пошук  
версія для друку
29.10.2016 | Ігор Усенко, Євген Ромінський

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 94 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 03.10.2016 – 07.10.2016

   

Надійшло 76 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 25 проектів процедурних постанов, пов’язаних з прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, призначенням позачергових виборів, присудженням премій тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Міжнародно-правові відносини

 

Проект Постанови 5214 від 03.10.2016 (Заліщук С. П.) про Звернення Верховної Ради України до міжнародних організацій, парламентів іноземних держав, сторін збройного конфлікту на території Сирії щодо останніх подій в Сирії.

Пропонується затвердити текст відповідного звернення, в якому Верховна Рада України: закликає сторони збройного конфлікту в Сирії припинити активні бойові дії на всій території Сирії, зокрема в місті Алеппо, та дотримуватися режиму припинення вогню; закликає сторони збройного конфлікту на території Сирії дотримуватися норм міжнародного права захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права; закликає Раду Безпеки ООН створити міжнародну групу слідчих з розслідування військових злочинів режиму Ассада та його союзника – Російської Федерації; закликає сторони збройного конфлікту на території Сирії розпочати переговори щодо політичного врегулювання конфлікту в Сирії на основі Резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй; закликає сторони збройного конфлікту на території Сирії виконати вимоги Всесвітньої організації здоров’я щодо створення гуманітарних коридорів для евакуації поранених; закликає сторони збройного конфлікту в Сирії, зокрема Російську Федерацію, відмовитися від застосування нападів невибіркового характеру і зброї невибіркової дії, а також інших заборонених засобів і методів ведення війни в ході бойових дій на території Сирії, зокрема від застосування авіації й артилерії в місцях скупчення та проживання цивільного населення; закликає сторони збройного конфлікту на території Сирії припинити напади на транспортні засоби, що доставляють гуманітарні вантажі для цивільного населення; закликає Російську Федерацію припинити використовувати підрозділи Повітряно-космічних сил Збройних Сил Російської Федерації в місцях скупчення або проживання цивільного населення; закликає Російську Федерацію припинити використовувати збройний конфлікт в Сирії як випробувальний полігон для новітніх систем і видів озброєнь; закликає Російську Федерацію своїми діями довести, що вона справді має бажання і здатна здійснити вагомий внесок у справу відновлення політичних переговорів щодо Сирії та встановлення режиму припинення вогню; звертається до міжнародних організацій, ООН, США, Європейського Союзу із закликом посилити тиск на режим Путіна з метою примушення Російської Федерації дотримуватися норм міжнародного права захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права в ході збройного конфлікту на території Сирії; засуджує бомбардування підрозділами Збройних Сил Російської Федерації місць скупчення та проживання цивільного населення і транспортних засобів, що доставляють гуманітарні вантажі для цивільного населення; звертається до міжнародних організацій, представників громадянського суспільства із закликом розслідувати випадки серйозних порушень міжнародного права захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права в ході збройного конфлікту в Сирії, зокрема воєнних злочинів і злочинів проти людяності; звертається до міжнародних організацій та парламентів іноземних держав із закликом засудити дії підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на території Сирії по бомбардуванню місць скупчення або проживання цивільного населення і транспортних засобів, що доставляють гуманітарні вантажі для цивільного населення; звертається до сторін збройного конфлікту в Сирії з вимогою розслідувати найсерйозніші порушення міжнародного права захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права і притягнути до відповідальності осіб, що скоїли найсерйозніші злочини в ході збройного конфлікту на території Сирії.

Проект Постанови 5215 від 03.10.2016 (Чубаров Р. А.) про Звернення Верховної Ради України до міжнародних організацій та парламентів іноземних держав щодо засудження і невизнання заборони Російською Федерацією Меджлісу кримськотатарського народу та щодо захисту корінного народу Криму міжнародним співтовариством.

У проекті звернення підкреслюється, що корінний народ, який століттями проживав на цій території, не схилив голову перед окупантом і, починаючи з кінця лютого 2014 року, відстоює позицію захисту прав кримськотатарського народу як корінного народу Криму і належності Криму Україні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Наголошується на неприпустимості переслідувань Меджлісу кримськотатарського народу як вищого повноважного представницько-виконавчого органу кримськотатарського народу, який, попри неможливість працювати на батьківщині, визнається Україною і міжнародним співтовариством. Пропонується заявити, що Меджліс кримськотатарського народу діє на основі норм міжнародного права і законодавства України, а в його діяльності немає жодних ознак злочинів; заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу в Криму є продовженням радянських репресій проти кримськотатарського народу. Ця заборона може породити репресії та гоніння щодо членів Меджлісу та тисяч кримських татар, які з ним співпрацюють. Такі дії можуть стати наступним етапом у продовженні переслідування кримськотатарського народу і вчинення проти нього найбільш тяжких злочинів, таких як геноцид 1944 року, вчинений шляхом примусового переселення кримськотатарського народу з Криму в Центральну Азію та інші регіони СРСР. У проекті звернення міжнародні організації та парламенти іноземних держав закликаються засудити і не визнавати заборони діяльності Меджлісу кримськотатарського народу на території окупованого Криму на основі рішень судів Російської Федерації; вживати заходів, які свідчитимуть про невизнання і засудження такої заборони, будуть спрямовані на недопущення її реалізації; не визнавати повноважними представниками кримськотатарського народу маріонеткові кримськотатарські організації, створені у Криму після подій лютого-березня 2014 року, які підтримують діяльність органів окупаційної влади; розглянути можливість введення персональних санкцій проти так званих суддів так званого Верховного Суду Республіки Крим та суддів Верховного Суду Російської Федерації, які підтримали і підтримують неправомірне рішення про визнання Меджлісу кримськотатарського народу «екстремістською організацією» та про заборону його діяльності; надсилати до Криму правозахисні місії, як тимчасові, так і постійні. Пропонується звернутися до Ради Безпеки ООН як до органу, відповідального за дотримання миру і безпеки у світі, з вимогою розглянути ситуацію із забороною діяльності Меджлісу кримськотатарського народу як питання, що стосується всього міжнародного співтовариства, підриває міжнародний мир і безпеку і є небезпечним для долі всього кримськотатарського народу; закликати Раду з прав людини та інші уповноважені органи ООН розглянути ситуацію із забороною Меджлісу кримськотатарського народу та вжити відповідних заходів з метою недопущення розправи над кримськотатарським народом; закликати парламентські асамблеї Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Організації Північноатлантичного договору та Європейський Парламент ухвалити відповідні резолюції із засудження заборони діяльності Меджлісу кримськотатарського народу.

Проект Постанови 5220 від 04.10.2016 (Геращенко І. В.) про Заяву Верховної Ради України «Про незаконне позбавлення свободи українських журналістів Романа Сущенка та Миколи Семени».

Пропонується звернутися до Парламентів держав-членів Європейського Союзу, США, Канади і Японії, Європейського Парламенту, Діючого голови ОБСЄ, Міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра та до Представника Організації з безпеки та співробітництва в Європі з питань свободи засобів масової інформації Дуні Міятович із заявою такого змісту:

30 вересня 2016 року за нез’ясованих обставин у Москві представниками ФСБ було затримано українського журналіста, спеціального кореспондента Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» у Франції Романа Сущенка, який прибув на територію Росії з метою відвідати близьких родичів. Російська влада безпідставно звинуватила його у шпигунстві.

1 жовтня відбувся закритий суд, який прийняв рішення арештувати українського журналіста на два місяці. При цьому українську сторону про факт затримання громадянина України було поінформовано лише 2 жовтня.

Досі (станом на кінець дня 3 жовтня) російські органи влади не забезпечили реалізацію права консулів України на відвідання затриманого співвітчизника, чим грубо порушили ст. 13 Консульської конвенції між Україною та Російською Федерацією. До нього також не допускають адвоката, прямо порушуючи його права та власні міжнародно-правові зобов’язання Російської Федерації.

Зважаючи на схожість ситуації навколо Р. Сущенка із сценаріями затримання російськими спецслужбами інших громадян України, які на сьогоднішній день визнані міжнародною спільнотою політичними в’язнями Кремля, та цілковиту надуманість цієї справи, Верховна Рада України висловлює глибоке занепокоєння та тривогу у зв’язку з цим неправомірним затриманням та подальшою долею українського журналіста.

Змушені також констатувати, що Роман Сущенко є не єдиним українським журналістом, проти якого сфабриковано надумані справи. Зокрема, проти іншого громадянина України, журналіста Миколи Семени, також було сфабриковано справу за надуманими звинуваченнями і сьогодні проти нього в тимчасово окупованому Криму розпочинається судовий процес. Не зважаючи на протести української влади і журналістських організацій, М. Семені не дозволяють виїхати з окупованого Криму на лікування.

Цей журналіст, виконуючи свій професійний обов’язок та відстоюючи свою громадянську позицію, під час перебування на території материкової України у вересні 2015 року написав статтю «Блокада – необхідний перший крок до звільнення Криму», що була розміщена на інформаційному сайті «Крим. Реалії» – проекту «Радіо Свобода».

19 квітня 2016 року працівники ФСБ РФ провели обшук помешкання М. Семени в тимчасово окупованому Криму, а пізніше порушили кримінальну справу за статтею про «сепаратизм» за публікації в ЗМІ.

Не звертаючи увагу на стан здоров’я М. Семени, йому було відмовлено у виїзді до материкової частини України для лікування, що можна однозначно розцінювати як застосування тортур. У жовтні 2016 року проти нього продовжиться судовий процес за надуманими обвинуваченнями.

Ці та інші справи стосовно громадян України, які незаконно утримуються в Росії та на окупованій нею території України, є яскравим свідченням того, що Російська Федерація продовжує масово порушувати права людини, застосовуючи при цьому методи насильницького захоплення на своїй території або викрадення з території України заручників, з наступним висуванням абсурдних звинувачень проти них. При цьому щодо затриманих українців активно застосовуються психологічний тиск та фізичні тортури.

Ми твердо переконані, що у вищезазначених випадках переслідування громадян України безпосередньо пов’язане із їхньою професійною журналістською діяльністю.

Такими діями представники Російської Федерації намагаються взяти у заручники тих, для кого захист прав людини і свободи, зокрема свобода слова, становлять основоположну цінність і суть їхньої роботи, а також залякати журналістів. Така злочинна мета не повинна бути досягнута.

Звертаємося до Вас із наполегливим закликом консолідувати зусилля щодо звільнення українських журналістів, засудити дії Російської Федерації, які грубо порушують права людини, сприяти негайному допуску консульських посадових осіб України та адвоката до утримуваного Романа Сущенка. Лише спільними діями України та міжнародної спільноти ми можемо зупинити грубі порушення прав людини, які, на жаль, стають постійною практикою у Російській Федерації.

Проект Постанови 5238 від 06.10.2016 (Геращенко І. В.) про Звернення Верховної Ради України до держав-членів Європейського Союзу, парламентів іноземних держав, парламентських асамблей та міжнародних організацій щодо завершення процесу ратифікації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Пропонується затвердити звернення, в якому Верховна Рада України: закликає Уряд Королівства Нідерланди спільно з інституціями Європейського Союзу виробити виважене рішення, яке однаковою мірою враховуватиме інтереси нідерландського населення, України та Європейського Союзу; звертається до парламенту Королівства Нідерланди уникнути прийняття рішення, яке матиме дискримінаційний по відношенню до України характер та поставить під загрозу імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони; закликає Палату представників та Сенат Королівства Нідерланди підтвердити своє рішення щодо ратифікації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, прийняте у 2015 році; підкреслює, що відмова Королівства Нідерланди від ратифікації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони поставить під сумнів надійність та авторитетність усього Європейського Союзу як партнера в очах українців та інших міжнародних партнерів; закликає Європейський Парламент, уряди держав-членів Європейського Союзу та їхні національні парламенти активно долучитися до пошуку взаємоприйнятного рішення, що дозволить завершити процес ратифікації цієї Угоди стороною Європейського Союзу.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

 

Проект Постанови 5228 від 05.10.2016 (Антонищак А. Ф.) про вшанування учасників антитерористичної операції, які загинули на Сході України.

У постанові зазначається, що з метою консолідації українського суспільства та прояву пошани і поваги до загиблих воїнів, формування національної пам’яті та ідентичності, спільного переживання про втрати серед українських бійців, відповідно до статті 91 Конституції України Верховна Рада України постановляє: 1. Голова Верховної Ради України після оголошення про відкриття ранкового засідання, на кожному черговому пленарному засіданні Верховної Ради України повідомляє про учасників АТО (військовослужбовців, добровольців, волонтерів), які загинули напередодні у зоні проведення антитерористичної операції із зазначенням прізвища, імені та по-батькові особи, військового звання. 2. Голова Верховної Ради України запрошує всіх присутніх у сесійній залі вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

За змістом проект цілковито повторює проект 4732 від 30.05.2016 (Богомолець О. В.) про вшанування пам’яті загиблих учасників антитерористичної операції (див. Бюлетень № 76).

 

Ідеологічні питання

 

Проект 5218 від 04.10.2016 (Донець Т. А.) про правовий захист політичних в’язнів.

Зміст проект дещо вужчий за його назву. Політичними в’язнями в ньому визнаються лише громадяни України та мешканці Автономної Республіки Крим, яким було примусово надано громадянство Російської Федерації, та які в період з 27 лютого 2014 р. (з часу анексії Автономної Республіки Крим) і воєнної окупації території України у зоні проведення антитерористичної операції: незаконно утримуються на території Російської Федерації; були засуджені в Російській Федерації за політично мотивованими причинами або засуджені щодо діянь, вчинених за межами міжнародно-визнаної території Російської Федерації. Передбачається, що Україна забезпечує правовий захист політичних в’язнів через: надання таким особам статусу політичних в’язнів; забезпечення представництва інтересів політичних в’язнів та застосування механізмів правового захисту в різних судових інстанціях; забезпечення заходів щодо повернення політичних в’язнів на територію України; забезпечення заходів щодо звільнення політичних в’язнів від відбування покарання та від неправомірної політично мотивованої відповідальності; забезпечення відшкодування витрат, пов’язаних із наданням правового захисту політичним в’язням. Для вирішення питань, пов’язаних із політичними в’язнями, має бути створена Міжвідомча комісія з питань політичних в’язнів (далі – Комісія). Положення про Комісію, її чисельність та склад має затверджуватися Кабінетом Міністрів України. Передбачається, що Комісія буде приймати рішення про надання особам статусу політичних в’язнів, яке затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України у десятиденний строк із дня його прийняття, а також матиме повноваження щодо практичної організації відповідного правового захисту. Згідно з проектом дія пропонованого Закону поширюватиметься на період проведення антитерористичної операції і триватиме до звільнення усіх політичних в’язнів.

Проект заслуговує на увагу, оскільки захищати наших громадян, незаконно переслідуваних в Росії, безумовно, треба. Утім, в пояснювальній записці немає аргументів на підтвердження того, що для цього слід створювати новий окремий орган. Загалом проблема правового захисту політичних в’язнів має доволі широкий характер і не мусить пов’язуватися лише з тимчасовими заходами на період проведення антитерористичної операції.

Проект 5239 від 06.10.2016 (Шинькович А. В.) про визнання незаконною угоди між урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 9 вересня 1944 року, засудження акції виконання її умов, як репресії радянського тоталітарного режиму та реабілітацію примусово евакуйованих в УРСР з Республіки Польща громадян, як жертв політичної репресії.

Згідно з пояснювальною запискою в проекті примусова евакуація громадян української, білоруської, російської, русинської та інших національностей на Підставі Люблінської угоди від 09.09.1944 року засуджується як підстава порушення прав і свобод людини та громадянина і визначається репресією, а постраждалі отримують статус реабілітованих.

Проект містить чотири статті, в яких послідовно 1) подається визначення термінів; 2) визнається «незаконною і злочинною угоду між урядом УРСР і де-юре неіснуючим і ніким не визнаним на міжнародному рівні Польським Комітетом Національного Визволення (далі – ПКНВ) про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 9 вересня 1944 року», засуджується її як «підставу для проведення репресивної акції, за етнічно-релігійною ознакою, щодо польських громадян української, білоруської, російської, русинської та інших національностей, належних до східного обряду, які, у зв’язку з виконанням її умов, були примусово евакуйовані у 1944–1946 рр. з місць постійного проживання у східних воєводствах Республіки Польща на територію УРСР…», визнається примусову евакуацію 1944–1946 рр. – «репресією в формі вислання з постійного місця проживання та заслання на примусові роботи зі створенням фактичного режиму спецпоселення»; визнається «цей політичний злочин як депортацію», а також заявляється про реабілітацію «жертв цієї політичної репресії радянського тоталітарного режиму та їх нащадків, народжених на території УРСР–України до дня прийняття цього Закону; 3) заявляється, що Верховна Рада України денонсує згадану угоду «відповідно до п. 32 ст. 85 Конституції України», у зв’язку «з відсутністю будь-яких правових підстав для існування самого ПКНВ і невизнаністю ПКНВ на міжнародному рівні, що визначає факт підписання Люблінської угоди 9 вересня 1944 р. правовою фікцією».

Не вдаючись до аналізу запропонованого ініціаторами історичного обґрунтування проекту, яке загалом видається доволі однобічним, звернемо увагу на його очевидні юридичні недоліки. Насамперед підкреслимо, що у статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено: «Пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого статтею 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України». Тобто окремі народні депутати України не мають повноважень вносити такі пропозиції. Цим законом також передбачено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються … щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов’язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, – у формі постанови Кабінету Міністрів України. Окрім того, загальновизнаним є, що денонсація – це спосіб припинення дії міжнародного договору шляхом повідомлення однієї держави іншій про припинення дії укладеного між ними міжнародного договору, здійснене в порядку і в термін, обумовлені цим договором. Утім, в тексті договору (угоди) від 9 вересня 1944 р. можливість його денонсації аж ніяк не обумовлена. У цьому зв’язку зауважимо, що стаття 56 Віденська конвенції про право міжнародних договорів передбачає, що договір, який не містить положень про його припинення і який не передбачає денонсації або виходу з нього, не підлягає денонсації і вихід з нього не допускається. Так само, наскільки нам відомо, міжнародне право не знає такого інституту, як «визнання незаконною угоди», а також не використовує щодо міжнародних договорів поняття «політичний злочин». Натомість у подібних ситуаціях за наявності належних підстав може ставитися питання про визнання договору недіючим і нікчемним (анулювання).

Проект Постанови 5242 від 06.10.2016 (Крулько І. І.) про Державну програму підтримки і співпраці із закордонним українством на 2016–2020 роки.

У вступній частині проекту зазначається, що діаспора є невід’ємною інтегральною частиною українського народу. Українська держава має дбати про українців незалежно від їх громадянства та місця проживання. Державна програма співпраці із закордонними українцями на період 2010–2015 рр. втратила чинність. У зв’язку із викладеним, з метою забезпечення ефективної співпраці із закордонними українцями, збереження їх національно-культурної ідентичності, використання інтелектуального, культурного та духовного потенціалу закордонних українців для утвердження позитивного міжнародного іміджу України, а також забезпечення підтримки громад закордонних українців, Верховна Рада України ініціює, зокрема, таке: Доручити Кабінету Міністрів України розробити і затвердити Державну програму підтримки і співпраці із закордонним українством на 2016–2020 роки, у якій передбачити, зокрема: надання фінансової підтримки громадам закордонних українців для організації та здійснення за кордоном науково-освітніх заходів, зокрема форумів, конгресів, конференцій і семінарів, за участю закордонних українців; проведення закордоном Днів культури України, фестивалів, свят мистецтв, виставок творів мистецтва, вечорів і тижнів українського кіно, української літератури; підготовку, випуск і розповсюдження відео- та аудіоматеріалів про історію та сьогодення України, її традиції та культуру; фінансування викладачів україністики у Римському, Міланському, Болонському, Лісабонському університетах та в Паризькому Східному Інституті; поновлення бібліотечних фондів та надання літератури культурно-інформаційним центрам при дипломатичних представництвах України за кордоном і бібліотек громад закордонних українців; створення Українських наукових інститутів зразка Інституту Сервантеса (Іспанія), Інституту Гете (Німеччина), залучивши до них науковців з української діаспори; фінансову підтримку діяльності Наукового товариства імені Шевченка у Сарселі (Франція), Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина); розробку програми популяризації української літературної та мистецької спадщини в зарубіжних країнах з тим, щоб пам’ятні місця, пов’язані з життям і діяльністю уславлених українських учених, мислителів, письменників, художників, артистів пропагувалися в ЗМІ, діставали певну підтримку від України; відкриття в Афінах, Римі, Мадриді, Лісабоні кореспондентських пунктів вчасного реагування на антиукраїнські виступи закордонної преси, які подавали б щотижневу інформацію на теле- і радіоканалах України про життя українських закордонних громад; проведення презентацій української книги на міжнародних виставках-ярмарках, які організовуються в державах компактного проживання закордонних українців. Заснувати Міжнародну премію імені Івана Франка для особистостей, які підвищили і зміцнили авторитет і значення Української Державності в історії людства, здійснили видатні відкриття в науці й культурі та користуються великою повагою в державному і суспільному житті країн їх проживання. На базі Міністерства інформації України заснувати державну загальноєвропейську двомовну (українсько-англійську) інтернет-газету «Україна». Розробити та затвердити Державну програму підтримки та розвитку українського шкільництва закордоном, шляхом створення концепції, програми, навчально-методичного забезпечення та реалізації програми з урахуванням специфіки країни проживання.

Загалом ініціативи видаються цілком слушними, однак в нинішній важкій економічній ситуації ще й ускладненій військовим конфліктом на Сході України та окупацією частини території державою-агресором, можливість здійснення більшості з поставлених завдань видається сумнівною.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 5144-1 від 05.10.2016 (Найєм М.-М.) про лобіювання.

Альтернативний проекту 5144 від 20.09.2016 (Батенко Т. І.) про лобізм (див. Бюлетень № 92).

В альтернативному проекті вилучені пропозиції щодо визнання лобізму (лобіювання) професійною діяльністю, створення самоврядної асоціації лобістів тощо. Лобіювання розглядається виключно в аспекті парламентської діяльності і не поширюється на інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Як наслідок, альтернативний проект є майже удвічі меншим за основний.

Загалом альтернативний проект, через відсутність ряду сумнівних положень сприймається  краще, ніж основний. Однак наші зауваження щодо недоцільності і несвоєчасності урегулювання відповідних відносин залишаються в силі.

Проект 5231 від 05.10.2016 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо повноважень місцевих рад.

Пропонується установити, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, а рівно й районної, обласної ради заслуховуються «інформації керівників територіальних органів Державної фіскальної служби щодо стану формування податкових надходжень до відповідного місцевого бюджету». У пояснювальній записці на користь прийняття проекту зазначається, що наразі бюджетна звітність, що надається органами Державної казначейської служби України місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування, містить лише звітні дані, що не дають змоги проаналізувати об’єктивність та повноту надходжень до місцевих бюджетів, і, як наслідок, реально оцінити ефективність здійснення суб’єктами господарювання підприємницької діяльності та виконання ними зобов’язань перед бюджетом. Передбачається, що прийняття проекту сприятиме подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні через зміцнення гарантій діяльності органів місцевого самоврядування.

Проект видається слушним, однак пропоновані зміни навряд чи повною мірою врегулюють відносини між органами місцевого самоврядування та територіальними органами Державної фіскальної служби. Крім того, слід відзначити небагатослівність пояснювальної записки до проекту, яка, зокрема,  не містить жодних пояснень того, чому саме пропонований шлях упорядкування відносин між названими сторонами є найкращим.

Проект 5253 від 07.10.2016 (Дехтярчук О. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поширення повноважень органів територіальних громад на всю територію відповідної сільської, селищної, міської територіальної громади.

Проект є набагато ширшим за визначену в назві мету. Зміни пропонується внести до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування» та «Про благоустрій населених пунктів». Більшість змін спрямовані на уточнення та розширення компетенції органів місцевого самоврядування. Також передбачається перерозподіл повноважень між виконавчими та представницькими органами, що далеко не завжди видається доцільним. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад пропонується віднести затвердження окремих видів містобудівної документації, ведення будівництва в межах території відповідної територіальної громади, формування мережі закладів освіти тощо. Загалом передбачено 8 сторінок змін, що виключає можливість згадати усі з них в цьому огляді.

Проект значно виходить за межі своєї мети. Пояснювальна ж записка до нього є досить формальною і не акцентує увагу на окремих змінах та їх доцільності. З огляду на це проект потребує доопрацювання та ретельної уваги з боку спеціалістів.

Проект 5254 від 07.10.2016 (Дехтярчук О. В.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо поширення повноважень органів місцевого самоврядування територіальних громад на всю територію відповідної сільської, селищної, міської територіальної громади.

Проект безпосередньо пов’язаний з попереднім. Самі ж зміни є уточнюючими та містять вказівку на те, що адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, що були вчинені на території відповідної сільської, селищної, міської територіальної громади.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 5208 від 03.10.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку надання відпусток.

Проект частково спрямований на врегулювання тих самих відносин, що й проект 2027 від 05.02.2015 (Герега О. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відпусток) (див. Бюлетень № 8), який був повернутий суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання рішенням профільного Комітет з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (14.07.2015).

Проект передбачає ряд уточнень та новел щодо порядку надання відпусток. Зокрема, пропонується обмежити можливість залишення невикористаних днів відпустки та виплачувати компенсацію лише за понад 24 дні невикористаної відпустки. Тобто якщо працівник використав менше 24 днів щорічної відпустки, отримати компенсацію за різницю між реально використаними днями і передбаченими для цього 24 днями отримати неможливо – лише за дні понад 24. Зазначається, що це має припинити «практику надмірного накопичення щорічних відпусток за декілька років і зменшить навантаження на фонд оплати праці». Для впорядкування цих відносин вводиться і адміністративна відповідальність за невчасну виплату такої грошової компенсації (доповнення до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Серед інших положень слід звернути увагу на уточнення надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда. Також пропонується обмежити право на отримання оплачуваних відпусток працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, вказівкою на те, що такі відпустки надаються лише при «здобуванні наступного рівня освіти». Прямо зазначається, що: працівникам, які вперше здобувають вищу освіту (наступний рівень вищої освіти) та одночасно навчаються в декількох вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, додаткова оплачувана відпустка надається в одному із навчальних закладів за їх вибором. Працівникам з вищою освітою, які здобувають другу (наступну) вищу освіту, додаткова оплачувана відпустка надається лише в разі їх направлення на навчання власником або уповноваженим ним органом. Натомість подвоюється строк (з 15 до 30 днів на рік), на який працівнику надаватися відпустка без збереження заробітної плати.

Проект передбачає доволі жорсткі обмеження прав працівників і ці обмеження в пропонованій формі видаються безпідставними та не зумовленими реальними потребами виробництва.

Проект 5224 від 04.10.2016 (Сидорович Р. М.) про внесення змін до статті 43 Закону України «Про нотаріат» (щодо віку, до досягнення якого особа встановлюється за свідоцтвом про народження).

Як зазначається у пояснювальній записці, проект розроблений у звязку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14 липня 2016 р., який набрав чинності з 1 жовтня 2016 р. Цим Законом, зокрема, внесено зміни до частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 р., згідно з якою кожний громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов’язаний отримати паспорт громадянина України. Відповідно пропонується внести зміни до названої статті Закону України «Про нотаріат» з метою обмеження встановлення віку за свідоцтвом про народження 14 роками (зараз – 16).

Проект видається занадто жорстким, оскільки не враховує доволі поширеної ситуації, коли вік вже наступив, а новий документ ще не отриманий з різного роду причин.

Проект 5233 від 05.10.2016 (Вілкул О. Ю.) про недопущення погіршення пенсійного забезпечення громадян України та встановлення мораторію на підвищення пенсійного віку.

У преамбулі зазначається, що проект спрямований на недопущення підвищення віку, починаючи з якого особи мають право на призначення пенсії за віком, недопущення підвищення мінімального страхового стажу та недопущення скорочення переліку професій і посад, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки такі підвищення порушують соціальні права, гарантовані Конституцією та чинним законодавством. Зокрема пропонується встановити мораторій на: підвищення віку, починаючи з якого особи мають право на призначення пенсії за віком, визначеного у статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; підвищення мінімального стажу роботи та мінімального страхового стажу для чоловіків і жінок, необхідного для призначення всіх видів пенсій, визначених Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення»; скорочення переліку виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (список № 1) та переліку виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (список № 2). Водночас Кабінету Міністрів України доручається у місячний строк затвердити перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (список № 1) та перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (список № 2), у редакції, яка діяла станом на 01.08.2016 р.

Проект 5250 від 07.10.2016 (Лабазюк С. П.) про мораторій на примусову реалізацію житла, нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій за несплату житлово-комунальних послуг.

Пропонується у зв’язку з невиконанням державою зобов’язань щодо проведення належної індексації зарплат, пенсій та стипендій вважати неприпустимим примусово реалізовувати житло (житлові будинки, частини житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщеннях), нараховувати та стягувати пеню та інші штрафні санкції за несплату житлово-комунальних послуг (плати за утримання житла, водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство) до 1 січня 2018 року. Протягом дії цього Закону інші закони України з питань правового забезпечення майнових прав громадян України діють з урахуванням його норм. Відповідно до вимог статті 113 Конституції України та з метою підвищення рівня соціального захисту громадян, у зв’язку з підвищенням рівня цін на продукти харчування, рівнем інфляції та девальвацією національної валюти: доручити Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття до 1 січня 2017 року рішення про затвердження порядку індексації грошових доходів населення. В прикінцевих положеннях міститься також вимога до Уряду забезпечити широке інформування населення про обсяг заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг та про тимчасову заборону до 1 січня 2018 року здійснювати примусову реалізацію житла, нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій за несплату житлово-комунальних послуг.

Проект має помітне політичне забарвлення, однак вибуховий ріст цін на комунальні послуги на фоні складної економічної ситуації вимагає належного впорядкування.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 5210 від 03.10.2016 (Вінник І. Ю.) про внесення змін до статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (щодо окремих аспектів визначення застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою).

Черговий проект щодо розширення можливостей застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і далеко не перший підтриманий та/або внесений названим народним депутатом. У даному разі в зазначеній статті пропонується уточнити, що при прийнятті рішення про неможливість обрання застави як запобіжного заходу, слідчий суддя має враховувати також і «наведені у клопотанні слідчого, прокурора обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у ст. 177 цього Кодексу, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів». Крім того, перелік підстав, коли слідчий суддя має право не визначати заставу пропонується доповнити такими пунктами: щодо злочину, передбаченого ст. 364 або ст. 368 Кримінального кодексу України, або злочину, спосіб вчинення якого пов’язаний із зловживанням владою або службовим становищем; щодо злочину, вчиненого особами, кримінальне провадження стосовно яких відповідно до вимог частини 9 ст. 31 КПК України здійснюється судом колегіально; щодо злочину, яким завдано істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, майнову шкоду у великих чи особливо великих розмірах, або внаслідок вчинення якого отримано значний дохід.

Проект 5211 від 03.10.2016 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до статті 469 Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань удосконалення інституту угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Як зазначається у преамбулі, проект підготовлено з метою надання можливості укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальних провадженнях щодо особливо тяжких злочинів за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ чи ДБР, а також у виняткових випадках у вчиненні особливо тяжкого злочину, віднесеного до підслідності іншого органу досудового розслідування, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами. Втім, слід зазначити, що пропонована у проекті редакція норми не лише надає нових можливостей Державному бюро розслідувань, а й цілковито та принципово змінює положення зазначеної норми, що видно на прикладі старої та нової редакцій, а саме у чинній редакції зазначається, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо «особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами». Натомість пропонується така редакція: «особливо тяжких злочинів за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, а також у виняткових випадках за погодженням з прокурором вищого рівня у вчиненні особливо тяжкого злочину, віднесеного до підслідності іншого органу досудового розслідування, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами».

Проект видається досить спірним, зокрема,  через те, що жодним чином не аргументуються зміни, якими скасовуються чинні обмеження.

Проект 5212 від 03.10.2016 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань визначення підслідності для забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження.

Пропонується передбачити можливість «у виняткових випадках з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора) має право доручити здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення органу, якому це правопорушення не підслідне, але який розпочав щодо нього досудове розслідування у встановленому цим Кодексом порядку. Спір про підслідність у даному випадку не допускається». Пропонована редакція ст. 36 КПК України, до якої вносяться і названі доповнення, таким чином передбачатиме можливість названим шляхом обійти чинну вимогу щодо заборони доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування. Також пропонується уточнити, що до підслідності Державного бюро розслідувань належать справи про злочини вчинені «членом Національного агентства з питань запобігання корупції». Також вносяться уточнення щодо вирішення спорів про підслідність посадовими особами Прокуратури України.

Проект, як видається, не містить належної аргументації на користь скасування існуючої заборони доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування. Посилання на складнощі, пов’язані з моментом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початком досудового розслідування не видаються належним аргументом, адже такі складнощі вирішуються уточненням процедурних порядків без скасування існуючої заборони.

Проект 5213 від 03.10.2016 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України.

Метою проекту проголошено вдосконалення процедури надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України Проектом пропонується внести зміни до статей 218–221 Регламенту Верховної Ради України, спрямовані на спрощення та прискорення діючого порядку та визначення чітких критеріїв прийняття більш швидких та обґрунтованих рішень щодо зняття недоторканності. Зокрема, передбачається: оптимізація строків розгляду подань у парламенті (не пізніше 7 днів з дня його внесення), а також відповідно у комітеті – 5 днів; встановлення чітких умов для внесення подання та вимог до його змісту;. врегулювання питання втрати чинності рішення парламенту у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку відносно народного депутата; тимчасове обмеження виїзду за кордон народного депутата, щодо якого до парламенту в установленому порядку внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт. Відповідні зміни пропонується внести також до законів України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (про нову підставу для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон – внесення стосовно нього до Верховної Ради України подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт), «Про статус народного депутата України»  (щодо можливості обмежити народного депутата у праві виїзду за кордон з підстав, визначених законом) та Кримінально-процесуального кодексу (про інформування судом про застосування запобіжного заходу до народного депутата, щодо якого надано згоду Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт). 

По суті запропоновані зміни майже не викликають заперечень (окрім наділення Голови Верховної Ради України невластивими повноваженнями інформувати Міністерства закордонних справ України та Державної прикордонної служби України для вжиття заходів щодо недопущення перетинання державного кордону особою, щодо якої внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт). Водночас, як слушно зауважує ГНЕУ, у проекті пропонуються зміни до статей 218, 220, 221 Регламенту Верховної Ради України, чинні приписи яких не узгоджуються з новою редакцією Конституції України, яка набрала чинності 1 жовтня 2016 р., у частині надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт судді Конституційного Суду, судді суду загальної юрисдикції. З огляду на це доцільно доопрацювати проект з тим, щоб здійснити комплексне коригування приписів згаданих статей з метою їх приведення у відповідність до Конституції України.

Проект 5180-1 від 04.10.2016 (Мураєв Є. В.) про Вищу раду правосуддя.

Альтернативний проекту 5180 від 23.09.2016 (Президент України) про Вищу раду правосуддя (див. Бюлетень № 92).

У проекті закріплюється: 1) юридичний статус ВРП як конституційного, колегіального, постійно діючого, незалежного органу, відповідального за формування доброчесного, незалежного, високопрофесійного корпусу суддів, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо їх статусу; 2) порядок обрання (призначення) на посади членів ВРП; 3) підстави для звільнення члена ВРП з посади та підстави припинення його повноважень; 4) порядок розгляду питань, що належать до повноважень ВРП, стосовно: формування суддівського корпусу; порушення вимог законодавства про несумісність; дисциплінарного провадження щодо суддів; розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; звільнення судді з посади тощо. Обсяг нового проекту – 44 сторінки, що майже вдвічі менше, ніж обсяг основного (президентського) проекту, але все одно занадто багато для належного аналізу проекту в межах цього огляду. Принагідно зауважимо, що ГНЕУ подало 7 сторінок зауважень на альтернативний проект, уникаючи його прямої оцінки так само, як і щодо основного проекту.

Загалом закон відповідного змісту видається необхідним і для його підготовки доцільно використати кращі напрацювання обох проектів.

Проект 5219 від 04.10.2016 (Луценко І. В.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо підстав для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами).

Проектом пропонується викласти в новій редакції пункт перший частини другої названої статті, яка від нинішньої редакції буде відрізнятись лише однією комою. Такі зміни спрямовані на усунення пунктуаційної помилки, що дозволить перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у зв’язку з неправильністю висновку і пояснень експерта. Автори звертають увагу на наступне: Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 400-5 КПК України 1960 року нововиявленими обставинами визнаються: фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок. У проекті нового КПК України від 12.01.2012 (до першого читання), відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 459, нововиявленими обставинами визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу, висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок. У проекті нового КПК України від 29.03.2012 (до другого читання), відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 459, нововиявленими обставинами визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу_ висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок. З невідомих причин кома (,) після слова «перекладу» зникла і речення придбало зовсім інший зміст, що змінило структуру та смисл наведеної правової норми в цій частині. У такій редакції закон був прийнятий Верховною Радою України та існує до цього часу. Відсутністю коми (,) спотворено «дух» і «букву» цього закону, що унеможливлює перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у зв’язку з неправильністю висновку і пояснень експерта.

Даний проект наочно свідчить про необхідність вкрай уважного ставлення до текстів нормативних актів та показує ціну навіть незначної помилки.

Проект 5221 від 04.10.2016 (Купрій В. М.) про внесення змін до статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо малозначних спорів у судах.

Пропонується скасувати адвокатську монополію щодо певної категорії справ, для чого названа стаття доповнюється такими положеннями: «Виключне представництво адвокатом іншої особи в суді не застосовується до трудових спорів, спорів щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена» та «Малозначним спором є будь-який немайновий спір, а також майновий спір, якщо ціна позову не перевищує одного мільйону гривень». Як зазначають автори проекту, його головною метою є подолання правової невизначеності щодо поняття малозначного спору, яке використовується у Конституції України. Також законопроектом пропонується законодавчо закріпити винятки щодо виключного представництва в судах іншої особи адвокатом.

Проект 5227 від 05.10.2016 (Мураєв Є. В.) про визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України (щодо скасування інституту приватних виконавців та усунення перешкод у доступі до правосуддя).

Пропонується визнати такими, що втратили чинність з 5 жовтня 2016 року Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закон України «Про виконавче провадження». Кабінетові Міністрів України, серед іншого, забезпечити в тримісячний строк проведення оцінки та аналізу ефективності роботи органів державної виконавчої служби, за результатами яких подати на розгляд Верховної Ради України обґрунтовані законодавчі ініціативи щодо вдосконалення процесу примусового виконання рішень судів та інших органів з урахуванням дотримання всіх соціально-економічних інтересів. У пояснювальній записці зазначається, що названими законами, зокрема, вводиться в дію інститут приватних виконавців та встановлюються фінансові обмеження щодо доступу до процедури примусового виконання рішень. Впровадження таких нововведень було здійснено без жодних економічних, соціальних обгрунтувань та без проведення відповідних досліджень. Вирішення проблеми примусового виконання рішень в Україні має розпочинатися з оцінки стану ефективності роботи системи державної виконавчої служби, виявлення та аналізу позитивних та негативних аспектів, встановлення передумов та чинників, що сприяють зниженню ефективності цих державних органів. Визначення шляхів вирішення вказаних проблем має відбуватися за результатами зазначеної оцінки та аналізу, на основі прогнозованих розрахунків, у тому числі прогнозу наслідків реалізації відповідних заходів. Також зазначається, спираючись на ст. 124 та 129 Конституції України, що, держава повинна гарантувати обов’язковість виконання судових рішень, в тому числі за допомогою використання заходів примусу. Делегування функцій держави щодо застосування таких заходів примусу приватним особам є необгрунтованим. Введення інституту приватних виконавців на фоні соціально-економічної кризи може призвести до соціального вибуху та створення додаткових чинників до дестабілізації ситуації в Україні. Отже, метою і завданнями прийняття цього проекту є недопущення необгрунтованого впровадження інституту приватних виконавців, який на сьогоднішній день має асоціальні ознаки та є економічно необгрунтованим в аспекті зниження розміру надходжень сум виконавчого збору до доходної частини Державного бюджету України, а також забезпечення доступу до правосуддя, в тому числі на етапі виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання рішення суду.

Автори проекту апріорно не сприймають ідею запропонованих названими законами нововведень не очікуючи жодних реальних відомостей щодо їх реалізації. Такий підхід видається вкрай необґрунтованим.

Проект 5229 від 05.10.2016 (Колєсніков Д. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заходів для запобігання негуманному та жорстокому ставленню до тварин.

Черговий проект на дану тематику. Проект спрямований на захист тварин у видовищних, розважальних заходах, зокрема в зоопарках, дельфінаріях цирках тощо. Так, пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новою ст. 88-3 «Порушення законодавства у сфері поводження з тваринами», в якій передбачити відповідальність за «Порушення законодавства у сфері поводження з тваринами у видовищних, розважальних заходах», «Використання тварини у кориді, створення та діяльність пересувних звіринців, пересувних зоопарків та пересувних виставок диких тварин, діяльність дельфінаріїв, що не мають природної морської води, використання диких та сільськогосподарських тварин у діяльності цирків, а також під час проведення будь-якими особами видовищних, розважальних заходів» та «Проведення боїв тварин, спортивних, видовищних заходів, що передбачають переслідування, умертвіння, спостереження передсмертної агонії тварин, використання для умертвіння тварин інших тварин». До кодексу вносяться і ряд технічних змін для впровадження цієї статті. Також ряд термінологічних уточнень робиться в Законах України «Про культуру» та «Про захист тварин від жорстокого поводження», зокрема запроваджуються такі визначення: «Видовищні, розважальні заходи – заходи (крім тих, які здійснюються установами природно-заповідного фонду відповідно до Закону), дозвільного, розважального, театрально-видовищного або культурно-масового спрямування, метою проведення яких є організація відпочинку та дозвілля, публічне виконання, публічна демонстрація результатів творчої діяльності із залученням виконавців, професійних творчих працівників, колективів, творчих спілок, або діяльність інших осіб, спрямована на отримання публікою вражень (шоу-програми, дискотеки, вистави, конкурси, концерти, фестивалі и т. д.), що проводяться особами, в місцях, де присутні, чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих сім’ї осіб, що проводять такі заходи», «Цирк (стаціонарний цирк, пересувний цирк, цирк на сцені, цирк-шапіто та інші) – заклад культури, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ циркових творів та вистав, що включають демонстрацію результатів індивідуальної чи колективної творчої діяльності професійних творчих працівників чи інших осіб, включаючи фокуси, пантоміми, ілюзіонізм, клоунади, антре, репризи, демонстрацію виняткових здібностей, в тому числі таких, що пов’язані з ризиком (фізична сила, акробатика, еквілібристика) та інше» та «Зоологічний парк загальнодержавного значення є природоохоронною культурно-освітньою установою. Зоопарк створюється з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, формування експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни i розробки наукових основ розведення її представників у неволі». Крім того, в прикінцевих положеннях проекту міститься наступна вимога: «У шестимісячний строк з моменту набрання чинності цим Законом юридичні особи усіх форм власності, інші суб’єкти господарювання, які утримують та використовують диких та сільськогосподарських тварин у будь-яких видовищних, розважальних заходах, зобов’язані здійснити оплатну чи безоплатну передачу таких тварин до установ природно-заповідного фонду (режим діяльності яких дозволяє утримання тварин), або зоопарків, які знаходяться на території України, чи за її межами, окрім передачі таких тварин суб’єктам господарювання, громадянам – резидентам інших держав, законодавство яких дозволяє використання диких та сільськогосподарських тварин у цирках та будь-яких видовищних, розважальних заходах та організації довкілля».

Утім, введення певних обмежень та заборон не супроводжується в проекті запровадженням відповідних процедур. Також відсутні будь-які ініціативи щодо встановлення законного порядку діяльності, за порушення якого передбачені адміністративні санкції. Не передбачені порядки визначення відповідних перевірок і встановлення фактів порушень, обмеження для контролюючих органів тощо. Отже, проект видається лише загальною ініціативою, «благими побажаннями», які навряд чи матимуть реальні правові наслідки, але містять певні корупційні ризики.

Проект 5177-1 від 06.10.2016 (Сотник О. С.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (в частині реформування прокуратури відповідно до європейських стандартів).

Альтернативний проекту 5177 від 23.09.2016 (Карпунцов В. В.) про несення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (в частині забезпечення реалізації функцій прокуратури) (див. Бюлетень № 92).

Проект є дещо меншим за обсягом (зміни до 10 законів та кодексів на 18 сторінках) порівняно з проектом 5177. Тим не менш оцінити його в межах цього огляду не видається можливим. Зауважимо лише, що порівняно з основним проектом альтернативний проект спрямований не стільки на уніфікацію норм, скільки на скасування неналежних положень. ГНЕУ так само, як і щодо основного проекту, подало свої  розлогі зауваження  і запропонувало за наслідками розгляду проекту у першому читанні повернути його суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Проект 5248 від 07.10.2016 (Дейдей Є. С.) про запобігання корупції та загальні засади йо-декларування.

У преамбулі запропонованого закону зазначається: «Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, а також основні засади йо-декларування в Україні». Згідно з пояснювальною запискою основною новелою законопроекту є законодавче врегулювання основних засад йо-декларування в рамках фінансового контролю, а саме: сформульовано поняття йо-декларації; врегульовується порядок подання йо-декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; визначено інформацію, яка зазначається в йо-декларації; передбачається порядок обліку та оприлюднення йо-декларацій, їх контроль, перевірка і встановлення своєчасності подання; встановлено необхідність моніторингу способу життя суб’єктів йо-декларування; сформульовано поняття порядного корупціонера; визначено обов’язок порядного корупціонера своєчасно вносити відомості про корупційні доходи до йо-декларації;  сформульовано поняття трудівників злочинного світу;  визначено обов’язки трудівників злочинного світу своєчасно вносити відомості про злочинні доходи до йо-декларації. Зокрема, пропонуються такі дефініції: «йо-декларація – декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подана шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції», «порядний корупціонер – корупціонер, який своєчасно, у терміни, передбачені цим Законом, відображає в йо-декларації відомості про активи, інші доходи та вигоди, набуті в результаті корупційної діяльності», «трудівники злочинного світу – особи, які набувають активи, доходи, інші вигоди шляхом організації або безпосереднього вчинення кримінальних правопорушень». У проекті також актуалізовані питання, пов’язані з: організацією роботи та практичною діяльністю Національного агентства з питань запобігання корупції; формуванням та реалізацією антикорупційної політики;  запобіганням корупційним проявам та пов’язаним із корупцією правопорушенням; конфліктом інтересів; правилами етичної поведінки; захистом викривачів; запобіганням корупції у діяльності юридичних осіб; окремими аспектами відповідальності за корупційні правопорушення; міжнародним співробітництвом у сфері запобігання і протидії корупції.

Докладний аналіз проекту унеможливлюється його значним обсягом (74 статті і 4 пункти прикінцевих положень на 60 сторінках). Попри анекдотичне звучання окремих дефініцій, проект заслуговує на уважний розгляд в комплексі з багатьма іншими аналогічними ініціативами.

.

Культура та освіта

 

Проект 5226 від 04.10.2016 (Карпунцов В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (в частині визначення правового статусу Національної академії прокуратури України). 18.10.2016 була подана нова редакція проекту, яка тут і розглядається.

Нова редакція проекту має назву «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (в частині визначення правового статусу Національної академії прокуратури України)». Пропонується викласти Статтю 80 Закону України «Про прокуратуру» в такій редакції:

Стаття 80. Національна академія прокуратури

1. Національна академія прокуратури є державним вищим навчально-науковим закладом, який здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора; підвищення кваліфікації прокурорів; підготовку фахівців з вищою освітою другого (магістерського), третього (освітньо-наукового) та наукового рівнів; проведення наукових досліджень з питань, пов’язаних з діяльністю органів прокуратури.

Для забезпечення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів до Національної академії прокуратури можуть відряджатися прокурори.

2. Національна академія прокуратури є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту, який затверджується Генеральним прокурором за погодженням із Радою прокурорів.

3. Національна академія прокуратури функціонує при Генеральній прокуратурі.

Нині у відповідній статті зазначається, що «Національна академія прокуратури України є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів», «На Національну академію прокуратури України не поширюється законодавство про вищу освіту», статут Академії «затверджується Радою прокурорів України».

ГНЕУ загалом підтримала ідею проекту, подало до нього деякі зауваження і, що доволі рідко буває, запропонувало свою редакцію окремих положень статті 80.

Проект Постанови 5230 від 05.10.2016 (Марченко О. О.) про відзначення 200-річчя з дня заснування Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва.

В проекті зазначається, що 5 жовтня 2016 року виповнюється 200 років з дня заснування Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва, який є найстаршим аграрним вищим навчальним закладом України та одним з найстарших аграрних вищих навчальних закладів Європи. Враховуючи видатний внесок названого закладу в підготовку висококваліфікованих фахівців для агропромислового комплексу України, розвиток аграрної науки тощо, пропонується відзначити протягом 2016–2017 років урочисто на державному рівні 200-річчя з дня заснування Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва. Серед рекомендованих заходів маємо відзначити вказівку Харківській обласній державній адміністрації внести на розгляд Президента України подання про присвоєння почесних звань «Заслужений працівник освіти України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений діяч науки і техніки України», «Заслужений працівник сільського господарства України» педагогічному складу та іншим працівникам вишу, пропозицію організувати та провести протягом 2016–2017 років міжнародні та всеукраїнські наукові та науково-практичні конференції та інші заходи, присвячені історії та діяльності університету, а також висвітлення передового досвіду аграрної освіти та інновацій.

Формальних заперечень щодо святкування на державному рівні зазначеної дати немає. Слід лише звернути увагу на те, що названий виш половину часу свого існування перебував у Варшаві, де власне і був заснований, водночас рекомендації постанови не містять жодних вказівок на міжнародний характер даної події.

Постанову було прийнято 20.10.2016 і підписано Головою Верховної Ради України 26.10.2016.

Проект 5240 від 06.10.2016 (Марченко О. О.) про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»).

Пропонується здійснювати останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» у 2020 році (в чинній редакції – 2016), шляхом внесення змін до частини третьої пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» названого закону. В пояснювальній записці зазначається, що у зв’язку з прийняттям Закону України «Про вищу освіту», майже два роки статус коледжів та технікумів залишається не визначеним на законодавчому рівні. Автори проекту, підтримуючи думку, висловлену під час громадського обговорення Закону України «Про освіту», вважають за необхідне надати можливість технікумам та коледжам здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» до визначення їх статусу та віднесення до відповідного рівня вищої освіти.

Проект не викликає принципових заперечень. Підтримало проект і ГНЕУ у своєму цілковито позитивному висновку.

 

Охорона здоров’я

 

Проект 5134-1 від 04.10.2016 (Мусій О. С.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Альтернативний проекту 5134 від 16.09.2016 (Кириченко О. М.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (див. Бюлетень № 91).

Ініціатори альтернативного проекту пропонують своє бачення нової редакція Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Якщо основний проект був доволі великий (28 сторінок – текст нового закону та 17 сторінок – зміни до інших нормативно-правових актів), то альтернативний проект видається просто величезним (всього 93 сторінки). Звісно, проаналізувати чи  навіть лише порівняти проекти такого обсягу в рамках цього огляду не видається можливим.

Проект 5252 від 07.10.2016 (Корчинська О. А.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ліцензування господарської діяльності та державного нагляду (контролю).

Проект передбачає два основні завдання: запровадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню та надання правових підстав здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони здоров’я. Відповідно, в Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» пропонується віднести до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, також діяльність з взяття, переробки і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх та виготовлених з них препаратів. Далі, ст. 22 «Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я» Основ законодавства України про охорону здоров’я пропонується доповнити частиною другою такого змісту: «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов провадження господарських діяльностей: взяття, переробка і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізація їх та виготовлених з них препаратів». У частині 27 ст. 9 «Державна реєстрація лікарських засобів» Закону України «Про лікарські засоби» пропонується уточнити, що не підлягають державній реєстрації лікарські засоби, які виготовляються у «спеціалізованих установах і закладах переливання крові та відповідних підрозділах закладів охорони здоров’я, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, інших державних органів та органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони здоров’я, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій».

Аргументи ініціаторів проекту, викладені в пояснювальній записці, видаються доволі переконливими.

 

Питання сільського господарства та земельних справ

 

Проект 5223 від 04.10.2016 (Тимошенко Ю. В.) про внесення змін до Земельного кодексу України щодо недопущення тіньового відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Пропонується доповнити новим пунктом 21 Розділ Х «Перехідні положення» названого кодексу: «21. На період до запровадження купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15 цього розділу, надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) забороняється. Договори про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладені в період дії визначеної цим пунктом заборони, є недійсними з моменту їх укладання (посвідчення)».

Проект 5123-1 від 06.10.2016 (Ляшко О. В.) про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель.

Формально альтернативний проекту 5123 від 15.09.2016 (Тимошенко Ю. В.) про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо захисту національних інтересів України, продовольчої безпеки держави та прав землевласників (див. Бюлетень № 91).

Це вже щонайменше третій проект з цього питання, внесений названим народним депутатом (також 3404-1 від 10.11.2015 та 4727 від 30.05.2016). Відмінності між проектами торкають виключно строку мораторію. В цьому разі пропонується подовжити мораторій ще лише на 1 рік (замінити цифри 2017 на 2018), одночасно уповноваживши уряд «до 1 липня 2017 року розробити і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про обіг земель сільськогосподарського призначення».

Проект 5241 від 06.10.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

По суті альтернативний попередньому, хоча й передбачає цілковито інший шлях досягнення тієї самої мети. Пропонується частину 5 ст. 22 «Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання» названого кодексу викласти в такій редакції: Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам, в тому числі юридичним особам, кінцевим бенефіціарним власником яких є іноземець чи юридична особа з іноземним капіталом. Обіг земель сільськогосподарського призначення здійснюється відповідно до цього Кодексу та закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення та початку функціонування ринку землі забороняється: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цієї частини, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цієї частини, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Відповідно у ст. 78 та 90 кодексу визначається, що «Особливості здійснення права власності на землю сільськогосподарського призначення та обігу таких земель визначається частиною 5 статті 22 цього Кодексу та законом про обіг земель сільськогосподарського призначення», а у ст. 146 зазначається, що «До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення та початку функціонування ринку землі власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть звернутися до органів місцевого самоврядування територіальних громад чи об’єднаних територіальних громад про викуп належних їм земельних ділянок за ціною не нижчою нормативної оцінки землі. Викуплені земельні ділянки, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення та початку функціонування ринку землі, територіальні громади чи об’єднані територіальні громади можуть передавати в оренду».

Проект видається найгіршою з усіх ініціатив щодо продовження мораторію на продаж землі, адже він створює монополію на викуп земельних ділянок місцевою владою та ще й не за ринковими цінами, а за нормативною оцінкою.

Проект 5246 від 07.10.2016 (Німченко В. І.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з пояснювальною запискою проектом пропонується механізм, який дасть змогу реалізувати конституційні положення щодо права власності народу на землю, а розпоряджатися землею від імені народу будуть територіальні громади та об’єднання територіальних громад. При цьому територіальні громади та об’єднані територіальні громади зможуть передавали землі сільськогосподарського призначення лише в оренду. Земельні ділянки (паї) сільськогосподарського призначення, які вже перебувають у власності, після набрання чинності цього закону, можуть використовуватися, але продати таку земельну ділянку можна буде лише територіальній громаді за вартістю нормативної оцінки землі. . Передбачена значна кількість змін до ряду кодексів та законів, які мають на меті цілковите скасувати продаж землі, а реально існуючу приватну власність на окремі земельні ділянки звести до права користування з правом продажу єдиному покупцеві – територіальній громаді.. Фактичними розпорядниками землі, по суті її власниками, стають територіальні громади та об’єднання територіальних громад. Це декларується такою формулою: «Право власності Українського народу на землю є його невід’ємним правом та означає власність на землю всіх громадян України, територіальних громад та об’єднань територіальних громад».

Проект видається вкрай радикальним, таким, що запроваджує псевдосоціалістичні, а по суті – неофеодальні відносини з повним контролем за земельними ресурсами з боку керівництва територіальних громад та їх об’єднань.

 

Проекти з інших питань

 

Проект 5182-1 від 07.10.2016 (Недава О. А.) про державну політику у сфері поводження із мийними засобами.

Альтернативний проекту 5182 від 26.09.2016 (Кіраль С. І.) про державне регулювання у сфері поводження із синтетичними миючими засобами та товарами побутової хімії (див. Бюлетень № 93). Водночас альтернативний проект багато в чому ледь не дослівно повторює основний проект. Лише незначною мірою були змінені положення щодо маркування засобів та щодо державної підтримки. З принципових змін слід назвати запровадження сертифікації мийних (в альтернативному проекті принципово вживається саме цей термін) засобів, а також цілковито інший підхід щодо обмежень у сфері поводження із мийними засобами: Забороняється ввезення на територію України мийних засобів з масовою часткою фосфатів понад 0,2 відсотка маси мийного засобу та мийних засобів, що містять поверхнево-активні речовини, які не відповідають національним технічним стандартам. На території України забороняється виробництво, використання та реалізація мийних засобів на основі фосфатів з масовою часткою фосфатів понад 0,2 відсотка маси мийного засобу та мийних засобів, що містять поверхнево-активні речовини, які не відповідають національним технічним стандартам. Водночас застосовуються мийні засоби, що містять поверхнево-активні речовини, рівень повного біологічного розкладу яких становить не менш як 70 відсотків за 28 днів. У разі, якщо рівень повного біологічного розкладу поверхнево-активних речовин, що входять до складу мийного засобу, є меншим як 70 відсотків, для промислових мийних засобів застосовується вимога щодо первинного біологічного розкладу поверхнево-активних речовин. Рівень первинного біологічного розкладу поверхнево-активних речовин, що входять до складу мийного засобу, має становити не менш як 80 відсотків. Випробування мийних засобів та поверхнево-активних речовин, що входять до їх складу, проводяться акредитованими випробувальними лабораторіями згідно з національними стандартами. Не містить проект і ініціатив щодо розвитку правового забезпечення галузі загалом.

Порівняно з проектом 5182 названий проект відзначає порівняно менша правова визначеність та загальність і неточність юридичних формулювань. У разі його прийняття для ефективного введення в дію буде потрібно запровадити дуже багато уточнень на підзаконному рівні, що відкриває простір для зловживань та корупції.

Проект 5249 від 07.10.2016 (Лабазюк С. П.) про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (щодо запровадження пільгового кредитування суб’єктів малого та середнього підприємництва).

Пропонується передбачити, що основними видами фінансової державної підтримки малого та середнього підприємництва є здешевлення кредитів, компенсації лізингових та факторингових платежів, що надаються на реалізацію проектів суб’єктам малого і середнього підприємництва у пріоритетних галузях економіки (агропромисловий комплекс, машинобудівний комплекс, транспортна інфраструктура, переробна промисловість). Здешевлення кредитів здійснюється в режимі кредитної субсидії та полягає у субсидуванні частини плати (відсотків) за використання кредитів, наданих банками в національній та іноземній валюті. Компенсація лізингових платежів полягає у частковому відшкодуванні сплачених суб’єктами малого та середнього підприємництва лізингових платежів за придбання техніки та/або обладнання для пріоритетних галузей економіки на умовах фінансового лізингу. Кредитна субсидія та/або компенсація лізингових та фінансових платежів надаються на конкурсній основі суб’єктам малого та середнього підприємництва у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України: а) для короткострокових кредитів – строком до 12 календарних місяців; б) для середньострокових кредитів – строком до 36 календарних місяців; в) для довгострокових кредитів – строком від 36 календарних місяців. При цьому кредитна субсидія за довгостроковими кредитами надається в межах 84 календарних місяців. Кредитна субсидія надається: у національній валюті – у розмірі не менше 1,5% облікової ставки Національного банку України за короткостроковими, середньостроковими та довгостроковими кредитами, що діє на день нарахування відсотків за користування кредитами, але не вище розмірів, передбачених кредитними договорами; в іноземній валюті – у розмірі не менше 8 відсотків річних, але не вище розмірів, передбачених кредитними договорами. Розмір наданої кредитної субсидії невідкладно оприлюднюється на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України з обов’язковим зазначенням суб’єкта кредитування з дотриманням вимог законодавства про інформацію. Контроль за цільовим використанням коштів субсидованих кредитів здійснюється органами державного фінансового контролю.

Ініціатива є слушною, однак не містить в собі порядку надання кредитів, контролю за їх використанням чи можливої відповідальності в разі неналежного використання. За таких умов проект видається корупційно-ризиковим та таким, що потребує уточнення.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори