пошук  
версія для друку
03.02.2017

Моніторинговий візит до Чорноморської виправної колонії № 74

   

Два представники Харківської правозахисної групи – Олександр Павліченко та Василь Мельничук – відвідали із візитом, здійсненним без попередження, Чорноморську виправну колонію № 74 (ЧВК-74) 30 січня 2017 року.

Візит розпочався з бесіди з начальником колонії Шукляр Тамарою Миколаївною. Вона повідомила про таке:

Ліквідація ДПтС України

Вплив змін в пенітенціарній системі на ЧВК-74. Згідно постанови Кабінету міністрів України ДПтС України була ліквідована, а її правонаступником була визначено Міністерство юстиції України, яке зобов’язано привести у відповідність усі нормативно правові акти протягом двох місяців. Проте дані вимоги не виконані по даний час, в зв’язку з чим існують реальні проблеми в сфері виконання покарання. Так, на 30 січня 2017 року у ЧВК-74 відсутні кошти для виплати коштів працівникам колонії, неможливо здійснити виплати підвищених заробітних плат через відсутність відомчого наказу, повна відсутність фінансування установи для її діяльності, борг колонії перед молокозаводом за молочні продукти для дітей на суму 40 000 грн., частину коштів оплачують за рахунок доходів від виробничих майстерень. Зараз у колонії немає коштів на оплату продуктів харчування (користуються запасами продуктів для їдальні, зробленими в попередні місяці, зокрема в грудні).

Розпочали укладати індивідуальні трудові договори. З 269 засуджених, які на сьогодні відбувають покарання в колонії, працюють майже всі, планують з 1 лютого укласти 47 індивідуальних договорів. На шляху укладання зіткнулись із проблемою – відсутні паспорти та індивідуальні податкові коди. 47 жінок не мають паспортів зовсім, майже третина тримають паспорти вдома, і тепер їм передають та привозять документи.

Будинок дитини

Особливістю ЧВК-74 є те, що в ній утримують жінок, які засуджені вперше, і це є єдина колонія в Україні, куди поміщають вперше засуджених жінок, які мають народити дитину або мають дитину у віці до трьох років. За словами начальника колонії, в ЧВК-70 за останній місяць народилось семеро немовлят. Другою колонією в Україні, де діти у віці до трьох років перебувають разом із матір’ю, є Чернігівська виправна колонія № 44, де утримують жінок, які засуджені не вперше. Для дітей в ЧВК-74 збудовані два окремі приміщення, з ними працюють вихователі, окрім штатних співробітників працюють ще 9 осіб із числа засуджених («господарча обслуга»). Засуджені матері мають можливість відвідувати своїх малолітніх дітей зранку та ввечері по 2 години, всього чотири години на день, ті, хто годує дитину власним молоком, мають можливість бути з немовлятами в години, коли вони мають годувати. В колонії є новонароджені (наймолодша дитина була віком два тижні), всього в будинку дитини на 30 січня 2017 року перебували 32 дитини. Харчування у дітей достатнє і якісне, є належні молочні продукти, фрукти (яблука, мандарини), молочні замінні суміші для немовлят (основною є Беллакт, але використовують і NAN), є заморожені ягоди малини для компотів.

В будинку дитини жодного інфекційного захворювання чи отруєння зафіксовано за останні 10 років – зі слів інспектора, яка працює в цьому закладі понад 16 років – не було.

Серед проблемних питань – час, коли мами приходять до своїх дітей, (його не вистачає). Окрема проблема – розрив із матір’ю, коли дитині виповнюється три роки. Дитину відправляють до інтернату, якщо немає можливості передати рідним засудженої.

Памперси і побутова хімія. На них немає фінансування, і їх не дозволено купувати за бюджетні кошти. Отримують за рахунок благодійних пожертвувань.

Дільниця ДІЗО-ПКТ

Дільниця ДІЗО-ПКТ містить біля 6–8 камер, з глухими дверима, що закриваються на замок. Все приміщення ДІЗО – ПКТ потребує повної переробки, приведення до нормального цивілізованого вигляду. Це стосується і сантехніки, і загального побутового рівня.

В ДІЗО перебували три засуджені жінки, кожна з яких отримала 10 діб покарання. На 30 січня вони відбули 5 діб покарання. Начальник колонії повідомила нам, що попередньо була заплановано скоротити термін відбування покарання в ДІЗО всім трьом жінкам, і всі троє мали вийти в цей день з ізолятора. В ДІЗО зустрілись з усіма трьома засудженими, визначили, за що їх помістили, яка процедура поміщення, чи вважають вони справедливим таке покарання. Навіть в ДІЗО жінки працювали – одна шила рукавиці, дві жінки в одній камері виготовляли штучні квіти з деталей (фото).

Ми звернули увагу на те, що в камері, де працювали дві засуджені, було досить прохолодно (на вулиці було біля 3–4 морозу, в камері відчувалось як 15–17 градусів). Одна із жінок була в пластикових пляжних капцях, сказала, що її так забрали з приміщення, де вони говорять по телефону на комісію і прямо так і помістили вже на 5 діб до ДІЗО. Зайти і взяти якісь речі із собою вона не могла (навіть одяг). Чіткої відповіді на питання, чому засуджена в холодній камері в літньому взутті від адміністрації не отримали.

Причинами поміщення на 10 діб для іншої засудженої - І. стало те, що вона не вийшла на повірку (хоч в результаті подальшого спілкування із засудженими і з адміністрацією ми встановили, що її бачили під час повірки, вона перебувала не на своєму місці в загоні, це спричинило таке покарання. Засуджена І., розповідаючи про це покарання, трохи не плакала, вважаючи його образливим і несправедливим, сказала, що буде оскаржувати його, своєї вини не визнала.

Засудженв К. потрапила до ДІЗО з наступної причини. В неї є син, який перебуває в будинку сімейного типу в Івано-Франківській області, і жінка може, з її слів, дзвонити сину не частіше, ніж раз на місяць. При цьому, з цього будинку сімейного типу просять не дзвонити після 21:00. Засуджена К., яка прийшла на переговорний пункт, чекала в черзі, потім немовби прийшли дзвонити жінки з кухні, і вона не встигала подзвонити до 21 години, через що почала сперечатись з тими, хто дзвонив перед нею. В результаті суперечки вона, як написано в рапорті, образила представницю адміністрації (інспектора). Як результат – покарання на 10 діб.

Ми попросили перевірити, наскільки часто телефонує мати своєму сину і чи має можливість дзвонити частіше, ніж один раз на місяць. На наше прохання було зроблено виписку із журналу дзвінків, виявилось, що в січні вона мала 4 телефонні розмови із сином. Водночас це залишається великим проблемним питанням - зв’язок матері і дитини, про що говорили й інші жінки.

Одна із засуджених – М. – визнала, що поміщена до ДІЗО справедливо, накладене стягнення не оскаржувала. Двоє інших жінок вважають накладене на них покарання несправедливим. (Врешті решт, двоє з засуджених були звільнені від відбування покарання в ДІЗО, а К. залишилась в ДІЗО через те, що виявляла непокору адміністрації – викинула їжу до туалету, грубо відповідала інспекторам)

Загальна рекомендація – практика покарання ДІЗО має бути зведена до мінімуму, терміни покарання повинні бути мінімальними (ми зустріли в ДІЗО трьох поміщених осіб, всім їм було призначено 10 діб, що є максимальним покаранням для жінок).

Санітарні умови

Однією із загальних проблем ЧВК-74 є відсутність достатніх можливостей для миття жінок, які відбувають в колонії покарання. Засудженні жінки мають змогу відвідувати лазню один раз на тиждень згідно графіку, встановленого керівництвом установи. Колонія поділена на 4 загони (приблизно по 70–80 жінок в одному), і кожен загін має свій визначений час один раз на тиждень для відвідування бані. Митись одночасно можуть 15 жінок, в душовій їм для цього дають 15–20 хвилин. Такий спосіб є вочевидь незадовільним для забезпечення вимог гігієни жінок. В зв’язку з цим засудженні змушені митись в умовах відділення, де їх утримують, що не обладнані належним чином, ані гарячою водою, ані спеціально обладнаними місцями для миття. Засуджені гріють воду кип’ятильниками в посудині, за обсягом не більшою літра, при цьому приховуючись від адміністрації. Помитись вранці у жінок можливості немає через щільний графік – підйом о 6:00, о 6:05 всі шикуються на вулиці на ранкову зарядку, після цього час на повірку, сніданок і вивід на роботу.

В ЧВК-85 слід врахувати, що контингентом закладу є жінки, які потребують дотримання вимог гігієни, і це має бути забезпечене з боку адміністрації.

Під час попередніх візитів до даної установи в липні 2015 та січні 2016 р. дана проблема також була зауважена, при цьому засуджені скаржились на те, що за миття у відділеннях до них застосовувались дисциплінарні стягнення, у зв’язку з чим під час попередніх візитів керівництву установи було рекомендовано припинити таку практику застосування дисциплінарних стягнень.При даному візиті засуджені не повідомляли про застосування до них дисциплінарних стягнень за миття у відділеннях, що можна розцінювати, як позитивні зміни.

Керівництво колонії також вживає заходів для усунення такої проблеми, так, у відділенні № 1 було облаштовано бойлер, що, безперечно, є позитивним кроком, але, враховуючи, що протягом року було облаштовано лише одне з чотирьох відділень бойлером, залишається потреба жінок у гарячій воді в зимову пору року, відтак, не можна говорити про позитивні зміни в цілому.

Окремо слід зауважити, що має бути забезпечена приватність при відвідуванні туалету, унітази не повинні розташовуватись парами і бути невідгородженими, як це має місце на фото, зробленому в приміщенні, де засуджені приймають душ.

Засуджені також висловлювали свої скарги на відсутність у відділеннях місць для сушіння одягу, білизни, що є особливо актуальним у зимову пору року, коли одяг на вулиці не висихає. (Див. фото, коли речі сушать на вулиці при температурі -3). Засуджені стверджували, що в деяких випадках за сушіння одягу на батареї, розташованій біля їхніх ліжок, до них застосовуються дисциплінарні стягнення. Дана проблема існувала також під час нашого попереднього візиту в 2016 р., але адміністрація для усунення цієї проблеми у зимовий період виділила та обладнала спеціальне приміщення для сушіння одягу. Проте засудженні скаржаться та той факт, що з даного приміщення зникають їхні особисті речі, та на розташування даного приміщення в окремій будівлі, в зв’язку з чим не вважають такий спосіб сушіння зручним.

В колонії згідно графіку працює пральня, яка обладнана як пральними так і сушильними машинками, де засудженні мають змогу прати, в тому числі і їх об’ємні речі,постіль, верхній одяг і т. д.

Ранкова зарядка

Згідно розпорядку дня колонії у засуджених підйом о 6-й годині ранку, а вранішня зарядка о 6 год. 05 хв., яка, не зважаючи на погодні умови, проводиться на вулиці. Засудженні стверджували, що 5 хв. для них занадто мало для того, щоб одягтись і відразу ж вийти на вулицю, де на них очікує мороз.

Харчування

Передовсім хочеться відзначити належної якості харчування засуджених, оскільки під час спілкування з засудженими ніяких нарікань на якість харчування не було.

Проте при вході до столової, де були встановленні вмивальники, була відсутня вода та мило, що також було зафіксовано при візиті в 2016 р., незважаючи на той факт, що засуджені йдуть на обід прямо з роботи.

Засудженні вказували, що у зв’язку з чергами за отриманням їжі у столовій та короткий проміжок часу в 15 хв. вони не завжди встигають нормально поїсти через брак часу.

Засудженні також вказували на існування практики погодинного доступу до приміщень, де зберігаються їхні особисті продукти харчування («каптьорка»), проте години такого доступу не відповідають графіку розпорядку дня, в зв’язку з чим просили змінити години доступу до даних приміщень. Запровадження адміністрацією колонії такої практики було зумовлене скаргами самих засуджених на зникнення їхніх продуктів харчування.

Умови праці

При попередніх візитах до даної установи як представників нашої організації, так і інших неурядових організацій, неодноразово піднімалось питання щодо надзвичайно низького рівня заробітних плат за місяць, які були на рівні 50–100 грн. після відрахувань витрат на їх утримання. При даному візиті майже усі засуджені повідомляли інформацію, про зростання їх заробітної плати до 200, 400, 600 грн. на місяць після відрахувань на їх утримання, але говорити про цей факт, як позитивну заслугу керівництва колонії, не можна, оскільки цілком логічно, що такі збільшення заробітної плати пов’язані із внесення змін до ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК), які зобов’язали виплачувати засудженим не менше 50% заробітної плати, тоді як до змін виплати повинні були бути не менше 15%.

Викликає значне занепокоєння той факт, що в колонії працюють усі жінки, окрім однієї, яка категорично відмовляється працювати, та жінок, які мають звільнення від роботи через народжену дитину. Тобто, можемо стверджувати про те, шо працювати змушують усіх, навіть тих, хто не має такого бажання, а в разі відмови від роботи засудженні стверджували про застосування до них заходів дисциплінарного впливу під надуманими причинами та поміщення до дисциплінарного ізолятора (ДІЗО).Така картина суперечить вимогам ст. 188 КВК, згідно якої праця є правом засуджених, а не їхнім обов’язком. Для уникнення виникнення претензій або скарг від усіх засуджених відбирають заяви про їх працевлаштування на роботу та про бажання працювати понаднормово. При цьому засуджені відповідно до журналів про вихід на роботу працюють понад 40 годин на тиждень, причому у вихідні та святкові дні, що є порушенням ст. 119 КВК та трудового законодавства. Залишається загальною практика, коли засуджені починають роботу о 8:00, працюють офіційно до 16:00, але робочий день подовжується – «за заявою», яку пише колективно вся бригада працівниць – до 20:00, також працюють у суботу з 8:00 до 16:00, є записи в журналі виходів на роботу і про роботу у неділю.

З розмов із численними робітницями вдалось встановити, що вони повідомляють при перевірці лише про офіційний графік роботи, тобто кажуть, що працюють з 8 до 16, а при більш детальних розпитувань погоджуються, що працюють набагато більше. Це означає, що адміністрація, знаючи, що відбувається порушення норми робочого часу, інструктує засуджених, як відповідати при перевірках.

Норми виготовлення продукції,що встановлені для засуджених, на нашу думку, є завищеними, оскільки, враховуючи, що засудженні працюють понаднормово кожного дня, вони не змозі виконати встановленні їм норми, а кращі робітниці виконують при таких затратах часу лише 60% норми – в зв’язку з чим вони й отримують такі низькі заробітні плати. Встановлені засудженим норми виробітку продукції потребують перевірки відповідними органами на їх відповідність нормативноправовим актам.

Відкритою залишається проблема залучення жінок до важкої праці, в тому числі до розвантаження продуктів харчування, будівельних робіт. Начальник колонії погодилась із тим, що коли прибувають машини із харчами, то жінки повинні розвантажувати самі ці продукти, інколи йдеться про мішки вагою 20 та 50 кг. Залучення засуджених жінок до такої праці порушує норми трудового законодавства, що спостерігалось і на що зверталась увага керівництва і під час попередніх візитів в 2016 р., проте на даний час не було вжито ніяких заходів на усунення даних порушень.

Згідно змін, внесених до ст. 118 КВК, засуджені працюють за трудовим договором, який згідно норм законодавства укладається за наявності документа, що посвідчує особу, проте в багатьох засуджених, які відбувають покарання, відсутні документи, що посвідчують їх особу, що унеможливлює їх працевлаштування без відновлення втраченого (неотриманого) паспорту. Причому частина засуджених,у кого відсутній паспорт, проживали на територіях, які тимчасово не підконтрольні владі України, або окуповані, що унеможливлює проведення перевірки їх особи при розгляді заяви про відновлення документа та, в основному, закінчується відмовою в наданні такого документа. Проте неможливість відновити паспорт не тільки відбивається на неможливості працювати, а й на неможливості потрапити до місця свого проживання через відсутність паспорту після звільнення з місць позбавлення волі.

Медичне забезпечення

Медична частина забезпечена ліками, зі слів керівництва колонії, проблем з медикаментами не існує. Штат медичної частини укомплектованій наступним чином: психіатр (психотерапевт) – повна ставка, терапевт – ¼ ставки, стоматолог – ¼ ставки, інфекціоніст – ¼ ставки, начальник медичної частини з середини грудня 2016 відкомандирований до головного управління у зв’язку з ліквідацією ДПтС України. Знову слід наголосити на тому, що в жіночому виправному закладі немає гінеколога. Засуджені підтверджували, що не були на профогляді впродовж 4 і більше років. Проблема відсутності належних фахівців пов’язана передовсім із низьким рівнем оплати праці, відтак лікарі не бажають працювати за таку оплату в умовах колонії. Це питання має бути вивчене і обов’язково вирішене позитивно.

Укомплектованість штату колонії медичним персоналом викликає занепокоєння, оскільки в колонії відбувають засудженні жінки ВІЛ позитивні, онкохворі, які потребують постійного нагляду да лікування, що, на наш погляд, важко забезпечити такою укомплектованістю штату медичної частини установи.

Засуджені особи, які проживали на територіях, що є тимчасово непідконтрольні Україні

Під час індивідуальних зустрічей засуджені поставили питання, що викликані воєнними діями на сході України та в Криму і вирішення яких стосується не лише тих жінок, які звернулись під час прийому.

Засуджена К., до засудження проживала в Донецьку (Донецькій області), на сьогодні має двох дітей, один з яких у віці трьох років перебуває в Одесі в прийомнику-розподільнику, інший, 2002 року народження, в інтернаті № 1 в м. Донецьк, на непідконтрольній території. Жінка має надію звернутись за УДЗ через три–чотири місяці і, можливо, вийти на свободу. Однак тут вона не має ні місця проживання, ні роботи, разом з тим вона прагне зібрати разом своїх дітей (при цьому наголосила, що батько меншої дитини вже помер). Запитувала про можливість бачитись із меншим сином, чи можна його привозити на побачення до неї в колонію (до цього три роки дитина була з нею, після досягнення трирічного віку дитину переводять або до дитячого будинку, або – якщо є така можливість – передають родичам).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори