MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Євген Захаров: 99% затриманих росіянами пройшли через катування, попри вік та статьЗвіт за результатами моніторингового візиту до Дніпропетровської спеціалізованої туберкульозної лікарні №89Звіт за результатами моніторингового візиту до Дніпропетровської багатопрофільної лікарні №4 Євген Захаров віддасть Премію Гавела на зубні протези катованимПро Генріха Алтуняна‘Більшість була за смертну кару’. Євген Захаров розповідає, як в Україні скасовували покарання смертюЗ такою навалою злочинів не впоралася б жодна правоохоронна система світу, — Євген ЗахаровЄвгена Захарова включено до shortlist премії імені Вацлава Гавела 2023 рокуВони розмовляли з нами мовою кулеметів: Спогади Євгена Грицяка про Норильське повстання ‘Членові Гельсінської групи на волі бути не можна було: якщо закінчувався термін — йому робили нову справу’, — Василь Овсієнко‘Імовірність притягти до відповідальності Росію зросте після її поразки’. Інтерв’ю Євгена Захарова ‘Детектору медіа’‘Це було за Сталіна, це відбувається за Путіна’ — розмова з Євгеном Захаровим про геноцид українського народуВійна і свобода совісті: чи можна відмовитися від служби у ЗСУ через релігійні переконання? Говоримо із дослідником релігії і права Дмитром Вовком та директором ХПГ Євгеном Захаровим‘Сашу и Василия Васильевича убило при обстреле, а Славика и Николая застрелили россияне’, — житель села МощунЗвіт за результатами моніторингового візиту до ДУ “Софіївська виправна колонія (№45)” та Софіївської багатопрофільної лікарні №45 філії ДУ “Центр охорони здоров’я ДКВСУ” в Дніпропетровській та Донецькій областяхЄвген Захаров про Оленівку: ‘Правду в таких історіях приховати неможливо’«Сашка та Василя Васильовича вбило при обстрілі, а Славка й Миколу застрелили росіяни», – житель села МощунПремію імені Георгія Ґонґадзе отримали фотожурналісти Мстислав Чернов та Євген МалолєткаЄвген Захаров: «Я сподіваюсь, що після перемоги Україна зміниться на краще, але за це треба буде боротися»Померла Валентина Попелюх, удова Василя Стуса 

Виставка «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: солідарна боротьба за спільну свободу»

21.12.2016   
Ольга Багалій
Сучасні політичні репресії з боку Росії примушують повернутись також до досвіду часів українського руху опору 1960-х – 1980-х років, з його відстоюванням національних прав і людської гідності, коли мистецтво стало в авангарді політичної думки.

18 листопада 2016 року у Харківському Літературному музеї відкрилася виставка «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: солідарна боротьба за спільну свободу».

Виставку організовано з ініціативи кримської групи харківського Євромайдану та особисто Олени Абіюк.

Розпочалася виставка з оглядової екскурсії «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники», потім відбулася інтерактивна лекція «Ув’язнені історії» та перегляд документальної стрічки Тараса Ібрагімова «Жити, щоб повернутися». Фільм складається з 6 невеликих новел про національний рух кримських татар за повернення до Криму після депортації 1944 року. Основна частина кінострічки присвячена саме історії руху з 50-х до 90-х років минулого століття.

У травні 2016 року журналісти QirimInfo вирушили на тимчасово окупований півострів, щоб поспілкуватися з безпосередніми учасниками руху.

Серед головних героїв фільму: заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров, його брат Бекір Умеров, ветерани руху Абдурешит Джеппаров, Ільвер Аметов, Шевкет Асанов, Зевджет Куртуметов, які розповідають про свою участь в національній боротьбі за повернення на батьківщину.

За словами одного з героїв кінострічки Ільмі Умерова, його боротьба за повернення на півострів почалося зі шкільної лави. Ільмі разом з однокласниками робив патріотичні листівки, що в кінцевому підсумку призвело до порушення кримінальної справи. «Коли я вчився в десятому класі, ми з кількома однокласниками писали від руки листівки. Коли зробили достатню кількість, за місяць до 18 травня, ми розклеїли їх по місту. Ми особливо не піклувалися про конспірацію. Відразу після того, як ці листівки з’явилися, в місті було порушено кримінальну справу. По всьому місту були розставлені пости. Рівно через тиждень ми знову їх розклеїли. Це була надзвичайна подія».

Абдурешит Джеппаров розповідає про події жовтня 1987 року, коли кримські татари вирішили організувати піший марш з Тамані (Краснодарський край) до Сімферополю. Цією акцією вони хотіли привернути увагу світової громадськості до своєї проблеми.

«Один полковник дав команду приступити до посадки нас в автобуси. Спочатку нам запропонували самим сісти, але ми не стали цього робити. У нас в середині сиділи люди похилого віку, двоє дітей, жінка. Все по колам, в самому крайньому були люди більш-менш міцні, які могли якось відбити розгін. Їх реакція, наша реакція і вони призупинилися. Потім полковник каже: «Що, вас навчити, як це робити треба?». Засукав рукава до ліктів і потягнувся до третього кола від краю. Там сиділа дівчинка, звали її Аліє. Він схопив її за волосся і почав тягнути, щоб витягти з маси. Чомусь не з чоловіків, ні з хлопців, а саме з неї. Далі цього полковника схопили наші. А щоб врятувати свого полковника, кинулися інші офіцери. Ось тут і почалися наші з їхніми зіткнення», — розповідає Джеппаров про те, як влада протидіяла походу.

Також в зйомках фільму взяли участь перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелялов, голова ЦВК Курултаю Заїр Смедляєв, дружина політв’язня Ахтема Чийгоза Ельміра Аблялімова, які діляться роздумами про актуальність національного руху кримських татар після заборони Меджлісу в квітні 2016 року.

«Найголовніше, що немає відчуття безпеки. Пішли тиски на підприємців, обшуки, причому досить жорсткі, в мечетях, закривають кримськотатарські ЗМІ. Це пружина, яка в якийсь момент обов’язково спрацює», — каже Аблялімова про напругу, яка сьогодні нагнітається в Криму і може послужити причиною нового витка національного руху.

Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, політичний і громадський діяч, патріот України. На виставці представлений важкий шлях повернення Мустафи Джемілєва до Криму і новий початок його боротьби в 2014 році за анексовані Батьківщину. Також була анонсована книга «Мустафа Джемілєв Я -Українець».

Мустафа Джемілєв став першим лауреатом Премії Солідарності ім.Леха Валенси, яку він отримав від президента Броніслава Коморовського 3 червня 2014 року.

«Присудження премії Мустафі Джемілєву польською державою стало символічним жестом визнання його боротьби за права свого народу у Криму та послідовної праці у сфері демократичного будування та поваги прав людини у світі».

Перші дії репресивної радянської машини Мустафа Джемілєв відчув на собі у дитинстві, коли у 1944 році кримських татар було депортовано з Криму, перший судовий вирок отримав у 1966 році в Узбекистані. В Україні в той час тривала перша хвиля арештів української інтелігенції, що згодом буде названа «першим покосом» українського руху опору 1960-х – 1980-х років.

У 1960-х – 1980-х роках в умовах радянської «соціальної справедливості» не тільки юристи, а й люди інших професій вимушені були ставати правозахисниками. Письменники, вчені, журналісти, лікарі, викладачі, військові, як от Василь Стус, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Генріх Алтунян, Петро Григоренко, Мустафа Джемілєв, Левко Лук’яненко тощо включались у політичну боротьбу за права людини. Сьогоднішня ситуація протистояння між Україною та Росією змушує всіх нас не бути байдужими й у той чи інший спосіб долучатись до боротьби за кожного репресованого російською системою. 

Для України в цей період широко актуалізується питання національної свободи. Наприкінці 1965 року український літературознавець Іван Дзюба пише знакову роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», в якій переконливо доводить великодержавний шовінізм радянської національно-культурної політики: «А от ті, хто сьогодні сповідує подібне – поглинення багатьох націй «зразковою російською», – ті звуть це… марксизмом і комунізмом! […] Скажете, що сьогодні ніхто не проповідує поглинення націй, але – «злиття, зближення». […] Подивіться, як це «зближення» виглядає на практиці, і побачите те саме «поглинення».

Зближення захисника прав кримських татар з українськими шістдесятниками відбулось у 1969 році, коли Мустафа Джемілєв разом із харків’янином Генріхом Алтуняном, киянином Леонідом Плющем увійшов до інтернаціональної Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, створеної у Москві з ініціативи Петра Якіра та Віктора Красіна. У тому ж році Джемілєв знову був заарештований у одній справі з іншим українцем, генерал-майором Петром Григоренком, який виступив на захист прав кримськотатарського народу.

Із В’ячеславом Чорноволом Мустафа Джемілєв розпочав спілкування на початку 1980-х років, під час заслання в Якутії. На межі 1980-х – 1990-х років, коли кримські татари почали повертатись на Кримський півострів, а проект побудови національної автономії набув реальних рис, – відбулось зближення двох політиків – українського і кримськотатарського. Кримські татари підтримали політику В’ячеслава Чорновола і Народного Руху України. Так, на початках формування Незалежної української держави видавалось можливим об’єднання багатоетнічного населення України в єдину українську політичну націю на транснаціональних засадах.

На виставці через фотокартки та життєві історії представлено важкий шлях повернення Мустафи Джемілєва до Криму і новий початок його боротьби у 2014 році за анексовану Батьківщину. Сьогодні питання політичної нації для українських громадян знову стало вкрай актуальним. Яку відповідь ми знайдемо на це питання сьогодні?

Сучасні політичні репресії з боку Росії примушують повернутись також до досвіду часів українського руху опору 1960-х – 1980-х років, з його відстоюванням національних прав і людської гідності, коли мистецтво стало в авангарді політичної думки. На виставці представлені матеріали, що демонструють боротьбу українців проти радянської системи у 1960-х – 1980-х роках, як от: мікротексти, написані в радянських тюрмах, самвидав і «тамвидав», таборова поезія тощо. Можливо, те, що сталось 50 років тому, дасть матеріали для кращого розуміння сьогодення.

Відвідувачам виставки було запропоновано написати листи до політв’язнів, які зараз утримуються на Росії.

Інформаціяна підтримка виставці надана Instytutem Polskim w Kijowie та ГО «Інформаційно-аналітичний центр Євро Харків».

За матеріалами Харківського Літературного Музею

 Поділитися