пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201617
29.06.2016 | Ігор Каневський

Закон Чумака, частина 1: карти, скриньки, три від ста

   

Українці обирають своїх законотворців як затяті котолюби: в одному бюлетені мітять стаю котів у блискучому мішку, а в іншому – дряпають ім’я лише одного, зазвичай, «жирного котика». Такою є наша змішана, пропорційно-мажоритарна система виборів. Обраний парламент, в результаті, поводиться як класичний хатній нахаба – пильно контролює холодильник і диван, мишей не ловить, лише знущально підкидає їх на килимок поневоленим господарям.

Від перших трохи демократизованих виборів 1989-1990 рр. Україна встигла випробувати на собі мажоритарку з порогом явки і без нього, змішану навпіл мажоритарно-пропорційну систему (1998-2002 рр.), виключну пропорціоналку (2006-2007 рр.), після чого рушила вже по другому колу електоральних граблів.

17 листопада 2011 р. 366 парламентарів повернули нам змішану систему. Проект членів фракцій Партії регіонів і Народної партії О.Єфремова, І.Шарова, І.Рибакова дружно підтримали не лише їх однопартійці, але й об’єктивно зовсім не зацікавлені в мажоритарці депутати від КПУ, БЮТ і НСНУ. Повернення мажоритарки напередодні чергових виборів 2012 р. пояснювали так: суто пропорційна система структуризацію парламенту не покращила, політичну стабільність не забезпечила. Але таке пояснення було відверто передчасним і перекрученим: досвід суто пропорційних виборів на той час обмежувався лише двома кампаніями, які все ж таки якось стимулювали консолідацію партій і народних депутатів.

Той закон «Про вибори народних депутатів України» від 2012 р. пережив Євромайдан і до сьогодні успішно обертає гречку багатьох кандидатів на владу зовсім небагатьох. Надто вже зручним він виявився для власників провідних партій, які за ці роки встигли замінити їм лідерів, назви, риторику, аби тільки не змінювати корупційність виборчої системи.

Цілком ймовірно, що наступні парламентські вибори теж проведуть без суттєвих змін правил, бо завжди є справи важливіші, ніж втрата простого шляху до годівниці. Але за умов гострої кризи і потужного тиску не виключене авральне ухвалення Радою якогось псевдонового закону (або редагування чинного), закамуфльованого під модні «відкриті» списки. Врешті решт, справжні «відкриті» списки – а саме право виборця позначити в бюлетені одного любого йому кандидата з кількох представників однієї партії варто спробувати хоча для повноти української колекції виборчих систем.

Після позачергових виборів парламенту 2014 р. зареєстровано кілька законопроектів впровадження пропорційної виборчої системи з «відкритими» списками кандидатів. Серед них і проект Закону «Про вибори народних депутатів» № 1068-2, підготовлений парламентарями В.Чумаком (позафракційний, але обраний за списком Блоку Петра Порошенка – БПП), Н.Агафоновою, Н.Новак, П.Різаненком (всі – з фракції БПП), Л.Ємцем (фракція «Народного фронту») за участі провідних українських експертів з виборчого права. Проект виглядає цілком новаторським і отримав зацікавлені відгуки профільних неурядових організацій – Громадянської мережі ОПОРА, Комітету виборців України, Міжнародної фундації виборчих систем (IFES).

Ось найвиразніші новації авторського колективу Віктора Чумака:

Перша ж стаття визначає пропорційну систему виборів за загальнодержавними і регіональними списками кандидатів від партій. Прохідний поріг для участі в розподілі мандатів – 3 %. Остаточний розподіл мандатів мусить відбутись на загальнодержавному рівні за т.зв. «компенсаційним механізмом». У деяких демократичних державах «компенсаційний механізм» – це спеціальна процедура розподілу певної кількості мандатів між кандидатами з високими, але не цілком переможними результатами. У футболі є певна аналогія: на чемпіонат потрапляють всі перші команди кожної групи і, скажімо, дві найкращі серед других команд усіх груп. У законодавстві Данії компенсаційний механізм – один, в Естонії – другий, в Угорщині – третій, але всюди він процедурно складний і потенційно може призвести до помилок або викривлень у встановленні результатів. «Компенсаційний механізм» пропорційних виборів – це не те саме, що т.зв. змішані компенсаційні системи – пропорційно-мажоритарні вибори з певними процедурами виправлення диспропорцій від застосування мажоритарної системи (передбачено виборчими законами Німеччини, Угорщини, Нової Зеландії). 

Власне, саме ці норми і зовсім нова для нас процедура волевиявлення в кабінці для голосування (про що нижче) є новаціями лише для широкої публіки, бо майже дослівно відтворюють пропозиції з призабутого проекту «свободівців» Р.Кошулинського, Ю.Михальчишина, Ю.Сиротюка № 4906-2 від 3 червня 2014 р. Тоді ще була надія застосувати «відкриті списки » на тогорічних позачергових перегонах. Але Верховній Раді, як завше, за великими клопотами зшити заново пропорційний закон «ниточок не хватило».

Виборець у проекті Чумака позначає в бюлетені і вподобану партію, і в тому ж бюлетені може позначити одного з кандидатів регіонального партійному списку (а може нікого і не позначати, тоді його голос просто йде до загальної скарбнички партії). Саме в цьому полягає справжня «відкритість» списку кандидатів, якої так щасливо уникають народні обранці вже багато років. Саме виборець своїми хрестиками/галочками вирішує місце конкретного кандидата в підсумковому списку (порівняйте це з «відкритістю» останніх місцевих виборів, де в кожного громадянина був необмежений вибір з одного кандидата, визначеного наперед партією).

Автори проекту пропонують революційну зміну територіальної організації виборів – поділ держави на 27 виборчих регіонів з окремими списками кандидатів (закордонний виборчий округ – 28-й регіон). Як правило, їх межі збігаються з територією наших звичних областей за 3-ма виключеннями. Так, столиця та Дніпропетровщина розділені на 2 виборчих регіони кожна: Київ – на ліво- і правобережний регіони (назви саме такі, хоча Дніпро аж ніяк не є кордоном між київськими виборчими регіонами), а Дніпропетровська область – на Криворізький і власне Дніпропетровський виборчі регіони (і тут Дніпро-річка, знов ж таки, не грає ролі рубежу).

Притому автори проекту дуже ощадливо повелись з цифрами: обидва дніпровські регіони чомусь мають однаковий № 6. Третє виключення — виборчий регіон Південний у складі Херсонщини, АРК і міста Севастополь. Поділ України на виборчі регіони є ключовим для законопроекту, на цьому ґрунтується специфіка запропонованого способу висування кандидатів, але перелічені виключення ніяк не пояснені. Чому автори відступили від адміністративно-територіального поділу саме в трьох зазначених випадках, не зрозуміло. Так само не збагнути, чому наші найменші області — Закарпатська і Черновицька будуть окремими виборчими регіонами, а більша за них Херсонщина об’єднана з Кримом. Чому велика Дніпропетровщина поділена навпіл, а ще більша Донеччина – ні? Через тимчасову окупацію останньої? Але ж закон не позначений як тимчасовий, для використання лише сьогодні.

Інша пропозиція в територіальній організації виборів – утворення постійних територіальних виборчих округів (ТВО) з приблизно однаковою кількістю дільниць. Зазвичай ТВО у нас створюють з приблизно однаковим числом виборців. Таку новацію варто ретельно обчислити, надто вже велика різниця між областями країни в кількості та розселенні виборців. На Полтавщині теперішні ТВО № 144 і № 148 мають однакову кількість виборців, але відповідно 85 і 219 виборчих дільниць, бо перший округ розташований в обласному центрі з абсолютною перевагою великих дільниць, а другий охоплює кілька сільських районів з численними малими дільницями по 200-300 виборців. Пропоновані законопроектом умови створення постійних ТВО значно зменшать їх кількість у великих містах і збільшать число округів, умовно кажучи, сільських. У густозаселених областях з великими містами кількість ТВО зменшиться, натомість число округів-«майданчиків» для висування кандидатів поза межами мегаполісів зросте. Побічний наслідок такої територіальної організації – стимул до розвитку місцевого політикуму або примус столичних діячів активніше працювати в областях

З погляду висування кандидатів і ведення виборчої кампанії створення саме виборчих регіонів – технологічно вдала пропозиція. Округи в теперішніх межах здатні слугувати організації виборів, але надто дрібні для балотування претендентів у політики українського масштабу. Саме політики, які виборюють лідерство в регіонах, мають складати національний парламент.

Пропорційна система вкупі зі стабільними межами виборчих регіонів повністю виключає ігрища з кордонами округів, т.зв. “джеррімандеринг”. Після креслень під потреби деяких слуг народних (дуже часто «парашутистів» зі столиці) межі округів у нас нагадують берегову лінію Норвегії.

Наступна новація проекту, міцно пов’язана з попередньою: в кожному виборчому регіоні має бути свій список кандидатів. Партія на передвиборчому з’їзді формує загальнодержавний список кандидатів і розподіляє їх по регіональним спискам (кожний кандидат мусить потрапити до якогось одного регіонального списку). Такий список не може нараховувати менше 5 кандидатів. Порядкові номери кандидатів у загальнодержавному і регіональному списку визначає з’їзд партії.

Електоральний ґендер у проекті отримав такий розвиток: у кожній п’ятірці кандидатів – на місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і т.д. партія має забезпечити присутність і чоловіків, і жінок.

 Законопроект групи В.Чумака – не єдиний, в якому вживається словосполучення «відкриті списки». Таких проектів кілька, всі вони успішно запхані в довгу шухляду, до чергової загрози дострокових виборів (підписанти Коаліційної угоди обіцяли ухвалити новий виборчий закон з «відкритими списками», проте після обіцяного не минуло ще й двох років).

На відміну від інших «відкритих» проектів лише цей законопроект популяризують громадські організації та депутати, щиро зацікавлені в реформуванні виборчої системи. Ланцюжок простий: без скасування мажоритарки і відкриття списків не буде поступового оновлення парламенту, не буде якісного законодавства, не буде якісної політики.

Потенційних противників законопроекту чимало – це більшість мажоритарників, лідери парламентських партій, які звикли вручну розподіляти місця в списках. Прихильників, мабуть, теж немало, проте вони перебувають переважно за межами Ради. За словами одного з авторів названого проекту Леоніда Ємця («Главком», 17 червня 2016 р.) зараз під керівництвом Голови Верховної Ради Андрія Парубія, працює робоча група з розробки закону з «відкритими» списками. Це залишає певні надії на подолання зрозумілого зовнішнього опору реформі законодавства, Але проект Чумака має і власні внутрішні перешкоди для застосування, бо визначає високі вимоги не лише політикам, але й виборцям – про це в наступній частині огляду. 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори