пошук  
версія для друку
06.12.2016 | Володимир Бацунов

Кредити, комуналка, опалення, інше

   

З 28 листопада по 1 грудня цього року юристи й монітори ХПГ знов відвідали Красногорівку та Авдіївку. Як з’ясовано під час перебування в тих місцях, недостатність, а часто й відсутність правної підтримки й консультування населення складає дуже велику проблему. Завдяки раніше встановленим контактам і попередній інформаційній роботі були розповсюджені відомості про приїзд групи, тож, щоб отримати юридичну консультацію прийшло чимало народу.

Негаразди в людей, що живуть у зоні проведення АТО, різні, часто ті ж самі, що й скрізь на території України, скажімо, питання спадщини або невиплата зарплати (приміром, в Авдіївці працівники протитуберкульозного диспансеру півроку не отримували за свою роботу грошей), але є й суто специфічні для цієї місцевості проблеми, наприклад, кредити. Багато хто взяв кредити в банках ще до початку воєнних дій і акуратно їх сплачував, але потім велика кількість людей втратила роботу, а з нею й можливість розплачуватися з банками. Банки ж, не маючи надії на повернення грошей, продали кредити за безцінь колекторським конторам, які негайно почали тиснути на людей психологічно – хамські телефонні дзвінки, смски та листи з погрозами: «майно, в тому числі й квартири, буде описане й відібране», що «приїдуть і закопають», поради «виїхати, знайти роботу та виплачувати». «Приїхали б вони, подивилися на ці квартири, посиділи б під обстрілом, поночували б у підвалі – зрозуміли б тоді», – кажуть люди. Та й не всі можуть виїхати – нікуди, а дехто має літніх лежачих родичів – не кидати ж їх. Крім того, банки часто, в порушення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», нараховували пеню та штрафи за затримку чи невиплату[1]. Люди дійсно налякані й готові платити, як тільки матимуть можливість, і їм слід звертатися безпосередньо до банків, а колекторський тиск просто іґнорувати, як би не важко це було – ймовірно, що банки підуть назустріч у питанні реструктуризації боргу, яким він залишався на момент припинення виплат.

Варто зазначити, що в Красногорівці відділень банків немає – треба їхати в інші населені пункти, а це – додаткова проблема: як доїхати, за які гроші придбати квитки. Та й проблеми часто мають люди немолоді.

Ось приклад проблемної ситуації. Жінка прожила у шлюбі більше 30 років, і все було гаразд, але чоловік помер, і вдова не може прийняти спадщину, бо її прізвище та прізвище її померлого чоловіка – одне й те саме – у паспортах записане по-різному: в одному випадку апостроф, у другому – м’який знак. І виходить, що ці люди ніколи не були у шлюбі, принаймні, право на спадщину неможливо реалізувати. Те, що вони були подружжям, треба доводити в суді, терміново подавши заяву, щоби не пропустити строків. І в Красногорівці, і в Авдіївці суди не функціонують – треба їхати в інше місто: Курахове, Селидове, Краматорськ…

Роботи немає (перед війною 80% красногорівців, скажімо, працювали в Донецьку, багато авдіївців так само), Красногорівський вогнетривкий завод закрито. Та й у тих, хто роботу має, намагаються її відібрати. Як приклад наведемо таку ситуацію: в Красногорівці працюють чотири дитячі садки, причому персоналу платять дві третини зарплатні. Мало того – на працівників тиснуть, щоби вони з грудня добровільно йшли в неоплачувану відпустку, а якщо відмовляються – погрожують скороченням. «Няньочка, – кажуть люди, – отримує 800 гривень, і це – дві третини, а так і цього не буде». Але ніхто не має права людей скоротити за таких умов, і якщо таке станеться – є перспектива домогтися справедливості в суді.

Красногорівська ВЦА пропонує людям брати участь в громадських роботах, лад давати в місті – за це видаються спеціальні – спонсорські – ваучери на певну суму грошей. Неоднозначна ситуація, але це теж хоч-якийсь вихід, бо, як зазначено, з роботою у місті складно.

Дехто й досі працює в Донецьку – є можливість цілком легально перетинати лінію розмежування за українським паспортом, ходять автобуси. Але й на території «молодої республіки» вже почалися затримки з виплатою зарплатні, і це викликає незадоволення тих, хто мав проросійську позицію. Щодо цін, порівняно з українською територією більш дешеві лише хліб і цигарки, а багато товарів – українського виробництва, але російських товарів стає все більше і споживачі незадоволені, бо якість російських товарів – гірша. І кого звинувачувати?

У Красногорівці немає газу, тому й проблема з опаленням. Кажуть, почали відновлювати зруйнований під час обстрілів газопровід, але він знову був пошкоджений, тож і рішили, що нема сенсу. Люди, що мешкають у багатоповерхівках, в основному користуються електрообігрівачами, хто має можливість – ставить буржуйки. Та й у приватному секторі часто-густо користуються електрикою для обігріву, бо з вугіллям проблеми (і це на Донбасі!). «Люди збирають жужалку[2] по вулицях, просіюють». Кажуть, що й минулого, й позаминулого року волонтери складали списки на вугілля, але отримали не всі з тих, хто має потребу. «Списки і зараз є, але дуже сумнівно, що люди щось отримають». Люди кажуть, що взимку 2014 року до смерті замерзли вісім чоловік – просто не мали, чим топити. Кинуті будинки руйнуються, з них тягнуть усе, що можна спалити в пічці. Тільки стемніло – місто вимирає. Більшість вікон – темні. Основний вид транспорту – велосипед. Але як користуватися цим транспортом, коли випав сніг?

Скаржаться місцеві мешканці й на комунальників: сміття, наприклад, вже 2 роки не вивозять, але вимагають за вивезення платити. Проте, якщо послуга не надається, платити за неї не слід, а факт ненадання має сенс задокументувати – жителі самостійно складають акт, надсилають комунальній службі рекомендованим листом з повідомленням, а копію зберігають – щоби потім комунальники не пред’явили претензій і не вимагали плати за те, чого вони не виконували.

Субсидії на комунальні платежі теж скасовано: оскільки нема газу, а отже, і опалення, нема на що давати субсидію. «У мене пенсія 1300 гривень, а лише за електроенергію нараховують 1500, бо обігріваюсь електрикою. І що робити?» – каже відвідувач. І це вже питання до держави. Людям залишається тільки телефонувати на гарячу лінію Мінсоцполітики, а що далі буде – невідомо. Зрештою, держава має виконувати свої функції й за необхідності змінювати законодавство, й не кидати своїх громадян, коли вони мають необхідність у підтримці.

А ще люди скаржаться на те, що «гуманітарку розподіляють несправедливо» – до тих, хто дійсно має потребу – не має роботи й постійного доходу – вона часто не доходить. Але тут претензії можна пред’являти лише до організацій, які цю гуманітарну допомогу надають – як виконують свої обов’язки їхні представники на місцях.

На завершення хочеться висловити подяку красногорівській релігійній громаді християн євангельської віри «Церква Христа Спасителя» за допомогу, гостинність і надане приміщення для консультування.

 

[1] На час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. // Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції (Стаття 2 згаданого закону).

[2] Залишки вугілля після згоряння.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори