увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 26.09.2016 06:39
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Короткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічних справ ХПГ в першій половині 2016 р.

20.07.16 | Геннадій Токарев

b>1. Протягом звітного періоду Європейський суд з прав людини виніс рішення у наступних справах, які вели адвокати Центру стратегічного захисту (ЦСЗ)

 

Андрій Захаров проти України

Заявник, пан Андрій Євгенович Захаров, народився у 1954 році та відбуває покарання у Городищівській виправній колонії.

9 лютого 2004 року співробітники міліції Б., Т. і С. завітали до будинку заявника і поставили питання, чи має він вогнепальну зброю. Заявник показав їм пістолет і патрони, які приніс невизначений слідством пан Ва. до нього додому. Заявник був доставлений міліціонерами до райвідділку. Арешт заявника був записаний на відео. Заявник стверджував, без надання будь-яких додаткових деталей, що під час затримання і під час його тримання під вартою міліціонери Б., Т. і С. піддали його фізичному і психологічному нелюдському та жорстокому поводженню.

10 лютого 2004 року в ході слідчого експерименту, проведеного слідчим Ч., яке фіксувалося на відеоплівці, заявник показав, де він поховав тіла В. та Ш., міліція відправила ці тіла для судово-медичної експертизи. Експерти встановили, що жертви загинули від обмороження в листопаді 2003 року.

У той же день слідчий Ш. видав постанову про тримання заявника під вартою, і порушив кримінальну справу проти нього за підозрою в незаконному зберігання вогнепальної зброї та незаконному позбавленні волі, що призвело до смерті двох осіб. Заявнику було пояснено його право на захист, і він висловив бажання мати адвоката.

3 червня 2004 року заявник був допитаний у присутності адвоката К., він заперечив усі показання, які він дав раніше. Він заявив, що він дав свідчення раніше, тому що він був в стані "шоку".

6 липня 2004 слідчий Ш. порушив кримінальну справу проти заявника за участь у шахрайському продажу квартир, що належали Ш. та В.

25 травня 2005 року Київський апеляційний суд визнав заявника винним у тому, що він насильно утримував Н. В., та Ш. у своєму будинку, що призвело до загибелі В. і Ш. Суд також визнав заявника винним у створенні незаконного місця утримання, незаконному зберіганні вогнепальної зброї і участі в шахрайстві з продажу квартир, що належали Н. та В. Заявник був засуджений до п’ятнадцяти років позбавлення волі.

22 грудня 2005 року Верховний суд залишив у силі обвинувачення та покарання заявника, не знайшовши порушень у рішенні першої інстанції суду.

7 червня 2006 року заявник направив свій перший лист до Європейського Суду. 29 серпня 2006 року він представив належним чином підписаний і заповнений бланк заяви. 29 вересня 2006 року й 21 березня 2007 року Європейський Суд попросив заявника надати копію його касаційної скарги, та копії його скарг щодо заявленого жорстокого поводження з боку міліції. Заявник просив Київський апеляційний суд направити ці документи йому, але 14 травня 2007 року це прохання було відхилене на тій підставі, що закон не передбачає процесуальної можливості заявника отримати копії документів справи після завершення кримінального провадження. 24 січня 2008 року Київський апеляційний суд направив заявнику копії, які він просив. У жовтні 2011 року заявник звернувся в той же суд з клопотанням про надіслання матеріалів з його справи, зокрема, всі рішення судів, звіти медичних експертів і копії всіх заяв і запитів, які були зроблені заявником під час кримінального провадження. 18 листопада 2011 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання заявника з тих же підстав, як і 14 травня 2007 року.

Заявник стверджував у своїй скарзі до Європейського Суду, що юридична допомога, яка надавалася йому адвокатами, була низької якості. Вони не були зацікавлені в його справі, тому що у нього не було грошей, щоб оплатити їх роботу. За словами заявника, умови його утримання під вартою в ізоляторі тимчасового тримання (ITT), в якому він утримувався протягом трьох періодів між 9 лютого і 27 липня 2004 року були нелюдськими і такими, що принижують гідність.

7 січня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 34 Конвенції з огляду на відмову влади надати заявнику без невиправданої затримки копію його апеляції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, адвокат ЦСЗ, який практикує в Києві.

 

Родзевілло проти України

Заявник, пан Олег Леонідович Родзевілло, народився в 1967 році і в даний час відбуває довічне ув’язнення в Ладижинській виправній колонії № 39 у м. Губник Вінницької області (далі – Ладижинська колонія).

У жовтні 2003 року заявник був поміщений під варту у зв’язку з порушеною проти нього кримінальною справою, і поміщений до Дніпропетровського СІЗО №3, де він перебував під вартою до квітня 2007 року.

Умови його утримання в СІЗО №. 3 були несумісні з людською гідністю. Зокрема, протягом деякого часу він повинен був розділити камеру з десятьма ліжками з дев’ятнадцятьма затриманими. Проте, більшу частину свого утримання у СІЗО№3 він провів у двомісній камері з іншим ув’язненим. Заявник провів більшу частину дня у камері, площа якої була 1,9 на 3,7 метра. Камера знаходилася в підвалі, і тому доступ денного світла або свіжого повітря був ускладнений, в той час як електричне світло було тьмяним і не було ніякої штучної вентиляції. У камері не було елементарних меблів чи техніки, такі як шафи, дзеркало або відро для сміття. Туалет знаходився близько 1,2 метрів від обіднього столу і не був відділений від житлових приміщень. Від нього був запах екскрементів, і він був часто затоплений. Приміщення були населені пацюками, їх ніколи не травили. Затримані мали дуже обмежений доступ до новин та інформації про зовнішній світ, єдиним джерелом було радіо, яке включали охоронці лише на певний час у робочі дні і яке виключалося у вихідні дні. Кількість їжі була мізерною, вона складалася в основному з хліба і пшеничної крупи. У багатьох випадках прохання заявника про медичну допомогу стосовно наслідків черепно-мозкової травми, яку він отримав у 2001 році, і підвищеного кров’яного тиску були проігноровані або відкинуті. Крім того, у клопотанні заявника помістити його до одиночної камери через його нестійкий психологічний стан було відмовлено.

У травні 2007 року заявник був переведений до Ладижинської колонії для відбування покарання, де, згідно до матеріалів справи, він знаходиться до теперішнього часу. 25 листопада 2009 року заявник додатково повідомив Європейський Суд про інші питання, пов’язані з порушенням його прав у Ладижинській колонії. Ці питання включали багаторазову відмову з боку адміністрації задовольнити його клопотання щодо ремонту та прибирання душових кабінок і знищення пацюків; нездатність адміністрації відремонтувати камеру заявника і перевести його на другий поверх, незважаючи на те, що його батьки зробили пожертви для покриття витрат на ремонт в’язниці; заявник заявив про випадки побиття ув’язнених охоронцями і протиправні розпорядження адміністрації про те, що затримані мають носити вовняні капелюхи влітку і ставати у неприродні пози при русі навколо колонії або коли охоронці відкривають двері камери.

Заявник стверджував, що 24 серпня 2006 року він був жорстоко побитий вісьмома охоронцями СІЗО№3 у відповідь на його прохання включити радіо. Він також стверджував, що його прохання про те, щоб лікар оглянув та зафіксував його тілесні ушкодження, також були відхилені, і що єдина медична допомога, яку він отримав – це пігулка болезаспокійливого.

Крім того, заявник просив про переведення до слідчого ізолятора, розташованого ближче до його рідного міста Сімферополь, Крим, для того, щоб полегшити візити своїх батьків і неповнолітнього сина. Він зазначив, зокрема, що його батьки були пенсіонерами (його мати народилася в 1940 році, вітчим - у 1925 році), які були не в змозі здійснювати візити у віддалені СІЗО з фінансових і медичних причин (його вітчим був серйозно хворим; його мати страждала від гіпертонії та інших захворювань, а також була основним опікуном вітчима заявника), але таке прохання було відхилено.

14 січня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо умов утримання заявника під вартою в СІЗО №. 3, статті 13 (в поєднанні зі статтею 3) і порушення статті 8 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді - пан А.А. Кристенко, адвокат ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

Поміляйко проти України

Заявниця, пані Світлана Миколаївна Поміляйко, народилася у 1968 році і живе в Харкові.

На початку листопада 2008 року з підприємства, в якому заявниця працювала, було вкрадено обладнання. Орджонікіджевський райвідділ м. Харків запросив заявницю та одну з її колег для допиту щодо крадіжки.

8 листопада 2008 року в 11.15 ранку, заявниця з’явилася у райвідділ, і там зазнала катування.

Міліціонер Т. та його колега С., який також був у службовому кабінеті, залякували заявницю з метою змусити її зізнатися в крадіжці, факт про яку їм було доручено розслідувати.

Не отримавши зізнання заявниці, міліціонери Т. і С. змусили її сісти на стілець, натягнули пластиковий пакет їй на голову і почали душити. У той же час вони били її по голові, обличчі і затуляли рот таким чином, щоб вона не могла прокусити пакет. Заявниця знепритомніла кілька разів. Коли вона сказала офіцерам, що їй потрібно в туалет, С. вдарив її в живіт і по голові. Вона в черговий раз втратила свідомість і мимоволі помочилася. Через деякий час заявник помітила присутність ще одного міліціонера П. у кабінеті.

Після декількох годин жорстокого поводження, заявниця доставили до іншого кабінету, де вона залишалася протягом двадцяти хвилин. Після цього вона постала перед міліціонером жіночої статі, яка провела її формальний допит. Близько 6 години вечора заявниця підписала протокол допиту. Потім вона була доставлена до кабінету начальника кримінального розшуку, який заявив, що вона є головним підозрюваним у вчиненні крадіжки і що всі її колеги показали на неї як на ймовірного злодія.

Наступного дня заявниця написала заяву про жорстоке поводження. Заявниця робила запити про хід розслідування в березні і травні 2011 року, однак вони залишилися без відповіді.

11 лютого 2016 року Європейський суд постановив, що заявниця була піддана тортурам, в порушення статті 3 Конвенції; і що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявниці про тортури з боку міліціонерів.

Представник заявника в Європейському суді - пані Н.Г. Охотнікова, адвокат ЦСЗ, яка практикує в Харкові.

 

Закшевський проти України

Заявник, пан Володимир Володимирович Закревський, народився в 1972 році і на даний час відбуває покарання у виправній колонії №100.

11 листопада 2001 року заявника було затримано відповідно до постанови Червонозаводського районного суду (далі – "районний суд") від 30 жовтня 2001 року, якою суд задовольнив клопотання прокурора про взяття під варту заявника, колишнього співробітника міліції, в якості підозрюваного у вчиненні розбійних нападів на дорозі Харків-Дніпропетровськ-Сімферополь. Районний суд постановив, що, оскільки заявник підозрюється в скоєнні тяжкого злочину і зник під час слідства, його затримання є необхідним для того, щоб запобігти повторне вчинення злочину. В той же день заявник добровільно здався міліції, як тільки дізнався, що знаходиться у розшуку. Того ж дня він написав "заяву про явку з повинною".

13 листопада 2001 року за відсутності адвоката, заявник був допитаний щодо пограбування. 10 липня 2002 роки після того, як він змінив «державного» адвоката на іншого, заявнику було пред’явлено звинувачення в скоєнні ряду злочинів, в тому числі бандитизму, декількох епізодах збройного пограбування, умисного вбивства і замаху на вбивство, а також він був допитаний. Він не визнав себе винним і відмовився давати подальші свідчення.

4 січня 2002 року районний суд продовжив термін тримання під вартою заявника до чотирьох місяців. Заявник не оскаржував це рішення.

 7 березня 2002 року Апеляційний суд Харківської області, заслухавши слідчого і прокурора, а також з посиланням на "особистість заявника", хоча і без її оцінки, серйозність звинувачень, висунутих проти нього, і необхідність додаткового часу для проведення необхідних слідчих дій, продовжив термін тримання заявника під вартою до шести місяців. Рішення не підлягало оскарженню. Після того, строк утримання під вартою заявника був продовжений декілька разів з тих же причин.

У період з 28 липня по 13 жовтня 2004 року заявник утримувався у Харківському слідчому ізоляторі № 27 ("Харківське СІЗО"), у камері №537. Він стверджував, що його камера була переповнена: її площа складала 16 квадратних метрів, у наявності було вісім ліжок для десяти осіб, а затриманим доводилося спати по черзі. Він також стверджував, що деякі з співкамерників страждали на туберкульоз.

17 березня 2016 року Європейський Суд встановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою в Харківському СІЗО в період з 28 липня по 13 жовтня 2004 року, порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективної процедури судового перегляду законності попереднього ув’язнення заявника після 7 березня 2002 року, а також його утримання під вартою під час судового розгляду, порушення статті 6 § 3 (с) в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

Корнейкова та Корнейков проти України

Заявники, пані Вікторія Юріївна Корнейкова та пан Денис Юрійович Корнейков, мати і її тримісячна дитина є громадянами України, які народилися в 1990 і 2012 роках, відповідно, і перебували під вартою у Харківському слідчому ізоляторі (СІЗО).

Заявники вважають, що умови їх утримання в СІЗО не задовольняють вимогам статті 3 Конвенції. Заявники описують свої умови утримання в такий спосіб: камера знаходиться в напівпідвалі; відсутність свіжого повітря і природного світла, відсутність теплої води і засобів гігієни; їжа, яка є недостатньо поживно для матері, що годує дитину, маленька тривалість прогулянок, і одна із співкамерниць виявилась ВІЛ-інфікованою.

Крім того, заявники вважають, що в їхньому випадку відбулося порушення статті 3 Конвенції через відсутність медичної допомоги в СІЗО. Другий заявник страждав від фімозу і запалення, що розвивалося. Жоден педіатр не мав доступу до СІЗО. Перша заявниця просила адміністрацію СІЗО, щоб другого заявника оглянув лікар, але не отримала жодної відповіді. Вона також заявила усне клопотання про такий медичний огляд перед судом. Її клопотання було відхилене, оскільки матеріали справи містили документ, що підтверджує медичний огляд, який відбувся 13 серпня 2012 року Перший заявник стверджує, що її син не був оглянутий лікарем протягом останніх двох місяців

31 серпня 2012 року правовий експерт ХПГ від імені заявників подав заяву про застосування тимчасових заходів відповідно до правила 39 Регламенту Суду і необхідність уряду України направити негайно першу заявницю та її сина до цивільної неонатологічної клініки, забезпечити медичне обстеження другого заявника та медичне лікування у відповідному цивільному медичному закладі.

Після запиту, заявники і уряд надали (14 і 18 вересня 2012 року відповідно) медичні документи, видані на підставі медичного обстеження другого заявника, яке відбулося 10 вересня 2012 року. Ці документи підтверджували, що другому заявнику був поставлений діагноз: фізіологічний фімоз, алергодерматит і диспластична кардіопатія. Жодне хірургічне втручання або інше термінове лікування не було рекомендовано. Першій заявниці була прописана гіпоалергічна дієта.

У відповідь на повторний запит, 8 жовтня 2012 року уряд надав інформацію стосовно умов утримання заявників, підкріпивши її кількома офіційними документами, засвідченими заступниками керівників СІЗО, дані про аналіз питної води, а також фотографії камер.

15 жовтня 2012 року Суд дав вказівку, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, уряду, про необхідність утримувати заявників в умовах, відповідних для маленької дитини і матері-годувальниці, зокрема, Суд вказав, що адекватне медичне спостереження і допомога повинна надаватися другому заявнику протягом всього терміну розгляду справи в суді.

26 жовтня 2012 року правовий експерт в ХПГ від імені заявників подав скаргу до суду. Заявники стверджували, що їх права, передбачені статтею 3 Конвенції, були порушені через погані умови утримання в СІЗО, відсутність адекватної медичної допомоги другому заявнику, знаходження заявників в металевій «клітці» в ході судових слухань і використання наручників і ланцюгів в лікарні.

24 березня 2016 року Європейський Суд встановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із знаходження у кайданах першої заявниці в пологовому будинку, порушення статті 3 Конвенції у відношенні фізичних умов утримання заявників у Харківському СІЗО, порушення статті 3 Конвенції щодо медичної допомоги другому заявнику під час його перебування разом з першою заявницею в Харківському СІЗО, порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з розміщенням першої заявниці в металевій клітці під час судових слухань.

Представник заявника в Європейському суді - пан Г.В. Токарев, адвокат ЦСЗ, який практикує в Харкові

 

Умніков проти України

Заявник, пан Сергій Анатолійович Умніков, знаходиться в ув’язненні.

У квітні 2005 року заявник був затриманий співробітниками міліції за підозрою в згвалтуванні неповнолітньої. У поліцейській дільниці заявник нібито був побитий з метою змусити його зізнатися в скоєнні зґвалтування. Заявник також був змушений, за допомогою психологічного тиску, підписати документ про відмову від свого права на адвоката.

У невстановлений день для представлення інтересів заявника адвокат був призначений державою. У січні 2006 року Комінтернівський районний суд м. Харкова визнав заявника винним у кількох епізодах згвалтування неповнолітньої і засудив його до десяти років позбавлення волі. У своєму зверненні адвокат заявника був незгоден з фактичними висновками суду і стверджував, що визнання заявника винним не було засновано на відповідних доказах. Зокрема, він стверджував, що суд не зміг встановити точну дату і час деяких подій і що медичне обстеження потерпілої не виявило жодних пошкоджень на її тілі.

У грудні 2006 року Апеляційний суд Одеської області залишив в силі рішення суду першої інстанції. Заявник не був доставлений у судове засідання, незважаючи на його письмовий запит щодо такого доставлення.

У листопаді 2007 року Верховний суд відхилив скарги заявника і його адвоката. Він не знайшов ніяких процесуальних порушень з боку слідства або суду, зокрема, стосовно того, що клопотання заявника взяти участь у розгляді касаційної скарги були подані до суду після того, як були проведені слухання. Діючи за дорученням Суду, заявник просив влади надати йому копії різних документів з його справи у національних інстанціях, але його клопотання були відхилені.

19 травня 2016 року Європейський суд встановив, що у даній справі не мало місце порушення статті 6 §§ 1 і 3 в) і г) Конвенції і що держава виконала свої зобов’язання відповідно до статті 34 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харков

 

Шиянов проти України

Заявник, пан Віктор Григорович Шиянов, народився у 1951 році, і проживає в м.Кременчуці.

19 червня 1998 року 17-річна дочка заявника, М., була знайдена мертвою у полі в Харківській області. Її тіло було оголене і мало численні ушкодження.

22 червня 1998 року Харківської міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу стосовно вбивства М.

Розслідування вбивства М. не принесло результатів. У період з 1998 по 2010 роки, слідство було припинено, принаймні тринадцять разів, із-за нездатності встановити, хто вчинив убивство. Принаймні п’ять з цих рішень були скасовані як передчасні і як такі, що були винесені не на підставі всебічного дослідження. В інших випадках розслідування було відновлено без врахування конкретних недоліків, на які вказувалося у відповідних рішеннях. Принаймні, чотири рази (зокрема, в 1998, 2001 і 2009 роках) слідчий скаржився вищому за посадою офіцеру, що його вказівки не були дотримані міліціонерами. Зокрема, 20 січня 2009 року слідчий, проводячи інструктаж поліції для проведення певних слідчих дій, зазначив, що його попередні вказівки, надані ним у 2000 році, не була дотримані. В цілому, протягом аналізованого періоду, інструкції слідчого до поліції залишилися такими самими: виявити всіх можливих свідків вбивства, та перевірити, чи могли який-небудь із знайомих М., або будь-яка людина з кримінальним минулим, які живуть поблизу, бути причетним до вчинення вбивства.

Заявник представив численні скарги до органів прокуратури про недотримання принципу розумного строку та щодо неефективності розслідування. Він також висунув свою власну версію подій і назвав імена кількох людей, яких він підозрював у причетності до злочину. Він був поінформований, принаймні чотири рази, про те, що упущення в розслідуванні дійсно існували, і про те, що причетні до цього міліціонери отримали дисциплінарне стягнення. Що стосується клопотань заявника про отримання доступу до матеріалів справи, вони були відхилені на тій підставі, що відповідно до діючого процесуального законодавства, потерпіла сторона може мати тільки такий доступ після того, як досудове слідство було завершено.

Заявник також подав цивільний позов проти органів прокуратури, але суди трьох інстанцій винесли рішення не на його користь. .

2 червня 2016 року Європейський суд встановив, що мало місце порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

Представник заявника в Європейському суді - пан А.А. Кристенко, адвокат ЦСЗ, який практикує у Харкові

 

І.Н. проти України

Заявник, пан І.Н., народився в 1963 році і проживає в місті Сєверодонецьк, Україна.

Заявник подав скаргу на те, що після його численних скарг до прокуратури про зрив розслідування, у 2000 році прокуратура звернулася з запитом про поміщення його в психіатричну лікарню.

18 березня 2000 року головний лікар Сєверодонецького територіального медичного об’єднання (далі - Сєвєродонецька лікарня) отримав лист від Управління Сєвєродонецької міської прокуратури із запитом про надання висновку про стан психічного здоров’я заявника.

Психіатри Ма. і К. вивчили листи заявника до прокуратури, і вирішили, що заявник повинен бути оглянутий, оскільки листи містили ознаки "високої ймовірності суспільно небезпечної поведінки". 19 березня 2000 року, Ма., за допомогою команди фельдшерів і двох поліцейських, прибув до заявника додому.

Після того, як заявник відкрив двері, Ма. повідомив, що вони повинні піти в лікарню, щоб оглянути там заявника. Співробітник поліції, П., кричав на заявника і погрожував йому кримінальним переслідуванням за опір поліції. Заявник відповів, що він змушений "підкоритися силі". Згодом він був узятий під руки і поміщений в машину швидкої допомоги.

20 березня 2000 року заявника був оглянутий комісією з чотирьох лікарів, в тому числі Ма. і К., яка підтвердила необхідність його термінової госпіталізації.

У період з 21 березня по 7 вересня 2000 року заявник лікувався у Луганській лікарні. Він нібито був оглянутий 21 квітня, 22 травня 23 червня і 22 серпня 2000 року групою з трьох лікарів-психіатрів. Кожного разу комісія приймала рішення про те, що лікування заявника має бути продовжено. 26 липня 2000 року заявник був оглянутий обласною медико-соціальною експертною комісією, яка встановила наявність у заявника другої групи інвалідності.

 7 вересня 2000 року заявник був переведений у Сватівську регіональну психіатричну лікарню (далі «Сватовська лікарня»), щоб продовжити своє лікування там. Він був виписаний з лікарні 4 грудня 2000 року. Заявник також знаходився в лікарні з 31 травня по 26 червня 2001 року. Протягом періоду з 2001 по 2005 роки він безуспішно намагався оскаржити незаконність його ув’язнення в психіатричних лікарнях і отримати компенсацію

Заявник стверджував, що його тримання в психіатричних лікарнях було незаконним, що він не мав ефективного права на отримання компенсації, і що цивільне провадження, в рамках якого заявник оскаржив правомірність його поміщення у лікарню і вимагав компенсації, було необґрунтовано тривалим. Він посилався на статтю 5 §§ 1 і 5 та статті 6 § 1 Конвенції.

23 червня 2016 року Європейський суд встановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції; порушення пункту 5 статті 5 Конвенції; і порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Представники заявника в Європейському суді - пані Я.В. Заїкіна і пані Л.Г. Ібадова, юристи ЦСЗ, які практикують в Харкові

 

2. В наступних справах адвокати ЦСЗ продовжували представництво осіб в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України

 

В.К. проти України

08.09.2012 р. Пані В. К. була затримана працівниками міліції за підозрою в розповсюдженні наркотичних засобів, після до чого до неї було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Одеському слідчому ізоляторі. В. К. була визнана винною вироком Малиновського районного суду м. Одеси 16 вересня 2013 р. у придбанні, зберігання наркотичних засобів без мети збуту та з метою збуту, схилення до вживання наркотичних речовин, порушення адміністративного нагляду і засуджена до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2014 р. вирок залишено без змін.

05.10.2014 р. Пані В. К. прибула до Збаразької виправної колонії № 63.

За весь час перебування Пані В. К. в колонії їй не було забезпечено належне лікування. У відповідності до Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (додаток 2 до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерством охорони здоров’я України № 1348/5/572 від 15.08.2014 р., Пані В. К. страждає на захворювання, які входять до цього Переліку та ст. 84 КК України. Проте, адміністрація колонії, за наявності підстав до того, не зверталась до суду з поданням про звільнення Пані В. К. від подальшого відбування покарання за хворобою.

У зв’язку з поданням касаційної скарги на вирок від 16 вересня 2013 р. на підставі постанови від 10.03.2015 р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Пані В. К. вибула з колонії до Київського слідчого ізолятора на період розгляду скарги.

Після звернення Пані В. К. до адвоката, останнім було направлено 28.04.2015 р. запит до Київського слідчого ізолятору з проханням надати інформацію про стан здоров’я засуджений та надати медичні довідки.

21.05.2015 р. адвокат отримав відповідь з медичною довідкою СІЗО з інформаціє, що Пані В. К. перебуває на обліку у лікаря інфекціоніста та лікаря терапевта медичної частини установи з наступними діагнозами:

·      ВІЛ- інфекція ІV клінічна стадія, важка імуносупресія.

·      Орофарингіальний кандидоз .

·      Хронічний гепатит в стадії неясної активності.

·      C-r colliuteri T3 N0MxII кл. група (злоякісна пухлина шийки матки).

·      Кісти обох яєчників.

·      Фіброма голосових зв’язок.

Отримує специфічну антиретровірусну терапію за схемою відповідно до призначення лікаря інфекціоніста.

Рекомендовано консультація лікаря гінеколога в плановому порядку та клініко-лабораторне дообстеження CD4 - 1 раз на 6 місяців, та вірусна загрузка.

Отже, Пані В. К. хворіє на низку серйозних захворювань, серед яких є ВІЛ ІV клінічної стадії , що значно ускладнює перебіг інших захворювань, і за такого важкого стану вона утримується не в медичній частині СІЗО, а в камері на загальних умовах.

25.05.2015 р. адвокат подав клопотання про звільнення Пані В. К. від відбування покарання за хворобою, яке відповідно до ст. 539 КПК України мало розглядатися судом протягом 10-ти днів.

08.06.2015 р. адміністрація СІЗО надіслала на ім’я судді, в провадженні якої перебувала справа за заявою адвоката В.К., відповідь на запит про стан здоров’я Пані В. К. Згідно відповіді та довідки СІЗО №15-10004 стан здоров’я Пані В. К. розцінюється як середньої тяжкості з тенденцією до погіршення, що може призвести до летального кінця, також вказується на необхідність променевого лікування яке неможливо забезпечити в умовах СІЗО.

Незважаючи на серйозні проблеми із здоров’ям у В.К., Шевченківський районний суд м. Києва розглянув це клопотання лише 25.06.2015 р., тобто через місяць після його подачі провівши лише два судових засідання, при цьому відмовив у задоволені клопотання про звільнення Пані В. К. від відбування покарання за хворобою, навіть без призначення спеціального лікарської комісії, про що клопотала перед судом адвокат.

02.07.2015 р. адвокат надіслав апеляційну скаргу ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25.06.2015 р. щодо відмови у задоволенні клопотання про звільнення Пані В. К. від відбування покарання за хворобою. За результатами розгляду апеляційної скарги в її задоволенні було відмовлено, ухвалу суду 1-ї інстанції скасовано, а справу направлено в суд 1-ї інстанції для визначення підслідності.

19.08.2015 р. справу направлено до Касаційної інстанції для визначення підслідності. Судом касаційної інстанції у визначенні підслідності було відмовлено та повернуто справу.

В серпні 2015 р. захисником В.К, було подано доповнення до касаційної скарги через невмотивованість вироку та ухвали апеляційного суду які ґрунтуються на недопустимих доказах та значні порушення процесуального права. Також в касаційній скарзі були долученні медичні документи про важкий стан здоров’я В.К., та підняте питання про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та даних про особу засудженої внаслідок суворості.

27.08.2015 р. за результатами розгляду касаційної скарги, доводи про невмотивованість вироку та ухвали апеляційного суду не були задоволені, проте було визнано невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та даних про особу засудженої внаслідок суворості та остаточно призначено 4 роки та 6 місяців, що на два роки менше ніж покарання за вироком.

В листопаді 2015 р. справа про звільнення за хворобою призначена до розгляду в Шевченківському суді м. Києва. Адвокатом заявлялись клопотання про необхідність складення висновку спеціальної комісії щодо стану здоров’я В.К,, але дані клопотання так і не були розглянуті по суті.

До Пенітенціарної служби та Уповноваженого з прав людини направлялись звернення про необхідність направлення матеріалів до суду для звільнення В.К, за хворобами.

11.12.2015 р. до Галицького районного суду м. Львова установою виконання покарань № 19 подано матеріали про звільнення В.К. Адвокатом додатково було подано до даного суду клопотання про те, що згідно змін в законодавстві про зарахування попереднього ув’язнення до призначеного покарання В. К. є такою, що відбула покарання.

25.12.2015 р. Суддею Галицького районного суду винесено ухвалу про звільнення Пані В. К. від відбування покарання за хворобою.04.01.2016 р. після набрання ухвалою законної сили ухвалою В.К, була звільнення з Львівського слідчого ізолятора.

30.06.2015 р. до Європейським судом з прав людини була подана адвокатом заява в інтересах Пані В. К. у відповідності до правила 39 Регламенту Суду вжити невідкладні заходи, згідно якої 01.07.2015 р. Європейським судом з прав людини вирішено відповідно до правила 39 Регламенту Суду, вказати уряду України, що він повинен представити Пані В. К. в терміновому порядку до медичного обстеження та інформувати про її стан здоров’я.

15.07.2015 р. до ЄСПЛ направлено формуляр основної зави, щодо ненадання належного лікування В.К.

04.09.2015 р. до ЄСПЛ було надіслано відомості про невиконання Урядом України вимог зазначених за правилом 39, оскільки незважаючи на вказівку Суду представити Пані В. К. в терміновому порядку до медичного обстеження на протязі місяця остання протягом встановленого терміну була лише оглянута лікарем гінекологом без використання будь-яких інструментальних досліджень. Звернута увага Суду та той факт що Уряд незважаючи на важкий стан здоров’я планує транспортувати В.К. на значні відстані залізничним транспортом, транспортування яким за рішенням Суду є таким, що порушує ст. 3 Конвенції, а сукупності з важким станом її здоров’я є явно небезпечним.

15.09.2015 адвокатом повторно направлено звернення за правилом 39 до Суду, через продовження ненадання медичної допомоги В.К., оскільки заявника не забезпечено лікуванням наявних у неї захворювань, крім антиретровірусної терапії, її навіть не переведено до медичної частини СІЗО, і вона продовжує утримуватись у загальній камері корпусного відділення, що підтверджується медичною довідкою. Викладено прохання застосувати тимчасові заходити та рекомендувати Уряду не транспортувати В.К. на значні відстані.

18.09.2015 р. Судом було вказано уряду України надати підтвердження забезпечення В.К. медичною допомогою та і на той факт що тимчасові заходи застосовані 01.07.2015 р. продовжують діяти та обов’язкові до виконання Урядом.

30.09.2015 р. було отримано відповідь Уряду на лист Суду від 18.09.2015 р. та надіслано Суду коментар щодо нього.

Листом Суду від 26.11.2015 р. повідомлено про початок комунікації по справі В.К. проти України.

Адвокат Заявника підготував відповідь на Зауваження Уряду і 25 березня 2003 року направив до ЄСПЛ

 

 Пацев проти України

Заявник, пан П., 1974 р.н., проживає в м. Краматорськ.

Після серйозних травм голови, заподіяних пану П. у 1990-х роках, він страждає на численні неврологічні симптоми, включаючи епілептичні напади з втратою свідомості. На підставі таких травм пану П. було встановлено 3-ю групу інвалідності.

5 жовтня 2009 року близько 19-ї години пану Ф.Б. було заподіяно черепно-мозкові та інші травми, внаслідок яких він помер 19 жовтня 2009 року.

6 жовтня 2009 року близько 11 години ранку декілька працівників міліції в цивільному одязі затримали Заявника в той момент, коли той заходив до себе в дім та примусили його слідувати за ними до приміщення Краматорського міського управління внутрішніх справ. Досередини його завели через чорний хід, оминаючи камери відеоспостереження, що розміщенні над головним входом. Заявника завели до кабінету та почали допитувати з приводу обставин, за яких пан. Ф.Б. зазнав смертельних травм. Так як Заявник заявив, що нічого не знає з цього питання, працівники міліції почали застосовувати жорстоке поводження по відношенню до нього з метою отримання зізнання у заподіянні пану Ф.Б. тілесних ушкоджень (били книгами по голові; підключали електричний струм до статевих органів; душили, натягаючи поліетиленовий пакет йому на голову; використовували інші методи жорстокого поводження). На додачу, працівники міліції погрожували створенням проблем членам родини пана П. Усі заяви пан П. про надання йому адвоката та про його інвалідність були проігноровані.

У невстановлені день та час Заявник підписав документ із заголовком «Пояснення», в якому він зізнався у вчиненні замаху на крадіжку речей з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

7 жовтня 2009 року близько 1 години ночі заявника було доставлено до судово-медичного експерта для проведення медичного огляду. Експерт встановив наявність численних крововиливів у Заявника на спині, колінах та сідницях, які з’явилися не раніше як за добу до огляду.

Того ж дня з 1 години 49 хвилин і до 3 години 3 хвилин Заявника було допитано як підозрюваного у присутності його захисника пана Д. (обставини залучення захисника також не розкривались). Упродовж допиту пан П. повторив свої свідчення про вчинення спроби крадіжки з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

7 жовтня 2009 року близько 3 години дня пана П. було звільнено під підписку про невиїзд.

31 жовтня 2009 року пана П. було затримано за підозрою у вчиненні крадіжки речей з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

Того ж дня Краматорський міський суд виніс ухвалу про обрання пану П. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Того ж дня на допиті пан П. заявляв, що усі його попередні зізнання були надані в результаті жорстокого поводження з ним. Крім того, в час вчинення злочину він перебував в іншому місці, яке знаходиться за декілька кілометрів, допомагаючи своїм знайомим Г. та О. буксирувати їх автомобіль.

25 січня 2010 року Заявника було додатково обвинувачено в співучасті разом з трьома іншими особами у вбивстві пана Ф.Б.

26 березня 2010 року прокурор Донецької області направив обвинувальний акт щодо пана П. до Апеляційного суду Донецької області (він розглядав справу як суд першої інстанції). Заявника було обвинувачено в співучасті у вбивстві пана Ф.Б., вчиненні крадіжки та замаху на угон автомобіля.

6 квітня 2010 року звернення Заявника щодо незаконного затримання та жорстокого поводження були направлені до прокуратури м. Краматорськ для проведення розслідування.

16 травня 2011 року Апеляційний суд Донецької області виніс вирок щодо Заявника та призначив покарання у вигляді 11 років позбавлення волі.

19 січня 2012 року ВССУ скасував вирок від 16 травня 2011 року, серед іншого і через наявність в його тексті близько 2 000 стилістичних, логічних та орфографічних помилок.

10 вересня 2012 року прокуратура м. Краматорськ вирішив не відкривати провадження щодо заяви пана П. про жорстоке поводження через відсутність доказів.

24 січня 2013 року Краматорський міський суд скасував згадане вище рішення та повернув матеріали на додаткове розслідування.

6 лютого 2013 року було розпочато розслідування жорстокого поводження.

30 квітня 2013 року досудове розслідування закрито за браком доказів.

16 липня 2013 року постанова про закриття була скасована заступником прокурора Донецької області, який надав подальші вказівки щодо проведення слідчих дій.

23 вересня 2013 року розслідування було знову закрито за браком доказів.

6 листопада 2013 року Краматорським міським судом Заявника було визнано невинуватим в частині співучасті у вбивстві та вчиненні замаху на угон автомобіля. Проте, Заявника визнано винним у вчиненні замаху на крадіжку та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 6 років 8 місяців.

7 листопада 2013 року Краматорським міським судом було скасовано постанову прокурора від 23 вересня 2013 року про закриття розслідування щодо заяви пана П. про жорстоке поводження та надано рекомендації щодо проведення подальших слідчих дій.

29 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області, розглянувши апеляційні скарги юриста ЦСЗ в інтересах пана П, прокурора та одного з потерпілих, скасував вирок від 6 листопада 2013 року та направив справу на новий розгляд. Також він звільнив Заявника з-під варти під особисте зобов’язання.

Між квітнем 2014 року та квітнем 2015 року декілька постанов прокурорів про закриття розслідування жорстокого поводження були оскаржені адвокатом Заявника та скасовані судом.

25 грудня 2014 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ щодо порушень Статей 3, 5, 6 та 13 Конвенції.

17 червня 2015 року Краматорський міський суд скасував рішення, прийняте 28 квітня 2015 року та призначив справу про жорстоке поводження з паном П. для подальшого розслідування, яке триває досі.

Кримінальне провадження щодо пана П. триває досі.

 

Трачук проти Украни

29 жовтня 2010 року Заявниця була заарештована за підозрою у організації вбивства свого колишнього чоловіка. Вона була допитана з цього приводу у відділку поліції. Відповідно до свідчень Заявниці, працівники правоохоронних органів застосовували до неї психологічний тиск, щоб отримати зізнання у вчиненні злочину.

Тієї ж ночі Заявниця звернулася за медичною допомогою. Лікарями було виявлено ряд тілесних ушкоджень, таких як набряк, гіперемія та крововилив на правій щоці та лівій скулі. Пізніше у той же день, коли Заявниця була доставлена до слідчого ізолятора, вона негайно звернулася із скаргою на застосування до не заборонених засобів фізичного впливу.

1 листопада 2010 Краматорский міський суд обрав заявниці міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

18 грудня 2010 Прокуратура Донецької області відмовила у відкритті кримінального провадження у відношенні працівників міліції, зазначивши, що скарги заявниці на катування є не обгрунтованими. Рішення ґрунтувалося на заявах правоохоронців та показах свідків. Так, працівники поліції відмовилися визнавати той факт, що до заявниці застосовувалися заборонені засоби впливу, а свідки вказали, що не бачили жодних ушкоджень на тілі заявниці.

26 жовтня 2011 року Краматорський міський суд визнав заявницю винною у замаху на організацію вбивства її колишнього чоловіка з корисливих мотивів та призначив покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заявниця подала апеляційну скаргу проти рішення суду першої інстанції.

13 квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області відмінив вирок від 26 жовтня 2011 року та направив справу на новий розгляд.

13 вересня 2012 Краматорський міський суд зобов’язав прокурора вжити додаткових заходів для дослідження питання щодо катування заявниці.

1 листопада 2012 року Прокуратура Донецької області, вживши додаткових заходів, відмовила у відкритті кримінального провадження у відношенні працівників правоохоронних органів, встановивши, що немає жодних доказів катувань заявниці. Заявниця оскаржила рішення до суду.

9 листопада 2012 року Краматорський міський суд визнав заявницю винною у вчиненні замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів та обрав покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Міський суд ґрунтував своє рішення на показах свідків, інших матеріальних доказах та результатах експертиз. Також при вирішенні справи по суті судді посилалися на визнання своєї вини заявницею під час досудового слідства

19 лютого 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька відмовив у задоволенні скарги заявниці на рішення від 1 листопада 2012 року щодо відмови у відкритті кримінальної справи. Заявниця оскаржила рішення суду.

22 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок суду першої інстанції. Також у рішенні суду апеляційної інстанції було вказано, що скарги заявниці на катування є необґрунтованими.

17 березня 2013 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення суду першої інстанції від 19 лютого 2013 року та повернув матеріали провадження на новий розгляд.

13 червня 2013 року Ворошилівський районний суд м. Донецьк відмовив у задоволенні скарги заявниці на рішення від 1 листопада 2012 року. Суд вказав, що рішення Прокуратури Донецької області про відмову у відкритті кримінальної справи було обґрунтованим.

26 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ визнав рішення суду апеляційної інстанції таким, що відповідає нормам національного законодавства.

 

3. В наступних справах адвокати ЦСЗ підготували та направили до ЄСПЛ заяви на порушення Конвенції або заяви щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду

 

3.1 Справи, які пов’язані з подіями «Євромайдану»

 

Справи Дніпропетровського «Євромайдану»

26 січня 2014 року близько 14-ї години у м. Дніпропетровськ перед будівлею ОДА відбувся мирний протест проти політики колишнього президента Януковича (Євромайдан).

На мітингу група «тітушок» (озброєні дубинами молодики спортивної статури, що підтримували колишнього президента) ввійшла у зіткнення з протестуючими, кидаючи каміння в їх напрямку та провокуючи бійку. Серед молодих людей з обох боків почалися сварки та обмін образливими викриками, які супроводжувались киданням каміння. Деякі чоловіки з будівлі Дніпропетровської ОДА почали використовувати пінні вогнегасники та димові гранати.

Працівники міліції заарештували велику кількість осіб, а прокуратура того ж дня розпочала кримінальні провадження за статтею 294 Кримінального кодексу України (організація та активна участь в масових заворушеннях).

Пан Б-а, Б-й, Л., Х., Ш., Ц. (тут і далі - Заявники) були заарештовані з іншими протестувальниками, доставлені до управління міліції, допитані як підозрювані та того ж дня їм було офіційно повідомлено про підозру у вчиненні злочину.

У ту ж ніч, слідчий подав до районного суду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Наступного дня слідчий суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ («Бабушкінський суд») обрав запобіжний захід щодо всіх протестувальників у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

Усі протестувальники подали апеляції на рішення про тримання під вартою до Апеляційного суду Дніпропетровської області («апеляційний суд»). Останній змінив запобіжний захід щодо Б., Л., Ц. та Ш. на домашній арешт, щодо Б. та Х. – на особисте зобов’язання.

19-20 лютого 2014 року Бабушкінський суд звільнив Заявників від кримінальної відповідальності відповідно до ЗУ «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». Кримінальне провадження щодо Заявників було закрите.

Після цього Верховна рада України прийняла новий закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», та прокурор м. Дніпропетровськ подав апеляційні скарги на рішення Бабушкінського суду 19-20 лютого 2014 року. Суд відмовив в задоволенні апеляційних скарг та направив матеріали справ до прокуратури м. Дніпропетровськ для проведення досудового розслідування в загальному порядку.

В травні-червні, 2014 року прокуратура м. Дніпропетровськ прийняла остаточне рішення щодо закриття кримінальних проваджень через відсутність складу злочину.

У червні 2014 року пан Балабай, пан Береза, пан Лапін, пан Хлусов подли до суду позов до прокуратуру м. Дніпропетровська, Департамент поліції Дніпропетровської області та Державну казначейську службу України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної їм незаконним переслідуванням, незаконним арешт та незаконним утриманням. Пан Шебанов та пан Циганов позов не подавали.

У лютому 2014 року адвокат ЦСЗ від імені заявників подав скаргу до Європейського суду з прав людини. Заявник скаржився на § 1 ст. 5 Конвенції. Заявники скаржилися на порушення статті 5 § 1 Конвенції через відсутність обгрунтованої підозри у вчиненні злочину. Заявники також скаржилися на те, що судові рішення про їх тримання під вартою не були обґрунтованими.

У листопаді - грудні 2014 року Бабушкинський районний суд виніс рішення на користь заявників про задоволення моральної шкоди в сумі 50000 гривень для кожного, а згодом суди вищих інстанцій залишили ці рішення без змін.

25 червня 2016 року адвокат ЦСЗ від імені всіх заявників представив відповіді на зауваження уряду в ЄСПЛ.

 

Справи «Євромайдану» у м.Харкові

19 лютого 2014 року поблизу Академії внутрішніх справ України (надалі — Академія) відбулася мирна маніфестація проти направлення студентів Академії до Києва для придушення протестів на Майдані Незалежності. Ввечері спеціалізовані воєнізовані підрозділи, включаючи такий підрозділ як “Беркут” направилися до Академії. Вони розігнали пікет, використовую гумові кийки та завдаючи протестувальникам травм. Деякі з них зазнали тяжких ушкоджень і були направлені каретою “Швидкої допомоги” до госпіталю. Опоненти Євромайдану (так звані “тітушки”) озброєні палицями, також прибули на місце події. Вони взяли участь у масовому побитті протестувальників, і поліція навіть не намагалася зупинити ді чи арештувати тих, хто скоював правопорушення проти мирних людей.

Більш ніж десять людей були арештовані на місці події і доставлені до поліцейського відділу. Згодом два юриста ЦСЗ також прибули до поліцейського відділку, щоб надати правову допомогу тим, кого допитували у зв’язку з масовими заворушенням біля Академії.

Однак адвокатів не допустили до заарештованих. Після ночі у відділку заарештовані були таємно доставлені до Червонозаводського районного суду м. Харкова, але їх родичі дізналися про це і повідомили адвокатів. Адвокати прийшли до будівлі суду, але їх, як і родичів затриманих, не пустили у середину.

Всі затримані протестувальники були залишені під вартою на п’ятнадцять діб.

22 лютого 2014 року Верховна Рада України винесла рішення про звільнення від кримінальної та адміністративної відповідальності осіб, які брали участь у подіях з листопада 2013 року. У той же день прокурор м. Харкова направив до Чернозаводського районного суду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. Затриманих суддя звільнив їх з-під арешту.

У серпні 2014 року адвокат ЦСЗ підготував скарги від імені пана Г., С-ва, В., М., С-ка, Р-ва до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 5 Конвенції через незаконне затримання і адміністративного арешту.

25 червня 2016 року юрист ЦСЗ підготував відповідь на заперечення Уряду у справах заявників.

 

Р. проти України

Заявник (пан Р.) є громадянином України, який проживає в Україні в місті Харкові.

Обставини справи, подані Заявником, можуть бути викладені наступним чином.

1 березня 2014 року біля будівлі Харківської обласної державної адміністрації (далі по тексту – ХОДА), проходив мітинг прихильників європейського вектора зовнішньої політики України - Євромайдан.

Навпроти ХОДА на площі Свободи було скупчення мітингувальників представників “Антимайдану” (далі по тексту – антимайданівці).

В ХОДА та по її периметру були присутні працівники правоохоронних органів.

Заявник брав участь у Євромайдані.

Близько 14:00 почалося захоплення будівлі ХОДА антимайданівцями. В цей час Заявник перебував всередині будівлі ХОДА. Так як Заявник побоювався за своє життя та здоров’я він вибіг у внутрішній двір ХОДА. Звідки він через паркан потрапив на вулицю Мироносицьку, що знаходиться біля будівлі ХОДА. Там на заявника напала юрба антимайданівців. В результаті нападу Заявник отримав легкі тілесні ушкодження.

17 вересня 2014 року Заявник подав заяву прокурору Харківської області про службову недбалість працівників правоохоронних органів, які були виведені для несення служби з охорони громадського порядку біля будівлі ХОДА та прилеглій до неї території.

10 жовтня 2014 року відомості за заявою Заявника було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження за фактом службової недбалості працівників правоохоронних органів.

 30 жовтня 2014 року та 1 квітня 2014 року слідчий прокуратури Харківської області виніс постанови про відмову у визнанні Заявника потерпілим. Такі постанови були оскаржені слідчому судді.

21 листопада 2014 року, 23 квітня 2015 року та 16 вересня 2015 року слідчим виносилися постанови про закриття кримінального провадження у зв’язку із відсутністю складу злочину в діях працівників правоохоронних органів. Такі постанови були оскаржені Заявником слідчому судді.

15 березня 2016 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням статті 3 Конвенції.

 

 3.2. Справи, які пов’язані з подіями на сході України та АТО

 

 Г. проти України.

01 червня 2012 року пан С. був затриманий за підозрою у вчиненні зґвалтування та крадіжки Під час досудового слідства йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який до сьогоднішнього дня залишається незмінним. Заявник утримується у Бахмутському слідчому ізоляторі.

У вересні 2012 року досудове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням Заявника завершилося. Обвинувальний акт був переданий до Центрально-Міського районного суду м. Горлівка.

01 лютого 2013 року вироком Центрально-міського суду м. Горлівка визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі — КК України) та призначено покарання у вигляді дванадцяти років позбавлення волі.

Вважаючи вирок Бахмутського районного суду таким, що прийнятий із порушенням норм матеріального та процесуального права, Заявник звернувся до Апеляційного суду Донецької області із апеляційною скаргою.

06 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення першої інстанції та відправив справу на новий розгляд.

17 грудня 2013 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівка визнав заявника винним у вчиненні зґвалтування та крадіжки та призначив покарання у вигляді семи років шести місяців позбавлення волі.

14 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення суду першої інстанції та відправив справу на новий розгляд.

14 квітня 2014 року на території Донецької області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Донецької, яке захопили незаконні збройні формування так званої Донецької народної республіки. Центрально-Міський суд м. Горлівки припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Слов’янського міського суду.

До сьогоднішнього моменту Слов’янський міський суд розгляд справи по суті не розпочав, одночасно повідомивши Заявника, що від Центрально-Міського суду м. Горлівки матеріали кримінального провадження до нього не надходили. Але українське законодавство передбачає спеціальну процедуру відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, які були проведені Прокуратурою Донецької області для відновлення матеріалів у даній справі.

5 березня 2015 року Прокуратура Донецької області повідомила Заявника про успішне вжиття комплексу заходів для відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження та про передачу всіх необхідних матеріалів до суду

24 листопада 2015 року Бахмутський районний суд Луганської області закрив розгляд клопотання прокурора про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження у зв’язку із недостатністю зібраних матеріалів.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги. Заявник підкреслював, що його тримання під вартою є невиправдано довгим, розгляд справи судом не проводиться, матеріали кримінального провадження були втрачені і не відновлені, питання зміни (продовження) міри запобіжного заходу не розглядається, і при цьому Заявник не може вважатися винною або засудженою особою, адже його вирок не вступив у законну силу. Юрист вивчив матеріали справи та підготував декілька клопотань щодо відновлення матеріалів кримінального провадження, зміни запобіжного заходу та звільнення Заявника відповідно до ст. 206 КПК України (через його незаконне тримання під вартою.)

15 грудня 2015 року Бахмутський районний суд Донецької області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про звільнення його з-під варти у зв’язку з незаконністю тримання.

25 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області повідомив про неможливості розгляду клопотання Заявника про відновлення матеріалів кримінального провадження та про неможливість розгляду апеляційної скарги за даних умов.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу.

 15 березня 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконне тримання Заявника під вартою та порушення принципів справедливого правосуддя.

 

 О. проти України

Пан Ю.О. (далі – заявник) є внутрішньо переміщеною особою, згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Заявник перебуває у трудових відносинах з Регіональним управлінням по експлуатації каналу комунального підприємства "Компанія" Вода Донбасу "(далі – Компанія «Вода Донбасу»).

28 серпня 2014 року в зв’язку з проведенням українською владою антитерористичної операції (далі - АТО) директором Компанії «Вода Донбасу» був виданий наказ про те, що робота підприємства тимчасово призупиняється і був оголошений "простій не з вини працівника".

Заявник, побоюючись за особисту безпеку і безпеку своєї родини у зв’язку з частими обстрілами м. Горлівки, 29 серпня 2014 року, як і більшість працівників апарату Компанії «Вода Донбасу» був змушений виїхати з Горлівки на підконтрольну Україні територію.

Завдяки виконанню трудових обов’язків заявником, працювала комп’ютерна мережа компанії в місті Слов’янськ, виконувалися фінансові операції в системі "Клієнт-Банк", велися розрахунки заробітної плати. Керівництво компанії влаштовувала робота Заявника і йому враховувалися і вносилися в табель робочого часу години роботи.

25 вересня 2014 року керівництвом Компанії «Вода Донбасу» було видано наказ №173, яким було скасовано раніше згаданий наказ №161 від 28.07.2014 року. Даним наказом всіх співробітників Компанії «Вода Донбасу», в тому числі і заявника, зобов’язали повернутися в м. Горлівка, на тимчасово непідконтрольну Україні територію і приступити до виконання трудових обов’язків відповідно до трудового договору з 29 вересня 2014 року.

Заявник з метою не піддавати своє життя небезпеці і не їхати для виконання трудових обов’язків в місто Горлівка, який знаходиться на тимчасово неконтрольованої українською владою території, використовував всі види можливих відпусток, а саме: з 29 вересня по 10 листопада 2014 року, знаходився в черговій відпустці , з 11 листопада по 19 листопада 2014 року - у відпустці без збереження заробітної плати, з 20 листопада по 19 грудня 2014 року - був тимчасово непрацездатний.

22 грудня 2014 року Заявник письмово звернувся до керівництва Компанії «Вода Донбасу» щодо продовження роботи на займаній ним посаді на робочому місці на базі Слов’янського регіонального управління Компанії «Вода Донбасу» в режимі віддаленого доступу, залишаючись при цьому в штаті Компанії. Відповіддю від 16 січня 2015 року заявнику було відмовлено в задоволенні заяви. Нарахування заробітної плати Заявнику перестали проводитися.

27 лютого 2015 року заявник звернувся з позовом до міського суду м Слов’янська (далі - суд першої інстанції) про скасування вищевказаного наказу та оплату за час вимушеного прогулу до Компанії вода Донбасу.

Рішенням суду першої інстанції від 31 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог заявника відмовлено в повному обсязі.

09 квітня 2015 року заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області.

12 травня 2015 року ухвалою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу заявника - без задоволення.

30 травня 2015 року заявник подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - суд касаційної інстанції).

Ухвалою суду касаційної інстанції від 14 липня 2015 року Заявнику відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних справ (далі – ЦСС) Харківської правозахисної групи.

14 січня 2016 року юрист ЦСС подала скаргу до Європейського суду справ людини (далі – ЕСПЛ) на порушення Статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та Статті 8 (право на повагу до особистого і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

 

Н. проти України.

08 квітня 2014 року пан Н. (надалі – Заявник) було затримано за підозрою у скоєнні грабежу, вчиненого повторно групою осіб, поєднаного з проникненням у житло.

11 квітня 2014 року слідчим суддею Брянківського міського суду Луганської області Заявнику було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Заявник перебував під вартою у Старобільському слідчому ізоляторі.

02 червня 2014 року за результатами досудового розслідування кримінальне провадження за обвинуваченням Заявника було направлено до Брянківського міського суду.

14 квітня 2014 року на території Луганської області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Брянка, яке захопили незаконні збройні формування так званої Луганської народної республіки. Брянківський міський суд тимчасово припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України № 2710/38 від 02.09.2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Лисичанського міського суду Луганської області.

20 листопада 2014 року ухвалою Лисичанського міського суду строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Заявнику було продовжено на 21 січня 2015 року. Міра запобіжного заходу Заявнику неодноразово продовжувалася. Заявник не був засуджений і у його справі не було винесено жодного кінцевого процесуального рішення, матеріали кримінального провадження були втрачені, судові засідання не проводилися, але при цьому він продовжував залишатися під вартою і так могло тривати безкінечно довго.

Заявник декілька разів звертався до Прокуратури Луганської області та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, але державні службовці так і не вчинив жодних дій у зв’язку з порушенням.

Заявник також звернувся до Старобільського районного суду Луганської області з клопотанням про зміну запобіжного заходу у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України через незаконне тримання його під вартою.

27 лютого 2015 року ухвалою Старобільського районного суду було відмовлено у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України через незаконне тримання його під вартою

Уповноважений Верховної Ради з прав людини також звертався до Старобільського районного суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу Заявнику у зв’язку з незаконним триманням його під вартою.

04 червня 2015 року ухвалою Старобільського районного суду було залишено без розгляду клопотання Уповноваженої Верховної Ради у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України про зміну запобіжного заходу у зв’язку з незаконним триманням Заявника під вартою

Заявник далі звернувся до Лисичанського міського суду із клопотання про зміну йому запобіжного заходу.

08 грудня 2015 року Ухвалою Лисичанського міського суду Заявнику було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання і звільнено з-під варти у залі суду

Після свого звільнення, Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги.

16 лютого 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини із скаргою щодо порушення Статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

Скарга була визнана прийнятною.

 

 С. проти України.

03 листопада 2012 року пан С. був затриманий за підозрою у вчиненні умисного вбивства. Під час досудового слідства йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який до сьогоднішнього дня залишається незмінним. Заявник утримується у Старобільському слідчому ізоляторі

29 грудня 2012 року досудове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням Заявника завершилося. Обвинувальний акт був переданий до Кам’янобрідського районного суду м. Луганська.

11 березня 2014 року вироком Кам’янобрідського районного суду Луганської області С. було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі — КК України) та призначено покарання у вигляді дванадцяти років позбавлення волі

Вважаючи вирок Кам’янобрідського районного суду таким, що прийнятий із порушенням норм матеріального та процесуального права, Заявник звернувся до Апеляційного суду Луганської області із апеляційною скаргою.

28 квітня 2014 року Апеляційний суд Луганської області відкрив апеляційне провадження за скаргою Заявника та призначив розгляд справи на 27 червня 2014 року. Але засідання так і не відбулося.

14 квітня 2014 року на території Луганської області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Луганськ, яке захопили незаконні збройні формування так званої Луганської народної республіки. Апеляційний суд Луганської області припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Апеляційного суду Харківської області (а згодом — і до Апеляційного суду Луганської області, який змінив своє місце розташування).

До сьогоднішнього моменту Апеляційний суд Харківської області розгляд справи по суті не розпочав, одночасно повідомивши Заявника, що від Апеляційного суду Луганської області матеріали кримінального провадження до нього не надходили. Але українське законодавство передбачає спеціальну процедуру відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, які були проведені Прокуратурою Луганської області для відновлення матеріалів у даній справі.

03 липня 2015 року Прокуратура Луганської області повідомила Заявника про успішне вжиття комплексу заходів для відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження та про передачу всіх необхідних матеріалів до суду

24 листопада 2015 року Старобільський районний суд Луганської області закрив розгляд клопотання прокурора про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження у зв’язку із недостатністю зібраних матеріалів.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги. Заявник підкреслював, що його тримання під вартою є невиправдано довгим, розгляд справи судом не проводиться, матеріали кримінального провадження були втрачені і не відновлені, питання зміни (продовження) міри запобіжного заходу не розглядається, і при цьому Заявник не може вважатися винною або засудженою особою, адже його вирок не вступив у законну силу. Юрист вивчив матеріали справи та підготував декілька клопотань щодо відновлення матеріалів кримінального провадження, зміни запобіжного заходу та звільнення Заявника відповідно до ст. 206 КПК України (через його незаконне тримання під вартою.)

14 грудня 2014 року Старобільський районний суд Луганської області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про звільнення його з-під варти у зв’язку з незаконністю тримання.

25 березня 2016 року Апеляційний суд Луганської області повідомив про неможливості розгляду клопотання Заявника про відновлення матеріалів кримінального провадження та про неможливість розгляду апеляційної скарги за даних умов.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Луганської області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу.

30 травня 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконне тримання Заявника під вартою та порушення принципів справедливого правосуддя.

 

Військові заручники» у ході конфлікту на Сході України

В різні дати Громадяни України пан Д-ко, пан Ш-н та пан П-к (далі – Заявники) були призвані до лав Збройних сил України і відправлені служити до зони в антитерористичній операції (АТО).

На початку червня 2015 року вони були захоплені невідомими збройними особами, одягнутими у військову форму без розпізнавальних знаків, в районі населеного пункту Попасна, поруч з лінією розмежування. Після цього Заявників під охороною вивезли автомобілем до Луганська.

У приміщенні комендатурі Заявників допитали, при цьому їхні допити супроводжувались їх побиттям. Згодом Заявників перевели до підвалу одного із будинків, де їх тримали протягом місяця. Після цього терористи ще тричі змінювали місце тримання Заявників, але у всіх випадках всі ці приміщення не відповідали елементарним санітарним нормам, у умови тримання Заявників не відповідали правилам поводження з особами, які утримуються під вартою в аспекті як умов тримання і вимог особистої гігієни, так і харчування, не кажучи вже про повну відсутність медичного

Під час перебування під затриманням Заявники зазнали поганого поводження. Їх утримували у непридатних для життя умовах: переповнені кімнати малої площі без опалення, не захищені від поганих погодних умов, без ліжок та місць для сну. Заявники перебували у стані перманентної депресії через те, що особи, які їх пильнували, часто погрожували їм фізичною розправою. Упродовж трьох з половиною місяців Заявники мали надзвичайно погане харчування низької якості, не мали доступу до питної води вони не мали, через що вимушені були пити технічну воду. Декілька разів упродовж періоду затримання Заявників допитували у той же жорстокий спосіб як під час перших допитів.

29 жовтня відбувся обмін полоненими Заявників і ще декількох осіб на бойовиків, затриманих українськими правоохоронними органами.

29 квітня 2016 року адвокат ЦСЗ від імені Заявників подав скарги до ЄСПЛ щодо порушення прав, передбачених статтями 3 та 5 Конвенції в зв’язку з незаконним затриманням, утриманням під вартою, а також із жорстоким, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням.

 

3.3. Інші заяви до ЄСПЛ

 

Б. проти України

8 травня 2007 року пан Бабенко Юрій Юрійович (далі - заявник) був затриманий працівниками міліції Нововодолазького районного відділення міліції Харківської області (далі - Нововодолазький райвідділ) за підозрою в скоєнні розбійного нападу. Разом з ним був затриманий його знайомий пан М.

Після затримання працівники міліції привезли Заявника і пана М. в будівлю Нововодолазького райвідділу і протягом ночі з 8 на 9 травня 2007 року били з метою схилити до дачі зізнання.

Від даних побоїв і катувань обличчя Заявника було розбите, з носа, губи і скроневої області йшла кров, на руках, ногах і тулуб Заявника утворилися синці і крововиливи, виступили шишки на голові.

Внаслідок застосування до нього тортур і побоїв Заявник дав самовикриваючі покази і підписав протоколи слідчих дій, як того і вимагали міліціонери.

11 травня 2007 року начальник медичної частини Харківського СІЗО оглянув Заявника, однак, з метою приховування факту застосування катувань та жорстокого поводження в Нововодолазькому райвідділі, була зафіксована тільки гематома на зовнішній поверхні лівого стегна.

17 квітня 2013 року, як тільки його справа почала розглядатися по суті Нововодолазьким районним судом Харківської області (далі - Нововодолазький суд), заявник в ході судового засідання усно повідомив про факт застосування до нього тортур в Нововодолазькому райвідділі і дав докладні свідчення суду з цього приводу.

У той же день Нововодолазький суд виніс окрему ухвалу, якою зобов’язав прокурора Нововодолазького району Харківської області провести перевірку на підставі пояснень заявника і пана М.

У той же день заявник подав клопотання про визнання його потерпілим та надати йому безоплатну правову допомогу.

19 квітня 2013 слідчий Нововодолазької районної прокуратури виніс постанову, якою відмовив у задоволенні клопотань Заявника, вказавши на те, що Заявник має процесуальний статус свідка, і тому йому не буде надано безоплатна юридична допомога.

23 квітня 2013 року своєю постановою слідчий Нововодолазької районної прокуратури закрив кримінальне провадження стосовно працівників міліції.

14 листопада 2013 року Нововодолазький суд за скаргою заявника скасував вищевказану постанову слідчого.

29 січня 2014 року прокуратура Нововодолазького району винесла постанову про закриття кримінального провадження щодо працівників міліції.

17 квітня 2014 року Червонозаводський районний суд м.Харкова виніс ухвалу про задоволення скарги заявника на постанову про закриття кримінального провадження, скасував постанову від 29.01.2014 р, та направив матеріали кримінального провадження до слідчого відділу управління Прокуратури Харківської області.

Після цього розслідування декілька разів призупинялося та поновлювалося за рішенням суду. Заявник не має відомостей про хід даного кримінального провадження, слідчі дії, які проводяться, або про її закриття.

У квітні 2016 року заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних справ (далі – ЦСС) Харківської правозахисної групи.

У червні юрист ЦСС подала скаргу до Європейського суду справ людини (далі – ЕСПЛ) на порушення Статті 3 (право на захист від катувань) та Статті 13 (відсутність засобу правового захисту) Європейської конвенції з прав людини.

 

Х. проти України

Пані Х. (далі – заявниця) звернулася до Московського районного суду міста Харкова із адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконними дій Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії.

9 червня 2011 року Московський районний суд міста Харкова виніс постанову, у якій задовольнив позовні вимоги заявниці.

29 липня 2011 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.

31 жовтня 2012 року було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з частковим виконанням рішення суду.

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова подало апеляційну скаргу на постанову Московського районного суду міста Харкова від 9 червня 2011 року. У своїй апеляційний скарзі вони просили поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи свою позицію тим, що постанова Московського районного суду від 09.06.2011 року ніби то була отримана Управлінням Пенсійного фонду України у Московському району лише 30 березня 2015 року.

23 червня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, у якій поновив строк апеляційного оскарження та задовольнив апеляційні вимоги Управління Пенсійного фонду України.

Заявниця отримала зазначену постанову Харківського апеляційного адміністративного суду лише після того, як вона подала заяву до суду 30 жовтня 2015 року.

Після отримання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду 30 червня 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові здійснило повторний перерахунок пенсії заявниці, розмір якої був зменшений.

5 листопада 2015 року заявниця отримала відповідь на своє звернення від Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові, у якому вони підтверджували факт отримання постанови Московського районного суду від 09.06.2011 року 04.08.2011 року.

У лютому 2016 року заявниця звернулася за правовою допомогою до Центру Стратегічних судових справ Харківської правозахисної групи.

20 квітня 2016 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), у якій просила визнати порушення прав заявниці, закріплених у Статті 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) стосовно порушення принципу рівності сторін, правової визначеності та остаточної сили рішення суду, а також порушення Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції щодо неправомірного зменшення розміру пенсії заявниці.

 

 К. проти України

18 вересня 2014 року пан К. (далі – Заявник), звернувся до районного відділу Державної міграційної служби з метою оформлення і отримання паспорта громадянина Україна для виїзду за кордон

Відповідно до вимог Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїздного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, Заявник подав усі необхідні документи. Жодних додаткових платних послуг, пов’язаних з оформленням та видачею Паспорта Заявник не замовляв.

Працівник міграційної служби відмовилась прийняти в Заявника документи, оскільки в поданому пакеті документів не було квитанції про оплату вартості послуг Державної міграційної служби України (далі – ДМС) в розмірі 87 грн. 15 коп. (далі – плата за оформлення та видачу Паспорта) та квитанції про оплату вартості бланку паспорта в розмірі 120 грн. 00 коп.), які не передбачені вищевказаним переліком.

Того ж дня Заявником було подано скаргу начальнику районного відділу Державної міграційної служби. 17 жовтня 2014 року Заявнику було надано відповідь на його скаргу , в якій зазначено, що плати за оформлення та видачу Паспорта та за бланкову продукцію є обов’язковими.

 22 жовтня 2014 року Заявник був змушений сплатити вищезазначені плати.

28 жовтня 2014 року Заявник знову подав пакет документів для оформлення і видачі паспорта, в якому були квитанції про сплату плат за оформлення та видачу паспорта та за бланкову продукцію.

27 грудня 2014 року Заявнику було оформлено та видано паспорт.

29 грудня 2014 року Заявник подав заяву до Головного управління Державної міграційну служби в Харківській області з вимогою повернути зайво сплачені кошти за оформлення і видачу паспорта у сумі 87 грн. 15 коп. та за бланкову продукцію у сумі 120 грн. 00 коп .

14 березня 2015 року Заявником подано позовну заяву до Харківського окружного адміністративного суду про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

 15 червня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, якою позов Заявника задовольнив частково. Дії міграційної служби було визнано протиправними, а в решті позовних вимог відмовлено

 3 липня 2015 року Заявник подав апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду

15 липня 2015 року управління міграційної служби подало апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року.

11 серпня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, якою апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби задоволено, а у задоволенні апеляційної скарги Заявника відмовлено

3 вересня 2015 року Заявник подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду

9 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заявника.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу. Юрист ознайомилася з документами, наданими Заявником і 4 березня 2016 року направила скаргу до Європейського суду з прав людини щодо порушення принципів справедливості правосуддя у справі Заявника.

 

 Л. проти України

Заявник, пані Л. 1958 року народження, на даний момент проживає в м. Харків.

У квітні 2010 року Заявник звернулась до лікаря Г., який зробив їй фармакологічну блокаду з порушенням порядку проведення таких медичних маніпуляцій.

Крім того, доктор був на той час сертифікований лише як нейрохірург та дана маніпуляція проводилась в кімнаті його приватного будинку, яку було перероблено в медичний кабінет та в якому не було необхідного обладнання, яке необхідне у разі виникнення невідкладної ситуації.

В результаті ін’єкції, зробленої доктором, заявник миттєво втратила зір, слух та нюх, загальний стан її здоров’я надзвичайно погіршився. В результаті вона стала інвалідом.

Пані Л. проходила лікування в реанімації упродовж 20 днів, що спричинило їй та її родині значні ментальні страждання. Упродовж цього часу, Заявник, її чоловік та донька не знали, чи вдасться лікарям повернути її до життя.

У квітні 2010 року за заявою про вчинений злочин, поданою юристом ЦСЗ було розпочато кримінальне провадження щодо розслідування лікарської недбалості хірурга Г.

У квітні 2013 року юрист ЦСЗ подала цивільний позов в інтересах пані Л. до Жовтневого районного суду м. Полтава.

5 червня 2014 року Жовтневий районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог пані Л.

21 липня 2014 року Апеляційний суд Полтавської області залишив у силі згадане вище рішення.

9 серпня 2014 року юрист ЦСЗ подав касаційну скаргу до ВССУ.

24 червня 2015 року ВССУ повністю відмовив у задоволенні касаційної скарги.

6 листопада 2014 року юрист ЦСЗ подав скаргу в порядку ст. 303 КПК України на рішення слідчого Жовтневого райвідділу міліції про закриття кримінального провадження щодо лікаря Г.

2 лютого 2015 року слідчий суддя скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження щодо лікаря Г. та направив справу на проведення додаткового розслідування.

3 березня 2015 року юрист ЦСЗ подав клопотання слідчому щодо проведення комплексної судово-медичної експертизи пані Л.

27 березня 2015 року слідчий задовольнив клопотання.

16 лютого 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ на порушення Статей 2, 3 та 6 Конвенції.

Комплексна судово-медична експертиза пані Л. була проведена лише в 2016 році.

 

 О.Н. проти України

31.08.2014 року в місті Сєверодонецьк Луганської області із застосуванням вогнепальної зброї було скоєно вбивство громадянина М., тіло якого було виявлено в 14-40 в той же день, за фактом чого було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31.08.2014 та розпочато досудове розслідування.

10.09.2014г., близько 10:30, пан О. Н., 1952 р.н. перебуваючи в орендованій квартирі був фактично затриманий співробітниками сектору карного розшуку Северодонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області та доставлений до невідомому напрямку. У той же час, в квартирі за вказаною адресою був проведений огляд, в ході якого було вилучено пістолет з глушником.

Близько 16:00 того ж дня пан О. Н. був доставлений в приміщення Северодонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області. О 18:20 пан О. Н. зареєстрований в Журналі реєстрації запрошених, відвідувачів і доставлених.

 10.09.2014 року слідчим слідчого відділу Северодонецького МВ Кузнєцовим В.П. був складений протокол затримання пана О. Н. в порядку статті 208 КПК України, час складання протоколу - 18:20.

11.09.2014 пану О. Н. було оголошено повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України (умисне вбивство).

12.09.2014, враховуючи передбачені законодавством ризики, беручи до уваги, що пан О. Н. є громадянином Російської Федерації і на території України перебуває тимчасово, визначенням слідчого судді Северодонецького міського суду було задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Северодонецького міського відділу УМВС України в Луганській області про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

19.09.2014г. г-н О. Н. був направлений до Старобільського СІЗО, де і знаходився до смерті.

03.11.2014г. прокурором м Северодонецька був продовжений термін досудового розслідування до 10.12.2014г.

05.11.2014г. слідчий суддя Сєверодонецького міського суду Луганської області ухвалою продовжив термін утримання пана О. Н. під вартою до 09.12.2014г. Г-н О. Н. в судове засідання доставлений ні, відеоконференція в процесі судового засідання не проводилася. Таким чином, питання про подальше утримання пана О. Н. під вартою було вирішено під час відсутності самого пана О. Н.

03.12.201. був складений обвинувальний акт, з якого випливає, що 28.11.2014 р-ну О. Н. було повідомлено «про нову підозру» в скоєнні вбивства та незаконному поводженні зі зброєю, а саме - незаконне придбання, зберігання, носіння та використання вогнепальної зброї і боєприпасів без передбаченого законом дозволу.

09.12.2014. ухвалою колегії суддів Сєверодонецького міського суду було призначено на 25.12.2014 о 14:00 підготовче засідання в порядку статті 314 Кримінального Процесуального Кодексу України, копію якого адвокат ЦЗС отримав на руки.

10.12.2014 р. адвокатом ЦЗС було направлено клопотання на ім’я начальника Старобелького СІЗО про вирішення питання про звільнення пана О. Н. з-під варти у зв’язку із закінченням терміну утримання під вартою, в задоволенні якого було відмовлено.

11.12.2014 р. адвокат ЦСЗ подав до Старобільського районного суду Луганської області заяву в порядку ст. 206 КПК України про забезпечення судом дотримання прав пана О. Н. з метою негайної його доставки до слідчого судді для з’ясування обставин позбавлення волі та звільнення його з-під варти в разі неможливості надання посадовою особою Старобільського СІЗО судового рішення, який прямо передбачає утримання під вартою пана О. Н. понад установлений судом термін.

У той же день було винесено ухвалу Старобільського районного суду, яким у задоволенні скарги адвоката було відмовлено.

15.12.2014 року адвокат ЦСЗ направив в судову палату по кримінальних справах апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу слідчого судді Старобільського районного суду скасувати, перевірити законність підстав позбавлення пана О. Н. свободи і звільнити його своїм рішенням у разі відсутності судового рішення, прямо передбачає його перебування під вартою.

 16.12.2014 року було винесено постанову Апеляційного суду Харківської області, яким у відкритті провадження за скаргою адвоката заявника на визначення Старобільського районного суду відмовлено.

 04.03.2015 року адвокатом ЦЗС було направлено в прокуратуру Луганської області заяву про абсолютно злочині дії за фактом незаконного затримання пана О. Н. співробітниками Северодонецького МВ.

З 03.04.2015 року виробництво за звинуваченням пана О. Н. знаходиться на розгляді в Сватівському районному суді Луганської області.

24.06.2015 року судом задоволено клопотання адвоката ЦСЗ про тимчасовий доступ до інформації щодо мобільного телефону одному із свідків, понятому при обшуку квартири, з метою встановлення абонентів, які дзвонили йому 10.09.2014. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана. Встановлено мобільний телефон оперативного працівника, який дзвонив цьому свідку

Крім цього судом задоволені клопотання адвоката ЦСЗ про тимчасове доступі до інформації щодо мобільних телефонів, що належать потерпілому М. і обвинуваченому О. Н. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана. Проводиться її аналіз.

Термін утримання під вартою пана О. Н. постійно продовжується в зв’язку з тим, що, на думку Суду, ризики, які послужили підставою для початкового обрання запобіжного заходу - не припинили своє існування.

16.02.2016 року в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту допитані в якості свідків слідчий, оперативні співробітники, фахівці і судово-медичний експерт, що брали участь в досудовому розслідуванні.

16.02.2016 заявлено клопотання сторони захисту про залучення в якості спеціаліста Тагаєва М.М., яке було задоволено судом;

03.03.2016 був допитаний експерт, який проводив судово-балістичну експертизу на досудовому слідстві.

03.03.2016 стороною захисту заявлено клопотання про тимчасовий доступ до інформації щодо мобільного телефону захисника, який проводив експериментальні телефонні дзвінки біля будинку, де розташована квартира, в якій тимчасово проживав О.Н. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана.

03.03.2016 стороною захисту заявлено клопотання про зміну обвинуваченому О.Н. запобіжного заходу з утримання під вартою на інший, не пов’язаний з позбавленням волі. Колегією суддів в задоволенні клопотання було відмовлено. Термін утримання О.Н. під вартою було продовжено до 02.05.2016.

03.03.2016 заявлено клопотання адвокатом ЦСЗ неприпустимість доказів, а саме протоколу вилучення пістолета, а також подальшій судово-балістичної експертизи.

Розгляд даного клопотання відкладено до виходу суддів у дорадчу кімнату.

31.03.2016 судом закінчено дослідження доказів, оглянуті речові докази за участю фахівця Тагаєва М.М.

Стороною захисту було заявлено клопотання про призначення комплексної судової медико-криміналістичної та балістичної експертизи.

01.04.2016 клопотання адвоката про призначення комплексної експертизи було задоволено, судом винесено ухвалу про притягнення для цього експертів з ХНДІСЕ ім. Бокаріуса М.С. і ХОБСМЕ.

13.04.2016 матеріали кримінального провадження направлені в ХОБСМЕ, крім того спрямовані речові докази.

16.06.2016 надійшла інформація з Старобільського СІЗО про смерть підсудного О.Н.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть причина смерті О.Н. не встановлена до результатів гістологічного дослідження.

Адвокат має наміром запобігти закриттю кримінального провадження та ініціювати його продовження з метою реабілітації померлого О.Н.

 

 П. проти України

П. громадянин України, який народився в АРК а зараз проживає на території Харківської області.

12 березня 2014 р. Армянський міський суд Автономної Республіки Крим визнав П. винним у вчиненні крадіжки тобто таємного викрадення чужого майна здійсненого повторно та призначив йому покарання у вигляді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.

У вироку Армянського міського суду зазначено, що строк відбування покарання П. обчислюється з 12 березня 2014 р, тобто з моменту взяття його під варту.

24 жовтня 2014 року адвокат П. подав до Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу на вирок Армянського міського суду.

29 жовтня 2014 року Апеляційний суд м. Києва своєю ухвалою повернув апеляційну скаргу захисника П. про скасування вироку Армянського міського суду, оскільки апеляційна скарга була подана після закінчення строку апеляційного оскарження.

12 серпня 2015 року П. звернувся до Апеляційного суду м. Києва з клопотанням про відновлення пропущених строків апеляційного оскарження вироку. 25 серпня 2015 року П. подав апеляційну скаргу на вирок Армянського міського суду до Апеляційного суду м. Києва.

11 вересня 2015 року Апеляційний суд м. Києва відмовив П. в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Армянського міського суду від 12 березня 2014 року.

12 вересня 2015 року закінчився строк відбування П. покарання. Відповідно, припинили існувати підстави тримання П. під вартою. Однак П. не був звільнений з Миколаївського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (далі –СІЗО) у встановлений строк. Натомість, звільнення П. відбулося тільки 18 вересня 2015 року.

Відповідно до законодавства України засуджені мають бути звільненими з установи виконання покарання в першій половині останнього дня покарання.

Отже, адміністрація СІЗО мала вчинити всі необхідні для своєчасного звільнення П. дії ще 12 вересня 2015 року у зв’язку із закінченням строку відбування П. покарання. Натомість, адміністрацією СІЗО не вчинялося жодних дій для попередження порушення права П. на свободу, через що він безпідставно утримувався в СІЗО протягом 6 днів (в період з 12 по 18 вересня 2015 року).

В лютому 2016 року П. звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги.

Юрист ЦСЗ підготував скаргу до ЄСПЛ. 4 березня 2016 року скарга була надіслана на адресу ЄСПЛ. Відповідно до відповіді з ЄСПЛ від 30 березня 2016 р секретаріат ЕСПЛ отримав цю скаргу і присвоїв їй індивідуальний номер.

 

 С. проти України

Пан С. (далі – заявник) був затриманий 31 травня 2012 року за підозрою у вчиненні терористичного акту. Справа стосувалася ряду вибухів, які мали місце у містах Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську з 12 жовтня 2011 року 27 квітня 2012 року.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З жовтня 2012 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у Дніпропетровському СІЗО.

8 листопада 2012 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, пана Р. та пана П., була направлена на розгляд по суті до Індустріального районного суду міста Дніпропетровськ.

11 березня 2014 року прокуратура відмовилася підтримувати обвинувачення стосовно пана П. та пана Р., які були звільненні з під варти у залі суду.

За час розгляду кримінальної справи Індустріальний районний суд періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обставини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

За весь час перебування під вартою у Дніпропетровському СІЗО, заявник утримується в камерах, умови яких є неналежними та не відповідають міжнародним стандартам щодо утримання ув’язнених та засуджених.

Зокрема, камери перебувають у неналежному санітарному стані, відсутній достатній доступ до свіжого повітря та природнього освітлення, житлова площа на одну особу становить менше 1 м2, ув’язнені не мають можливості прийняту гарячий душ, оскільки в душових приміщеннях часто відсутня гаряча вода, а також не забезпечуються у повній мірі милом та іншими санітарно-гігієнічними засобами.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

5 травня 2016 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), 5 § 3, 5 § 4 (порушення право на свободу, занадто тривале тримання під вартою, порушення гарантій справедливого судового розгляду під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою), Статті 6 § 1 (тривалий розгдяд кримінальної справи) Європейської конвенції з прав людини (Далі – Конвенція).

Наразі готується скарга на порушення Статті 3 Конвенції стосовно неналежних умов тримання у Дніпропетровському СІЗО.

 

 С. М. проти України

17 лютого 2015 року до районного відділку міліції у м. Славута звернулася пані К., яка заявила про зникнення своїх батьків. Після трьох місяців пошуків, правоохоронним органам вдалося знайти тіла вбитих. При цьому, як мотив для вчинення злочину вони розглядали бажання заволодіти автомобілем вбитих.

Під час досудового слідства працівники правоохоронних органів допустили ряд значних порушень, серед яких: неодноразове проведення оглядів місця події без дозволу слідчого судді, проведення двох та більше слідчих дій в один і той самий час, вилучення доказів під час незаконних обшуків та оглядів. Крім того, хоча під час досудового слідства і було знайдено трупи невідомих осіб, однак їх так і не було точно ідентифіковано. Зокрема, не було проведено впізнання.

15 лютого 2015 року пан Св. ( далі – Заявник) за власний кошт придбав у незнайомого чоловіка автомобіль на авторинку.

Заявник був затриманий 6 червня 2014 року.

07 червня 2014 року ухвалою слідчого судді Славутського міського суду Хмельницької області Заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16 лютого 2015 року ( вироком Славутського міськрайонного суду Заявника було визнано винним у вчиненні злочинів та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

13 березня 2015 року, Заявник звернувся з апеляційною скаргою до Апеляційного суду Хмельницької області. Заявник вказував, що суд першої інстанції невірно оцінив докази, порушив презумпцію невинуватості та використав докази, здобуті нелегальним шляхом.

29 квітня 2015 року Апеляційний суд Хмельницької області частково змінив вирок суду першої інстанції, зменшивши розмір відшкодування на користь пані К. У задоволенні інших вимог було відмовлено. Заявник підкреслював, що суд не розглянув всі надані ним доводи, більшість з яких взагалі не оцінив жодним чином.

Заявник звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

12 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ повернув касаційну скаргу Заявнику.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ за правовою допомогою.

Юрист ЦСЗ ознайомився з матеріалами справи та підготував скаргу, яка була направлена до Європейського суду з прав людини 12 квітня 2016 року.

 

 З. проти України

Заявник пан З., є громадянином України, який проживає в Україні в Харківській області.

Обставини справи, подані Заявником, можуть бути викладені наступним чином.

27 січня 2015 року Заявника викликали в Шевченківський РВ ГУМВС України у Харківській області (далі по тексту – Шевченківський райвідділ) для допиту з приводу викрадення автомобіля.

Близько 18:00 Заявник приїхав до Шевченківського райвідділу. Працівники правоохоронного органу почали допитувати його. Коли Заявник сказав, що він нічого не знає з приводу викраденого автомобіля працівники правоохоронного органу почали його бити, здійснювати на нього психологічний тиск та погрожувати фізичною розправою. Метою такого побиття було добитися визнання Заявником своєї вини у викраденні автомобіля. Коли Заявник визнав свою вину, його відпустили.

В результаті побиття Заявник отримав легкі тілесні ушкодження та був госпіталізований.

29 січня 2015 року Заявник подав заяву прокурору Харківської області про перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів.

12 лютого 2015 року відомості за заявою Заявника було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження за фактом перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів.

29 травня 2015 року, 14 серпня 2015 року, 27 листопада 2015 року та 13 травня 2016 року слідчим виносилися постанови про закриття кримінального провадження у зв’язку із відсутністю складу злочину в діях працівників правоохоронних органів. Такі постанови були оскаржені Заявником слідчому судді.

26 травня 2016 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням статті 3 Конвенції.

 

4.В наступних справах адвокати ЦСЗ представляли осіб в національних судових процедурах

 

4.1. Справи, пов’язані з подіями на Сході України та АТО

 

Справа Г. проти України

Пан Ю.Г. (далі – заявник) є учасником добровольчого батальйону «Айдар», який був заснований після початку проведення антитерористичної операції на Сході України.

1 липня 2014 року військові з добровольчого батальйону «Айдар» прийшли до квартири пана С., який, за інформацією, що надійшла, надавав допомогу сепаратистським групам. Під час їхнього візиту один з військових почав вимагати від пана С. надати їх мобільний телефон та ноутбук з ціллю перевірки наявності на них будь-яких матеріалів, які підтверджували його сепаратистську діяльність.

2 липня 2014 заявник разом з іншими війковими був затриманий співробітниками міліції за підозрою у вчиненні розбою щодо пана С. У той же день заявник був затриманий у якості підозрюваного та звільнений з під варти.

 24 червня 2015 року заявник був затриманий співробітниками міліції Управління МВС у Харківській області, куди він прийшов подавати заяву про вбивство його дружини на території так званої «Луганської Народної Республіки".

 25 червня 2015 року заявника було взято під варту згідно постанови Печерського районного суду міста Києва, відповідно до якої він підозрювався у скоєнні розбою з обтяжуючими обставинами стосовно пана С., незважаючи на те, що потерпілий безпосередньо не вказував на заявника як на особу, яка вчинила розбійний напад.

 29 червня 2015 адвокат заявника подав скаргу на вищезазначену постанову Печерського суду до Апеляційного суду Києва.

 Фактичний розгляд апеляційної скарги відбувся лише 5 серпня 2015 року, тобто через один місяць і десять днів після взяття заявника під варту, що суперечить вимогам національного законодавства, згідно з яким такі апеляційні скарги повинні бути розглянуті протягом трьох днів після їхньої подачі.

 Затримка в розгляді скарги була викликана незаконними діями суду нижчої інстанції, який не вчасно не доставив матеріали справи в Апеляційний суд, а також в діями Апеляційного суду, який організував належним чином ні доставку заявника у судове засідання, ні проведення судового розгляду у режимі відеоконференції.

 У своїй постанові від 5 серпня 2015 року Апеляційний суд міста Києва прийняв рішення про заміну запобіжного заходу для заявника із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

 Однак, через затримку в інформуванні адміністрації Кіровоградського СІЗО, заявник був звільнений з під варти лише 7 серпня 2015 року.

26 жовтня 2015 року юрист Центру стратегічного судового захисту направила підготовлену скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення права заявника на свободу та своєчасний перегляд законності тримання під вартою, закріплених у Статті 5 § 1, 5 § 3 Конвенції.

У вересні 2015 року справу направили для розгляду по суті до Троїцького районного суду Луганської області (далі – Троїцький суд), після чого справа була відкладена внаслідок хвороби одного із трьох суддів колегії.

1 жовтня 2015 року адвокат подав заяву про забезпечення заходів безпеки щодо неповнолітніх дітей Г., які залишились на території, підконтрольній бойовикам, і внаслідок обвинувачення їх батька за діяльність проти активістів сепаратистського руху під час участі у бойових діях на стороні української армії існувала загроза їх існуванню з боку бойовиків.

Буквально на наступний день Г. зателефонувала його дочка і повідомила, що до школи приходили якісь чоловіки та цікавилися нею, і те ж саме сталося у дитячому садку, де перебуває її брат, син Г. За таких обставин, коли стало очевидним, що із Троїцького суду відбувся виток інформації, що стосується застосування заходів безпеки, яка за законом не підлягає розголошенню.

За таких обставин, оскільки були підстави вважати, що розгляд справи в Троїцькому суді не може бути неупередженим, 3 жовтня 2015 року адвокат подав клопотання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) про направлення кримінального провадження на розгляд іншого суду.

7 жовтня 2015 року ВССУ відмовив у задоволенні клопотання про направлення справи до іншого суду.

25 листопада 2015, під час підготовчого судового засідання один із суддів судової колегії заявив самовідвід, оскільки він перебуває в приятельських стосунках з потерпілим. Цей відвід було задоволено судовою колегією, а розгляд справи відклали до формування нового складу суду.

Поки йшло провадження у справі, поліція затримала іншого обвинуваченого у справі – пана Л., після чого 01.12.2015 р. Троїцький суд об’єднав кримінальні провадження проти пана Г. та проти Л. в єдине провадження.

14 січня 2016 року Троїцький районний суд Луганської області задовольнив самовідвід іншого судді цього судової колегії цього суду, оскільки його дружина є хрещеною матір’ю дочки потерпілої у кримінальній справі, відтак, в нього може виникнути конфлікт інтересів при розгляді справи.

Після цього самовідводу судді в Троїцькому суді, у складі якого не має не залишилось нових суддів для розгляду справи, і суд направив подання разом з матеріалами кримінального провадження направили до апеляційного суду Луганської області для вирішення питання про підсудність справи. Одночасно з цим поданням адвокат Г. направив до апеляційного суду клопотання про направлення суду до одного із судів Харківської області, де мешкають більшість свідків по справі.

1 лютого апеляційний суд Луганської області відмовив у клопотанні звернутися із поданням до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ)

14 березня 2016 року адвокат ЦСЗ заявив клопотання про виклик для допиту до суду свідків захисту, яке суд задовольнив. Після цього адвокат заявив клопотання про направлення справи до ВССУ для вирішення питання про підсудність на тій підставі, що більшість свідків проживає в іншому регіоні України.

Троїцький районний суд задовольнив це клопотання і направив справу до ВССУ. З того часу питання про підсудність справи не вирішено.

В зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності в цілому по Україні великої кількості учасників антитерористичної операції Верховна Рада України прийняла закон про звільнення від кримінальної відповідальності учасників бойових дій, але під його дію підпадають лише особи, які не вчиняли особливо тяжкі злочини. Отже, подальша доля пана Г., як і майбутній перебіг його кримінального провадження є невизначеними.

 

 Справа П.

05.01.2015 р. в зоні проведення АТО у складі військової колони у напрямку м. Артемівськ по засніженій дорозі рухався автобус з військовослужбовцями української армії. Назустріч автобусу раптово з’явився великий вантажний автомобіль, завантажений боєприпасами, який рухався у напрямку м. Слов’янськ без машин супроводження та світлової сигналізації. Внаслідок звуження дороги за рахунок снігових відвалів з боків дороги вантажівка частково потрапила на зустрічну смугу та відбулося зіткнення транспортних засобів, вантажівка врізалася в автобус з військовими, внаслідок чого загинуло 13 осіб, 5 осіб отримали тяжкі тілесні ушкодження, 9 осіб — середньої тяжкості тілесні ушкодження, 6 осіб — легкі тілесні ушкодження.

Хоча ця трагедія відбулася через порушення правил дорожнього руху з боку водія та супроводжуючих осіб вантажівки з боєприпасами, до кримінальної відповідальності за загибель людей та знищення військового майна притягли молодшого лейтенанта Національної гвардії України П.

14.10.2015 року до підозрюваного П. було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Одною із головних підстав обрання до П запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою був той факт, що П. перебував у розшуку з квітня 2014 року у іншому кримінальному провадженні – за вчинення крадіжки.

Адвокат ЦСЗ підготовив скаргу, щодо передчасності та неправомірності оголошення П. у розшук щодо зазначеного корисливого злочину та подав її до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

03.12.15 слідчий суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скасував постанову про оголошення у розшук П у зв’язку із вчинення крадіжки через передчасність та незаконність.

Адвокат подав клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м’який, проте 09.12.2015 р. суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання адвоката.

Адвокат подав скаргу на цю ухвалу суду першої інстанції, і 21.12.2015 року апеляційний суд застосував до П. запобіжний захід у вигляді застави, яка була внесена, а П був звільнений з-під варти.

В січні 2016 року завершилося досудове розслідування.

Рішенням ВССУ визначено підсудність справи - Києво-Святошинський районний суд Київської області.

12.04.2016 року Ухвалою К-Святошинського суду справу призначено до судового розгляду. Зараз триває судовий розгляд справи. Адвокат ЦСЗ наполягає на проведенні додаткових експертиз, щоб довести невинуватість пана П.

 

Справа А. П.

Пан А.П. був мобілізований до Збройних Сил України. Він пройшов початкову підготовку та був направлений до військової частини для проходження служби. Коли А. П. прибув на службу він написав рапорт про призначення його на посаду тимчасово виконуючого обов’язки командира взводу радіолокаційної розвідки зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

Після того як А. П. призначили на посаду 5 вересня 2015 року його відрядили до звідного стрілецького взводу, який знаходився в іншому районі.

7 вересня 2015 року А. П. отримав усний наказ від капітана. Йому було наказано зробити звірку номерів зброї особистого складу взводу. Він проводив таку перевірку на вулиці. А. П. відмовився проводити перевірку у пана З., оскільки той рухався та розмовляв як особа в нетверезому стані.

8 вересня 2015 року А. П. сидів на ліжку у наметі для відпочинку. В цей час до нього підійшов пан З. з автоматом до якого був пристебнутий магазин. Магазин був споряджений патронами, але пан З. не попередив про це. А. П. провів перевірку зброї пана З.. Коли А. П. опустив автомат стволом до низу пролунав постріл та пролунав вибух.

Були подані клопотання про витребування відповідних документів та здійснення процесуальних дій, зокрема про допити свідків. Оскільки, відповіді на подані клопотання були відправлені за неправильною адресою, а свідки були допитані по телефону адвокат подав скарги до суду. Скарга судом не була розглянута. Адвокат подав апеляційну скаргу, у задоволенні якої апеляційний суд відмовив. Командир частини не надав відповіді на жодний адвокатський запит про надання документів та інформації.

Обвинувальний акт відносно А.П. було відправлено до суду за частиною 1 статті 414 Кримінального кодексу України “Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення.”

22 квітня 2016 року у справу вступив адвокат ЦСЗ.

26 квітня 2016 року адвокат подав клопотання про витребування документів та допиту свідків.

28 квітня 2016 року адвокат подав клопотання про витребування медичної документації потерпілого та проведення з ним одночасного допиту.

29 квітня 2016 року А. П. обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

30 квітня 2016 року подано адвокатський запит про надання документів та документації.

5 травня 2016 року було проведено допит підозрюваного.

28 травня 2016 року подано скаргу слідчому судді про зобов’язання прокурора здійснити певні процесуальні дії та допитати в присутності адвоката певних осіб.

1 червня 2016 року слідчий суддя Дзержинського районного суду міста Харкова відмовив у задоволенні скарги адвоката на бездіяльність слідчого. Адвокат подав апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.

 

Справа Ст.

Ст. – громадянин України, являвся офіцером Служби військового правопорядку Збройних Сил України. Під час проведення АТО він неодноразово приймав участь у кількох боях, в тому числі в м. Іловайськ(Іловайський котел), де отримав поранення, і в результаті цього став інвалідом війни. В даний час його здоров’я значно погіршилося через низку захворювань. Не зважаючи на це, він утримується в Старобільському СІЗО і не отримує належну медичну допомогу.

Відповідно до своїх посадових обов’язків Ст. повинен гарантувати безпеку і військову дисципліну у військовому таборі А2331.

29 червня 2014 року під час свого чергування на посту № 6, що знаходиться неподалік від м. Новоастрахань, Луганської області, Ст. Зупинив автомобіль, за кермом якого знаходився К. Як тільки К. вийшов з автомобіля, Ст. зрозумів, що К знаходиться в стані алкогольного сп’яніння. Крім того, під час огляду транспортного засобу. Ст. знайшов в ньому військові карти. Зважаючи на вищевикладене Ст. затримав К за підозрою в терористичній діяльності та доставив К до військового табору. Оскільки К оказував супротив затриманню, Ст. змушений був застосувати силу необхідну для затримання, тим самим викликавши у К. незначні травми.

З огляду на це Ст. звинувачують в перевищені службових повноважень, яке супроводжувалось насильством або застосуванням зброї.

Адвокат ЦСЗ вступив до справи на початку судового процесу. Через не надання Ст. належної медичної допомоги, адвокат ЦСЗ звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. В своєму клопотанні він зазначив, що зважаючи на стан здоров’я Ст., його утримання в Старобільському слідчому ізоляторі не тільки є необґрунтованим, а й підпадає під ознаки жорстокого поводження. Адвокат наполягав на переведення Ст. в іншу установу або в палату лікарні.

Адвокат ЦСЗ також звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з клопотанням про зміну підсудності справи Ст., оскільки всі свідки проживають на території західної України, а тому їх участі у судовому розгляді перешкоджає відстань. Суд не задовольнив дане клопотання.

Ст. затримали та допитали, йому був оголошений обвинувальний акт, його справа направлена до Кремінецького районного суду. Крім того, Адвокат ЦСЗ подав до суду клопотання про залучення нових свідків. Суд задовольнив це клопотання. Надалі справа триває.

 

4.2. Справи «Небесної Сотні»

 

Справа Ч.

19 лютого 2015 року після 01.00 год. Пан Ч. разом з іншими мітингувальниками йшли по вулиці Великій Житомирській в сторону перехрестя вул. В. Житомирської та вул. Володимирської в м. Києві. Біля кіоску «Преса» Пан Ч. отримав вогнепальне поранення в праву ногу, мітингувальники, які були з ним також отримали поранення. Тітушки підбігли до пана Ч. та інших мітингувальників і почали їх бити, в результаті чого пан Ч. отримав перелам лівої руки, рвані рани на правій руці. Таким чином, пан Ч. отримав тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження. Ці події відбувались під час мирних акцій протесту, які проходили в м. Києві (Революція Гідності).

Слідством встановлено, що пан С. К., пан О. Г. та пан Г. П. вчинили дані злочини, їм інкримінуються ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування завершено і на даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва. Обвинуваченими заявлено клопотання про розгляд справи судом присяжних. На даний час обираються присяжні. На стадії досудового розслідування потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Адвокат ЦСЗ вступила в справу в листопаді 2015 року, ознайомилась із матеріалами кримінального провадження в Генеральній прокуратурі. В засіданні 07.12.2015 року вирішувалось питання продовження строків тримання під вартою пана С. К., пана О. Г. строк продовжено до 06 лютого 2015 року. Пана Г. П. домашньому арешті. В цьому ж засіданні повідомлено судом, що Державною судовою адміністрацією України не надано суду список додаткових присяжних, тому засідання відкладено на 11.01.2016 року.

В засіданні 11.01.2016 року судом повідомлено, що список додаткових присяжних надійшов, проте не внесений він в автоматизований розподіл, тому засідання відкладено на 03.02.2016. На засідання 11.01.2016 підготовлено заяву про збільшення позовних вимог цивільного позову, зокрема, до вимоги про відшкодування моральної шкоди додана вимога про відшкодування майнової шкоди (витрати на лікування), проте заява не була подана, так як засідання суду не відбулось.

За цей час відбулося чотирнадцять судових засідань.

За цей час двічі продовжували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою С.К. і О.Г., вони перебувають під вартою станом на сьогодні.

 

Справа О.К.

18.02.2014 приблизно о 22.45 год. з вул. Інститутської до відділення реанімації КМКЛШМД по вул. Братиславській, 3 в м. Києві, було доставлено пана О. К. з діагнозом: тяжка відкрита ЧМТ, забій головного мозку, фрагментарно вдавлений перелом лобової кістки, забійна рана м’яких тканин в області лоба, забій правої та лівої легені. 19.02.2014 року приблизно о 09.37 хв. вищевказаний громадянин, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, помер. 20.02.2014 Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, кримінальне провадження, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному ЄРДР.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, слідство проводить слідчі (розшукові) дії.

Потерпілий (брат вбитого) уклав з адвокатом Дейнекою Вікторією Михайлівною 20.06.2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокат 26.06.2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26.06.2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 26.06.2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом в порядку ст. 93 КПК України здійснюється збирання доказів (допит свідків, пошук відео з місця події), так як на даний момент не встановлено слідством місця вбивства, особу (осіб), які вчинили злочин.

Адвокатом 15.07.14 подано клопотання про ініціювання витребування від МВС України інформації та документів щодо розміщення підрозділів МВС України на Майдані Незалежності 18.02.2014, а також щодо їх зброї та осіб, які прийняли такі накази. Слідство повідомило, що клопотання не задоволено, так як слідство вже витребувало таку інформацію, МВС України надало формальну інформацію.

Адвокатом 28.07.2014 подано клопотання щодо відкриття для ознайомлення як представнику потерпілого додаткових матеріалів кримінального провадження до закінчення досудового розслідування. Слідство частково задовольнило клопотання.

Адвокат 20.08.2014 ознайомилась із матеріалами досудового провадження. Слідством не встановлено підозрюваних по цій справі.

Адвокат було знайдено двох свідків, які є на даний момент потерпілими в інших кримінальних провадженнях, які розслідує ГПУ щодо подій 18.02.2014 року на Майдані Незалежності в м. Києві (масових розстрілах людей). Зазначені потерпілі отримали поранення 18.02.2014 року неподалік того ймовірного місця на Майдані Незалежності (ввечері), де і було поранено пана О. К. Адвокат в своєму офісі опитала цих осіб щодо тих подій, а також пред’являла цим особам фотографію пана О. К. Проте, ці свідки не знають пана О. К. Крім того, ці свідки надали адвокату відео із Інтернету, де відображені події того вечора, а також повідомили про загальну картину подій ввечері 18.02.2014 року при масовому розстрілі людей на Майдані Незалежності.

Адвокат подала зазначену інформацію та відео слідству. А слідство допитало цих осіб додатково, як потерпілих.

На запит адвоката слідство повідомило, що за останній місяць допитані працівники «Беркуту». Слідство надасть адвокату для ознайомлення нові матеріали (протоколи допитів свідків) в період із 22.10.2014 по 24.10.2014.

Слідством зібрано докази, що вказують на те, що до вбивства пана О. К. причетний О. Щ. (керівник СБУ по м. Києву і Київській області), якому пред’явлено підозру у вчиненні таких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340; ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України. В результаті злочинної діяльності О. Щ. було вбито мітингувальників, працівників міліції, нанесено тяжких тілесних ушкоджень працівникам міліції.

Станом на сьогоднішній день відкрито матеріали кримінального провадження (104 томи) для ознайомлення учасникам процесу в порядку ст. 290 КПК України, строк ознайомлення судом було обмежено до 12 лютого 2016 року.

Обвинувальний акт було передано до Шевченківського районного суду м. Києва, в якому захист обвинуваченого заявляв клопотання про закриття кримінального провадження щодо ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011).

Шевченківський районний суд м. Києва провів підготовче засідання, в якому захистом подалось клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, дане клопотання судом задоволено і повернуто прокурору обвинувальний акт.

Прокурор ГПУ подав апеляцію на дану ухвалу суду, яку Апеляційний суд м. Києва задовольнив частково, все одно повернувши обвинувальний акт прокурору,.

За цей період два рази продовжувався строк тримання під вартою, на сьогоднішній день він під вартою.

 

 Справа І.Л.

19 лютого 2015 року приблизно в 01:40 на перехресті вул. В. Житомирської та вул. Володимирської в м. Києві пан І. Л. отримав тяжкі та легкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого вогнепального поранення грудної клітки і наскрізного поранення лівої гомілки, які йому заподіяли «тітушки». Ці події відбувались під час мирних акцій протесту, які проходили в м. Києві (Революція Гідності). Події відбулись за наступних обставин: пан І. Л. із двома своїми приятелями їхав на таксі в район цього перехрестя, щоб забрати автомобіль, який вони там припаркували вдень, проте перехрестя було перекрито «тітушками» і вони нікого не пропускали. Пан І. Л. відкрив праві дверцята і почав виходити з таксі, як отримав вогнепальне поранення, впав і тоді знову отримав поранення, підвівся і почав втікати, його приятелі не постраждали.

Слідством встановлено, що пан С. К., пан О. Г. та пан Г. П. вчинили дані злочини, їм інкримінуються ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування завершено і на даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва. Обвинуваченими заявлено клопотання про розгляд справи судом присяжних. На даний час обираються присяжні. На стадії досудового розслідування потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В справу вступила в листопаді 2015 року, ознайомилась із матеріалами кримінального провадження в Генеральній прокуратурі. В засіданні 07.12.2015 року вирішувалось питання продовження строків тримання під вартою пана С. К. та пана О. Г. строк продовжено до 06 лютого 2015 року. Пан Г. П. на домашньому арешті. В цьому ж засіданні повідомлено судом, що Державною судовою адміністрацією України не надано суду список додаткових присяжних, тому засідання відкладено на 11.01.2016 року.

В засіданні 11.01.2016 року судом повідомлено, що список додаткових присяжних надійшов, проте не внесений він в автоматизований розподіл, тому засідання відкладено на 03.02.2016.

 

Справа А.Ц.

21.02.2014 приблизно о 08.00 год. в приймальному відділенні ЛШМД м. Києва по вул. Братиславській, 3 було виявлено труп пана А. Ц. без видимих ознак насильницької смерті, якого 21.02.2014 року приблизно о 07.45 год. було доставлено до вказаної установи із вул. Вербова, 8-Бв м. Києві із попереднім діагнозом: «кома невизначеної етіології, загальне переохолодження». 26.02.2014 Оболонським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, кримінальне провадження, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, слідство проводить слідчі (розшукові) дії.

Потерпіла (дружина вбитого) уклала з адвокатом Дейнекою Вікторією Михайлівною 20.06.2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокат 27.06.2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 27.06.2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 27.06.2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом в порядку ст. 93 КПК України здійснюється збирання доказів (допит свідків, пошук відео з місця події, огляд місця події), так як на даний момент не встановлено слідством особу (осіб), які вчинили злочин.

Підготовлено та подано адвокатські запити до Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги щодо надання інформації та документів щодо факту доставлення та надання медичної допомоги 21.02.2014 року цією установою невстановленій особі, яка потім була впізнана як пан А. Ц.; до Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва щодо надання інформації та документів щодо адреси виклику бригади швидкої медичної допомоги, ким був здійснений такий виклик, інше.

25.07.2014 виїзд адвоката на місце перебування вбитого 21.02.2014 (місце розташування барикади біля повороту на Гостомельське шосе), на можливі місця знайдення тіла (вул. Верболозна, 8-б, вул. Вербова, 8-б в м. Києві) з метою пошуку свідків, відео з камер спостереження та перевірки показів свідків про місце знаходження тіла.

Адвокат Дейнека подала клопотання слідчому 28.07.2014, в якому просила провести слідчі дії щодо додаткового допиту свідка Войтенка В. (лікар, який виїжджав на виклик) та встановлення і допиту осіб для з’ясування, чи викликали вони 21.02.2014 року швидку медичну допомогу та чи знаходили тіло пана А. Ц. (для з’ясування та встановлення місця події).

Адвокат 04.08.2014 опитала особу (потерпілу Цепун Ю.М.) щодо одягу вбитого пана А. Ц. та його тілесних ушкоджень при пред’явлені трупа для впізнання (складено протокол). Зазначений доказ поданий слідчому 04.08.2014 та заявлено клопотання щодо повторного допиту свідка О. Ш. Слідство листом повідомило, що не задовольняє клопотання про потовий допит, у зв’язку із недоцільністю.

Адвокат отримала відповідь із Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва, з якого вбачається, що виклик швидкої медичної допомоги був здійснений на адресу вул. Вербова, 8-б в м. Києві. Таким чином, адвокатом самостійно було документально (отримано письмові докази) встановлено місце знаходження тіла пана А. Ц. перед приїздом швидкої медичної допомоги.

Адвокат отримала відповідь із Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, якою надано ксерокопію медичної картки пана А. Ц.

Розміщено оголошення в мережі Інтернет щодо пошуку свідків, які могли бачити пана А. Ц. в ніч з 20.02.14 на 21.02.14. адвокатом здійснюється пошук свідків тих подій. На даний час адвокатом свідків тих подій поки не знайдено, інших додаткових доказів також немає.

Однією із версій адвоката щодо вбивства пана А. Ц. є та, що його було вбито так званими «тітушками», так як пан А. Ц. в ніч з 20.02.14 на 21.02.14 був на барикаді біля повороту на Гостомельське шосе (це автодорога виїзду із Києва), де брав участь з іншими жителями Києва в подіях щодо стримування «тітушок», заблокувати їм виїзд із м. Києва, в такий спосіб надати можливість правоохоронним органам затримати злочинців - «тітушок», які були задіяні злочинною владою та міліцією для придушення мирних мітингів і зібрань щодо підтримання Україною європейського вектору розвитку.

Саме тому адвокатом Дейнекою підготовлено і подано клопотання про об’єднання матеріалів цього досудового розслідування із кримінальним провадженням щодо злочинів, вчинених «тітушками», яка розслідується ГСУ Генеральної прокуратури України. Проте, Генеральна прокуратура України листом дала відповідь, що на даний час підстави для визначення підслідності кримінального провадження у вказаному провадженні за ГСУ Генеральної прокуратури України відсутні.

Таким чином, адвокатом фактично самостійно здійснюється розслідування по цій справі (пошук свідків, отримання письмових доказів). Оболонське районне управління ГУ МВС України в м. Києва. як орган досудового розслідування, проводить неефективне розслідування цього кримінального провадження.

На даний час триває досудове розслідування ГУ Національної поліції у м. Києві, призначено нового слідчого, фактично ніяких дій не проводиться. На адвокатський запит від 04.12.2015 року було надано відповідь 10.12.2015 року, що клопотання представника потерпілого про ініціювання проведення процесуальних дій (призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи) знаходиться в матеріалах кримінального провадження, зазначена експертиза не призначалась.

У 2016 році у кримінальному провадженні змінився слідчий, який задовольнив клопотання захисника про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи. Відповідно до першої експертизи, А.Ц. помер від переохолодження, з чим не погодився адвокат. При цьому нова експертиза знов вказала ту ж саму причину смерті.

 

Справа В.В.

19.02.2012 приблизно о 04.30 год. у відділенні полі травми Київської КМКЛШМД по вул. Братиславській, 3 в м. Києві помер пан В. В. який був доставлений до лікаря з вул. Велика Житомирська, 8 в м. Києві з діагнозом: ЗЧМТ, забійна рана голови, вогнепальне поранення грудної стінки зліва. 19.02.2014 Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні,. Пізніше ця справа щодо вбивства В.В. виділена в інше кримінальне провадження.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, встановлено осіб підозрюваних, зокрема, одного з підозрюваних оголошено в розшук, а іншого підозрюваного знайдено та затримано, йому було пред’явлено підозру за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України та взято під варту.

Проте, 24.06.2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) та пред’явлено підозру за новою кваліфікацією. В справі проводились слідчі (розшукові) дії.

Потерпіла пані К. В. (мама вбитого) уклала з адвокатом ЦСЗ 23.06.2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокатом 24.06.2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26.06.2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 24.06.2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом підготовлено та подано 01.07.2014 слідчому судді Печерського районного суду м. Києва скаргу на постанову прокурора від 24.04.2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, у зв’язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення. Підозрюваному К. 23.06.2014 повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) щодо пана В. В.

Підготовлено лист на ім’я Генерального прокурора України щодо перекваліфікації та зміни запобіжного заходу щодо підозрюваного з проханням втрутитися в досудове розслідування цього кримінального провадження.

Адвокатом роз’яснено та надано усну консультацію потерпілій К.В. щодо призначення та випали пенсій по втраті годувальника.

Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 17.07.2014 задовольнив скаргу адвоката і скасував постанову прокурора від 24.04.2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України.

Генеральна прокуратура продовжила досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно підозрюваного К. за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, були допитані додатково свідки і потерпілі.

 Проте, після цього 01.08.2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), і відповідно знову було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство). Постанова не оскаржувалась, так як потерпіла відмовилась її оскаржувати.

06.08.2014 слідство відкрило матеріали кримінального провадження відносно К. за ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) для ознайомлення згідно ст. 290 КПК України. Адвокат ознайомилась із матеріалами.

Щодо інших підозрюваних, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста В.В., Генеральна прокуратура України продовжує досудове розслідування, осіб встановлено, їх оголошено в розшук.

Підозрюваний К. та інші особи, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста В. В., є так званими «тітушками», які були тісно зв’язані із злочинною владою та правоохоронними органами та були задіяні ними з метою чинити опір мирним мітингувальникам (ці факти встановлено слідством).

22.08.2014 – в підготовчому засіданні в Шевченківському районному суді м. Києва, було змінено запобіжний захід підсудному з домашнього арешту на особисте зобов’язання; прийнято ухвалу про закритий розгляд справи, так як до підозрюваного вжиті заходи охорони; суд також ухвалив перейти до розгляду справи по суті.

Адвокатом підготовлено і подано скаргу на дії прокурора до ГПУ про зміну прокурора. Підготовлено заяву про відвід прокурора, клопотання про витребування документів і відеозаписів із ГПУ.

01.09.2014 – судове засідання в Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із ознайомленням іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

24.09.2014 - судове засідання Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із продовженням ознайомленням іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

Генеральною прокуратурою України на підставі скарги адвоката Дейнеки було змінено прокурора для підтримання державного обвинувачення в суді.

15.10.2014 – розпочато судовий розгляд в Шевченківському районному суді м. Києва: встановлено порядок дослідження доказів, оголошено обвинувальний акт, допитано підозрюваного.

За період з 01.07.2015 року по 30.12.2015 року судові засідання фактично не відбулись по різним причинам: хвороба, відрядження судді, зайнятість прокурора в іншому судовому засіданні, зайнятість захисника обвинуваченого в іншому судовому засіданні; так як обвинувачений був затриманий і взятий під варту по іншому кримінальному провадженню не пов’язаному із справами Майдану.

Представником потерпілої було подано 08.12.2015 прокурору ГПУ клопотання про виконання процесуальних дій, в якому просила прокурора звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення за ст. 340 КК України в одному провадженні з первісним обвинуваченням за ч. 4 ст. 296 КК України щодо обвинуваченого К. Прокурор листом від 16.12.2015 року повідомив, що дане клопотання задоволено, що під час судового слідства ним буде вжито заходів щодо висунення додаткового обвинувачення К. за ст. 340 КК України.

В 2016 році було проведено сім судових засідань.

Обвинувачений в судові засідання з’являється без охорони, тому представником потерпілого подано до ГПУ адвокатський запит щодо того, чи діють заходи безпеки щодо обвинуваченого К. у вигляді особистої охорони,. У відповіді ГПУ на адвокатський запит вказано, що заходи безпеки не скасовано і що вони діють.

В судовому засіданні 02.06.2016 представником потерпілої була зроблена заява із внесенням її до журналу судового засідання щодо прибуття обвинуваченого в судове засідання без охорони (фіксація факту).

 

 Додаткові справи «Небесної сотні»

Справа по обвинуваченню працівників беркуту Зінченка С.П., Аброськіна П. у вбивстві 20.02.2014 року 39 осіб (протестувальників, учасників мирних мітингів на вул. Інститутській в м. Києві). Серед цих осіб були вбиті пан І. К. (потерпілий– батько вбитого, з яким адвокат уклав договір про надання правової допомоги), пан Л. П. (потерпіла– мати вбитого, з яким адвокат уклав договір про надання правової допомоги).

Вбивство пана В. З., яке сталося 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській лише в 2016 році було ідентифіковано як таке, що вчинене працівниками «Беркуту».

 

Справа К., П. та З.

Проводиться судовий розгляд у справі судом присяжних, зокрема, допитуються потерпілі. Обвинуваченим продовжено строк тримання під вартою.

У березні 2016 року до справи по обвинуваченню працівників «Беркут» З. та А., яка вже знаходилась на розгляді Святошинського районного суду м. Києва (суд присяжних) було скеровано обвинувальний акт щодо пана Т., пана М., пана Я. у вчиненні ними злочинів, передбачених ст.ст. 115, 258, 262, 263, 340, 365 КК України для спільного розгляду в одному провадженні, у зв’язку із чим були об’єднані два кримінальних провадження і розгляд справи відбувся спочатку.

Судові засідання відбуваються кожного тижня у вівторок, четвер. Всі п’ятеро обвинувачених знаходяться під вартою, строк тримання під вартою продовжено.

В березні 2016 представником потерпілої Полянської Людмили Георгіівни (мама вбитого) було подано до суду цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, який судом прийнятий до провадження. По інших потерпілих Зубенко та Костенко цивільні позови були подані раніше.

 

4.3. Інші справи

 

Справа А.Р.

В березні 2012 р. А. Р. разом з трьома співучасниками за попередньою змовою на здійснення крадіжки прибули до будинку де мали бути відсутні господарі. А. Р. залишився на вулиці, а співучасники проникли до будинку де вчинили розбійний напад на власників про що не повідомили А. Р. За даним фактом було відкрите кримінальне провадження, документи щодо підозрюваного А. Р. були виділені в окреме провадження.

Свою вину А. Р. визнав, але лише у вчиненні крадіжки, а не у розбійному нападі який йому було висунуто обвинуваченням. 09.04.2013 р. судом було винесено вирок, яким засуджено А. Р. на 9 років позбавлення волі за вчинення розбійного нападу. 16.07.2013 р. рішенням апеляційної інстанції було залишено без змін вирок суду 1-ї інстанції яким засуджено А. Р. до 9 років позбавлення волі.

Не погоджуючись з даним рішенням та вважаючи себе винним лише у вчиненні крадіжки, а не розбійного нападу звернувся за правовою допомогою до адвоката Л. щодо доповнення його касаційної скарги та уточнення факту погашення його попередньої судимості.

Захисником були зібрані всі документи щодо попередньої судимості, які вказують на непогашену судимість на момент вчинення крадіжки.

02.03.2015 р. захисником було надіслано доповнення до касаційної скарги в яких були викладені порушення процесуального законодавства та невідповідність рішення Апеляційного суду обставинам справи і обґрунтовано не доведеність вини А. Р. в грабежі, оскільки в його діях наявна лише крадіжка.

12.03.2015 р. завдяки цілеспрямованій позиції захисника та наведеними доказами Вищий спеціалізований суд України частково задовольнив касаційні скарги скасувавши вирок щодо А. Р. та направив справу на повторний розгляд до апеляційної інстанції.

В апеляційній інстанції за ініціативою захисника було частково відновлено досудове розслідування та дослідженні докази які підтверджую в діях А. Р. крадіжку а не грабіж. За результатами розгляду 16.09.2015 р. судом було перекваліфіковано дії А. Р. з грабежу на крадіжку та призначено остаточне покарання у вигляді 4 років 6 місяців.

16.12.2015 р. прокурором подано скаргу до касаційного суду з вимогою скасувати ухвалу від 16.09.2015 р. за м’якістю покарання порушення процесуальних вимог.

Згідно змін законодавства день попереднього ув’язнення зараховується, як дні позбавлення волі. 19.01.2016 р. подано запит до пенітенціарної служби, щодо строку попереднього ув’язнення А. Р. та отримано дану інформацію.

18.02.2016 р. подано клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання.

15.03.2016 р. судом винесено рішення про часткове задоволення клопотання захисника та зарахування строку попереднього ув’язнення. Після набрання рішенням суду законної сили А. Р. був звільнений з місць позбавлення волі, як такий що відбув покарання.

02.03.2016 р. подано заперечення на касаційну скаргу прокурора від 16.12.2015 р.

07.04.2016 р. касаційним судом скасована ухвала про перекваліфікацію дій А. Р., а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

09.06.2016 р. апеляційним судом у задоволенні скарги А. Р. на вирок від 09.04.2013 р. відмовлено, а вирок з покаранням у 9 років позбавлення волі залишено в силі, при чому в ухвалі питання про затримання не було вирішено. Незважаючи на це А. Р. було затримано для виконання вироку, після чому поза межами судового розгляду та нарадчої кімнати судом в ухвалу додано вимогу про затримання А. Р.

Готується касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду від 09.06.2016 р.

 

Справа Ж.Б.

06.03.2015 р. Ж.Б. засуджена до 4 років позбавлення волі. 18.06.2015 р. у засудженої діагностовано ВІЛ. З цього часу її стан постійно погіршувався. Вона скаржилась та високу температуру та біль у грудях, дослідження мокротиння були негативними. Лише в 16.02.2016 р. після проведення комп’ютерної томографії грудної клітки їй було діагностовано поза легеневий туберкульоз. Після чого призначено лікування туберкульозу, антиретровірусна терапія. Незважаючи на таке лікування її стан постійно погіршувався. 17.03.2016 р. клітини СД-4 становили 7 кл./мкл., що свідчить про критичний стан здоров’я Ж.Б.

25.05.2016 р. захисник А. заключив договір на захист Ж.Б., 27.05.2016 р. до слідчого ізолятора направлено запит, щодо стану здоров’я та повної виписки з мед карти Ж.Б. відомості про стан здоров’я були наданні, але не була надана повна виписка з медичної карти.

26.05.2016 р. проведено огляд хірургом, через запалення лімфатичних вузлів, яким рекомендовано хірургічне дернування лімфатичних вузлів.

27.05.2016 р. захисник ознайомився з медичною картою засудженої.

02.06.2016 р. організовано медичний огляд незалежним інфекціоністом який рекомендував дренаж лімфатичних вузлів та не перевозити Ж.Б. на далекі відстані.

03.06.2016 в слідчий ізолятор подано заяву про невідкладне переведення Ж.Б. до спеціалізованого закладу та проведення дренування лімфатичних вузлів.

06.06.2016 р. без повідомлення захисника та всупереч рекомендацій лікаря Ж.Б. перевезено з слідчого ізолятора.

06.06.2016 р. до ДПТС України подано запит, про те куди саме було переведено Ж.Б.

08.06.2016 р. подано звернення до омбудсмена з метою забезпечення Ж.Б. належною медичною допомогою.

13.06.2016 р. отримано відповідь про направлення Ж.Б. до колонії № 63 в Тернопільській області.

20.06.2016 р. подано клопотання про звільнення Ж.Б. від подальшого відбування покарання у зв’язку із хворобами які перешкоджають відбуванню покарання.

20.06.2016 р. подано звернення до представника омбудсмена в тернопільській області з метою забезпечення Ж. належною медичною допомогою.

 

Справа Б.

12.06.2013 р. гр-н Б., мешканець с. Покотиловка, Харківського району, Харківської області, був затриманий разом із своїм братом після проведення органами міліції трьох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

13.06.2013 р. Б. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

27.06.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області Б. було обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

06.01.2014 р. за рапортом працівника СБНОН про те що Б. збував наркотичну речовину, зберігав сильнодіючі медичні препарати. Підозра Б. по ним не пред’являлася.

В ході досудового слідства та судового розгляду Б. не визнавав винуватість у скоєнні за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінованого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

10.12.2014 р. Харківським районним судом Харківської області винесено вирок, яким Б. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання - 6 років позбавлення волі.

Б. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

14.04.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Харківського районного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25.03.2016 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі.

Судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з недоставлянням свідків обвинувачення.

Справа триває.

 

 

Справа В. Б.

Пан В. Б. народився в 1975 та постійно мешкав в м. Харкові. 19 серпня 2014 року він, разом з іншими особами, які підозрювалися у вчиненні злочину, був вивезений з Харківського СІЗО до Фрунзенського райвідділу. Там вони були допитані в якості свідків. В обмін на їх зізнання у вчиненні злочину невідома особа надала їм неякісні наркотики. Він ввів їх собі внутрішньовенно. Разом з іншими особами пан В. Б. утримувався в приміщенні райвідділкку до ранку. Під час його перевезення в лікарню, він помер. Пан П. (особа, яку разом з паном В. Б. привезли до райвідділу, та який теж вживав надану їм наркотичну речовину) був поміщений в реанімацію лікарні швидкої допомоги.

Ні адміністрація СІЗО, ні міліція не повідомили матір пана В. Б. про його загибель. Вона дізналась про смерть сина від представника Харківської правозахисної групи.

Тільки після одержання повідомлення від адвоката ХПГ мати змогла звернутися до прокуратури та одержати дозвіл на поховання сина, при цьому в лікарському свідоцтві про смерть від 29.08.2014 р.,в якому вказано, що воно є попереднім, зазначено, що причину смерті не встановлено до отримання результатів додаткових експертиз.

В смерті пана В. Б. обвинувачується старший конвойної групи оперуповноважений А. Г. Відносно нього вже складено обвинувальний акт, за яким він підозрюється у скоєні злочину, передбаченого ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). З 25 лютого і по теперішній час ця справа розглядається в Фрунзенському районному суді м. Харкова. Також, в рамках даної справи, потерпіла – пані Л. Б. заявила цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

 01.09.2014 р. мати пана В. Б. подала до прокуратури Харківської області складений для неї адвокатом ХПГ повідомлення про скоєння злочину з боку службових осіб Фрунзенського РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України, проте:

1.. прокуратура Харківської області відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури м. Харкова, доказом чого є лист від 09.09.2014 р. , підписаний начальником управління прокуратури Харківської області старшим радником юстиції Н. А.

2. прокуратура м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

3. прокуратура Фрунзенського району м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратура Харківської області, доказом чого є лист від 29.09.2014, підписаний прокурором Фрунзенського району м. Харкова радником юстиції О. А.

4. прокуратура Харківської області своїм листом від 09.10.2014 р. відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України на підставі того, що 20.08.2014 р. до ЄРДР занесені відомості про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ст. 115,ч.1 КК України, при цьому з наданого витягу з кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження по П. окремо до ЄРДР не заносилося та з витягу не відомо, за якою датою та якою посадовою особою було внесено відомості про скоєння злочинів до ЄРДР.

На даний час в Червонозаводському районному суді м.Харкова знаходиться на розгляді скарга, подана в порядку ст.303 КПК України про відмову занесення до ЄРДР відомостей про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Кримінального кодексу України.

Також , до прокуратури Харківської області подано заяву про залучення в якості потерпілої мати пана В. Б.

В 2015 році обвинувальний акт передано до Фрунзенського районного суду м.Харкова відносно оперуповноваженого А. Г., а відносно двох опреуповноважених справи виділені у окремі провадження.

На даний час у суді оголошено цивільний позов пані Л. Б. Бочарової Любові про стягнення з оперуповноваженого Гапона та ГУ УМВСУ в Харківській області 1 200 000 гривень моральної шкоди та прокурором в наступному судовому засіданні планується подати клопотання про продовження домашнього арешту та відсторонення від посади.

Судовий розгляд справи триває. Рух по справі відсутній. Судові засідання не відбуваються через неявку прокурора або ігнорування розгляду справу з боку судді.

 

Справа О.Б.

05.05. 2014 р. військовослужбовцю О.Б. усно було віддано наказ про відрядження на навчання. Даний наказ він попросив роз’яснити та відмовився його виконувати оскільки спочатку його повідомили, що він відбуває на ротацію в зону АТО, а не на навчання. За фактом відмови О. Б. виконати наказ було відкрито кримінальне провадження за злочин передбачений ч. 1 ст. 402 КК України. Між О.Б. та прокуратурою було укладено угоду про визнання винуватості.

О. Б. вважає себе невинним, оскільки мав проблеми з здоров’ям, а наказ є незаконним, тому він звернувся до адвоката за захистом в кримінальному провадженні. Угода про визнання винуватості була скасована в судовому порядку, а справа направлена на дорозслідування.

Військовослужбовець О.Б. також скаржився на розлади сну, постійну тривогу, психічну напругу через проведення антитерористичної операції на території сходу де проживають його батьки. За результатами медичного огляду в військовій частині йому було виписане направлення на обстеження та лікування до психіатричної клініки в м. Києві. В клініці О. Б. було відмовлено в обстежені та лікуванні через наказ начальника військової частини.

14 липня 2014 р. за поданою заявою про злочин було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 425 КК України щодо незаконного наказу яким було відкликано направлення на лікування та за фактом не надання медичної допомоги О. Б. в клініці. 04.09.2015 р. О. Б. був визнаний потерпілим в даному провадженні. 24.11.2014 р. Слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 425 КК України, оскільки не було встановлено ознак вчинення кримінального правопорушення. Дана постанова була оскаржена в судовому порядку оскільки на досудовому слідстві було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. Досудове розслідування відновлено та виконуються вказівки які були зазначенні в скарзі про скасування постанови. 25.05.2015 р. слідчим була повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження попри наявні докази для винесення підозри службовим особам, не було виконано всі вказівки суду при розслідуванні, в зв’язку з чим 27.05.2015 р. дана постанова була оскаржена до суду. Під час відновленого досудового розслідування слідчим було виконано слідчі дії ініційовані потерпілим. Після чого 16.09.2015 р. слідчим повторно винесена постанова про закриття провадження, дана постанова була оскаржена через відсутність належної правової оцінки законності відданого наказу та надісланого листа. Судом дана скарга була задоволена, а постанова від 16.09.2015 р. була скасована. Проте слідчий залишаючи без уваги вказівки слідчого судді 30.11.2015 р. виносить постанову про закриття провадження. Дана постанова оскаржена до суду.

Серед доказів винуватості О. Б. в невиконані наказу міститься витяг з журналу в якому навпроти прізвища О. Б. присутній підпис про ознайомлення з наказом, хоча даного підпису він не ставив. 04.11.2014 р. за заявою О. Б. було відкрите кримінальне провадження за фактом підробки документів службовими особами військової частини. По даному провадженні О. Б. було допитано в якості свідка, захисником подано клопотання про визнання потерпілим О. Б. та про проведення експертизи по належності підпису. 10.07.2015 р. до органу слідства направлено запит про стан провадження. Здійснюються заходи для встановлення стадії розслідування даного провадження.

На досудовому слідстві стороною обвинувачення неодноразово було підроблено офіційні документи, порушено право на захист через відмову захиснику у допуску до державної таємниці, слідчими були отримані медичні документи О. Б. без ухвали суду, розслідування проводилось особою в якої відсутні на те повноваження. 29.10.2014 р. за даними фактами були подані зави про злочин у внесенні відомостей по даних заявах до ЄРДР було відмовлено, на це рішення було подано скаргу до суду. 04.11.2014 судом було задоволено скаргу захисника, а 05.02.2015 р. за даними заявами було розпочато розслідування всі заяви були об’єднанні в одне провадження. 23.03.2015 р. О. Б. був допитаний як свідок, була подана заява по визнання останнього потерпілим, яка не була розглянута. 17.04.2015 р. була винесена постанова про закриття провадження попри наявні докази для винесення підозри в якій було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. 17.04.2015 р. було подано скаргу до суду на постанову про закриття провадження. Судом скарга адвоката була задоволена постанова про закриття провадження скасована, триває досудове розслідування.

24.10.2014 р. обвинувальний акт щодо невиконання наказу командира О. Б. направлено до суд. Справу призначено до судового розгляду. В судовому розгляді частково дослідженні матеріали провадження, адвокатом заявлено клопотання про надання учасникам справи допуску до державної таємниці через необхідність дослідження наказів які містять державну таємницю. Дане клопотання судом було задоволено. Триває вирішення питання про допуск учасників процесу. Під час виконання клопотання про допуск захисника до державної таємниці воно було направлено не за належністю. Клопотання подано повторно. Судовий розгляд відкладено до вирішення питання про допуск до державної таємниці.

30.12.2015 р. повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження.

10.01.2016 р. дана постанова оскаржена до слідчого судді, про те судовий розгляд так і не відбувся через скасування постанови про закриття прокурором та відновлення досудового розслідування.

08.02.2016 р. в задоволенні скарги відмовлено слідчим суддею. На дану ухвалу подано апеляційну скаргу. 21.03.2016 р. апеляційна скарга задоволена, ухвала 1-ї інстанції скасована, а справа направлена до прокуратури для проведення розслідування.

 

Справа Є.Г.

Є.Г. був засуджений до довічного позбавлення волі. Даний вирок було замінено ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ та призначене нове покарання у вигляді п’ятнадцяти років позбавлення волі. Пан Є.Г. відбуває покарання з 1996 року.

24 березня 2014 апеляційний суд Одеської області виніс ухвалу про уточнення анкетних даних засуджених за вироком та вказав датою початку відбуття покарання засудженим 07 березня 2007 року.

24 квітня 2014 року адвокат звернулася із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції помилково вказав іншу дату початку відбуття покарання.

11 червня 014 року у відповідь на запит був отриманий науковий висновок Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо обчислення строку відбування покарання призначеного Є.Г., згідно якого 12.03.2011 року Є.Г., повинен вважатись таким, що відбув покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

13.06.2014 р. до апеляційного суду подано запит про те чи була направлена апеляційна скарга до ВССУ, оскільки строки на її надсилання минули, але відомості про надходження відсутні. Відповідь не була отримана.

01.07.2014 р. та 15.09.2014 р. (повторно) до ГПУ подано запит, щодо місце знаходження кримінального провадження (ст. 257 КК України) щодо Є.Г., яке було виділено та направлено на додаткове розслідування.

01.08.2014 р. до ВССУ подано клопотання з проханням повідомити адвоката про дату судового розгляду.

01.08.2014 р. до ГПУ подано заяву про злочинні дії головуючого судді який виносив вирок Є.Г., та призначив останньому довічне позбавлення волі, яке було скасовано та щодо інших порушень.

07.08.2014 р. отримано відповідь ГПУ про направлення даної заяви до прокуратури Одеської області.

10.09.2014 р. 10.09.2014 р. направлено запит до прокуратури Одеської області, щодо результатів розгляду заяви про злочин.

09.10.14 р. отримано відмову у внесенні відомостей до ЄРДР.

13.10.2014 р. до суду направлена скарга на невнесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя постановив ухвалу про направлення справи до Апеляційного суду Одеської області для вирішення питання про зміну підслідності, мотивуючи її тим що в випадку її оскарження справа буду розглядатись в суді який виносив вирок. Дана ухвала була скасована, а справа відправлена слідчому судді для розгляду.

Адвокатом було заявлено відвід слідчому судді, оскільки останній безпідставно направляючи справу для зміни підсудності. В задоволенні відводу було відмовлено, після чого 04.12.2014 р. було відмовлено в задоволені скарги про невнесення відомостей до ЄРДР.

21 серпня 2014 року судове засідання по касаційній скарзі було знято з розгляду та не відбулось, без повідомлення адвоката про підстави його зняття.

З цього приводу 11.09.2014 р. були направленні адвокатські запити до ВССУ та до Апеляційного суду Одеської області з проханням повідомити про причини не розгляду касаційної скарги адвоката, у відповідь отримано копію листа про повернення даної справи до Апеляційного суду, через той факт, що дана ухвала не оскаржується в касаційному порядку. Даний лист не можливо було оскаржити до ВСУ, оскільки це не є процесуальним рішенням та є порушення вимог КПК України.

17.12.2015 р. до апеляційного суду було направлено клопотання про уточнення строку відбування покарання. Дане клопотання було залишено без розгляду та повернуто адвокату листом апеляційного суд 15.01.2015 р. без прийняття по ньому будь якого процесуального рішення.

Було направлено звернення до омбудсмена, щодо порушення прав Є. Г., за результатами розгляду, дане звернення було направлено до ГПУ, яка скерувала до прокуратури Одеської області, яка надала відповідь, що підстав для прокурорського реагування немає.

10.03.2015 р. на особистому прийомі заступника Генерального прокурора України було подано заяву про злочини судді 1-ї інстанції та відправлення суддею касаційної скарги до Апеляційного суду Одеської області, без судового засідання, без прийняття рішення. 14.04.2015 р. отримано відповідь у відмові внесення відомостей до ЄРДР.

18.04.2015 р. адвокатом направлена скарга до ЄСПЧ з клопотанням про пріоритетний розгляд в зв’язку з позбавленням Є.Г. права на свободу, але Суд відмовив у відкритті справи за заявою в інтересах Є.Г.

11.09.2015 р. Генеральному прокурору України подано заяву про злочини судді 1-ї інстанції та відправлення суддею касаційної скарги до Апеляційного суду Одеської області, без судового засідання, без прийняття рішення. На дану заяву отримано відмову прокуратури Одеської області 01.11.2015 р.. Дана відмова проводити досудове розслідування 09.11.2016 р. була оскаржена до слідчого судді, який в її задоволенні відмовив 21.06.2016 р. під час судового засідання в режимі відеоконференції з Дарницького суду м. Києва.

Засуджений Є.Г. відбуває покарання на тимчасово не підконтрольній для державної влади території, через збройні конфлікти в країні.

Після внесення змін до законодавства, день попереднього ув’язнення суд зараховує за два дні позбавлення волі, в зв’язку з чим Є. Г. є таким, що відбував покарання. Для підтвердження перебування Є.Г. в установах попереднього ув’язнення під час судового розгляду до ДПТС 03.12.2015 р. та до МВС України 11.12.2015 р. були направленні адвокатські запити. У відповідь на які були отримана запитувана інформація та інформація, що Є.Г. відбуває покарання на не підконтрольній Україні території у виправній колонії № 60, в зв’язку з чим до омбудсмена 11.02.2016 р. було подано клопотання про переведення Є.Г. на підконтрольну територію, на що 29.02.2016 р. отримано відповідь про внесення Є.Г. до списку осіб, яких необхідно перевести.

11.01.2016 р. направлено клопотання до суду який виносив вирок та до суду під територіальною юрисдикцією Є.Г. відбуває покарання (Марківський суд). Дані клопотання були повернуті адвокату. Суд який виносив вирок, мотивував своє рішення, що це клопотання вирішується судом під територіальною юрисдикцією Є.Г. відбуває покарання. Суд за місцем відбування повернув через відсутність завірених належним чином ухвал.

01.02.2016 р. було направлено запит до апеляційного суду для отримання завірених ухвал. Дані ухвали були отримані.

26.02.2016 р. клопотання було направлено до Марківського суду з завіреними належними чином документами. Але 14.03.2016 р. без проведення судового засідання судом було винесено ухвалу про повернення клопотання адвокату, через незавірені належними чином копії документів його матері, яка заключила в його інтересах договір, та через те, що на даний час достеменно не відомо де відбуває покарання Є.Г., оскільки останній знаходиться на непідконтрольній території.

Дана ухвала від 14.03.2016 р. була оскаржена до апеляційного суд 05.04.2016 р. За результатами розгляду скарги 10.05.2016 р. апеляційний суд скасував ухвалу суду 1-ї інстанції, а справу направив на новий розгляд.

 

Справа Д.

Пан С. Д. був затриманий за обвинуваченням в незаконному обігу наркотичних речовин та 12 березня 2013 року поміщений до Київського СІЗО. В ході первинного медичного огляду при поміщенні до СІЗО у нього було діагностовано хронічну наркологічну залежність (від опіуму). Також він повідомив адміністрацію СІЗО про те, що він був пацієнтом заміщувальної терапії.

14 березня 2013 року його було направлено для проходження чергового сеансу терапії, де йому були проведені необхідні процедури. Також йому лікарями було рекомендовано пройти детоксикацію, проте проведення цієї процедури затриманому так і не було забезпечено.

18 березня 2013 року стан здоров’я пана С. Д. різко погіршився та йому було викликано наркологічну бригаду швидкої допомоги. Лікарі встановили стан абстиненції. Ускладнення медичними працівниками констатовані не були. Затриманому було надано лікарську консультацію, проте без проведення будь-яких медичних процедур та прийому затриманим ліків.

Рано вранці 26 березня 2013 року пан С. Д. помер. Медичною експертизою було встановлено причину смерті – гостра серцева недостатність.

В травні 2013 року адвокат ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення – медичної недбалості медперсоналом СІЗО до Шевченківської районної прокуратури.

Слідчий прокуратури, який проводив досудове розслідування обставин смерті пана С. Д., упродовж двох місяців не погоджувався визнати адвоката ЦСЗ представником потерпілого.

В липні 2013 року слідчий виніс постанову про закриття кримінально провадження у зв’язку з відсутністю в діях медичних працівників СІЗО складу злочину. Варто зазначити, що прокурор навіть не призначив медичну експертизу з питанням щодо можливих неправильних дій медичного персоналу СІЗО. Адвокат нарешті отримав доступ до матеріалів справи та оскаржив постанову до районного суду.

У вересні 2013 року Шевченківський районний суд скасував постанову слідчого та призначив провести нове розслідування.

Пізніше прокуратура призначила розслідування справи іншому прокурору і упродовж великого проміжку часу адвокат не був проінформований про хід справи. Новий слідчий виніс ще одну постанову про закриття кримінального провадження через відсутність складу злочину.

Інформація про дану постанову не була надана прокуратурою на запит адвоката. Лише наприкінці серпня 2015 року адвокат як представник потерпілого отримав можливість ознайомитись з рішенням прокурора та оскаржив його до районного суду.

Слухання декілька разів переносилося. Скарга повинна бути розглянута найближчим часом. У будь-якому разі, адвокат буде оскаржувати безпідставність постанови слідчого, посилаючись на те, що так і не було призначено медичну експертизу. По справі також планується підготувати скаргу до ЄСПЛ щодо порушення положень Статті 2 (медична недбалість, що спричинила смерть) та Статті 3 (відсутність належного медичного забезпечення осіб, які знаходились в стані припинення приймання наркотиків).

31 травня 2016 року слідчий виніс чергову постанову про закриття кримінального провадження.. Адвокат оскаржив цю постанову до слідчого судді і тепер очікує на розгляд цієї скарги

 

 Справа В.Д.

Здійснення захисту у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 115 КК України

30.12.2013 р. пана В. Д. було засуджено судом 1-ї інстанції до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Під час проголошення вироку пан В. Д. був відсутній в залі судового засідання. Про винесення вироку дізнався тільки після зміни режиму тримання.

Після винесення вироку пан В. Д. не мав змоги ознайомитись з вироком та матеріалами справи для подачі апеляційної скарги.

Адвокат ознайомився з матеріалами справи проте 9-й том був відсутній. Для ознайомлення з 9-м томом адвокатом подано заяву, у відповідь на яку було повідомлено про проведення службової перевірки для встановлення його місце знаходження. У відповідь на адвокатський запит було повідомлено про те, що 9-й том втрачено. Прокуратурою ініційовано відновлення втраченого тому.

За фактом ненадання матеріалів справи для ознайомлення паном В. Д. подано заяву про кримінальне правопорушення у внесенні відомостей по даній заяві до ЄРДР прокуратурою було відмовлено. Дане рішення оскаржено в судовому порядку та зобов’язано прокуратуру внести відомості до ЄРДР. За цим фактом відкрите провадження та провадиться досудове розслідування.

Через відсутність 9-го тому є неможливим підготовка та подача апеляційної скарги.

Після постійних звернень адвоката Фастівський міжрайонний суд провів виїзні засідання під час яких було поновлено дев’ятий том кримінальної справи. Вручено вирок суду пану В. Д. та погоджено графік його ознайомлення зі справою.

На рішення суду першої інстанції було подано апеляційні скарги. За результатами розгляду апеляційних скарг було ухвалено рішення про часткове задоволення апеляційних скарг та скасування вироку суду 1-ї інстанції, направлення справи на повторний розгляд.

На попередньому судовому засіданні адвокатом подано клопотання про повернення справи на додаткове розслідування через порушення прав обвинувачених які не можуть бути відновленні під час досудового слідства та визначення строку тримання під вартою у відповідності до Конвенції, тобто строком на 2 місяці, оскільки на даний час запобіжний захід обрано безстроково.

12.03.2016 р. судом клопотання адвоката були задоволенні для В.Д. було визначено строк тримання піл вартою протягом 60 діб, а справу повернули на досудове розслідування. На дану ухвалу прокуратурою в частині повернення досудового розслідування було подано апеляційну скаргу. Стороною захисту подані заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Судовий розгляд триває.

22.06.2016 р. проведено допит В.Д.. за участі адвоката щодо відомостей про зникнення 9-го тому кримінальної справи за обвинуваченням В.Д.

 

Справа М. І.

М. І. обвинувачується правоохоронними органами Російської Федерації за участь у збройному формуванні на території іноземної держави не передбачений законодавством цієї держави, з метою, що суперечать інтересам Російської Федерації.

2 квітня 2015 року М. І. був оголошений правоохоронними органами Російської Федерації у міжнародний розшук.

17 січня 2016 року працівники Запорізького управління Служби Безпеки України, затримали М. І.

19 січня 2016 року за клопотанням прокуратури Запорізької області, слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, виніс ухвалу про застосування тимчасового арешту до М. І.

9 лютого 2016 року у справу вступив адвокат ЦСЗ, який подав до прокуратури клопотання про неможливість здійснення екстрадиції М. І., оскільки існують реальні загрози застосування до М. І катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження.

25 лютого 2016 року прокуратура подала клопотання до суду про застосування екстрадиційного арешту М. І. Адвокат подав заперечення на це клопотання та надав докази, які аргументують можливість застосування до М. І. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою.

Того ж дня слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, до застосував до М. І. екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 року М. І. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця.

Два рази (24 квітня 2016 року та 23 червня 2016 року) прокуратура подавала клопотання про продовження екстрадиційного арешту М. І. Адвокатом подавалися заперечення на такі клопотання. Але слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя виносив ухвали про продовження строку екстрадиційного арешту.

29 червня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на останню ухвалу слідчого судді про продовження М. І. екстрадиційного арешту.

Засідання по справі з розгляду апеляційної скарги адвоката по суті ще не відбулося.

 

 Справа Р. М.

Р. М. обвинувачується правоохоронними органами Російської Федерації за те, що перебуваючи на території Криму він здійснював схиляння іншої особи до терористичної діяльності та здійснював підготовку у здійсненні терористичного акту.

26 лютого 2015 року Р. М. був оголошений правоохоронними органами Російської Федерації у міжнародний розшук.

16 січня 2016 року працівники Запорізького управління Служби Безпеки України, затримали Р. М.

19 січня 2016 року за клопотанням прокуратури Запорізької області, слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, виніс ухвалу про застосування тимчасового арешту до Р. М.

9 лютого 2016 року у справу вступив адвокат ЦСЗ, який подав до прокуратури клопотання про неможливість здійснення екстрадиції Р. М, оскільки існують реальні загрози застосування до Р. М катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження.

25 лютого 2016 року прокуратура подала клопотання до суду про застосування екстрадиційного арешту Р.М. Адвокат подав заперечення на це клопотання та надав докази, які аргументують можливість застосування до Р. М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою.

Того ж дня слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя, до застосував до Р. М екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 року Р. М. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця.

Два рази (24 квітня 2016 року та 23 червня 2016 року) прокуратура подавала клопотання про продовження екстрадиційного арешту Р. М. Адвокатом подавалися заперечення на такі клопотання. Але слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя виносив ухвали про продовження строку екстрадиційного арешту.

29 червня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на останню ухвалу слідчого судді про продовження Р. М. екстрадиційного арешту.

Засідання по справі з розгляду апеляційної скарги адвоката по суті ще не відбулося.

 

Справа про перешкоджання у доступі до правосуддя

Пан Г., громадянин України, відбував покарання у Темнівській виправній колонії № 100 в Харківській області. Він періодично висловлював свої скарги на незаконні дії адміністрації колонії, скаржився до різних офіційних комісій під час їхніх моніторингових візитів до колонії, через що від підлягав переслідуванням зі сторони адміністрації колонії.

Зокрема, у лютому 2012 року у нього виник конфлікт з іншим засудженим, за який на пана Г. було накладене стягнення у вигляді тримання у дисциплінарному ізоляторі протягом 11 днів. У той же час, до іншого учасника конфлікту була застосована лише догана.

Врешті решт, Управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області прийняло рішення про переведення пана Г. в іншу виправну колонію, навіть без повідомлення його про прийняте рішення. Коли спеціалізований автомобіль, у якому перевозили пана Г., під’їжджав до нової колонії, пан Г. почав нервувати через те, що він не знав цілей цього переводу та остаточний пункт призначення, та думав, що переведення є результатом помсти за його скарги на дії адміністрації колонії. У результаті, від порізав собі шкіру на передпліччі.

За таку дію пан Г. був покараний триманням у дисциплінарному ізоляторі на строк в один місяць.

У квітні 2015 року адвокат ЦСЗ подала три судові позови до Харківського окружного адміністративного суду стосовно застосування двох дисциплінарних заходів, а також стосовно необґрунтованого переведення засудженого в іншу колонію. Всі три позови були відхилені судом на підставі неправильної підсудності, і суд постановив, що скарги позови були бути розглянуті у ході кримінального процесу. Адвокат оскаржила рішення суду першої інстанції до Харківського апеляційного адміністративного суду. У червні 2015 року цей суд відмовив в задоволенні апеляції, хоча у попередньому випадку колегія суддів цього ж суду розглянула аналогічну справу по суті.

Після цього адвокат у червня 2015 року подала скарги того ж змісту до суду загальної юрисдикції, який виніс вирок по кримінальній справі пана Г. у 2010 році відповідно до правил кримінального судочинства, а саме до Комінтернівського районного суду міста Харкова. Одна із скарг була відразу відхилена судом через неправильну підсудність, стосовно інших двох суд виніс рішення, що вони повинні бути розглянуті судами іншої територіальної юрисдикції за місцем розташування колонії.

Після відмови розглядати справу по суті Комінтернівського районного суду, у липні 2016 року адвокат подав скарги до судів за місцем відбування Г. покарання: одну – до суду, де він відбував покарання під час накладення на нього дисциплінарного стягнення, іншу – до колонії, де він відбував покарання на момент звернення адвоката із скаргою до суду. Але й ці суди відмовили у розгляді справи.

Таким чином, жоден із судів як адміністративних, так і загальних зробив висновок, що справа не має розглядатись в кожному із них.

Отже, оскарження засудженими у судах законності застосування дисциплінарних заходів є досить актуальною в Україні. Ця ситуація надає адміністраціям пенітенціарних установ практично необмежену свободу в накладенні стягнень на засуджених у довільному порядку.

Адвокат ЦСЗ підготував конституційне звернення до Конституційного суду України і у квітні 2016 року подав його туди від імені пана Г. з проханням надати офіційне тлумачення порядку розгляду судами скарг, поданих засудженими на незаконні рішення, дії та бездіяльність адміністрації виправних закладів.

 

Справа з приводу вбивства співробітників ДАІ

Г. громадянин України, який приймав активну участь у масових акціях протесту в лютому 2014 року та був керівником організації «Білий Молот».

2 березня 2014 року було вбито трьох співробітників ДАІ під час виконання ними службових обов’язків. В цьому вбивстві підозрюються два члени організації «Білий молот», згодом вони були затримані, однак до сьогодні їх вина не доведена і вони перебувають під домашнім арештом. Прокурор подав клопотання слідчому судді про затримання Г., слідчий суддя задовольнив це клопотання.

21 березня 2014 року Г затримали біля його будинку невідомі особи, одягнуті в цивільний одяг. Пізніше з’ясувалося, що ці особи були працівниками міліції. З метою отримання визнавальних показань від Г працівники міліції застосували проти нього фізичну силу, зокрема, вони били його кулаками та ногами по голові та тілу, спричинили розрив барабанної перетинки металевим дротом, а також вкручували в зуби металеві шурупи.

Наступного дня суд задовольнив клопотання прокурора про затримання Г. з метою приводу та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання посилаючись на відсутність доказів, які б вказували на те, що Г. був належним чином повідомлений про необхідність з’явитися до органів, що здійснювали досудове розслідування.

04 квітня адвокат ЦСЗ подав скаргу з приводу обрання Г. запобіжного заходу. Суд задовольнив його скаргу, і Г. звільнили з-під варти.

Після отримання 27.06.2014 року результатів експертиз, допитів свідків прокурор повідомив Г. про нову підозру в тому, що останній був підбурювачем викрадення вогнепальної зброї групою осіб за попередньою змовою з застосуванням насилля небезпечного для життя, носив та зберігав вогнепальну зброю без належного на те дозволу, втягнув неповнолітнього в злочину діяльність та приховував особливо тяжкий злочин.

01 липня 2014 року прокурор виділив в окреме кримінальне провадження стосовно Г. 07 липня 2014 р. слідчий виніс постанову про зупинення розслідування та оголошення Г. в розшук. Дана постанова скасована судом 15.08.2014 р. за скаргою сторони захисту

22.10.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до суду з клопотанням про затримання Г. з метою приводу та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В той же день в затримані Г. з метою приводу було відмовлено через відсутність доказів які б вказували про повідомлення Г. належним чином з’явитись до органів слідства. 28.10.2014 р. в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу до гр. Г. було відмовлено через його відсутність в судовому засіданні та відсутності доказів про повідомлення Г. у законний спосіб про судовий розгляд. Прокурор також намагався передати розслідування цієї справи до іншої районної прокуратури.

10 березня 2015 р. на особистому прийомі заступника генерального прокурора адвокат ЦЗС подав скаргу на незаконні дії зі сторони обвинувачення при розслідуванні справи. 10 квітня 2015 р. Генеральна прокуратура надала відповідь що в ході перевірки жодних порушень нею не виявлено.

13.04.2016 р. прокурор звернувся до Генеральної прокуратури з клопотанням про продовження строку досудового розслідування до 10-ти місяців. Захистом було надано заперечення на дане клопотання, оскільки 8-ми місячний термін розслідування встановлений постановою закінчився понад рік назад, а максимально можливий (12-ть місяців) вже порушено та слідство триває понад 6-ть місяців незаконно. Дане заперечення залишене без уваги, а строки розслідування незаконно продовжено до 19.04.2016 р.

10.05.2016 р. на постанову про продовження строку досудового розслідування подано скаргу генеральному прокурору, через її незаконність та перевищення прокурором наданих йому повноважень.

Розслідування фактів жорстокого поводження при затриманні 21.03.2014 р.

Після затримання Г. поскаржився захиснику на застосування до нього сили яка проявилась в нанесенні йому ударів руками та ногами працівниками міліції по всьому тілу в тому числі голові, розриві барабанної перетинки у вушній раковині металевим дротом, вкручувані металевих шурупів в зуби, що призвело до їх пошкодження з метою підписати «явку з повинною».

31.03.2014 р. захисником були поданні відповідні заяви про злочин до міліції та прокуратури за фактом жорстокого поводження з Г. при його затриманні. 27.04.2014 року адвокат ЦСЗ направив подібну скаргу до Генеральної прокуратури України, однак остання відмовилася розслідувати справу.

25.12 2015 року адвокат ЦСЗ подав скаргу слідчому-судді про не внесення даних з приводу катування Г. до ЄДРДР. Однак ця скарга не була задоволена.

З 10.03.2015 року адвокат ЦСЗ неодноразово подав клопотання до суду через відмову введення інформації про випадок до ЄРДР.

09.04.2015 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом катування. Тим не менш, жодних дій для розслідування даного злочину з боку прокуратури не вчинялось.

Згідно відповіді на клопотання адвоката про хід досудового розслідування, справу було закрито.

Також, адвокат ЦСЗ направляв кілька запитів на отримання аудиозаписів судового засідання, під час якого Г. заявляв про катування. До сьогодні запитувана інформація не надана.

 

 Справа про жорстоке поводження з солдатами з боку військового командира

Д. - український військовослужбовець, який 24 лютого 2014 року був побитий командиром військової частини, де проходив службу. Після цього його примусово доставили до будівлі Київської міської державної адміністрації, яка розташована на Майдані Незалежності в Києві. Там він був жорстоко побитий протестувальниками, а потім, під погрозою вбивства його помістили в психіатричний заклад на 24 год.

Після цього він не міг повернутися до військової частини, щоб продовжити службу, оскільки існувала небезпека, що він знову може бути підданий тортурам. Саме тому він написав заяву про не можливість продовжувати службу. Однак керівництво військової служби відмовилося прийняти дану заяву. Крім того він звернувся до начальника військової служби з тим, що не має можливості продовжувати службу.

27 лютого 2014 року Д. подав заяву про кримінальне правопорушення за фактом його побиття і не законного тримання в психіатричному закладі. В той же день він пройшов судово-медичну експертизу і отримав експертний висновок з приводу отриманих травм.

28 лютого 2014 р. військова прокуратура внесла відомості за заявою Д. до ЄРЄР. Одночасно з цим, вона порушила кримінальну справу відносно Д., через факт припинення ним проходження військової служби. Після завершення розслідування, справу передали на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Оскільки обвинувальний акт був не коректним, слухання по справі довелось відкласти.

Адвокат написав декілька клопотань про отримання відео з камер спостереження контрольно-пропускного пункту, а також надання необхідних документів. Крім того, адвокат ЦСЗ направив запити до телеканалів «1+1» та «Інтер» про отримання відео, на яких Д. присутній у будівлі Київської міської державної адміністрації. Одночасно з цим, адвокат представляє інтереси Д. в якості потерпілого в кримінальному процесі.

29 квітня 2014 року військова прокуратура внесла відомості за фактом можливого застосування тортур, таких як нанесення порізів, опіки сигаретами та використання електрошокера невідомими особами до ЄРДР. Згодом провадження були об’єднані. Орган досудового розслідування виніс постанову про закриття кримінального провадження в частині побиття Д. посадовими особами військових частин через відсутність у діянні складу злочину. Крім того Д. не повідомили своєчасно про винесення цієї постанови.

15 вересня 2014 року адвокат ЦСЗ направив запит до військової частини. 26 вересня 2014 року у відповідь на цей запит отримав інформацію про машину, яку використовували для перевезення Д.

02 жовтня 2014 року Адвокатом ЦСЗ було направлено кілька запитів до командирів військової частини для отримання відеозаписів з камер, що знаходяться на КПП, а також для отримання необхідної документації. 14 жовтня 2014 року дане прохання залишилось без задоволення.

02 жовтня адвокат ЦСЗ направив клопотання на отримання постанови про закриття кримінального провадження. Однак цю інформацію йому не надали.

13 жовтня 2014 року Д. направив запит по справі про його побиття та 17 жовтня 2014 року отримав на нього відповідь.

05 листопада 2014 року адвокат ЦСЗ направив звернення, в якому запитував про причини не надання йому відповіді. Однак ніякої відповіді і жодних документів по справі він так і не отримав.

07 листопада 2014 року під час попереднього розгляду справи, суд, вивчивши обвинувальний акт та розглянувши клопотання адвоката повернув обвинувальний акт прокурору у зв’язку з його не відповідністю КПК. Прокурор, не погодившись з таким рішенням суду, 05 грудня 2014 р. подав на нього апеляційну скаргу

З цього приводу 25 грудня 2014 р. адвокату ЦСЗ довелося надавати в апеляційний суд письмові заперечення проти апеляції прокурора.

13 січня 2015 року, так і не отримавши відповіді на свій запит, адвокат ЦСЗ направив скаргу до Генеральної прокуратури України про не отримання документів.

19 лютого 2015 року адвокат ЦСЗ отримав постанову про закриття кримінального провадження. 27 лютого 2015 року він оскаржив цю постанову в суді. 23 березня апеляційний суд розглянувши скаргу прокурора відмовив в її задоволенні. Не дивлячись на це, прокурор майже не змінивши обвинувальний акт ще раз надіслав його до суду, чим порушив норми діючого законодавства.

14 серпня 2015 року суд відмовив у скасуванні постанови. 19 серпня 2015 року адвокат ЦСЗ направив апеляційну скаргу на дане рішення суду. 3 вересня 2015 року апеляційний суд скасував постанову про закриття кримінального провадження і направив його в поліцію на дорозслідування.

12 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення Д. судово-медичної експертизи, однак 26 листопада 2015 року він отримав відповідь с Бюро судово-медичної експертизи про неможливість проведення такої експертизи через не надання слідчим медичної документації Д.

13 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про поновлення розслідування за фактом застосування тортур до Д., однак розслідування не проводилося. Прокуратура надалі відповідь про те, що дане розслідування не проводиться більше двох місяців.

18 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення розслідування за фактом застосування до Д. тортур. 4 грудня 2015 року поліція надала відповідь, в якій вказувалося що не існує відповідного кримінального провадження.

15 та 25 грудня адвокат ЦСЗ направив запит про допит необхідних свідків.

11 січня 2016 року адвокат ЦСЗ направив скаргу на бездіяльність органів досудового розслідування до Генеральної прокуратури України. Відповідь на цю скаргу до цього часу не надана.

В кримінальному процесі за скаргою на не законні дії військових командирів, події можна описати наступним чином.

Після того, як до Д. були застосовані тортури, він подав скаргу про вчинення злочину відносно нього до прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до вищого військового керівництва. Від не міг повернутися до військової частини для продовження служби через небезпеку бути підданим жорстокому поводженню знову. З цієї причини він написав заяву про неможливість подальшого проходження служби. Керівництво військової частини не зареєструвало його заяву.

27 березня 2014 року Д. намагався продовжити свою службу. Він прибув до військової частини зі своєю сестрою та її донькою, однак ні її, ні її маленьку дитину не пустили на територію військової частини, і більше того – затримали. Д. в той же час звернувся до поліції, і тільки за допомогою працівників поліції його сестра та її дочка були звільнені. Потім Д. знову намагався продовжити проходження служби, але не міг це зробити через розпорядження вищестоячого командира.

01 липня 2014 року Д. було повідомлено про підозру через його відсутність на службі протягом місяця без поважних причин.

07 листопада 2014 року під час попереднього судового засідання, суд розглянув обвинувальний акт, і через його не відповідність КПК України повернув його прокурору. Прокурор не погоджуючись з таким рішенням суду направив апеляційну скаргу 05 грудня 2014 року. 25 грудня 2014 року адвокат ЦСЗ надав до апеляційного суду письмові заперечення проти скарги прокурора.

23 березня 2015 року апеляційний суд не задовольнив скаргу прокурора. Прокурор знову подав до суду обвинувальний акт, який не відповідає нормам діючого КПК України, практично не змінивши його.

14 серпня 2015 року суд відмовив у скасуванні постанови. 19 серпня 2015 року адвокат ЦСЗ направив апеляційну скаргу на дане рішення суду. 3 вересня 2015 року апеляційний суд скасував постанову про закриття кримінального провадження і направив його в поліцію на дорозслідування.

12 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення Д. судово-медичної експертизи, однак 26 листопада 2015 року він отримав відповідь с Бюро судово-медичної експертизи про неможливість проведення такої експертизи через не надання слідчим медичної документації Д.

13 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про поновлення розслідування за фактом застосування тортур до Д., однак розслідування не проводилося. Прокуратура надалі відповідь про те, що дане розслідування не проводиться більше двох місяців.

18 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення розслідування за фактом застосування до Д. тортур. 4 грудня 2015 року поліція надала відповідь, в якій вказувалося що не існує відповідного кримінального провадження.

23 грудня 2015 року під час попереднього судового засідання суддя повернув обвинувальний акт прокурору для його доопрацювання.

11 січня 2016 року адвокат ЦСЗ направив скаргу на бездіяльність органів досудового розслідування до Генеральної прокуратури України. Відповідь на цю скаргу до цього часу не надана.

16 березня 2016 року Апеляційний суд розглянув скаргу прокурора. Рішення суду першої інстанції скасовано і направлено на новий розгляд.

 

Справа О. К.

К. був затриманий працівниками правоохоронних органів та побитий ними.

8 червня 2015 року у зв’язку з отриманими травмами К. зробили операцію.

10 лютого 2016 року Селидівський міський суд Донецької області засудив К. до 12-ти років позбавлення волі за вчинення розбою.

10 березня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на вирок Селидівського міського суду Донецької області.

30 травня 2016 року адвокат звернувся до начальника медичної частини Артемівської установи виконання покарань №6 з проханням перевести К. до лікарні травматологічного профілю. В цей же день адвокат подав скаргу начальнику Артемівської установи виконання покарань №6 про ненаправлення К. на МСЕК для встановлення групи інвалідності. Також адвокат подав адвокатський запит Департаменту охорони злоров’я Донецької обласної державної адміністрації про надання Орієнтовного переліку закладів охорони здоров’я для надання медичної допомоги особам, узятим під варту.

2 червня 2016 року апеляційний суд Донецької області скасував вирок Селидівського міського суду Донецької області та направив кримінальне провадження на новий судовий розгляд.

4 червня 2016 року адвокат подав скаргу слідчому судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області про звільнення К. з-під варти, оскільки питання про подальше утримання К. не було вирішено апеляційним судом.

11 червня 2016 року подано адвокатський запит про надання довідки про стан здоров’я К., надання його медичної документації та переліку випадків, в яких не проводилася відео конференція в зв’язку із поганим самопочуттям К.

Артемівська установа виконання покарань №6 надіслала лист, яким відмовила направити К. на лікування до установ пенітенціарної служби, оскільки він не є ув’язненим, а також відмовила К. у наданні медичної допомоги в слідчому ізоляторі. У зв’язку з цим адвокатом було подано позов до Артемівського міськрайонного суду Донецької області. У позові адвокат просив визнати не направлення К. до лікувального закладу пенітенціарної служби прямою дискримінацією.

Адвокат подав скаргу на начальника медичної частини Артемівської установи виконання покарань №6 про неналежне надання медичної допомоги К.. Після чого К. було виписано з медичної палати та взагалі йому перестала надаватися медична допомога. У зв’язку з цим, 28 червня 2016 року адвокатом було подано скарги Начальнику Головного територіального управління юстиції про переслідування К. за подання скарг. Того ж дня адвокат подав скаргу Начальнику Артемівської установи виконання покарань №6 про припинення надання медичної допомоги.

 

 Справа Ю.К.

Ю.К. обвинувачується у вчиненні разом з паном С. злочинів, передбачених ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 146 КК України.

У березні 2013 року пан С. розірвав шлюб зі своє дружиною, однак згодом між ними виник конфлікт щодо розподілу майна. Одного дня пані С. прийшла до авто-траспортної станції, де працював Ю.К. Вона поскаржилася на фізичне насилля, яке застосовувалося до неї вдома і попросила поговорити з її чоловіком. Ю.К. переповів цю історію своїм знайомим із батальйону “Айдар”.

23 вересня 2014 року Ю.К. та його товариші під’їхали на автомобілі до будинку, де проживала пані С. Вони зайшли у двір, щоб спитатися, чи продовжує чоловік погано поводитися з нею і порадили телефонувати до лікарні або до батальйону “Айдар”, якщо щось трапиться. Після цього Ю.К. повернувся до автотранспортної станції, щоб відремонтувати свій автомобіль.

У той же день Ю.К. їхав повз будинок, де проживала пані С. Він вийшов з машини, щоб стежити за подіями, які будуть відбуватися. Він не брав участь у вказаних подіях і виступав лише свідком того, як пана С. били. Пізніше він дізнався, що пан К. зазнав серйозних тілесних ушкоджень, його вивезли, погрожували, а його машину вкрали.

7 грудня 2014 року до Ю.К. застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У січні 2015 року Голосіївський районний суд м. Києва почав розглядати справу за обвинуваченням Ю.К.

На сьогоднішній день справа слухається по суті, був допитаний потерпілий С., частково оголошені письмові докази. Судові засідання часто відкладаються з різних причин, змінюється склад суду, прокурор також подавав клопотання про зміну підсудності. Обвинувачені своєї вини не визнають.

Адвокат вступила в справу з 16.05.2016 року, брала участь в судових засіданнях 30.05.2016 (продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Ю.К., суд продовжив тримання під вартою на 60 діб), 14.06.2016 (оголошення письмових матеріалів 2 тому справи). Наступне засідання відбудеться 14.07.2016.

 

Справа І.Л.

22 березня 2016 року Рішенням Позачергової V сесії VII скликання Кегичівської районної ради було звільнено І.Л. з посади директора-редактора малого інформаційно-видавничого підприємства «Наш край», у зв’язку з достроковим розірванням контракту за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї.

Вказане звільнення відбулось з численним порушенням норм чинного трудового законодавства.

Уже пройшло три судових засідання по справі. За цей час сторони дали пояснення

Відповідачі ніяким чином не спростовують той факт, чому вона була звільнена перебуваючи у відпустці, в чому проявляється систематичність порушення умов контракту і чому її не попередили за два тижні про майбутнє звільнення за порушення умов контракту.

Наступне судове засідання буде 07 липня 2016 року.

 

 Справа Л.

Л. обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України.

Л. обвинувачується в тому, що він, ніби то, спільно із гр. Д. вчинив розбійні напади та вбивства з метою заволодіння чужим майном в Черкаській області задля заволодіння транспортними засобами, грошима та зброєю.

27.12.2009 року Л. Було затримано працівниками міліції та доставлено до Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області де до нього застосовувався фізичний та психологічний тиск з метою отримання від останнього зізнання та показань щодо вчинення злочинів.

28.12.2009 року проводиться обшук в помешканні Л. який на цей день не мав правового статусу підозрюваного.

29.12.2009 р., під примусом Л. підписав протоколи явки з повинною та заяву про відмову від захисника незважаючи на вимоги кримінально-процесуального закону, який передбачає обов’язкову участь останнього з моменту затримання, якщо попередня кваліфікація передбачає довічне позбавлення волі. Підтвердженням попередньої правової кваліфікації, яка передбачає довічне позбавлення волі є постанова про об’єднання кримінальних справ від 14.09.2009 р. якою порушено кримінальну справу по факту вчиненого умисного вбивства працівника «Укрпошти», за ознаками злочину , передбаченого п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України та по факту вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

30.12.2009 року та 31.12.2009 року, без участі захисника, проводилися слідчі дії за участю Л. а саме відтворення обставин та обстановки події злочину та перегляд відеозаписів слідчих дій, результати яких в подальшому лягли в обвинувачення Л.

Окремою Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 27.04.2015 року встановлено, що в ході судового розгляду справи було з’ясовано ряд порушень, які неприпустимо допускати правоохоронним органам на стадії досудового розслідування.

28.04.2015 року Вироком Придніпровського районного суду Л. засуджений до довічного позбавлення волі. Захиснику Л. був вручений примірник вироку за яким Л. засуджений до 15 років позбавлення волі. Придніпровський районний суд, за власною ініціативою, після оголошення вироку провів засідання та виніс ухвалу за якою визнав примірник вироку та його електронний варіант, яким Л. засуджено до 15 років, недійсним.

30.03.2016 року. ухвалою Апеляційного суду Черкаської області скасовано вирок Придніпровського районного суду від 28.04.2015 р. у зв’язку із порушенням суддями таємниці наради кімнати (на підставі проведеного службового розслідування) та направлено справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

06.07.2015 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д. були внесені відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань, які внесені згідно окремої ухвали Придніпровського районного суду.

29.04.2016 року слідчим була винесена Постанова про закриття кримінального провадження відкритого за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д.

12.06.2016 року адвокатом подано скаргу до Придніпровського районного суду на постанову слідчого про закриття кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д.

Справа за обвинуваченням Л. у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України знаходиться на стадії попереднього розгляду в Придніпровському районному суді м. Черкаси.

 

 Справа Р.Л.

Під час чергового візиту до БВК № 70 правозахисників ХПГ дізнались, що засуджений Р. Л. хворіє на цукровий діабет і з його слів не отримує належного лікування. Зазначене проявляється в тому, що працівники медичної частини не проводять аналізів, невчасно надають (а інколи взагалі не надають) уколи інсуліну, адміністрація колонії протягом тривалого часу не відправляла засудженого до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету, у зв’язку із погіршенням здоров’я. Родичі засудженого передавали в передачах інсулін, тести для вимірювання цукру в крові, інші медичні засоби. Цими засобами і відбувалось лікування засудженого в БВК №70.

Після численних усних звернень засудженого 27.11.2014 він був направлений до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету 1 типу в умовах стаціонару. Зараз знаходиться в БВК № 70.

Адвокатом подано 03.08.2015 року до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. до ДПтС України, БВК № 70, третя особа Управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Судом відкрито провадження у справі. Відбулось судове засідання 30.09.2015, на якому були присутні всі учасники процесу, відбувся розгляд справи по суті, відповідачі заперечували проти позову, подали свої заперечення, в яких вказали, що хвороба цукровий діабет є прогресуючою хворобою, тому цілком нормально, що у хворого Р.Л. відбувається з часом погіршення здоров’я, що пана Р. Л. колонія регулярно відправляла на планове лікування. А також надали копію медичної картки із Бердичівської міської лікарні, де вказано скільки інсуліну видано на Р.Л., а також копії актів відмов від інсуліну паном Р. Л. Адвокатом в цьому судовому засіданні після почутої позиції відповідачів було заявлено клопотання про надання часу для подання додаткових доказів та письмових пояснень.

24.11.2015 через канцелярію суду адвокатом було подано письмові пояснення та клопотання про доручення нових доказів про притягнення пана Р. Л. до дисциплінарної відповідальності адміністрацією колонії в період відмов паном Р. Л. від інсуліну, у зв’язку із чим слід оцінювати критично такі відмови Р.Л. від вживання інсуліну, які зафіксовані в актах та медичній картці.

Розгляд справи було призначено на 30.11.2015 року, проте адвокат була зайнята в іншому процесі, у зв’язку із чим подала клопотання 24.11.2015 про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд відклав розгляд справи на іншу дату, чергове судове засідання призначено на 25.01.2016 року.

 25.01.2016 Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення, яким у задоволенні позовних вимог Р.Л. відмовив. В подальшому дане рішення не оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку у зв’язку із відсутністю підстав для оскарження.

 

Справа М-Л.

Пан М-Л є громадянином України, який на сьогоднішній день проживає на території Дніпропетровської області.

1 жовтня 2004 року дружина пана М-Л померла під час клінічних випробувань у Дніпропетровській лікарні.

8 листопада 2006 року прокуратура Дніпропетровської області відкрила кримінальну справу за ч. 1 ст. 139 КК України (ненадання медичної допомоги без достатньої підстави, що призвело до смерті пацієнта), котра пізніше була перекваліфікована за ч. 1 ст. 140 КК України (неналежне виконання професійних обов’язків). Кримінальна справа була відкрита тільки через два роки після настання смерті особи.

23 січня 2013 року інформація про вчинений злочин була зареєстрована у ЄРДР у відповідності до новоприйнятого КПК України.

У березні 2013 року пан Ф. Був повідомлений про підозру у вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 140 та ч. 2 ст. 364 КК України

31 жовтня 2014 року кримінальне провадження було закрито на підставі відсутності складу злочину у діях лікаря. Провадження було закрито через десять років після можливого вчинення злочину.

У листопаді 2014 року юрист ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи та подав скаргу відповідно до ст. 303 КПК України на рішення слідчого щодо закриття кримінального провадження.

26 грудня 2014 Бабушкінський районний суд Дніпропетровська відмінив рішення про закриття кримінального провадження. Суддя встановив, що слідчий не встановив кількість лікарських засобів, які були надані пацієнту, доктор не був допитаний щодо суті справи, не було встановлено коли і як було надано медичну допомогу особі.

Після поновлення розслідування подано ряд скарг на дії та бездіяльність слідчого та прокурорів, а також вимоги, та пропозиції щодо завершення розслідування в найкоротший термін. Також було ініційовано проведення ново комісійної експертизи для прискорення передачі справи до суду.

Розслідування у справі триває.

Справа М. та А.

03.12.2015 р. о 19:30 пан З. М. (надалі – М.) та його неповнолітній брат К. А. (надалі –А.) незаконно без рішення суду були затримані біля власного будинку працівниками Голосіївського управління поліції, нібито з метою дачі пояснень з приводу крадіжки велосипеда з боку М. При затриманні протокол не складався і до М. та А. були застосовані спеціальні засоби – наручники.

Приблизно о 20:30 в той же день, на різних автомобілях, М. та А. були доставлені до Голосіївського управління поліції та допитані у різних кабінетах з приводу крадіжки. Під час допиту М. у коридорі пролунав крик. На крик працівники поліції вибігли з кабінету у коридор, а в слід за ними намагався вийти і М., так як він переживав, що це кричить його неповнолітній брат А., який у той момент вже був допитаний та перебував у коридорі. Проте М. із застосуванням фізичної сили та побоїв з боку працівників поліції був зупинений та повернутий в кабінет де на нього вдягнули наручники.

В кабінеті М. пробув приблизно до 01:30 год. 04.12.2015 р. Після цього його утримували в Голосіївському управлінні поліції до вечора 04.12.2015 року звідки вже його відвезли до ізолятора тимчасового тримання.

О 18:45 год. 04.12.2015 р. в присутності адвоката М. було повідомлено, що він затриманий в порядку ст. 208 КПК України і нібито він 03.12.2015 р. о 20 год. 30 хв. скоїв злочин передбачений ч.2 ст. 345 КК України та йому вручено повідомлення про підозру відомості про які були внесені 03.12.2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань фактом нанесення ним тілесних ушкоджень працівникам Голосіївського управління поліції під час виконання останніми своїх службових обов’язків.

Адвокатом було підготовлено та подано до суду 05.12.2015 р. заява про проведення судово-медичної експертизи М. та Клопотання про невідкладне звільнення підозрюваного о М. з під варти та обрання щодо нього запобіжного у вигляді особистого зобов’язання.

05.12.2015 р. до М. судом було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та судом за заявою адвоката судом було доручено прокуророві провести судово-медичну експертизу М щодо нанесених йому тілесних ушкоджень працівниками поліції.

08.12.2015 р. адвокатом підготовлено та подано Прокуратури Голосіївського р-ну м. Києва заяви про злочин з боку працівників правоохоронних органів щодо незаконного затримання М. та А.

08.12.2015 р. адвокатом подано до УП в Голосіївському два адвокатських запити щодо затриманнями поліцейськими М. та А.

09.12.2015 р. адвокатом підготовлено та подано звернення до омбудсмена з приводу незаконного затримання М. та А.

29.12.2015 р. адвокатом подано повторні запити до УП в Голосіївському два адвокатських запити щодо затриманнями поліцейськими М. та А., а також запит до регіонального центру з надання безкоштовної правової допомоги у м. Києві щодо призначення від 04.12.2015 р. безкоштовного адвоката М.

29.12.2015 р. Апеляційним судом міста Києва була розглянута апеляційна скарга адвоката на рішення суду першої інстанції про обрання до М запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в задоволенні якої було відмовлено.

02.03.2016 року вручено клопотання про продовження строку досудового розслідування до 04.03.2016 р.

М. за участю адвоката допитаний в якості потерпілого в кримінальному провадженні порушеному щодо працівників поліції на підставі заяв про вчинення кримінального правопорушення відносно М. та його брата.

Зважаючи на те, що до 04.03.2016 р. клієнт та адвокат не повідомлені про продовження строку досудового розслідування, останнє є не законним. Вибрано очікувальну тактику по справі, з метою максимального порушення процесуальних строків по справі та порушення розумності строків досудового розслідування.

 

Справа М. та Г.

14 лютого 2016 року Г. разом з М., які проживають в сел. Хорошево, Харківської області, відпочивали в нічному клубі, розташованому в Комінтернівському районі м. Харкова.

Під час перебування в клубі разом зі своїм односельцем та іншим знайомим односельця вийшли на вулицю. Оскільки на вулиці було холодно вони зайшли погрітися у під’їзд дому, що знаходився поблизу клубу.

Знаходячись у під’їзді, не знайомий їм хлопець дістав з карману білий порошок. В той же момент до під’їзду увійшли двоє працівників міліції, одягнуті в цивільне. Вони представились працівниками поліції і обшукали речі М. і Г., а також їх знайомих.

Через деякий час до під’їзду під’їхала службова машина поліції, і М. та Г. повезли до Київського відділу поліції. Працівники поліції заборонили М. та Г. повідомити своїх батьків про затримання.

В приміщені київського відділу поліції працівники поліції знову обшукали речі та верхній одяг М. та Г., забрали їх мобільні телефони та студентські посвідчення. Працівники міліції нецензурно лаялися в присутності М. та Г., знущались над М. та Г, погрожували їм фізичною розправою, не давали зв’язатися з батьками або іншими особами. Також працівники міліції погрожували взяти М та Г. під варту.

Загалом, М. та Г. перебували у Київському відділі поліції більше 4 год., при цьому не маючи зв’язку з родичами і перебуваючи під постійним психологічним тиском. Там, вони, під впливом тиску, підписали невідомі їм документи.

15 лютого 2016 року М. та Г. звернулись до адвоката ЦСЗ. На наступний день адвокат ЦСЗ склав повідомлення про злочин, вчинений працівниками поліції, і направив його в Прокуратуру Харківської області.

Прокурор прийняв ці заяви, однак не вніс данні про них до ЄРДР. З цього приводу адвокат ЦСЗ 29 лютого 2016 р. направив до суду 2 скарги, з метою зобов’язання внести відомості про вчинений злочин до ЄРДР.

Інший адвокат ЦСЗ представляв інтереси М та Г. у суді. 04 квітня 2016 року суд зобов’язав прокурора внести відомості про вчинення злочину проти М. до ЄРДР. 05 квітня винесена аналогічна ухвала відносно Г.

Прокуратура розпочала розслідування, а потім 25 травня 2016 р. об’єднала провадження М. та Г. в одне.

30 травня 2016 року прокурор закрив кримінальне провадження. При цьому він посилався на дані допиту працівників поліції. Оскільки прокурор мав допитати М та Г., їх батьків та осіб, які знаходилися з ними у під’їзді, а також дослідити Журнал відвідувачів, 10 червня 2016 р. адвокат ЦСЗ подав скаргу до суду на цю постанову. Судовий розгляд по даній скарзі триває.

 

 Убивство школярки

В листопаді 2015 року в віддаленому районі Харківської області в лісосмузі знайшли труп дівчини. Як виявилось, це була 15-річна школярка М., мешканка Краснокутського району, на тілі якої були виявлені ознаки сексуального контакту.

Поліція швидко затримала компанію молодиків, яких бачили із загиблою дівчиною востаннє, але більшість з них після допиту зразу звільнили. Рідні дівчини почали переживати, що ця справа не буде розслідуватись належним чином, оскільки серед підозрюваних були діти заможних селян. І звернулись до Харківської правозахисної групи.

Адвокат ЦСЗ взяв справу, щоб представляти потерпілу сторону. Він провів власне адвокатське розслідування, опитав рідних, зібрав інформацію про друзів загиблої М. Оскільки справа була резонансною, то її розслідування передали до регіонального управління національної поліції в Харківській області. В якості підозрюваного притягли одного односельчанина загиблої, а його брата – за крадіжку мобільного телефону, яку останній скоїв , коли дівчина була вже мертва.

20 березня 29016 року досудове розслідування було завершено, і справу передали на розгляд до суду. Зважаючи на те, що в районному суді за місцем вчинення злочину, було недостатньо суддів для колегіального судового розгляду цієї справи, справу передали до Богодухівського районного суду Харківської області.

Спочатку обвинувачений визнавав свою вину у вчиненні умисного убивства, але згодом, коли справу передали до суду, він заявив, що зізнання він зробив внаслідок катувань працівниками поліції, а насправді його участь в подіях, пов’язаних з цим злочином, полягала лише в тому, що він на своєму автомобілі довіз інших компанію разом із М. до лісосмуги.

Адвокат ЦСЗ за допомогою інформації, отриманої від рідних, намагається отримати докази участі у цьому загадковому вбивстві ще й інших осіб.

 

Справа про антиукраїнську газету

Адвокат Л. в якості кореспондента 14.11.2014 р. брала участь у візиті до Бердичівської виправної колонії №70 у складі комісії в порядку ст. 24 Кримінально виконавчого кодексу України. На території вказаної колонії засуджені передали адвокату Л. газету «Общественно-политическое движение «Новороссия».

Адвокатом Л. була направлена заява про злочин до Служби безпеки України та управління Служби безпеки України у Житомирській обл., щодо розповсюдження на території Бердичівської виправної колонії №70 газети «Новороссия», яка містить заклики до сепаратизму та повалення існуючої влади. Згідно даної заяви було відкрито кримінальне провадження.

 В подальшому управління СБУ в Житомирській обл., адвоката Л. допитали в якості свідка.

До адвоката Л. звернулися 14 засуджених, які відбували покарання у Бердичівській виправній колонії №70 щодо захисту їх інтересів під час проведення допиту в якості свідків по даному кримінальному провадженні. Адвокат захищав інтереси вказаних осіб під час їх допиту.

За результатами проведеного досудового розслідування слідчим 27.08.2015 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

Дана постанова 06.09.2015 р. була оскаржена до слідчого судді. Перед засіданням адвокатом було подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи, проте всупереч процесуального кодексу в задоволенні даного клопотання було відмовлено. В зв’язку з даною відмовою адвокатом було заявлено відвід судді в задоволенні якого було відмовлено. Даний факт отримав розголос у ЗМІ, після чого суддя самостійно відмовився від даної справи, а справа була надана на розгляд іншому судді.

За результатами розгляду скарги на постанову про закриття та дослідженням матеріалів справи слідчим суддею 25.12.2015 р. було прийнято рішення в задоволенні скарги та скасуванні постанови про закриття кримінального правопорушення, вказано на необхідність проведення додаткових дій органом досудового розслідування.

На виконання ухвали було відновлено досудове розслідування. 28.04.2016 р. слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Після отримання даної постанови було проаналізовано реєстр судових рішень де було встановлено вирок, що набрав законної сили, в якому особу засуджено за розповсюдження газети, яка містила антидержавний характер, що підтверджувалось судово-лінгвістичною експертизою. Проте в даній постанові проведена експертизи того ж випуску газети стверджувала про відсутність антидержавних закликів. Також під час відновлення слідства не були виконані вказівки слідчого судді.

 За таких обставин постанова про закриття кримінального провадження була оскаржена до слідчого судді 10.05.2016 р.

 Зараз адвокат чекає на розгляд справи слідчим суддею.

 

Справа І. Н.

Під час чергового візиту до БВК № 70 правозахисників ХПГ дізнались, що засуджений пан І. Н. хворіє на цукровий діабет і з його слів не отримує належного лікування. Зазначене проявляється в тому, що працівники медичної частини не проводять аналізів, невчасно надають (а інколи взагалі не надають) уколи інсуліну, адміністрація колонії протягом тривалого часу не відправляла засудженого до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету, у зв’язку із погіршенням здоров’я. Родичі та знайомі засудженого передавали в передачах інсулін, тести для вимірювання цукру в крові, шприци, інші медичні засоби. Цими засобами і відбувалось лікування засудженого в БВК №70.

Після численних усних звернень засудженого 27.11.2014 він був направлений до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету в умовах стаціонару. Під час лікування в цій колонії крім цукрового діабету 2 типу було діагностовано ще одне захворювання – туберкульоз легень, після проходження курсу лікування цукрового діабету засудженого було направлено до Херсонської виправної колонії № 61 для лікування туберкульозу, де йому було присвоєно 2 групу інвалідності. По сьогоднішній день проходить там лікування.

Адвокатом 25.06.2015 подано позовну заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. в Шевченківський районний суд м. Києва до відповідачів ДПтС України, БВК № 70, третя особа Управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області.

Судом відкрито провадження у справі і 18.08.2015 року відбулось судове засідання, на якому були присутні всі учасники процесу, відбувся розгляд справи по суті, відповідачі заперечували проти позову, подали свої заперечення, в яких вказали, що хвороба цукровий діабет є прогресуючою хворобою, тому цілком нормально, що у хворого І.Н. відбувається з часом погіршення здоров’я, що І.Н. колонія регулярно відправляла на планове лікування, що у пана І. Н. раніше був вже туберкульоз легень і що він відновився знову, що туберкульоз був виявлений під час лікування в Стрижавській колонії, після якої його відправлено на лікування туберкульозу в Херсонську виправну колонію. А також надали копію медичної картки із Бердичівської міської лікарні, де вказано скільки інсуліну видано на пана І. Н. Адвокатом в цьому судовому засіданні після почутої позиції відповідачів було заявлено клопотання про надання часу для подання письмових пояснень.

24.11.2015 через канцелярію суду адвокатом було подано письмові пояснення. 09.12.2015 року відбулось чергове судове засідання, на якому суд прийняв рішення і проголосив вступну та резолютивну частину рішення, судом було відмовлено позивачу в задоволенні позову.

Адвокат 16.12.2015, 22.12.2015 подав до суду заяву про видачу повного тексту рішення, проте рішення не було готове.

19 січня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

24 лютого 2016 року Апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін

15 березня 2016 року адвокат звернувся з касаційною скаргою, у задоволенні якого було відмовлено 01 червня 2016 року.

 

 Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

На 20.12.2013 р. літня жінка була побита в її власній квартирі співробітником міліції у нетверезому стані, який був затриманий співробітниками оперативної групи міліції.

На 31.12.2013 р. було порушено кримінальну справу за статтею 125 Кримінального кодексу України (тілесні ушкодження невеликої тяжкості).

У березні 2014 року ця жінка звернулася до ХПГ із заявою про надання правової допомоги. Вона була представлена адвокатом ЦСЗ.

У березні 2014 року адвокат подав скаргу в прокуратуру Орджонікідзевського району, в якій він просив провести розслідування злочину, скоєного співробітником міліції.

Прокуратура не відповіла на цю скаргу. Скарга не була включена у матеріали кримінальної справи.

У квітні 2014 року адвокат ознайомився з матеріалами справи і виявив, що обвинувальний акт був відсутній, про що він зазначив під час ознайомлення. В описовій частині підозру вказується, що співробітник міліції підозрюють у відповідності зі статтею 125 і статтею 162 КК, але основна частина підозри стосується лише статті 125.

09.07.2014 р. адвокат брав участь в судовому засіданні. Його клопотання про те, щоб, співробітники міліції, які заарештували міліціонера, який побив літню жінку в якості свідків, було відхилено суддею Клименко на тій підставі, що клопотання не містять домашню адресу міліціонерів і їхні ім’я та по батькові. До судового засідання прокурор просив адвоката не повідомити суду під запис, що обвинувачений був співробітник міліції, так як суддя закриє справу на підставі відсутності в його діях складу злочину.

22.12.2015 р. відправлено адвокатський запит на ознайомлення та копіювання матеріалів наглядового провадження.

18.12.2015 р. у судове засідання не з’явився прокурор, у зв’язку з цим його було перенесено на 26.01.2016 року.

16.12.2015 р. адвокат подав скаргу на суддю Кліменко в Вищу Дисциплінарну комісію суддів.

 03.12.2015 р. Судове засідання знову не відбулося через перебування судді в нарадчій кімнаті.

10.11.2015 р. проведено судове засідання на якому визначено порядок дослідження доказів. 08.11.2015 р складено позовну заяву та подано до суду

15.10.2015 р. відбулося підготовче судове засідання, та справа призначена до розгляду.

17.09.2015 р. Зроблено повідомлення про підозру Полянському та цією ж датою підписано обвинувальний акт.

11.08. 2015 р. Визнано законним представником Бабусіїїсина та опитано його в якості свідка

30.07.2015 р. Суддя Маслов повернув обвинувальний акт прокурору

02.07. 2015 р. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області скасовано вирок судді Кліменко.

Справа направлена на розгляд до суду першої інстанції, однак рух по справі відсутній. Судові засідання не відбуваються через неявку прокурора або ігнорування розгляду справу з боку судді.

 

Справа С.

Пан С. є громадянином України, що постійно проживає у Херсоні. Протягом довгого часу він хворіє на ВІЛ та вимушений вдаватися до антиретровірусної терапії. Раніше він був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК України (зберігання наркотичних засобів без мети збуту), а також вчинив злочин повторно після свого умовно-дострокового звільнення.

Пан С. підозрювався у вчиненні трьох епізодів злочину, передбаченого ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

11 червня 2015 року суд обрав міру запобіжного заходу С. у формі тримання під вартою. Адвокат негайно звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, вказуючи на незаконність рішення та невідповідність його нормам чинного законодавства. Однак Апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції.

Відповідно до пояснень пана С., він був спровокований на вчинення злочину таємним агентом поліції, так званим закупним. До цього моменту він не мав власного бажання вчинити злочин.

Справа досі слухається у Новокаховському районному суді Херсонської області. Адвокат вживає зусиль для доведення провокації вчинення злочину.

24 грудня 2015 року суд першої інстанції розглянув клопотання адвоката щодо зміни міри запобіжного заходу С. Відповідно до прийнятого рішення, С. був звільнений з-під варти, а міра запобіжного заходу йому була змінена на домашній арешт.

Протягом 2016 року проведено 8 судових засідань, на яких допитано частину свідків обвинувачення.

На даний момент С. скасовано запобіжний захід.

 

 Справа С-ва.

03.02.2012 р. гр-н С., мешканець м. Харкова, раніше судимий, працюючий, був фактично затриманий органами міліції за підозрою у вчиненні злочину передбаченому ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

06.02.2012 р. ухвалою суду С. обрано тримання під вартою.

09.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова К., в умовах Харківського СИЗО, С. було пред’явлено обвинувачення та проведено його допит без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

29.04.2015 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова Н. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

22.01.2016 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова К. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова К. та Н. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України,

01.02.2016 р. за ухвалами слідчого судді К. відсторонена від посади, та до неї застосовано – особисте зобов’язання.

12.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Н. відсторонений від посади.

В ході досудового слідства ні К., ні Н. не визнавали винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази їх винуватості є беззаперечними.

01.03.2016 р. обвинувальний акт щодо К. надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова.

04.03.2016 р. обвинувальний акт щодо Н. надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова.

З 10.03.2016 р. на прохання потерпілого С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

Відносно К.: в ході судового слідства допитані майже всі свідки, обвинувачена та потерпілий. Судовий розгляд декілька раз відкладався в зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченої та занятістю судді.

Відносно Н.: хід судового слідства затягується у зв’язку з неодноразовим заявленням стороною захисту необґрунтованих відводів прокурору та судді. Адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо витребування додаткових доказів по кримінальному провадженню, заявлено клопотання про доступ до документів які можуть слугувати доказами.

Наразі, обидві справи тривають.

 

 Справа Ш.

Гр. Ш. був фактично затриманий 27.09.2014 р. за підозрою у вбивстві своїх батьків, але протокол затримання був складений лише 29.09.2014 р. В період часу з 27 по 29 вересня Ш. перебував у приміщенні міліції без захисника де на нього здійснювався психічний та моральний тиск після чого працівники міліції дали усні покази, що нібито Ш. зізнався у вбивстві батьків та вказав приблизне місце їх поховання.

Вироком від 20.05.2015 р. Ш. був встановлений винним у подвійному вбивстві своїх батьків з особливою жорстокістю та засуджений до довічного позбавлення волі. Серед основних доказів вини було покладено письмовий документ який був вилучений у співкамерника Ш при обшуку. в якому Ш. нібито зізнається у вбивстві та вказує на місце знаходження одного з знарядь вбивства. На даний вирок захистом було подано апеляційну скаргу.

Обвинувальний вирок щодо Ш. був перевірений судом апеляційної інстанції 02.11.2015 р. та залишений в силі.

На стадії касаційного Ш. звернувся за допомогою до адвоката Л. 28.04.2016 р. Адвокатом було перенесено судове засідання через необхідність ознайомитись з матеріалами справи та підготувати доповнення до касаційної скарги Ш. Доповнення до касаційної скарги були підготовленні, підписані Ш. та направленні до касаційного суд. 02.06.2016 р. Судове засідання було перенесено через необхідність надати сторонам час для ознайомлення з доповненнями до касаційної скарги.

 

Справа Р. Ш.

Пан Р. Ш. народився в 1977 році. 19 серпня 2012 року його незаконно затримали та вивезли до приміщення Орджонікідзевського райвідділу міліції. Там працівники міліції жорстоко катували його протягом ночі, тим самим змусивши підписати зізнання у скоєнні злочину.

На ранок, побоюючись продовження катувань, пан Р. Ш. в викинувся у вікно з 4 поверху райвідділу. Неодноразово відносно пана Р. Ш. виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Потім ці постанови скасовувались слідчим суддею.

Тільки 3 квітня 2014 року відомості про вчинення діянні передбаченого ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) були внесені до ЄРДР. 13 червня 2014 вдалося подати скаргу на тривалість розслідування. 27 червня прокурор Харківської області Рубан виніс постанову про відмову у визнанні пана Р. Ш. потерпілим та постанову про закриття кримінального провадження. 15 липня 2013 року Прокуратура Харківської області скасувала постанову про закриття кримінального провадження, а 27 серпня 2013 р. Червонозаводський суд м. Харкова скасував постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим.

10 вересня 2013 р. Слідчий прокуратури Харківської області Ковальовим повторно виніс постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим. Ця постанова також оскаржувалось через суд.

Також, подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 120 КК України (доведення до самогубства) до прокуратури Харківської області. Ця заява не була внесена до ЄРДР. 15 серпня 2014 року Суд зобов’язав прокуратуру внести за цією заявою відомості до ЄРДР та розпочати досудове слідство.

Протягом 2014 року потерпіла сторона неодноразово подавала скарги на тривалість строків досудового розслідування. В квітні 2015 року було складено обвинувальний акт відносно оперуповноваженого Орджонікідзевського райвідділу. За цим актом слідчий обвинувачується в скоєнні злочинів, передбачених ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) та ст. 127 КК України (катування, вчинене за попередньою змовою групою осіб). На даний момент справа розглядається судом.

Рух по справі відсутній. Судові засідання не відбуваються через неявку прокурора або ігнорування розгляду справу з боку судді.

 

Справа Т.

На початку липня 2015 року до адвоката звернувся Т. з проханням надати правову допомогу. Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Адвокат вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, Т. обвинувачувався у збуті наркотичних засобів – опію ацетильованого, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року.

Під час судового засідання 19.10.2015 року прокурором вручено Т. новий обвинувальний акт. Прокурор відмовився від обвинувачення по епізоду від 13.05.2015 року так як захисник просив визнати зібрані докази по цьому епізоду недопустимими.

Адвокат вважає, що у сторони обвинувачення відсутні докази скоєння Т. злочину і по епізоду від 25.06.2015 року. Більш того, він вважає, що Т. був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим Т. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України. Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення Іванова І.І., який пояснив, що Т. збув йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію».

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

Крім цього, зі слів Т., він в матеріалах кримінального провадження не ставив своїх підписів, окрім як в протоколі затримання.

Під час судового провадження будемо ініціювати проведення почеркознавчих експертиз.

Якщо буде підтверджена підробка підписів, будемо ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Зі слів Т., після фактичного затримання, працівники міліції умисно, безпідставно заподіяли йому тілесні ушкодження, так як він не зізнавався у злочині.

Наявність тілесних ушкоджень підтверджена довідкою лікаря місцевої лікарні та зафіксована при доставлені до СІЗО.

В проведенні почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підробки підписів Т. судом відмовлено.

Було призначено та проведено судові дебати по справі. В ході дебатів вказано на ряд невідповідностей по справі, в тому числі ні розбіжності у показах свідків.

Під час останнього слова Т. заявив клопотання про додатковий допит свідків, яке судом було задоволено.

Дата чергового судового засідання судом не визначена.

Протягом 2016 року проведено 4 судових засідань в суді 1 інстанції.

09.02.2016 року Т. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що є його власністю.

На даний час призначено розгляд справи в апеляційній інстанції на 04.07.2016 року.

 

 Справа Є.

Пан Є. є громадянином України, що на сьогоднішній день проживає у м. Херсон.

Пан Є. підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 КК України. Йому інкримінували три епізоди збуту наркотиків.

13 березня 2015 року пану Є. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак відповідно до усно наданої ним інформації він брав участь у спеціальній операції, організованій працівниками правоохоронних органів як закупний. Він не зберігав наркотичні засоби вдома, а вилучені у нього препарати йому раніше передали працівники міліції.

28 квітня 2015 почав роботу над справою на етапі дослідження доказів.

Юрист встановив, що до затримання пан Є. протягом шести років проходив замісну терапію у лікарні як особа залежна від наркотичних засобів. Але після затримання терапія була припинена. Відповідно до усних пояснень пана Є., його щоденна доза замісної терапії складала 25 мл. Після затримання його доза була зменшена до нуля протягом всього трьох років.

Також адвокат звернувся до обласної прокуратурою із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом його затримання та незаконного обвинувачення. До сьогоднішнього дня жодної відповіді від органів прокуратури отримано не було.

Справа пана Є. розглядалася Новокаховським районним судом Херсонської області. Оскільки свідки двічі не з’явилися до суду, розгляд справи по суті так і не розпочався.

Пан Є. був допитаний у суді.

У 2016 році відбулося шість засідань по справі.

Так 14 березня 2016 року був визнаний винним у вчиненні злочину та йому було призначено покарання у вигляді шести років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Адвокат звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак до сьогоднішнього дня засідання по справі не було призначено.

 

Справа Є. Б.

Пані Є.Б. громадянка України, журналіст, яка займалася оформленням спогадів родичів героїв Небесної Сотні.

З початку 2014 року пані Є.Б. за власною ініціативою та за власний рахунок почала збирати інформацію про героїв так званої Прикарпатської Небесної сотні шляхом проведення візитів до родичів героїв. Інформація, яку зібрала пані Є.Б., була опублікована на сайті інтернет-газети «Вікна», а також у спільноті «Небесна Сотня» в соціальній мережі «Фейсбук».

1 березня 2016 року, Є.Б. випадково побачила друковане видання «Книга Скорботи, Пам’яті і Шани України. Івано-Франківська область. Герої Революції Гідності», в якій були опубліковані її статті, без надання на це відповідного дозволу. Більше того, під статтями не було зазначено авторство Є.Б., а одна із статей надрукована під авторством іншої особи.

3 березня 2016 року пані Є.Б. звернулася до Комунальної організації з вимогами принести їй публічне вибачення та припинити розповсюдження цього видання, крім того вона вимагала вилучити вже розповсюджені примірники.

У відповіді від Комунальної організації від 01 квітня 2016 року вказувалось на виконання інших дій, не пов’язаних із скаргою Є.Б., а саме: не вилучено наявні примірники і не припинено поширювати їх, а також не зроблено публічне вибачення з боку Комунальної організації.

З цього приводу Є.Б. звернулася за допомогою до юристів ЦСЗ і в червні 2016 за допомогою юристів ЦСЗ до суду була подана позовна заява про захист авторських прав. Судовий розгляд даної справи призначений на серпень 2016 року.

 

Справа З.

До адвоката звернувся пан З. для захисту його прав в суді у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 309 КК України (2 епізоди).

Останній раніше судимий та інкримінований злочин він скоїв під час не відбутої частини покарання.

Вважаю, що докази, на які посилається сторона обвинувачення, є неналежними.

Зі слів клієнта, працівники міліції змусили його «взяти на себе» зберігання наркотиків без мети збуту, інакше «повісили б» збут.

У 2016 році проведено 6 судових засідань.

На даний час призначено попередній розгляд справи у зв’язку із зміною суду за територіальністю.

 

5. Успішні справи в національних судових процесах

 

Справа С.А.

Заявник, пані С. А., проживає у м. Харків.

У вересні 2015 року вона була звільнена з посади програміста, незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані С.A. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані С.A. на колишній посаді.

21 січня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані С.A. була поновлена на колишній посаді.

22 березня 2016 року пані С.A. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані С.A. оскаржила це звільнення до суду.

20 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги пані С. А. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані С.А. була поновлена на колишній посаді.

Юрист ЦСЗ готує аналогічні справи для пані Є. Д та О. З., які перебувають у ситуації, аналогічній до справи пані С.А.

 

Справа Бо.

 На початку липня 2015 року до адвоката ЦСЗ звернувся Бо. з проханням надати правову допомогу. Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Адвокат вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Бо., серед іншого, обвинувачувався у двох епізодах збуту та зберіганні наркотичних засобів.

19.10.2015 року по даній справі Великолепетським районним судом винесено вирок щодо обвинуваченого.

На даний час готується до подачі апеляційна скарга на вирок.

Обвинуваченому призначено судом першої інстанції покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

Апеляційна скарга надіслана до суду.

В апеляційній інстанції Бо. виправдано за фактами зберігання, збуту наркотичних засобів та звільнено із зали судового засідання.

Крім цього адвокат вважав, що Бо. був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим Бо. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення І.І., який пояснив, що Бо. збув йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію». Однак на момент затримання не було перевіреної інформації, яка б свідчила про вказані факти і слідчий не зміг вчасно встановити її достовірність.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення працівників міліції до кримінальної відповідальності за незаконне затримання пана Бо. за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

 До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

 15 жовтня 2015 року Великолепетихівський районний суд Луганської області визнав Б винним у вчиненні ухиляння від виконання вироку суду у вигляді виправних робіт (ст.389 КК), незаконне зберігання наркотичних речовин (ст.309 КК) та збут наркотичних речовин (ст.307 КК)..

Юрист звернувся із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що оперативна закупівля наркотичного засобу була проведена з порушенням встановленого законом порядку, відтак, докази, отримані під час цієї негласної операції, не можуть бути використані для визнання пана Бо. виннимб як отримані незаконним шляхом.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області визнав аргументи захисту і виправдав пана Бо. як у незаконному зберіганні наркотичних засобів, так і їх збуті виправдав, залишивши без змін вирок у частині визнання його винним в ухилянні від виконання рішення суду, призначивши йому покарання замість 8 років позбавлення волі всього два з половиню роки. Оскільки пан Бо. вже фактично відбув покарання, його звільнили з-під варти у залі суду.

 

Справа Дразман та інші

Перший заявник – пані В.Д. і третій заявник пані І.Д. в даний час проживають в м. Харків, Україна. Другий заявник, пан М.Л. служить в зоні антитерористичної операції в Україні.

3 травня 2001 року Г. їхав на машині та збив доньку пана Л., яка гуляла по вулиці. Вона померла від травм. Два пасажири в автомобілі, в тому числі Д. - син пані В.Д. і батько пані І.Д., помер. Інші два пасажири отримали поранення, але залишилися живими.

4 травня 2001 року поліція порушила кримінальну справу стосовно Г. за порушення правил безпеки дорожнього руху, що потягли за собою загибель людей. У невстановлений день перший і другий заявники подали цивільні позови, які були приєднані до матеріалів кримінальної справи.

10 квітня 2002 року кримінальна справа була закрита через відсутність у діях Г. складу злочину.

15 квітня 2002 року це рішення було скасовано як необґрунтоване і направлено на подальше розслідування.

У листі від 5 червня 2002 року вищестоячі органи поліції повідомили заявникам, що до співробітників поліції, через яких виникла затримка в кримінальному процесі, була застосована дисциплінарна відповідальність.

У листопаді 2002 року справу було передано на розгляд Куп’янського районного суду Харківської області (далі - районний суд) для розгляду по суті. В ході судового розгляду районний суд призначив технічну експертизу для усунення невідповідностей доказової бази.

20 серпня 2010 року районний суд визнав, що звинувачення проти Г. є необґрунтованими і виправдав його. Цивільні позови першого і другого заявників були залишені без розгляду.

3 лютого 2011 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення суду від 20 серпня 2010 року і направив справу на новий розгляд.

20 травня 2011 року третій заявник вступив в процес в якості цивільного позивача.

17 червня 2011 року районний суд припинив кримінальну справу стосовно Г., у зв’язку із закінченням терміну давності.

8 вересня 2011 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення від 17 червня 2011 року та направив справу на новий розгляд.

21 грудня 2011 р районний суд визнав, що Г. порушив правила безпеки дорожнього руху, однак, звільнив його від покарання у зв’язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності. Районний суд також частково задовольнив цивільні позови першого і другого заявників.

15 березня 2012 року апеляційний суд Харківської області скасував вищевказане рішення і закрив кримінальну справу у зв’язку із закінченням строку давності. Суд зазначив, що заявники мають право подати цивільні позови в порядку цивільного судочинства.

19 червня 2012 року Вищий спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справах залишив в силі рішення від 15 березня 2012 року.

У 2012 році адвокат ЦСЗ скаржився відповідно до Статей 2 і 6 § 1 Конвенції, на те, що розслідування і подальший судовий розгляд щодо обставин смерті їх родичів не були ефективними; судам не вдалося правильно встановити факти та коректно застосовувати внутрішнє законодавство, цивільні позови не були розглянуті національними органами протягом значного періоду часу.

12 серпня 2015 року юристи ЦСЗ підготовили і надали до ЄСПЛ зауваження у відповідь на аргументи українського уряду від 19 червня 2015 року.

З жовтня 2015 року адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення експертизи оцінки майна Г. з метою виконання рішення суду про передачу його права власності на квартиру в м. Куп’янськ Харківської області пані Д. і пану Л.

У 2016 році юристами ЦСЗ було підготовлено та подано до Куп’янського міськрайонного суду цивільний позов в інтересах пані В.Д. та пані І.Д. проти пана Г. щодо компенсації моральної шкоди.

Навесні 2016 року суд задовольнив позовні вимоги та присудив на виконання судового рішення передати пані В.Д. та пані І.Д. право власності на 1/3 частину квартири, що належить пану Г.

29 червня 2016 року Апеляційний суд Харківської лишив в силі рішення суду І-ї інстанції.

 

Справа Г.

Г. громадянин України, який на даний момент проживає у Львівській області.

В грудні 2013 року громадянка М. звернулась до поліції із заявою про збут їй наркотичного засобу «субітексу» паном Г. За її заявою було розпочато досудове розслідування, однак реальні слідчі дії проводилися лише через 6 місяців після реєстрації даної заяви. В липні 2013 року після проведення двох оперативних закупок Г. затримали.

Адвокат ЦСЗ вступила в справу. Суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок по факту незаконного виготовлення та зберігання наркотичних засобів відносно Г. При цьому суд першої інстанції проігнорував доводи адвоката, які підтверджували не винуватість Г. Відповідно до протоколів обшуку та спостереження за об’єктом один з оперативних співробітників одночасно перебував у двох місцях. Поняті були допитані тільки через місяць після проведення слідчих дій, їх показання є дослівними. Більше того, в ході судового розгляду не була допитана заявниця М.

Адвокат ЦСЗ підготував і подав апеляційну скаргу на вирок суду до апеляційного суду Львівської області, який скасував вирок і направив справу на новий судовий розгляд.

 

Справа Б.К.

До адвоката Центру стратегічного захисту звернувся неповнолітній Б.К., якого було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України (хуліганство за обтяжуючих обставин) та призначеного покарання у вигляді двох років позбавлення волі. Одночасно суд своїм вироком звільнив Б.К. від відбуття покарання з випробуванням в один рік. На момент засудження Б.К. виховувався у багатодітній родині.

16 грудня 2015 року Б.К. знов був засуджений Дворічанським районним судом Харківської області за вчинення хуліганства з призначенням покарання у вигляді двох років позбавлення волі. Враховуючи наявність попереднього вироку, остаточне покарання йому було визначено у вигляді двох років та одного місяця позбавлення волі.

Адвокат негайно звернувся до суду з апеляційною скаргою. У своїй сказі він вказав на численні порушення у ході досудового та судового слідства. Так, суд не розглядав питання про слухання справи у закритому режимі. Судовий розгляд проводили за відсутності потерпілого. Під час судового засідання були досліджені неналежні докази, а вік засудженого не було визначено як пом’якшуючу обставину при призначенні покарання. Також суд не вирішив питання про відвід

22 лютого 2016 року вирок суду першої інстанції був скасований Апеляційним судом Харківської області. Б.К. був звільнений з-під варти у залі суду. Суд апеляційної інстанції повернув справу до суду першої інстанції.

23 червня 2016 суд першої інстанції розглянув клопотання адвоката про зміну кваліфікації злочину. Суд задовольнив клопотання та перекваліфікував злочин на більш м’який (без обтяжуючих обставин).

 

Справа К.

26 січня 2014 року пана К. було заарештовано за зберігання наркотичних речовин з метою збуту (ч.2 ст.307 КК України) та збут наркотичних речовин (ст.309 КК України). Того ж дня йому було вручено повідомлення про підозру.

17 травня 2014 року Московський районний суд м. Харкова обрав пану К. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

17 грудня 2014 року пан К. був визнаний винним вироком Московського районного суду та йому було призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі.

9 червня 2015 року згадане вище рішення було відмінене ухвалою Апеляційного суду Харківської області. Матеріали справи були направлені до суду першої інстанції для нового розгляду.

Упродовж нового судового розгляду строк тримання під вартою пана К. продовжувався тричі за клопотанням прокурора. Останній стверджував про наявність ризиків, проте доказів існування таких ризиків суду так і не надав.

Пан К. та його адвокат багато разів подавали клопотання про зміну запобіжного заходу. В обґрунтування своїх клопотань вони стверджували, що прокурор не надав доказів існування будь-яких ризиків. Більше того, такі ризики відсутні внаслідок того, що пан К. має постійне місце проживання в м. Харкові та його літній батько потребує догляду з боку сина. Також стан здоров’я пана К. такий, що йому самому необхідний медичний догляд, який не може бути наданий в умовах СІЗО.

29 травня 2016 року суд задовольнив клопотання адвоката пана К. та обрав останньому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Нарешті особа, яка упродовж більше ніж двох років утримувалась в СІЗО без обвинувального вироку щодо неї, була звільнена.

 

Справа Куксова

Пана К. було затримано за підозрою у вчиненні вбивства та крадіжки. Він утримувався під вартою з 2012 року. В обвинувальному акті значиться, що пан К. задушив свою коханку та вкрав її мобільний телефон.

Пан К. багато разів робив заяви про свою невинуватість, однак Лозівський міськрайсуд Харківської області визнав його винуватим та призначив йому п’ятнадцять років позбавлення волі. Пізніше вирок було скасовано, а справу повернено до суду першої інстанції для проведення нового розгляду. Тим не менш, Лозівський міськрайсуд вдруге виніс обвинувальний вирок щодо пана К. та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі.

Після скасування вироку, адвокатом було встановлено факт фальсифікації єдиного прямого доказу – висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої жертва тримала в руці пасмо волосся, що належало пану К.

Судовий розгляд триває дотепер через численні перенесення судових засідань. В особливості, у справі пана К. не було судового розгляду упродовж пів року. Однією з головних причин перенесень судових засідань була відмова адміністрації СІЗО етапувати пана К. до приміщення Лозівського міськрайсуду, яку вони пояснювали браком державного фінансування.

Адвокат пана К. подав численну кількість клопотань про зміну запобіжного заходу щодо пана К., які були залишені судом без задоволення.

У травні 2016 року адвокат подав ще одне клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому зазначав, що стан здоров’я пана К. сильно погіршився упродовж його тримання під вартою. Далі, пан К. не мав можливості отримувати належну медичну допомогу в умовах СІЗО. Більше того, ризики протиправного впливу пана К. на ведення розслідування або його переховування від правоохоронних органів зникли через те, що пан К. має сильні родинні зв’язки та він більше не вживає алкогольні напої. Нарешті, клопотання про зміну запобіжного заходу було задоволено та пана К. звільнили з-під варти.

 

 Справа Кр.

К., 03.03.1973 р.н. засудженого згідно вироку Апеляційного суду Рівненської області від 09.07.2008 року за п.п. 4,12,13 ч.2 ст. 115 КК України і призначено йому покарання у виді чотирнадцяти років позбавлення волі, яке він відбуває у Софіївській виправній колонії (№45)

Під час моніторингової місії у Софіївській виправній колонії (№45) адвокатом було виявлено факт утримання у виправній колонії К., який повинен бути звільнення від відбування покарання по стану здоров’я, так як його хвороба відносить до переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

27.04.2015 р. адвокатом було направлено запит до Софіївської виправної колонії (№45) з проханням надати інформації про стан здоров’я засудженого та надати довідки про діагноз та лікування.

У відповідь на запит 20.05.2015 р. була надана інформація, що за період відбування покарання К. неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з різного роду серйозними проблемами зі здоров’ям, серед яких:

-       неспецифічний аорто-артеїт (хвороба Бюргера);

-       гострий Q-інфаркт міокарду нижньої стінки лівого шлуночку від 03.10.2008 р.;

-       Гіпертонічна хвороба ІІ ст.;

-       Виразковою хворобою шлунку;

-       Помірно виражена склеротична ангіопатія сітківки обох очей;

-       Постінфарктний кардіосклероз;

-       Ішемічна хвороба серця та інші хвороби.

З моменту початку відбуття покарання неодноразово проводилось хірургічне втручання щодо ампутацій частин кінцівок К. Станом на сьогоднішній день у К. високі ампутації ніг на рівні середньої третини стегон, висока ампутація правої руки на рівні середньої третини плеча, висока ампутація лівої руки на рівні верхньої третини плеча.

З 24.11.2006 р. К. встановлена І (перша) група інвалідності Рівненською між рай МСЕК № 1 – довічно.

29.05.2015 р. адвокатом в інтересах К. до Софіївського районного суду Дніпропетровської області клопотання про звільнення від покарання за хворобою.

24.10.15 р. за клопотанням адвоката суд повторно призначив спеціальну лікарську комісію про медичний огляд К.

21.12.15 р. за клопотанням адвоката суд призначив судово-медичну експертизу щодо наявності у К. захворювань які дають йому змогу звільнення від подальшого відбування покарання, оскільки висновок повторно призначеної судом спеціальної лікарської комісії був ідентичний попередньому висновку у якому говорилося про відсутність перешкод пов’язаних зі станом здоров’я К. у подальшому відбуванні ним покарання.

15.03.2016 р. за результатами розгляду клопотання його було задоволено, і ухвалено звільнити К. після набрання законної сили.

21.03.2016 р. прокуратурою подано скаргу на ухвалі про звільнення К.

22.04.2016 р. подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора. За результатами розгляду рішення 1-ї інстанції було скасовано через технічні порушення, а саме відсутність частини звукозапису процесу, а справу направлено на новий судовий розгляд.

13.06.2016 р. за аналогічних показань свідків та доказів по справі судом 1-ї інстанції проголошено протилежне рішення, яким в задоволенні клопотання про звільнення К. – відмовлено.

19.06.2016 р. захистом подано апеляційну скаргу на рішення суду 1-ї інстанції.

 

Справа про умовно-дострокове звільнення

На початку грудня 2015 року комісія Темнівської виправної колонія №100, що розташована у Харківській області, відмовила у зверненні до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення (УДЗ) засудженому Л., який відбув необхідну частину покарання. При прийнятті рішення не звертатися з таким клопотанням до суду, було використано характеристику на нього.

Як часто буває в таких випадках, характеристика на засудженого не містила всієї інформації, яка б характеризувала його з позитивного боку, натомість Л. характеризувався посередньо, відтак, не довів своєю поведінкою та ставленням до праці, що він виправився. При цьому одним із головних аргументів адміністрації колонії було те, що він не вдосконалює своїх професійних навичок не працевлаштований на виробництві в промисловій зоні колонії. В дійсності ж за час перебування в колонії в поведінці Л. не було жодних випадків порушення ним правил відбування покарання, а працювати на виробництві він припинив у зв’язку з переведенням його адміністрацією колонії до суспільно-корисної праці іншого характеру.

Вірячи в свою правоту, Л. вирішив за захистом свого права на УДЗ до суду, для чого звернувся по правову допомогу до Харківської правозахисної групи. Адвокат Центру стратегічних справ (далі – ЦСЗ) поспілкувався з Л., ознайомився з необхідними документами із його особової справи та склав клопотання до суду із проханням застосувати до засудженого Л. УДЗ.

В ході судового розгляду справи на підставі тих же самих документів, які використовувала адміністрація колонії, відмовляючи у зверненні до суду з поданням про УДЗ, адвокату Токареву вдалося довести, що їхній зміст доводить факт виправлення Л. під час відбуття покарання в колонії, містить низку інформації, що характеризує його з позитивного боку, зокрема, що він не мав жодного стягнення , при цьому отримав три заохочення, дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом, з відповідальністю відноситься до виконання робіт з благоустрою установи.

Одночасно, були спростована негативна інформація про те, що Л. він не вдосконалював своїх професійних навичок (була представлена копія свідоцтва електрогазозварювальника, отримана в колонії), і не працював на виробництві в колонії. Також суду була надана характеристика на Л. з осередку Церкви христової, як на віруючу людину, яка духовно переродилася, займається благоустрієм молитовної кімнати, є відповідальним за духовну літературу, серйозно та сумлінно ставиться до виконання цих громадських обов’язків.

Вислухавши доводи Л. та його адвоката, а також, заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти УДЗ, 10 лютого Харківський районний суд Харківської області прийняв ухвалу про застосування до Л. умовно-дострокового звільнення.

Прокурор подав апеляцію на ухвалу суду першої інстанції, хоча для цього не було жодних підстав, оскільки суд першої інстанції саме на підставі дослідження всіх матеріали особової справи Л. дійшов висновку про його виправлення.

24.03.2016 року апеляційний суд Харківської області відмовив прокурору в задоволенні апеляційної скарзі залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Проте адміністрація колонії фактично звільнила Л. з виправної колонії лише на 11-й день після проголошення рішення апеляційного суду.

З цього приводу адвокат ЦСЗ 28 березня 2016 року подав до прокуратури Харківської області заяву про вчинене кримінальне правопорушення щодо невиконання судового рішення та незаконного тримання під вартою Л. Прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження, але адвокат оскаржив таку бездіяльність до Червонозаводського районного суду м. Харкова, який 13.43.2016 р. зобов’язав прокуратуру внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

На теперішній час розслідування у цьому провадженні не завершено, але, зважаючи на практику розслідування заяв на незаконні дії правоохоронних органів, перспектива направлення справи до суду є низькою. Виходячи з цього, Л. має наміром подати скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції в аспекті тримання його у виправній колонії впродовж 10 діб після

 

 Справа М.Б.

Заявник, пані М. Б., проживає у м. Куп’янськ, Харківської області.

23 вересня 2015 року вона була звільнена з посади старшого слідчого незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані М. Б. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані М.Б. на колишній посаді.

1 березня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані М.Б. була поновлена на колишній посаді.

22 березня 2016 року пані М.Б. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані М.Б. оскаржила це звільнення до суду.

19 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги частково. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані М.Б. була поновлена на колишній посаді, однак не у складі нової Національної поліції.

13 червня 2016 року Апеляційний адміністративний суд Харківської області залишив рішення суду першої інстанції у силі.

 Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення у суді касаційної інстанції, розгляд справи триває.

 

 Справа О.М.

Заявник, пані О. М., проживає у м. Харків.

15 жовтня 2015 року вона була звільнена з посади старшого слідчого незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані О.М. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані О.М. на колишній посаді.

10 лютого 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані О. М. була поновлена на колишній посаді.

23 березня 2016 року пані О.М. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані О.М. оскаржила це звільнення до суду.

27 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги частково. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані О.М. була поновлена на колишній посаді, однак не у складі нової Національної поліції.

Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення у суді апеляційної інстанції, розгляд справи триває.

 

Справа М.

Засуджений пан М. утримувався з Запорізькому слідчому ізоляторі де до нього з боку адміністрації ізолятора була застосована сила та погрози, що його етапують до колонії де уб’ють. За даним фактом відкрите кримінальне провадження проте розслідування ведеться неефективно.

Як стало відомо згодом дане провадження було закрите 29.12.2015 р. без повідомлення про це заявника М. 16.02.2016 р. захисником подано запит для отримання даної постанови. Відповідь та постанова не була надана, що було оскаржено до генеральної прокуратури. Після отримання постанови про закриття провадження вона була оскаржена до слідчого суді 26.04.2016 р. Слідчим суддею постанова про закриття кримінального провадження була скасована 05.05.2016 р.

27.02.2015р. після етапування в колонію до М. була застосована надмірна сила працівниками колонії, за даним фактом 02.03.2015 р. відкрите кримінальне провадження де М не визнаного потерпілим, хоча останньому були спричиненні значні тілесні ушкодження.

31.03.2015 р. слідчим була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 01.04.2015 р. процесуальним прокурором було скасовано дану постанову через її передчасність і продовжено розслідування та надано вказівки для слідчого.

12.05.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. Дана постанова була оскаржена до суду. 28.07.2015 р. Судом була скасована дана постанова. 26.11.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 14.12.2015 р. дана постанова оскаржена до суду. 20.04.2016 р. в задоволенні скарги та скасуванні постанови – відмовлено. 25.04.2016 р. направлено скаргу на ухвалу слідчого судді до апеляційного суду. 20.05.2016 р. в задоволені скарги було відмовлено, а ухвала слідчого судді залишена в силі. Готується заява до ЄСПЛ щодо порушення ст. 3 Конвенції.

За фактом нанесення значних тілесних ушкоджень М. захисник подав звернення до Генерального прокурора, керівника пенітенціарної служби, керівника міністерства юстиції, уповноваженого з прав людини для забезпечення належного розслідування даного факту. (проте ефективне розслідування так і не проведено)

Задля приховання факту побиття М. працівники колонії та засуджені подали на нього заяву про злочин до прокуратури, в результаті розслідування даної заяви М. повідомлено про підозру. 31.03.2015 р. зас. М. висунуто обвинувачення, що він 27.02.2015 р. при етапування з слідчого ізолятора, при прибутті до колонії відмовився виходити з автомобіля тероризував засуджених, погрожував застосуванням та застосував силу до представників колонії та наніс тілесні ушкодження трьом засудженим.

22.04.2015 р. на підготовчому судовому засіданні захисником подано клопотання про повернення обвинувального акту через його невідповідність вимогам закону та відсутністю сформульованого обвинувачення, дане клопотання судом було проігноровано, а справа незаконно призначена до розгляду.

За неодноразовими клопотаннями захисника судом була винесена ухвала про допит свідків та потерпілих на території колонії де вони відбувають покарання, оскільки представники колонії відмовляли в їх доставці до суду. Дані особи були допитані. Здійснюється дослідження матеріалів справи.

В рамках даного провадження до обвинуваченого М. запобіжний захід не застосовувався, оскільки останній продовжував відбувати покарання за попереднім вироком. В грудні 2015 р. було прийнято закон який передбачав перерахунок день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. До суду який виносив вирок було подано клопотанням про перерахунок попереднього ув’язнення М., яким була винесена ухвала про звільнення від відбування покарання М., як такого що відбув покарання. 31.12.2015 р. М. був звільнений з слідчого ізолятора.

27.01.2016 р. Прокуратурою було ініційовано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту суду надано докази про безпідставність такого заходу. Судом до М. застосовано домашній арешт у нічний час з 19-00 по 7-00.

01.03.2016 р. клопотання про зміну умов домашнього арешту задоволено та встановлено домашній арешт з 22-00 по 06-00.

23.03.2016 р. при продовженні строку застосування домашнього арешту, прокуратурою заявлялось клопотання зміну запобіжного заходу, через порушення М. умов домашнього арешту. Дані твердження про порушення режиму не знайшли свого підтвердження і строк був продовжений без заміни запобіжного заходу.

 

Справа П. (2)

Громадянина П. було затримано працівниками міліції 28 травня 2014 року за підозрою у збуті наркотичних засобів. Після чого Московський районний суд м. Харкова постановив відносно нього обвинувальний вирок, який 7 травня 2015 року було скасовано та направлено на новий розгляд. Слід зазначити, що дана справа розглядалась кількома суддями, жоден з яких не задовольнив клопотання захисту про зміну запобіжного заходу.

Пан П звернувся до адвоката ЦСЗ для отримання правової допомоги.

Після вступу адвоката в справу в якості захисника, суддя Московського районного суду м Харкова змінив пану П. запобіжний захід: з тримання під вартою на домашній арешт.

Адвокат вказав, що суддя жодного разу не виносив ухвалу про примусовий привід в якості свідків оперуповноважених осіб, за понад 5 місяців, що триває судове провадження, до зали судового засідання було доставлено тільки одного свідка.

Крім цього адвокат надав проти обґрунтування прокурора доводи, які вказуються в рішеннях Європейського суду з прав людини при визнанні Україною та іншими державами вимог Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З рішень суду про тримання обвинуваченого під вартою та клопотань прокурора, які маються в матеріалах справи, вбачається, що протягом всього тримання обвинуваченого під вартою в якості підстав для цього використовувались одні і ті ж обставини.

Результатом роботи адвоката стала ухвала Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року, якою відносно П. змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

 Справа С.

26.03.2014 р. гр-н С., мешканець м. Красноград, Харківської області, раніше не судимий, студент коледжу, був затриманий після проведення органами міліції двох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

27.03.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів), ч. 2 ст. 309 КК України (зберігання наркотичних засобів).

28.03.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання С. під вартою. Слідчим суддею було застосовано домашній арешт.

12.05.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка).

27.05.2014 р. С. за ухвалою суду було взято під варту.

В ході досудового слідства та судового розгляду С. визнавав винуватість у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України. Винність у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 307 КК України він не визнавав і неодноразово наголошував, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення С. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

22.12.2014 р. Красноградським районним судом Харківської області винесено вирок, яким С. визнано винним за всіма обвинуваченнями та призначено покарання за ч. 2 ст. 307 КК України - 6 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 309 КК України – 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки. Остаточне покарання – 7 років позбавлення волі.

С. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

19.02.2015 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

Адвокатом ЦСЗ до Апеляційного суду було подано доповнення до апеляційної скарги С. з повним аналізом матеріалів справи та посиланнями на практику ЄСПЛ по справах з використання провокації злочину.

30.06.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Красноградського районного суду в частині засудження С. за ч. 2 ст. 307 КК України скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. По обвинуваченням за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання – 3 роки позбавлення волі.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), в результаті чого встановлено, що свідки є особами залежними від органів міліції, неодноразово приймали участь як поняті в інших справах. Також, заявлено низку клопотань про витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., в результаті чого встановлено, що обидві контрольовані закупівлі проведені з численними порушеннями законодавства, при їх проведенні використано провокацію злочину.

27.01.2016 р. Красноградським районним судом Харківської області у відношенні С. винесено виправдувальний вирок та скасовано міру запобіжного заходу – тримання під вартою.

22.04.2016 р. С. був звільнений по відбуттю покарання.

Стороною обвинувачення до Апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на виправдувальний вирок.

08.06.2016 р. ухвалою Апеляційного суду виправдувальний вирок залишено без змін.

 

Справа В.

 В – громадянин України 27 квітня 2012 року був затриманий слідчим Брянківського відділу поліції за підозрою у вчиненні повторного умисного вбивства.

20 квітня 2012 року постановою Брянківського міського суду відносно В. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без зазначення строку.

В. помістили в Старобільський слідчий ізолятор. Його справа розглядалась за КПК 1960 року.

Досудове розслідування тривало більше двох років, однак справа за цей час так і не була надіслана до суду. Орган досудового розслідування проявив злочинну бездіяльність. Після того, як місто Брянськ було захоплене збройними формуваннями ЛНР, кримінальне провадження відносно В. не було передано слідчим органам на підконтрольну Україні територію, крім того матеріали кримінальної справи не були відновлені навіть при сприянні Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Станом на 27 травня 2016 року строк ув’язнення В. складав чотири роки та один місяць. Протягом шести місяців адвокат зверталася до Генеральної прокуратури України, до комітету Верховної Ради України з прав людини, до Президента України, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до Старобільського районного суду з цього приводу.

Адвокат звернулась до Лисичанського міського суду з клопотанням про зміну В. запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання. Суд задовольнив дане клопотання і звільнив В. з-під варти в залі судового зсідання.

 

Справа Ушаков та Ушакова проти України

Заявниками у справі були пан Сергій Вікторович Ушаков (надалі – Перший Заявник), якого було затримано працівниками міліції та пані Ганна Михайлівна Ушакова (надалі – Другий Заявник) – мешканка Харкова.

27 червня 2008 року до Заявника та його дружини додому завітали представники міліції та забрали їх до Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління внутрішніх справ МВС України в Харківській області для того, щоб вони дали показання стосовно вбивства чоловіка Л., тіло якого було знайдено у його помешканні вранці того ж дня.

Кожен з Заявників після звинувачення дав свідчення, що вони непричетні до цього вбивства, та послалися на своє алібі, однак працівників міліції не влаштовували такі показання, і вони протримали подружню пару протягом усієї ночі у райвідділі. Після того, як стало зрозуміло, що Заявник не зізнається у вбивстві пана Л. добровільно, до нього почали застосовуватися тортури – труїли його сигаретним димом через протигаз, закувавши руки у наручники, наносили удари у різні частини тіла. Працівники міліції весь час повторювали, що планують повторити те саме з його дружиною, якщо Заявник не зізнається у вбивстві. Після декількох годин катування пан Ушаков зізнався у вчиненні вбивства пана Л. Паралельно з цим його дружину примушували змінити свої показання, спростувавши алібі її чоловіка, застосовуючи до неї штурхання, тягання за волосся, потиличники та інші види жорстокого поводження. Адвоката ані Заявнику, ані його дружині надано не було.

Заявника було доставлено до прокуратури 1 липня 2008 року для подовження йому запобіжного заходу тільки після того, як він підписав всі документи, які були потрібні міліціонерам, та взяв участь у слідчих діях, на яких знову обмовив себе. Як тільки він отримав доступ до адвоката і провів з ним конфіденційну бесіду, Заявник поскаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і пред’явив прокурору свої побої. Прокурор відмовився підтримувати представлення про поміщення під варту Заявника, та дійшов до висновку після опитування Заявника та вивчення документів, що показання пана Ушакова були отримані за допомогою примусу.

Однак, всупереч вказівкам прокурора, четверо працівників Фрунзенського райвідділу ввірвалися у приміщення прокуратури, схопили пана Ушакова, закували у наручники та силоміць доставили його та дружину знову до райвідділу. По дорозі його знову вдарили, а потім для того, щоб сховати сліди його незаконного перебування – незаконно вивезли на приватному автомобілі з будівлі райвідділу, та тримали його у зачиненому автомобілі невизначений час, схиляючи його до того, щоб він відмовився від своїх попередніх скарг на катування та жорстоке поводження.

Працівники прокуратури обшукали будівлю райвідділу у той же день, однак знайшли лише дружину Заявника, яка плакала у одному із кабінетів райвідділу.

Незважаючи на такі суттєві порушення прав Заявника та норм процесуального права, і на те, що приговор вже раз відмінявся вищестоящими інстанціями як раз на підставі того, що пана Ушакова катували для отримання пізнавальних показань, Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ 22 січня 2013 року поставив крапку у цій частині історії, залишивши у силі вирок, яким Заявника було визнано винним у навмисному вбивстві пана Л. та засуджено до 14 років позбавлення свободи.

Адвокат Заявника неодноразово подавав скарги на катування та жорстоке поводження, однак у 2012 році прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження стосовно пані Ушакової. Кримінальна справа проти співробітників міліції відносно тверджень першого заявника про жорстоке поводження, яка була порушена 2 липня 2008 року, також була закрита. Заявники безуспішно оскаржували дані рішення в національних судах.

У 2012 році юрист ЦСЗ направив скаргу до Європейського суду з прав людини.

18 червня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції щодо обох Заявників та процесуальне порушення відносно ефективності судового розслідування за статтею 3 Конвенції, а також порушення пункту 1 (а) Статті 6 Конвенції щодо першого Заявника.

У жовтні 2015 року адвокат ЦСЗ звернувся до Верховного суду України (далі – ВСУ) для перегляду рішення суду в зв’язку з встановленням порушення статті 6 Конвенції.

22 грудня 2015 року Верховний суд України скасував усі судові рішення та передав справу відносно Ушакова до суду першої інстанції, при цьому цей суд не розглянув питання щодо застосування запобіжного заходу відносно Ушакова, статус якого після рішення ВСУ

Після цього Ушакова не звільнили з колонії, а перевели до Харківського СІЗО, хоча судового рішення про тримання його під вартою не було.

Наприкінці січня 2016 року адвокат звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова, до юрисдикції якого відноситься розгляд скарг на незаконність тримання Ушакова під вартою в Харківському СІЗО зі скаргою, але 6 лютого 2016 слідчий суддя відмовив у його звільненні, посилаючись на те, що під час провадження у справі йому обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, який згодом багаторазово продовжувався.

18 лютого 2016 у Фрунзенському районному суді м.Харкова розпочався новий судовий розгляд справи, перед початком якого Ушаков і його адвокат заявили клопотання про зміну Ушакову запобіжного заходу на менш суворий. Суд задовільнив це клопотання і обрав Ущакову запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Слухання у справі триває. Адвокат ЦСЗ планує подати скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції з приводу тримання під варто. Ушакова без відповідного судового рішення в період з часу скасування судових рішень ВСУ і до моменту зміни йому запобіжного заходу.

 

 Справа Я.

Я. громадянин України, який на даний момент відбуває покарання в місцях позбавлення свободи.

30 квітня 2014 року Самарський районний суд виніс вирок. Відповідно до вироку Я. визнано винним в організації збуту наркотичних засобів, та призначено покарання у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

25 грудня 2014 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив даний вирок без змін.

В березні 2015 року Я. звернувся до адвоката ЦСЗ, для надання йому правової допомоги.

Адвокат ЦСЗ вступив в справу, вивчив 12 томів справи, та написав касаційну скаргу.

Через велику кількість невідповідностей а також порушення процесуального законодавства, 01 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України задовольнив касаційну скаргу адвоката ЦСЗ, скасував попередні судові рішення та направив справу на новий судовий розгляд.

В подальшому запобіжний захід Я. – тримання під вартою, було замінено на домашній арешт. Крім того злочин було перекваліфіковано.

30 квітня 2016 р. вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська Я., засуджено лише до 2 років 9 місяців позбавлення волі. Він вже відбув цей строк перебуваючи під вартою в період розгляду справи. Йому повернуті гроші та особисті речі, вилучені під час слідства.

 

Справа пана З.

 Пан З є відомим акордеоністом, лауреатом міжнародних премій, заслуженим артистом України.

 23 березня 2012 року слідчий відкрив кримінальну справу відносно пана З за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ст. 156 КК України (розбещення неповнолітніх). Того ж дня працівники міліції провели у квартирі пана З обшук. Приблизно о 22:45 того ж дня пан З був затриманий.

 26 березня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва обрав пану З міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

 Пан З оскаржив рішення до апеляційного суду.

 29 березня 2012 року пану З було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 156 КК України (розбещення неповнолітніх) та за ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом)

 12 квітня 2012 року Апеляційний суд м. Києва залишив рішення суду першої інстанції щодо обрання міри запобіжного заходу без зміню. Протягом трьох з половиною років міра запобіжного заходу З не змінювалася, незважаючи на його численні клопотання та численні клопотання його адвокатів. Всього було подано більше сорока клопотань про зміну запобіжного заходу.

 У своїх клопотаннях пан З та його адвокат вказували на позитивну характеристику пана З, його творчі досягнення, наявність роботи та соціальних зв’язків. Навіть подальше скасування вироку та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не стало підставою для зміни міри запобіжного заходу. У своїх рішеннях суди також не врахував той факт, що стан здоров’я пана З почав різко погіршуватися. Пан З також не міг займатися музикою, що суттєво погіршувало психічний стан затриманого.

 11 грудня 2012 року Подольський районний суд м. Києва почав розглядати справу пана З.

 10 липня 2014 Подольський районний суд м. Києва визнав пана З винним.

 18 липня 2014 року пан З та його представники звернулися до суду з апеляційними скаргами, які з часом були суттєво доповнені.

 11 грудня 2015 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини щодо пана З.

 20 квітня 2016 року Апеляційний суд м. Києва частково задовольнив апеляційні скарги пана З та його представників, скасував вирок Подольського районного суду м. Києва та направив справу на новий судовий розгляд, залишивши при цьому без змін запобіжний захід для пана З.

Коли розпочався новий судовий розгляд справи, адвокат ЦСЗ подав клопотання про зміну тримання під вартою на особисту поруку.

 13 червня 2016 року Подольський районний суд м. Києва задовольнив клопотання та звільнив пана З на поруки. Показово, що суд зазначив такі ж самі аргументи на користь звільнення з під варти, на які велику кількість разів вказували адвокати у своїх клопотаннях.

 30 червня 2016 року юрист ЦСЗ направила ще одну скаргу до Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 5 Конвенції.

 

Справа головного редактора газети

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 09.06.2015 року у цивільній справі було визнано незаконним та скасовано розпорядження першого заступника голови Печенізької РДА Харківської області від 16.03.2015 року «Про звільнення з посади Т. С.» та поновлено пані Т. С. на посаді головного редактора Комунального підприємства «Редакція газети «Печенізький край».

Пані Т. С. було поновлено на посаді редактора КП «Редакція газети «Печенізький край»» лише 28 липня 2015 року, в порушення ст. 235 КЗпП України.

28 липня 2015 року пані Т. С., як редактора КП «Редакція газети «Печенізький край»» було запрошено на засідання 44 сесії 6 скликання Печенізької районної ради. На вказаному засіданні їй було висловлено недовіру, та оголошено про її звільнення.

21 серпня адвокат ЦСЗ звернувся до Печенізького районного суду з позовами: про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з 28.07.2015); про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з 09.06.2015 р. по 27.07.2015 р.).

Рішення про звільнення пані Т. С. адвокат ЦСЗ отримав 03.09.2015 року на свій запит. В рішенні зазначалось, що пані Т. С. було звільнено у зв’язку з втратою довір’я

19.10.2015 року Печенізьким районним судом Харківської області було винесено рішення по справі позовом пані Т. С. про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким було стягнуто з КП «Редакція газети «Печенізький край» середньоденну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2015 року по 27.07.2015 року у сумі 7 968,1 гривень.

12.01.2016 року Печенізьким районним судом Харківської області було винесено рішення по справі за позовом пані Т. С., яким було поновлено пані Т. С. на посаді редактора КП «Редакція газети «Печенізький край» та стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.07.2015 року по 12.01.2016 року у розмірі 26 180,90 грн.

Печенізька районна рада звернулася до апеляційного суду зі скаргою на рішення суду першої інстанції. Адвокат заперечував проти задоволення апеляційних вимог.

25 травня 2016 року Апеляційний суд Харківської області залишив без змін рішення суду першої інстанції.

 

 

коментарі

новий коментар