увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 13:34
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



«Свавільно засудженим – волю! Законопроект 2033а останньої надії»

30.06.16 | Андрій Діденко

Під такою назвою у Верховній Раді відкрилась фотовиставка до Міжнародного дня на підтримку жертв катувань.

Міжнародний день на підтримку жертв катувань був запроваджений 26 червня 1997 року Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Економічної і Соціальної Ради ООН. Цей день в світі з’явився для викорінення катувань і забезпечення ефективного функціонування Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарань, що набула чинності 26 червня 1987 року. Проведення Міжнародного дня в підтримку жертв катувань надає можливість виразити солідарність із жертвами катувань і їхніми сім’ями й знову заявити про те, що всі уряди в світі мають взяти на себе зобов’язання гарантувати для всіх жертв таких порушень повну компенсацію й реабілітацію.

Харківська правозахисна група (ХПГ) на протязі багатьох років досліджує питання застосування катувань представниками влади і жорстокого поводження до своїх жертв. За дослідженнями експертів станом на 2011 рік, до набрання чинності нового Кримінального процесуального кодексу (КПК),   тенденція до збільшення застосування незаконного насилля в правоохоронних органах сягала майже мільйона українців на рік. Зі змінами до кримінально-процесуального законодавства і іншими державницькими заходами, в тому числі і створенням нової поліції, кількість жертв незаконного насильства в поліції (міліції) значно зменшилася.

Але є всі підстави стверджувати, що певна кількість осіб засуджені і відбувають покарання за чужі злочини. Певна кількість осіб є повністю без вини, певна кількість відбувають покарання яке не пропорційне тяжкості скоєного злочину.

В парламенті вже вшосте включали до порядку денного  на розгляд  до другого читання Законопроект 2033а: «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок).

w1.c1.rada.gov.ua

Але руки у депутатів не доходять до розгляду цього Законопроекту.

За ініціативи активістів Харківської правозахисної групи, Центру інформації про права людини і Реанімаційного пакету реформ на протязі пленарних тижнів в парламенті триватиме фотовиставка : «Свавільно засудженим волю!» «Законопроект 2033а останньої надії».

На цій виставці презентовано вісім історій свавільно засуджених за радянським кодексом до довічного позбавлення волі. Причому найстрашніше, це те, що в нашій демократичній і правовій країні вони не мають жодного шансу, жодної правової процедури на перегляд судового рішення.  Який би ганебний вирок не був, які б брутальні порушення по справі не мали місце, але на сьогоднішній день в нашій країні не існує (з 2010 року) процедури перегляду кримінальних справ, що викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості.

В країні триває процес декомунізації. Після ухвалення відповідних законів змінюються назви міст, вулиць і скверів, знімаються (ті що не зруйновані активістами) архітектурні споруди, що містять в собі ознаки сов’єтсько-комуністичної ідеології. В дитячих підручниках більше не розповідають про вождя пролетаріату, як він любив дітей і його вірного соратника доблесного фелікса дзержинського.

Проте чомусь ніхто не згадує про радянське минуле яке перетворилося в багаторічний біль і страждання десятків і сотень людей і їх родин. Де страждання досі триває, бо мова йде про свавільно засуджених осіб, в тому числі і до вищої міри покарання (довічного позбавлення волі) за законами радянської імперії.

Причому якщо пам’ятники ілл’їчу почали руйнувати самотужки особи, що не задоволенні їх присутності на центральних площах українських населених пунктів,  ще задовго до ухвалення закону «Про декомунізацію», то особи, що перебувають за гратами і засуджені за радянськими процесуальними стандартами не мають можливості самотужки позбутися ярма свавільного  вироку і покарання. Серед цієї категорії осіб, що засуджені за радянськими законами і продовжують відбувати покарання, тільки до довічного позбавлення волі засуджені близько півтори тисячі осіб (не рахуючи тимчасово окуповані території) за кодексом в редакції 1961 року. Цей кодекс суттєво відрізняється від діючого кримінально –процесуального закону ухваленого 2012 році.

Експерти ХПГ ретельно вивчили вісім справ свавільно засуджених до довічного позбавлення волі і зробили висновок, що в усіх цих справах головним доказовим критерієм були визнавальні свідчення отримані з застосуванням катувань. Потім суд визнавав ці свідчення як доказ вини і вважав допустим не зважаючи на те, що особа в суді відмовлялася від своїх свідчень отриманих під тортурами.

14 червня під стінами Верховної Ради України відбувся вуличний прес-брифінг присвячений відкриттю фотовиставки, «Свавільно засудженим волю! Законопроект 2033а останньої надії».

Захід відбувся просто неба.

 Фотовиставка організована стосовно конкретних питань що турбують суспільство. Справедливий суд – це те, що вимагають родичі свавільно засуджених осіб.  Держава, що не має правосуддя перетворюється на зграю розбійників, хто не знає цю фразу?!

До імпровізованого прес-брифінгу серед інших долучилася народний депутат Ганна Гопко:

 «Я пригадую якось в фейсбуці одна дівчинка мені написала про свого батька, який незаконно засуджений і вона хотіла, щоб парламент їй допоміг незаконно засудженим мати можливість перегляду. Але ми чітко розуміємо, що це Кримінальний кодекс ще 1960 року і та злочинна система корумпована і прокурорів і слідчих і судів, яка за двадцять п’ять років незалежності не сильно змінилася, коли за грати сіли, фактично люди які за чужі гріхи зараз відбувають покарання, часто довічне покарання. І тому, після того, як жінки зробили своє відео, що вони змушені і не мають права на перегляд, ми чітко зрозуміли, що потрібно було реєструвати Законопроект. Разом з співавторами Законопроекту - це  Віктор Чумак, Олена Сотник, Оксана Сироїд – депутати різних політичних сил. Перше читання Законопроект пройшов, вже і схвалення в Комітеті, а потім ми побачили, як ота прокурорська судівська машина почала здійснювати тиск. Почала фактично гальмувати. І коли ми розмовляємо з колегами і пояснюємо, що це разовість законопроекту. Тільки в певний проміжок часу вони зможуть ще раз подати на перегляд цього рішення, якщо були сфабриковані справи і це є дуже очевидно. І ми побачили наскільки система опирається і навіть на погоджувальній нараді як голова Комітету з закордонних справ кожен раз я згадую 2033а, щоб його включили в порядок денний, не ставили десь в кінці на задвірках, коли ми вже знаємо, що вже часу не вистачить для його розгляду. Тому звертаюсь до лідерів фракцій про те, щоб вони проявляли свою політичну волю і до кінця літньої сесії має ухвалено бути! Тому що не має жодних перешкод. Всі юристи, всі науково–експертне управління – всі оцінки про те, що Законопроект потрібно схвалювати.  Це і буде наш шлях до гуманності, до того, що ми справді поважаємо права людини в цій злочинній системі. І також треба йти до новопризначеного Генерального прокурора України. Дуже прикро, що три попередні після Майдану не змогли ці справи якось переглянути. І тому я також пропоную, щоб ми зібрали групу депутатів і разом з правозахисними організаціями пішли до Генерального прокурора, щоб оці вісім справ, що за нами є, а це вісім людських доль.  Щоб ми в другому читання прийняли цей Законопроект, допомогли людям і дали цю надію.»

Ганна Гопко: «Коли почнуть ухвалювати рішення «Ці рішення це означає, що за грати сядуть – хто? Прокурори, які фальсифікували, сядуть хто – судді. І тому система боїться прецедентів, що не дай боже вони за свої злодіяння, за свою корупцію вони тепер сядуть на лаву підсудних замість незаконно засуджених. І тому ми чітко розуміємо, що якщо буде такий прецедент, тому вони бояться і максимально намагаються саботувати.»

Євген Захаров (директор Харківської правозахисної групи): «Ці справи безперечно треба переглянути і цей закон надає таку можливість і я вважаю, що він має бути обов′язково прийнятий, щоб за цей короткий термін, що надається три роки переглянути справи.»

Євген Захаров: «Ми можемо побачити кожного разу боротьбу старих рудиментарних практик радянського штибу і намагання змінити їх. Намагання піти від тієї радянської держави, змінити ситуацію, щоб держава стала більш гуманною, більш спрямованою на права людини і на їх інтереси. Щоб вона не так жорстоко карала, а коли це відбувається, ще й у випадках, коли не має доказів вини, то це просто особливо потворно і з цим ніяк не можна миритися. В 2010 році під час політичної боротьби у Верховного суду забрали можливість виключного провадження. І на сьогоднішній день не має жодної правової можливості переглянути справу у вироку, який набув законної сили і був підтверджений касаційною інстанцією. Власне цей законопроект – це такий паліатив,   це намагання дати можливість переглянути найбільш кричущі справи де є впевненість, що вироки там є несправедливі, а під час слідства і суду були допущені брутальні порушення прав людини.»

Є Захаров: « Все залежить від наших зусиль і нашої енергії і від нашого намагання змінити ситуацію на краще. Тому ми власне і ініціюємо законопроекти і цей і багато інших, влаштовуємо ці заходи і переконуємо людей,  депутатів і суспільство в цілому, що все це є вкрай необхідно. Я все ж таки сподіваюсь на краще, що ми достукаємося до депутатів і цей закон буде ухвалений. І можна буде переглянути оці вісім справ які представлені на плакатах що тут є. Ці справи вивчалися юристами нашої організації і по кожній з них нам є що сказати на доказ того, що вироки ці є несправедливими.»

  Олександр Банчук (Реанімаційний пакет Реформ, Центр політико правових реформ – член авторського колективу по розробці законопроекта): «Я хочу, щоб всі зрозуміли, що з 2012 року хоча б на рівні закону діють норми і стандарти на які ми можемо посилатися в кримінальних справах, яких не було до 2012 року. Про що я кажу. Якщо наразі в справі докази отримані без наявності захисника (адвоката)- ці докази є недопустимими. Явка з повинною – була раніше доказом – зараз не має такого. Тільки усні свідчення, або надання усних показів в суді є допустимим доказом, протоколи допитів – не приймаються як доказ. Всі правила мінімальні, які зафіксовані і за які можна боротися на підставі КПК 2012 року. До 2012 року в цих справах цього не було і відповідь просто така: «чому ті особи, які засуджені були без дотримання цих правил, а це є правила, що гарантовані Європейською Конвенцією, встановленою практикою Європейського суду. Чому ми не можемо допустити, щоб в цих справах – тяжких і особливо тяжких злочинів, в тому числі і де є довічне позбавлення волі?! Щоб допустити цю річ, щоб переглянути ці справи.  І ми не говоримо, на відміну від Закону «Савченко», що просто автоматично, без наявності доказів вини, або невинуватості особи, де фактично вдвічі зменшений строк перебування під вартою. Ми просто даємо особам, які вважають, що вони незаконно засуджені шанс на справедливість. Я думаю, що це саме головне, або найбільш головне після права на життя, права на гідне існування, що ми повинні мати і кожен українець. Тому, що це ж не справа йдеться про сотню осіб, а це ж живе з цим горем певна кількість родин, які живуть вже не одне десятиліття з цим відчуттям, що їхній родич, їхній син, їхній батько незаконно засуджені. І ми просто цим Законопроектом не звільняємо їх від відповідальності. Тому, що є різні маніпуляції, що ми вбивць випускаємо і таке інше. Ми даємо їм шанс на перегляд цієї справи. І це єдине. А все інше вирішуватиме суд. Було засудження справедливим  судом відповідно до Європейських стандартів чи не було. От це єдине що ми хочемо говорити. Тому я хотів би щоб також припинилися маніпуляції з приводу того про що цей Закон і кого ми під нього випускаємо. Ні це виключно остання можливість для незаконно засуджених щоб їхня справа була переглянута.»

Олена Сотник (надодний депутат України): «Я одна з ініціаторів цього Законопроекта. Знаєте, найтяжче – це виправляти помилки тієї системи яка існувала до цього. Ми маємо визнавати на сьогоднішній день, що на справді навколо Законопроекту дуже багато міфів існують. Але ці міфи потрібно розвінчувати і ми всі з вами повинні пояснювати дуже просту річ. На відміну від законопроекту, точніше вже закону «Савченко», коли автоматично звільняються фактично засуджені у зв′язку з перерахунком строку перебування, цей Закон дає механізм перегляду незаконних вироків. Тобто це не означає, що під дію цього закону підпадуть можливо і якісь небезпечні злочинці. Цей закон дає механізм звільнити людей, які були засуджені незаконно. Яких було засуджено у зв′язку з тим, що система працювала не правильно. Раніше, коли існував інший Кримінально-процесуальний кодекс, була можливість у правоохоронців фактично вибивати з людей певні свідчення, в тому числі свідчення проти себе. І це було доказами в судах. І це лягало в основу незаконних вироків. На сьогоднішній день люди стали жертвами цієї ситуації, коли вони не могли достукатися до правосуддя. І ми даємо цим законом можливість людям відновити, все ж таки порушення державою в тому числі незаконними судовими рішеннями позбавлено людей їх права бути вільними, їх права бути невинними. Тому я підкреслюю, що всі міфі, які існують про цей закон вони є неправдивими. Цей закон лише дає механізм тим людям, які є невинними вийти і фактично відновити свою репутацію, та дати їм можливість пожити їм так як вони на те заслуговують. Я дійсно дуже прошу всіх депутатів розібратися, почитати і підтримати цей закон у другому читанні.»

Юрій Луценко (народний депутат України, з виступу на засіданні Погоджувальній раді депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України): «Я би пропонував включити до розгляду в другому читанні законопроект 2033а. Законопроект, яким передбачається перегляд вироків, винесених без достатніх для того підстав у попередні роки, який підтримують правозахисники і сім’ї жертв репресій.» (СТЕНОГРАМА засідання Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України - iportal.rada.gov.ua