Окремі учасники передачі звинувачували українську владу у свідомому знищенні українського населення під час бойових дій та заперечували присутність російських військ на Донбасі. 25 січня вже в Івано-Франковську по скайпу був у програмі «Центральное телевидение» російського телеканалу «НТВ», в якій коментував своє відеозвернення «Я відмовляюся від мобілізації» і наголосив потенційним мобілізованим, що, можливо, їм доведеться вбивати таких самих українців, які живуть в іншому кінці України.

Перебуваючи в Москві, Коцаба домовився з журналістом російського каналу «НТВ» про підготовку репортажів з участю тих жителів с. Черемхів Коломийського району Івано-Франківської області, які висловлюються проти мобілізації та не бажають йти воювати, а також репортажів аналогічного характеру в Івано-Франковську. Було обумовлено, що репортажі протестного характеру він буде готувати нібито з власної ініціативи, а не на замовлення російського каналу, і розмістить їх на «YouTube» з наданням дозволу на їх використання необмеженому колу користувачів. За цю роботу Коцаба мав отримати матеріальну винагороду. 1 лютого Коцаба знімав репортажі в селах Черемхів та Коршів Коломийського району і потім завантажив їх на «YouTube». Він стверджував на суді, що жодної матеріальної винагороди за це не отримував

Раніше, в травні-червні 2014 року, Коцаба як спеціальний кореспондент каналу «112» їздив до зони АТО, де зняв багато сюжетів про добровольчий батальйон «Айдар» і про війну. Був в самопроголошеній ЛНР один раз упродовж тижня, отримавши акредитацію від прес-служби Луганської ОДА. Він зняв та 20 червня розмістив на відеохостингу «YouTube»  відеоролик під назвою «Руслан Коцаба з Луганської ОДА», в якому звинуватив українських військових у вбивстві мирного населення поблизу Луганської ОДА та назвав представників ополчення «ЛНР» та «ДНР» «військовими» та «героями». На думку Коцаби, захоплення Луганської ОДА було здійснено місцевими мешканцями аналогічно тому, як під час Революції гідності було місцевими мешканцями захоплено приміщення Івано-Франківської ОДА, однак захоплення ОДА в Івано-Франківську чомусь названо «крайні форми революційно-патріотичних настроїв громадян», до яких згодом застосовано амністію, а особи, що захопили Луганську ОДА – «ополченці» і «злочинці».

Після повернення з зони АТО, в кінці червня 2014 року Коцаба дав інтерв’ю каналу «112 Україна» та 13 липня 2014 року російському каналу «Россия 24» з приводу його перебування у м. Луганськ, в ході яких у черговий раз звинуватив українських військових у вбивстві мирного населення, відзначив та вихваляв високу дисципліну місцевих ополченців «ЛНР», їх мотивацію, а також заперечив присутність чеченців між ними.

А тепер – коментар.

Я вважаю, що дії Руслана Коцаби, безперечно, заслуговують на моральний осуд. Його репортажі є однобокими та маніпулятивними. Чого варте лише твердження, що на сході переважно гинуть вихідці із Західної України! Важко повірити, що він, заперечуючи участь чеченців в бойових діях на боці самопроголошених ЛНР та ДНР, не брехав. Так само, в січні 2015 року він не міг не знати про участь російських військовослужбовців строкової служби у бойових діях на сході України і про використання бойовиками самопроголошених республік російського озброєння, але він промовчав, коли при ньому це заперечували учасники телепередач в Москві. Якби він відповідно до стандартів чесної журналістики добросовісно висвітлював події в зоні військового конфлікту, дані про учасників бойових дій та їх озброєння мали бути йому відомі. На мою думку, він діяв скоріше не як журналіст, а пропагандист, який навмисно перекручує інформацію, тобто мав злий умисел.

Але замість того, щоб публічно спростувати його необґрунтовані твердження у відвертій розмові, його обвинуватили у скоєнні серйозних злочинів і позбавили волі, з 7 лютого 2015 року він постійно перебуває в слідчому ізоляторі. Це викликало критику західних політиків та громадських організацій, як наприклад, всесвітньо відомої «Міжнародної амністії», яка назвала Коцабу в'язнем сумління, тобто вважає його людиною, яку позбавили волі за вираження власних поглядів, хоча вона не скоїла жодного правопорушення.

За стилістикою кримінальне переслідування Руслана Коцаби є типовим політичним переслідуванням: безпідставне обвинувачення в державній зраді, тривале утримання в СІЗО. Проте мені важко погодитись з кваліфікацією «Міжнародної Амністії». Якби в українському законодавстві були більш витончені форми кваліфікації дій журналістів, що мають злий умисел, як правопорушення, то Коцаба цілком заслуговує на таку кваліфікацію.

Чи є адекватною кваліфікація дій Коцаби як злочин за статтею 1141? Вирок виглядає немовби переконливо. Взагалі кажучи, суд, як на мене, зробив все, що міг в цій ситуації, щоб пом’якшити відповідальність: відкинув безпідставне обвинувачення в державній зраді, визначив покарання нижче нижчої межі санкції, зарахував у вироку 1 день перебування в СІЗО за 2 дні вироку, тобто з 3.5 років Коцабі залишилося бути під вартою близько року (якщо, звичайно апеляційний суд не посилить відповідальність, але це, на мою думку, малоймовірно). Більшого для Коцаби в наших умовах, коли обвинувачення вимагало 13 років позбавлення волі, суд зробити просто не міг.

Проте проблемним питанням залишається сам факт наявності статті 1141 в Кримінальному кодексі України. Де факто у нас на південному сході  війна, де юре – антитерористична операція. Якби замість вочевидь неадекватного визначення дій українських збройних сил та інших військових формувань як АТО в країні був би режим воєнного стану – не треба було б вводити поняття «особливого періоду», і введення статті 1141 до Кримінального кодексу було б непотрібним. І, з великою ймовірністю, Руслан Коцаба не закликав би до відмови від мобілізації. Бо він таки всім своїм попереднім життям довів, що він був патріотом України, як стверджував на суді. Він – активний учасник громадського руху з 1988 року, активіст «Меморіалу», екологічних організацій, учасник усіх трьох українських революцій – студентського голодування 1990 року, Помаранчевій, Революції Гідності. Я думаю, що він навесні 2014 року щиро вважав війну громадянською та братовбивчою, але потім він не міг не розуміти головну причину цієї війни: бажання керівництва Російської Федерації розвалити українську державу або, як мінімум, не дати нам нормально жити й розвиватися. Коцабу підвело його постійне бажання шокувати публіку, любов до провокації, й він сам не помітив, як перетворився на чужого, який ображає загиблих. Проте він не відчуває цієї метаморфози  й навіть зараз поводиться провокативно, хизуючись визначенням його як в’язня сумління. Хоча слід визнати, що покарання тривалим позбавленням волі є надто жорстоким і неадекватним його діям, і за міжнародними стандартами він має бути визнаним політичним в’язнем: по-перше, мотиви його кримінального переслідування політичні, по-друге, в діях держави є ознаки порушення права на свободу (стаття 5 Європейської конвенції) та свободи вираження поглядів (стаття 10).

Стаття 5 порушується в Україні майже в кожному кримінальному провадженні, коли обирається запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, і справа Коцаби не є виключенням. Щодо статті 10 зауважимо наступне. Взагалі кажучи, Європейський суд вважає позбавлення волі крайньою межею покарання за скоєння злочину. Перша частина статті 1141 проголошує, що «перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років». На мою думку, ця норма не відповідає критеріям Європейського суду з прав людини щодо ясності, чіткості та передбачуваності закону, на підставі якого обмежується свобода вираження поглядів. Зокрема, журналісту важко передбачити, що його покарають за цією статтею за професійну діяльність, оскільки Європейський суд стабільно визнає порушенням статті 10 Конвенції позбавлення волі журналіста за виконання ним своїх професійних обов’язків, вважаючи таке втручання в свободу вираження поглядів непропорційним. І навряд чи в даному випадку Суд змінить свою позицію, якщо Руслан  Коцаба надішле добре підготовлену заяву до нього. Правда, до того ще необхідно пройти інші судові інстанції, проте важко очікувати, що правова позиція держави в цій справі буде кардинально змінена.

Отже, держава мала би припинити кримінальні переслідування проти журналістів із позбавленням їх волі за те, що вони пишуть (кажуть, знімають) за відсутності тяжких наслідків. А щодо Коцаби – його, як політичного в’язня, бажано якомога скоріше звільнити. Це міг би зробити апеляційний суд, скориставшись статтею 75 КК України, тобто, що Коцаба може відбути залишок покарання  без вміщення в установу виконання покарань.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори