пошук  
версія для друку
11.10.2016 | Наталка Ковальчук

Заплямувати правду, або дещо про кривавий шлях російського вандалізму

   

Недавно у Харкові сплюндрували пам’ятник, встановлений загиблим під час теракту, що стався 22 лютого 2015 року, обливши його червоною фарбою. http://varta.kharkov.ua

Це не перший такий випадок. Меморіал нівечили й раніше. Можна, звичайно, запитати: «Чим керуються особи, які вдаються до вандалізму щодо пам’яті полеглих, які вийшли, аби взяти участь у мирній ході?» Можливо, мають ненависть до України і всього українського? Можливо, злостяться від того, що в країні формується громадянське суспільство, готове відстоювати свободу, демократизм, державність? Може, чимось іншим? Відповіді на питання щодо мотивації такого негативного вчинку можуть бути різними.

Але не доводиться сумніватися у тому, що сліди цього «кривавого вандалізму» треба шукати у впливі ідеології про «руський мір», у тій каламуті, котру виливає кремлівська пропаганда як на своє власне суспільство, так і на зарубіжні країни, зокрема й на Україну.

І найбільше щодо України. Адже випадок у Харкові непоодинокий. Недавно і у Москві, у Сахаровському центрі, де проходить виставка фотографій «Прямий погляд», основна тема якої - війна в Україні, також було понівечено світлини. http://life.pravda.com.ua

У цій експозиції – фото, зроблені в українському Донбасі, на Луганщині, зокрема й про те, як українські військові відстоюють власну землю від агресора. Так ось, якраз через влаштування цієї виставки, яка мала донести до російського загалу бодай найменше слово правди про конфлікт на сході України, до приміщення центру увірвалися агресивно настроєні люди. З банки з написом «Кров дітей Донбасу» вони розпилювали рідину червоного кольору на фотографії. За словами представників Сахаровського центру, зіпсовані фотознімки відновлені не будуть, оскільки це небезпечно. У тій ситуації, що склалася, вони не зможуть гарантувати збереження робіт і безпеку відвідувачів виставки. Адже у російському загалі є люди настільки отруєні ненавистю, що публічна розмова на тему російської війни в Україні стає неможливою.

Під час цієї, з дозволу сказати акції, було не тільки заплямовано світлини. Звучали ще й гасла про «фашистів», про, даруйте, «козлів, яких потрібно «мочити», про «порятунок Росії». Лунали й звинувачення щодо України, яка, мовляв, й стріляє по мирних населених пунктах, проливаючи кров донбаських дітей.

Щодо порятунку Росії… Історично так склалося, що там завжди «рятуються» за рахунок власної брехні і чужої крові. Так було у вимірі багатьох епох. Недарма, мабуть, російська кровожерність знайшла своє відображення навіть у тамтешніх фразеологізмах. Чого тільки вартий вислів, наведений у тлумачному словнику Володимира Даля (Москва. «Русский язык». 1989) про те, що «Москва на крови стоит», що «Кровь пути кажет»…

Про сьогоднішній день також можна сказати, що Москві кров шлях вказує. І це та кров, яка проливається на українському сході.

Ось тільки через «залізну завісу», сформовану навколо своєї країни кремлівським керівництвом, події, які відбуваються в Україні через військовий конфлікт, розв’язаний Росією, російський загал сприймає зовсім не так, як свідчать про це офіційні дані, відомі світу. Вони, зокрема, й дають відповідь на питання, хто ж все-таки проливає «кров дітей Донбасу»?

Добре відомо, що якраз терористичні угруповання, які безчинствують на сході Україні, активно використовують дітей і підлітків. Пам’ятаємо, саме дітьми вони прикривалися, коли захоплювали українські території. Психіку дітей і підлітків там «ламають», влаштовуючи театралізовані постановки з «вбивством «укропів». Тепер їх втягують безпосередньо у військові дії. Російські найманці діють цілком в дусі піратського середньовіччя. Це тоді для використання у військових діях дітей відловлювали і перетворювали у так званих «порохових мавпочок», яких не жаль було підставляти під ворожий вогонь, під чужі кулі. І хоч нині не середньовіччя, та ворог, що прийшов в Україну діє методами якраз тієї темної епохи.

Українська сторона має чимало задокументованих фактів, коли підлітків забирають у свої лави сепаратисти, використовуючи, за даними уповноваженого Президента України з прав дітей, як розвідників чи коригувальників. http://www.radiosvoboda.org

Є також міжнародні документи, які це підтверджують. Наприклад, звіт Державного департаменту США про використання дітей у військових діях терористами так званої ДНР. http://www.radiosvoboda.org

Свого часу під час відкритих дебатів у Раді Безпеки ООН також йшлося, що контрольовані Росією «бойовики ДНР» вчать неповнолітніх дітей поводження зі зброєю та збору розвідданих. А також про те, що діти навіть 15-річного віку поповнювали збройні молодіжні групи та брали участь безпосередньо у бойових діях. http://health.unian.ua

Недавно відразу на кількох інформаційних ресурсах, http://news.liga.net/news, http://www.depo.ua, та ін. подавалися повідомлення, що підлітків з окупованих українських територій відправляють на навчання до російських таборів воєнізованого напрямку, називаючи це «патріотичним вихованням». Що це за «виховання» повідомляють дані військової розвідки. У цих таборах, зокрема й з ухилом у православ’я, формують вкрай негативне ставлення до України, українських Збройних Сил, всього українського. Письменнику Івану Багряному належать слова: «Є щось, що не може вмерти навіть на війні». Та, очевидно, першим, що вмирає у війні, є безпека підростаючого покоління.

У положеннях міжнародної Конвенції з прав дитини зазначено про необхідність поважати норми міжнародного гуманітарного права, які застосовуються до дітей у випадку збройних конфліктів, про зобов’язання вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт. http://zakon0.rada.gov.ua Та норми міжнародного права не діють на окупованих територіях. Як і прав людини взагалі.

На Росії, котра розв’язала цей конфлікт, продовжує його нині, котра взяла під свій протекторат місцевих сепаратистів і посилає туди власних найманців, і ось тепер навіть долучається до підготовки на своїй території неповнолітніх для військових дій, в першу чергу й лежить відповідальність за нехтування правами дітей. Та цинізм ситуації в тому, що Російська Федерація зробила українських дітей заручниками військового конфлікту фактично в той час, коли ще тільки завершився процес її приєднання до Конвенції про права дитини. За

повідомленням російських інформресурсів, зокрема ІТАР-ТАРС, його було завершено 24 вересня 2013 року. А через кілька місяців, як знаємо, сталося вторгнення на схід України. У таких випадках кажуть, що чорнило ще не встигло висохнути на підписах під документом.

Варто зазначити: після ратифікації Конвенції про права дитини російськими ЗМІ, зокрема електронними, активно поширювалися тези, що такий крок демонструє курс РФ на захист і дотримання прав дитини, зокрема, створення умов для її безпечного дорослішання.

На жаль, Україна на власному досвіді переконалася, що Російська Федерація може гарантувати безпеку і права хіба що вандалам, які не гребують тим, щоб нівечити чужі душі, плюндрувати правду, проливати чужу кров. І зовсім не символічну, якою залили харківський пам’ятник чи московську виставку.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори