пошук  
версія для друку
05.12.2016 | Наталка Ковальчук

До якого пекла українців персональні дані доведуть?

Схожі повідомлення

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Права людини в Україні - 2004. VI. ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ (ПРИВАТНІСТЬ)

Права людини в Україні - 2006. V. Право на приватність

Порушення права на приватність під час проведення оперативно-розшукової діяльності

Права людини в Україні - 2008. 5. Право на приватність

Права людини в Україні - 2005. IV. Право на приватність

Права людини в Україні 2009–2010. V. Право на приватність (недоторканність приватного та сімейного життя)

Права людини в Україні - 2007. 5. Право на приватність

«Вот стою я перед вами, словно голенький…»

Деякі правові проблеми діяльності СБУ (свобода інформації та право на приватність в контексті доступу до архівних матеріалів щодо політичних репресій в СРСР; відповідність оперативно-розшукових заходів, що порушують права людини, практиці Європейського суду за статтею 8)

   

Давно відомо: мужик хреститися починає, коли грім гримить.

Нині в Україні теж гримнуло. Правда грім не небесний, а так би мовити соціальний. Однак хреститися чи застосовувати будь-які інші заходи перестороги вже пізно - персональні дані значної кількості переселенців зі сходу опинилися у базі даних приватної компанії, кінці якої, як стверджують ЗМІ, ведуть до Росії і яка  займається колекторськими послугами.

Починалося все, як завжди, з добрих намірів – з верифікації, тобто перевірки персональних даних громадян, які вимушено через бойові дії на сході покинули окуповану територію країни.

Але недаремно кажуть, що добрими намірами вимощена дорога до пекла. Бо значна кількість вимушено внутрішньо переміщених громадян України відчутно стривожилися, коли до них почали телефонувати незнайомці і ставити запитання стосовно їхніх персональних даних.

І ось тепер, як стверджують фахівці, в першу чергу правозахисники, доведеться проводити розслідування порушення у галузі прав людини і з’ясовувати,  на якій підставі приватному підприємству було надано важливу персональну інформацію, яка охоплює 150 тисяч записів. https://hromadskeradio.org

Втім, це не перший випадок « зливу» персональних даних жителів українського сходу. У квітні 2015 року також було виявлено факт оприлюднення в Інтернеті персональних даних осіб, які подали документи  для перетину лінії розмежування у зоні АТО. http://espreso.tv

Очевидно, «роботи  над помилками»  тоді виконано не було. Тому й стався нинішній прикрий випадок.

Та, думається, це лише поодинокі факти, які набули оприлюднення і стали відомими суспільству.  Насправді складається враження, що персональні дані громадян України давно вже стали товаром, який купується і продається і потрапляє в руки невідомо кого.

Скажімо, вам починає надзвонювати на мобільний телефон представник якоїсь компанії, котра знаходиться за сотні кілометрів від вашого місця проживання і з якою у вас ніколи жодних стосунків не було – ні приватних, ні ділових. Ці люди щось пропонують, щось випитують.

На цілком логічне запитання, відкіля у них даний номер телефону, найчастіше відповідають, що він є у їхній базі.

Вони набридливі і нав’язливі, не реагують, коли просиш їх більше не телефонувати, навіть коли справа доходить до конфліктної розмови.

У моєму особистому випадку залишили в спокої лише після того, як попередила про намір звернутися до правоохоронних органів, щоб з’ясувати,  як персональні дані потрапили до компанії, якій не передавалися.

Хоча, по правді, то ще вилами по воді писано, чи взялися б правоохоронці взагалі за таку справу і чи змогли б чимсь зарадити?

Принаймні, у схожій ситуації, коли людям набридали телефонні терористи,  їм лише порадили змінити або номер телефону, або мобільного оператора.

Звичайно, треба визнати, що іноді ми й самі легковажимо  і залишаємо дані про себе там, де не слід. Скажімо, звернула на себе увагу публікація на http://zik.ua/news.

Заради розіграшу туристичних путівок у одному із львівських гіпермаркетів  громадяни позначали у анкетах чимало таких особистих даних, які взагалі жодного стосунку до акції не повинні мати: адресу мешкання, номери мобільного та стаціонарного телефонів, інформацію про сімейний стан, чисельність родини і навіть відомості про майновий стан.

Чимало інформації про себе залишаємо і тоді, коли заповнюємо анкети заради отримання дисконтої картки у крамницях, аптеках, інших установах сфери послуг.

Чи можна після такої відвертості сподіватися, що ці дані не потраплять до зовсім сторонніх осіб і навіть тих, хто причетний до кримінального світу?

Та навіть наша обережність не гарантує персональної безпеки. Довелося якось почути розповідь знайомого про те, як набридав йому один з банків з пропозицією перевести до їхньої фінансової установи свій пенсійний рахунок. Було б зрозумілим, якби чоловік мав у тому банку депозит, чи отримував у ньому якісь інші фінансові послуги. Так ні ж…

Можна тільки здогадуватися, яким чином до банківської установи потрапив і номер мобільного телефону, і дані про те, що людина перебуває на пенсії.

Якщо говорити про банківську сферу, то механізм захисту персональних даних тут  недосконалий, шахрайство з банківськими картками та рахунками один з поширених злочинів. До того ж, за статистикою, майже 70 відсотків цих злочинів здійснюється або винятково співробітниками банку, або за їх активної участі, як стверджує http://ufin.com.ua.

Тим більше, що «поле діяльності» для  шахраїв тут широке. Адже коли ж ми звертаємося до будь-якої банківської установи для отримання послуг, про нас тут хочуть знати все. Насамперед про майновий стан. Здавалося б, яка різниця банку, чи є в когось машина, дім, квартира, дача, депозити у інших банках, якщо йдеться лише про відкриття рахунку. Але все це випитують.

Ба, більше того.

Наприклад, знаю ситуацію, коли банківський працівник запитала у клієнтки, чи живе вона з чоловіком.

Пікантне, погодьтеся,  запитання. Втім, жодного інтиму.

Йшлося знову ж таки про детальне з’ясування фінансового стану родини. А клієнтка ж всього-на-всього відкривала рахунок, на який з підприємства, де працює,  мали переказувати заробітну плату.  

Тему цю можна продовжувати. І виникла вона теж не сьогодні.  Досить згадати публікацію  «Вот стою я перед вами, словно голенький…» (Євген Захаров. 30.09. 2012 р.), розміщену на http://khpg.org , де,  зокрема,  йшлося і про порушення з правами людини в Україні  стосовно захисту персональних даних.

З того часу минуло вже кілька років, а з часу прийняття Закону України «Про захист» персональних даних» ще більше http://zakon5.rada.gov.ua.

Та ситуація із використанням персональних даних українців, схоже, зовсім не покращилася. На державному рівні так і не вироблено надійного механізму для захисту нашої приватності.

 

Схожі повідомлення

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Права людини в Україні - 2004. VI. ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ (ПРИВАТНІСТЬ)

Права людини в Україні - 2006. V. Право на приватність

Порушення права на приватність під час проведення оперативно-розшукової діяльності

Права людини в Україні - 2008. 5. Право на приватність

Права людини в Україні - 2005. IV. Право на приватність

Права людини в Україні 2009–2010. V. Право на приватність (недоторканність приватного та сімейного життя)

Права людини в Україні - 2007. 5. Право на приватність

«Вот стою я перед вами, словно голенький…»

Деякі правові проблеми діяльності СБУ (свобода інформації та право на приватність в контексті доступу до архівних матеріалів щодо політичних репресій в СРСР; відповідність оперативно-розшукових заходів, що порушують права людини, практиці Європейського суду за статтею 8)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори