пошук  
версія для друку
10.01.2017 | Ольга Гончарова

Реформа медичної галузі – панацея чи остаточне знищення?

   

Минуло майже три роки після революції Гідності, але життя громадян стає все гірше і гірше. Є об’єктивні фактори і є суб’єктивні. Об’єктивні фактори ми всі знаємо – війна, окуповані території, переселенці, економічна криза, загальне погіршення ситуації в світі. І українці розуміють ці фактори і беруть їх до уваги.

А от суб’єктивні викликають роздратування і не сприймаються людьми. Як на мене, головний суб’єктивний фактор – це непрофесіоналізм, до якого ще й в деяких випадках додається повне нерозуміння загальної ситуації в Україні. Саме такий суб’єктивний фактор присутній в діях реформаторів медичної галузі. Те, про що розповідає суспільству в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, викликає відторгнення як у більшості лікарів, так і нерозуміння суті реформи та її наслідків у більшості громадян. Ніяка реформа, а тим більш така, яка стосується кожного громадянина, не може бути успішною, якщо суспільство не розуміє мети реформи, і більшість населення не підтримує цієї реформи. Складається враження, що новий реформатор зовсім не розуміє, до якої країни вона потрапила і які нагальні проблеми існують в країні, який рівень свідомості населення і взагалі як люди живуть.

Всі ми погоджуємось,що система охорони здоров’я в Україні майже зруйнована, але заклики Уляни Супрун цілком зруйнувати «хату і будувати нову»!!! Ще діди говорили, що стару хату валять тільки тоді, коли перейшли в нову! Може вже хватить над нами знущатись!? Розвалюватися система розпочалася ще в Радянському Союзі, але за ці роки і лікарі, і пацієнти якось вже пристосувалися. Хворі не можуть чекати, поки все будуть розвалювати, а потім почнуть щось будувати.

На сьогодні немає законодавчої бази, щоб робити те, що проголошує Уляна Супрун, є тільки Концепція проведення медичної реформи. Але Концепція це таке, кожен трактує по своєму.

На першому етапі реформа буде проводитися у первісній ланці

Як стверджують реформатори, кількість лікарів і зарплатня будуть залежати від кількості контрактів, які лікарі підпишуть з пацієнтами. І при цьому пацієнт повинен проходити раз на рік повний медичний огляд. Так, контракти громадяни може і підпишуть, але хто їм заважає підписати декілька контрактів? А от стосовно медичного огляду раз на рік в мене дуже великі сумніви. По-перше, в країні, де навіть санітарні книжки продаються, ніщо не завадить просто фальсифікувати дані медичного огляду. А по-друге – звідки працюючій людині взяти на це час? Як зараз пацієнти звертаються до приватного лікаря без усякого реєстру, так і будуть звертатися. І при цьому пацієнтам вигідніше звернутися або до приватного медичного центру або до стаціонару державного медичного закладу. Тут тебе і швиденько обстежать на державному обладнанні, і одразу лікар призначить лікування. Тобто, як зараз, так і після всіх етапів медичної реформи гроші підуть безпосередньо лікарям. Звісно, таке обстеження і лікування не безкоштовне, але майже всі ми вже засвоїли: не буває безплатної медицини.

Як повідомила в.о. Міністра охорони здоров’я: електронну систему охорони здоров’я запроваджуватимуть 2017-2018 роках у 4 етапи, – повідомляють на офіційному сайті МОЗ. До них належать:

  • Перший етап – підтримка реформи первинної ланки системи охорони здоров’я.
  • Другий етап – запровадження додаткових електронних інструментів для забезпечення процесу відшкодування вартості лікарських засобів (реімбурсації) та направлення пацієнта на діагностику.
  • Третій етап – розвиток E-Health шляхом створення нових інструментів для підтримки інших напрямків реформування системи охорони здоров’я.
  • Четвертий етап – розширення функціоналу, запровадження додаткових сервісів, які міститимуть медичну інформацію про пацієнта.

Першим продуктом E-Health стане електронний реєстр лікарів і пацієнтів. У МОЗ вже публікують демо-версію дизайну сайту. Міністерство проголошує, що електронний реєстр лікарів і пацієнтів запрацює за 2 місяці.

Ніхто не звертає уваги на те, що створення таких реєстрів суперечить законодавству України, тому що частина друга статтi 32 Конституції України не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, i лише в інтересах нацiональної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Але вiтчизняним законодавством не повністю визначено режим збирання, зберiгання, використання та поширення iнформацiї, зокрема щодо психiчного стану людини, її примусового огляду та лiкування, не створено процедуру захисту прав особи вiд протизаконного втручання в її особисте життя психiатричних служб. Рішенням Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі К.Г.Устіменка щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» конкретизовано, що до конфiденцiйної iнформацiї, зокрема, належать свiдчення про особу (освiта, сiмейний стан, релiгiйнiсть, стан здоров’я, дата i місце народження, майновий стан та iншi персональнi дані). А якщо лікар або пацієнт відмовляться повідомляти дату народження або стан здоров’я – що робити? Ну, лікарю можна пригрозити, що його звільніть з роботи, хоча хто буде працювати – у первісній ланці і так не вистачає лікарів. А пацієнт? Заманити його дешевими ліками? Так український досвід показує, що поставки і розподіл таких ліків візьме в руки фармацевтична мафія і цілком можливо будуть ці ліки пігулками з крейди? Пенсіонерів ще можна налякати, що не видадуть довідку про смерть. Так і зараз, щоб отримати таку довідку, потрібно заплатити. Неофіційно. А якщо не буде такої довідки, то що можна і не поховати людину?

А, навіть, якщо до лікаря звернеться молода людина за допомогою, і не схоче, щоб до реєстру вносилися персональні дані або дані про те, що він колись хворів на туберкульоз чи мав венеричне захворювання. І лікар не надасть йому медичну допомогу? Так ненадання медичної допомоги медичним працівником кваліфікується як карний злочин.

А технічна база – забезпеченість лікарняних закладів комп’ютерами, програмним забезпеченням? А якщо потрібний ремонт комп’ютера – то що за рахунок лікарів?

Тому набір красивих слів про реформу немає ніякого сенсу, якщо не дає відповіді на конкретні питання. І саме тому майбутня реформа не сприймається суспільством. І це невдоволення не тільки керівників медичних закладів, а й звичайних лікарів, які знають реальні проблеми, а не просто шматки якихось менеджерських теорій.

Звісно, кожна реформа викликає спротив новому, але в цій реформі існує багато дуже конкретних запитань. Було б корисним, якби Уляна Супрун прислухалася не тільки до думки чиновників від медицина, а й до думки лікарів, працюючих в закладах охорони здоров’я. Начебто, пані міністр намагалася це зробити, Але як це було? Не знаю про інші міста, але думаю, що система одна. В Харкові на зустріч з міністром запросили і відповідно пускали тільки лікарів за наперед затвердженими списками, і запитання до реформаторів запрошені зачитували з папірця. Можливо, Уляна Супрун і думала, що на цьому папірці вистраждані та продумані запитання, але харків’яни добре знають, що лікарі-бюджетники – це найнадійніша база місцевих чиновників. Вони і на будь-який провладний мітинг підуть, і голосувати будуть за вказівкою, і, навіть, брати участь у фальсифікації виборів. Тому я змушена користуватися тими думками, які є в групах медиків в соціальних мережах.

Думка лікаря-спеціаліста з 20-річним стажем, якого безпосередньо поки що реформа ні зачіпляє: «Я вже пережила спроби чотирьох реформ в медицині. Попередні спроби були невдалі. У мене довго були ілюзії щодо команди Супрун. Але вже чітко видно, що діють вони хаотично, наскоком, без плану і стратегії змін. До того ж відсутня адекватна комунікація між МОЗ і практичними лікарями. Саме практичні лікарі могли б підтримати ініціативи МОЗ, яким протидіє стара номенклатура. Але заміть комунікації зневага і відсутність відповідей на запитання. Я висновок для себе зробила – у МОЗ лише піар і профнепридатність.»

От думка лікаря вищої категорії, який має за плечима 53-річну успішну медичну практику на відповідальних посадах, досвід депутата Закарпатської обласної Ради ХХІ скликання у найкритичніший період утворення незалежної держави, ветерана праці. «Держава, яка не дотримується суворо своєї діючої Конституції та інших діючих законів втрачає власне сутність держави! У такій державі пануватиме анархія, безлад, корупція, безправ’я. А народ буде позбавлений елементарних ефективних захисних функцій держави, як забезпечення прав на добробут, освіту, житло, медичне обслуговування, безпеку, потерпатиме все більше злиднів. Одним з яскравих прикладів цього висновку є безглузді реформи, зокрема реформування медицини в Україні. 

Стаття 49 діючої Конституції: Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.  Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровче-профілактичних програм. 

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Звісно, що недолугі «реформатори», посилаючись не прямування України до Європи, вже давно не дотримуються цих вистражданих у «конституційну ніч», діючих до цього часу положень, і намагаються все викидати. Тисячами звільняють найдосвідченіших медичних працівників, закривають лікарні, амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, працюючі на високому професійному рівні відділення, не наближають медицину до людей, а все більше віддаляють. Порушуючи діючу Конституцію все більше медичних послуг, операцій роблять платними. Грубо порушується чітко розроблена ефективна система профілактики, щеплень та все інше. Міністерством Охорони Здоров’я та підрозділами керують неосвічені в галузі особи. 

Навчання медиків все дорожчає, все складнішає, а знань все менше. 

Отже, закриття наявної мережі закладів охорони здоров’я, лікарень, амбулаторій, скорочення відділень із скороченням персоналу, впровадження платних послуг у державних та комунальних медичних закладах за лікування у повному обсязі без зміни діючого основного закону держави є грубим порушенням законів, тобто злочином. Таких реформаторів треба гнати, відсторонити, а за нанесену шкоду притягти до відповідальності. А Кабінету Міністрів та прем’єру треба поважати діючі закони і діяти в межах законності.» (https://medprosvita.com.ua/dumki-vgolos) 

А потім і грандіозний скандал не забарився, коли проти в.о. Міністра охорони здоров’я виступив відомий український кардіохірург, директор Інституту серця МОЗ України Борис Тодуров і різко розкритикував роботу чиновників Міністерства охорони здоров’я і глави відомства Уляни Супрун, поклавши на них відповідальність за десятки смертей громадян України. «Ви є членами уряду сорокамільйонної європейської країни – України. Безвідповідальність заяв, непродуманість рішень, авантюризм у стратегії розвитку – ось, що ми бачимо в останні місяці роботи МОЗ», – зазначив Тодуров.

Він підкреслив, що програма щодо серцево-судинних захворювань передбачала закупівлю на 364 млн. грн.. витратних матеріалів швидкої дії, які могли врятувати десятки тисяч життів, але закупівля так і не була проведена Міністерством охорони здоров’я. «Ви не провели цю закупівлю. Я абсолютно відповідально заявляю (і можу це повторити в суді), ваша недбалість забрала більше життів українців, ніж війна за останні роки. Ви розумієте свою відповідальність (зокрема і кримінальну) за халатне ставлення до своїх обов’язків? І це тільки за програмою ССЗ. Що казати про інші?

Ви, здається, вирішили лікувати онкологію профілактикою? Ваш заступник, Лінчевський, заблокував роботу Інституту серця. Не підписав жодного офіційного документа за останні 4 місяці. Уже четвертий місяць він відмовляє нам у відкритті філій в Донецькій та Луганській областях, де населення і військові взагалі залишилися без кардіохірургічної допомоги. Це просто знущання над людьми. Ви особисто відмовили нам у програмі «штучне серце» (представленої в ролику привітання Президента, як найкраще досягнення України в 2016 році) навіть після звернення до вас кількох народних депутатів. Ви – урядовці, яких ми найняли на роботу – відгородилися від фахівців новою охороною і просто фізично не пускаєте нас у будівлю МОЗ! Водночас ведете себе, як аніматори в дешевому турецькому готелі!!! І вам смішно? Після стількох смертей з вашої вини? Біжіть, поки я не подав на вас до суду», – резюмував Тодуров.

І відразу, як на замовлення, в соціальних мережах з’явилися думки «простих громадян», які пишуть, що і лікарі у нас набагато гірші ніж на Заході –  а вони в Україні так, як і на Заході, різні, і «Тодуров зрадник», бо він лікував Азарова і Аксенова. Так, Тодуров, перш за все лікар, і він зобов’язаний надавати медичну допомогу, навіть Азарову. Тим більш тоді, коли Азаров був громадянином України.

А вже другого січня 2017 року Директор Інституту серця МОЗ Борис Тодоров повідомив, що міністр охорони здоров’я Уляна Супрун внесла його до «чорного списку», через те, що він розкритикував МОЗ за не проведену закупівлю, яка призвела до загибелі десятків тисяч людей. Про це кардіохірург написав на своїй сторінці в Facebook, передає УНН.

Так як при такій недовірі в суспільстві можна проводити реформу?

«Оптимізація по-українські» – знищення медичних закладів і розвал цілих напрямків медицини.

Україна с 1991 року вже пережила декілька реформ системи охорони здоров’я. І кожна реформа завершувалася на першому етапі – оптимізація медичних закладів і медичних працівників.

Якщо взяти за приклад Харків, то на початку 90-х були знищені кардіодиспансер, відділення неврології в 23-й лікарні, дитячий пульмонологічний диспансер, а на початку 2000-х обласний туберкульозний диспансер і ще деякі туберкульозні відділення. І як видно, заклади були пов’язані з найпоширенішими хворобами, але керівництво медициною в місті керувалися не тим, необхідний цей медичний заклад чи ні, а комерційним підходом – всі ці заклади знаходилися в центрі міста, тому будинки були успішно продані. І харків’яни побоюються, що і зараз буде саме такий підхід. Про область вже годі казати – були ліквідовані фельдшерські лікарняні пункти. І це при тому, що транспортна мережа в Україні дуже погана.

І зараз у Харкові реформа ще й не почалася, а «оптимізація лікарняних закладів» вже йде: У Харкові почали оголосили старт оптимізації – скорочення ліжок. У число перших потрапила одинадцята міська лікарня, з якої зроблять звичайну поліклініку, але без фахівців.

Працюватиме тільки терапевтичні відділення, хоча, за словами керівництва, терапевтів також не вистачає в штаті. Керівництво міста каже, що програма міністерська і вони з нею згодні. Уже визначено бюджет на наступний рік. Лікарні, матеріальний стан яких знаходяться на рівні нижче середнього, першими потраплять під оптимізацію. Також керівництво міста, а також місцевий департамент охорони здоров’я планують відмовитися від більшості харчових блоків та перейти на доставку їжі.

Ось, що сказала Тетяна Бакалова зам. дир. Департаменту охорони здоров’я: «Скоротити потрібно більше 4000 ліжок. Тому ми на сьогоднішній день скорочуємо 250 ліжок, а на черзі стоїть ще й 19-а лікарня.»

Про долю лікарів, які вже втратили робочі місця, міські чиновники від медицини взагалі не хвилюються. І вони, і ми добре пам’ятаємо початок 90-х, коли багато медичних працівників емігрували, деякі різними шляхами влаштувалися на роботу до фармацевтичних фірм, а деякі пішли на торгові місця на ринок Барабашова.

«Швидка допомога без лікарів?

І всіх – і лікарів, і пацієнтів дуже насторожує факт, що реформа комунальної медицини розпочалася із «Швидкої допомоги», яка тепер буде існувати без лікарів. Зараз згідно положенню про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги існують лікарські та фельдшерські бригади. До складу лікарської бригади входять лікар, фельдшер, медична сестра, водій. Керівником бригади є лікар. До складу фельдшерської бригади входять фельдшер, медична сестра, водій. Керівником бригади є фельдшер.

Українські медики обурилися новій реформі швидкої допомоги (http://tsn.ua/ukrayina/ukrayinski-mediki-oburilisya-noviy-reformi-shvidkoyi-dopomogi-714842.html)

Фахівці впевнені, що запропоновані керівником міністерства новації лише збільшать смертність. Існують діагнози, наприклад, набряк легенів, інсульт, інфаркт, больовий шок, при яких парамедики не мають права проводити заходи термінової реанімації.

Очільниця МОЗу впевнена, що так працюють системи в багатьох європейських країнах і в Америці, тому вийде і в Україні. Парамедикам допомагатиме санінструктор, який також виконуватиме функції водія. Звісно, водій не тільки буде працювати інструктором, а ще й ремонтувати автомобіль. Змінивши колесо, він тут же поставить крапельницю? Ну, добре – в великих містах для матеріально забезпечених громадян існує приватна швидка допомога, а що робити тим, у кого пенсія або зарплатня менша, ніж виклик такої швидкої. Тобто, для них планується збільшення смертей. Чи прийме наше суспільство таку реформу – тест на громадську відповідальність.

28 грудня, підсумовуючи результати 2016 року Відповідальний секретар ради Національної медичної палати України  Сергій  Кравченко назвав 2016 рік – роком  тотального геноциду медичної сфери та власного народу (https://medprosvita.com.ua/kravchenko). На його думку, лікарська громадськість України побачила, що ідеї та спічі МОЗ не мають під собою ані законодавчої, ані логічної бази, це марення людей, які виявились в галузі випадковими.

«Підводячи підсумки року хочу відмітити, що в цьому році, на жаль, ми побачили не дуже гарну роботу уряду та взагалі керівництва держави в галузі охорони здоров’я. Протягом року мінялися керівники міністерства – був Квиташвілі, Павленко, Шафранський і нарешті ми отримали цікаву команду на чолі з Супрун. Але наші сподівання, на жаль, не виправдалися.» Сергій Кравченко вважає, що нинішня команда МОЗ неспроможна реально змінити систему охорони здоров’я України на краще. Крім того, те, що в Україні постійно зменшується відсоток фінансування на медицину, призводить до занепаду галузі в цілому та закриття існуючих медичних установ. Про які реальні покращення можна говорити?» — розповідає пан Сергій.

Міністр У.Супрун розповідає про чотири етапи реформи. Спробуємо зрозуміти, що нам пропонує МОЗ. У Львівській області, виступаючи перед громадськістю міністр пояснила: «Перший етап – це зміна системи фінансування. Зараз усі кошти ідуть на медичні заклади, замість на оплату послуг, наданих пацієнтам. Пацієнти не отримують нічого з цього фінансування. Гроші йдуть з Києва на обласні, районні ради, територіальні громади – там оплачують комуналку, зарплати працівникам, але майже нічого не доходить до пацієнта. Пацієнти платять за медичну допомогу, ліки, за все решту. А медичні працівники отримують дуже низьку зарплату. Система не працює. Основна зміна, яка буде втілюватися – гроші підуть не на медичний заклад, а за пацієнтами. Будуть оплачуватися послуги. Це ідея державного страхування. Воно буде відбуватися за допомогою бюджетних грошей, які зараз виділені на субвенцію, а не за якісь окремі податки.» Це чи не головний салоган цієї реформи «Гроші підуть за пацієнтом». Добре. А куди вони підуть, якщо медичні заклади не будуть отримувати фінансування на оплату комунальних послуг, на придбання ліків, на придбання оснащення. Ці витрати перекладають на місцеві громади? Але різні територіальні громади, наприклад, громада Харкова або громада районного центру мають зовсім різні кошти. Так що в райцентрах лікарні будуть закривати, лікарів звільняти, а хворих залишати без допомоги?

Тобто, зменшення фінансування буде здійснено, але стан медичного обслуговування ще більш погіршиться. А яка сума «піде за пацієнтом?» Міністр назвала суму 210 гривень на рік. Якщо задати цю задачку в третьому класі школи, то відповідь буде 17 гривень в місяць. І що входить в ці 17 гривень? Якщо тільки зарплатня лікаря, то так взагалі не можна лікувати – але ж лікар повинен зробити хоча б найпростіші аналізи, флюорографію, а можливо і рентген.

Хто буде фінансувати утримання будівель медичних закладів? – в.о.Міністра мовчить. Можливо поліклініки будуть утримуватися за кошти громади? А можливо на кошти лікарів – як існують зараз приватні медичні заклади? А можливо лікарі будуть працювати в медичних закладах на умовах оренди робочого міста? Важливіші питання, на які немає відповідей.

До 1-го червня кожен повинен обрати собі лікаря

Запропонована реформа передбачає, що кожен із нас зможе самостійно обрати лікаря первинної ланки (тобто сімейного, терапевта або педіатра) й укласти з ним контракт. Нова концепція передбачає, що пацієнти обиратимуть собі лікаря незалежно від свого місця проживання, тобто скасовується географічна прив’язка. Окрім того, громадяни матимуть право укласти контракт із одним сімейним лікарем на обслуговування усіх членів родини, або окремо з терапевтом для дорослих та педіатром для дітей. Договір укладатиметься строком на один рік. У новоствореній системі за кожною людиною буде встановлений унікальний код, після чого лікарю за пацієнта держава заплатить певну суму коштів, яка, за підрахунками МОЗ, у середньому становитиме 210 грн. на людину на рік. Знайти лікаря потрібно до червня. І не тільки знайти, а й укласти з ним договір на лікування. За обслуговування кожного пацієнта держава платитиме такому лікарю 210 гривень на рік. У середньому очікується, що лікар укладатиме близько 2000 договорів та відповідно дбатиме про здоров’я 2000 пацієнтів. Шляхом нескладних розрахунків можна обчислити, що його заробітна плата за місяць складатиме 35000 гривень. А якщо пацієнти взагалі не захочуть складати контракт? От, здається і буде вирішена головна задача реформи: 210 гривень на кожного умовного пацієнта залишаться в бюджеті і з’являються всі підстави звільняти лікарів і закривати лікарні. Не завадило б громадянам України отримати відповідь на запитання – це чергова афера Кабміну? А з Супрун в свій час просто зроблять крайню?

Щоправда, в Міністерстві охорони здоров’я не повідомляють, де українцям шукати такого мега-супер-лікаря. Як радить в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, пошуки треба здійснювати шляхом «сарафанного радіо» (цитата). Причому діятиме воно як серед пацієнтів, так і серед самих лікарів. Іншими словами, інформація про мега-супер-лікарів передаватиметься старим дідівським способом – з вуст в уста.

Якщо вірити Уляні Супрун, то тут об’єднаються дві абсолютно не сумісні технології: лікаря пацієнти будуть обирати самі з допомогою «сарафанного радіо», а от вести облік пацієнтів і фіксувати їх персональні дані будуть за допомогою Е-реєстру. При тому обирати лікаря пацієнти будуть на першому етапі, а вносити до реєстру лікарів та пацієнтів будуть на третьому етапі. Лікарі сумно посміхаються – навряд чи переживемо перший етап, так що наступні етапи реформи нам не загрожують.

Міністерські чиновники акцентують на тому, що мова йде не про кількість звернень до лікаря – подібна система була б абсолютно збитковою та неефективною, адже лікар у такому разі буде зацікавлений у хворих пацієнтах.

Як стверджують чиновники МОЗ, це буде підсилення превентивної медицини, спілкування з пацієнтами, щоб вони не хворіли. В Україні мало розвинена превентивна медицина. Здебільшого ми лікуємо пацієнтів, але не займаємося тим, щоб вони не хворіли. На первинній ланці це можливо буде зробити. Як це буде виглядати? Чому пацієнти будуть йти до своїх лікарів? По-перше, це спосіб покриття всіх фінансових потреб на первинній ланці,  без ніякої доплати. І ми розуміємо, що зараз пацієнти платять багато за свою медичну допомогу.

І якщо за вказівкою міністерських реформаторів переможе превентивна медицина, тобто лікарі вмовлять пацієнтів вести здоровий образ життя, то це потребуватиме зменшення витрат на лікувальні матеріали і на все інше. Так що лікувальні матеріали за рахунок лікарів? І вочевидь Україна буде першої країною в світі, яка профілактикою та вмовляннями переможе і рак, і туберкульоз і всі серйозні хвороби.

Так, реформатори обіцяють українським лікарям обіцяють фантастичну за українськими мірками зарплатню, радіти за українських лікарів завчасно: більшість із них поки що розгублені, адже немає повної конкретики щодо того, чим вони лікуватимуть, як діагностуватимуть тощо. Питання ці не зайві, адже держава планує на первинному рівні лікувати 80% всіх громадян. Тобто держава розраховує на те, що 80% хворих не потребують лікування у спеціалістів? Але ж це повна дурня і повернення у 19-е століття. Сімейний лікар – читай дільничний терапевт – буде і гінекологом, і кардіологом, і невропатологом, і отолярінгологом, а на додаток ще й педіатром? Звідки ці цифри – 80% і 20%? Ми не віримо в медичну статистику, але ж якесь обґрунтування потрібне.

А краще б державним чиновникам подумати, що в Ізраїлі сімейного лікаря первинно готують 4,5 роки, а не вісім місяців, як в Україні. Чому нам весь час підсовують якісь вторинні, але головні для чиновників – європейські або американські методи? В тих країнах зовсім інша матеріальна база, інша структура медичних закладів. Окрім госпіталів або лікарень існують заклади для хронічно хворих, людей похилого віку, дітей-інвалідів, реабілітаційні центри. В Україні це у край занедбаному стані, але реформу починають не з зміни лікарняних закладів, а зі зміни фінансування. Тому це і викликає таку недовіру у суспільстві.

Є ще одна проблема. Якщо в містах лікарів удосталь, то в сільській місцевості вибору часто-густо немає, як і самого лікаря.

Чи з’являться лікарі на селі – невідомо, а от те, що при такій реформі потрібно розвивати юридичний захист пацієнтів – це очевидно. За двадцять років українці вже звикли звертатися за захистом своїх прав до суду, якого в радянські часи лякалися як дикого звіря, будемо чекати, що з’явиться багато позовів стосовно неякісної медичної допомоги. Наприклад, «Швидка» з парамедиками затрималася у дорозі і хворий помер від інфаркту або роди з ускладненнями відбулися без медичної допомоги. Цілком реальна ситуація, і буде сплачувати держава грошові компенсації, так як це роблять в європейських країнах або в Америці.

Де краща система охорони здоров’я?

Уляна Супрун навіть не намагається пояснити суспільству, чому за зразок медичної системи обрана Велика Британія – одна з найбагатших країн світу. У Великобританії всім обіцяють безкоштовну охорону здоров’я. Але в будь-який конкретний момент часу в Великобританії по 750 тисяч осіб стоять у чергах на медобслуговування. Близько 50 тисяч операцій на рік у Великобританії скасовуються, тому що пацієнт за той час, поки він перебував у черзі, став неоперабельним. Британська Система – це система, яку прийняли за зразок скандинавські країни, Данія, а також країни південної Європи: Португалія, Іспанія, Греція мають приблизно таку ж систему. І там такі ж черги, наприклад, в Норвегії близько 280 тисяч людей в кожен конкретний день знаходяться в чергах до лікаря, до лікарні, і це при тому, що населення Норвегії всього 4,6 мільйона чоловік, тобто приблизно Харківська область.

А хіба можна порівнювати бюджети на охорону здоров’я в цих високо розвинутих країнах і в Україні? За попередніми даними, керівництво Великобританії планує витратити в 2017 році на охорону здоров’я 115,6 мільярдів фунтів стерлінгів. У перерахунку на гривню, ця сума дорівнює 3,7 трильйонів грн. Український бюджет на охорону здоров’я в 2017 році склав лише 88, 7 мільярдів гривень. А загальний бюджет країни – 775,3 млрд. грн. Тобто загальний бюджет України менше, ніж Великобританія планує витратити на своє охорону здоров’я... Ну, гаразд, все ж у нас різні економіки, Україна розвивається країна і у неї все попереду.

Зовсім інші і витрати на пацієнтів. МОЗ планує виплачувати кожному сімейному лікарю за одного пацієнта приблизно 210 гривень на один рік. У перерахунку на фунт ця сума 6,5 фунта. Сума виглядає неймовірно крихітною. Особливо, якщо враховувати, що сімейні лікарі Великобританії за кожного свого пацієнта на рік отримують в середньому 450 фунтів стерлінгів, що дорівнює 14 547 грн.

А що з іншими країнами? Данія і так далі? Там ситуація приблизно така ж. В середньому бюджет охорони здоров’я в 10 разів вищий за український, так і за пацієнта платять від 400 і вище євро в рік.

У Франції, це система, яка намагається в першу чергу вирішити проблему витрат, пішовши від державного контролю над цінами і передаючи прийняття рішення саме кінцевому споживачу. Відповідно, витрати теж перекладаються на плечі споживача. Коли споживач платить більше, він має право сам приймати рішення, виходячи з власних інтересів. У них є державна система охорони здоров’я, але над нею є ринкова надбудова. У французькій системі існує система охорони здоров’я, яка існує на податки. Є кілька податків, з яких це все береться – акцизи, податки на фонд заробітної плати, податки на доходи фізичних осіб: звідти береться все, і це все кладеться в центральний котел, звідки лікарі отримують гроші, але не напряму.

У Франції лікарю повинен платити кожен пацієнт. Доктор вручає вам рахунок, цей рахунок ви повинні сплатити. А ось після того, як ви оплатите рахунок, ви можете подати в державну систему на відшкодування того, що ви заплатили лікарю. І найбільше «але» французької системи в тому, що вам не завжди повернуть все те, що ви заплатили лікарю. Лікарю дають можливість виписувати вам рахунок на більшу суму, ніж вам відшкодує уряд. Припустимо, ви пішли до лікаря і полікувалися у нього на 100 євро, але уряд вам відшкодує, наприклад, 80 євро, а решта 20 євро йдуть з вашої кишені. У Франції вдається уникати черг, уникати затримок в наданні медичних послуг, як буває в інших системах. Кращі лікарі у Франції і лікарі в таких містах, як Париж, дійсно беруть з вас більше, ніж обумовлений державою мінімум. А в бідних областях або в сільській місцевості лікарі не випишуть вам рахунок більше, ніж державне відшкодування. Також в країні дуже цікава система лікарень. Фактично у них дві системи: державних і приватних клінік. Система державних лікарень працює по державному бюджету, як зазвичай в державних системах, і з точки зору капітальних витрат вони, як правило, багато не отримують. У них дуже часто немає того обладнання, яке є в приватних клініках. У Франції, якщо у вас є хоч якісь гроші, ви намагаєтеся усіма правдами і не правдами не потрапити в державну лікарню, а потрапити в приватну. Державна лікарня – це для бідних, для тих, хто не може собі дозволити приватну медицину. Потрібно, звичайно, згадати, що практично у всіх французів існує ще добровільне медичне страхування: 87% французів на додаток до своєї державної системі купують медичну страховку.

В Німеччині в основному існують корпоративні страховки, страховки роботодавців. В даному випадку мова йде про страхову систему: лікарям і лікарням гроші платять страхові компанії. Це, в основному приватні компанії, але їх контролює держава. Вони організовані за галузевим принципом, тобто існує фонд для транспортників, для сільгоспробітників, для шахтарів, ще для когось. Зараз це якось все більш-менш об’єдналося, а колись всі ці фонди розбивалися чітко по профспілкам. Ви, конкретний громадянин, платите якийсь внесок в цей фонд. В Німеччині витрати дуже швидко ростуть, причому практично безконтрольно. Нещодавно було підраховано, що до 2050 року 30% німецького ВВП буде йти на цю систему охорони здоров’я.

Система в Сполучених Штатах фактично вся приватна. Є певний міф про Сполучених Штатах, що якщо ви бідні, у вас немає медстраховки, то бідні люди там мало не вмирають на вулицях, тому що не можуть звернутися до лікаря. Насправді, в Штатах існує програма під назвою Medicaid, по якій уряд платить за медичне обслуговування бідних. Є ще програма Medicare для людей старшого віку, яка дає медичні послуги тим, хто досяг цього віку. І вважається, що уряд в Сполучених Штатах оплачує 52% всіх витрат на медобслуговування, так що не можна сказати, що ця система повністю приватна, як про неї часто говорять.

В Швейцарії система охорони здоров’я повністю приватна, державної охорони здоров’я немає взагалі. Держава не платить лікарям ні за бідних, ні за старих, держава взагалі не бере участі в оплаті медичного обслуговування. Медичні страховки продають приватні компанії. Кожен купує собі медичну страховку, причому купуєте ви її саме самі, а не ваш роботодавець.

Але хіба в матеріальному плані Україна може бути порівняна з цими багатими країнами? З урахуванням високої вартості лікарських препаратів і обраної керівництвом МОЗ моделі державної страхової медицини для України, виникає питання – чи правильну модель країна вибрала?

Ліцензування лікарів

Є ідея, щоб ліцензуванням лікарів займався МОЗ відповідно до вимог, які є в Європі. Перше – це медичний диплом визнаної академії чи інституту, друге – здача ліцензованих іспитів, третє – кілька років практики до того, як можна самому практикувати в медицині, і четверте – постійне навчання лікарів. Зараз в Україні можемо визнати тільки диплом. Ліцензовані іспити не на тому рівні, щоб їх визнавати. Також потрібно визнати практику клінічного навчання лікарів – інтернатури. Ліцензування має виявити наявність у лікарів специфічних базових клінічних навичок.

А що у МОЗ вистачить спеціалістів, щоб ліцензувати всіх лікарів? Чи це чергова кормушка для хабарів, типа ВАК – радянського пережитку, від якого ніяк не здихатися. У західних країнах ліцензування проходять тільки лікарі приватної форми власності, а якщо лікар працює у державному шпиталі, то ліцензію отримує медичний заклад.

Усі ці такі «незначні»деталі наводять на думку, що реформа передбачає повне скасування державної медицини?  Так скажіть чесно, змінюйте Конституцію України (звісно, якщо зможете) і йдіть на вибори з такими реформами.

Але в Україні зараз немає навіть механізму, як визнати ліцензування, в Україні немає закону, який це регулював би, більш того, немає і самих професійних організацій. Є лише кілька, які працюють масштабно, але рівень, що дозволяє їм давати рекомендації по ліцензуванню лікарів, у них явно не той. Зараз стоматологи розробляють законопроект щодо визнання професійної організації ліцензування стоматологів.

Якщо вірити планам Уляни Супрун, обов’язково ліцензування не омине стороною і середній медичний персонал.

Уляна Супрун стверджує: – Так, у нас є атестаційна комісія, але процес переатестації відбувається не так, як повинно бути. Адже ми розуміємо, що бали, які ставить комісія лікарів, не зовсім на тому рівні вимог, які визнаються на Заході. Я б хотіла, щоб ліцензування українських лікарів було на тому рівні, який існує в Європі. Причому цей процес повинен стосуватися не тільки лікарів. Ліцензуванню підлягають всі фахівці, які мають якесь медичну освіту: медсестри, фельдшери, фармацевти, фізіотерапевти, ерготерапевти і так далі. Тому що, так, є диплом, але чи може така людина займатися лікуванням людей?

Україна при такій реформі практично відмовляється від системи медичного страхування в масштабах країни. Тепер системою медичного страхування будуть займатися територіальні громади. Як будуть рухатись реформи в Україні тепер по більшості залежить від активного включення в процес міської влади.

В МОЗ оголосили, міністерство відходить від практики адміністративного нав’язування рішень і вважає, що регіони повинні брати активну участь у плануванні медичного страхування.

«Ми хочемо, щоб ви створили календарний план розгортання страхової моделі, фінансування первинки в своїх регіонах. Вам повинно бути з ним комфортно працювати. У свою чергу МОЗ забезпечить всю нормативну підтримку, методичні рекомендації для громад», — наголосив замісник міністра П. Ковтонюк, звертаючись до голів регіонів.

Але не можна працювати за нормативними документами Кабінету Міністрів, потрібен Закон України. Поки що в Верховні Раді на розгляді є декілька законопроектів. Перший зі згаданих законопроектів про медичне страхування подавав колектив авторів на чолі з колишньою міністром соціальної політики і теперішньою головою відповідного парламентського комітету Людмилою Денисовою, другий ініціювала голова комітету з охорони здоров’я Ольга Богомолець, а третій – колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій, який зараз також входить до «медичного» комітету. Всі три документи передбачають створення певної системи накопичення страхових коштів, які потім будуть використовуватись на лікування людей, однак цю систему бачать по-різному.

Міністерство охорони здоров’я розкритикувало першу зі згаданих законодавчих ініціатив, бо та передбачає залучення приватних страхових компаній. У жовтні 2016 року Міністерство охорони здоров’я України виступило проти ухвалення законопроекту №4981, яким пропонується запровадити приватну страхову модель фінансування медичної галузі. У разі його ухвалення, бюджет охорони здоров’я формуватиметься не державою, а приватними страховими компаніями, що збиратимуть та акумулюватимуть страхові внески. Передбачається, що страхові внески за працюючих українців сплачуватимуть роботодавці, а за непрацюючих – місцеві адміністрації.

«МОЗ занепокоєне можливістю впровадження в Україні такої моделі фінансування галузі. Міжнародний досвід свідчить, що збір коштів для охорони здоров’я через введення додаткового податку на заробітну платню призведе до зростання рівня тінізації економіки, а отже зменшення доходів державного, місцевих бюджетів та в кінцевому результаті погіршення послуг для пацієнтів», – вважає в.о. міністра охорони здоров’я України доктор Уляна Супрун. Вона нагадала, що ВООЗ має чітку позицію з цього питання та наголосила: «ВООЗ не рекомендує країнам, що розвиваються, використовувати приватні страхові компанії для страхування гарантованих державою коштів. Те, що гарантує держава, повинно йти через систему державного медстрахування і це наша принципова позиція».  (http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20161010_a.html)

От тут я повністю згодна з в.о. Міністра охорони здоров’я: зараз залучати кошти для системи охорони здоров’я через приватні страхові компанії справа марна. При тому високому рівні недовіри до дій влади, який зараз існує в Україні розраховувати на те, що люди будуть накопичувати гроші на лікування у приватних компаніях просто неможливо. Після того, як завдяки діям влади, рівень доходів громадян одномоментно впав в 2,5 рази, як у громадян пропали депозити в знищених НБУ банках, і зросли виплати за валютними кредитами, після того, як завдяки е-деклараціям громадяни узнали, що гроші потрібно зберігати в кеші, хто ж повіре приватним страховим компаніям. Тим більш, коли за створення таких компаній виступає такий одіозний народний депутат як Борис Розенблат.

Голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець 2 серпня 2016 року внесла на розгляд Верховної Ради законопроект про впровадження в Україні загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування з 1 січня 2018 року. Про це повідомляє УНІАН. «Стрімке погіршення фінансово-економічного становища у країні викликає критичну недостатність можливостей держави забезпечити потреби населення в охороні здоров’я за рахунок бюджетних коштів. Враховуючи це, законодавче врегулювання загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є актуальним і важливим завданням», – йдеться у пояснювальній записці до законопроекту.

Зазначається, що впровадження обов’язкового страхування передбачає за рахунок цільових страхових внесків з доходів громадян формувати кошти на медичне забезпечення. Це повинно забезпечити безоплатне надання застрахованим особам медичних послуг у разі настання страхового випадку в обсязі і на умовах, передбачених програмою страхування на всій території України.

Водночас, наголошується, що за такою системою застрахованими особами стануть всі громадяни країни, включаючи непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, студентів і дітей до 16 років.

Крім того, повідомляється, що відносини між страховиками, застрахованими особами та установами охорони здоров’я регулюватиме договір. 

Так, можливо реформування системи охорони здоров’я треба починати з прийняття законів при медичне страхування, а не з введення якогось міфічного в наших умовах електронного здоров’я? Слово за Верховною Радою, бо поки що Уляна Супрун тільки в.о. міністра охорони здоров’я.

В статті використані матеріали сайтів: polit.ru та atn.ua та https://medprosvita.com.ua

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори