пошук  
версія для друку
08.09.2016 | Яра Скрипник

Ситуація з врегулюванням правового статусу безвісно зниклих осіб та їх сімей залишається невтішною

   

У нинішніх умовах, коли на сході України все ще тривають бойові дії, однією із найбільш актуальних та болючих тем є безвісти зниклі особи.

Нещодавно, 30 серпня, увесь світ відзначав пам’ятну дату - Міжнародний день зниклих безвісти. Він був запроваджений Комітетом Червоного Хреста ще в далекому 1985 році. Уже більше тридцяти років Червоний Хрест спільно із різноманітними організаціями, а також тісно співпрацюючи із урядами країн по всьому світу, займається справами людей, що зникли безвісти унаслідок війни або природних катаклізмів.

Напередодні 30 серпня президент організації Петер Маурер ще раз наголосив на важливості вирішення цього питання та поскаржився на те, що влада у багатьох країнах, у тому числі й розвинених, «виявляє байдужість до гуманітарної трагедії».

Переважна більшість країн, які стали учасниками збройних конфліктів здебільшого зайнята більш нагальними справами, аніж пошук безвісти зниклих. Відтак Червоний Хрест дуже непокоїть, що кількість зниклих лише зростає, а ефективних рішень для вирішення проблеми – немає, тому що відсутня належна правова база . Майже у всіх країнах не існують вузькоспеціалізовані структури для пошуку осіб, що зникли безвісти, а також урядом не підтримуються програми для сімей, котрі опинилися в страшному незнанні, яке може тривати десятками років.

Якщо повернутися до розгляду «гуманітарної трагедії» у розрізі України, то, нажаль, нічого втішного зазначити не можна. Наша держава входить у трійку лідерів по кількості зниклих серед країн Європи. І враховуючи навколишню ситуацію – є підозра, що цифра буде лише зростати. Ще більше лякає навіть не ця сумна перспектива, а те наскільки різняться дані про кількість зниклих. Наприклад, Ірина Геращенко на зустрічі із делегацію Червоного Христа озвучила актуальні цифри щодо кількості зниклих безвісти: «498 осіб, з них 347 - цивільні, серед них є волонтери, медики. Інші - військові, добровольці, деякі з них зникли ще 2 роки тому, в т.ч. після Іловайської трагедії…».

У свою чергу в останньому докладі ООН, що присвячений дотриманню прав людини в Україні, й охоплює часові рамки від лютого по травень поточного року, надані зовсім інші дані. Зокрема, станом на 1 квітня 2016 року було порушено майже чотири тисячі кримінальних справ за фактом зникнення людей у Донецькому та Луганському регіонах. Також ведеться робота відносно впізнання трупів – більше тисячі тіл ідентифіковано, але ще приблизно стільки ж залишаються невпізнаними. І це насправді дуже мала частина від реальної цифри зниклих безвісти – живих, мертвих, таких, що утримуються в тюрмах, таких, що зникли насильницьким шляхом, тощо.

Нещодавно Міністерством юстиції України був складений проект закону «Про попередження зникнення людей та сприяння в розшуку безвісно зниклих осіб», однак він досі не прийнятий. В ООН цей крок називають безперечно важливим, але в черговий раз попереджають, що процедура вимагає подальшого розвитку; це саме те, про що згадував у своїй промові пан Маурер – створення спеціальних установ, котрі сфокусують свою увагу лише на зниклих.

Дуже хочеться сподіватися на позитивні зрушення у такому складному та важливому питанні, як розшук безвісти зниклих. Але поки що маємо – те що маємо: тиcячі неповернених додому, та дуже неповороткий державний механізм, що регулює правовий статус сімей, що спіткало таке випробування.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори