пошук  
версія для друку
20.07.2016 | Яна Смелянська

На межі виживання. Чермалик

   

Мальовнича річка Кальміус в районі села Чермалик, яке на Донеччині сьогодні є лінією розмежування. З одного берега - українське село, з іншого - позиції представників самопроголошеної ДНР. Вже третій рік в селищі Чермалик жителі піддаються регулярним обстрілам. Окопами, укреп-районами, блок-постами та присутністю військових тут вже нікого не здивуєш.

Моніторингова група, до складу якої увійшли представники Харківської правозахисної групи та Правозахисного Центру «Меморіал» відвідала це село, розташоване на самій лінії розмежування, в червні 2016-го року.

Ще в минулому році назва цього населеного пункту не сходила з новостійних стрічок-зведень із зони АТО, які повідомляли, що село піддається жорстким обстрілам з боку бойовиків. І сьогодні Чермалик - крайня точка нашої оборони, позиції бойовиків всього в парі кілометрів звідси. Інтенсивність обстрілів вже набагато нижче ніж минолого року, але від цього жителям Чермалика легше не стало ...

Починаючи з серпня 2014 року до теперішнього часу в селі Чермалик загинули два мирних жителя і поранено 6 цивільних осіб           (2 жінки та 4 чоловіка). На сьогоднішній день в селі пошкоджено близько 80 будинків. У червні тут була пошкоджена високовольтна лінія електропередач, в зв’язку з чим село залишилося без електроенергії. Щоб повернути в будинок світло, енергетикам довелося проводити нову, резервну лінію.

Розпорядок дня чермаликцев вкрай обмежений - в селі роботи немає. Працює школа, клуб і пару магазинів. Так що всі місцеві мешканці займаються власними городами, в надії, що урожай буде, і це дасть можливість протриматися до наступного літа.

Чермалик затоплений військовими. Не дивлячись на мораторій Генштабу на розміщення військових частин безпосередньо в населених пунктах, українські військові розмістилися в покинутих будинках і невикористовуваних виробничих спорудах. Взаємовідносини ж між військовими і цивільними кожна із сторін оцінює по-різному ...

Солдати запевняють: ставлення до них з боку місцевих - доброзичливе. Мешканці села не так однозначні - деякі налаштовані вельми категорично. У більшості випадків скаржаться на дії військових: що ті займають адміністративні будівлі, використовують колосальну кількість електроенергії, яку змушена оплачувати сільська рада, ведуть стрілянину з населеного пункту, дозволяють собі нізкокультурне висловлювання та дії, і тому подібне.

І дійсно, для сільської ради сума в три - чотири тисячі гривень на місяць за одну тільки електроенергію спожиту солдатами - непідйомні кошти. Місцеві активісти стверджують, що вже неодноразово зверталися до військового керівництва з проханням врегулювати цю мить, однак ситуація з місця так і не зрушила. Зовсім не схвалюють місцеві жителі і деякі «ініціативи» військових.

Наприклад, ситуація з сільським клубом ... «Першими частину будівлі сільського клубу зайняв один з добровольчих батальйонів. Зайшли самовільно, серед ночі, зірвавши замки, відразу встановивши свої правила. Кабель інтернету перерубали, електроенергію накрутили, безлад влаштували. А коли керівництво клубу стало скаржитися і просити командування припинити весь цей свавілля, добровольці мовчки знищили все технічне обладнання, яке мало хоч якусь цінність. В помсту ймовірно... », - розповідає одна місцева жителька. - «Коли ж у село зайшли ВСУ, порядку стало більше, хоча частина проблем все ж залишилася» - продовжує жінка.

Сьогодні місцеві стверджують, що звуки працюючих знарядь чутні так само часто, як і два роки тому. Але на відміну від минулого року по вулицях вдень можна ходити і не падати на землю від звуку залпів і розривів. Стрілянина йде, в основному, в нічний час доби.

У селі працюють відразу два магазини. Потрібно визнати є все: від сірників, всяко-різної побутової хімії до червоної ікри. Ціни не вище, ніж в «великому» Маріуполі, наприклад. Але при цьому аптеки немає жодної. Найближча цивілізація, а відповідно можливість отримати кваліфіковану медичну допомогу або медпрепарати - Маріуполь.

Сільська адміністрація, а також бібліотека зараз розташувалися в будинку агроцеху. Від колись потужного підприємства майже нічого не залишилося. Останню ферму закрили в грудні 2014 року. Всього в селі на сьогоднішній день проживає близько півтори тисячі осіб. І якщо до війни кількість робочих місць обчислювалася порядком 600 - 800, то з початком військових дій роботи немає взагалі. Єдине підприємство, де можна заробити живу копійку - школа.

Місцеві, з якими вдалося поспілкуватися на вулиці, в один голос перераховують проблеми актуальні всім жителям села без винятку: відсутність роботи, брак вугілля для опалення будинків в зимовий час, закриті аптеки і найжахливіше - відсутність питної води.

"З початку бойових дій число жителів зменшилося. Виїхали молоді сім’ї, які влаштовували дітей в школи і самі знаходили роботу в Маріуполі. З 150 учнів в школі залишилися 105, в дитячому садку - 48 діточок. Так, наше село - на лінії розмежування, але люди звикають до всього. Стріляють часто, але люди йдуть в магазин. Хоча коли були сильні обстріли адміністрація школи та села попереджали, щоб батьки приводили і забирали дітей зі школи особисто. А взагалі наші діти дорослими занадто швидко стали з початком війни. До війни дітвора все літо на річку бігала, а тепер навіть в школу ходити бояться або зайвий раз на вулицю вийти.
Точно також і дорослі. Он животину зайвий раз на водопий не відпускають. З минулого року вже кілька випадків було, що корови підривалися на розтяжках. А корова зараз, самі розумієте, - єдина можливість вижити в нашому Богом забутому селі»
, - говорить директор сільського клубу Наталія Петрівна Самойлова.

«На кожен постріл в підвал вже не бігаємо, як в минулому році. Вночі якщо гримне, то лежу, слухаю. Думаю: якщо полетить в село - встану і піду в підвал. А якщо мимо пролетить, то далі спати буду», - продовжує Наталія Петрівна.

Клуб, до речі, в селі продовжує працювати. Тут збираються дитяча вокальна і танцювальна студії, гурток бісероплетіння та народний грецький фольклорний ансамбль. Двічі на тиждень приїжджає пошта. «Всі люди хочуть одного: миру», - підсумовує нашу розмову Наталія Петрівна.

Чермалик - один з населених пунктів контрольованої України території, де в жовтні не було місцевих виборів. Їх не оголошували через небезпеку проведення. Депутати сільради, обрані в 2010 році, продовжують виконувати свої повноваження.

Якщо говорити про національні та міжнародні благодійні організації, які з початком війни увійшли в Донбас, то на території Чермалика більш - менш активно працюють кілька фондів. Серед них: Міжнародний Червоний Хрест, Лікарі без кордонів, Карітас, Датська Рада з прав біженців, організація «Я - Волноваха», Грецька Федерація, Фонд Рената Ахметова.

Наприклад, завдяки гуманітарній допомозі різних організацій було виділено 60 тонн будівельних матеріалів на відновлення даху в дитячому садку. Однак не можна сказати, що тієї допомоги, яку надають благодійні фонди, вистачає для того, щоб життя в цьому селі можна було назвати повноцінним. Особливо в умовах тотального безробіття і постійних обстрілів.

До того ж присутність військових людей в адміністративних будівлях села відлякує ті ж самі благодійні фонди, готові давати будівельні матеріали для відновлення інфраструктури. На той же клуб жоден благодійний фонд не готовий виділити навіть мінімальну суму для ремонту пошкодженого даху тільки тому, що в будівлі базуються військові.

Всі чермаличани чекають миру. Вірять в нього, вірять в здоровий глузд тих, хто одягнений владними повноваженнями, вірять, що зовсім скоро військовий конфлікт нарешті закінчитися. І це стане самою довгоочікуваною і самою радісною подією в їхньому житті ...

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори