увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 28.09.2016 03:01
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



П’ятнадцять тисяч євро як компенсація за незаконне поміщення до психіатричного закладу

23.06.16 | Олена Ащенко

23 червня 2016 року Європейський суд з прав людини виніс рішення по справі І. Н. проти України, у якому знайшов порушення Статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканість), 5 § 5 (право на отримання компенсації у разі незаконного позбавлення волі), 6 § 1 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини. Справа була підтримана Фондом стратегічних справ Харківської правозахисної групи, інтереси заявника представляли юристи Лілія Ібадова та Яна Заїкіна.

У березні 2000 року заявник, який висловив бажання зберегти свої справжні ім’я та прізвище у таємниці, був поміщений до психіатричної лікарні з метою проведення психіатричного огляду. Як стверджував сам пан І. Н., до лікарні його силою доставили два співробітники міліції, які прийшли до його квартири разом з лікарем «швидкої допомоги». Заявник був оглянутий комісією з чотирьох лікарів-психіатрів, які прийшли до висновку про необхідність його примусової госпіталізації. З 20 березня по 7 вересня 2000 року заявник безперервно перебував на лікуванні у Луганській обласній клінічній психоневрологічні лікарні, після чого був переведений у Сватівську обласну психіатричну лікарню, де він утримувався до 4 грудня 2000 року.

У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник скаржився, серед іншого, на необгрунтоване та незаконне поміщення його до психіатричного закладу за відсутності будь-якого судового рішення. Зокрема, заявник посилався на той факт, що Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 225 від 25 травня 1998 року, яким керувалися державні органи при примусовому поміщенні його до психіатричної лікарні, втратив чинність на час, коли відбувалися зазначені події. Окрім цього, 4 квітня 2000 року вступив в силу Закон України «Про психіатричну допомогу», який закріплював обов’язок лікаря-психіатра звернутися із заявою до суду щодо отримання дозволу на подальше примусове лікування особи у психіатричному закладі. Оскільки заявник продовжував утримуватися у психіатричній лікарні за відсутності будь-якого судового рішення, він стверджував, що був позбавлений свободи всупереч вимогам Статті 5 § 1 (е) Конвенції.
У своєму рішенні по справі ЄСПЛ визнав порушення права заявника на свободу через відсутність судового перегляду законності примусового тримання заявника у психіатричному закладі з 4 квітня по 7 вересня 2000 року, недотримання законодавчої процедури щодо продовження тримання особи у психіатричному закладі у період з 7 вересня по 4 грудня 2000 року, а також у зв’язку з відсутністю доказів небезпечної поведінки заявника, які б виправдовували необхідність надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Також ЄСПЛ знайшов порушення Статті 5 § 5 Конвенції, оскільки національні суду визнали незаконним лише період примусової госпіталізації заявника до психіатричного закладу з 7 вересня по 4 грудня, при цьому, проігнорувавши порушення закону і прав заявника на свободу та особисту недоторканість у період з 4 квітня по 7 вересня. Суд також звернув увагу на малий розмір компенсації (2000 гривень), яку присудили заявникові національні суди. Зокрема, Суд вказав, що така грошова сума не може вважатися достатньою для компенсації страждань, яким був підданий заявник через те, що був змушений постійно перебувати у психіатричній лікарні протягом більш як восьми місяців.

коментарі

новий коментар