пошук  
версія для друку
01.10.2016 | Микола Фітільов

Дотримання прав людини і основоположних свобод на території квазідержави ЛНР

   

Вступ

На даний момент пройшло більше двох років з моменту початку агресії РФ на території Донбасу, в результаті якого було створені самопроголошені народні республіки створили маріонеткові квазідержави ЛНР і ДНР. У свою чергу, квазідержави ЛНР і ДНР вже створили свою квазінормативну базу.

На території, непідконтрольній Україні, на даний момент проживає велика кількість громадян України. Це такі ж самі люди, як і ті громадяни України, що проживають на вільних територіях, але їх права є значно звуженими по відношенню до інших громадян України тому, що існування на непідконтрольних територіях регламентується законодавством квазідержави ЛНР і ДНР. Звісно, будь який нормативний акт квазідержав ЛНР і ДНР є незаконним, але для людей, що проживають на непідконтрольній території з практичної точки зору, цей факт є неістотним тому, що вони об’єктивно не можуть не підкорятися законодавству квазідержав ЛНР і ДНР. З огляду на ці факти ми вважаємо за потрібне довести світові, що права людини на територіях, що контролюють квазідержави ЛНР і ДНР, порушуються на нормативному рівні, що не може не призвести до фактичного порушення прав людини в квазідержавах ЛНР і ДНР. Ми доводимо факт порушення прав людини на нормативному рівні шляхом аналізу законодавства квазідержав ЛНР і ДНР і звертаємо особливу увагу на порушення прав людини, що закріплені в нормативно-правових актах ДНР і ЛНР. Почнемо з ЛНР.

1. Аналіз законодавства України і міжнародно-правових актів  на предмет правомірності російської агресії і існування квазідержав ДНР, ЛНР

1.1. Законодавство України

 Конституція України не допускає відділення від території України будь-яких території чи встановлення на окремих територіях України будь-яких органів влади не передбачених Конституцією України, про що свідчить зміст ст.2 Конституції України: «Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.» Будь-які інші законодавчі акти  не передбачають можливості відділення від України частин її території. Більш того, кримінальне законодавство України передбачає кримінальну відповідальність не тільки за посягання на її територіальну цілісність, а й за заклики до змін території України.

Проте, у відповідності до припису ст.73 Конституції України, територія України може бути змінена виключно на підставі загальноукраїнського референдуму. Призначення всеукраїнського референдуму з цих питань, згідно з ч.2 ст. 85 Конституції України, віднесено до повноважень Верховної Ради України. Такий референдум щодо відокремлення територій, які знаходяться під контролем квазідержав ЛНР і ДНР, на даний момент не призначався і не проводився, а тому існування квазідержав ЛНР і ДНР не відповідає вимогам законодавства України.

1.2. Міжнародно-правові акти

У відповідності до ст.9  Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». У відповідності до ч.4 ст.15  Конституції РФ: «Общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры Российской Федерации являются составной частью ее правовой системы. Если международным договором Российской Федерации установлены иные правила, чем предусмотренные законом, то применяются правила международного договора». З огляду на вищенаведене, правомірність контролю РФ над територіями України, а отже, існування квазідержав ЛНР і ДНР може регулюватися міжнародними нормативно-правовими актами, ратифікованими Україною чи РФ.

Ч.4 ст. 2 Статуту ООН: «Всі Члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об’єднаних Націй.»

Наведена норма більш широко розкривається змістом  «Декларації про укріплення міжнародної безпеки», прийнятої  резолюцією генеральної асамблеї ООН 16.12.1970 року.

До того ж, «Декларація  про принципи міжнародного права,  що стосуються дружніх відносин і співробітництва  між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй», декларує принцип невтручання у внутрішні справи інших країн.

Найбільш чітке  формулювання принципу територіальної цілісності держави містить ч.3 ст. 4 Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 року: «Держави-учасниці будуть рівним чином утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної в об’єкт військової окупації або інших прямих або непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об’єкт придбання за допомогою таких заходів або загрози їх здійснення. Ніяка окупація або придбання такого роду не визнаватиметься законною.»

На даний момент існує ще декілька міжнародно-правових актів, що регламентують недоторканність території держави і заборону втручання у внутрішні справи країни, але жодний документ не дозволяє вчинення вищенаведених дій.

У нашому випадку поплічники сепаратизму можуть критикувати наведену позицію з огляду на принцип права народів на самовизначення.  Але на даний момент не існує як етнічно-історичної категорії народу Криму чи народу Донеччини, чи народу Луганщини, чи народу Донбасу, і цей факт унеможливлює застосування принципу самовизначення народів до конфлікту на території Донбасу.

2. Аналіз законодавства квазідержави ЛНР на предмет відповідності міжнародним нормам в галузі дотримання прав людини і основоположних свобод

Законодавство квазідержави ЛНР є сумішшю законодавства РФ і України. Також законодавство ЛНР містить ряд нормативно-правових актів власного, з погляду якості законотворчості, не дуже якісного виробництва.

Структура Законодавства ЛНР може бути представлена такою схемою: тимчасовий основний закон - конституція квазідержави ЛНР → закони квазідержави ЛНР → підзаконні акти ради міністрів квазідержави ЛНР → підзаконні акти органів влади квазідержави ЛНР. Також частиною законодавства квазідержави ЛНР є укази глави квазідержави ЛНР.

  Цікавим є той факт, що у відповідності до перехідних положень конституції квазідержави ЛНР, в квазідержаві ЛНР діє законодавство України в частині, що не суперечить законодавству квазідержави ЛНР.

2.1. Тимчасовий основний закон - конституція квазідержави ЛНР

Тимчасовий основний закон - конституція квазідержави ЛНР має низку норм, що не відповідає вимогам міжнародних норм в галузі захисту прав людини і основоположних свобод. Особливістю конституції квазідержави ЛНР є те, що в тексті вказаного документа міститься низка посилань на виключення із загальних правил, які мають регламентуватися окремими нормативно-правовими актами.  Наведений факт красномовно свідчить про можливість порушення вимог конституції шляхом прийняття законодавчих актів, які будуть суперечити нормі конституції.

2.1.1. Ч.4 ст.5 Конституції квазідержави ЛНР:  «В Луганской Народной Республики продажа земель запрещена.»

Вказана норма містить ознаки порушення ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Право власності на майно, в тому рахунку і на землю, передбачає право володіння, користування і розпорядження. Проте конституція  квазідержави ЛНР передбачає неможливість розпорядження земельними ділянками, що істотно звужує права власника землі. Також необхідно зазначити, що на даний момент, в України діє мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, але вказана норма є тимчасовою і стосується виключно земель сільськогосподарського призначення, що відповідає вимогам  ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції (Захист власності).

2.1.2. Ч.3 ст.25 Конституції квазідержави ЛНР «Не имеют права быть избранными граждане, признанные судом недееспособными, содержащиеся в местах лишения свободы по приговору суда, а также лица, имеющие непогашенную или неснятую в установленном законом порядке судимость.»

Вказана норма містить ознаки порушення ст.3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори). Особи, що  вже відбули покарання за вчинення злочину, теж мають об’єм прав громадянина і не можуть бути позбавлені права бути обраними.

Чинне законодавство України теж передбачає обмеження по ознаці судимості для кандидатів в органи влади, а саме п.4 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України», Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Також, у відповідності до вимог ч.2 ст. 9 Закону України «Про місцеві вибори», Депутатом, сільським, селищним, міським головою, старостою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, злочину проти виборчих прав громадян чи корупційного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Тобто законодавство квазідержави ЛНР значно звужує право бути обраним до органів влади порівняно із законодавством України.

2.1.3. Ст. 52 конституції квазідержави ЛНР: «Защита Отечества является долгом и обязанностью гражданина Луганской Народной Республики. Гражданин Луганской Народной Республики несет военную службу в соответствии с законом.»

При цьому статус громадянина квазідержави ЛНР регламентується «Декларацией о гражданстве ЛНР», у відповідності до якої, «Гражданами Луганской народной республики являются все граждане Украины, которые на момент проведения референдума о независимости (11 мая) постоянно проживали в Луганской области.»

Вказана норма не може не насторожувати громадян України, що проживають чи до травня 2014 року  проживали на теперішній території, контрольованій квазідержавою ЛНР, тому що всі ці особи зобов’язані захищати ЛНР.

Вказані норми в сукупності є прямим порушенням вимог ст. 4 Конвенції (Заборона рабства і примусової праці).

Звісно законодавство більшої частини країн передбачає обов’язок захищати свою Батьківщину. Але будь яка країна світу, як і Україна, надає можливість відмови від громадянства, що автоматично звільняє особу від обов’язку захищати державу.

2.2. Кримінальне законодавство

2.2.1. Кримінальний кодекс квазідержави ЛНР.

2.2.1.1. Ст. 139 КК квазідержави ЛНР: «Клевета, то есть распространение заведомо ложных сведений, порочащих честь и достоинство другого лица или подрывающих его репутацию, - наказывается штрафом в размере до ста минимальных размеров оплаты труда, или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до шести месяцев либо обязательными работами на срок до ста шестидесяти часов.»

Наведена норма прямо суперечить принципу свободи слова, суперечить ст. 10 Конвенції (Свобода вираження поглядів). Більш того, вказана норма є прямою аналогією «Диктаторського закону 16 січня» в частині кримінальної відповідальності за наклеп, яку згодом було скасовано в КК України.

2.2.1.2. Ст. 202 КК квазідержави ЛНР: «Злостное уклонение руководителя организации или гражданина от погашения кредиторской задолженности в крупном размере или от оплаты ценных бумаг после вступления в законную силу соответствующего судебного акта, - наказывается штрафом в размере до тридцати минимальных размеров оплаты труда или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до восемнадцати месяцев, либо обязательными работами на срок до четырехсот восьмидесяти часов, либо принудительными работами на срок до двух лет, либо арестом на срок до шести месяцев, либо лишением свободы на срок до двух лет.»

Наведена норма є пережитком середньовіччя і прямо суперечить ст.1 Протоколу №4 до Конвенції (Заборона ув’язнення за борг). Більш того, наявність вказаної норми є істотним гальмом розвитку економіки.

2.2.1.3. Ч.4 ст.218 КК квазідержави ЛНР: «Незаконный вывоз промышленного оборудования за пределы территории Луганской Народной Республики, совершенный в период действия военного положения,- наказывается лишением свободы на срок от пяти до десяти лет с ограничением свободы на срок до двух лет либо без такового.»

Наведена норма є порушенням ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції (Захист власності) в частині заборони розпорядження своєю власністю у вигляді промислового устаткування.

2.2.1.4. Ст. 335 КК квазідержави ЛНР: «Государственная измена, то есть совершенные гражданином Луганской Народной Республики шпионаж, выдача иностранному государству, международной либо иностранной организации или их представителям сведений, составляющих государственную тайну, доверенную лицу или ставшую известной ему по службе, работе, учебе или в иных случаях, предусмотренных законодательством Луганской Народной Республики либо оказание финансовой, материально-технической, консультационной или иной помощи иностранному государству, международной либо иностранной организации или их представителям в деятельности, направленной против безопасности Луганской Народной Республики,- наказывается лишением свободы на срок от двенадцати до двадцати лет с ограничением свободы на срок до двух лет и с конфискацией имущества или без таковой.»

При цьому статус громадянина ЛНР Регламентується «Декларицией о гражданстве ЛНР, у відповідності до якої «Гражданами Луганской народной республики являются все граждане Украины, которые на момент проведения референдума о независимости (11 мая) постоянно проживали в Луганской области.»

Вказана норма не може не насторожувати громадян України, що проживають чи до травня 2014 року проживали на теперішній території квазідержави ЛНР тому, що всі ці особи, у випадку роботи із правоохоронними органами України чи співробітництві із цими органами, можуть стати суб’єктами притягнення до кримінальної відповідальності за цієї статтею.

Вказані норми в сукупності є прямим порушенням вимог ст. 7 Конвенції (Ніякого покарання без закону).

2.2.1.5. Ст. 369 КК квазідержави ЛНР: «Клевета в отношении судьи, присяжного заседателя или иного лица, участвующего в отправлении правосудия, в связи с рассмотрением дел или материалов в суде,наказывается штрафом в размере до четырехсот минимальных размеров оплаты труда или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до трех лет либо обязательными работами на срок до трехсот шестидесяти часов.»

Наведена норма прямо суперечить нормам принципу свободи слова, суперечить ст. 10 Конвенції (Свобода вираження поглядів). Більш того, вказана норма є прямою аналогією «Диктаторського закону 16 січня» в частині кримінальної відповідальності за наклеп, яку згодом було скасовано в КК України.

2.2.2. Кримінально-процесуальний кодекс квазідержави ЛНР.

2.2.2.1. П.12 ч.4 ст.50 КПК квазідержави ЛНР: «Обвиняемый вправе знакомиться по окончании предварительного расследования со всеми материалами уголовного дела и выписывать из уголовного дела любые сведения и в любом объеме».

Відповідно, обвинувачений не має права знайомитися із матеріалами кримінальної справи в повному обсязі до закінчення попереднього розслідування, що є порушенням ст. 13 Конвенції (Право на ефективний засіб юридичного захисту).

2.2.2.2. Ч.7 ст.52 КПК квазідержави ЛНР: «Адвокат не вправе отказаться от принятой на себя защиты подозреваемого, обвиняемого».

Думка адвоката і обвинуваченого з приводу стратегії і тактики захисту дуже часто розрізнюються істотним чином. Тобто адвокат в цій ситуації буде зобов’язаний виконувати свою роботу примусово, що суперечить ст.4 Конвенції (Заборона рабства і примусової праці». До того ж примусова праця призведе до заниження якості послуг адвоката, що в кінцевому результаті призведе по порушення ст. 13 Конвенції (Право на ефективний засіб юридичного захисту).

2.2.2.3. Стаття 59 КПК квазідержави ЛНР та будь-який інший нормативно-правовий акт квазідержави ЛНР не містить норми про можливість юридичного захисту свідка, що суперечить вимогам ст. 13 Конвенції (Право на ефективний засіб юридичного захисту).

2.2.2.4. П.2 ч.1 ст. 148 КПК квазідержави ЛНР: «По результатам рассмотрения сообщения о преступлении орган дознания, дознаватель, следователь, руководитель следственного органа имеет право принять решение об отказе в возбуждении уголовного дела».

Тобто, по аналогії із КК України в редакції 1960 р., органи дізнання і досудового слідства мають право відмовити в проведенні розслідування, що не відповідає вимогам ст. 6 Конвенції (Право на справедливий суд).

2.3. Вибори.

2.3.1. Вибори депутатів парламенту регламентується законом квазідержави ЛНР «О выборах депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики».

2.3.1.1. Ч.1 ст. 2 Закону квазідержави ЛНР «О выборах депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики»: «Граждане, постоянно проживающие на территории Луганской Народной Республики и достигшие на день голосования на выборах возраста восемнадцати лет, имеют право избирать депутатов Народного Совета, участвовать в выдвижении республиканских списков кандидатов, предвыборной агитации, наблюдении за проведением выборов и работой избирательных комиссий, а также участвовать в других избирательных действиях.»

Тобто право голосу мають особи, що постійно проживають, на територіях, що підконтрольні квазідержаві ЛНР, а не мають право голосу ВПО, що зареєстровані у населених пунктах, підконтрольних квазідержаві ЛНР, але проживають на непідконтрольних їх територіях, і біженці, що проживають в РФ, РБ, інших країнах. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.1.2. Ч.1 ст. 6 Закону квазідержави ЛНР «О выборах депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики»:  «Республиканские списки кандидатов могут выдвигаться общественными организациями (движениями), зарегистрированными в качестве участников избирательной кампании по выборам депутатов Народного Совета органом, уполномоченным на то Правительством Луганской Народной Республики. Порядок и сроки регистрации общественных организаций (движений), которые намерены выдвинуть указанные списки, определяются Центральной избирательной комиссией Луганской Народной Республики.»

Порядок і строки реєстрації регулюються не законом, а підзаконним актом центральної виборчої комісії, тому право відсіювання кандидатів проходить не за нормами закону, а за бажанням центральної виборчої комісії, члени якої, в свою чергу, призначаються органами влади. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.1.3. Ч.1 ст. 7 Закону квазідержави ЛНР «О выборах депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики»:  «В поддержку выдвижения республиканского списка кандидатов общественная организация (общественное движение), выдвинувшая (выдвинувшее) указанный список, должна (должно) собирать не менее 1000 подписей избирателей.»

1000 осіб – це дужа велика цифра для ЛНР. За даними Вікіпедії населення ЛНР складає 1,5 мільйони людей. Проте з огляду на кількість ВПО, що проживають в Україні і біженців, що проживають в РФ, РБ та в інших країнах, реальне населення квазідержави ЛНР складає орієнтовно 1 млн. людей. Тобто за громадську організацію мають надати свої підписи 0,1 відсотку населення, і це дуже велика цифра. З огляду на вищенаведене, невеликі і невідомі організації будуть позбавлені своїх виборчих прав. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.2.  Вибори глави квазідержави ЛНР регламентуються  законом квазідержави ЛНР «О выборах Главы Луганской Народной Республики».

2.3.2.1. Ч.3 ст. 1 Закону квазідержави ЛНР «О выборах Главы Луганской Народной Республики»: «Граждане, постоянно проживающие на территории Луганской Народной Республики и достигшие на день голосования на выборах возраста восемнадцати лет, имеют право избирать Главу Луганской Народной Республики, участвовать в предвыборной агитации, наблюдении за проведением выборов и работой избирательных комиссий, а также участвовать в других избирательных действиях.»

Тобто право голосу мають особи, що постійно проживають, на територіях, що підконтрольні квазідержаві ЛНР, а не мають право голосу ВПО, що проживають на вільних територіях і біженці, що проживають в РФ, РБ, інших країнах. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.2.2. Ч.3 ст.3 Закону квазідержави ЛНР «О выборах Главы Луганской Народной Республики»: «Для избирателей, которые на день голосования на выборах Главы Луганской Народной Республики будут находиться за пределами территории Луганской Народной Республики, образуются зарубежные избирательные участки.»

ЛНР не визнала жодна визнана в світі держава. ЛНР визнала Південна Осетія, яка сама не є визнаною в світі. ЛНР не визнала ані РФ, ані РБ, де проживає велика кількість біженців з неконтрольованих Україною територій. ЛНР не визнала Україна, де проживає 1,5 млн. ВПО з ДНР та ЛНР.  Тому не зрозуміло, яким чином будуть використовувати своє право голосу ВПО, що, як правило, фактично зареєстровані у населених пунктах, непідконтрольних Україні, але проживають на підконтрольних територіях, і біженці, що проживають в РФ, РБ, інших країнах. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.2.3. Ч.1 ст.7 Закону квазідержави ЛНР «О выборах Главы Луганской Народной Республики»: «Кандидат в поддержку своего выдвижения должен собрать не менее 1000 подписей избирателей»

1000 осіб це дужа велика цифра для ЛНР. За даними Вікіпедії населення ЛНР складає 1,5 мільйони людей. А з огляду на кількість ВПО, що проживають в Україні і біженців, що проживають в РФ, РБ інших країнах, реальне населення квазідержави ЛНР складає орієнтовно 1 млн. людей. Тобто за кандидата на посаду голови ЛНР мають надати свої підписи 0,1 відсотку населення, і це дуже велика цифра. З огляду на вищенаведене, велика кількість кандидатів позбавлені своїх виборчих прав. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.3.3.  Закон квазідержави ЛНР «О Местных выборах».

2.3.3.1. Ч.1 ст.2 Закону квазідержави ЛНР «О Местных выборах»: «Порядок выдвижения, условия регистрации кандидатов в депутаты, кандидатов на должность местного главы устанавливаются Центральной избирательной комиссией.»

Порядок висування кандидатів регулюється не законом, а підзаконним актом центральної виборчої комісії, тому право відсіювання кандидатів проходить не за нормами закону, а за бажанням центральної виборчої комісії, що в свою чергу призначається органами влади. Наведена норма прямо порушує вимоги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.4. Свобода зібрань та об’єднання.

2.4.1. Закон квазідержави ЛНР «Об общественных объединениях».

2.4.1.1. Ст. 13 Закону квазідержави ЛНР «Об общественных объединениях»: «Порядок создания, деятельности, реорганизации и (или) ликвидации политических партий регулируется специальным законом.»

 Закон, що регламентує існування політичних партій в квазідержаві ЛНР – відсутній. Тобто в квазідержаві ЛНР на даний момент неможливо створити політичну партію, що не відповідає вимогам ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання) і ст.3 Першого протоколу до Конвенції (Право на вільні вибори).

2.4.1.2. Ч.3 ст. 17 Закону квазідержави ЛНР «Об общественных объединениях»: «Ограничения на создание отдельных видов общественных объединений могут устанавливаться только законом.»

Законодавство ЛНР передбачає обмеження на створення певних видів громадських організацій, але не конкретизує ці види, що в свою чергу є порушенням ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання).

2.4.1.3. П.6 ч.1 ст. 30 Закону квазідержави ЛНР «Об общественных объединениях»: «Общественное объединение обязано информировать орган, принявший решение о государственной регистрации общественного объединения, об объеме денежных средств и иного имущества, полученных от иностранных источников, о целях расходования этих денежных средств и использования иного имущества и об их фактическом расходовании и использовании по форме и в сроки, которые установлены уполномоченным органом исполнительной власти.»

Вказана норма несе в собі явні елементи контролю над діяльністю громадського об’єднання, що має в своєму розпорядженні іноземні активи, що не відповідає вимогам ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання).

2.4.1.4. Ч.4 ст. 30 Закону квазідержави ЛНР «Об общественных объединениях»: «Общественное объединение, намеревающееся после государственной регистрации получать денежные средства и иное имущество от иностранных источников и участвовать в политической деятельности, осуществляемой на территории Луганской Народной республики, обязано до начала участия в указанной политической деятельности подать в орган, принявший решение о государственной регистрации данного общественного объединения, заявление о включении его в реестр некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента. Такое общественное объединение ежеквартально представляет в орган государственной регистрации сведения, предусмотренные пунктом 6 части первой настоящей статьи.»

Вказана норма несе в собі явні елементи контролю над діяльністю громадського об’єднання, що має в своєму розпорядженні іноземні активи, що не відповідає вимогам ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання).

2.4.2. Закон квазідержави ЛНР «О профессиональных союзах».

2.4.2.1. Ч.3 ст.12 закону квазідержави ЛНР «О професиональныых союзах»: «Деятельность профсоюзов, их объединений, которая нарушает Конституцию Луганской Народной Республики и законы Луганской Народной Республики, может быть приостановлена или запрещена в порядке, предусмотренном действующим законодательством Луганской Народной Республики.»

Вказана норма несе в собі явні елементи контролю над діяльністю професіонального союзу, що не відповідає вимогам ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання).

2.5. Свобода вираження поглядів.

2.5.1. Закон квазідержави ЛНР «О средствах массовой информации».

2.5.1.1. Ч.1,2 ст.22 Закону квазідержави ЛНР «О средствах массовой информации»: «Иностранное юридическое и физическое лицо, а равно юридическое лицо с иностранным участием, доля (вклад) иностранного участия в уставном (складочном) капитале которого составляет 20 процентов и более, не вправе выступать учредителями средств массовой информации. Отчуждение акций (долей) учредителем средств массовой информации, в том числе после их регистрации, организацией (юридическим лицом), осуществляющей (осуществляющим) вещание, зона уверенного приема передач которой (которого) охватывает половину и более половины субъектов ЛНР либо территорию, на которой проживает половина и более половины численности населения ЛНР, появление в их уставном (складочном) капитале доли (вклада) иностранного участия, составляющей 20 процентов и более, не допускается.»

Вказана норма явно не відповідає вимогам ст.10 Конвенції (Свобода вираження поглядів) а також ст.14 Конвенції (Заборона дискримінації), ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції (Загальна заборона дискримінації).

2.5.1.2. Ч.4 ст.66 Закону квазідержави ЛНР «О средствах массовой информации»: «Осуществление профессиональной деятельности журналистов иностранных средств массовой информации на территории Луганской Народной Республики  без аккредитации запрещается.»

Вказана норма явно не відповідає вимогам ст.10 Конвенції (Свобода вираження поглядів) а також ст.14 Конвенції (Заборона дискримінації), ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції (Загальна заборона дискримінації).

2.5.1.3. Ч.3 ст.72 Закону квазідержави ЛНР «О средствах массовой информации»: «Для распространения продукции зарубежного периодического печатного издания, то есть не зарегистрированного в Луганской Народной Республике, и имеющего место постоянного пребывания учредителя или редакции вне ее пределов, а равно финансируемого иностранными государствами, юридическими лицами или гражданами, необходимо получить разрешение регистрирующего органа, если порядок распространения не установлен межгосударственным договором, заключенным Луганской Народной Республикой. Разрешение на распространение продукции зарубежного периодического печатного издания оформляется на бланке, являющемся документом строгой отчетности и защищенной от подделок полиграфической продукцией, по форме, установленной регистрирующим органом.»

Вказана норма явно не відповідає вимогам ст.10 Конвенції (Свобода вираження поглядів) а також ст.14 Конвенції (Заборона дискримінації), ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції (Загальна заборона дискримінації).

3. Аналіз економічних прав і свобод в квазідержаві ЛНР.

3.1. Реєстрація підприємців.

3.1.1. Закон квазідержави ЛНР «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц-предпринимателей»

Кожна юридична особа і ФОП в квазідержаві ЛНР має бути зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку і це є загальносвітовою практикою. Проте окрема норма законодавства квазідержави ЛНР заважає нормальному функціонування ЕДРПО України.

Ч.3 ст.72 Закону квазідержави ЛНР «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц-предпринимателей»: «Переходные положения Регистрационные дела о зарегистрированных ранее юридических лицах и физических лицах-предпринимателях, хранящиеся в органах, осуществлявших государственную регистрацию юридических лиц и физических лиц - предпринимателей до введения в действие настоящего Закона, являются собственностью Луганской Народной Республики и передаются на хранение регистрирующему органу по месту нахождения таких регистрационных дел.»

Вказана норма законодавства квазідержави ЛНР не дає можливості громадським організаціям, що перемістилися і працюють на підконтрольних Україні територіях, зареєструвати своє місцезнаходження на новому місці тому, що реєстраційні справи таких організацій неможливо вилучити від реєстраційних органів квазіржави ЛНР і передати на нове місце реєстрації.

3.2. Податки і збори.

 Не для кого не є секретом той факт, що вартість товарів, а особливо продуктів харчування на неконтрольованих територіях не тільки значно вище ніж на підконтрольних територіях, але і вище ніж в країнах митного союзу. Великою мірою цьому факту сприяє податкова політика квазідержави ЛНР.

3.2.1. Ввізне мито. Ст.7 Закону квазідержави ЛНР «О ставках ввозной таможенной пошлины и порядке ее взимания»: «Ввозная пошлина на все группы товаров при ввозе их на таможенную территорию Луганской Народной Республики взимается в размере 2% от таможенной стоимости товаров, за исключением товаров, указанных в части 3-6 настоящей статьи. Ввозная пошлина на группы товаров, которые классифицируются в следующих группах 86; 88; 89; 93; 97 ТН ВЭД, а также в товарных позициях 4301; 4302; 4303; 7101-7116; 7118 ТН ВЭД при ввозе их на таможенную территорию Луганской Народной Республики взимается в размере 5% от таможенной стоимости товаров. Ввозная пошлина на группы товаров, подлежащих обложению акцизным налогом, при ввозе их на таможенную территорию Луганской Народной Республики взимается в размере 4% от таможенной стоимости товаров, за исключением нефтепродуктов, которые классифицируются в товарных позициях 2710 и 3403 ТН ВЭД. Ввозная пошлина на продовольственную группу товаров 1-24 группы ТН ВЭД при ввозе их на таможенную территорию Луганской Народной Республики взимается в размере 1% от таможенной стоимости товаров, кроме перечня продовольственных товаров критического импорта, на которые ставка ввозной таможенной пошлины устанавливается Советом Министров Луганской Народной Республики. Ввозная пошлина на автомобили легковые и прочие моторные транспортные средства, предназначенные главным образом для перевозки людей  взимается по установленнным ставкам»

Із зазначеної статті виходить, що при ввезенні товарів в ЛНР стягується мито. Загальний розмір мита становить 2% від вартості товару. Мають місце виключення. Наприклад, ввезені продукти обкладаються митом у розмірі 1%. Більшість продуктів завозиться на непідконтрольні території з території РФ. Тому саме стягнення мита є однією з причин того, що продукти на території квазідержави ЛНР дорожчі ніж в державах митного союзу. І цей факт не може не викликати обурення з огляду на загальний стан рівня заробітних плат в квазідержави ЛНР.

Більш того, квазідержава ЛНР ввела мито на ввезення автомобілів. Його ставка в середньому становить 500 – 1000 євро за автомобіль. Не можна сказати, що таке мито є занадто обтяжливим для особи, що придбала таке авто. Але в цивілізованому світі ввізне мито є заходом, що стимулює власне виробництво. Але в квазідержаві ЛНР автомобілі не виробляються.

3.2.2. Закон квазідержави ЛНР «О системе налогообложения».

3.2.2.1. Оподаткування прибутку. Ст.69 Закону квазідержави ЛНР «О системе налогообложения»: «Налог уплачивается с прибыли, рассчитанной в соответствии со статьей 75 настоящего Закона, в размере 20% от такой прибыли.»

В Україні загальна ставка вказаного податку на даний момент становить 18 %. Завищення ставки податку на прибуток, як правило призводить до занепаду економіки, а непрямим результатом підвищення цього виду податку є зростання цін.

3.2.2.2.  Податок на оборот. Вказаний податок, з позиції порядку його розрахунку не є аналогом ПДВ в законодавстві України. Проте, з позиції ролі в витратах підприємства, цей податок можна порівняти саме із ПДВ.

Ст.109 Закону квазідержави ЛНР «О системе налогообложения»: «Плательщики уплачивают налог с оборота в размере 2% от объекта налогообложения. Налог с оборота включается в цену товаров, работ (услуг).»

 Наявність вказаного податку ставить в нерівні умови виробників. В даному випадку у виграшному становищі знаходяться виробники, що закуповують для виробництва своїх товарів робіт і послуг мінімум ресурсів, а в програшному становищі знаходяться виробники, що закуповують для виробництва своїх товарів робіт і послуг максимум ресурсів. Тобто фактично податок на оборот є гальмом глобалізації. І звісно наявність вказаного податку є фактором підвищення вартості товарів.

3.2.2.3. Захист права власності. Викликає занепокоєння норма законодавства квазідержави ЛНР, що регламентує вилучення і розпорядження «безхазяїнним» нерухомим майном.

Ч.2 ст.56 Закону квазідержави ЛНР «О системе налогообложения»: «Порядок выявления, учета, хранения, оценки бесхозяйного недвижимого имущества (кроме выморочного), которое переходит в собственность Луганской Народной Республики, и распоряжения им утверждается Советом Министров Луганской Народной Республики.»

Не є секретом, що на неконтрольованій території знаходиться велика кількість нерухомого майна, власники якого проживають на контрольованій Україною території, в РФ і РБ. Багато об’єктів нерухомого майна дійсно не використовується за призначенням і носить ознаки безхазяїнного майна. При цьому законодавство квазідержави ЛНР допускає вилучення такого майна. На даний момент законодавство квазідержави ЛНР не визначає статус безхазяїнного нерухомого майна і порядок його вилучення. Проте наявність такої норми пасивно визначає право квазідержави ЛНР вилучати нерухоме майно ВПО чи біженців з РФ, РБ, інших країн.

4. Структура і повноваження органів влади і місцевого самоврядування. Нотаріат. Адвокатура.

  Влада в квазідержаві ЛНР розподіляється на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

4.1. Законодавча гілка.

Законодавчим органом влади в квазідержаві ЛНР є народна рада ЛНР, що представлена 50 депутатами і вибирається на 4 роки. Діяльність народної ради ЛНР регулюється тимчасовим основним законом (Конституцією) ЛНР.

Функції народної ради подібні функціям будь-якого парламенту. Але цікавим є той факт, що однією із функції парламенту квазідержави ЛНР є тлумачення законів ЛНР.

4.2. Виконавча гілка.

Глава ЛНР є головою виконавчої влади квазідержави ЛНР - вибирається шляхом прямого голосування. Посада глави ЛНР є аналогом посади президента держави. Однак фактично глава ЛНР є одноосібним керівником квазідержави.

Центральним органом виконавчої влади квазідержави ЛНР є рада міністрів ЛНР. Голова ради міністрів ЛНР призначається главою ЛНР і затверджується народною радою ЛНР. Раду міністрів квазідержави ЛНР формує глава ЛНР.

Систему центральних виконавчих органів влади квазідержави ЛНР складають:

-  Міністерства квазідержави ЛНР;

-  державні комітети квазідержави ЛНР;

-  служби квазідержави ЛНР;

-  агентства квазідержави ЛНР.

Міністерства, державні комітети, служби, агенції, інспекції а також інші виконавчі органи влади квазідержави ЛНР утворюються главою ЛНР.

Цікаво, що глава квазідержави ЛНР має право скасовувати акти органів виконавчої влади у випадку їх невідповідності законодавству квазідержави ЛНР.

Тобто глава ЛНР наділений всією повнотою влади в ЛНР. Народна рада в принципі взагалі не має ніяких важелів впливу на органи виконавчої влади.

На місцях органи виконавчої влади ЛНР представлені територіальними підрозділами.

4.2.1. Правоохоронні органи.

4.2.1.1. Прокуратура. Функції прокуратури:

підтримання державного обвинувачення в судах;

представництво інтересів громадян або держави в судах, у випадках визначених законом;

нагляд за виконанням законів органами виконавчої влади, установами та організаціями незалежно від форм власності, органами місцевого самоврядування, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд);

нагляд за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоуправліннями, підприємствами, організаціями, установами (незалежно від форми власності) та їх посадовими особами прав і законних інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб;

нагляд за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоуправліннями, підприємствами, організаціями, установами (незалежно від форми власності) та їх посадовими особами прав і інтересів соціально вразливих верств населення (інвалідів, пенсіонерів, осіб, визнаних недієздатними або обмежено дієздатними);

нагляд за виконанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

нагляд за виконанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

нагляд за виконанням законів при виконанні судових рішень у цивільних справах відповідним виконавчими органами республіки;

кримінальне переслідування, у випадках визначених кримінально-процесуальним законодавством квазідержави ЛНР.

Тобто фактично прокуратура ЛНР виконує функції, притаманні прокуратурі України до 2013 року, тобто до прийняття нового КПК.

4.2.1.2 Міністерство державної безпеки.

Робота МГБ ЛНР не регулюється нормами закону, а регулюється «Временным порядоком работы органов государственной безопасности Луганской Народной Республики», затвердженим Указом глави квазідержави ЛНР, що відповідає вимогам законодавства ЛНР.

Керівництво МГБ ЛНР виконується головою ЛНР, а управління – міністром ГБ.

Діяльність органів державної безпеки здійснюється за основними напрямками:

-  контррозвідувальна діяльність;

-  боротьба з тероризмом;

-  боротьба зі злочинністю;

-  розвідувальна діяльність;

-  прикордонна діяльність;

-  забезпечення інформаційної безпеки;

-  забезпечення безпеки глави ЛНР.

Тобто компетенція МГБ ЛНР розповсюджується абсолютно на всі сфери діяльності силових структур. Масштаб його повноважень притаманний каральному органу тоталітарної держави – таємної поліції.

4.2.1.2.1. П.12-14,37, 38, 40  ч.1 ст.16  «Временного порядока работы органов государственной безопасности Луганской Народной Республики»:

«Органы государственной безопасности имеют право задерживать лиц, подозреваемых в совершении деяний, которые могут нанести вред государственной безопасности Луганской Народной Республики, а также применять к таким лицам меру пресечения в виде помещения под стражу.»

Наведена норма прямо суперечить вимогам ст.111 КПК ЛНР, у відповідності до якої запобіжний захід у вигляді взяття під варту може застосовуватися лише судом. Звісно вказана норма не відповідає ст.5 Конвенції (Право на свободу та особисту недоторканість).

4.2.1.2.2. П.12, 13, 39, 40  ч.1 ст.16  «Временного порядка работы органов государственной безопасности Луганской Народной Республики»:

«Органы государственной безопасности имеют право:

12) использовать в служебных целях транспортные средства, принадлежащие юридическим или физическим лицам в порядке, установленном Главой Луганской Народной Республики;

13) при наличии служебной необходимости беспрепятственно входить в жилые и иные принадлежащие физическим лицам помещения, на принадлежащие им земельные участки, на территории и в помещения юридических лиц. Обо всех случаях вхождения в жилые и иные принадлежащие физическим лицам помещения руководители органов государственной безопасности уведомляют Министра государственной безопасности в течение двадцати четырех часов;

39) при наличии служебной необходимости использовать движимое и недвижимое имущество физических и юридических лиц;

40) изымать у физических и юридических лиц движимое и недвижимое имущество, которое используется, использовалось либо может быть использовано для осуществления действий, способных нанести вред государственной безопасности Луганской Народной Республики, в порядке, установленном Главой Луганской Народной Республики».

Наведені норми прямо порушують вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції (Захист власності).

4.2.1.2.3. У відповідності до вимог п.20 ч.1 ст.16  «Временного порядка работы органов государственной безопасности Луганской Народной Республики»: «Органы государственной безопасности имеют право создавать предприятия, учреждения, организации и подразделения, необходимые для выполнения обязанностей, возложенных на органы государственной безопасности, и обеспечения деятельности указанных органов».

Норма про право органів безпеки створювати підприємства є неабияким підґрунтям для корупції представниками МГБ ЛНР.

У відповідності до вимог ч.1 ст.26 «Временного порядка работы органов государственной безопасности Луганской Народной Республики»: «Контроль за деятельностью органов государственной безопасности осуществляет исключительно Глава Луганской Народной Республики.»

Наведена норма красномовно свідчить про можливість використання караючого меча таємної поліції для концентрації влади в квазідержаві в руках однієї людини.

4.2.2.3. Поліція. Діяльність поліції в квазідержаві ЛНР регламентується Законом квазідержави ЛНР «О полиции». В принципі, функції, права і обов’язки поліції ЛНР є аналогічними роботі поліції в реальних державах, але має місце одна особливість.

У відповідності до ст. 42 Закону квазідержави ЛНР «О полиции»: «Министерство внутренних дел ЛНР, его структурные подразделения, сотрудники полиции имеют право использовать военную технику, оружие, боеприпасы, которые не состоят на вооружении МВД,  в целях:

-   пресечения деятельности либо уничтожения диверсионных групп и террористических группировок, действия которых направлены против безопасности государственных органов и должностных лиц Луганской Народной Республик, а также её территориальной целостности либо безопасности гражданского населения;

-  отражения внешней агрессии и/или освобождения оккупированных районов ЛНР, а также ликвидации очагов вооруженных конфликтов на территории Республики либо разоружения незаконных военных формирований.»

Тобто поліція в квазідержави ЛНР має право на застосування військової техніки, зброї та боєприпасів, які не перебувають на озброєнні поліції, в тому числі при проведенні бойових дій проти України.

  4.3. Судова влада.

Судова влада в ЛНР є трирівневою.

Перша інстанція – мировий суддя. При цьому законодавство не регулює діяльність мирових суддів, тому взагалі не зрозуміло, як може функціонувати судова система.

Друга інстанція – місцевий суд.

Третя інстанція – верховний суд.

Також рішення суду може бути переглянуто наглядовою інстанцією – президією верховного суду ЛНР.

За ознакою підвідомчості мають бути організовані:

-  військові суди, що розглядають кримінальні справи щодо військових, співробітників МВС і МГБ;

-  арбітражні суди, діяльність яких нічим не урегульована, хоча існує відповідний законопроект;

-  суди загальної юрисдикції.

  Але фактично має місто абсолютно інша картина. В квазідержаві  ЛНР катастрофічно не вистачає суддів. В кожному місцевому суді працює орієнтовно 3 судді, що дали присягу на вірність ЛНР. Тому, в квазідержаві ЛНР розглядаються виключно кримінальні справи військовими судами і судами загальної юрисдикції. Цивільні, адміністративні і господарські справи не розглядаються, що, безсумнівно, є грубим порушенням ст.6 Конвенції (Право на справедливий суд).

  4.4. Місцеве самоврядування.

 Конституція квазідержави ЛНР гарантує місцеве самоврядування.  Закон квазідержави ЛНР «Об организации деятельности органов местного самоуправления в переходный период» містить п’ять статей, що в свою чергу містять загальні фрази. Тобто діяльність місцевого самоврядування в ЛНР нічим не регламентується. Органи місцевого самоврядування існують і функціонують, але ці органи фактично є органами виконавчої  влади квазідержави ЛНР.

 Підтвердженням цього факту є ст. 2 закону квазідержави ЛНР «Об организации деятельности органов местного самоуправления в переходный период»: «Доходы, поступающие в местные бюджеты в соответствии с налоговым законодательством Луганской Народной Республики, перечисляются в Государственный бюджет Луганской Народной Республики. Финансирование деятельности исполнительных органов сельских, поселковых и городских советов (за исключением исполнительных органов городских советов городов республиканского значения), сельских, поселковых и городских голов (за исключением голов городов республиканского значения) осуществляется за счет средств Государственного бюджета Луганской Народной Республики.». Тобто територіальні громади не є фінансово самостійними, не мають власного бюджету і цілком фінансово залежать від центральної влади. Тому самоврядування в ЛНР є фікцією.

4.5. Нотаріат.

 В квазідержаві ЛНР функціонує нотаріат. Діяльність нотаріату регламентується «Временным положением о нотариате Луганской Народной Республики.» Нотаріальну практику мають право впроваджувати виключно особи, які отримали ліцензію ЛНР. Діяльність нотаріусів контролює міністерство юстиції ЛНР. Функціонують реєстри прав власності. Існують як державні, так і приватні нотаріальні контори. Фактично функціонування нотаріату співпадає із принципами роботи нотаріату в повноцінній державі.

 Цікаво, що законодавство ЛНР передбачає нотаріальне посвідчення правочинів стосовно нерухомого майна, що знаходиться на території, яку контролює квазідержава ЛНР, виключно нотаріусами ЛНР, тому правочин, посвідчений українським нотаріусом, не має юридичної сили в квазідержаві ЛНР.

4.6. Адвокатура.

 Діяльність адвокатури в ЛНР гарантується тимчасовим основним законом (Конституцією) квазідержави ЛНР. Спеціальний нормативний акт, що регламентує діяльність адвокатури, відсутній, хоча існує відповідний законопроект. Права і обов’язки адвоката в кримінальному процесі встановлено в КПК ЛНР. Компетенція адвоката в цивільному, адміністративному чи господарському процесі не встановлена жодним нормативним актом, що є порушенням вимог ст.13 Конвенції (Право на ефективний засіб юридичного захисту).

Висновок.

Наведений аналіз нормативної бази свідчить про те, що порушення прав людини на території, що контролює квазідержава ЛНР, має місце на нормативному рівні.

Тобто квазідержава ЛНР на нормативному рівні декларує порушення прав людини. А якщо порушення прав людини є закріпленою в законі нормою, то звісно ця норма буде застосовуватися, що призведе до масових порушень прав людини.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори