увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 30.09.2016 23:22
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Харківська трагедія

21.07.16 | Ольга Багалій

1941 рік. Харків – місто, яке за своїм потенціалом вважалося третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінграда, друге за кількістю мешканців місто України, бувша «Перша столиця УРСР». Від 22 червня мешканці міста сподівалися, що німецька армія до Харкова не дійде, але вже 15 жовтня 1941 частини німецького 55-го армійського корпусу прорвалися на відстань близько 50 км від Харкова, долаючи оборону радянської 38-ї армії. Увечері цього дня командування радянського Південно-Західного фронту отримало директиву Ставки Верховного Головнокомандування - розпочалося 17 жовтня відхід на відстань 150 км на схід від Харкова).
Відступ Червоної армії з Харкова восени 1941 року запам’ятався мешканцям не тільки безладною евакуацією, спаленими підприємствами, електростанціями, водогоном, складами з продовольством та знищеним міським транспортом. Все це передбачалося здійсненням «тактики випаленої землі», передбаченою у виступі Сталіна по радіо 3 липня 1941-го, «узаконеною» постановами РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 27, 29 та 30 червня 1941 р., які приписували партійним осередкам та органам влади знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР.
Звісно не могли залишитися осторонь і каральні органи. 22 червня 1941 року у зв’язку з початком нацистської агресії Наркомат внутрішніх справ та прокурор СРСР видали директиву про переведення тюрем, таборів та колоній примусового утримування на воєнний стан. Звільняти в’язнів заборонили. Особливою категорією був «польський контингент, німці та іноземні піддані», яких зосереджували в зонах із посиленою охороною. Також було передбачено заарештувати всіх осіб, підозрюваних в антирадянській діяльності, які могли становити небезпеку для більшовиків в умовах німецької окупації.
Виключне розташування міста Харкова як транспортного вузла та наявність великої кількості пенітенціарних установ призвело до того, що під загрозою окупації до Харкова направили ув’язнених тюрем, виправних таборів і колоній інших областей. Їх утримували в Харківській в’язниці №1 на Холодній горі та у внутрішній тюрмі НКВС, що була розташована на Чернишевський вулиці. Документальних даних стосовно кількості в’язнів на початок «розвантаження» харківських в’язниць не знайдено. Можливо, якісь документи зберігаються у московських архівах, які, на жаль, поки що не відкриті для українських дослідників.
Радянська влада будь що намагалася приховати злочини, які були скоєнні за час існування тоталітарного режиму і особливо, зважаючи на реальні обставини, злочини в містах, що були здані німецькій армії в 1941 році.
Нам залишилися спогади свідків тих подій. Так Юрій Шерех (Шевельов) згадує серпень 1941 року у Харкові: «Над будинком НКВД на Радноркомівській, поруч з університетським будинком, цілими днями з димарів ішов дим. … Це палили документи, що могли б компрометувати цю високошановану інституцію, а з нею і всю радянську владу.» Так що тільки якийсь випадок міг зберегти для дослідників дані хоча б про кількість в’язнів.
Останні два десятиліття злочини тоталітарного режиму досліджуються істориками різних державних та науково-дослідних установ і також деякими громадськими організаціями. В Харкові такими дослідженнями, перш за все, займається Редакційно-видавнича група Харківського тому серії «Реабілітовані історією».
За даними цієї групи загальна кількість в’язнів у внутрішній тюрмі НКВС не встановлена, але в Галузевому державному архіві СБУ є документи, які підтверджують, що на 16 жовтня 1941 року з загальної кількості утримувалися 171 в’язень, засуджений до страти, 99 осіб за статтею 54 КК УРСР, 72 за відмову отримувати зброю, приймати військову присягу за релігійними переконаннями.
За неповними даними документів Галузевого Державного архіву СБУ у період з 1 серпня до 21 жовтня 1941 року у Харкові було розстріляно 507 осіб, за місяцями серпень – 99;, вересень – 95; жовтень – 313. Останній харківський акт розстрілу датований 21 жовтня 1941 року, а вже 24 жовтня у Харкові були німці.
Дмитро Нітченко – літературознавець та письменник згадував про злочини більшовиків у Харкові і називав найстрашніший - «спалили на Чернишевській вулиці в’язницю НКВД разом з ув’язненими. Там згоріло в страшних муках 1200 людей».
Щоденна газета «Нова Україна», яка видавалася в Харкові у 1941 - 1943 роках, на своїх сторінках повідомляє про цю трагедію. У першому номері (7 грудня 1941 р.) було написане: «Довкруги – розвалини, румовища, руїни. Руїни руїн... А над усім оцим кошмарним спогадом здіймаються осмалені скелети осоружної будівлі – центральної катівні НКВД. І наче й досі ще з її льохів чути останній, глухий стогін дванадцятьох сотень нещасних жертв, що оце недавно конали в жахливих муках пекельної пожежі».
У тому ж номері газети письменник Аркадій Любченко написав статтю «Україна живе!», в якій були такі рядки: «Але Харків знає і бачив ще жахливіше видовище. Йому позаздрила б уся середньовічна інквізиція, сам славнозвісний Торквемада облизав би губи. Це було у величезному будинкові колишнього НКВД, де лишились ще сотні в’язнів. Тут справа вирішилась зовсім просто. Енкаведисти міцно замкнули тих людей, старанно облили будинок гасом і підпалили. Вони хотіли одним заходом звільнитися від маси ув’язнених і знищити свої витончені знаряддя катувань та різні компрометуючі документи. Зойк смертельного страху, разю¬чий благальний крик знявся в камерах, коли жертви зрозуміли, що з ними роблять. Лемент і прокльони було чутно поза будинком, але довкола стояла густа сторожа, запобігаючи будь-яким спробам врятувати приречених. Їх душив дим, палив вогонь, вони безсило корчились і стогнали так, що здавалось, немов самі стіни, сама земля сходять глибинним стогоном. Вони дедалі конали. Потім над задимленою братньою могилою різко струменів сморід обпалених трупів, і коли їх одгрібали, свідомість просто відмовлялась сприйняти цей пекельний жах. Недарма харків’яни проводжали большевицьку втечу гнівними прокльонами, щоб, мовляв, за тими комуністами земля запаслась, щоб вони ніколи вже не вертались».
У 2016 році виповнюється 75 років з початку війни і німецької окупації Харкова. Громадські організації Харкова: Харківська правозахисна група, Харківський обласний комітет «Дробицький Яр», громадська організація «Фонд пам’яті Капністів» звернулися до обласної влади з пропозицією встановити на будівлі по вул. Чернишевській поруч з пам’ятною дошкою про загибель польських громадян меморіальну дошку про загибель в цій в’язниці багатьох наших співвітчизників. Ця акція дозволить відновити історичну справедливість по відношенню до загиблих в катівнях НКВД наших громадян і нагадувати нам і майбутнім поколінням харків’ян про страшні випробування і жертви, які випали на долю нашого народу від тоталітарного режиму з вірою в те, що ці звірства ніколи не будуть повторені.
Напис, що пропонується для меморіальної дошки: «На цьому місці у внутрішній тюрмі НКВС за роки комуністичного режиму були знищені тисячі наших співгромадян,серед яких були люди різних національностей. Лише за серпень-жовтень 1941р.р. знищено більш ніж 500 громадян.
Вічна їм пам’ять!
Встановлено в рік 75-ої річниці початку німецької окупації Харкова під час 2-ої світової війни.»

коментарі

новий коментар