пошук  
версія для друку
08.09.2016 | Стефанія Кулаєва (Антидискримінаційний центр «Меморіал»)

Знову погроми

   

Моторошно дивитися відеозаписи погрому циганських будинків у Лощинівці Одеської області – відразу згадується стільки всяких подібних сцен минулого століття. Ось так це й починається – всі кудись гарячково йдуть, самі ще не знаючи, що і як буде далі. Спершу, начебто не дуже рішуче, хтось кидає камінь у вікно, потім з ростучим ентузіазмом освітлені вікна житлового будинку розбивають, ламають щось у будинку й у дворі, намагаються підпалити – звичайні чоловіки, жінки і навіть діти. Потім вони із зворушеним виглядом йдуть вулицею й вигукують: «Цигани – геть».

Нечисленні представники сил правопорядку ходять навколо з розгубленим виглядом – і не роблять нічого. Лише під ранок прибуває підкріплення й поліціянти вперше починають закликати «припинити бєспрєдєл», але вони бояться – і це дуже помітно. Коли другого дня вже озброєні та укріплені правоохоронці намагаються вивести з кільця погромників кількох жінок (люди, які втекли від погрому, намагалися під прикриттям поліції забрати хоч щось із майна, що кинули в будинку), вигляд у одягнених у форму захисників тих, що зазнали погрому, не менш переляканий, ніж у нещасних циганок, які туляться до них. Представники місцевої влади, тим часом, прямо заявляють, що циган необхідно вигнати, але діяти «в рамках закону», не уточнюючи, як погром може бути законним. Місцеві жителі при слові «закон» розлючуються, у них своя уява про справедливість – один з них формулює його так: «Цигани приїхали лише три роки тому і не вважали на тих, хто тут вже 200 років живе» (безперечно, ніхто з нині живих не мешкає в селі аж 200 років, та й ромські сім’ї зовсім не всі новоприбулі, але це все якраз маловажно).

Поліція захищає жінок, які хотіли забрати речі з будинків

Приводом до погрому, який гостро засудили в спільній заяві українські та російські правозахисники, стала справжня трагедія – вбивство дитини, 9-річної дівчинки. Але це лише привід – або, як образно висловлюються репортери одеських телеканалів, «остання крапля», що викликала «народний гнів». Не знаю, що звучить більш по-блюзнірському: іменування погрому «проявом народного гніву» чи порівняння вбивства дитини із краплею?..

Самі погромники в численних відеозаписах їх промов і виступів на сходах, які іменуються «віче», говорять не стільки про загибель дівчинки, скільки про наркотики, які, нібито, останніми роками стали продавати в саме цих розгромлених будинках. Про наркотики казав і губернатор Одеської області Саакашвілі, який особисто прибув у Лощинівку, звинувачуючи чомусь суддів у бездіяльності й закликаючи народ вжити негайних заходів для спільної боротьби з наркопритонами (очевидно – позасудової боротьби). Якщо зв’язок між проблемою наркоторгівлі (серйозною проблемою, безсумнівно) та вбивством дівчинки в Лощинівці і є, то його ніяк не видно з усіх відомих матеріалів про трагедію. Натомість цілком очевидно, що громили саме й тільки циган, та й крики сотень горлянок «Цигани – геть» не залишають сумнівів у тому, що агресії зазнали люди певної етнічної групи – всі, не розбираючи. Це не заважає героїчному борцеві з «наркопритонами» в образі губернатора заявляти: «Ніяких міжетнічних конфліктів тут не було».

Надамо губернатору боротися з поширенням наркотиків, якщо вже йому раптом очі розплющилися на цю проблему (чомусь лише в Ізмаїльському районі області, щоправда). Набагато важливіше зрозуміти: як пов’язані напади на циганські будинки й загибель дівчинки в Лощинівці. Дитина зникла з дому вночі, а вранці, згідно зі словами матері, мертву дівчинку знайшли неподалік, на її тілі були численні колоті рани. Мати (на відео) навіть стверджує, що сусіди чули крики ґвалтованої дівчинки, але не стали втручатися, рішивши, що, можливо, кричить «доросла дівчина» (що, якщо взяти це твердження за правду, додає штриха до портрету доблесних жителів Лощинівки).

Підозра у звірячому вбивстві впала на близького друга вітчима загиблої дівчинки, підозрюваний (Михайло) був негайно затриманий. Цей Михайло (син, як одразу стало всім відомо, місцевої циганки та болгарина, все життя жив у Лощинівці) з дитинства дружив із вітчимом жертви, повсякчас бував у їхньому домі, не раз навіть мати залишала його з дітьми, згідно з її словами. Слідству доведеться розібратися, що і як сталося в ту ніч, чому друг батьків дівчинки раптом став її вбивцею (якщо злочин скоїв він), чим доводиться його провина. Поки що проти Михайла свідчить знайдений у його сплячого батька під головою закривавлений одяг. Свідків немає, провину свою підозрюваний заперечує.

Отже, якісь ромські сім’ї, що недавно приїхали в Лощинівку, були вигнані, погромлені, ледь врятували свої життя від «народного гніву» у зв’язку зі злочином, в якому підозрюється уродженець Лощинівки, чий батько, нібито, мирно спав на закривавленому одязі, але батька цього ніхто не чіпав (гаразд, що той болгарин). Ніхто не чіпав і вітчима дівчинки, відомості про якого мають великі розбіжності – то повідомляють, що він був у фатальну ніч вдома п’яний, то, що він допомагав дружині прибирати в барі, залишивши дітей самих (останнє – теж твердження матері загиблої дівчинки).

Підозрюваного вже запропонував лінчувати або хоча б стратити в телепередачі «Суб’єктивні підсумки» такий собі Максим Гольдарб, а його співрозмовник, екс-керівник Департаменту по боротьбі з наркозлочинністю Національної поліції Ілля Ківа, взагалі палко вітав погроми циганських будинків, прирівнявши їх до акції громадянської мужності – «як на Майдані».

Пошкоджені будинки ромів у Лощинівці

Проблема циганофобії існує не тільки в Одеській області й не тільки в Україні. Страх і ненависть до «чужинців» породжують агресію, яку частенько використовують політики. Органи правопорядку теж, на жаль, регулярно йдуть на повідку в низьких пристрастей розлюченого натовпу, а то й штовхають людей до погромів. Протягом останніх 15 років історії, що багато в чому нагадують трагедію в Лощинівці, не раз ставали відомі нам з першої руки: це були історії злочинів щодо дітей, у яких одразу, не розібравшись, звинувачували циган – просто тому, що вони – цигани. Років 10 тому маленька дівчинка (5 років) гуляла під вікнами свого будинку в Красноярську, потім раптом зникла, мати відразу стала шукати – знайшли лише знівечене тіло в лісі. Навколишні мешканці кинулися виселяти циган (неподалік був табір з Центральної Азії), циган виселили, а вбивцю не надто й шукали. Лише після наступного аналогічного злочину співробітники міліції «згадали», що в тому самому будинку жив рецидивіст, який нещодавно звільнився з ув’язнення й уже скоював злочини проти дітей. Якби не громили циган, а шукали злочинця, врятували б дитяче життя, а може, й не одне.

У Ленінградській області був теж страшний випадок – зникла дівчинка 9 років, був знайдений обпалений труп. Підозрюваних не було, але тут якраз в міліцію потрапив якийсь бездомний чоловік, який раніше мешкав в одному з циганських будинків міста, де жила сім’я зниклої дівчинки. Заарештований на 15 діб, цей «свідок» раптом згадав, що чув уночі, як два цигани обговорювали, куди б їм заховати труп дівчинки (слідчих не здивувало, що російський свідок зрозумів мову циган, хоча циганської мови не знав: мабуть, ці підозрювані, які один з одним завжди говорили по-циганськи, якраз питання про труп вирішили обговорити всім зрозумілою російською мовою). Циганських хлопців заарештували, хоча їх знайомі й родичі заявляли, що ті були вдома в момент злочину, – але що ж то за алібі, свідоцтва циган…

У суді справа практично розвалилася, доказів провини заарештованих за звинуваченням у загибелі дівчинки не було, суддя це розумів. Але ж не було й інших обвинувачених, когось потрібно було засудити, циганам дали 2 і 3 роки – надто маленький термін за особливо тяжкий злочин щодо дитини, і надто великий за те, що зробив хтось інший (якого так і не знайшли).

Найяскравіша, з мого погляду, історія сталася 2012 року в Брянську. Мати заявила про зникнення немовляти. З’явилася інформація, що бачили чорняву жінку в яскравому одязі, яка кудись котила коляску з дитиною. Підозра, звісно, впала на брянських циган, а в Брянську кілька «таборів», або компактних циганських селищ. Експерти АДЦ «Меморіал» тоді на місці фіксували й навіть вели відеозапис спецоперації в зв’язку з пошуками дитини в циганських будинках: всі селища оточили озброєні сили поліції з собаками, всіх дітей до 14 років (шукали немовлятка!) силоміць фотографували, вселяючи жах у серця дітей і батьків.

За деякий час головний поліціянт Брянська урочисто оголосив, що знайдено злочинця, якого й підозрювали від самого початку, але для усипляння його пильності шукали у циган. Дитину вбив вітчим, який разом із матір’ю немовляти вирішив приховати злочин. Для цього він креативно вирядився в умовно-циганський костюм (перука з чорного волосся та яскрава спідниця), щоб переключити увагу на циган, повсюдно (і у всіх відомих мені випадках безпричинно) підозрюваних у викраденнях дітей. У Брянську, треба визнати, на відміну від описаних вище трагедій, злочин дійсно розкрили. Але якою ціною! Сотні циганських сімей були смертельно налякані, відчували себе безневинно винними, боялися, що у них заберуть дітей… І все це – аби очі відвести! Не схоже, що ці заходи були аж так необхідні для піймання реального (і вже відомого поліції) злочинця. Швидше, це був привід для того, щоби незаконно увірватися в будинки циган, всіх переписати й навіть сфотографувати. Добре, що погромів не сталося…

Маємо в нашій сумній практиці й реальний випадок загибелі дитини від руки злочинця-рома. Але засуджено й у цьому випадку не справжнього вбивцю, а жінку, яка в момент загибелі дитини перебувала у в’язниці. Всі вони – рома, вихідці із Західної України, які жили на околиці Петербурга в саморобних будиночках. Півторарічний малюк був під опікою Жанни Лакатош, а коли її затримали в місті за крадіжку, дитина залишилася з її співмешканцем. П’яний чоловік у нападі гніву вдарив дитину молотком по голові, що бачив один із старших дітей (докладно розповів про все в суді), на одязі дитини були й відбитки чоловічих черевиків. Все це не завадило суду й слідству підтримати версію вбивці та його матері, які заявили, що малюк помер від травм, завданих йому Жанною (хоч вона й була в той момент у в’язниці). Жанну засудили на 10 років ув’язнення, позбавили її материнських прав, її маленьких дочок помістили в притулок як сиріт, які підлягають удочерінню. Справу про численні порушення в кримінальній справі Жанни Лакатош вже комунікував Європейський суд з прав людини.

Річ не в тім, до якої етнічної групи належить злочинець, а в тім, що виходити треба лише з принципу презумпції невинуватості кожного, чия провина не доведена. Особливо ж уважно слід ставитися до тих злочинів, де вину найрадніше звертають на якихось «не таких» людей, на тих, кого простіше звинуватити, вигнати, погромити.

Жахливо, коли злочини проти дітей стають для когось приводом до відкриття чергового сезону полювання на відьом. Невже справа Бейліса так і буде вертатися до нас у різному обличчі?

Використано світлини з сайтів «Радіо Свобода» та BBC (Україна).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори