увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 01.10.2016 21:58
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Чи будуть західні країни реально допомагати Україні?

09.06.16 | Інна Сухорукова

Україна бореться з російською агресією вже більше 2-х років  і фактично сам на сам. Так, Європа ввела проти Росії санкції, на дипломатичному рівні Україну теж підтримує багато країн. Франція і Німеччина (а чому не США?) беруть участь в так званому нормандському процесі, результатом якого є Мінські домовленості, які російська сторона нахабно не виконує. А від України Захід вимагає беззаперечного їхнього виконання. Але анексія Криму і війна на сході України прямо суперечить Будапештському Меморандуму. Велика Британія і США, коли Україна відмовилася від ядерної зброї, надали їй гарантії захисту від будь-якої іноземної агресії.

Ми бачимо, що Будапештський меморандум виявився просто пшиком. Ніхто навіть не розірвав з Росією дипломатичні відносини, не кажучи вже про більш рішучі дії.

Все це нагадує реакцію Заходу на нацистську агресію наприкінці 30-х років, особливо на «окончательное решение» єврейського питання.  Гітлер довго очікував, перш ніж прийняти рішення про фізичне знищення євреїв. Він озирався на Захід і чекав його реакції. І якою вона була? Всі найбільші країни – майбутні супротивники Гітлера, і Велика Британія, і США заборонили широкий в’їзд до своїх країн євреям з Німеччини. Англія навіть перервала потік біженців з Палестини. В’їхати могли тільки люди, які мали певні кошти – сума яких була визначена урядами Великої Британії і США.

Отже, євреї Німеччини залишилися з Гітлером сам на сам. І вже у 1942 році Гітлер підготував свій проект «окончательного решения» єврейського питання. Тобто, фізичне знищення всіх німецьких євреїв, а пізніше і євреїв на окупованих територіях.

Так розпочався Голокост. Дійсно, винна у цьому страшному знищення нацистська Німеччина. Але підступна відстороненість Заходу теж зіграла в цьому свою роль.

Таку ж відстороненість ми спостерігаємо і в ситуації щодо Україні. Якби західні країни дали Путіну належну відсіч, коли почалася окупація Криму, якщо б тепер Європа і США неухильно підсилювали санкції, вони би, безперечно, домоглися б того, що конфлікт на Донбасі припинився. Але, на жаль, мова весь час йде про продовження чи не продовження тих санкцій, які вже були накладені на Росію, і це при тому, що політика Путіна, спрямована на зовнішню експансію, загрожує не тільки Україні, що остаточно довели події в Сирії.

Єдиний, хто відмовився розмовляти з Путіним його мовою був Ердоган. Туреччина, не вагаючись, збила російський літак, який перетнув кордон Туреччини. І що? Путін втерся і не відважився хоч якось відповісти. Отже, наявно одне – Путін розуміє тільки позиції сили. Тільки силова відповідь на його агресію в Криму і на Донбасі принесла б якийсь результат. Але ми не бачимо ані спроби з боку Європи та США послати на Донбас миротворців, ані спроби надати Україні військову допомогу у вигляді летальної зброї.

В Прибалтиці почалися військові навчання країн НАТО. Таким чином Путіну дають зрозуміти, що країни НАТО, куди входять і прибалтійські країни, надійно захищені.

Але чому країни Заходу не запросили до НАТО Україну? Воювати з усім світом Путіну не по кишені. Якщо б Україна стала членом НАТО, він, на сьогоднішній день, скоріше за все відступився б. А безкарність безумовно породжує у нього уяву про те, що він може робити в Україні все, що йому заманеться.

Ще один чинник – і неабиякий! – це пропаганда. Зараз пропаганда несе в собі ознаки третьої світової війни, тільки віртуальної. Україна програє інформаційну війну Росії. В Україні немає належних ресурсів, щоб протистояти інформаційній агресії. То чому Захід не підтримує, або дуже мало підтримує Україну в цій війні?

Історія нікого нічому не вчить. Це ми бачимо наочно. Кожний наш військовослужбовець, який гине сьогодні на Донбасі через те, що Мінські домовленості виконує тільки Україна, на совісті наших західних партнерів.

Світ вже пристосувався до нових реалій. В Європі дуже часто війну на сході України називають громадянською, забуваючи про російську армію, яка воює поряд з бойовиками ДНР та ЛНР, не кажучи вже про озброєння, яке Росія постійно поставляє на Донбас.

Ситуація вимагає рішучої відсічі діям Путіна. А все відбувається  так, ніби нічого не відбувається. Можна сподіватися, що Росія вичерпає свої ресурси і буде змушена відступитися від України. Але коли це відбудеться? І відбудеться так, тільки якщо Захід, не зніме з Росії санкції, а краще – посилить їх. Але й це під великим питанням…

Отже, ситуація в міжнародному контексті є зовсім невизначеною.

А в Україні тим часом гинуть щодня люди.

І, на жаль, в Україні звикають до цього.

коментарі

новий коментар