увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 29.09.2016 08:02
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Бої без правил: чиновники проти тяжко хворих

06.07.16 | Інна Сухорукова

Останнім часом органи і установи Державної казначейської служби, які здійснюють розподіл і контроль соціальних пільг, таких як субсидії, видача безкоштовних ліків тощо, вимагають для створення електронного реєстру надання конфіденційної інформації стосовно громадян, які перебувають на спеціальному обліку у медичних закладах і потребують соціальної допомоги від держави.

До нашої організації неодноразово звертаються як пацієнти різних медичних установ, так і керівники цих установ із скаргами на порушення їх прав на конфіденційну інформацію.

Збираючи таку конфіденційну інформацію, Державна казначейська служба посилається на «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2014 р. № 375. постанову Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року №.151, якою було затверджено «Порядок взаємодії Міністерства фінансів, органів Державної казначейської служби та установ, які здійснюють виплати пільг, субсидій, інших соціальних виплат, підчас перерахування таких виплат» в яких передбачено, що з метою здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання пільг, субсидій, інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок державного та місцевих бюджетів, коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Ці документи передбачають збирання та обробку інформації, яка містить персональні дані фізичних осіб, які отримують соціальну допомогу у вигляді заповнення  і  надання до органів Казначейства, з подальшою передачею до Мінфіну, в електронній формі Реєстру виплат на перерахування соціальних виплат.

На практиці це означає, що медичні установи повинні надавати Державному казначейству персональні данні своїх пацієнтів, які потребують державної допомоги. Ми добре знаємо, що якщо наша держава вже розщедрилася на соціальну допомогу, то для цього дійсно є підстави, часто критичні для життя і здоров’я хворих. Безкоштовні ліки, як правило отримують туберкульозні хворі, хворі на ВІЧ, психічно хворі.

Найстрашнішою проблемою України є дуже низький рівень професіоналізму, а до цього ще додається безвідповідальність та небажання виконувати закони.. Це стосується працюючих у різних галузях, і, перш за все, чиновників. Кабмін прийняв постанова, яка суперечить і Конституції України (ч.2ст.32), і Закону України «Про інформацію», які забороняють збирання, зберігання використання та поширення інформації про особу без її згоди.

На практиці всі ми знаємо, що поширення інформації про особу різні установи допускають дуже часто. Це і ЖЕКі, які під час виборів просто продають списки мешканців майбутнім «народним представникам», це і банківські установи, які теж часто допускають передачу клієнтської бази іншим фінансовим установам. Хто може гарантувати, що електронні реєстри, які хоче складати держказначейство, не стануть джерелом інформації про громадян без їх згоди і без дотримання норм, передбачених законодавством України. Практика показує, що ніякий захист не забезпечує не належне використання електронних реєстрів від несумлінних осіб.

Зважаючи на те, що такі випадки поширення конфіденційної інформації постійно траплялися в Україні, ще в 1997 році Конституційний Суд України прийняв рішення №5-зп у справі Костянтина Устименка. Цим рішенням КСУ визначив, що інформація про фізичну особу, яка містить дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження є конфіденційною. Рішення Конституційного суду не підлягає оскарженню, має силу Закону і підлягає виконанню на всій території України. До речі в справі Костянтина Устименка йшлося як раз про інформацію про стан здоров’я заявника, якого без його відома поставили на облік у психіатричній лікувальній установі, а потім відмовлялися йому повідомити кому видавались довідки про його перебування на такому обліку.

У випадку, коли громадянин звертається за спеціалізованою медичною допомогою, такою, наприклад, як психіатрична допомога, вимоги казначейства ще й порушують ст. 40 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», ст.6 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в якому вказано вичерпний перелік підстав для отримання конфіденційної інформації), п.1 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 286 Цивільного кодексу України та ст. 145 Кримінального кодексу України щодо збирання, зберігання та передачі третім особам інформації, яка містить персональні дані фізичної особи, що звертається за спеціалізованою психіатричною допомогою.

Що робити в такій ситуації керівникам лікарняних установ? З одного боку вони прекрасно знають, що не мають права повідомляти Держказначейству конфіденційну інформацію про пацієнтів, бо такі дії порушують норми Конституції України та законодавства України. З другого боку, якщо вони не виконають дурні та протизаконні вимоги Держказначейства, хворі не отримують безкоштовних ліків, залишаться без лікування і це може призвести до дуже негативних наслідків. В умовах епідемії туберкульозу, ВІЧ, гепатиту С такі дії влади тільки погіршать ситуацію і призведуть до подальшого поширення епідемії Психічно хворі, які не будуть отримувати належне лікування, це потенційні порушники і громадського порядку і небезпека життю звичайних громадян.

На жаль, в нашій державі права рука не знає, що робить ліва. А через це страждають і хворі громадяни, і можуть постраждати звичайні громадяни. Адміністрації лікувальних установ теж можуть отримати судовий позов від пацієнтів або їх родичів, і скоріш за все, позивачі виграють цей суд. А якщо взяти до уваги, що поширення конфіденційної інформації тягне за собою відповідальність відповідно до ст. 145 Кримінального кодексу України, керівник установи може отримати або штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. Звісно ніхто з керівників лікувальних закладів не хоче такого розвитку подій. І де вихід?

Такий законотворчий безлад, який останнім часом зріс, вимагає негайного втручання відповідних інстанцій – перш за все, Уповноваженого ВР з прав людини п. Валерії Лутковської, Комітету ВР з прав людини, які повинні добиватися зміни Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року №.151, якою було затверджено «Порядок взаємодії Міністерства фінансів, органів Державної казначейської служби та установ, які здійснюють виплати пільг. субсидії, інших соціальних виплат, підчас перерахування таких виплат».

 

коментарі

новий коментар