пошук  
версія для друку
Діяльність › Cудова практика
14.02.2017 | Геннадій Токарев

Короткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у 2016 р.

   

ЗМІСТ

1. 17 справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2016 р

Андрій Захаров проти України

Чорна проти України

Гаврашенко та інші проти України

Гербей та інші проти України0

Коновальчук проти України

Корнейкова та Корнейков проти України

Поміляйко проти України

Пивоварник проти України

Родзевілло проти України

Шиянов проти України

Сітневський та Чайковський проти України

Строган проти України

Тимченко проти України

Яровенко проти України0

Закшевський проти України

2.1. 6 справ, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України

Дразман та інші проти України

Гончаренко проти України

Пацев проти України

Тротченко проти Украни

Заболотний проти України

2.2. Опис 14 справ учасників “Євромайдану” у м. Дніпро, з яких 13 – на стадії комуннікації ЄСПЛ з урядом України, 1 виграна в національних судах

Бабін проти України

Балабай проти України

Береза проти України

Безотосний проти України

Дубовцев проти України0

Хлусов проти України

Хмельовський проти України

Лапін проти України

Орбеладзе проти України

Пегарьков проти України

Шибанов проти України

Шевченко Е. проти України

Шевченко В. проти України

Циганов проти України

2.3.  2 справи учасників Євромайдану в м.Харкові

Справа Ч-ва

Справа про зловживання силою проти мирних протестувальників в Харкові

3. 50 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду0

3.1. 31 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні0

7 справ ув’язнених, залишених на окупованих територіях0

Л. проти України, Г. проти України, Д. проти України)0

Гра-ков проти України

Ос-ов проти України

Со-ра проти України

3 справи військових заручників у ході конфлікту на Сході України

М. проти України і Росії

20 справ щодо вбитих та поранених під час обстрілів та майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України

Аз-това проти Росії та України

А-мов проти Росії та України

А-мова проти Росії та України

Ба-нова проти Росії та України

Бон-ко проти Росії та України

Б-ак проти України та Росії

Че-хіна проти Росії та України

Д-ієнко проти Росії та України

Г-нюк проти Росії та України

К-льова проти Росії та України

Ка-ічев проти України та Росії

Ка-нко Юлія проти Росії та України

Ка-нко Євгеній проти Росії та України

Ку-цов проти Росії та України0

Ля-енко проти Росії та України0

Ма-кова проти Росії та України0

Ма-вич проти Росії та України0

Н-ов проти Росії та України0

Ст-унов проти України та Росії

Зе-цев проти Росії та України

3.2. 6 справ, пов’язаних із «Законом Савченко»

К. проти України

Р-ов проти України

Г-мов проти України

Т-отченко проти України

Со-кін проти України

Ку-цов Михайло проти України

3.3. 13 інших справ, заяви за якими були направлені до ЄСПЛ

Ам-ов проти України

Ба-нко проти України

Глу-нко проти України

Іль-ко проти України

Ло-нська проти України

Од-ненко проти України0

П-чук проти України0

С-ов проти України

Св-ський проти України

Ша-ла проти України

За-локін проти України

Завадський проти України

4. 97 справ ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

4.1. 7 справ шукачів притулку

Справа А-Т

Справа Асад-екова

Справа Ба-євої

Справа Бе-лоєва

Справа І-ва

Справа Ме-єва

Справа Ту-єва

4.2. 10 справ, пов’язаних з конфліктом на Сході України

Справа Бе-ченка

Справа Бо-цького

Справа Г-ова

Справа про вбивство працівників ДАІ

Справа про жорстоке поводження з солдатами з боку військового командира0

Справа К-ленко

Справа щодо ДТП військових автомобілів

Справа сепаратиста що утримувався в «таємній» тюрмі СБУ

Кримінальне переслідування героя війни

Справа П-ва

Справа Я-вої

4.3. 7 справ потеріплих в Києві під час Реовлюції гідності, включно з 7 героями «Небесної сотні»

Справа Ч. та Л

Справа Олега Капіноса

Справа В’ячеслава Веремія

Справа Ігоря Ксстенка, Леоніда Полянського та Владислава Зубенка0

4.4. 33 справи наркозалежних, хворих на важкі захворювання а також представників інших вразливих груп ув’язнених

Справа Б-ова

Справа Б-гуш

Справа Бо-ров

Справа Бо-мана

Справа Гр-он

Справа Де-ко

Справа Ка-лик

Справа К-ова

Справа про умовно-дострокове звільнення

Справа Ле-нко

Справа Лу-ва

Справа Ли-нка

Справа М-ова00

Справа М-ика00

Справа Ні-єва00

Справа На-ного01

Справа Не-лоного01

Справа Не-па02

Справа Па-мова02

Справа По-нко03

Справа Ра-дко03

Справа Р-ної03

Справа Р-ого04

Справа С-ко04

Справа С-ова04

Справа Се-нко05

Справа Сл-енка06

Справа Ще-цева06

Справа Т-енко06

Справа Т-як08

Справа Я-са08

Справа Єв-нова09

Справа Ж-ва09

4.5. справ щодо незаконного звільнення з роботи вагітних жінок та жінок, що тільки-но народили дитину0

Справа С.А., Є.Д. та О.З0

Справа Бі-ної0

Справа Ме-нець

4.6. Інші 34 справи

Справа А-ша

Справа А-м

Справа Б-к

Справа Бон-ка

Справа Фе-ренко

Справа Го-льова

Справа І-нко

Справа Джа-ра

Справа Ка-су

Справа К

Справа Кр-ського

Справа Кр-ка

Справа Ко-ва0

Справа Л-вої0

Справа Ла-ова

Справа Ли-ко

Справа Л-ка

Справа М. та Г

Справа Мо-ва

Справа Ні-тіна

Справа про антиукраїнську газету

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

Справа Пе-лої0

Справа про вбивство студента0

Справа Пу-ря

Справа Се-нова

Справа С-ко

Справа Шма-лова

Справа Ш

Справа Т-енко

Справа У-ва

Справа Ве-тія

Справа З-аса

Справа З-ти

 

 

 

1. 17 справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в 2016 р.

 

Андрій Захаров проти України

Заявник, пан Андрій Євгенович Захаров, народився у 1954 році та відбуває покарання у Городищівській виправній колонії.

9 лютого 2004 року співробітники міліції Б., Т. і С. завітали до будинку заявника і поставили питання, чи має він вогнепальну зброю. Заявник показав їм пістолет і патрони, які приніс невизначений слідством пан Ва. до нього додому. Заявник був доставлений міліціонерами до райвідділку. Арешт заявника був записаний на відео. Заявник стверджував, без надання будь-яких додаткових деталей, що під час затримання і під час його тримання під вартою міліціонери Б., Т. і С. піддали його фізичному і психологічному нелюдському та жорстокому поводженню.

10 лютого 2004 року в ході слідчого експерименту, проведеного слідчим Ч., яке фіксувалося на відеоплівці, заявник показав, де він поховав тіла В. та Ш., міліція відправила ці тіла для судово-медичної експертизи. Експерти встановили, що жертви загинули від обмороження в листопаді 2003 року.

У той же день слідчий Ш. видав постанову про тримання заявника під вартою, і порушив кримінальну справу проти нього за підозрою в незаконному зберігання вогнепальної зброї та незаконному позбавленні волі, що призвело до смерті двох осіб. Заявнику було пояснено його право на захист, і він висловив бажання мати адвоката.

3 червня 2004 року заявник був допитаний у присутності адвоката К., він заперечив усі показання, які він дав раніше. Він заявив, що він дав свідчення раніше, тому що він був в стані "шоку".

6 липня 2004 слідчий Ш. порушив кримінальну справу проти заявника за участь у шахрайському продажу квартир, що належали Ш. та В.

25 травня 2005 року Київський апеляційний суд визнав заявника винним у тому, що він насильно утримував Н. В., та Ш. у своєму будинку, що призвело до загибелі В. і Ш. Суд також визнав заявника винним у створенні незаконного місця утримання, незаконному зберіганні вогнепальної зброї і участі в шахрайстві з продажу квартир, що належали Н. та В. Заявник був засуджений до п’ятнадцяти років позбавлення волі.

22 грудня 2005 року Верховний суд залишив у силі обвинувачення та покарання заявника, не знайшовши порушень у рішенні першої інстанції суду.

7 червня 2006 року заявник направив свій перший лист до Європейського Суду. 29 серпня 2006 року він представив належним чином підписаний і заповнений бланк заяви. 29 вересня 2006 року й 21 березня 2007 року Європейський Суд попросив заявника надати копію його касаційної скарги, та копії його скарг щодо заявленого жорстокого поводження з боку міліції. Заявник просив Київський апеляційний суд направити ці документи йому, але 14 травня 2007 року це прохання було відхилене на тій підставі, що закон не передбачає процесуальної можливості заявника отримати копії документів справи після завершення кримінального провадження. 24 січня 2008 року Київський апеляційний суд направив заявнику копії, які він просив. У жовтні 2011 року заявник звернувся в той же суд з клопотанням про надіслання матеріалів з його справи, зокрема, всі рішення судів, звіти медичних експертів і копії всіх заяв і запитів, які були зроблені заявником під час кримінального провадження. 18 листопада 2011 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання заявника з тих же підстав, як і 14 травня 2007 року.

Заявник стверджував у своїй скарзі до Європейського Суду, що юридична допомога, яка надавалася йому адвокатами, була низької якості. Вони не були зацікавлені в його справі, тому що у нього не було грошей, щоб оплатити їх роботу. За словами заявника, умови його утримання під вартою в ізоляторі тимчасового тримання (ITT), в якому він утримувався протягом трьох періодів між 9 лютого і 27 липня 2004 року були нелюдськими і такими, що принижують гідність.

7 січня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 34 Конвенції з огляду на відмову влади надати заявнику без невиправданої затримки копію його апеляції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, адвокат ЦСЗ, який зараз практикує в Києві.

 

Чорна проти України

Заявник, пані Раїса Степанівна Чорна, померла 7 листопада 2009 року та її син, пан Євген Вадимович Чорний, висловив бажання продовжувати дану справу.

9 червня 2004 року заявник, якій було 69 років на той момент, йшла по центру Харкова і в її обличчя було випущено пулю з пневматичної зброї.

Заявник була доставлена до лікарні у той же день, і кулю видалили з її обличчя. Вона була згодом долучена в якості доказу міліцією. Лікарі відзначили в медичному досьє заявника, що вона мала вогнепальне поранення на підочній ділянці обличчя.

Пізніше в той же день, вона подала заяву про злочин до міліції. Заявник стверджувала, що постріл був зроблений з конкретної квартири в житловому будинку в центрі Харкова.

 З 10 по 26 червня 2004 року заявника проходила амбулаторне лікування у зв’язку з її травмою.

2 липня 2004 року за клопотанням міліції заявник була оглянута експертом, який прийшов до висновку, що травма заявника мала незначний характер, і, можливо, була викликана вогнепальною зброєю. 31 жовтня 2005 року заявник пройшла додаткове медичне обстеження, яке підтвердило попередній висновок.

Постановами від 22 березня та 8 грудня 2005 року і 9 серпня 2006 року, міліція відмовила в порушенні кримінальної справи, заявивши, що не вдалося виявити правопорушників і що твердження заявника про те, що постріл був зроблений з певного місця, були безпідставними. Крім того, було вказано, що не було ніякого серйозного порушення громадського порядку в справі заявника, і зазначено, що заявник могла би подати скаргу безпосередньо до суду в рамках приватних процедур переслідування. Незважаючи на її неодноразові клопотання, заявнику не був наданий доступ до матеріалів розслідування міліції в зв’язку з інцидентом від 9 червня 2004 року.

За скаргами заявника, ці рішення були скасовані повністю різними прокурорами і судами на тій підставі, що розслідування не відповідало вимогам повного і об’єктивного розгляду обставин справи. Було відзначено, що міліція не змогла вивчити відповідні докази, в тому числі пулю, і що справа містила елементи злочину, визначеного статтею 296 Кримінального кодексу (хуліганство). Зокрема, на 21 серпня 2007 року Дзержинський районний суд Харкова ухвалив, що справу має бути повернуто в прокуратуру для подальшого розслідування.

Жодне подальше розслідування не проводилося після цієї дати.

У листі від 21 серпня 2009 року заступник прокурора Дзержинського району Харкова поінформував заявника, що матеріали справи розслідування зникли без вісті. Немає жодної інформації щодо подальшого розвитку справи.

7 листопада 2009 року заявник померла. Її смерть не була пов’язана з інцидентом 9 червня 2004 року.

15 грудня 2016 року Європейський Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті.

Представник заявника в Європейському суді – пан Михайло Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

Гаврашенко та інші проти України

Заявник, пан Андрій Миколайович Горін, народився в 1968 році, є мешканцем смт. Комуніст Харківської області.

21 липня 2001 року відбулася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем заявника та автомобілем пана Н. Мати заявника, яка знаходилася в автомобілі заявника, була поранена.

31 липня 2001 року Липецький відділ міліції порушив кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди. 14 травня 2002 року Харківське міське управління міліції порушило кримінальну справу стосовно заявника. У той же день заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Кримінальну справу ще не завершено. На сьогоднішній день тривалість кримінальної справи становить понад 10 років і 2 місяці. Заявник як і раніше, перебуває під зобов’язанням з’являтися на вимогу правоохоронних органів. 3 травня 2012 року в судовому засіданні він подав письмове клопотання про скасування запобіжного заходу. Проте, Харківський районний суд Харківської області залишив запобіжний захід для заявника без зміни.

08 грудня 2016 року Європейський Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 про надмірну тривалість кримінального провадження, та статті 13 Конвенції і порушення Протоколу 4 статті 2 (1) щодо надмірної тривалості особистого зобов’язання.

Представник заявника в Європейському суді - пані Яна Заїкіна, юрист ЦСЗ, яка практикує в Харкові

 

Гербей та інші проти України

Заявники, пан В’ячеслав Вікторович Коробов і пан Олександр Вікторович Багацький, народилися у 1966 і 1969 роках відповідно.

6 липня 2004 року пан Коробов був затриманий поліцією за підозрою у вбивстві. Він знаходився під вартою протягом усього терміну розслідування кримінальної справи проти нього. Згодом він відбував тюремне ув’язнення у Симферопольській виправній колонії.

Заявник був визнаний винним вироком Сімферопольського суду, який 7 жовтня 2004 року визнав його винним у вбивстві і засудив заявника до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Рішеннями від 23 листопада 2004 року та 1 грудня 2005 року Апеляційний суд АРК Крим і Верховний суд України, відповідно, відхилили скарги, подані ним. Для того щоб обґрунтувати свою заяву, заявник представив ряд запитів до органів судової влади, в тому числі до Сімферопольського суду, з проханням надання доступу до його кримінальної справи та надання можливості отримання копій різних процесуальних документів. Його клопотання було відхилено як таке, що не має законних підстав. Зрештою, копії деяких із запитуваних документів, головним чином, судові рішення, були надані заявнику.

У 2009 році проти пана Багацького було порушено кримінальну справу за незаконне зберігання зброї і торгівлю наркотиками, і в кінцевому підсумку він був засуджений до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Остаточне рішення по його кримінальній справі було винесено Верховним судом, про це він був проінформований у невстановлений день в листопаді або грудні 2009 року, і йому не було дозволено зберегти копію цього рішення. 11 березня 2011 року він був звільнений з-під варти. У 2010 і 2011 роках, до і після звільнення заявника з-під варти, Суд запитав у нього копії різних документів з його кримінальної справи. Він був не в змозі надати копії необхідних документів, оскільки Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська, який зберігав матеріали його справи, відмовився дати йому доступ до них.

21 липня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 34 Конвенції з огляду на відмову влади надати Заявникам копії необхідних документів.

Представники заявників в Європейському суді - пані Яна Заїкіна та пані Наталія Охотнікова, юристи ЦСЗ, які практикують в Харкові, відповідно.

 

І.Н. проти України

Заявник, пан І.Н., народився в 1963 році і проживає в місті Сєверодонецьк, Україна.

Заявник подав скаргу на те, що після його численних скарг до прокуратури про зрив розслідування, у 2000 році прокуратура звернулася з запитом про поміщення його в психіатричну лікарню.

18 березня 2000 року головний лікар Сєверодонецького територіального медичного об’єднання (далі - Сєвєродонецька лікарня) отримав лист від Управління Сєвєродонецької міської прокуратури із запитом про надання висновку про стан психічного здоров’я заявника.

Психіатри Ма. і К. вивчили листи заявника до прокуратури, і вирішили, що заявник повинен бути оглянутий, оскільки листи містили ознаки "високої ймовірності суспільно небезпечної поведінки". 19 березня 2000 року, Ма.., за допомогою команди фельдшерів і двох поліцейських, прибув до заявника додому.

Після того, як заявник відкрив двері, Ма. повідомив, що вони повинні піти в лікарню, щоб оглянути там заявника. Співробітник поліції, П., кричав на заявника і погрожував йому кримінальним переслідуванням за опір поліції. Заявник відповів, що він змушений "підкоритися силі". Згодом він був узятий під руки і поміщений в машину швидкої допомоги.

20 березня 2000 року заявника був оглянутий комісією з чотирьох лікарів, в тому числі Ма. і К., яка підтвердила необхідність його термінової госпіталізації.

У період з 21 березня по 7 вересня 2000 року заявник лікувався у Луганській лікарні. Він нібито був оглянутий 21 квітня, 22 травня 23 червня і 22 серпня 2000 року групою з трьох лікарів-психіатрів. Кожного разу комісія приймала рішення про те, що лікування заявника має бути продовжено. 26 липня 2000 року заявник був оглянутий обласною медико-соціальною експертною комісією, яка встановила наявність у заявника другої групи інвалідності.

 7 вересня 2000 року заявник був переведений у Сватівську регіональну психіатричну лікарню (далі «Сватовська лікарня»), щоб продовжити своє лікування там. Він був виписаний з лікарні 4 грудня 2000 року. Заявник також знаходився в лікарні з 31 травня по 26 червня 2001 року. Протягом періоду з 2001 по 2005 роки він безуспішно намагався оскаржити незаконність його ув’язнення в психіатричних лікарнях і отримати компенсацію

Заявник стверджував, що його тримання в психіатричних лікарнях було незаконним, що він не мав ефективного права на отримання компенсації, і що цивільне провадження, в рамках якого заявник оскаржив правомірність його поміщення у лікарню і вимагав компенсації, було необґрунтовано тривалим. Він посилався на статтю 5 §§ 1 і 5 та статті 6 § 1 Конвенції.

23 червня 2016 року Європейський суд встановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції; порушення пункту 5 статті 5 Конвенції; і порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Представники заявника в Європейському суді - пані Я.В. Заїкіна і пані Л.Г. Ібадова, юристи ЦСЗ, які практикують в Харкові/

 

Коновальчук проти України

Заявник, Вікторія Леонідівна Коновальчук, народилась у 1975 році і до її арешту постійно проживала у м. Арциз Одеській області.

16 вересня 2013 року заявника було засуджено за торгівлю наркотиками. Вирок вступив у законну силу 19 серпня 2014 року.

Заявник був доставлений для відбування покарання у Дар’ївську виправну колонію №10 у Херсонській області.

Протягом всього періоду ув’язнення в цій колонії заявнику не було надано належної медичної допомоги. Вона страждала від хвороб, які включені до переліку захворювань, які дають підстави для подання матеріалів до суду для звільнення ув’язнених від подальшого відбування покарання (Додаток 2 до «Порядку надання медичної допомоги ув’язненим», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України № 1348/5/572 від 08.15.2014). Таким чином, вона мала законну підставу звільнитися з для колонії відповідно до положення статті 84 Кримінального кодексу України. Проте, адміністрація колонії, незважаючи на наявність підстав, не зверталася до суду з клопотанням про звільнення заявника від подальшого відбування покарання у зв’язку з хворобою.

Оскільки заявник подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 10 березня 2015 року вона була переведена до Київського СІЗО на період розгляду скарги.

Після вступу до даної справи, адвокат ЦСЗ 28 квітня 2015 року подав запит до адміністрації Київського СІЗО про надання інформації про стан здоров’я заявника.

21 травня 2015 року адвокат отримав відповідь від СІЗО, до якого було долучено медичну довідку, в якій вказувалось, що заявник був внесений лікарем та терапевтом медичного частини СІЗО до реєстру інфекційних захворювань з наступними діагнозами: ВІЛ-інфекція клінічної стадії IV, важка імуносупресія, кандидоз, хронічний гепатит невідомої стадії в активній фазі та інші.

Таким чином, заявник страждав від ряду серйозних захворювань, в тому числі ВІЛ-інфекції на клінічної стадії IV, а також раку на стадії, що вимагає хірургічного втручання, що істотно ускладнило хід інших захворювань, і, незважаючи на такі серйозні обставини, вона знаходилася не в медсанчастині в’язниці, а у камері на загальних умовах.

25 травня 2015 року адвокат подав клопотання про звільнення заявника від покарання у зв’язку із захворюванням, яке відповідно до статті 539 Кримінального кодексу України підлягає судовому розгляду протягом 10 днів

8 червня 2015 року адміністрація СІЗО направила відповідь на запит адвоката про стан здоров’я заявника до судді, який розглядав кримінальну справу. Згідно з відповіддю і довідки СІЗО стан здоров’я заявника був визначений як середньої тяжкості з тенденцією до погіршення, що може привести до летального результату, також було зазначено про необхідність променевої терапії, яка не може бути проведена в умовах СІЗО.

Незважаючи на значні проблеми зі здоров’ям заявника, Шевченківський районний суд м.Києва розглянув справу лише 25 червня 2015 року, і відмовив у задоволенні заяви про її звільнення від покарання в зв’язку з хворобою, навіть без призначення спеціальної медичної комісії, про яку адвокат просив суд.

30 червня 2015 року адвокат подав скаргу до Європейського суду з прав людини про застосування тимчасових заходів відповідно до правила 39 Регламенту Суду.

1 липня 2015 року, Суд вказав уряду України на необхідність в терміновому порядку провести медичний огляд заявника у спеціалізованого лікаря; забезпечити негайно лікування заявника за допомогою відповідних засобів.

14 вересня 2015 року заявник написала до суду, стверджуючи, що уряд не виконав термінові заходи, на які вказував Суд. Зокрема, вона стверджувала, що вона досі не отримує рекомендованої променевої терапії. Вона також стверджувала, що її перевезення до онкологічної лікарні буде проводитися залізничним транспортом в умовах, несумісних з її станом здоров’я.

З 24 вересня 2015 року заявник почала курс обстеження і лікування у Центрі лікування ВІЛ-інфекції та у Херсонському обласному онкологічному диспансері.

З 5 по 27 жовтня 2015 року заявник пройшла курс променевої терапії у Херсонській обласній онкологічній лікарні, їй було рекомендовано ще один курс, який мав початися 17 листопада, але 14 листопада 2015 року вона відмовилася пройти його з посиланням на побічні ефекти попереднього лікування.

25 жовтня 2015 року уряд поінформував Суд про перший курс променевої терапії, який пройшла заявник. 30 жовтня 2015 року заявник була виписана з Центру лікування ВІЛ-інфекції і 14 листопада 2015 вона була переведена до Онкологічного центру.

4 січня 2016 року заявника було звільнено з-під варти за станом здоров’я.

13 жовтня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо медичного лікування заявника в місцях позбавлення волі; порушення статті 3 Конвенції щодо умов транспортування заявника; а також про те, що держава-відповідач не виконала свої зобов’язання відповідно до статті 34 Конвенції.

Представники заявника в Європейському суді - пані Анна Литвин, пан Василь Мельничук, юристи, що практикують в Києві, і пан Геннадій Токарев, юрист, що практикує в Харкові.

 

Корнейкова та Корнейков проти України

Заявники, пані Вікторія Юріївна Корнейкова та пан Денис Юрійович Корнейков, мати і її тримісячна дитина є громадянами України, які народилися в 1990 і 2012 роках, відповідно, і перебували під вартою у Харківському слідчому ізоляторі (СІЗО).

Заявники вважають, що умови їх утримання в СІЗО не задовольняють вимогам статті 3 Конвенції. Заявники описують свої умови утримання в такий спосіб: камера знаходиться в напівпідвалі; відсутність свіжого повітря і природного світла, відсутність теплої води і засобів гігієни; їжа, яка є недостатньо поживно для матері, що годує дитину, маленька тривалість прогулянок, і одна із співкамерниць виявилась ВІЛ-інфікованою.

Крім того, заявники вважають, що в їхньому випадку відбулося порушення статті 3 Конвенції через відсутність медичної допомоги в СІЗО. Другий заявник страждав від фімозу і запалення, що розвивалося. Жоден педіатр не мав доступу до СІЗО. Перша заявниця просила адміністрацію СІЗО, щоб другого заявника оглянув лікар, але не отримала жодної відповіді. Вона також заявила усне клопотання про такий медичний огляд перед судом. Її клопотання було відхилене, оскільки матеріали справи містили документ, що підтверджує медичний огляд, який відбувся 13 серпня 2012 року Перший заявник стверджує, що її син не був оглянутий лікарем протягом останніх двох місяців

31 серпня 2012 року правовий експерт ХПГ від імені заявників подав заяву про застосування тимчасових заходів відповідно до правила 39 Регламенту Суду і необхідність уряду України направити негайно першу заявницю та її сина до цивільної неонатологічної клініки, забезпечити медичне обстеження другого заявника та медичне лікування у відповідному цивільному медичному закладі.

Після запиту, заявники і уряд надали (14 і 18 вересня 2012 року відповідно) медичні документи, видані на підставі медичного обстеження другого заявника, яке відбулося 10 вересня 2012 року. Ці документи підтверджували, що другому заявнику був поставлений діагноз: фізіологічний фімоз, алергодерматит і диспластична кардіопатія. Жодне хірургічне втручання або інше термінове лікування не було рекомендовано. Першій заявниці була прописана гіпоалергічна дієта.

У відповідь на повторний запит, 8 жовтня 2012 року уряд надав інформацію стосовно умов утримання заявників, підкріпивши її кількома офіційними документами, засвідченими заступниками керівників СІЗО, дані про аналіз питної води, а також фотографії камер.

15 жовтня 2012 року Суд дав вказівку, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, уряду, про необхідність утримувати заявників в умовах, відповідних для маленької дитини і матері-годувальниці, зокрема, Суд вказав, що адекватне медичне спостереження і допомога повинна надаватися другому заявнику протягом всього терміну розгляду справи в суді.

26 жовтня 2012 року правовий експерт в ХПГ від імені заявників подав скаргу до суду. Заявники стверджували, що їх права, передбачені статтею 3 Конвенції, були порушені через погані умови утримання в СІЗО, відсутність адекватної медичної допомоги другому заявнику, знаходження заявників в металевій «клітці» в ході судових слухань і використання наручників і ланцюгів в лікарні.

24 березня 2016 року Європейський Суд встановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із знаходження у кайданах першої заявниці в пологовому будинку, порушення статті 3 Конвенції у відношенні фізичних умов утримання заявників у Харківському СІЗО, порушення статті 3 Конвенції щодо медичної допомоги другому заявнику під час його перебування разом з першою заявницею в Харківському СІЗО, порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з розміщенням першої заявниці в металевій клітці під час судових слухань.

Представник заявників в Європейському суді - пан Г.В. Токарев, адвокат ЦСЗ, який практикує в Харкові/

 

Поміляйко проти України

Заявниця, пані Світлана Миколаївна Поміляйко, народилася у 1968 році і живе в Харкові.

На початку листопада 2008 року з підприємства, в якому заявниця працювала, було вкрадено обладнання. Орджонікіджевський райвідділ м. Харків запросив заявницю та одну з її колег для допиту щодо крадіжки.

8 листопада 2008 року в 11.15 ранку, заявниця з’явилася у райвідділ, і там зазнала катування.

Міліціонер Т. та його колега С., який також був у службовому кабінеті, залякували заявницю з метою змусити її зізнатися в крадіжці, факт про яку їм було доручено розслідувати.

Не отримавши зізнання заявниці, міліціонери Т. і С. змусили її сісти на стілець, натягнули пластиковий пакет їй на голову і почали душити. У той же час вони били її по голові, обличчі і затуляли рот таким чином, щоб вона не могла прокусити пакет. Заявниця знепритомніла кілька разів. Коли вона сказала офіцерам, що їй потрібно в туалет, С. вдарив її в живіт і по голові. Вона в черговий раз втратила свідомість і мимоволі помочилася. Через деякий час заявник помітила присутність ще одного міліціонера П. у кабінеті.

Після декількох годин жорстокого поводження, заявниця доставили до іншого кабінету, де вона залишалася протягом двадцяти хвилин. Після цього вона постала перед міліціонером жіночої статі, яка провела її формальний допит. Близько 6 години вечора заявниця підписала протокол допиту. Потім вона була доставлена до кабінету начальника кримінального розшуку, який заявив, що вона є головним підозрюваним у вчиненні крадіжки і що всі її колеги показали на неї як на ймовірного злодія.

Наступного дня заявниця написала заяву про жорстоке поводження. Заявниця робила запити про хід розслідування в березні і травні 2011 року, однак вони залишилися без відповіді.

11 лютого 2016 року Європейський суд постановив, що заявниця була піддана тортурам, в порушення статті 3 Конвенції; і що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявниці про тортури з боку міліціонерів.

Представник заявника в Європейському суді - пані Н.Г. Охотнікова, адвокат ЦСЗ, яка практикує в Харкові.

 

Пивоварник проти України

Заявник, Юрій Степанович Пивоварник, народився в 1977 році і до ув’язнення постійно проживав у м. Світловодську Кіровоградської області.

У невстановлений день до його арешту заявникe був поставлений діагноз - гепатит С.

26 червня 2014 року заявника було затримано за підозрою в скоєнні злочину, пов’язаного з наркотиками, і 7 липня 2014 року, він був поміщений до Кіровоградського СІЗО № 14.

27 червня 2014 Світловодський суд помістив заявника під варту. Заявник подав апеляцію, стверджуючи, зокрема, що він страждав від гепатиту С. 14 липня 2014 року Апеляційний суд Кіровоградської області залишив в силі ухвалу про тримання під вартою. Заявник продовжував утримуватися під вартою до вступу у силу обвинувального вироку.

6 серпня, 27 листопада і 3 грудня 2014 року, а також 9 січня і 4 червня 2015 року заявник отримав консультацію тюремного лікаря, скаржачись, зокрема, на дискомфорт в підребер’ї (під нижніми ребрами), з правої сторони. Посилаючись на медичну документацію, заявник стверджував, що страждає від гепатиту С, але лікар зазначив, що не було ніяких документів, щоб підтвердити цей діагноз. Заявник запросив медичну довідку, яка була надана судам, які розглядали його кримінальну справу. Відповідно до трьох окремих доповідях, підписаних трьома співробітниками установ виконання покарань, протягом трьох з цих консультацій - 6 серпня і 27 листопада 2014 року і 4 червня 2015 року - заявнику було запропоновано можливість пройти «тест крові» (якого саме типу – не зазначено), щоб перевірити, чи є у нього гепатит С, але він відмовився без пояснення причин. Заявник заперечував дане звинувачення.

24 березня 2015 року Світловодський суд визнав заявника винним у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні наркотиків і засудив його до трьох років позбавлення волі.

19 червня 2015 року виконуючий обов’язки голови Секції у відповідь на заяву заявника відповідно до правила 39 Регламенту Суду вирішив вказати Уряду, що вони повинні забезпечити у терміновому порядку медичний огляд у спеціалізованого лікаря міської лікарні; забезпечити для заявника негайне лікування, за допомогою відповідних засобів; і інформувати Суд до 17 липня 2015 року про стан здоров’я заявника та заходів, які були вжиті.

З 6 до 9 липня 2015 року заявник пройшов стаціонарне обстеження в міській лікарні, в ході якого було проведено ряд аналізів крові і ультразвукове дослідженнях, ряд фахівців оглянули заявника.

 9 липня 2015 року лікарня надала висновок, згідно з яким заявник страждав від хронічного гепатиту С «в неактивній фазі» і від печінкової недостатності. Заявник скаржився, що йому не було надано належну медичну допомогу в місцях позбавлення волі.

13 жовтня 2015 року Апеляційний суд Кіровоградської області змінив вирок заявника та його відпустили на випробувальний термін.

6 жовтня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо недостатньої медичної допомоги, що була надана заявнику в ув’язненні, та порушення статті 34 Конвенції з огляду на відмову влади у наданні заявнику копій необхідних документів.

Представник заявника в Європейському суді - пані Ірина Моніна, адвокат ЦСЗ, яка практикує в Києві.

 

Родзевілло проти України

Заявник, пан Олег Леонідович Родзевілло, народився в 1967 році і в даний час відбуває довічне ув’язнення в Ладижинській виправній колонії № 39 у м. Губник Вінницької області (далі – Ладижинська колонія).

У жовтні 2003 року заявник був поміщений під варту у звяку з порушеною проти нього кримінальною справою, і поміщений до Дніпропетровського СІЗО №3, де він перебував під вартою до квітня 2007 року.

Умови його утримання в СІЗО №. 3 були несумісні з людською гідністю. Зокрема, протягом деякого часу він повинен був розділити камеру з десятьма ліжками з дев’ятнадцятьма затриманими. Проте, більшу частину свого утримання у СІЗО№3 він провів у двомісній камері з іншим ув’язненим. Заявник провів більшу частину дня у камері, площа якої була 1,9 на 3,7 метра. Камера знаходилася в підвалі, і тому доступ денного світла або свіжого повітря був ускладенний, в той час як електричне світло було тьмяним і не було ніякої штучної вентиляції. У камері не було елементарних меблів чи техніки, такі як шафи, дзеркало або відро для сміття. Туалет знаходився близько 1,2 метрів від обіднього столу і не був відділений від житлових приміщень. Від нього пахло екскрементами і він був часто затоплений. Приміщення були населені пацюками, їх ніколи не травили. Затримані мали дуже обмежений доступ до новин та інформації про зовнішній світ, єдиним джерелом було радіо, яке включали охоронці лише на певний час у робочі дні і яке виключалося у вихідні дні. Кількість їжі була мізерною, вона складалася в основному з хліба і пшеничної крупи. У багатьох випадках прохання заявника про медичну допомогу стосовно наслідків черепно-мозкової травми, яку він отримав у 2001 році, і підвищеного кров’яного тиску були проігноровані або відкинуті. Крім того, у клопотанні заявника помістити його до одиночної камери через його нестійкий психологічний стан було відмовлено.

У травні 2007 року заявник був переведений до Ладижинської колонії для відбування покарання, де, згідно до матеріалів справи, він знаходиться до теперішнього часу. 25 листопада 2009 року заявник додатково повідомив Європейський Суд про інші питання, пов’язані з порушенням його прав у Ладижинській колонії. Ці питання включали багаторазову відмову з боку адміністрації задовольнити його клопотання щодо ремонту та прибирання душових кабінок і знищення пацюків; нездатність адміністрації відремонтувати камеру заявника і перевести його на другий поверх, незважаючи на те, що його батьки зробили пожертви для покриття витрат на ремонт в’язниці; заявник заявив про випадки побиття ув’язнених охоронцями і протиправні розпорядження адміністрації про те, що затримані мають носити вовняні капелюхи влітку і ставати у неприродні пози при русі навколо колонії або коли охоронці відкривають двері камери.

Заявник стверджував, що 24 серпня 2006 року він був жорстоко побитий вісьмома охоронцями СІЗО№3 у відповідь на його прохання включити радіо. Він також стверджував, що його прохання про те, щоб лікар оглянув та зафіксував його тілесні ушкодження, також були відхилені, і що єдина медична допомога, яку він отримав – це пігулка болезаспокійливого.

Крім того, заявник просив про переведення до слідчого ізолятора, розташованого ближче до його рідного міста Сімферополь, Крим, для того, щоб полегшити візити своїх батьків і неповнолітнього сина. Він зазначив, зокрема, що його батьки були пенсіонерами (його мати народилася в 1940 році, вітчим - у 1925 році), які були не в змозі здійснювати візити у віддалені СІЗО з фінансових і медичних причин (його вітчим був серйозно хворим; його мати страждала від гіпертонії та інших захворювань, а також була основним опікуном вітчима заявника), але таке прохання було відхилено.

14 січня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо умов утримання заявника під вартою в СІЗО №. 3, статті 13 (в поєднанні зі статтею 3) і порушення статті 8 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді - пан А.А. Кристенко, адвокат ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

Шиянов проти України

Заявник, пан Віктор Григорович Шиянов, народився у 1951 році, і проживає в м.Кременчуці.

19 червня 1998 року 17-річна дочка заявника, М., була знайдена мертвою у полі в Харківській області. Її тіло було оголене і мало численні ушкодження.

22 червня 1998 року Харківської міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу стосовно вбивства М.

Розслідування вбивства М. не принесло результатів. У період з 1998 по 2010 роки, слідство було припинено, принаймні тринадцять разів, із-за нездатності встановити, хто вчинив убивство. Принаймні п’ять з цих рішень були скасовані як передчасні і як такі, що були винесені не на підставі всебічного дослідження. В інших випадках розслідування було відновлено без врахування конкретних недоліків, на які вказувалося у відповідних рішеннях. Принаймні, чотири рази (зокрема, в 1998, 2001 і 2009 роках) слідчий скаржився вищому за посадою офіцеру, що його вказівки не були дотримані міліціонерами. Зокрема, 20 січня 2009 року слідчий, проводячи інструктаж поліції для проведення певних слідчих дій, зазначив, що його попередні вказівки, надані ним у 2000 році, не була дотримані. В цілому, протягом аналізованого періоду, інструкції слідчого до поліції залишилися такими самими: виявити всіх можливих свідків вбивства, та перевірити, чи могли який-небудь із знайомих М., або будь-яка людина з кримінальним минулим, які живуть поблизу, бути причетним до вчинення вбивства.

Заявник представив численні скарги до органів прокуратури про недотримання принципу розумного строку та щодо неефективності розслідування. Він також висунув свою власну версію подій і назвав імена кількох людей, яких він підозрював у причетності до злочину. Він був поінформований, принаймні чотири рази, про те, що упущення в розслідуванні дійсно існували, і про те, що причетні до цього міліціонери отримали дисциплінарне стягнення. Що стосується клопотань заявника про отримання доступу до матеріалів справи, вони були відхилені на тій підставі, що відповідно до діючого процесуального законодавства, потерпіла сторона може мати тільки такий доступ після того, як досудове слідство було завершено.

Заявник також подав цивільний позов проти органів прокуратури, але суди трьох інстанцій винесли рішення не на його користь. .

2 червня 2016 року Європейський суд встановив, що мало місце порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

Представник заявника в Європейському суді - пан А.А. Кристенко, адвокат ЦСЗ, який практикує у Харкові

 

Сітневський та Чайковський проти України

Заявники, пан Олег Михайлович Сітневський («перший заявник») і пан Віталій Вікторович Чайковський («другий заявник»). Перший заявник народився в 1969 році і відбуває довічне ув’язнення в м. Перехрестівка в Сумській області. Другий заявник народився в 1967 році і відбуває довічне ув’язнення в м. Городище в Рівненській області.

Заявник був затриманий в Росії в листопаді 2001 року, і в лютому 2002 року був екстрадований до України. Він був підсудним у тій ж кримінальній справі, як і другий заявник.

6 жовтня 2005 року суд Донецької області, виступаючи в якості суду першої інстанції, засудив заявника до довічного ув’язнення за скоєння серії вбивств і збройних нападів у складі злочинного угруповання. У окремій ухвалі суд вказав на кілька порушень внутрішнього законодавства, що стосуються права на захист, а саме: початкові свідчення обвинувачених в одному епізоді вбивства були отримані за відсутності їх адвоката, коли вони допитувалися про інший епізод нападу. Протягом декількох наступних місяців слідчі органи продовжували допитувати заявника та інших обвинувачених у якості свідків злочинів за відсутності адвокатів, незважаючи на обов’язкову участь адвоката у справі відповідно до закону.

Після того, як суд першої інстанції виніс вирок, заявник подав касаційну скаргу до ВСУ і заявив, що звинувачення було засноване виключно на свідченнях, які він та його подільник дали під тиском під час досудового слідства. Ніяких інших доказів або показання свідків чи потерпілих, які б безпосередньо впізнали його в якості винуватця злочину, не було. Під час досудового слідства не було організовано очних ставок з іншими обвинуваченими або свідками; жодного впізнання не проводилося. В ході судового розгляду, незважаючи на прохання заявника, суд не допитав численних свідків звинувачення. Суд також відмовлявся допитати свідків заявника, які могли б підтвердити його алібі під час скоєння інкримінованого вбивства. Участь заявника у двох інших епізодах підтверджувалася тільки твердженнями його подільника, який помер після тортур у слідчому ізоляторі, а також іншого обвинуваченого, який переписав показання з показань останнього під поліцейським примусом. Заявник також скаржився, що йому не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи при підготовці його касаційної скарги.

У жовтні 2006 року ВСУ залишив в силі рішення, вказавши, що воно належним чином вмотивоване.

14 жовтня 2001 року було заарештовано другого заявника, йому було пред’явлено звинувачення в участі у злочинному угрупуванні, скоєнні ряду нападів і вбивств в змові з групою інших осіб. Одного з підозрюваних спільників було вбито під час його арешту, ще один помер у слідчому ізоляторі. За офіційними даними, він наклав на себе руки, повісившись, в той час як на думку заявника, він був замучений до смерті слідчими органами. Заявник та інші обвинувачені зізналися в участі в деяких злочинах банди. На більш пізніх етапах попереднього слідства вони відмовилися від своїх свідчень, і вказували, що дали попередні зізнання під фізичним і психологічним тиском. У грудні 2003 року Апеляційний суд Донецької області, розглянувши справу в якості суду першої інстанції, направив справу на додаткове розслідування.

У жовтні 2005 року під час другого судового розгляду обласний суд визнав заявника винним у вчиненні восьми злочинів у співучасті з іншими членами банди і засудив заявника до довічного ув’язнення. В ході судового розгляду заявник і інші підсудні заперечували свою причетність до будь-якої злочинної діяльності, і стверджували, що вони зазнали жорстокого поводження з боку слідчих органів, з метою отримання зізнання. Суд відхилив доводи заявника та ствердження підсудних про жорстоке поводження, посилаючись на висновки прокуратури про те, що немає ніяких підстав для проведення заходів реагування прокуратури. У той же час суд виніс окрему ухвалу, звертаючи увагу обвинувачення на фальсифікацію підписів на документах справи, порушення положень закону щодо права на захист та інших порушень кримінально-процесуальних норм. Заявник подав касаційну скаргу, вказуючи на необґрунтованість судового рішення, що не було проведено допит ключових свідків і потерпілих, і заявив, що його звинувачення було засноване виключно на його зізнальних показань. ВСУ як касаційна інстанція залишив в силі попереднє рішення, вказавши, що суд діяв правильно допитав тих свідків, які були в змозі виступити у відкритому судовому засіданні, і відкинув твердження заявника про жорстоке поводження поклавшись на висновок, до якого дійшли органи прокуратури.

10 листопада 2016 року Європейський Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення статті 6 §§ 1 і 3 (с) Конвенції щодо першого заявника; порушення статті 6 §§ 1 і 3 (г) Конвенції щодо першого заявника на рахунок визнання неперевірених заяв Г.С. та Н.К. у якості доказу; порушення статті 6 § 1 і 3 (г) Конвенції щодо заявників на рахунок визнання неперевірених заяв О.Ва. та С.Ва. у якості доказу, і щодо другого заявника на рахунок визнання неперевірених заяв Р.М. у якості доказу.

Представники заявника в Європейському суді – пані Яна Заїкіна і пан Михайло Тарахкало, юристи ЦСЗ, які практикують у Харкові та Києві, відповідно.

 

Строган проти України

Заявник, пан Яків Ількович Строган, народився в 1967 році і живе у Харкові, Україна.

Вранці 16 серпня 2010 року міліціонери доставили заявника до Київського районного відділу (далі - райвідділ). Заявник перебував у райвідділі з 7 ранку до 9.45 ранку і дав свідчення щодо бійки зі своїм сусідом.

За словами заявника, в 9.45 ранку, після того, як він вийшов з райвідділу, міліціонери схопили його і відвезли до лісу, де били його і катували його за допомогою наручників і електрошокера. Міліціонери після цього доставили заявника до іншої частини будівлі райвідділу, який він нещодавно покинув, де вони як і піддали його поганому поводженню. Протягом всього часу співробітники міліції тиснули на заявника, щоб він зізнався у тому, що мав намір убити свого сусіда. 19 серпня 2010 міліціонери випустили його.

21 серпня 2010 року після скарги заявника до Управління внутрішньої безпеки Харківської області, він був оглянутий судово-медичним експертом. Останній встановив, що заявник отримав забої на голові, носі, верхній губі та грудях. На думку експерта, ці травми мали найнижчий ступінь тяжкості і могли бути викликані тупими твердими предметами у період від трьох до п’яти днів до медичного огляду.

23 вересня 2010 року міліція порушила кримінальну справу стосовно середньої тяжкості травм сусіда заявника, які він отримав під час бійки 15 серпня 2010 року. О 14.45 годині 9 грудня 2010 року слідчий районної міліції затримав заявника за підозрою в замаху на вбивство. Заявник був поміщений до камери у райвідділі, вночі між 9 і 10 грудня 2010 року співробітники міліції побили його у даній камері.

Оскільки заявник скаржився на стан здоров’я, він був оглянутий пізно увечері 9 грудня 2010 року групою лікарів, які не виявили жодних пошкоджень на його тілі.

10 грудня 2010 року слухання в районному суді щодо запобіжного заходу по справі заявника було перервано, оскільки заявник потребував медичної допомоги. Лікарі Швидкої допомоги, які прибули до судового засідання, вказали, що заявник мав струс мозку, гематому під лівим оком і синець на грудях. Заявник скаржився на те, що травми були нанесені співробітниками міліції.

21 грудня 2010 прокуратура, завершивши дослідчу перевірку, відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом спричинення тілесних ушкоджень міліціонерами заявнику 9 і 10 грудня 2010 року. Відповідно до рішення, не було жодних доказів того, що зафіксовані пошкодження були спричинені заявнику саме міліціонерами. Постанова посилалася на показання співробітників міліції про те, що заявник завдав ушкодження собі сам.

Заявник оскаржив це рішення у районному суді, але не отримав жодної відповіді. У 2012, 2013 і 2015 роках він надсилав заяви до районного суду у зв’язку з його скаргою, але безуспішно.

6 жовтня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв’язку з розслідуванням подій серпня 2010 року і в зв’язку з розслідуванням подій грудня 2010 року; порушення статті 3 Конвенції у її матеріальній частині у зв’язку з нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням із заявником в грудні 2010 року; порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з арештом заявника та тримання його під вартою між 9 і 10 грудня 2010 року на підставі постанови слідчого; порушення пункту 3 статті 5 Конвенції; порушення статті 5 § 5 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді - пані Айгуль Муканова, юрист ЦСЗ, яка практикує в Харкові.

В теперішній час інший адвокат ЦСЗ ініціював поновленнядосулового розслідування проти міліціонерів, які катували заявника, і продовжує представляти його в цьому кримінальному провадженні.

 

Тимченко проти України

Заявник, пан Євген Олександрович Тимченко, народився в 1977 році і в даний час відбуває довічне ув’язнення у Ладижинській колонії №39.

Увечері 17 серпня 2005 року заявника прибув з м. Суми, де він жив, до м. Києва. Незабаром після цього, о 21.20 годині вечора на залізничному вокзалі він був заарештований за підозрою у двох вбивствах і грабежі, скоєних раніше в цьому місяці в Сумах. Деякі предмети, що належали жертвам, були знайдені в його багажі. Заявник провів ніч у районному відділі міліції, без проведення будь-яких слідчих дій.

18 серпня 2005 року три міліціонери, які приїхали з Сум, транспортували заявника в це місто (340 км від Києва) в своєму автомобілі. Він був в наручниках і один його зап’ясток був прикутий у жорсткий спосіб. Коли він протестував, один з офіцерів вдарив його декілька разів у живіт. Міліціонери зупинили автомобіль у лісі, змусили його вийти і піддали його жорстокому поводженню з метою отримання його зізнання у скоєнні кримінальних злочинів. Заявник стверджував, що він тільки став свідком злочину, про які йде мова, в той час як його знайомі, А. та Се. вчинили їх. Міліціонери нанесли йому жорстокі побої по всьому тілу. Згодом вони роздягли його, набили рот землею і травою, і зґвалтували за допомогою дерев’яної палиці. Заявник мимоволі обмочився. Він зізнався у всьому, що вони вимагали. Після перерви, під час якої офіцери пили алкоголь, в той час як заявник перебував в машині з водієм, вони змусили його "прорепетирувати" його свідчення. Вони наполягали на тому, що він повинен визнати свою провину, не кажучи про причетність будь-кого іншого.

Заявник був поміщений в Сумській ізолятор тимчасового тримання («Сумський ITT», частина інфраструктури міліції), в якому він утримувався до його передачі в Сумський слідчий ізолятор ( «Сумський СІЗО») 7 жовтня 2005 року.

Під час свого допиту 30 вересня 2005 року заявник відмовився від своїх попередніх свідчень, отриманих під примусом. Він заявив, що він був всього лише свідком злочинів і що вбивства були скоєні іншими особами, А. та Се., які згодом змусили його продати майно, що належить жертвам. Заявник вказав імена цих осіб і описав, як вони виглядають.

Два співробітника міліції, замішані у стверджуваному жорстокому поводженні із заявником, відвідали його у СІЗО (куди він був переведений з ІТТ 7 жовтня 2005 року) 18, 22 і 30 листопада 2005 року, та за його твердженнями, продовжували тиснути на нього, однак слідчий не відреагував на даний факт.

15 лютого 2006 року слідчий Прокуратури Сумської обалсті відмовив у порушенні кримінальної справи у відношенні скарги заявника на жорстоке поводження з боку співробітників міліції через відсутність складу злочину в їх діях. У постанові було вказано, що заявник заявив про катування в перший раз під час його допиту 13 лютого 2006 року.

12 травня 2006 року Апеляційний суд Сумської області ( «Сумський суд»), засідаючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним і засудив його до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Суд ґрунтувався на зізнаннях заявника, зроблених в ході досудового слідства, які у подальшому були їм змінені.

17 серпня 2006 року Верховний суд частково змінив мотивувальну частину вироку, залишивши в силі, в цілому, висновки суду першої інстанції і вирок щодо заявника. Верховний Суд зазначив, що скарги заявника про жорстоке поводження були необґрунтованими, і що вони були відхилені за постановою прокурора, на яку заявник не подав апеляцію. Верховний Суд також зазначив, що твердження заявника про відповідальність інших осіб за злочини були належним чином розглянуті на стадії досудового провадження, і в ході судового розгляду, і були визнані необґрунтованими.

9 квітня 2007 року заявника було переведено із СІЗО до Ладижинської виправної колонії № 39 для відбування покарання.

13 жовтня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням із заявником з боку міліціонерів; порушення статті 3 Конвенції через неефективне внутрішнього розслідування скарги заявника про жорстоке поводження; порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з порушенням права заявника на захист проти самозвинувачення.

Представник заявника в Європейському суді - пан Михайло Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

Умніков проти України

Заявник, пан Сергій Анатолійович Умніков, знаходиться в ув’язненні.

У квітні 2005 року заявник був затриманий співробітниками міліції за підозрою в згвалтуванні неповнолітньої. У поліцейській дільниці заявник нібито був побитий з метою змусити його зізнатися в скоєнні зґвалтування. Заявник також був змушений, за допомогою психологічного тиску, підписати документ про відмову від свого права на адвоката.

У невстановлений день для представлення інтересів заявника адвокат був призначений державою. У січні 2006 року Комінтернівський районний суд м. Харкова визнав заявника винним у кількох епізодах згвалтування неповнолітньої і засудив його до десяти років позбавлення волі. У своєму зверненні адвокат заявника був незгоден з фактичними висновками суду і стверджував, що визнання заявника винним не було засновано на відповідних доказах. Зокрема, він стверджував, що суд не зміг встановити точну дату і час деяких подій і що медичне обстеження потерпілої не виявило жодних пошкоджень на її тілі.

У грудні 2006 року Апеляційний суд Одеської області залишив в силі рішення суду першої інстанції. Заявник не був доставлений у судове засідання, незважаючи на його письмовий запит щодо такого доставлення.

У листопаді 2007 року Верховний суд відхилив скарги заявника і його адвоката. Він не знайшов ніяких процесуальних порушень з боку слідства або суду, зокрема, стосовно того, що клопотання заявника взяти участь у розгляді касаційної скарги були подані до суду після того, як були проведені слухання. Діючи за дорученням Суду, заявник просив влади надати йому копії різних документів з його справи у національних інстанціях, але його клопотання були відхилені.

19 травня 2016 року Європейський суд встановив, що у даній справі не мало місце порушення статті 6 §§ 1 і 3 в) і г) Конвенції і що держава виконала свої зобов’язання відповідно до статті 34 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харков

 

Яровенко проти України

Заявник, пан Юрій Михайлович Яровенко, народився в 1975 році і знаходиться під вартою у Луганському слідчому ізоляторі (СІЗО).

24 (або 25 відповідно до позиції уряду) вересня 2004 року заявника було затримано за підозрою в пограбуванні і вбивстві. Заявник стверджує, що міліціонерипіддали його різним формам жорстокого поводження після його арешту.

23 листопада 2005 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, виступаючи в якості суду першої інстанції, визнав заявника винним у пограбуванні при обтяжуючих обставинах, двох вбивствах і незаконному зберіганні вогнепальної зброї. Суд засудив його до довічного ув’язнення з конфіскацією майна. Заявник подав скаргу з питань права.

20 квітня 2006 року Верховний суд залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Заявник утримувався в наступних місцях позбавлення волі:

- Сімферопольський ізолятор тимчасового тримання ("Сімферопольський ITT", приміщення під контролем міліціонерів): з 25 вересня по 26 жовтня і з 4 по 19 листопада 2004 року (за період з 26 жовтня по 4 листопада 2004 року заявник був підданий судово-психіатричній експертизі в психіатричній лікарні);

- Сімферопольський слідчий ізолятор ( «Сімферопольський СІЗО»): з 19 листопада 2004 року по 16 березня 2006 року та з 2 травня по 18 жовтня 2006 року;

- Дніпропетровський СІЗО: з 17 березня по 6 квітня, з 25 квітня по 1 травня і з 19 по 29 жовтня 2006 року;

- Київський СІЗО: з 7 по 25 квітня 2006 року (тобто під час, коли справу заявника було розглянуто Верховним судом);

- Одеський СІЗО: з 30 жовтня по 4 листопада 2006 року (заявник не піднімав ніяких скарг щодо його затримання там); і

Херсонська колонія № 61: з 4 листопада 2006 року.

Заявник стверджував, що умови утримання в кожній установі були неналежними.

До свого затримання заявник страждав від хронічного гепатиту, нейроциркуляторної астенії, варикозного розширення вен, і астигматизму обох очей. Невідомо, чи надавалася йому будь-яка медична допомога в зв’язку з цим.

Крім того, у 1995 році заявнику було вперше поставлено діагноз «туберкульоз». У листопаді 2001 року його туберкульоз перейшов у хронічну форму. Заявник скаржився, що йому не було надано відповідне лікування туберкульозу та інших захворювань, в той час як він перебував під вартою. Більш конкретно, він стверджував, що жодне лікування йому не було надано у Сімферопольському ІТТ. Хоча згодом, під час його утримання під вартою у Сімферопольському СІЗО і у Херсонській колонії№61, він отримував терапію проти туберкульозу, однак лікування не було ефективним і призвело до погіршення стану його здоров’я. Заявник вказував в зв’язку з цим, що випробування його сприйнятливості до першого препарату мало місце лише 20 лютого 2007 року, тобто більш ніж через два роки з початку його затримання. Воно показало, що він був стійкий до ліків, якими він лікувалися весь цей час.

6 жовтня 2016 року Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо поганих фізичних умов тримання заявника під вартою в Сімферопольському ІТТ, Сімферопольському СІЗО, Дніпропетровському СІЗО і Київському СІЗО і порушення статті 3 Конвенції через неналежну медичну допомогу, що надавалася заявнику в ув’язненні.

Представник заявника в Європейському суді - пані Олена Ащенко, юрист ЦСЗ, яка практикує в Харкові.

 

Закшевський проти України

Заявник, пан Володимир Володимирович Закревський, народився в 1972 році і на даний час відбуває покарання у виправній колонії №100.

11 листопада 2001 року заявника було затримано відповідно до постанови Червонозаводського районного суду (далі – "районний суд") від 30 жовтня 2001 року, якою суд задовольнив клопотання прокурора про взяття під варту заявника, колишнього співробітника міліції, в якості підозрюваного у вчиненні розбійних нападів на дорозі Харків-Дніпропетровськ-Сімферополь. Районний суд постановив, що, оскільки заявник підозрюється в скоєнні тяжкого злочину і зник під час слідства, його затримання є необхідним для того, щоб запобігти повторне вчинення злочину. В той же день заявник добровільно здався міліції, як тільки дізнався, що знаходиться у розшуці. Того ж дня він написав "заяву про явку з повинною".

13 листопада 2001 року за відсутності адвоката, заявник був допитаний щодо пограбування. 10 липня 2002 роки після того, як він змінив «державного» адвоката на іншого, заявнику було пред’явлено звинувачення в скоєнні ряду злочинів, в тому числі бандитизму, декількох епізодах збройного пограбування, умисного вбивства і замаху на вбивство, а також він був допитаний. Він не визнав себе винним і відмовився давати подальші свідчення.

4 січня 2002 року районний суд продовжив термін тримання під вартою заявника до чотирьох місяців. Заявник не оскаржував це рішення.

 7 березня 2002 року Апеляційний суд Харківської області, заслухавши слідчого і прокурора, а також з посиланням на "особистість заявника", хоча і без її оцінки, серйозність звинувачень, висунутих проти нього, і необхідність додаткового часу для проведення необхідних слідчих дій, продовжив термін тримання заявника під вартою до шести місяців. Рішення не підлягало оскарженню. Після того, строк утримання під вартою заявника був продовжений декілька разів з тих же причин.

У період з 28 липня по 13 жовтня 2004 року заявник утримувався у Харківському слідчому ізоляторі № 27 ("Харківське СІЗО"), у камері №537. Він стверджував, що його камера була переповнена: її площа складала 16 квадратних метрів, у наявності було вісім ліжок для десяти осіб, а затриманим доводилося спати по черзі. Він також стверджував, що деякі з співкамерників страждали на туберкульоз.

17 березня 2016 року Європейський Суд встановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою в Харківському СІЗО в період з 28 липня по 13 жовтня 2004 року, порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективної процедури судового перегляду законності попереднього ув’язнення заявника після 7 березня 2002 року, а також його утримання під вартою під час судового розгляду, порушення статті 6 § 3 (с) в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Представник заявника в Європейському суді – пан М.О. Тарахкало, юрист ЦСЗ, який практикує в Харкові.

 

2.1. 6 справ, в яких адвокати ЦСЗ представляли заявників в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України

 

Дразман та інші проти України

Перший заявник – пані В.Д. і третій заявник пані І.Д. в даний час проживають в м. Харків, Україна. Другий заявник, пан М.Л. служить в зоні антитерористичної операції в Україні.

3 травня 2001 року Г. їхав на машині та збив доньку пана Л., яка гуляла по вулиці. Вона померла від травм. Два пасажири в автомобілі, в тому числі Д. - син пані В.Д. і батько паін І.Д., помер. Інші два пасажири отримали поранення, але залишилися живими.

4 травня 2001 року поліція порушила кримінальну справу стосовно Г. за порушення правил безпеки дорожнього руху, що потягли за собою загибель людей. У невстановлений день перший і другий заявники подали цивільні позови, які були приєднані до матеріалів кримінальної справи.

10 квітня 2002 року кримінальна справа була закрита через відсутність у діях Г. складу злочину.

15 квітня 2002 року це рішення було скасовано як необґрунтоване і направлено на подальше розслідування.

У листі від 5 червня 2002 року вищестоящі органи поліції повідомили заявникам, що до співробітників поліції, через яких виникла затримка в кримінальному процесі, була застосована дисциплінарна відповідальність.

У листопаді 2002 року справу було передано на розгляд Куп’янського районного суду Харківської області (далі - районний суд) для розгляду по суті. В ході судового розгляду районний суд призначив технічну експертизу для усунення невідповідностей доказової бази.

20 серпня 2010 року районний суд визнав, що звинувачення проти Г. є необґрунтованими і виправдав його. Цивільні позови першого і другого заявників були залишені без розгляду.

3 лютого 2011 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення суду від 20 серпня 2010 року і направив справу на новий розгляд.

20 травня 2011 року третій заявник вступив в процес в якості цивільного позивача.

17 червня 2011 року районний суд припинив кримінальну справу стосовно Г., у зв’язку із закінченням терміну давності.

8 вересня 2011 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення від 17 червня 2011 року та направив справу на новий розгляд.

21 грудня 2011 р районний суд визнав, що Г. порушив правила безпеки дорожнього руху, однак, звільнив його від покарання у зв’язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності. Районний суд також частково задовольнив цивільні позови першого і другого заявників.

15 березня 2012 року апеляційний суд Харківської області скасував вищевказане рішення і закрив кримінальну справу у зв’язку із закінченням строку давності. Суд зазначив, що заявники мають право подати цивільні позови в порядку цивільного судочинства.

19 червня 2012 року Вищий спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справах залишив в силі рішення від 15 березня 2012 року.

У 2012 році адвокат ЦСЗ скаржився відповідно до Статей 2 і 6 § 1 Конвенції, на те, що розслідування і подальший судовий розгляд щодо обставин смерті їх родичів не були ефективними; судам не вдалося правильно встановити факти та коректно застосовувати внутрішнє законодавство, цивільні позови не були розглянуті національними органами протягом значного періоду часу.

12 серпня 2015 року юристи ЦСЗ підготовили і надали до ЄСПЛ зауваження у відповідь на аргументи українського уряду від 19 червня 2015 року.

З жовтня 2015 року адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення експертизи оцінки майна Г. з метою виконання рішення суду про передачу його права власності на квартиру в м. Куп’янськ Харківської області пані Д. і пану Л.

У 2016 році юристами ЦСЗ було підготовлено та подано до Куп’янського міськрайонного суду цивільний позов в інтересах пані В.Д. та пані І.Д. проти пана Г. щодо компенсації моральної шкоди.

Навесні 2016 року суд задовольнив позовні вимоги та присудив на виконання судового рішення передати пані В.Д. та пані І.Д. право власності на 1/3 частину квартири, що належить пану Г.

29 червня 2016 року Апеляційний суд Харківської лишив в силі рішення суду І-ї інстанції.

 

Гончаренко проти України

20 жовтня 2010 близько 9.00 ранку в місті Одеса по вулиці Непрямої біля будинку №55 Заявник був затриманий співробітниками Дніпровського районного відділення міліції міського управління Міністерства внутрішніх справ м.Києві. Співробітники міліції вивезли на автомобілі «Фольксваген» Заявника в безлюдне місце в лісі за межами м Одеса. У лісі протягом декількох годин співробітники міліції били Заявника по різних частинах тіла, зокрема, в пах, голову, тулуб, надягали на голову целофановий пакет. Після катувань, які тривали кілька годин, приставивши до голови Заявника пістолет, співробітники міліції наказали йому копати могилу. Весь цей час співробітники міліції вимагали від Заявника зізнатися в скоєнні умисного вбивства.

В ніч з 20 на 21 жовтня 2010 року (через 4-5 годин після побиття) Заявника доставили до Дніпровського РВ в місті Києві. З ночі 20 жовтня по 22 жовтня 2010 року співробітники міліції продовжили бити Заявника в відділенні Дніпровського РВ. Протягом майже 30 годин (з моменту фактичного затримання в 9.00 21 жовтня до моменту складання протоколу про затримання в 15.00 22 жовтня 2010 року) Заявника тримали під вартою без складання протоколу.

22 жовтня 2010 під впливом тривалих тортур Заявник, виснажений від фізичного та психологічного насильства, побоюючись за своє життя і за свою сестру, підписав протокол допиту з показаннями, в яких визнав себе винним в скоєнні злочину, передбаченого статтею 115 Кримінального кодексу (далі - КК ) України (умисне вбивство).

22 жовтня 2010 року в 22.00 Заявник був доставлений в Ізолятор тимчасового тримання в м. Києві (далі - ІТТ). Під час первинного медичного обстеження у Заявника були виявлені гематоми на лівій вушній раковині, переніссі, на обох очах, на сідницях, про що було зроблено відповідний запис у журналі первинного огляду.

25 жовтня 2010 року Заявник був переведений в Київський слідчий ізолятор №13. У книзі КЗП записом № 399 від 26.10.2010 р були зафіксовані наступні результати огляду заявника: синці біля правого і лівого ока, лівої вушної раковини, великі гематоми на сідницях. Заявник заявив, що отримав дані пошкодження в результаті застосування до нього тортур співробітниками Дніпровського РВ.

18 листопада 2010 року в інтересах Заявника адвокатом була подана скарга до прокуратури м. Києва на неправомірні дії співробітників міліції, які полягали в тортурах і примус до написання зізнання у вчиненні злочину.

З того часу Заявник і його захисник підтримували свою скаргу в прокуратуру Дніпровського району м. Києва, оскаржуючи численні відмови в порушенні кримінальної справи через вищестоящі органи прокуратури і суд.

8 жовтня 2013 р. юрист ЦСЗ подав скаргу до ЄСПЛ за ст. 3 Конвенції.

03 листопада юрист ЦСЗ подав відповідь на зауваження Уряду до ЄСПЛ. Очікується рішення.

 

Пацев проти України

Заявник, пан П., 1974 р.н., проживає в м. Краматорськ.

Після серйозних травм голови, заподіяних пану П. у 1990-х роках, він страждає на численні неврологічні симптоми, включаючи епілептичні напади з втратою свідомості. На підставі таких травм пану П. було встановлено 3-ю групу інвалідності.

5 жовтня 2009 року близько 19-ї години пану Ф.Б. було заподіяно черепно-мозкові та інші травми, внаслідок яких він помер 19 жовтня 2009 року.

6 жовтня 2009 року близько 11 години ранку декілька працівників міліції в цивільному одязі затримали Заявника в той момент, коли той заходив до себе в дім та примусили його слідувати за ними до приміщення Краматорського міського управління внутрішніх справ. Досередини його завели через чорний хід, оминаючи камери відеоспостереження, що розміщенні над головним входом. Заявника завели до кабінету та почали допитувати з приводу обставин, за яких пан. Ф.Б. зазнав смертельних травм. Так як Заявник заявив, що нічого не знає з цього питання, працівники міліції почали застосовувати жорстоке поводження по відношенню до нього з метою отримання зізнання у заподіянні пану Ф.Б. тілесних ушкоджень (били книгами по голові; підключали електричний струм до статевих органів; душили, натягаючи поліетиленовий пакет йому на голову; використовували інші методи жорстокого поводження). На додачу, працівники міліції погрожували створенням проблем членам родини пана П. Усі заяви пан П. про надання йому адвоката та про його інвалідність були проігноровані.

У невстановлені день та час Заявник підписав документ із заголовком «Пояснення», в якому він зізнався у вчиненні замаху на крадіжку речей з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

7 жовтня 2009 року близько 1 години ночі заявника було доставлено до судово-медичного експерта для проведення медичного огляду. Експерт встановив наявність численних крововиливів у Заявника на спині, колінах та сідницях, які з’явилися не раніше як за добу до огляду.

Того ж дня з 1 години 49 хвилин і до 3 години 3 хвилин Заявника було допитано як підозрюваного у присутності його захисника пана Д. (обставини залучення захисника також не розкривались). Упродовж допиту пан П. повторив свої свідчення про вчинення спроби крадіжки з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

7 жовтня 2009 року близько 3 години дня пана П. було звільнено під підписку про невиїзд.

31 жовтня 2009 року пана П. було затримано за підозрою у вчиненні крадіжки речей з «бардачка» автомобіля пана Ф.Б.

Того ж дня Краматорський міський суд виніс ухвалу про обрання пану П. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Того ж дня на допиті пан П. заявляв, що усі його попередні зізнання були надані в результаті жорстокого поводження з ним. Крім того, в час вчинення злочину він перебував в іншому місці, яке знаходиться за декілька кілометрів, допомагаючи своїм знайомим Г. та О. буксирувати їх автомобіль.

25 січня 2010 року Заявника було додатково обвинувачено в співучасті разом з трьома іншими особами у вбивстві пана Ф.Б.

26 березня 2010 року прокурор Донецької області направив обвинувальний акт щодо пана П. до Апеляційного суду Донецької області (він розглядав справу як суд першої інстанції). Заявника було обвинувачено в співучасті у вбивстві пана Ф.Б., вчиненні крадіжки та замаху на угон автомобіля.

6 квітня 2010 року звернення Заявника щодо незаконного затримання та жорстокого поводження були направлені до прокуратури м. Краматорськ для проведення розслідування.

16 травня 2011 року Апеляційний суд Донецької області виніс вирок щодо Заявника та призначив покарання у вигляді 11 років позбавлення волі.

19 січня 2012 року ВССУ скасував вирок від 16 травня 2011 року, серед іншого і через наявність в його тексті близько 2 000 стилістичних, логічних та орфографічних помилок.

10 вересня 2012 року прокуратура м. Краматорськ вирішив не відкривати провадження щодо заяви пана П. про жорстоке поводження через відсутність доказів.

24 січня 2013 року Краматорський міський суд скасував згадане вище рішення та повернув матеріали на додаткове розслідування.

6 лютого 2013 року було розпочато розслідування жорстокого поводження.

30 квітня 2013 року досудове розслідування закрито за браком доказів.

16 липня 2013 року постанова про закриття була скасована заступником прокурора Донецької області, який надав подальші вказівки щодо проведення слідчих дій.

23 вересня 2013 року розслідування було знову закрито за браком доказів.

6 листопада 2013 року Краматорським міським судом Заявника було визнано невинуватим в частині співучасті у вбивстві та вчиненні замаху на угон автомобіля. Проте, Заявника визнано винним у вчиненні замаху на крадіжку та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 6 років 8 місяців.

7 листопада 2013 року Краматорським міським судом було скасовано постанову прокурора від 23 вересня 2013 року про закриття розслідування щодо заяви пана П. про жорстоке поводження та надано рекомендації щодо проведення подальших слідчих дій.

29 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області, розглянувши апеляційні скарги юриста ЦСЗ в інтересах пана П, прокурора та одного з потерпілих, скасував вирок від 6 листопада 2013 року та направив справу на новий розгляд. Також він звільнив Заявника з-під варти під особисте зобов’язання.

Між квітнем 2014 року та квітнем 2015 року декілька постанов прокурорів про закриття розслідування жорстокого поводження були оскаржені адвокатом Заявника та скасовані судом.

25 грудня 2014 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ щодо порушень Статей 3, 5, 6 та 13 Конвенції.

17 червня 2015 року Краматорський міський суд скасував рішення, прийняте 28 квітня 2015 року та призначив справу про жорстоке поводження з паном П. для подальшого розслідування, яке триває досі.

Кримінальне провадження щодо пана П. триває досі.

 

Тротченко проти Украни

29 жовтня 2010 року Заявниця була заарештована за підозрою у організації вбивства свого колишнього чоловіка. Вона була допитана з цього приводу у відділку поліції. Відповідно до свідчень Заявниці, працівники правоохоронних органів застосовували до неї психологічний тиск, щоб отримати зізнання у вчиненні злочину.

Тієї ж ночі Заявниця звернулася за медичною допомогою. Лікарями було виявлено ряд тілесних ушкоджень, таких як набряк, гіперемія та крововилив на правій щоці та лівій скулі. Пізніше у той же день, коли Заявниця була доставлена до слідчого ізолятора, вона негайно звернулася із скаргою на застосування до не заборонених засобів фізичного впливу.

1 листопада 2010 Краматорский міський суд обрав заявниці міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

18 грудня 2010 Прокуратура Донецької області відмовила у відкритті кримінального провадження у відношенні працівників міліції, зазначивши, що скарги заявниці на катування є не обгрунтованими. Рішення грунтувалося на заявах правоохоронців та показах свідків. Так, працівники поліції відмовилися визнавати той факт, що до заявниці застосовувалися заборонені засоби впливу, а свідки вказали, що не бачили жодних ушкоджень на тілі заявниці.

26 жовтня 2011 року Краматорський міський суд визнав заявницю винною у замаху на організацію вбивства її колишнього чоловіка з корисливих мотивів та призначив покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заявниця подала апеляційну скаргу проти рішення суду першої інстанції.

13 квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області відмінив вирок від 26 жовтня 2011 року та направив справу на новий розгляд.

13 вересня 2012 Краматорський міський суд зобов’язав прокурора вжити додаткових заходів для дослідження питання щодо катування заявниці.

1 листопада 2012 року Прокуратура Донецької області, вживши додаткових заходів, відмовила у відкритті кримінального провадження у відношенні працівників правоохоронних органів, встановивши, що немає жодних доказів катувань заявниці. Заявниця оскаржила рішення до суду.

9 листопада 2012 року Краматорський міський суд визнав заявницю винною у вчиненні замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів та обрав покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Міський суд грунтував своє рішення на показах свідків, інших матеріальних доказах та результатах експертиз. Також при вирішенні справи по суті судді посилалися на визнання своєї вини заявницею під час досудового слідства

19 лютого 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька відмовив у задоволенні скарги заявниці на рішення від 1 листопада 2012 року щодо відмови у відкритті кримінальної справи. Заявниця оскаржила рішення суду.

22 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок суду першої інстанції. Також у рішенні суду апеляційної інстанції було вказано, що скарги заявниці на кутвання є необгрунтвоаними.

17 березня 2013 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення суду першої інстанції від 19 лютого 2013 року та повернув матеріали провадження на новий розгляд.

29 березня 2013 року заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини за статтями 3 (погане поводження в міліції) та 6 (щодо порушення не свідчити проти себе та права не давати показання) Конвенції.

13 червня 2013 року Ворошилівський районний суд м. Донецьк відмовив у задоволенні скарги заявниці на рішення від 1 листопада 2012 року. Суд вказав, що рішення Прокуратури Донецької області про відмову у відкритті кримінальної справи було обгрунтвоаним.

26 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ визнав рішення суду апеляційної інстанції таким, що відповідає нормам національного законодавства.

На стадії комунікації з Урядом України заявник звернувся до адвоката ЦСЗ по правову допомогу. У квітні 2016 року адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами справи, підготував відповідь на зауваження Уряду і разом з іншими матеріалами надіслав до ЄСПЛ.

 

Заболотний проти України

12 грудня 2007 року пан Юрій Заболотний (далі – заявник) перебував за кермом свого автомобіля і вступив у суперечку з водієм іншого транспортного засобу. Через годину, четверо чоловіків підійшли до складу заявника . Один з чоловіків заявив, що він був офіцером поліції і сказав заявнику слідувати за ним до його автомобіля.

Коли заявник попросив чоловіків увійти всередину складу, вони схопили його за руки і почали їх викручувати. Заявник помістили в автомобіль, де він був побитий по голові і тілу. Потім він був доставлений в приміщення Обласного відділу з попередження організованої злочинності (УБОЗ УМВС) де його знову били та погрожували, що він буде убитий внаслідок інциденту на дорозі. Оскільки він був побитий і боявся за своє життя, заявник підписав документ, наданий йому старшим офіцером поліції, в якому заявник зізнавався у здійснені нападу на іншого водія. Потім він був доставлений у відділ поліції Ленінського району.

13 грудня 2007 року у відділ поліції була викликана швидка допомога, і заявник був доставлений в неврологічне відділення міської лікарні, де він провів двадцять шість днів. Йому було поставлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма та струс мозку.

17 грудня 2007 року брат заявника подав заяву про злочин до прокуратури, у якій вказував, що заявник зазнав поганого поводження з боку співробітників поліції 12 грудня 2007 року і що ніяких кроків не було зроблено для розслідування інциденту, незважаючи на те, той факт, що заявник скаржився на побиття після доставлення в лікарню.

8 січня 2008 року прокуратура Вінницької області відмовила у порушенні кримінальної справи стосовно працівників поліції за відсутністю складу злочину.

Заявник оскаржив рішення прокуратури до суду.

27 лютого 2008 року районний суд відхилив скаргу заявника, вказавши, що рішення прокуратури базувалося на всебічній та ретельній перевірці.

8 березня 2008 року заявник подав апеляцію на рішення суду від 27 лютого 2008 року.

9 квітня 2008 року районний суд відхилив скаргу заявника через закінчення терміну позовної давності, виявивши, що заявник пропустив встановлений законом семиденний термін для подачі апеляцій, та не подав заяву про його поновлення. Це рішення було залишено в силі ухвалами Апеляційного суду Вінницької області та Верховного Суду України від 28 травня і 14 жовтня 2008 року відповідно.

10 березня 2009 року заявник подав скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), у якій він скаржився відповідно до Cтатей 3 і 13 Конвенції, на те, що він був підданий тортурам з боку поліції 12 грудня 2007 року, і що не було жодного ефективного розслідування з цього приводу . Заявник також скаржився за Статтею 6 § 1 Конвенції на те, що він не мав можливості оскаржити рішення районного суду від 8 січня 2008 року.

11 лютого 2016 року ЄСПЛ повідомив Уряд України про скаргу.

19 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направила від імені заявника відповідь на зауваження Уряду від 26.10.2016.

 

2.2. Опис 14 справ учасників “Євромайдану” у м. Дніпро, з яких 13 – на стадії комуннікації ЄСПЛ з урядом України, 1 виграна в національних судах

 

У кінці листопада 2013 року в м. Києві та інших населених пунктах України розпочались акції протесту, спрямовані на підтримку процесу євроінтеграції України. Акції відбувались у формі мітингів, демонстрацій, страйків, учасників яких затримували та притягали до кримінальної або адміністративної відповідальності.

19 грудня 2013 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» № 712-18. 29 січня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» №737-УІІ. 21 лютого 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» № 743-УІІ.

26 січня 2014 року близько 14.00 на площі біля Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА), розташованої за адресою пр. Кірова, 1 у м. Дніпропетровську, відбувалась мирна акція протесту, спрямована на підтримку євроінтеграції, а також на висловлення незгоди з діями представників попередньої влади.

Під час мирної акції протесту сталась сутичка, у ході якої частина мирних протестувальників, у тому числі заявники, які перебували у той момент на перехресті вул. Серова та пр. К. Маркса, були затримані працівниками міліції.

 

Бабін проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

8 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

18 червня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

22 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

2 березня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Балабай проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

3 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

2 червня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

24 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

11 лютого 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Береза проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

29 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

20 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

28 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

16 травня 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

10 листопада 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

27 січня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду.

 

Безотосний проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

3 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

5 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

24 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

11 лютого 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Дубовцев проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд) обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

31 січня 2014 року захисник заявника, пан П., оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

09 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції .

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

15 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження.

18 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

17 березня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Хлусов проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

23 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

20 травня 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

22 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

4 березня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду.

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Хмельовський проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

10 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

14 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

10 листопада 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

17 червня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Лапін проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

20 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

22 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

14 травня 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

22 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

26 лютого 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду.

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Орбеладзе проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

22 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Пегарьков проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

20 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

23 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

22 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

18 травня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Шибанов проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

20 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

15 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

4 травня 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

31 липня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

10 березня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду.

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Шевченко Е. проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

10 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

28 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

22 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

У лютому 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Шевченко В. проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

03 лютого 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

16 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

У травні 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

15 травня 2014 року прокуратурою м. Дніпропетровська було закрито кримінальне провадження стосовно заявника на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України з огляду на відсутність події кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючи підстав.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

10 листопада 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

У лютому 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду .

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

Циганов проти України

26 січня 2014 року заявник був затриманий слідчим СУ ДМУ ГУМВС України у приміщенні Бабушкінського PB ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Масові заворушення»). Крім того, ДМУ ГУМВС України було відкрито ряд інших кримінальних проваджень за наслідками подій біля Дніпропетровської ОДА.

27 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - суд), обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту .

31 січня 2014 року захисник заявника оскаржив ухвалу суду від 27 січня 2014 року до апеляційного суду Дніпропетровської області.

31 січня 2014 року апеляційний суд скасував ухвалу суду від 27 січня 2014 року, натомість обрав стосовно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

19 лютого 2014 року за клопотанням прокурора м. Дніпропетровська судом було звільнено заявника від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року.

8 квітня 2014 року апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу суду від 19 лютого 2014 року та призначив новий судовий розгляд справи заявника судом першої інстанції.

27 травня 2014 року за результатами розгляду клопотань прокуратури суд направив матеріали до прокуратури м. Дніпропетровська для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

19 червня 2014 року постановою прокурора м. Дніпропетровська, пана Со., було прийнято остаточне рішення про закриття кримінального провадження/

23 грудня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду заявнику було присуджено компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконним відкриттям стосовно нього кримінального провадження та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у розмірі 50 000,00 грн.

У березні 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням залишив без змін рішення суду.

У лютому 2014 року юрист направив до Європейського суду з прав людини заяву за Статтею 5 Конвенції.

У квітні 2016 Європейський суд з прав людини комунікував скаргу заявника із урядом України.

У червні 2016 року юрист отримав заперечення уряду.

У липні 2016 року юрист підготовув та направив на адресу Європейського суду з прав людини відповідь на заперечення уряду.

Справа триває.

 

2.3.  2 справи учасників Євромайдану в м.Харкові

Справа Ч-ва

            На початку 2014 року активіст Євромайдану пан Ч. був заарештований у м. Харків за сфабрикованим обвинуваченням у вчиненні злочину, пов’язаному з розповсюдженням порнографічних матеріалів у мережі Інтернет через свій профіль в одній з соціальних мереж. Розслідування згаданого злочину, який не є тяжким або серйозним, проводилося з надзвичайною швидкістю: через дві години після отримання заяви про його вчинення, пана Ч. було заарештовано оперативними працівниками підрозділу боротьби з торгівлею людьми УМВС України в Харківській області.

            Після арешту пан Ч. був доставлений до відділу міліції, де у нього забрали мобільний телефон. Використовуючи телефон пана Ч., працівники міліції змінили пароль його сторінки в соціальній мережі та отримали можливість змінювати інформацію на ній.

            Інформація щодо арешту та подальшого розслідування згаданого злочину, який не був резонансним, була опублікована на офіційній сторінці УМВС України в Харківській області. Було згадано є «обґрунтована підозра» про вчинення згаданого злочину саме паном Ч.

            На додачу слідчий, який розслідував справу, заборонив пану Ч. розкривати інформацію про розслідування, а сам дав декілька інтерв’ю для медіа, в яких він детально розповів про хід досудового розслідування, після чого інформація була опублікована в мережі Інтернет.

            Адвокат ЦСЗ, який представляв інтереси пана Ч. в кримінальному провадженні проти нього, підготував та подав заяву про вчинення злочину працівниками міліції: незаконний арешт та фальсифікація доказів.

            Однак слідчий прокуратури Харківської області закрив провадження за вказаною вище заявою через два тижні з моменту її подачі. Адвокат, як представник потерпілого, подав апеляцію на це рішення та на початку квітня 2014 року слідчий суддя скасував це рішення та направив справу для подальшого проведення досудового розслідування.

            13 лютого 2014 року кримінальне провадження щодо розповсюдження порнографічних матеріалів було припинено через відсутність складу злочину в діях працівників міліції.

            16 червня 2016 року слідчий виніс постанову про припинення кримінального провадження, яке було розпочато за фактом розголошення інформації про розслідування, яка мала образливий характер для пана Ч. Адвокат оскаржив дане рішення до слідчого судді. Слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги адвоката, апеляційний суд в подальшому підтвердив це рішення.

            26 лютого 2014 року кримінальне провадження проти працівників міліції за фактом незаконного арешту та фальсифікації доказів було закрито та адвокат ЦСЗ не був проінформований про це не дивлячись на те, що він подав два інформаційних запити у даній справі.

            У грудні 2014 року, отримавши офіційну копію постанови, адвокат оскаржив її до районного суду м. Харкова.

5 лютого 2015 року слідчий суддя скасував постанову слідчого.

27 березня 2015 року новий слідчий виніс нову постанову про закриття кримінального провадження, не провівши жодної нової слідчої дії. Адвокат подав скаргу на цю постанову слідчому судді, і у травні 2015 року останній знов скасував цю постанову. З того часу органи розслідування не повідомляли про хід провадження у справі.

У 2016 році адвокат знов добився отримання копії нової постанови про закриття провадження у справі, яку він знов оскаржив до слідчого судді. У листопаді 2016 року слідчий суддя Червонозаводського районного суду м.Харкова в черговий раз скасував постанову про закриття кримінального провадження і повернув матеріали провадження слідчому для поновлення досудового розслідування.

 

Справа про зловживання силою проти мирних протестувальників в Харкові

19 лютого 2014 року біля Академії внутрішніх військ (далі - Академія) відбувався мірний мітинг проти відправки курсантів Академії до Києва з метою придушення протесту на Майдані Незалежності. Ввечері спеціалізовані підрозділи, у тому числі «Беркут», прибули до Академії, та силою розігнали пікет, використовуючи кийки та палиці. Деякі з протестувальників отримали черепно-мозкові травми і були доставлені машиною швидкої допомоги до лікарні. На місці події також перебували так звані «тітушки», озброєні битами. Вони також брали участь у масовому побитті протестувальників, і міліція не перешкоджала даним протизаконним діям, і не заарештовувала цих осіб.

Більш ніж 10 осіб з числа протестувальників були заарештовані на місці проведення пікету та доставлені до районного відділу. Після цього два адвокати ХПГ прибули до райвідділу для того, щоб надати юридичну допомогу затриманим особам, які були допитані як особи, що підозрювалися у організації та участі у масових безпорядках. Юристам не було дозволено взяти участь у процесуальних діях, незважаючи на те, що ними було здійснено телефонний дзвінок до Управління внутрішніх справ Харківської області, викликано патрульну службу у зв’язку з перешкоджанням діяльності адвоката, а також попри прибуття до райвідділу Заступника начальника Управління внутрішніх справ Харківської області тощо.

Протягом трьохгодинного перебування біля дверей райвідділу адвокатів та родичів затриманих, внаслідок тиску на затриманих були складені протоколи про адміністративне затримання та вчинення адміністративного правопорушення (відмова підкоритися законним вимогам міліціонерів), які нібито були вчинені протестувальниками.

Після опівночі затримані були тайно перевезені до районного суду м. Харкова, але їх родичі стали свідками такого перевезення і одразу повідомили про це адвокатів. Останні прибули до суду, але їх не пустили до приміщення суду, так само як і родичів затриманих, які хотіли бути присутніми на судовому розгляді у порядку адміністративного провадження. Адвокати витратили близько трьох годин на те, щоб потрапити до суду, однак їм не було дозволено надати правову допомогу затриманих, до суду пустили лише адвокатів з Центру безоплатної правової допомоги.

Після вищевказаних подій від імені декількох постраждалих пікетувальників були підготовлені заяви про вчинення злочину, які були подані до Прокуратури Харківської області. Адвокати ХПГ, які не отримали доступу до будівлі райвідділу та суду, подали заяву про перешкоджання адвокатській діяльності до обласної прокуратури, також ними були подані заяви про порушення прав затриманих.

Всі ці заяви були у подальшому об’єднані в одну кримінальну справу, і розслідування було доручено великій групі слідчих Харківської області на чолі з декількома прокурорами.

Після падіння режиму В. Януковича прокуратура Харківської області розпочала розслідування за фактом розгону мирної акції, внаслідок якого були завдані тілесні ушкодження частині протестувальників. Насправді розслідування проводилось лише формально. З самого початку органи розслідування втратили значну частину доказів, і це можна легко пояснити тим, що спочатку слідчі дії, наприклад, огляд місця події проводилися в рамках провадження проти мирних протестувальників за підозрою у масових заворушеннях, а не у провадженні за фактом їх побиття. Це розслідування тривало більше року, і за його результатами до суду були передані обвинувальні акти щодо начальника міліції громадської безпеки м. Харкова та щодо начальника спецпідрозділу міліції «Грифон». Дивно, але цих двох міліцейських начальників судять за службову бездіяльність під час одних і тих же подій в одному і тому же місці, але в окремих справах. Слід зазначити, що органи розслідування не встановили і, відповідно, не притягли до відповідальності жодного міліціонера за перевищення влади – заподіяння тілесних ушкоджень протестувальникам, що свідчить про низьку якість розслідування. Матеріали провадження щодо цивільних агресивних озброєних засобами нападу осіб (“paramilitaries”), так званих «тітушок», яким міліція дозволила вчиняти насильницькі дії до протестувальників, були виділені в окреме провадження, що апріорі унеможливило довести зв’язок між злочинними діями «тітушок» і бездіяльністю правоохоронців.

З квітня 2015 року кримінальна справа за обвинуваченням начальника міліції громадської безпеки почала розглядатись в Червонозаводському районному суді м. Харкова, в якому приймали участь всі потерпілі від дій міліціонерів, які звернулись із заявою на дії міліції. Були допитані потерпілі і частина свідків. Ті з них, що в період події злочину, були працівниками міліції, здебільшого, посилаються на забування обставин події, таким чином, сторона обвинувачення майже не має шансів отримати щось якісь докази на свою користь.

На кінець 2015 року судовий розгляд триває.

Щодо розслідування кримінального провадження з приводу недопущення адвокатів до затриманих осіб з метою їхнього захисту, то особи, які вчинили ці ді, так і не встановлені.

Слідство у справі про перешкоджання адвокатській діяльності у середині червня 2014 року було припинено на підставі постанови заступника начальника слідчого відділу прокуратури у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Ця постанова була оскаржена слідчому судді, але матеріали кримінальної справи були відправлені до Генеральної Прокуратури України. Слідчий суддя районного суду відхилив скаргу на постанову про припинення кримінального провадження. Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення до Апеляційного суду Харківської області, який у подальшому скасував ухвалу слідчого судді та направив справу назад до Прокуратури Харківської області з вимогою поновити розслідування.

У січні 2015 року прокуратурою ще раз було закрито кримінальне провадження у справі, у квітні 2015 року слідчим суддею ця постанова була скасована.

5 червня 2015 року прокуратурою знову було винесено постанову про закриття кримінального провадження, яке було оскаржено юристом до слідчого судді.

25 листопада 2015 року слідчий виніс чергову постанову про закриття кримінального провадження, адвокат знову її оскаржив, і у грудні 2015 року слідчий суддя знов скасував цю постанову слідчого. Щодо «якості» досудового розслідування, слід зазначити, що за весь час не були проведені навіть всі ті слідчі дії, клопотання про проведення яких було подано разом із заявою про вчинене кримінальне правопорушення. Після скасування судом постанов слідчий не провів жодної нової слідчої дії, яка могла б надати нові докази. Зараз так зване «розслідування» знов триває.

У квітні 2016 року Європейський суд з прав людини коммунікував заяви із Урядом України та запропонував надати заперечення на них, які згодом були надіслені представникам заявників.

25 червня 2016 року адвокати заявника направили до Європейського суду з прав людини свої коментарі до заперечень уряду.

Розгляд справи триває

 

3. 47 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції або щодо застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду

 

3.1. 28 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні

 

7 справ ув’язнених, залишених на окупованих територіях

 

Л. проти України, Г. проти України, Д. проти України)

Починаючи з 2014 року Україна постійно стикається із труднощами, що виникають у зв’язку із воєнним конфліктом у східних регіонах. Незаконні воєнізовані групи захоплюють села та міста аби сформувати так звану “народну республіку”. Щоб зберегти територію та життя людей Україна була змушена організувати проведення Антитерористичної операції, але на жаль, деякі території все ж таки були захоплені незаконними збройними формуваннями. Тому у серпні 2014 - листопаді 2014 органи державної влади прийняли рішення про переведення своїх місцевих осередків до інших, більш безпечних, територій.Державна влада евакуювала майже всі управління державних органів, судів, відділків поліції, багато місцевих жителів залишили свої домівки у пошуках притулку в інших містах. У той же час засуджені, що перебували під контролем держави, залишилися на окупованій території. Під час сильних атак вони не могли покинути свої камери та сховатися, а адміністрація установ виконання покарань не виводили засуджених до бомбосховищ, коли це було необхідно.

У листопаді 2014 року президент України видав указ у відповідності до якого всі засуджені мали бути негайно евакуйовані з небезпечних територій. Однак указ так і не був виконаний належним чином. Збройні сили України та поліція відклали евакуацію аж на чотирнадцять днів, коли терористи продовжували захоплювати все більші території. В кінці кінців уряд спробував евакуювати засуджених, але евакуація була відмінена в останній момент через помилку. Нових спроб евакуації не проводилося.

27 листопада 2014 року ДП “Укрпошта” припинило доставку та відправлення листів з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Тому засуджені втратили останній шанс поскаржитися на умови тримання під вартою чи заявити про вчинення кримінального правопорушення до відповідних органів державної влади. У лютому 2015 року службові особи адміністрації установ виконання покарань залишили окуповану територію (частина з них перейшла на бік терористичних груп).

Звичайно, представники незаконних озброєних угрупувань не забезпечили засуджених медичної допомогою, харчуванням та належними умовами тримання під вартою. Тому засуджені страждали від голоду, холоду та вологи. Місяцями вони їли лише рідкий суп або невеликі шматки хліба, вони не могли навіть помитися. Температура у камерах взимку падала до п’яти градусів за Цельсієм - стіни, речі, постільна білизна були холодними та холодними. Тому люди часто хворіли, деякі померли чи вчинили самогубство.

На сьогоднішній момент на тимчасово окупованій території тримається майже десять тисяч засуджених. За підтримки уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було евакуйовано шістдесят осіб, перемовини тривають.

У серпні - вересні 2016 троє засуджених знайшли можливість зв’язатися із юристами. Засуджені просили надати їм юридичну допомогу у зв’язку з тим, що вони досі утримуються у Єнакіївській виправній колонії № 52.

Юрист ЦСЗ одразу подала запит до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з метою внесення цих трьох осіб до списків тих, хто бажає відбувати покарання на території підконтрольній Україні.

Також у вересні 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення представниками органів Міністерства юстиції України, які залишили засуджених на тимчасово окупованій території. Прокуратура Донецької області не внесла інформацію про вчинений злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Тому юрист ЦСЗ подав скарги до Жовтневого районного суду щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

У жовтні 2016 року Жовтневий районний суд Донецької області задовольнив скарги юриста ЦСЗ та зобов’язав прокуратуру Донецької області внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР. Однак більше ніяких юридично значимих дій прокуратура не вчиняла.

Також 20 жовтня, 24 жовтня та 3 листопада 2016 року юрист ЦСЗ подав три заяви до Європейського суду з прав людини за Статтями 3, 5, 8 та 13 Конвенції. Вона вказувала, що умови тримання під вартою, психологічний тиск, неможливість спілкуватися із родичами та неможливість подати скаргу до органів державної влади може розглядатися як таке порушення.

У грудні 2016 року першу скаргу було визнано прийнятною.

Провадження тривають.

 

Гра-ков проти України

01 червня 2012 року пан С. був затриманий за підозрою у вчиненні згвалтування та крадіжки Під час досудового слідства йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який до сьогоднішнього дня залишається незмінним. Заявник утримується у Бахмутському слідчому ізоляторі.

У вересні 2012 року досудове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням Заявника завершилося. Обвинувальний акт був переданий до Центрально-Міського районного суду м. Горлівка.

01 лютого 2013 року вироком Центрально-міського суду м. Горлівка визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі — КК України) та призначено покарання у вигляді дванадцяти років позбавлення волі.

Вважаючи вирок Бахмутського районного суду таким, що прийнятий із порушенням норм матеріального та процесуального права, Заявник звернувся до Апеляційного суду Донецької області із апеляційною скаргою.

06 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення першої інстанції та відправив справу на новий розгляд.

17 грудня 2013 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівка визнав заявника винним у вчиненні згвалтування та крадіжки та призначив покарання у вигляді семи років шести місяців позбавлення волі.

14 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення суду першої інстанції та відправив справу на новий розгляд.

14 квітня 2014 року на території Донецької області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Донецької, яке захопили незаконні збройні формування так званої Донецької народної республіки. Центрально-Міський суд м. Горлівки припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Слов’янського міського суду.

До сьогоднішнього моменту Слов’янський міський суд розгляд справи по суті не розпочав, одночасно повідомивши Заявника, що від Центрально-Міського суду м. Горлівки матеріали кримінального провадження до нього не надходили. Але українське законодавство передбачає спеціальну процедуру відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, які були проведені Прокуратурою Донецької області для відновлення матеріалів у даній справі.

5 березня 2015 року Прокуратура Донецької області повідомила Заявника про успішне вжиття комплексу заходів для відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження та про передачу всіх необхідних матеріалів до суду

24 листопада 2015 року Бахмутський районний суд Луганської області закрив розгляд клопотання прокурора про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження у зв’язку із недостатністю зібраних матеріалів.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги. Заявник підкреслював, що його тримання під вартою є невиправдано довгим, розгляд справи судом не проводиться, матеріали кримінального провадження були втрачені і не відновлені, питання зміни (продовження) міри запобіжного заходу не розглядається, і при цьому Заявник не може вважатися винною або засудженою особою, адже його вирок не вступив у законну силу. Юрист вивчив матеріали справи та підготував декілька клопотань щодо відновлення матеріалів кримінального провадження, зміни запобіжного заходу та звільнення Заявника відповідно до ст. 206 КПК України (через його незаконне тримання під вартою.)

15 грудня 2015 року Бахмутський районний суд Донецької області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про звільнення його з-під варти у зв’язку з незаконністю тримання.

25 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області повідомив про неможливості розгляду клопотання Заявника про відновлення матеріалів кримінального провадження та про неможливість розгляду апеляційної скарги за даних умов.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу.

     15 березня 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконне тримання Заявника під вартою та порушення принципів справедливого правосуддя.

 

Ос-ов проти України

Пан Осіпов Юрій Леонідович (далі – заявник) є внутрішньо переміщеною особою, згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Заявник перебуває у трудових відносинах з Регіональним управлінням по експлуатації каналу комунального підприємства "Компанія" Вода Донбасу "(далі – Компанія «Вода Донбасу»).

28 серпня 2014 року в зв’язку з проведенням українською владою антитерористичної операції (далі - АТО) директором Компанії «Вода Донбасу» був виданий наказ про те, що робота підприємства тимчасово призупиняється і був оголошений "простій не з вини працівника".

Заявник, побоюючись за особисту безпеку і безпеку своєї родини у зв’язку з частими обстрілами м. Горлівки, 29 серпня 2014 року, як і більшість працівників апарату Компанії «Вода Донбасу» був змушений виїхати з Горлівки на підконтрольну Україні територію.

Завдяки виконанню трудових обов’язків заявником, працювала комп’ютерна мережа компанії в місті Слов’янськ, виконувалися фінансові операції в системі "Клієнт-Банк", велися розрахунки заробітної плати. Керівництво компанії влаштовувала робота Заявника і йому враховувалися і вносилися в табель робочого часу години роботи.

25 вересня 2014 року керівництвом Компанії «Вода Донбасу» було видано наказ №173, яким було скасовано раніше згаданий наказ №161 від 28.07.2014 року. Даним наказом всіх співробітників Компанії «Вода Донбасу», в тому числі і заявника, зобов’язали повернутися в м. Горлівка, на тимчасово непідконтрольну Україні територію і приступити до виконання трудових обов’язків відповідно до трудового договору з 29 вересня 2014 року.

Заявник з метою не піддавати своє життя небезпеці і не їхати для виконання трудових обов’язків в місто Горлівка, який знаходиться на тимчасово неконтрольованої українською владою території, використовував всі види можливих відпусток, а саме: з 29 вересня по 10 листопада 2014 року, знаходився в черговій відпустці , з 11 листопада по 19 листопада 2014 року - у відпустці без збереження заробітної плати, з 20 листопада по 19 грудня 2014 року - був тимчасово непрацездатний.

22 грудня 2014 року Заявник письмово звернувся до керівництва Компанії «Вода Донбасу» щодо продовження роботи на займаній ним посаді на робочому місці на базі Слов’янського регіонального управління Компанії «Вода Донбасу» в режимі віддаленого доступу, залишаючись при цьому в штаті Компанії. Відповіддю від 16 січня 2015 року заявнику було відмовлено в задоволенні заяви. Нарахування заробітної плати Заявнику перестали проводитися.

27 лютого 2015 року заявник звернувся з позовом до міського суду м Слов’янська (далі - суд першої інстанції) про скасування вищевказаного наказу та оплату за час вимушеного прогулу до Компанії вода Донбасу.

Рішенням суду першої інстанції від 31 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог заявника відмовлено в повному обсязі.

09 квітня 2015 року заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області.

12 травня 2015 року ухвалою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу заявника - без задоволення.

30 травня 2015 року заявник подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - суд касаційної інстанції).

Ухвалою суду касаційної інстанції від 14 липня 2015 року Заявнику відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних справ (далі – ЦСС) Харківської правозахисної групи.

14 січня 2016 року юрист ЦСС подала скаргу до Європейського суду справ людини (далі – ЕСПЛ) на порушення Статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та Статті 8 (право на повагу до особистого і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

 

Но-ков проти України

08 квітня 2014 року пан Н. (надалі – Заявник) було затримано за підозрою у скоєнні грабежу, вчиненого повторно групою осіб, поєднаного з проникненням у житло.

11 квітня 2014 року слідчим суддею Брянківського міського суду Луганської області Заявнику було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Заявник перебував під вартою у Старобільському слідчому ізоляторі.

02 червня 2014 року за результатами досудового розслідування кримінальне провадження за обвинуваченням Заявника було направлено до Брянківського міського суду.

14 квітня 2014 року на території Луганської області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Брянка, яке захопили незаконні збройні формування так званої Луганської народної республіки. Брянківський міський суд тимчасово припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України № 2710/38 від 02.09.2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Лисичанського міського суду Луганської області.

20 листопада 2014 року ухвалою Лисичанського міського суду строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Заявнику було продовжено на 21 січня 2015 року. Міра запобіжного заходу Заявнику неодноразово продовжувалася. Заявник не був засуджений і у його справі не було винесено жодного кінцевого процесуального рішення, матеріали кримінального провадження були втрачені, судові засідання не проводилися, але при цьому він продовжував залишатися під вартою і так могло тривати безкінечно довго.

Заявник декілька разів звертався до Прокуратури Луганської області та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, але державні службовці так і не вчинив жодних дій у зв’язку з порушенням.

Заявник також звернувся до Старобільського районного суду Луганської області з клопотанням про зміну запобіжного заходу у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України через незаконне тримання його під вартою.

27 лютого 2015 року ухвалою Старобільського районного суду було відмовлено у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України через незаконне тримання його під вартою

Уповноважений Верховної Ради з прав людини також звертався до Старобільського районного суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу Заявнику у зв’язку з незаконним триманням його під вартою.

04 червня 2015 року ухвалою Старобільського районного суду було залишено без розгляду клопотання Уповноваженої Верховної Ради у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України про зміну запобіжного заходу у зв’язку з незаконним триманням Заявника під вартою

Заявник далі звернувся до Лисичанського міського суду із клопотання про зміну йому запобіжного заходу.

08 грудня 2015 року Ухвалою Лисичанського міського суду Заявнику було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання і звільнено з-під варти у залі суду

Після свого звільнення, Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги.

16 лютого 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини із скаргою щодо порушення Статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

Скарга була визнана прийнятною.

    

Со-ра проти України

03 листопада 2012 року пан С. був затриманий за підозрою у вчиненні умисного вбивства. Під час досудового слідства йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який до сьогоднішнього дня залишається незмінним. Заявник утримується у Старобільському слідчому ізоляторі

29 грудня 2012 року досудове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням Заявника завершилося. Обвинувальний акт був переданий до Кам’янобрідського районного суду м. Луганська.

11 березня 2014 року вироком Кам’янобрідського районного суду Луганської області уло визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі — КК України) та призначено покарання у вигляді дванадцяти років позбавлення волі

Вважаючи вирок Кам’янобрідського районного суду таким, що прийнятий із порушенням норм матеріального та процесуального права, Заявник звернувся до Апеляційного суду Луганської області із апеляційною скаргою.

28 квітня 2014 року Апеляційний суд Луганської області відкрив апеляційне провадження за скаргою Заявника та призначив розгляд справи на 27 червня 2014 року. Але засідання так і не відбулося.

14 квітня 2014 року на території Луганської області було розпочато Антитерористичну операцію. Згодом органи влади України втратили контроль над містом Луганськ, яке захопили незаконні збройні формування так званої Луганської народної республіки. Апеляційний суд Луганської області припинив своє функціонування.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України «Про визначення територіальної підсудності справ» кримінальна справа за обвинуваченням Заявника внаслідок неможливості здійснення справедливого правосуддя на території деяких населених пунктів, була передана до Апеляційного суду Харківської області (а згодом — і до Апеляційного суду Луганської області, який змінив своє місце розташування).

До сьогоднішнього моменту Апеляційний суд Харківської області розгляд справи по суті не розпочав, одночасно повідомивши Заявника, що від Апеляційного суду Луганської області матеріали кримінального провадження до нього не надходили. Але українське законодавство передбачає спеціальну процедуру відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, які були проведені Прокуратурою Луганської області для відновлення матеріалів у даній справі.

03 липня 2015 року Прокуратура Луганської області повідомила Заявника про успішне вжиття комплексу заходів для відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження та про передачу всіх необхідних матеріалів до суду

24 листопада 2015 року Старобільський районний суд Луганської області закрив розгляд клопотання прокурора про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження у зв’язку із недостатністю зібраних матеріалів.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги. Заявник підкреслював, що його тримання під вартою є невиправдано довгим, розгляд справи судом не проводиться, матеріали кримінального провадження були втрачені і не відновлені, питання зміни (продовження) міри запобіжного заходу не розглядається, і при цьому Заявник не може вважатися винною або засудженою особою, адже його вирок не вступив у законну силу. Юрист вивчив матеріали справи та підготував декілька клопотань щодо відновлення матеріалів кримінального провадження, зміни запобіжного заходу та звільнення Заявника відповідно до ст. 206 КПК України (через його незаконне тримання під вартою.)

14 грудня 2014 року Старобільський районний суд Луганської області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про звільнення його з-під варти у зв’язку з незаконністю тримання.

25 березня 2016 року Апеляційний суд Луганської області повідомив про неможливості розгляду клопотання Заявника про відновлення матеріалів кримінального провадження та про неможливість розгляду апеляційної скарги за даних умов.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Луганської області відмовив у задоволенні клопотання Заявника про зміну запобіжного заходу.

30 травня 2016 року юрист ЦСЗ звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконне тримання Заявника під вартою та порушення принципів справедливого правосуддя.

 

Військові заручники у ході конфлікту на Сході України

В різні дати громадяни України пан Д-ко, пан Ш-н та пан П-к (далі – Заявники) були призвані до лав Збройних сил України і відправлені служити до зони в антитерористичній операції (АТО).

На початку червня 2015 року вони були захоплені невідомими збройними особами, одягнутими у військову форму без розпізнавальних знаків, в районі населеного пункту Попасна, поруч з лінією розмежування. Після цього Заявників під охороною вивезли автомобілем до Луганська.

У приміщенні комендатурі Заявників допитали, при цьому їхні допити супроводжувались їх побиттям. Згодом Заявників перевели до підвалу одного із будинків, де їх тримали протягом місяця. Після цього терористи ще тричі змінювали місце тримання Заявників, але у всіх випадках всі ці приміщення не відповідали елементарним санітарним нормам, у умови тримання Заявників не відповідали правилам поводження з особами, які утримуються під вартою в аспекті як умов тримання і вимог особистої гігієни, так і харчування, не кажучи вже про повну відсутність медичного

Під час перебування під затриманням Заявники зазнали поганого поводження. Їх утримували у непридатних для життя умовах: переповнені кімнати малої площі без опалення, не захищені від поганих погодних умов, без ліжок та місць для сну. Заявники перебували у стані перманентної депресії через те, що особи, які їх пильнували, часто погрожували їм фізичною розправою. Упродовж трьох з половиною місяців Заявники мали надзвичайно погане харчування низької якості, не мали доступу до питної води вони не мали, через що вимушені були пити технічну воду. Декілька разів упродовж періоду затримання Заявників допитували у той же жорстокий спосіб як під час перших допитів.

29 жовтня відбувся обмін полоненими Заявників і ще декількох осіб на бойовиків, затриманих українськими правоохоронними органами.

29 квітня 2016 року адвокат ЦСЗ від імені Заявників подав скарги до ЄСПЛ щодо порушення прав, передбачених статтями 3 та 5 Конвенції в зв’язку з незаконним затриманням, утриманням під вартою, а також із жорстоким, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням.

 

М. проти України і Росії

Заявник, пан М. є громадянином України.

12 червня 2015 року заявник пропав безвісти в Стаханові, на території проведення антитерористичній операції. Очевидно, що викрадення заявника відбулося у зв’язку з тим, що він висловлював проукраїнську позицію.

23 червня 2015 року сайт Vesti.ru опублікував відео під назвою "Луганська міліція затримала двох шпигунів СБУ", де було зазначено, що заявник був затриманий ополченцями ЛНР в якості агента Служби безпеки України і зізнався, що він регулярно виїжджав на українську сторону і передав дані про терористів.

1 липня 2015 адвокат ЦСЗ від імені заявника подав заяву в Службу безпеки України і Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області з проханням внести до Єдиного державного реєстру досудового слідства заяви про зникнення заявника і надати допомогу в його звільненні з полону.

3 липня 2015 року адвокат ЦСЗ підготовив і надіслав до ЄСПЛ клопотання про застосування термінових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду на тій підставі, що заявник перебуває в серйозній небезпеці через те, що він був поранений, і він знаходиться на території, що знаходиться під контролем терористичних організацій.

28 лютого 2016 року заявника було звільнено з полону.

25 серпня 2016 року адвокат ЦСЗ подав до ЄСПЛ скаргу за статтями 3,5, 13 Конвенції.

 

20 справ щодо вбитих та поранених під час обстрілів та майна фізичних осіб, знищеного в ході збройного конфлікту на сході України

В середині квітня 2014 року в деяких містах Донецької та Луганської областей України почалися захоплення адміністративних будівель проросійськи налаштованими групами озброєних осіб. Були утворені самопроголошені сепаратистські територіальні об’єднання – Донецька народна республіка (далі по тексту – «ДНР») та Луганська народна республіка (далі по тексту – «ЛНР»).

14 травня 2014 року в Донецькій та Луганській області було розпочато проведення Антитерористичної операції (АТО).

З червня 2014 року на території Станично-Луганського району Луганської області почались активні бойові дії між бойовиками незаконних збройних формувань та українськими військовими підрозділами, які протягом 2014 року в смт Станиця Луганська набули особливо жорстокого характеру (щоденні обстріли артилерії та мінометів, дії диверсійно-розвідувальних груп і т.д.).

Внаслідок попадання снарядів в житлові будинки частина з них була пошкоджена, а деякі з них повністю зруйновані. За даними Станично-Луганської селищної ради, за період з 2014 по 2015 рік під час цих подій загинули 28 і були поранені 36 мешканців Станиці Луганської.

До середини 2016 року ніхто не інформував потерпілих від бойових дій з числа мирних мешканців про хід розслідування цих подій, які за визначенням КК України є терористичними актами, як і взагалі про існування такого розслідування.

Деякі з потерпілих отримали від органів влади та місцевого самоврядування компенсації у сумі 1000 гривень – 40 Євро. Пошкоджене внаслідок артобстрілів житло ніхто не відновлював, а на усі звернення місцевих мешканців до органів влади була надана відповідь про те, що коштів на такі роботи немає. Лише за допомогою волонтерів та іноземних донорів окремі мешканці відновили частину своїх помешкань.

Місцеві мешканці, потерпілі від постійних обстрілів, звертались до Управління СБУ Луганської області та, оскільки Росія здійснює ефективний контроль за так званою «ЛНР» (що підтверджено Резолюцією ПАРЄ), до Слідчого комітету (далі по тексту – СК РФ) із заявами про вчинені злочини.

СК РФ надіслав всім заявникам відповіді про те, що з метою перевірки відомостей, вказаних у заявах були підготовлені запити про надання правової допомоги до компетентних органів України.

Слідчі СБУ не повідомили заявників про реєстрацію їх заяв та початок розслідування у встановлений Кримінальним процесуальним кодексом строк. Тому заявники подали скарги на бездіяльність слідчого до Сєвєродонецького міського суду. Слідчий суддя скарги задовольнив та зобов’язав слідчого вносити відомості до ЄРДР.

Лише після цього слідчий із затримкою більше місяця виконав ухвалу слідчого судді та повідомив заявників про те, що за їх заявами було розпочато досудове розслідування. Разом з тим, виявилось, що за фактами влучання снарядів в житлові будівлі в 2014 -2015 роках слідчими підрозділами Національної поліції було відкрито вісім кримінальних проваджень.

Оскільки за час, що минув з часу подій обстрілів, минуло від одного до двох років, а ніхто із них не допитувався в кримінальному провадженні щодо обставин цих подій, заявники надсилали слідчому клопотання про проведення слідчих дій, які після значної затримки були розглянуті і задоволені. Але і після задоволення клопотань, слідчі дії, наскільки це відомо заявникам, не проводились. Слідчий СБУ доручив їх проведення відповідному слідчому підрозділу Національної поліції, але жоден із заявників не був допитаний за місцем їх мешкання, яке одночасно є і місцем події злочину.

Після звернення заявників до прокуратури Луганської області з клопотанням про об’єднання матеріалів досудових розслідувань за тими самими подіями більшості з них прокуратура відмовила у розгляді даних клопотань на підставі того, що їх не було визнано потерпілими, отже вони не мають права заявляти клопотання.

Зважаючи на очевидну неефективність досудового розслідування органами як Росії, так і України, при якому явно відсутня перспектива встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, як і у відшкодуванні завданої заявникам майнової шкоди, вони вирішили звернутися до Європейського суду проти цих держав, обидві з яких, як вважають заявники, є відповідальними за статтею 1 Конвенції за порушення їх прав, передбачених Конвенцією. Адвокати ЦСЗ від їх імені підготували скарги про порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, статті 8 Конвенції, а у випадках настання смерті або завдання поранень (каліцтв) мирним мешканцям – також і про порушення статті 2 Конвенції або статті 3 Конвенції, в залежності від конкретної ситуації заявника.

 

Аз-това проти Росії та України

2 вересня 2014 року в ході чергового обстрілу було майже повністю знищено житловий будинок заявника – пана Аз-това, який мешкає в Станиці Луганській.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

30 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

А-мов проти Росії та України

Заявник, громадянин України А-мов, проживає в селищі міського типу Станиця Луганська.

24 січня 2015 року в ході артилерійського обстрілу було знищено квартиру Заявника. Заявник у цей час перебував у своїй квартирі і залишилися живими лише у результаті щасливого випадку.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів знищення майна Заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

А-мова проти Росії та України

Заявник, громадянка України А-мова, проживає в селищі міського типу Станиця Луганська.

18 серпня 2014 року в ході артилерійського обстрілу було сильно пошкоджено квартиру Заявника.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження майна Заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

Ба-нова проти Росії та України

Заявник, громадянка України Ба-нова, проживає в селищі міського типу Станиця Луганська.

2 вересня 2014 року та 19 липня 2015 року в ході артилерійських обстрілів було сильно пошкоджено житловий будинок Заявника. Заявник та її брат у цей час перебували у будинку та залишилися живими лише у результаті щасливого випадку.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження майна Заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

Бон-ко проти Росії та України

9 вересня 2015 року в ході чергового обстрілу було сильно пошкоджено житловий будинок та господарські споруди, які належать заявниці – пані Бон-ко, яка мешкає в Станиці Луганській. Заявниця та її чоловік у цей час перебували у будинку та залишилися живими лише у результаті щасливого випадку.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

Б-ак проти України та Росії

Заявником є пані Б-ак (далі по тексту – Заявник), яка народилася 17 вересня 1947 року у с. Валуйське Станично-Луганського району Луганської області та постійно проживає там.

18 серпня 2014 року, а також декілька разів у період з 19 лютого 2015 року по 15 серпня 2015 року відбулися артилерійські обстріли її домоволодіння з боку так званої ЛНР. Внаслідок обстрілів було пошкоджено дах, вибиті усі вікна, пошкоджено вхідні двері, надворі було пошкоджено флігель, розбито дах, розбито туалет, душ, знищено паркан по всьому периметру домоволодіння.

Станом на сьогоднішній день Заявник проживає у своєму домоволодінні, оскільки не має фізичної, так як є пенсіонеркою (копія пенсійного посвідчення додається), та матеріальної - живе на одну пенсію, підсобного господарства немає, можливостей переїхати також.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3, 8 Конвенції та статтею 1 протоколу 1 Конвенції.

 

Че-хіна проти Росії та України

18 липня 2015 року в ході чергового обстрілу запалав та був зруйнований будинок пані Че-хіної, що проживає в Станиці Луганській. З цього часу вона змушена орендувати будинок у тому ж місті, тому що не має коштів для відновлення власного майна. Її діти та інші родичі покинули Станицю Луганську та на сьогоднішній день проживають у Росії.

28 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Д-ієнко проти Росії та України

Пані Д. (надалі - заявник) була поранена в ході артобстрілу 2 вересня 2014 року в Станиці Луганській. 3 вересня 2014 року її будинок в Станиці Луганській було пошкоджено в результаті чергового обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування фактів її поранення та пошкодження її майна слідчими органами України та Росії, заявник звернулась по правову допомогу до юристів ЦСЗ.

30 грудня 2016 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення статей 2, 8 та статті 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Г-нюк проти Росії та України

Заявник, пані Г. з її дітьми (13-річний хлопчик та 7-річна дівчинка) проживають у Станиці Луганській.

4 липня 2015 року квартира заявника в Станиці Луганській була зруйнована в результаті чергового обстрілу.

Усвідомлюючи неефективність розслідування факту руйнування її майна слідчими органами України та Росії, заявник звернулась по правову допомогу до ЦСЗ.

30 грудня 2016 року юрист ЦСЗ склав та направив до ЄСПЛ скаргу на порушення прав, передбачених Статтею 8 і Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

К-льова проти Росії та України

18 серпня, 29 серпня, 2 вересня 2014 року в ході чергових обстрілів був зруйнований будинок пані К-льової, що проживає в Станиці Луганській. З цього моменту вона покинула місто, цілий рік жила з дітьми у м. Одеса та м. Луганськ, яке знаходиться до того ж на окупованій території. Після цього вона повернулася до Станиці Луганської і спробувала відновити будинок, але не мала для цього достатніх коштів. На сьогоднішній момент її діти проживають у м. Луганськ.

28 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Ка-ічев проти України та Росії

Заявником є Ка-ічев Валерій Миколайович (далі по тексту – Заявник), який народився 9 серпня 1965 року в селищі міського типу Станично-Луганське Станично-Луганського району Луганської області і проживає там.

08 лютого 2015 року приблизно о 16.00, під час того як Заявник був вдома, відбулися артилерійські обстріли та обстріли системами залпового вогню типу «Град» вулиці Чехова, де знаходиться його домоволодіння, з боку так званої ЛНР. Внаслідок обстрілів було пошкоджено дах будинку та чотири вікна, на городі був розбитий паркан. Станом на сьогоднішній день заявник проживає у своєму домоволодінні, оскільки не має як фізичної, так і матеріальної можливості переїхати.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3,8 Конвенції та статтею 1 протоколу 1 Конвенції.

 

Ка-нко Юлія проти Росії та України

18 серпня, 29 серпня, 2 вересня 2014 року в ході чергових обстрілів був зруйнований будинок пані Ка-нко, що проживає в Станиці Луганській. З цього моменту вона покинула місто, цілий рік жила з родиною у м. Одеса та м. Луганськ, яке знаходиться до того ж на окупованій території. Після цього вона повернулася до Станиці Луганської і спробувала відновити будинок, але не мала для цього достатніх коштів.

28 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Ка-нко Євгеній проти Росії та України

Будинок пані К. (далі – заявник) було зруйновано в ході обстрілів в Станиці Луганській. Зокрема, під час обстрілів 02 та 03 вересня 2014 року, 19 січня 2015 року та в період з 5 по 27 серпня 2015 року будинок Заявника було пошкоджено настільки сильно, що проживання в ньому стало неможливим. Заявник разом з дітьми вимушена була переїхати жити до своєї матері на територію де не ведуться бойові дії. Чоловік заявника залишився жити в Станиці Луганській адже мав слідкувати за будинком та підсобним господарством. Таким чином сімейні зв’язки заявника більше ніж на рік було розірвано. На даний момент, через брак коштів заявник повернулась жити в Станицю Луганську.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Ку-цов проти Росії та України

Будинок пана К. (далі – заявник) було пошкоджено в ході обстрілів в Станиці Луганській. Зокрема, під час обстрілів 02 червня 2014 року, 09 січня 2015 року та з 27 по 28 червня 2015 року будинок Заявника було сильно пошкоджено: розбито дах, вибито вікна, згорів гараж. Онука Заявника, яка до початку збройних дій проживала спільно з ним, переїхала жити на мирну територію, з тих під заявник втратив з нею зв’язок.

30 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Ля-енко проти Росії та України

1 лютого 2015 року в ході чергового обстрілу було пошкоджено майно заявника – пані Л, що проживає в Станиці Луганській. Внаслідок зруйнування проживання в будинку стало практично не можливим. Син заявника переїхав жити до Російської федерації тому вона втратила з ним зв’язок. Крім того, стан здоров’я заявника значно погіршився, вона являється інвалідом третьої групи.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2 та 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

Ма-кова проти Росії та України

2 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці, пані Ма-кової, завдавши значних пошкоджень житловому будинку та знищивши господарські будівлі.

В ніч з 19 на 20 липня 2015 року в ході артилерійського обстрілу домоволодіння заявниці було пошкоджене вдруге: повністю зруйновано дах та знищено металопластикові вікна.

В ніч з 19 на 20 серпня 2015 року відбувся повторний, який спричинив пожежу у домоволодінні заявниці, в результаті якої повністю згорів дах будинку та дерев’яні вікна.

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

30 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 2, статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

Ма-вич проти Росії та України

3 вересня 2014 року відбувся артилерійський обстріл смт Станиця Луганська, у результаті якого снаряд влучив у домоволодіння заявниці, пані Ма-вич. Заявниця в цей час перебувала на кухні свого житлового будинку. У результаті потрапляння снаряду було значно пошкоджено дах та стіни будинку.

11 серпня 2015 року відбувся повторний артилерійський обстріл смт Станиця Луганська, під час якого декілька снарядів влучили у домоволодіння заявниці, зруйнувавши господарські споруди (сарай, літній душ, туалет, теплицю).

Усвідомивши неефективність розслідування фактів пошкодження/знищення майна заявника слідчими органами України та Росії, заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

30 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції, статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, статтею 13 Конвенції.

 

Н-ов проти Росії та України

Заявник, громадянин України Н-ров (далі - Заявник), проживає в приватному будинку в селищі міського типу Станиця Луганська разом із дружиною і сином.

2 і 9 вересня 2014 року в ході артилерійського обстрілу його будинок було сильно пошкоджено, а все майно всередині будинку згоріло, тому в ньому стало неможливо проживати. Під час обстрілів сім’я Заявника ночувала у своїх рідних і залишилися живими лише у результаті щасливого випадку. Також були пошкоджені об’єкти бізнесу, що належить Заявнику – кафе і салон краси.

Розслідування цих злочинів фактично не проводилось, тому Заявник звернувся за правовою допомогою до ЦСЗ. Через певний час після подачі заяв про злочин до слідчих органів України і РФ стало очевидним, що воно є неефективним і не може призвести до встановлення і покарання винних осіб, як і відшкодування завданої йому шкоди.

Зважаючи на таке, адвокат ЦСЗ підготоував і 31 грудня 2016 року направи до ЄСПЛ заяву про порушення прав Заявника, передбачених статтями 2, 3, 8,13 Конвенції та статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції.

 

Ст-унов проти України та Росії

Заявником є Ст-унов Микола Іванович (далі по тексту – Заявник) народився 20 травня 1952 року у смт. Станично-Луганське Станично-Луганського району Луганської області і проживає там.

6 листопада 2014 року в обідній час Заявник був вдома, почався обстріл з артилерійської зброї та з систем залпового вогню «Град». Заявник зі страху за своє життя сховався у підвал, як він робив багато разів до того під час бойових дій. Внаслідок обстрілу у той день було пошкоджено дах, розбиті усі вікна.

9 травня 2015 року в результаті ще одного обстрілу тяжкою зброєю було суттєво пошкоджено дах та вхідні двері домоволодіння Заявника. 9 травня 2015 року внаслідок ще одного обстрілу внаслідок потрапляння снаряду було розбито газову плиту, пошкоджена електропроводка у домі. Куля пробила вікно і вилетіла з іншої сторони будинку. У надвірному туалеті був побитий шифер та здвинувся верхній кут туалету. Внаслідок цього проживання у будинку у зимовий час стало неможливим.

Заявник змушений був у осінньо-зимовий період жити у дочки, оскільки топити у пошкодженому домі неможливо, усе тепло виходить у пробоїни у стінах та стелі.

Станом на сьогоднішній день у літній час Заявник проживає у своєму домоволодінні, оскільки не має фізичної та матеріальної можливості переїхати – він є інвалідом третьої групи, який переніс черепно-мозкову травму.

29 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 3,8 Конвенції та статтею 1 протоколу 1 Конвенції.

 

Зе-цев проти Росії та України

22 - 23 січня 2015 та 14 вересня 2015 року в ході чергового обстрілу було пошкоджено майно пана Зенцева, що проживає в Станиці Луганській. З цього часу він змушений орендувати будинок у тому ж місті, тому що він не має коштів для відновлення власного майна. Його діти та інші родичі покинули Станицю Луганську та на сьогоднішній день проживають у Москві.

28 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

 

3.2. 6 справ, пов’язаних із «Законом Савченко»

 

К. проти України

Пан К. є громадянином України, який на сьогоднішній момент відбуває покарання у Артемівській установі виконання покарань.

11 лютого 2001 року К. був затриманий за підозрою у вчинені декількох вбивств. Під час усього досудового розслідування та судового розгляду він утримувався у Херсонському слідчому ізоляторі.

12 червня 2002 року Апеляційний суд Херсонської області визнав К. винним та призначив йому покарання у вигляді довічного тримання під вартою. Загальний строк його тримання під вартою у слідчому ізоляторі склав 3 роки, 6 місяців та 9 днів. Незважаючи на вирок він був переведений до виправної колонії тільки 9 вересня 2004 року та був змушений перебувати у слідчому ізоляторі довгий час, де умови тримання під вартою були значно гіршими, ніж у виправних колоніях. В кінці кінців К. Був переведений до Єнакіївської виправної колонії № 52 (Донецька область), де протягом багатьох років відбував покарання. Але через початок проведення Антитерорестичної операції у східній частині Україні та окупації території незаконними збройними формуваннями він протягом двох років перебував під їх контролем. На щастя, він вижив та у грудні 2015 року був переведений до м. Артемівськ.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального кодексу України відповідно до яких один день попереднього затримання має рахуватися за два дня відбування покарання. Закон не встановлював жодних обмежень на підставі особи засудженого, призначеного покарання чи інших підстав.

23 травня 2016 року К. подав клопотання до Апеляційного суду Херсонської обалсті щодо перерахування строків відбутого ним покарання за новим законом. Головною підставою для такого клопотання стало те, що він отримав шанс раніше звернутися за помилуванням до президента України.

10 червня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області повідомив К. про повернення його заяви. Суд зазначив, що він не наділений правом подавати такі клопотання, адже відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі і новий закон не розповсюджує свою дію на таку категорію засуджений. Відмова була оформлена у вигляді листа підписаного головою палати по розгляду кримінальних справ. Тому К. не отримував жодних процедурних рішень, адже Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає такого виду рішень як лист.

У серпні 2016 року К звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати йому юридичну допомогу. Юрист ознайомився з матеріалами справи та підготовив скаргу до Європейського суду з прав людини за Статтею 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ зазначив, що заявник був позбавлений доступу до суду першої інстанції та не мав можливості звернутися до суду апеляційної інстанції для оскарження рішення. Юрист також зазначив, що К. був дискримінований на підставі покарання, яке він відбуває.

 

Р-ов проти України

Пан Р-ов є громадянином України, який на сьогоднішній момент відбуває покарання у Вільнянській установі виконання покарань № 11.

13 березня 2004 року Р. був затриманий за підозрою у вчинені декількох вбивств. Під час усього досудового розслідування та судового розгляду він утримувався у Херсонському слідчому ізоляторі.

21 березня 2006 року Апеляційний суд Херсонської області визнав Р. винним та призначив йому покарання у вигляді довічного тримання під вартою. Загальний строк його тримання під вартою у слідчому ізоляторі склав 3 роки, 6 місяців та 25 днів. Незважаючи на вирок він був переведений до виправної колонії тільки 12 жовтня 2007 року та був змушений перебувати у слідчому ізоляторі довгий час, де умови тримання під вартою були значно гіршими, ніж у виправних колоніях. В кінці кінців Р. Був переведений до Єнакіївської виправної колонії № 52 (Донецька область), де протягом багатьох років відбував покарання. Але через початок проведення Антитерористичної операції у східній частині Україні та окупації території незаконними збройними формуваннями він протягом двох років перебував під їх контролем. На щастя, він вижив та у грудні 2015 року був переведений до м. Артемівськ.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального кодексу України відповідно до яких один день попереднього затримання має рахуватися за два дня відбування покарання. Закон не встановлював жодних обмежень на підставі особи засудженого, призначеного покарання чи інших підстав.

23 травня 2016 року Р. подав клопотання до Апеляційного суду Херсонської обалсті щодо перерахування строків відбутого ним покарання за новим законом. Головною підставою для такого клопотання стало те, що він отримав шанс раніше звернутися за помилуванням до президента України.

10 червня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області повідомив Р. про повернення його заяви. Суд зазначив, що він не наділений правом подавати такі клопотання, адже відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі і новий закон не розповсюджує свою дію на таку категорію засуджений. Відмова була оформлена у вигляді листа підписаного головою палати по розгляду кримінальних справ. Тому Р. не отримував жодних процедурних рішень, адже Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає такого виду рішень як лист.

У серпні 2016 року Р. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати йому юридичну допомогу. Юрист ознайомився з матеріалами справи та підготовив скаргу до Європейського суду з прав людини за Статтею 6 та 14 Конвенції. Юрист ЦСЗ зазначив, що заявник був позбавлений доступу до суду першої інстанції та не мав можливості звернутися до суду апеляційної інстанції для оскарження рішення. Юрист також зазначив, що Р. був дискримінований на підставі покарання, яке він відбуває.

 

Г-мов проти України

Пан Г-омов є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває довічне позбавлення волі.

10 року апеляційний суд Запорізької області визнав Г. винним та призначив йому покарання у вигляді довічного покарання. До цього моменту він знаходився у слідчому ізоляторі 5 років, 11 місяців, 26 днів.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального кодексу України відповідно до яких один день попереднього затримання має рахуватися за два дня відбування покарання. Закон не встановлював жодних обмежень на підставі особи засудженого, призначеного покарання чи інших підстав.

16 лютого 2016 року пан Г. подав клопотання до Артемівського міськрайонного суду Донецької області про перерахування строків позбавлення волі. Основною причиною для його заяви була можливість звернення з проханням про помилування до президента України якомога раніше.

3 березня 2016 року Артемівський міськрайонний суд відмовив у задоволенні його клопотання. На думку судді пан Г. відбуває довічне позбавлення волі і специфічні доповнення до законодавства не поширюються на цю категорію засуджених.

Г. оскаржив рішення у апеляційному порядку, але 26 квітня 2016 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Г. також подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але він не розглянув справу по суті.

У вересні пан Г. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати йому юридичну допомогу. Юрист ЦСЗ ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 6 та 14 Конвенції. Юрист заявив, що у справі заявника було також порушено принципи закріплені у Статті 14 Конвенції.

 

Т-отченко проти України

Пан Т-отченко є громадянином України, який на сьогоднішній день відбуває довічне позбавлення волі.

30 квітня 2010 року апеляційний суд Харківської області визнав Тротченка винним та призначив йому покарання у вигляді довічного покарання. До цього моменту він знаходився у слідчому ізоляторі 5 років, 11 місяців, 26 днів.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального кодексу України відповідно до яких один день попереднього затримання має рахуватися за два дня відбування покарання. Закон не встановлював жодних обмежень на підставі особи засудженого, призначеного покарання чи інших підстав.

У лютому 2016 року пан Т. подав клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова про перерахування строків позбавлення волі. Основною причиною для його заяви була можливість звернення з проханням про помилування до президента України якомога раніше.

2 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні його клопотання. На думку судді пан Т. відбуває довічне позбавлення волі і специфічні доповнення до законодавства не поширюються на цю категорію засуджених.

Т. оскаржив рішення у апеляційному порядку, але 26 травня 2016 року апеляційний суд Харківської області залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Т. також подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, але він не розглянув справу по суті.

У вересні пан Т. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати йому юридичну допомогу. Юрист ЦСЗ ознайомився із матеріалами справи та підготував заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 6 та 14 Конвенції. Юрист заявив, що у справі заявника було також порушено принципи закріплені у Статті 14 Конвенції.

 

Со-кін проти України

Громадянин України Со-кін Сергій відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

14 січня 2010 року Вищий спеціалізований суд України визнав Сорокіна С. винним і призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. До цього моменту він утримувався в попередньому слідчому ізоляторі протягом 4 роки 115 днів.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким один день попереднього ув’язнення зараховується, як два дні позбавлення волі. Жодних обмежень щодо кола осіб, до яких цей Закон може бути застосований не встановлено.

1 лютого 2016 Сорокіна С. подав клопотання про перерахунок строку його покарання. Причиною подання такого клопотання було пришвидьшення можливості подання клопотання про помилування Президенту України. У задоволенні клопотання Сорокіну С. було відмовлено. Він подава апеляцію.

6 квітня 2016 року Апеляційний суд скаргу Сорокіна С. залишив без задоволення.

14 червня 2016 року Сорокін С. подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

4 липня 2016 року у відкритті касаційного провадження за скаргою Сорокіна С. було відмовлено.

1 листопада 2016 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 6§1 у поєднанні із порушенням статті 14 Конвенції.

 

Ку-цов Михайло проти України

Громадянин України Ку-цов Михайло відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

22 лютого 1996 року Верховний Суд України визнав Сорокіна С. винним і засудив його до смертної кари.

2 червня 2000 року Кузнєцову М. смертну кару замінено довічним позбавлення волі.

В попередньому слідчому ізоляторі Кузнєцов М. утримувався протягом 9 років 280 днів.

26 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким один день попереднього ув’язнення зараховується, як два дні позбавлення волі. Жодних обмежень щодо кола осіб, до яких цей Закон може бути застосований не встановлено.

1 червня 2016 Кузнєцов М. подав клопотання про перерахунок строку його покарання. Причиною подання такого клопотання було пришвидьшення можливості подання клопотання про помилування Президенту України. У задоволенні клопотання Кузнєцову М.було відмовлено. Він подава апеляцію.

19 липня 2016 року Апеляційний суд скаргу Кузнєцова М. залишив без задоволення.

1 серпня 2016 року Кузнєцов М. подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

7 вересня 2016 року у відкритті касаційного провадження за скаргою Кузнєцова М. було відмовлено.

2 листопада 2016 року адвокат ЦСЗ направила до ЄСПЛ заяву про порушення прав, передбачених статтею 6§1 у поєднанні із порушенням статті 14 Конвенції.

 

3.3. 13 інших справ, заяви за якими були направлені до ЄСПЛ

 

Ам-ов проти України

Громадянин Таджикистану А., який проживав в Республіці Таджикистан виїхав до міста Санкт-Петербург Російської Федерацій в 2012 р з метою працевлаштування. Працюючи в Санкт-Петербург А. вступив до неурядової організації «Група 24» (надалі - НО). В даній організації А. поширював серед працюючих в Санкт-Петербурзі громадян Таджикистану ідеологію організації та долучав їх до діяльності організації. Брав участь в мітингах організації «Група 24» та займався збором та координацією коштів. Гр. А. зареєструвався на каналі НО в програмі «ZELLO», яка працює на кшталт рації, де брав активну участь в обговоренні мети та цілей НО.

Метою діяльності НО було донесення до громадян Таджикистану їх прав на вільне волевиявлення їх конституційних прав та необхідність організації мирних масових акції протесту направлених на ненасильницьку зміну діючої влади. За таку позицію та діяльність дана НО 9 жовтня 2014 року була визнана Верховним судом РТ - екстремісткою та незаконною. Після чого розпочалось кримінальне переслідування членів даної НО.

За таких обставин А. побоюючись, що його може бути екстрадовано або незаконно доставлено до РТ та засуджено за участь в НО, А. прийняв рішення покинути Росію та поїхав до Туреччини в лютому 2016 р. Проте після вбивства лідера НО в Туреччині А. покинув Туреччину та вирушив в Україну.

В Україну А. потрапив 23.06.2016 р. 14.07.2016 р. у місті Харкові А. та ще чотири особи були затримані за місцем проживання знайомого М. працівниками правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до А. застосували силу двічі, перший раз під час з’ясування місця перебування втікача, другий раз під час з’ясування обставин його причетності до терористичної організації «ІГІЛ». Також під час з’ясування даних обставин А. сфотографували на фоні прапору «ІГІЛ» та сказали, якщо він розповість про тортури то дані фото направлять до РТ. В даному приміщенні А. утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду де було розглянуто питання про їх екстрадицію. Перед судовим засіданням особи, що застосовували силу до А. погрожували йому розправою у разі, якщо А. розповість про застосування до нього сили. У той же день судом було прийнято рішення про видворення А. з України. Після суду А. була вручена лише вступну та резолютивну частину постанови про видворення. Повний текс Позивачем так і не був отриманий.

На підставі рішення суду А. доставили до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців (надалі - ПТПІ). 19.09.2016 р. Генеральною прокуратурою винесено вказівку що А. перебуває від 22.07.2016 р., без вирішення судом питання про затримання його з поміщенням до ПТПІ, тобто підстави перебування його в Чернігівському ПТПІ відсутні.

21.09.2016 Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось з позов про затримання А. В той же день А. був затриманий судом з поміщенням до ПТПІ до 20.03.2017 р.

30.08.2016 р. А. звернувся з заявою про отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. 21.09.2016 р. А. отримав відмову у наданні статусу біженця. 28.09.2016 р. оскаржив до суду дане рішення з вимогою його скасувати. 11.10.2016 р. судом в задоволенні вимог було відмовлено. Рішення суд було оскаржено до апеляційного суду триває судовий розгляд.

Отримано матеріали судової страви про видворення А., для оскарження рішення до апеляційного суду. 22.12.2016 р. Апеляційним судом було відмовлено повністю в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду 1-ї інстанції – залишено в силі.

23.12.2016 р. до Європейського суду з прав людини направлено заяву про вжиття невідкладних заходів, щодо заборони видворення А. до Таджикистану. 28 грудня 2016 року Європейський суд з прав людини ухвалив в терміновому порядку рішення про застосування тимчасових (невідкладних) заходів за правилом 39 Регламенту Суду, яким зобов’язав Уряд України утриматись до вирішення справи Судом від видворення А. до країни походження.

 

Ба-нко проти України

8 травня 2007 року Б. Юрій Юрійович (далі - Заявник) був затриманий працівниками міліції Нововодолазького районного відділення міліції Харківської області за підозрою в скоєнні розбійного нападу. Разом з ним був затриманий його знайомий Мірошник В’ячеслав Віталійович.

В той же день відразу після затримання працівники міліції привезли Заявника і пана Мірошника в будівлю Нововодолазького райвідділу і протягом ночі з 8 на 9 травня 2007 року били з метою схилити до дачі свідчень. Внаслідок застосування до нього тортур і побоїв Заявник підписав протоколи слідчих дій, як того і вимагали міліціонери.

7 вересня 2007 року було винесено обвинувальний висновок щодо Заявника і справа була направлена до суду.

Протягом усього розгляду справи по його обвинуваченню, Заявник неодноразово подавав відводи судді Л.А. Марюхна. Зокрема 26 лютого 2013 року Заявник подав відведення даної судді, посилаючись на те, що у нього склалося переконання в явно обвинувальному ухилі розгляду його кримінальної справи, а також в затягуванні розгляду справи всупереч вимогам ст. 6 Конвенції.

31 липня 2015 року Валківський районний суд виніс вирок, яким визнав винним Заявника в скоєнні злочинів, які йому інкримінувалися згідно з новим обвинувальним актом.

13 серпня 2015 року Заявник подав апеляцію на цей вирок.

21 жовтня 2015 року Апеляційний суд виніс постанову, згідно з яким постановив повернути кримінальну справу стосовно Заявника до Валківського суд для виправлення недоліків.

25 лютого 2016 року Апеляційний суд виніс ухвалу, якою змінив вирок від 31.07.2015 р, виключивши ознака повторності з кваліфікації дій пана Мірошника, а також звільнив Заявника з-під варти.

Заявник оскаржив це визначення до Вищого спеціалізованого суду України (далі - ВССУ).

10 травня 2016 року ВССУ виніс постанову про відмову у витребуванні матеріалів кримінальної справи, пославшись на те, що Заявник нібито невірно вказав вимоги в тексті касаційної скарги.

Заявник виправив недоліки, на який вказав ВССУ, і в передбачений вищезазначеною постановою строк направив виправлену касаційну скаргу.

30 серпня 2016 року ВССУ виніс повторну постанову про відмову у відкритті касаційного провадження.

1 липня 2016 року юрист ЦСЗ направив скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 3 Конвенції щодо катувань та жорстокого поводження.

10 жовтня 2016 року юрист ЦСЗ направив скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 6 Конвенції.

 

Глу-нко проти України

Глу-нко Володимир Борисович (надалі заявник) - є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України (надалі МВС), як працівник міліції на пенсії з 27 січня 2011 року та довічно.

12 травня 2016 року Заявник звернувся письмово до Управління Пенсійного фонду в Харківській області (надалі- Пенсійного фонду) з проханням провести перерахунок пенсії, як міліціонеру на пенсії на підставі збільшення грошового забезпечення у Національній поліції.

16 травня 2016 року Пенсійний фонд надіслав листа Заявнику, яким відмовив в перерахунку пенсії з підстав відсутності повідомлень від МВС про збільшення грошового утримання поліцейських та проведення перерахунку пенсій, органам пенсійного фонду України (додаток 3).

12 вересня 2016 року Заявник подав адміністративний позов до Комінтернівського районного суду м. Харкова (надалі - суду першої інстанції), в якому просив визнати відмову в перерахунку пенсії Пенсійним фондом, незаконною , та зобов’язати вчинити перерахунок пенсії з дня звернення з відповідною заявою до Пенсійного фонду.

25 жовтня 2016 року суд першої інстанції, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Заявника до Пенсійного фонду, в задоволенні позовних вимог відмовив.

4 листопада 2016 року Заявник, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пославшись на явну незаконність рішення, подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного - суду (надалі апеляційний суд) (додаток 6).

29 листопада 2016 року Апеляційний суд апеляційну скаргу Заявника залишив без задоволення.

31 грудня 2016 року юрист ЦСЗ направив скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 6 Конвенції, статті 14 Конвенції та Статті 1 Протоколу 12 до Конвенції.

 

Іль-ко проти України

Заявник, пан І. , громадянин України.

Заявник з 1997 року хворіє на органічний розлад особистості, з приводу чого він неодноразово проходив лікування та йому було призначено ІІ групу інвалідності. З липня 2001 року заявник перебуває на обліку як ВІЛ-інфікований. З 2006 року Заявник хворіє на туберкульоз.

Щодо засудження заявника

1 грудня 2014 року заявника було взято під варту за підозрою у вчиненні злочину.

24 червня 2015 року вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова Заявника було визнано винним та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

2 березня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області вищезгаданий вирок було залишено без змін.

У серпні 2016 року дружина заявника звернулась по правову допомогу до юриста ЦСЗ. Юрист склав та направив касаційну скаргу на два вищезгаданих рішення. Скарга призначена до розгляду на 26 січня 2017 року.

Щодо лікування заявника в місцях несвободи

В грудні 2014 року у заявника було виявлено рецидив туберкульозу та призначено протитуберкульозне лікування препаратами І ряду в Харківському СІЗО №27.

Протитуберкульозне лікування йому надавалось з постійними перервами.

11 березня 2015 року у заявника було встановлено стійкість збудника туберкульозу до основних протитуберкульозних препаратів. Заявника було перереєстровано до категорії випадків мультирезистентного туберкульозу

10 листопада 2015 року стан здоров’я заявника погіршився, в зв’язку з чим 25 листопада 2015 року йому було продовжено інтенсивну фазу лікування. У заявника набула розвитку резистентність до протитуберкульозних препаратів ІІ ряду. Через це призначене лікування стало неефективним.

10 лютого 2016 року протитуберкульозне лікування Заявника було припинено через виявлену стійкість збудника до препаратів ІІ ряду.

В червні 2016 року адвокат ЦСЗ склав звернення до адміністрації колонії та суду щодо проведення огляду заявника спеціальною лікарською комісією. Комісія встановила, що захворювання заявника не набули ступеню, достатнього для того, щоб заявник міг бути звільненим від відбування покарання у зв’язку з хворобою.

З червня 2016 року заявнику було призначено протитуберкульозне лікування за новою схемою.

2 листопада 2016 року юрист ЦСЗ склав та направив заяву до ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції через неналежне лікування заявника.

У грудні 2016 року після клопотань юриста ЦСЗ та дружини заявника, спеціалізована лікарська комісія провела його повторний огляд. Документи щодо звільнення заявника від відбування покарання у зв’язку з хворобою було направлено до суду.

29 грудня 2016 року суд вирішив звільнити заявника від відбування покарання у зв’язку з хворобою.

 

Х-а проти України

Пані Х. (далі – заявниця) звернулася до Московського районного суду міста Харкова із адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконними дій Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії.

9 червня 2011 року Московський районний суд міста Харкова виніс постанову, у якій задовольнив позовні вимоги заявниці.

29 липня 2011 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.

31 жовтня 2012 року було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з частковим виконанням рішення суду.

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському районі міста Харкова подало апеляційну скаргу на постанову Московського районного суду міста Харкова від 9 червня 2011 року. У своїй апеляційний скарзі вони просили поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи свою позицію тим, що постанова Московського районного суду від 09.06.2011 року ніби то була отримана Управлінням Пенсійного фонду України у Московському району лише 30 березня 2015 року.

23 червня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, у якій поновив строк апеляційного оскарження та задовольнив апеляційні вимоги Управління Пенсійного фонду України.

Заявниця отримала зазначену постанову Харківського апеляційного адміністративного суду лише після того, як вона подала заяву до суду 30 жовтня 2015 року.

Після отримання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду 30 червня 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові здійснило повторний перерахунок пенсії заявниці, розмір якої був зменшений.

5 листопада 2015 року заявниця отримала відповідь на своє звернення від Управління Пенсійного фонду України у Московському району у місті Харкові, у якому вони підтверджували факт отримання постанови Московського районного суду від 09.06.2011 року 04.08.2011 року.

У лютому 2016 року заявниця звернулася за правовою допомогою до Центру Стратегічних судових справ Харківської правозахисної групи.

20 квітня 2016 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), у якій просила визнати порушення прав заявниці, закріплених у Статті 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) стосовно порушення принципу рівності сторін, правової визначеності та остаточної сили рішення суду, а також порушення Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції щодо неправомірного зменшення розміру пенсії заявниці.

 

Ка-нські проти України

18 вересня 2014 року пан К. (далі – Заявник), звернувся до районного відділу Державної міграційної служби з метою оформлення і отримання паспорта громадянина Україна для виїзду за кордон

Відповідно до вимог Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїздного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, Заявник подав усі необхідні документи. Жодних додаткових платних послуг, пов’язаних з оформленням та видачею Паспорта Заявник не замовляв.

Працівник міграційної служби відмовилась прийняти в Заявника документи, оскільки в поданому пакеті документів не було квитанції про оплату вартості послуг Державної міграційної служби України (далі – ДМС) в розмірі 87 грн. 15 коп. (далі – плата за оформлення та видачу Паспорта) та квитанції про оплату вартості бланку паспорта в розмірі 120 грн. 00 коп.), які не передбачені вищевказаним переліком.

Того ж дня Заявником було подано скаргу начальнику районного відділу Державної міграційної служби. 17 жовтня 2014 року Заявнику було надано відповідь на його скаргу , в якій зазначено, що плати за оформлення та видачу Паспорта та за бланкову продукцію є обов’язковими.

22 жовтня 2014 року Заявник був змушений сплатити вищезазначені плати.

28 жовтня 2014 року Заявник знову подав пакет документів для оформлення і видачі Паспорта, в якому були квитанції про сплату плат за оформлення та видачу Паспорта та за бланкову продукцію.

27 грудня 2014 року Заявнику було оформлено та видано Паспорт.

29 грудня 2014 року Заявник подав заяву до Головного управління Державної міграційно служби в Харківській області з вимогою повернути зайво сплачені кошти за оформлення і видачу паспорта у сумі 87 грн. 15 коп. та за бланкову продукцію у сумі 120 грн. 00 коп

14 березня 2015 року Заявником подано позовну заяву до Харківського окружного адміністративного суду про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

     15 червня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд виніс постанову, якою позов Заявника задовольнив частково. Дії міграційної служби було визнано протиправними, а в решті позовних вимог відмовлено

 3 липня 2015 року Заявник подав апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду

15 липня 2015 року управління міграційної служби подало апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року.

11 серпня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, якою апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби задоволено, а у задоволенні апеляційної скарги Заявника відмовлено

3 вересня 2015 року Заявник подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду

9 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заявника.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу. Юрист ознайомилася з документами, наданими Заявником і 4 березня 2016 року направила скаргу до Європейського суду з прав людини щодо порушення принципів справедливості правосуддя у справі Заявника.

    

     Ло-нська проти України

Заявник, пані Л. 1958 року народження, на даний момент проживає в м. Харків.

У квітні 2010 року Заявник звернулась до лікаря Г., який зробив їй фармакологічну блокаду з порушенням порядку проведення таких медичних маніпуляцій.

Крім того, доктор був на той час сертифікований лише як нейрохірург та дана маніпуляція проводилась в кімнаті його приватного будинку, яку було перероблено в медичний кабінет та в якому не було необхідного обладнання, яке необхідне у разі виникнення невідкладної ситуації.

В результаті ін’єкції, зробленої доктором, заявник миттєво втратила зір, слух та нюх, загальний стан її здоров’я надзвичайно погіршився. В результаті вона стала інвалідом.

Пані Л. проходила лікування в реанімації упродовж 20 днів, що спричинило їй та її родині значні ментальні страждання. Упродовж цього часу, Заявник, її чоловік та донька не знали, чи вдасться лікарям повернути її до життя.

У квітні 2010 року за заявою про вчинений злочин, поданою юристом ЦСЗ було розпочато кримінальне провадження щодо розслідування лікарської недбалості хірурга Г.

У квітні 2013 року юрист ЦСЗ подала цивільний позов в інтересах пані Л. до Жовтневого районного суду м. Полтава.

5 червня 2014 року Жовтневий районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог пані Л.

21 липня 2014 року Апеляційний суд Полтавської області залишив у силі згадане вище рішення.

9 серпня 2014 року юрист ЦСЗ подав касаційну скаргу до ВССУ.

24 червня 2015 року ВССУ повністю відмовив у задоволенні касаційної скарги.

6 листопада 2014 року юрист ЦСЗ подав скаргу в порядку ст. 303 КПК України на рішення слідчого Жовтневого райвідділу міліції про закриття кримінального провадження щодо лікаря Г.

2 лютого 2015 року слідчий суддя скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження щодо лікаря Г. та направив справу на проведення додаткового розслідування.

3 березня 2015 року юрист ЦСЗ подав клопотання слідчому щодо проведення комплексної судово-медичної експертизи пані Л.

27 березня 2015 року слідчий задовольнив клопотання.

16 лютого 2016 року юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ на порушення Статей 2, 3 та 6 Конвенції.

Комплексна судово-медична експертиза пані Л. була проведена лише в 2016 році.

 

Од-ненко проти України

11 серпня 2013 року громадянка України О.К. була затримана працівниками міліції за підозрою у вчиненні подвійного вбивства та розбою. Її затримання офіційно оформлено не було.

Протягом двох діб її утримували у відділку міліції, де її катували та змушували визнати свою вину. Коли воля О. К. була зломлена вона підписала визнавальні покази.

13 серпня 2013 року було оформлено протокол затримання, був призначений адвокат безоплатної правової допомоги та був проведений слідчий експеримент. Оскільки працівники міліції застосовували до О. К. тортури під час слідчого експерименту вона була змушена знову дати визнавальні покази.

6 травня 2015 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення статті 3 Конвенції.

24 вересня 2014 року винесено вирок, яким О. К. визнано винною у вчиненні інкримінованих злочинів та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. На вирок було подано апеляції.

23 січня 2015 року апеляційний суд залишив вирок без змін. На таке рішення було подано касаційні скарги.

26 квітня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України вирок та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

9 вересня 2016 року адвокат ЦСЗ подала скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення статті 6 Конвенції.

 

П-чук проти України

П. громадянин України, який народився в АРК а зараз проживає на території Харківської області.

12 березня 2014 р. Армянський міський суд Автономної Республіки Крим визнав П. винним у вчиненні крадіжки тобто таємного викрадення чужого майна здійсненого повторно та призначив йому покарання у вигляді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.

У вироку Армянського міського суду зазначено, що строк відбування покарання П. обчислюється з 12 березня 2014 р, тобто з моменту взяття його під варту.

24 жовтня 2014 року адвокат П. подав до Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу на вирок Армянського міського суду.

29 жовтня 2014 року Апеляційний суд м. Києва своєю ухвалою повернув апеляційну скаргу захисника П. про скасування вироку Армянського міського суду, оскільки апеляційна скарга була подана після закінчення строку апеляційного оскарження.

12 серпня 2015 року П. звернувся до Апеляційного суду м. Києва з клопотанням про відновлення пропущених строків апеляційного оскарження вироку. 25 серпня 2015 року П. подав апеляційну скаргу на вирок Армянського міського суду до Апеляційного суду м. Києва.

11 вересня 2015 року Апеляційний суд м. Києва відмовив П. в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Армянського міського суду від 12 березня 2014 року.

12 вересня 2015 року закінчився строк відбування П. покарання. Відповідно, припинили існувати підстави тримання П. під вартою. Однак П. не був звільнений з Миколаївського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (далі –СІЗО) у встановлений строк. Натомість, звільнення П. відбулося тільки 18 вересня 2015 року.

Відповідно до законодавства України засуджені мають бути звільненими з установи виконання покарання в першій половині останнього дня покарання.

Отже, адміністрація СІЗО мала вчинити всі необхідні для своєчасного звільнення П. дії ще 12 вересня 2015 року у зв’язку із закінченням строку відбування П. покарання. Натомість, адміністрацією СІЗО не вчинялося жодних дій для попередження порушення права П. на свободу, через що він безпідставно утримувався в СІЗО протягом 6 днів (в період з 12 по 18 вересня 2015 року).

В лютому 2016 року П. звернувся до юриста ЦСЗ для надання йому правової допомоги.

Юрист ЦСЗ підготував скаргу до ЄСПЛ. 4 березня 2016 року скарга була надіслана на адресу ЄСПЛ. Відповідно до відповіді з ЄСПЛ від 30 березня 2016 р секретаріат ЕСПЛ отримав цю скаргу і присвоїв їй індивідуальний номер.

 

С-ов проти України

Пан С. (далі – заявник) був затриманий 31 травня 2012 року за підозрою у вчиненні терористичного акту. Справа стосувалася ряду вибухів, які мали місце у містах Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську з 12 жовтня 2011 року 27 квітня 2012 року.

Щодо заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З жовтня 2012 року по сьогоднішній день заявник утримується під вартою у Дніпропетровському СІЗО.

8 листопада 2012 року кримінальна справа по обвинуваченню заявника та двох інших осіб, пана Р. та пана П., була направлена на розгляд по суті до Індустріального районного суду міста Дніпропетровськ.

11 березня 2014 року прокуратура відмовилася підтримувати обвинувачення стосовно пана П. та пана Р., які були звільненні з під варти у залі суду.

За час розгляду кримінальної справи Індустріальний районний суд періодично виносив постанови про продовження тримання заявника під вартою.

При цьому, суд у більшій мірі посилався на суспільну небезпечність та тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується заявник. Суд не брав до уваги ті обствини, що заявник раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, мав постійне місце проживання та роботи, а також наявні соціальні зв’язки.

За весь час перебування під вартою у Дніпропетровському СІЗО, заявник утримується в камерах, умови яких є неналежними та не відповідають міжнародним стандартам щодо утримання ув’язнених та засуджених.

Зокрема, камери перебувають у неналежному санітарному стані, відсутній достатній доступ до свіжого повітря та природнього освітлення, житлова площа на одну особу становить менше 1 м2, ув’язнені не мають можливості прийняту гарячий душ, оскільки в душових приміщеннях часто відсутня гаряча вода, а також не забезпечуються у повній мірі милом та іншими санітарно-гігієнічними засобами.

Заявник звернувся за правовою допомогою до Центру стратегічних судових справ (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи.

5 травня 2016 року юрист ЦСЗ направила скаргу до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ) стосовно порушення прав заявника, закріплених у Статті 5 § 1 (с), 5 § 3, 5 § 4 (порушення право на свободу, занадто тривале тримання під вартою, порушення гарантій справедливого судового розгляду під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою), Статті 6 § 1 (тривалий розгдяд кримінальної справи) Європейської конвенції з прав людини (Далі – Конвенція).

Наразі готується скарга на порушення Статті 3 Конвенції стосовно неналежних умов тримання у Дніпропетровському СІЗО.

    

     Св-ський проти України

17 лютого 2015 року до районного відділку міліції у м. Славута звернулася пані К., яка заявила про зникнення своїх батьків. Після трьох місяців пошуків, правоохоронним органам вдалося знайти тіла вбитих. При цьому, як мотив для вчинення злочину вони розглядали бажання заволодіти автомобілем вбитих.

Під час досудового слідства працівники правоохоронних органів допустили ряд значних порушень, серед яких: неодноразове проведення оглядів місця події без дозволу слідчого судді, проведення двох та більше слідчих дій в один і той самий час, вилучення доказів під час незаконних обшуків та оглядів. Крім того, хоча під час досудового слідства і було знайдено трупи невідомих осіб, однак їх так і не було точно ідентифіковано. Зокрема, не було проведено впізнання.

15 лютого 2015 року пан Св. ( далі – Заявник) за власний кошт придбав у незнайомого чоловіка автомобіль на авторинку.

Заявник був затриманий 6 червня 2014 року.

07 червня 2014 року ухвалою слідчого судді Славутського міського суду Хмельницької області Заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16 лютого 2015 року ( вироком Славутського міськрайонного суду Заявника було визнано винним у вчиненні злочинів та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

13 березня 2015 року, Заявник звернувся з апеляційною скаргою до Апеляційного суду Хмельницької області. Заявник вказував, що суд першої інстанції невірно оцінив докази, порушив презумпцію невинуватості та використав докази, здобуті нелегальним шляхом.

29 квітня 2015 року Апеляційний суд Хмельницької області частково змінив вирок суду першої інстанції, зменшивши розмір відшкодування на користь пані К. У задоволенні інших вимог було відмовлено. Заявник підкреслював, що суд не розглянув всі надані ним доводи, більшість з яких взагалі не оцінив жодним чином.

Заявник звернувся з касаційною скрагою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

12 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ повернув касаційну скаргу Заявнику.

На цьому етапі Заявник звернувся до юриста ЦСЗ за правовою допомогою.

Юрист ЦСЗ ознайомився з матеріалами справи та підготував скаргу, яка була направлена до Європейського суду з прав людини 12 квітня 2016 року.

 

Ша-ла проти України

Пізно ввечері 28 жовтня 2014 року пан Ш. знаходився вдома у батьків. Останні два дні він шукав своїх раптово зниклих батька та мати. Однак його пошуки виявилися невдалими тому він викликав додому поліцію. Міліціонери оглянули будинок і потім запросили пана Ш. до відділку. Прибувши до відділку вони закрили пана Ш. у кабінеті, де він провів безсонну ніч і потерпав від холоду. На наступний день він майже нічого не їв та не пив.

Вранці 29 вересня 2014 року пан Ш. був зареєстрований у Журналі обліку затриманих, доставлених та відвідувачі. Весь день співробітники поліції вмовляли його зізнатися у вчиненні вбивства, чинили фізичний та моральний тиск для того, щоб отримати щиросердне зізнання. Вони били пана Ш. декілька разів. Ввечері (близько дев’ятої години) слідчий склав протокол затримання пана Ш., де вказав часом його затримання дев’яту ранку.

Також 21 листопада 2014 року пана Ш. побили та незаконно утримували у наручниках у Луцькому слідчому ізоляторі. Вже наступного дня він поскаржився на жорстоке поводження голові управління Державної пенітенціарної служби у Волинській області та до прокуратури. Однак злочин не розслідувався належним чином, оскільки міліціонери наполягали на тому, що до нього застосовували наручники 27 листопада 2014. Пан Ш. частково погодився із таким твердженням, але зазначив, що наручники до нього застосовувалися двічі і якщо у першому випадку це відбувалося законно, то у другому застосування не було зареєстроване.

Також 18 грудня 2014 року співкамерники заявника почали погрожувати та бити його. Вони зламали йому декілька пальців та били по голові. Заявник зізнався у вчиненому злочині.

Заявник більше двадцяти разів скаржився на жорстоке поводження до прокуратури Волинської області, Луцького міського суду та Апеляційного суду Волинської області. Він також вказував, що відеореєстратори мали містить запис його катувань, але відео так і не було вилучене.

У лютому 2016 заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги.

10 березня 2016 року юрист ЦСЗ підготував заяву про вчинення кримінального правопорушення, але прокуратура Волинської області не вчинила жодних дій у зв’язку із заявою. Тому 20 березня 2016 року юрист ЦСЗ також підготував скаргу до Луцького міського суду Волинської області на бездіяльність слідчого, що полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У задоволенні скарги було відмовлено 22 червня 2016 року.

22 грудня 2016 року юристи ЦСЗ підготували та подали заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції.

    

За-локін проти України

Громадянин України Затолокін Р. проживає в Україні в Харківській області.

27 січня 2015 року Затолокіна Р. викликали в Шевченківький районний відділ міліції у Харківській області для допиту з приводу викрадення автомобіля.

Того ж дня Затолокін Р. приїхав у Шевченківький районний відділ міліції. Коли під час допиту він сказав, що нічого не знаю з приводу викрадення автомобіля працівники міліції почали його бити, здійснювати психологічний тиск та погрожувати фізичною розправою. Працівники міліції хотіли заставити Затолокіна Р. визнати свою вину у викраденні автомобіля. Коли воля Затолокін Р. було зломлена він таки був змушений визнати свою вину.

В результаті побиття Затолокін Р. отримав легкі тілесні ушкодження та був госпіталізований.

29 січня 2015 року Затолокін Р. подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення прокурору Харківської області.

12 лютого 2015 відомості за заявою було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження.

29 травня, 14 серпня, 27 листопада 2015 року, 13 травня та 12 жовтня 2016 року слідчий закривав кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції. Такі постанови оскаржувалися Затолокіним Р. слідчому судді.

26 травня 2016 року адвокат ЦСЗ подала скаргу до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням статті 3 Конвенції.

 

Завадський проти України

24 березня 2012 року був затриманий гр. З. за підозрою у вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та в розбещенні неповнолітніх. Доказами підозри вчинення даного доказу являлись свідчення потерпілих про події 5-ти річної давності та відеозаписи прихованих камер з квартири проживання гр. З. Слідство так і не змогло надати докази законності встановлення даних відеокамер за місцем проживання гр. З. Судом обрано гр. З. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

10 липня 2014 р. вироком суду 1-ї інстанції гр. З було засуджено до 7 років позбавлення волі. На даний вирок засудженим була подана апеляційна скарга про скасування вироку та закриття справи, за відсутності події злочину. Під час ознайомлення з матеріалами справи стороною захисту було виявлено, що журнали судового засідання не відповідають аудіозапису судового засідання, в зв’язку чим було подано близько 120-ть зауважень на журнали судового засідання. Значна частина даних зауважень була судом задоволена та винесені 23, 26 червня 2015 р. ухвали про внесення змін до журналу судового засідання.

Адвокатом була подано доповнення до апеляційної скарги на вирок, оскільки під час досудового та судового слідства було допущено значну кількість порушень, а саме справа була повністю сфабрикованою починаючи з незаконного відкриття кримінальної справи Шевченківським РУ ГУМВС України без наявних законних підстав з порушенням підслідності визначених ст. 116 КПК України, проведення слідчих дій без наявних на те повноважень, винесення незаконних постанов про проведення обшуку, незаконна змінна підслідності без залучення прокурора, незаконні призначення експертиз, повторних експертиз, незаконне проведення оперативно-технічних заходів за місцем проживання гр. З, використання їх результатів, як доказів в даному провадженні, залучення понятих які є працівниками органу дізнання та ін., при проведенні судового розгляду в суді першої інстанції висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оцінка доказів на їх допустимість судом загалі не проводилась, а й в разі визнання незаконними отримання певних доказів, суд все одно на них посилається у вироку, як на належні, у вступній частині вироку не зазначено чи були присутні під час проголошення вироку підсудні, обвинувачення носить не конкретний характер, а в мотивувальній частині обставини та їх обґрунтування доказами розкиданні в хаотичному порядку та не класифіковані щодо кожного епізоду та кожного обвинуваченого окремо, а при кваліфікації незаконних дій підсудних суд обмежився лише вказівкою на статтю без зіставлення ознак установленого судом злочинного діяння.

За поданою апеляційною скаргою було відкрите апеляційне провадження. Апеляційне провадження здійснюється за старим кримінально процесуальним кодексом, в якому міра запобіжного заходу обирається безстроково, що суперечить практиці Європейського суду.

В грудні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про визначення строку тримання під вартою для гр. Г з урахуванням практики ЄСПЛ, яке було задоволено судом та гр. Г. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.

У вересні 2015 р. адвокатом було подано клопотання про часткове відновлення досудового слідства для дослідження доказів та допиту свідків, в задоволенні якого було відмовлено, в той час, як аналогічне клопотання прокурора про відновлення судового слідства було задоволено.

У грудні 2015 р. набрав чинності закон за яким день попереднього ув’язнення необхідно рахувати за два дні позбавлення волі, а враховуючи той факт що гр. Б. попередньо ув’язнений більше 3,5 роки, а судом першої інстанції йому призначено покарання у вигляді 7 років гр. Г був звільнений 11.01.2016 р. з під варти в залі судового засідання ка клопотанням сторони захисту.

20.04.2016 р. апеляційний суд скасував вирок суду 1-ї інстанції, а справу направив на новий судовий розгляд. Завадського було залишено під вартою в СІЗО.

13 червня суд 1-ї інстанції звільник Завадського, застосувавши особисту поруку трьох поручителей – народного депутата України Миколи Княжицького, народної артистки України Раїси Недашківської та директора ХПГ Євгена Захарова..

30 червня 2016 року представник заявника подав скаргу до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 5 Конвенції.

Судовий розгляд триває.

 

4. 97 справ ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

 

4.1. 7 справ шукачів притулку

 

Справа А-Т

Заявником є громадянин Сьєрра-Лєоне А-Т.

З 22 листопада 2016 року не був пропущений на територію України співробітниками Державної прикордонної служби (далі - ДПрС) під час здійснення прикордонного контролю після його прильоту авіарейсом Стамбул-Харків міжнародному аеропорту «Харків» (далі – аеропорт).

З того часу він утримувався в приміщенні для тимчасового тримання затриманих осіб. Заявник не володіє російською і українською мовами, він не мав можливості поскаржитись про незаконність свого утримання. Йому один раз на добу давали якусь їжу, що очевидно, не відповідає правилам тримання осіб в місцях тимчасового тримання.

2 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ неодноразово намагалась отримати можливість провести побачення із заявником, але працівники ДПрС не допустили адвоката до заявника, посилаючись на необхідність отримання дозволу служби авіаційної безпеки. Адвокат викликала наряд патрульної службу поліції і подала заяву про переищення повноважень співробітниками ДПрС.

5 грудня 2016 рроку адвоката ЦСЗ знову не допустили до заявника, адвокатом було подано повторну заяву про злочин, що виражався у перешкоджанні адвокатській діяльності, співробітникам патрульної поліції.

6 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ був допущений до заявника, йому була надана правова допомога, написано заяву про злочин. 7 грудня 2016 року заявник у присутності адвоката ЦСЗ написав заяву про надання статусу біженця, зареєстрував її у ДПрС та був звільнений.

З 7 грудня 2016 року адвокат ЦСЗ підтримує справу Заявника у Державній міграційній службі, а також у оскарженні незаконних дій прикордонників.

 

Справа Асад-екова

Громадянин Таджикистану М., який проживав в Республіці Таджикистан виїхав до міста Москва Російської Федерацій в 2014 р з метою працевлаштування. Працюючи в Москві М. вступив до неурядової організації «Група 24» ( надалі - НО). В даній організації М. поширював серед працюючих в Москві громадян Таджикистану ідеологію організації та долучав їх до діяльності організації. Брав участь в мітингах організації «Група 24» де був зафіксований на одному з відеозаписів мітингу , яке було розміщено на офіційному каналі організації на інтернет порталі «YouTube». Також М. зареєструвався на каналі НО в програмі «ZELLO», яка працює на кшталт рації, де брав активну участь в обговоренні мети та цілей НО.

Метою діяльності НО було донесення до громадян Таджикистану їх прав на вільне волевиявлення їх конституційних прав та необхідність організації мирних масових акції протесту направлених на ненасильницьку зміну діючої влади. За таку позицію та діяльність дана НО 9 жовтня 2014 року була визнана Верховним судом РТ - екстремісткою та незаконною. Після чого розпочалось кримінальне переслідування членів даної НО.

За таких обставин М. побоюючись, що його може бути екстрадовано або незаконно доставлено до РТ та засуджено за участь в НО, М. прийняв рішення покинути Росію та поїхати до України.

В Україну М. потрапив на початку 2015 р. 20.04.2016 р. М. був виявлений в м. Києві працівниками Державної міграційної служби України (надалі -ДМС), якими прийнято рішення про примусове повернення. На виконання цього рішення М. придбав квитки до Туреччини, проте в аеропорту йому не дозволили вилетіти до Туреччини, мотивуючи таку відмову відсутністю зворотного квитка. Після такої відмови М. не маючи коштів на інший квиток вирушив до м. Харків з метою заробити кошти для виїзду.

14.07.2016 р. у місті Харкові М. та ще чотири особи були затримані за місцем проживання М. працівниками правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до М. застосували силу двічі, перший раз під час з’ясування місця перебування втікача, другий раз під час з’ясування обставин його причетності до терористичної організації «ІГІЛ». Також під час з’ясування даних обставин М. сфотографували на фоні прапору «ІГІЛ» та сказали, якщо він розповість про тортури то дані фото направлять до РТ. В даному приміщенні М. утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду де було розглянуто питання про їх екстрадицію. Перед судовим засіданням особи, що застосовували силу до М. погрожували йому розправою у разі, якщо м. розповість про застосування до нього сили. У той же день судом було прийнято рішення про видворення М. з України. Після суду М. було вручено лише вступну та резолютивну частину постанови про видворення. Повний текс Позивачем так і не був отриманий.

На підставі рішення суду М. доставили до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців (надалі - ПТПІ). 19.09.2016 р. Генеральною прокуратурою винесено вказівку що М. перебуває від 22.07.2016 р., без вирішення судом питання про затримання його з поміщенням до ПТПІ, тобто підстави перебування його в Чернігівському ПТПІ відсутні.

21.09.2016 Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось з позов про затримання М. В той же день М. був затриманий судом з поміщенням до ПТПІ до 20.03.2017 р.

30.08.2016 р. М. звернувся з заявою про отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. 21.09.2016 р. М. отримав відмову у наданні статусу біженця. 28.09.2016 р. оскаржив до суду дане рішення з вимогою його скасувати. 11.10.2016 р. судом в задоволенні вимог було відмовлено. Рішення суд було оскаржено до апеляційного суду триває судовий розгляд.

Отримано матеріали судової страви про видворення М., для оскарження рішення до апеляційного суду.

 

Справа Ба-євої

9 вересня 2016 року, рейсом із Стамбулу до міжнародного аеропорту «Харків» прилетіла Ба-євої, громадянка РФ. При виході із літака одна із стюардес стала супроводжувати її. При підході до зони паспортного контролю заявниці запропонували пройти до службового приміщення прикордонної служби.

Їй сказали, що її не пропускають на територію України, оскільки в Турції її підозрюють в причетності до терористичної діяльності.

В аеропорту А. зустрічала її подруга Юля, яка забронювала номер для них обох в готелі у Святогорську. Амні зателефонувала і повідомила, що її затримали прикордонники. Дізнавшись про це, Юля звернулась до правозахисників, щоб надати допомогу А., яку не пускають в Україну.

Юлі дали контакти адвоката, який того ж дня після 22 години прибув до аеропорту, уклав з Юлею договір про надання правової допомоги А. Допускати адвоката до затриманої прикордонники відмовились.

Наступного дня адвокат знов прибув до аеропорту «Харків», його знов не пускали провести конфіденційне побачення з А, але прикордонники знов йому відмовили. Вони посилались на те, що А. не перетинала державний кордон України, перебуває в приміщенні, яке належить аеропорту і використовується службою безпеки польотів. Відтак, нібито вони не мають повноважень допускати когось туди. Навпаки, співробітники служби безпеки польотів повідомили адвокатові, що А. дійсно знаходиться в приміщенні аеропорту в його транзитній зоні, але перебуває під наглядом прикордонника, отже, надати можливість спілкуватися з нею можуть лише прикордонники.

Під час тримання в аеропорті А. повідомила Юлю про те, що прикордонники пропустили до неї невідомих осіб, які представилися співробітниками СБУ, які взяли в неї телефон і планшет і без її дозволу сфотографували всю її переписку.

В зв’язку із перешкоджанням своїй професійній діяльності адвокат визвав наряд патрульної поліції до аеропорту, щоб зафіксувати це кримінальне правопорушення. Після прибуття поліцейських адвоката все одно не допустили до Аміни.

Адвокат звернувся до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Харківській області Валентиною Вельцен за допомогою у допуску до особи, що утримується у Харківському аеропорті, яка прибула туди, маючи всі повноваження для відвідування будь-якого місця несвободи і спілкування особи, яка утримується в такому місці.

Майже дві години знадобилось очікувати того, щоб приїхав один якийсь начальник прикордонників, а згодом, іншій, щоб співробітники прикордонної служби почали спілкування з регіональним представником Уповноваженого з прав людини щодо її допуску до Аміни. Весь цей час прикордонники вели телефонні перемовини, напевно із своїм керівництвом, просили ще трохи почекати і т.і.

Спілкування В.Вельцен із керівництвом загону прикордонної служби щодо законності тримання А. в аеропорті тривало декілька годин. Десь біля четвертої ранку наступного дня, 11 серпня, А. звільнили, але прикордонники не хотіли повертати її закордонний паспорт громадянки РФ, посилаючись на те, що його вилучила інша зміна, по акту він не передавався, отже, повернути паспорт вони не можуть. Відтак, за логікою прикордонників, вони мали право забрати паспорт у іноземця і відправити його перебувати в чужій країні без документа, що посвідчує особу.

Адвокат знов викликав патрульну службу поліції, і кінець кінцем, паспорт Аміні повернули.

У понеділок, 12 вересня, десь о 15-00 А. разом із Юлею приїхала до приміщення одного із відділів міграційної служби по вулиці 23 Серпня, 13-А, подати заяву про визнання її біженцем. Коли вона прибула до міграційної служби і назвала своє ім’я, склалося враження, що її вже тут очікували, одна із них розмовляла з кимось по телефону і з’ясовувала, що їй робити з А.. В одному із кабінетів у Аміни прийняли заяву. Оскільки А. не взяла з собою паспорт, вони поїхали за паспортом і повернулись до відділу міграційної служби десь після 17-00.

А. зайшла в один із кабінетів, а Юлі сказали зачекати в коридорі. Аміну згодом заводили до іншого кабінету, потім вона повідомила Юлю, що виникли якісь технічні проблеми з відбиранням в неї відбитків пальців. Згодом А. вийшла. Працівники міграційної служби сказали, що їй відмовляють в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем і видали їй документ про це. При цьому їй не віддали паспорт і попросили зачекати в коридорі хвилин десять, пояснивши це якимись формальностями, навіть запропонували каву.

Робочий день роботи відділу міграційної служби (до 18 -00) вже давно закінчився, була вже десь сьома година, але у відділі залишилися майже всі працівники міграційної служби. Аміні нарешті віддали паспорт. В цей час у приміщенні відділу з’явились приблизно 6-7 молодих чоловіків спортивної статури. Побачивши одного із них, А. злякалась і затремтіла від страху. Одним із них був той, кого два дні тому прикордонники пропустили до приміщення в харківському аеропорту, же її утримували протягом двох діб, який опитував її там і переглянув її кореспонденцію в телефоні і планшеті. Цей чоловік сказав Аміні пройти з ними поспілкуватися нібито в одному із кабінетів в іншому крилі приміщення, але А. відмовилась. Юля порадила Аміні зробити, як її просять, але при цьому зателефонувала адвокату (у А. телефон розрядився) і передала трубку А. Адвокат сказав А, щоб вона ні з ким не спілкувалася до його приїзду і нікуди ні з ким не йшла. Раптом невідомі схопили А. і силоміць вивели її на вулицю, як виявилось, у приміщенні відділу був запасний вихід. А. почала кричати «На поміч, допоможіть», це останнє, що адвокат чув по телефону, після чого телефон відключився. Юля кинулась захищати подругу, прорвалась через кордон молодиків на вулицю і побачила, як Аміну тягнуть до легкового автомобіля і заштовхують до нього. Юлю зупинили біля виходу, і вона не змогла допомогти А.. Юля закричала, щоб їй віддали телефон. Машина рвонула з місця, і через відкрите вікно автомобіля викинули її телефон, який розбився при падінні на асфальт. Адвокат по телефону 102 повідомив про викрадення людини і викликав поліцію на місце викрадення (до приміщення міграційної служби, звідки викрали Аміну).

Після цього адвокат прибув до будівля управління СБУ в Харківській області щоб провести конфіденційне побачення з А. Йому прийшлося викликати екіпаж патрульної поліції, оскільки з ним ніхто не хотів розмовляти і він не міг подати заяву про надання йому побачення з А. Через півгодини туди прибув представник Уповноваженого Верховної ради України з прав людини Геннадій Токарев. Г.Токарев звернувся до чергового по управлінню СБУ викликати до нього відповідального від керівництва управління. Після тривалої затримки черговий повідомив, що зараз керівництва в управлінні нема (це було десь о 21-30), у відповідності із встановленим порядком відповідальні від керівництва по управлінню чергують лише у вихідні дні, а у робочі дні керівництво працює з 9 до 18 години. Також він повідомив, що в приміщенні управління Аміни немає, йому дана вказівка мене не пускати до управління представника Уповноваженого з прав людини, і що останній може приходити наступного дня о 9 годині, коли почнеться робочий день. Назвати ім’я особи, який надав йому вказівку не пускати представника Уповноваженого з прав людини, черговий відмовився, і сказав, що він більше не буде спілкуватися з ним. В цей час до приміщення управління приїхала Юля.

Адвокат подав старшому слідчому Управління СБУ Нікуліній заяву про надання йому побачення, яка прийняла його заяву, але не поставила позначку про приймання, посилаючись на те, що вона не працівник канцелярії, і законодавством не передбачено, щоб вона мала розписуватись за приймання заяви. Також старший слідчий заявила, що журналу реєстрації заяв в управлінні немає, і що такий є в Головному управлінні національної поліції, який розташований за кутом будівлі СБУ.

Адвокат звернувся до патрульних поліцейських, щоб вони викликали слідчо-оперативну групу у зв’язку із викраденням людини. Поліцейські надали Юлі можливість повідомити про викрадення Аміни. Через деякий час до приміщення управління СБУ приїхала слідчо-оперативна група поліції, вони опитали Юлю і адвоката і запросили їх до Шевченківського відділення поліції для складання відповідних документів.

     У Шевченківському відділенні Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області було подано заяву про кримінальне правопорушення – викрадення людини, при цьому адвокат зазначив про необхідні дії, за допомогою яких можливо встановити особу співробітника управління СБУ, який був причетним до викрадення А..

 Після цього її номер телефона А. декілька разів був на зв’язку, проте на дзвінки адвоката вона не відповідала. О 03-55 на телефон адвоката з телефону Аміни прийшло СМС - повідомлення: «У МЕНЯ ОТОБРАЛИ ПЛАНШЕТ, ВОТ ЭТОТ АРТУР С СБУ ЗАБЕРИТЕ ПОЖАЛУЙСТА ПРИ ВОЗМОЖНОСТИ».

Через деякий час перс-служба СБУ повідомила про те, що А.добровільно залишила територію України, що непрямо підтверджує факт їхньої причетності до подій із зникненням Аміни.

Через деякий час стало відомо, що А. була доставлена співробітниками СБУ до одного із автомобільних пунктів пропуску з РФ в Харківській області та, фактично, видворена з України.

Всі заяви адвоката про кримінальні правопорушення, вчинення працівниками правоохоронних органів України, не дали жодного результату. Адвокат продовжує оскарження відмову у прийнятті документів для отримання статусу біженця.

 

Справа Бе-лоєва

Процедури екстрадиції

19.11.2015 року Б-лоєв був затриманий на території Чернігівської області, Україна, за запитом Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу заявника в порядку екстрадиції. Він був поміщений під варту до Чернігівського слідчого ізолятору (далі – Чернігівський СІЗО).

Підставою для взяття Б-лоєв. під варту була постанова про притягнення заявника у якості обвинуваченого від 02.05.2014 року, згідно якої заявник обвинувачувався у вчинення злочинів, передбачених ст. 208-2 (участь на території іноземної держави в озброєному формуванні, не передбаченому законодавством даної держави, в цілях, що протирічать інтересам Російської Федерації); ст. 208-3 (проходження навчання, яке завідомо для того, хто навчається, проводиться для цілей скоєння злочину, передбаченого частиною 2 ст. 208, у тому числі, набуття знань, практичних вмінь та навиків під час занять з фізичної та психологічної підготовки, при вивченні способів скоєння вищезазначеного злочину, правил поводження зі зброєю, вибуховими пристроями та вибухонебезпечними речовинами) Кримінального кодексу Російської Федерації.

31.08.2016 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про видачу (екстрадицію) Б. до Російської Федерації. У постанові було зазначено, що у Служби Безпеки України були відсутні будь-які відомості про участь Б..а у діяльності релігійних організацій, опозиційних партій (політичних рухів) та їх переслідування правоохоронними органами Російської Федерації. Крім цього, у постанові про видачу було зазначено, що терористична організація «Джейш-аль-Мухаджирин валь-Ансар», в участі у діяльності якої обвинувачувався Бєлхароєв З.К., очолюється етнічними чеченськими бойовиками-терористами. При цьому, Генеральна прокуратура не врахувала той факт, що Бєлхароєв З.К. за національністю інгуш, що відноситься до іншої етнічної групи, аніж чеченці. Таким чином, національні органи України не дослідили індивідуальні обставини Бєлхароєва З.К., а саме те, що етнічні інгуши зазвичай належать до релігійної групи мусульман-салафітів, яка переслідується у Російській Федерації.

Бєлхароєва З.К. був переведений до Київськог о слідчого ізолятору (далі – Київський СІЗО), у якому його утримували до 04.11.2016 року, після чого він був переведений до Харківського слідчого ізолятору (далі – Харківський СІЗО).

Адвокат Б. скаржив вищезазначену постанову про видачу РФ Б. до Новозаводського районного суду Чернігівської області.

16.09.2016 року Новозаводський районний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити скаргу адвоката та скасувати постанову від. 31.08.2016 року. При цьому, судом не була надана оцінка аргументам Б. щодо того, що обвинувачення є політичним переслідуванням зі сторони державних органів Російської Федерації.

20.09.2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на ухвалу від 16.09.2016 року до Апеляційного суду Чернігівської області.

26.09.2016 року Апеляційний суд Чернігівської області виніс ухвалу, у якій відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

11.02.2016 року адвокат І.Бірюкова подала до Європейського суду з прав людини заяву до РФ застосування тимчасових заходів за Правилом 39 Регламенту Суду - про зупинення видачі Б. до РФ.

Після цього Генеральна прокуратура України після отримання вказівки ЄСПЛ про зупинення процедур екстрадиції відносно Б. тривалий час не виконувала цю вказівку Суду, порушуючи зобов’язання України за Конвенцією.

05.12.2016 року адвокат І. Бірюкова подала до ЄСПЛ заповнений формуляр повної скарги проти України.

Процедури з отримання статусу біженця

Також Б. звертався до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі – Управління ДМС) з проханням про надання йому статусу біженця в Україні.

16.01.2016 року Управління ДМС видало Наказ, яким відмовило у задоволенні прохання заявника.

Бєлхароєв З.К. оскаржив вищезазначений Наказ до Чернігівського окружного адміністративного суду.

30.03.2016 року Чернігівський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій відмовив у задоволенні скарги.

Бєлхароєв З.К. подав апеляційну скаргу на вищезазначену постанову до Київського апеляційного адміністративного суду.

26.05.2016 року Київський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити апеляційну скаргу Б. На даний момент у заявника відсутня можливість надати Суду оригінал ухвали. У зв’язку з цим, враховуючи його особливі обставини, заявник просить Суд прийняти копію ухвали, отриману із сайту Єдиного реєстру судових рішень України.

 

Справа І-ва

17.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації І-ва, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 208 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, І. обвинувачується у участі у збройному формуванні на території іноземної держави не передбачений законодавством цієї держави, з метою, що суперечать інтересам Російської Федерації

У міжнародному розшуку І. перебуває з 02.04.2015 року, ініціатор розшуку – слідчий відділ органів внутрішніх справ Росії по Грозненському району Чеченської Республіки.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до І. тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі - адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції І .до Чеченської Республіки Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції І. до Чеченської Республіки Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження, окремо було зібрано та подано відомості про поширення у Чеченській Республіці (місця екстрадиції) катування, насильницькі зникнення та вбивства мирного населення.

 З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції І., є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до І.

 25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ілієва М.Е. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до І. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до І. було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. І. за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І.

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ілієва М.Е. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ілієва М.Е. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І..

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ілієва М.Е. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до І. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І.

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до І. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ілієва М.Е. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту.

03.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до І.

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Ілієва М.Е. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Ілієва М.Е. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. - адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження І. екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою Ілієва М.Е., відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

Однак до сьогоднішнього дня, рішення Апеляційного суду Запорізької області по суті апеляційної скарги– не прийнято.

 

Справа Ме-єва

16.01.2016 року – працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України, було здійснено затримання гр. Російської Федерації Ме-єв, який знаходився у розшуку Інтерпол, та підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 205.1 та ч. 2 ст. 205.5 КК Російської Федерації.

Правоохоронними органами Російської Федерації, Ме-єв обвинувачується у тому, що перебуваючи на території Криму, М. здійснював схиляння іншої особи до терористичної діяльності та здійснював підготовку у здійсненні терористичного акту.

У міжнародному розшуку М. перебуває з 26.02.2015 р., ініціатор розшуку – ФСБ Росії.

19.01.2016 р., за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було винесено ухвалу про застосування до М. тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

Адвокат ЦСЗ (далі - адвокат) почав працювати по справі 09.02.2016 р.

Після отримання справи, адвокатом було зібрано та подано до прокуратури відомості та відповідне клопотання про неможливість здійснення екстрадиції М. до Російської Федерації.

Відповідно до зібраних адвокатом відомостей та доказів, у разі екстрадиції М. до Російської Федерації, існують реальні загрози застосування до нього катування, насильницького зникнення, нелюдського поводження. З огляду на наведене, беручи до уваги отримані адвокатом відомості, враховуючи положення Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», Європейської конвенції про видачу правопорушників, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, та кримінального процесуального законодавства України – здійснення екстрадиції М., є неможливим.

25.02.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про застосування екстрадиційного арешту до М.

25.02.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Мейрієва Р.М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість застосування до М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

25.02.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, до М. було застосовано екстрадиційний арешт строком до 2 місяців.

В квітні 2016 р. М. за допомогою адвоката, звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому статусу біженця з Російської Федерації.

Адвокатом було зібрано та подано до прокуратури додаткові відомості, які дають обґрунтовано вважати про те, що у разі екстрадиції М. до Російської Федерації, до нього буде застосовано катування та нелюдське поводження, які були застосовані російськими спецслужбами до знайомих М., після їх затримання спецслужбами Російської Федерації, їх допиту, під час якого представники російських спецслужб вимагали надати свідчення проти М. та інших невідомих осіб. Наразі вищевказані особи, знаходяться поза межами Російської Федерацію та мають відповідний статус біженців.

24.04.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до М.

24.04.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

24.04.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

23.06.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до М.

23.06.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Мейрієва Р.М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до Мейрієва Р.М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

23.06.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

29.06.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту.

08.07.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

22.08.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до М.

22.08.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

22.08.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту строком до 2 місяців.

21.10.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до М.

21.10.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які неможливість продовження до М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи, та було надано змістовні аргументи щодо можливості застосування до М. особистої поруки, яку був готовий надати народний депутат України Чубаров Р..

24.10.2016 р. – адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту.

18.11.2016 р. – Апеляційним судом Запорізької області було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

19.12.2016 р. – прокуратурою було подано до суду клопотання про продовження екстрадиційного арешту до М.

19.12.2016 р. – адвокатом було подано заперечення на вказане клопотання прокуратури, та докази, які аргументують можливість застосування до Мейрієва Р.М. запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, та неможливість продовження до М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та обставини справи.

19.12.2016 р. слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, було прийнято ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту строком до 60 діб.

24.12.2016 р. - адвокат звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду на вказану ухвалу про продовження М. екстрадиційного арешту, з огляду на необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2016 р., та те що граничний термін тримання під вартою Мейрієва Р.М., відповідно до ст. 197 КПК України може бути лише до 17.01.2017 р. (включно), що унеможливлює продовження екстрадиційного арешту терміном до 60 діб.

Однак до сьогоднішнього дня, рішення Апеляційного суду Запорізької області по суті апеляційної скарги– не прийнято.

 

Справа Ту-єва

Процедури екстрадиції

17.06.2016 року Т. був затриманий на території Міжнародного аеропорту «Харків», місто Харків, Україна. Був складений протокол про затримання. Після затримання заявник був поміщений під варту до Харківської установі виконання покарань № 27 (далі – Харківська УВП № 27). Підставою для його взяття під варту був запит про екстрадицію Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Згідно документам, наданих Генеральною прокуратурою РФ, 7 грудня 2015 року була винесена постанова про обрання щодо Т. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на підставі того, що він обвинувачувався у вчинення злочину передбаченого ч. 2. ст. 208 Кримінального кодексу Російської Федерації (участь на території іноземної держави в озброєному формуванні, не передбаченому законодавством даної держави, в цілях, що протирічать інтересам Російської Федерації). 21 березня 2016 року у Російській Федерації була винесена постанова про притягнення Т. у якості обвинуваченого, згідно якої заявник обвинувачувався у вчинення злочинів, передбачених ст. 205.3 (проходження особою навчання, яке завідомо для того, хто навчається, проводиться з метою здійснення терористичної діяльності або вчинення одного із злочинів, передбачених статтями 205.1, 206, 208, 211, 277, 278, 279, 360 і 361 цього Кодексу); ч. 2 ст. 205.5 (участь в діяльності організації, яка відповідно до законодавства Російської Федерації визнана терористичною) Кримінального кодексу Російської Федерації.

22 липня 2016 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова до заявника застосований екстрадиційний арешт строком до 12 місяців.

21 вересня 2016 року слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Харкова виніс ухвалу, у якій визнав наявність підстав для подальшого тримання Т. під вартою.

13 жовтня 2016 року Генеральна прокуратура України винесла постанову про видачу (екстрадицію) Т. до Російської Федерації.

21 жовтня 2016 року адвокат заявника Найдьонова О. Г. подала скаргу на вищезазначену постанову до Жовтневого районного суду міста Харків.

31 жовтня 2016 року адвокат Глущенко В. Б. подав доповнення до скарги від 21.10.2016 року.

31 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд виніс ухвалу, в якій відмовив задовольнити скаргу адвокатів Т. та скасувати постанову від. 13.10.2016 року. При цьому, суд не взяв до уваги ту обставину, що процедури щодо оскарження Т. відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо надання йому статусу біженця ще не закінчені.

4 листопада 2016 року адвокат Т. подав апеляційну скаргу на ухвалу від 16.09.2016 року до апеляційного суду Харківської області.

10 листопада 2016 року апеляційний суд Харківської області виніс ухвалу, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

23 листопада 2016 року Жовтневий районний суд міста Харкова виніс ухвалу, у якій задовольнив клопотання прокурора про подальше тримання Т. під вартою.

Процедури щодо отримання статусу біженця

Т. два рази звертався до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (далі –ДМС) з проханням про надання йому статусу біженця в Україні.

 4 липня та 5 серпня 2016 року заявник отримував відповіді від ДМС, у яких зазначалося, що заявник порушив порядок звернення до ДМС за наданням статусу біженця, закріплений у законодавстві.

28 вересня 2016 року ДМС видано наказ №163, яким відмовлено в прийнятті заяви заявника про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту направлену із ДМС України через невідповідність заяви вимогам законодавства, а саме: заява заповнена не на бланку заяви-анкети та до неї не додано копії фотографій заявника і документів підтверджуючих його особу.

29 жовтня 2016 року заявником за допомогою адвоката заповнено власноруч заяву-анкету, додано до неї фотографії та копію документів, які необхідні за законодавством, і через установу виконання покарань направлено до Головного управління ДМС України в Харківській області.          

4 листопада 2011 року ДМС видала наказ, у якому відмовила у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Однак, копія цього наказу не була видана на руки ні заявнику, ні його адвокату.

9 листопада 2016 року представник позивача подав позовну заяву на вищезазначений Наказ ДМС, не будучи ознайомленим з його текстом, до Харківського окружного адміністративного суду.

10 листопада 2016 року Харківський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про відкриття провадження за позовною заявою адвоката.

06 грудня 2016 року проведене попереднє судове засідання Харківського окружного адміністративного суду по справі заявника. За клопотанням адвоката, йому надано час для ознайомлення з матеріалами справи, розгляд справи перенесено на 23 грудня 2016 року.

Розгляд справи триває.

 

4.2. 10 справ, пов’язаних з конфліктом на Сході України

 

Справа Бе-ченка

Заявник, пан Б., 1952 року народження. Народився в м. Луганськ.

Заявник з грудня 2008 року проживає в смт. Станиця Луганська.

З червня 2014 року в смт. Станиця Луганська ведуться бойові дії між урядовими Збройними силами та бойовиками так званої «ЛНР».

18 листопада 2014 року та 19 січня 2015 року в ході артилерійських обстрілів з боку бойовиків будинок Заявника було серйозно пошкоджено.

15 червня 2016 року Заявник подав заяву про вчинений злочин до Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області. Заяву слідчий зареєстрував та провів огляд місця події, допит потерпілого пана Б. і двох свідків – сусідів пана Б (кримінальне провадження №12016130570000482).

Пізніше слідчий усно повідомив Заявника про те, що кримінальне розслідування даного злочину (терористичний акт) належить до підслідності органів СБУ.

Заявник зрозумів це так, що він повинен повторно звернутись із заявою про вчинений злочин до УСБУ в Луганській області (м. Сєвєродонецьк), що він і зробив в липні 2016 року.

Про початок досудового розслідування за його заявою пана Б. в установлений законом строк повідомлено не було. Тому в серпні 2016 року він направив скаргу на бездіяльність слідчого до слідчого судді. Слідчий суддя скаргу задовольнив та своєю ухвалою від 29 серпня 2016 року зобов’язав слідчого розпочати розслідування за заявою пана Б. Слідчий УСБУ це виконав (кримінальне провадження №22016130000000207).

В жовтні 2016 року слідчий повідомив пана Б. про початок розслідування за його заявою, поданою в липні 2016 року (кримінальне провадження №12014130570000506).

Усі три кримінальні провадження були відкриті за фактами обстрілів домоволодіння Заявника і у всіх трьох він мав процесуальний статус потерпілого.

Тому пан Б. подав прокурору заяву про об’єднання матеріалів досудового розслідування, яка була останнім задоволена.

В жовтні 2016 року юрист ЦСЗ направив слідчому клопотання про проведення слідчих дій. Клопотання було задоволено та слідчим УСБУ були дані доручення про проведення слідчих дій.

В листопаді 2016 року юрист ЦСЗ направив слідчому клопотання про інформування про хід розслідування.

В жовні 2016 року Заявник отримав відповідь від слідчого СК РФ, у якій той повідомляв про запит до компетентних органів України про надання правової допомоги.

 

Справа Бо-цького

05.05. 2014 р. військовослужбовцю О.Б. усно було віддано наказ про відрядження на навчання. Даний наказ він попросив роз’яснити та відмовився його виконувати оскільки спочатку його повідомили, що він відбуває на ротацію в зону АТО, а не на навчання. За фактом відмови О. Б. виконати наказ було відкрито кримінальне провадження за злочин передбачений ч. 1 ст. 402 КК України. Між О.Б. та прокуратурою було укладено угоду про визнання винуватості.

О. Б. вважає себе невинним, оскільки мав проблеми з здоров’ям, а наказ є незаконним, тому він звернувся до адвоката за захистом в кримінальному провадженні. Угода про визнання винуватості була скасована в судовому порядку, а справа направлена на дорозслідування.

Військовослужбовець О.Б. також скаржився на розлади сну, постійну тривогу, психічну напругу через проведення антитерористичної операції на території сходу де проживають його батьки. За результатами медичного огляду в військовій частині йому було виписане направлення на обстеження та лікування до психіатричної клініки в м. Києві. В клініці О. Б. було відмовлено в обстежені та лікуванні через наказ начальника військової частини.

14 липня 2014 р. за поданою заявою про злочин було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 425 КК України щодо незаконного наказу яким було відкликано направлення на лікування та за фактом не надання медичної допомоги О. Б. в клініці. 04.09.2015 р. О. Б. був визнаний потерпілим в даному провадженні. 24.11.2014 р. Слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 425 КК України, оскільки не було встановлено ознак вчинення кримінального правопорушення. Дана постанова була оскаржена в судовому порядку оскільки на досудовому слідстві було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. Досудове розслідування відновлено та виконуються вказівки які були зазначенні в скарзі про скасування постанови. 25.05.2015 р. слідчим була повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження попри наявні докази для винесення підозри службовим особам, не було виконано всі вказівки суду при розслідуванні, в зв’язку з чим 27.05.2015 р. дана постанова була оскаржена до суду. Під час відновленого досудового розслідування слідчим було виконано слідчі дії ініційовані потерпілим. Після чого 16.09.2015 р. слідчим повторно винесена постанова про закриття провадження, дана постанова була оскаржена через відсутність належної правової оцінки законності відданого наказу та надісланого листа. Судом дана скарга була задоволена, а постанова від 16.09.2015 р. була скасована. Проте слідчий залишаючи без уваги вказівки слідчого судді 30.11.2015 р. виносить постанову про закриття провадження. Дана постанова оскаржена до суду. 08.02.2016 р. в задоволенні скарги відмовлено слідчим суддею. На дану ухвалу подано апеляційну скаргу. 21.03.2016 р. апеляційна скарга задоволена, ухвала 1-ї інстанції скасована, а справа направлена до прокуратури для проведення розслідування. 31.10.2016 р. справу закрито постановою слідчого через відсутність складу злочину.

Серед доказів винуватості О. Б. в невиконані наказу міститься витяг з журналу в якому навпроти прізвища О. Б. присутній підпис про ознайомлення з наказом, хоча даного підпису він не ставив. 04.11.2014 р. за заявою О. Б. було відкрите кримінальне провадження за фактом підробки документів службовими особами військової частини. По даному провадженні О. Б. було допитано в якості свідка, захисником подано клопотання про визнання потерпілим О. Б. та про проведення експертизи по належності підпису. 10.07.2015 р. до органу слідства направлено запит про стан провадження. Здійснюються заходи для встановлення стадії розслідування даного провадження.

На досудовому слідстві стороною обвинувачення неодноразово було підроблено офіційні документи, порушено право на захист через відмову захиснику у допуску до державної таємниці, слідчими були отримані медичні документи О. Б. без ухвали суду, розслідування проводилось особою в якої відсутні на те повноваження. 29.10.2014 р. за даними фактами були подані зави про злочин у внесенні відомостей по даних заявах до ЄРДР було відмовлено, на це рішення було подано скаргу до суду. 04.11.2014 судом було задоволено скаргу захисника, а 05.02.2015 р. за даними заявами було розпочато розслідування всі заяви були об’єднанні в одне провадження. 23.03.2015 р. О. Б. був допитаний як свідок, була подана заява по визнання останнього потерпілим, яка не була розглянута. 17.04.2015 р. була винесена постанова про закриття провадження попри наявні докази для винесення підозри в якій було допущено неповноту розслідування та порушено правила оцінки доказів при винесенні постанови. 17.04.2015 р. було подано скаргу до суду на постанову про закриття провадження. Судом скарга адвоката була задоволена постанова про закриття провадження скасована, триває досудове розслідування.

24.10.2014 р. обвинувальний акт щодо невиконання наказу командира О. Б. направлено до суд. Справу призначено до судового розгляду. В судовому розгляді частково дослідженні матеріали провадження, адвокатом заявлено клопотання про надання учасникам справи допуску до державної таємниці через необхідність дослідження наказів які містять державну таємницю. Дане клопотання судом було задоволено. Триває вирішення питання про допуск учасників процесу. Під час виконання клопотання про допуск захисника до державної таємниці воно було направлено не за належністю. Клопотання подано повторно. Судовий розгляд відкладено до вирішення питання про допуск до державної таємниці.

30.12.2015 р. повторно винесена постанова про закриття кримінального провадження.

10.01.2016 р. дана постанова оскаржена до слідчого судді, про те судовий розгляд так і не відбувся через скасування постанови про закриття прокурором та відновлення досудового розслідування.

15.12.2016 р. винесена постанова про закриття провадження. 27.12.2016 р. дана постанова оскаржена до слідчого судді триває розгляд.

08.02.2016 р. в задоволенні скарги відмовлено слідчим суддею. На дану ухвалу подано апеляційну скаргу. 21.03.2016 р. апеляційна скарга задоволена, ухвала 1-ї інстанції скасована, а справа направлена до прокуратури для проведення розслідування.

 

     Справа Г-ова

     Пан Г. (далі – заявник) є учасником добровольчого батальйону «Айдар», який був заснований після початку проведення антитерористичної операції на Сході України.

     1 липня 2014 року військові з добровольчого батальйону «Айдар» прийшли до квартири пана С., який, за інформацією, що надійшла, надавав допомогу сепаратистським групам. Під час їхнього візиту один з військових почав вимагати від пана С. надати їх мобільний телефон та ноутбук з ціллю перевірки наявності на них будь-яких матеріалів, які підтверджували його сепаратистську діяльність.

     2 липня 2014 заявник разом з іншими війковими був затриманий співробітниками міліції за підозрою у вчиненні розбою щодо пана С. У той же день заявник був затриманий у якості підозрюваного та звільнений з під варти.

     24 червня 2015 року заявник був затриманий співробітниками міліції Управління МВС у Харківській області, куди він прийшов подавати заяву про вбивство його дружини на території так званої «Луганської Народної Республіки".

     25 червня 2015 року заявника було взято під варту згідно постанови Печерського районного суду міста Києва, відповідно до якої він підозрювався у скоєнні розбою з обтяжуючими обставинами стосовно пана С., незважаючи на те, що потерпілий безпосередньо не вказував на заявника як на особу, яка вчинила розбійний напад.

     29 червня 2015 адвокат заявника подав скаргу на вищезазначену постанову Печерського суду до Апеляційного суду Києва.

     Фактичний розгляд апеляційної скарги відбувся лише 5 серпня 2015 року, тобто через один місяць і десять днів після взяття заявника під варту, що суперечить вимогам національного законодавства, згідно з яким такі апеляційні скарги повинні бути розглянуті протягом трьох днів після їхньої подачі.

     Затримка в розгляді скарги була викликана незаконними діями суду нижчої інстанції, який не вчасно не доставив матеріали справи в Апеляційний суд, а також в діями Апеляційного суду, який організував належним чином ні доставку заявника у судове засідання, ні проведення судового розгляду у режимі відеоконференції.

     У своїй постанові від 5 серпня 2015 року Апеляційний суд міста Києва прийняв рішення про заміну запобіжного заходу для заявника із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

     Однак, через затримку в інформуванні адміністрації Кіровоградського СІЗО, заявник був звільнений з під варти лише 7 серпня 2015 року.

26 жовтня 2015 року юрист Центру стратегічного судового захисту направила підготовлену скаргу до Європейського суду з прав людини на порушення права заявника на свободу та своєчасний перегляд законності тримання під вартою, закріплених у Статті 5 § 1, 5 § 3 Конвенції.

У вересні 2015 року справу направили для розгляду по суті до Троїцького районного суду Луганської області (далі – Троїцький суд), після чого справа була відкладена внаслідок хвороби одного із трьох суддів колегії.

1 жовтня 2015 року адвокат подав заяву про забезпечення заходів безпеки щодо неповнолітніх дітей Г., які залишились на території, підконтрольній бойовикам, і внаслідок обвинувачення їх батька за діяльність проти активістів сепаратистського руху під час участі у бойових діях на стороні української армії існувала загроза їх існуванню з боку бойовиків.

Буквально на наступний день Г. зателефонувала його дочка і повідомила, що до школи приходили якісь чоловіки та цікавилися нею, і те ж саме сталося у дитячому садку, де перебуває її брат, син Г. За таких обставин, коли стало очевидним, що із Троїцького суду відбувся виток інформації, що стосується застосування заходів безпеки, яка за законом не підлягає розголошенню.

За таких обставин, оскільки були підстави вважати, що розгляд справи в Троїцькому суді не може бути неупередженим, 3 жовтня 2015 року адвокат подав клопотання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) про направлення кримінального провадження на розгляд іншого суду.

7 жовтня 2015 року ВССУ відмовив у задоволенні клопотання про направлення справи до іншого суду.

25 листопада 2015, під час підготовчого судового засідання один із суддів судової колегії заявив самовідвід, оскільки він перебуває в приятельських стосунках з потерпілим. Цей відвід було задоволено судовою колегією, а розгляд справи відклали до формування нового складу суду.

Поки йшло провадження у справі, поліція затримала іншого обвинуваченого у справі – пана Л., після чого 01.12.2015 р. Троїцький суд об’єднав кримінальні провадження проти пана Г. та проти Л. в єдине провадження.

14 січня 2016 року Троїцький районний суд Луганської області задовольнив самовідвід іншого судді цього судової колегії цього суду, оскільки його дружина є хрещеною матір’ю дочки потерпілої у кримінальній справі, відтак, в нього може виникнути конфлікт інтересів при розгляді справи.

Після цього самовідводу судді в Троїцькому суді, у складі якого не має не залишилось нових суддів для розгляду справи, і суд направив подання разом з матеріалами кримінального провадження направили до апеляційного суду Луганської області для вирішення питання про підсудність справи. Одночасно з цим поданням адвокат Г. направив до апеляційного суду клопотання про направлення суду до одного із судів Харківської області, де мешкають більшість свідків по справі.

1 лютого апеляційний суд Луганської області відмовив у клопотанні звернутися із поданням до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ)

14 березня 2016 року адвокат ЦСЗ заявив клопотання про виклик для допиту до суду свідків захисту, яке суд задовольнив. Після цього адвокат заявив клопотання про направлення справи до ВССУ для вирішення питання про підсудність на тій підставі, що більшість свідків проживає в іншому регіоні України.

Троїцький районний суд задовольнив це клопотання і направив справу до ВССУ. З того часу питання про підсудність справи не вирішено.

В зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності в цілому по Україні великої кількості учасників антитерористичної операції Верховна Рада України прийняла закон про звільнення від кримінальної відповідальності учасників бойових дій, але під його дію підпадають лише особи, які не вчиняли особливо тяжкі злочини. Отже, подальша доля пана Г., як і майбутній перебіг його кримінального провадження є невизначеними.

 

Справа про вбивство працівників ДАІ

Г. громадянин України, який приймав активну участь у масових акціях протесту в лютому 2014 року та був керівником організації «Білий Молот».

2 березня 2014 року було вбито трьох співробітників ДАІ під час виконання ними службових обов’язків. В цьому вбивстві підозрюються два члени організації «Білий молот», згодом вони були затримані, однак до сьогодні їх вина не доведена і вони перебувають під домашнім арештом. Прокурор подав клопотання слідчому судді про затримання Г., слідчий суддя задовольнив це клопотання.

21 березня 2014 року Г затримали біля його будинку невідомі особи, одягнуті в цивільний одяг. Пізніше з’ясувалося, що ці особи були працівниками міліції. З метою отримання визнавальних показань від Г працівники міліції застосували проти нього фізичну силу, зокрема, вони били його кулаками та ногами по голові та тілу, спричинили розрив барабанної перетинки металевим дротом, а також вкручували в зуби металеві шурупи.

Наступного дня суд задовольнив клопотання прокурора про затримання Г. з метою приводу та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання посилаючись на відсутність доказів, які б вказували на те, що Г. був належним чином повідомлений про необхідність з’явитися до органів, що здійснювали досудове розслідування.

04 квітня адвокат ЦСЗ подав скаргу з приводу обрання Г. запобіжного заходу. Суд задовольнив його скаргу, і Г. звільнили з-під варти.

Після отримання 27.06.2014 року результатів експертиз, допитів свідків прокурор повідомив Г. про нову підозру в тому, що останній був підбурювачем викрадення вогнепальної зброї групою осіб за попередньою змовою з застосуванням насилля небезпечного для життя, носив та зберігав вогнепальну зброю без належного на те дозволу, втягнув неповнолітнього в злочину діяльність та приховував особливо тяжкий злочин.

01 липня 2014 року прокурор виділив в окреме кримінальне провадження стосовно Г. 07 липня 2014 р. слідчий виніс постанову про зупинення розслідування та оголошення Г. в розшук. Дана постанова скасована судом 15.08.2014 р. за скаргою сторони захисту

22.10.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до суду з клопотанням про затримання Г. з метою приводу та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В той же день в затримані Г. з метою приводу було відмовлено через відсутність доказів які б вказували про повідомлення Г. належним чином з’явитись до органів слідства. 28.10.2014 р. в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу до гр. Г. було відмовлено через його відсутність в судовому засіданні та відсутності доказів про повідомлення Г. у законний спосіб про судовий розгляд. Прокурор також намагався передати розслідування цієї справи до іншої районної прокуратури.

10 березня 2015 р. на особистому прийомі заступника генерального прокурора адвокат ЦЗС подав скаргу на незаконні дії зі сторони обвинувачення при розслідуванні справи. 10 квітня 2015 р. Генеральна прокуратура надала відповідь що в ході перевірки жодних порушень нею не виявлено.

13.04.2016 р. прокурор звернувся до Генеральної прокуратури з клопотанням про продовження строку досудового розслідування до 10-ти місяців. Захистом було надано заперечення на дане клопотання, оскільки 8-ми місячний термін розслідування встановлений постановою закінчився понад рік назад, а максимально можливий (12-ть місяців) вже порушено та слідство триває понад 6-ть місяців незаконно. Дане заперечення залишене без уваги, а строки розслідування незаконно продовжено до 19.04.2016 р.

10.05.2016 р. на постанову про продовження строку досудового розслідування подано скаргу генеральному прокурору, через її незаконність та перевищення прокурором наданих йому повноважень. 30.05.2016 р. отримано відповідь на скаргу за підписом генерального прокурора, згідно якої підстав для скасування постанови про продовження строку досудового розслідування не встановлено.

08.06.2016 р. Уповноваженому з прав людини направлено звернення про проведення досудового розслідування понад встановленні строки.

15.06.2016 р. заступником генерального прокурора винесено постанову про продовження строку досудового розслідування до 12 місяців.

02.09.2016 р. Уповноважений з прав людини повідомив про ненадання ГПУ відповіді на їх звернення. 27.10.2016 р. Омбудсменом надано відповідь прокуратури щодо порушення строків розслідування в якій йдеться що Г. оголошено в розшук, а строки досудового розслідування зупинено.

04.11.2016 р. направлено запит до поліції для отримання копії постанови про оголошення Г. в розшук та зупинення досудове розслідування. Відповідь не була отримана.

07.11.2016 р. Г. отримав повідомлення про те, що за Голосіївським відділом поліції в розшуку не перебуває.

Розслідування фактів жорстокого поводження при затриманні 21.03.2014 р.

Після затримання Г. поскаржився захиснику на застосування до нього сили яка проявилась в нанесенні йому ударів руками та ногами працівниками міліції по всьому тілу в тому числі голові, розриві барабанної перетинки у вушній раковині металевим дротом, вкручувані металевих шурупів в зуби, що призвело до їх пошкодження з метою підписати «явку з повинною».

31.03.2014 р. захисником були поданні відповідні заяви про злочин до міліції та прокуратури за фактом жорстокого поводження з Г. при його затриманні. 27.04.2014 року адвокат ЦСЗ направив подібну скаргу до Генеральної прокуратури України, однак остання відмовилася розслідувати справу.

25.12 2015 року адвокат ЦСЗ подав скаргу слідчому-судді про не внесення даних з приводу катування Г. до ЄДРДР. Однак ця скарга не була задоволена.

З 10.03.2015 року адвокат ЦСЗ неодноразово подав клопотання до суду через відмову введення інформації про випадок до ЄРДР.

09.04.2015 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом катування. Тим не менш, жодних дій для розслідування даного злочину з боку прокуратури не вчинялось.

Згідно відповіді на клопотання адвоката про хід досудового розслідування, справу було закрито.

25.03.2016 р. на постанову про закриття провадження подана скарга до суду через її передчасність та незаконність. 19.05.2016 р. призначено розгляд скарги, який не відбувся через надання для суду матеріалів справи прокуратурою. Судом відмовлено в задоволенні скарги на постанову, оскільки вона була скасована самостійно прокуратурою 27.07.2016 р.

Також, адвокат ЦСЗ направляв кілька запитів на отримання аудиозаписів судового засідання, під час якого Г. заявляв про катування. До сьогодні запитувана інформація не надана.

08.06.2016 р. Уповноваженому з прав людини направлено звернення про не розслідування факту катування Г. працівниками поліції. 27.10.2016 р. Омбудсменом надано відповідь прокуратури щодо скасування 03.10.2016 р. постанови про закриття провадження та відновлення досудового розслідування.

28.09.2016 р. до прокуратури м. Києва надіслано запит щодо здійснених процесуальних дій при розслідування катування Г. та щодо винесення постанови про закриття провадження. 20.10.2016 р. повторно направлено запит до прокуратури м. Києва та подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи 04.11.2016 р. отримано відповідь на запит згідно якої 27.07.2016 р. було скасовано постанову про закриття кримінального провадження, 29.08.2016 р. було знову закрито постановою слідчого, а 04.10.2016 р. дана постанова була скасована прокурором.

04.11.2016 р. адвокат подав клопотання про надання матеріалів провадження для ознайомлення. 17.11.2016 р. отримано відмову в ознайомленні з матеріалами провадження та постанову про закриття провадження від 31.10.2016 р. Дана постанова була оскаржена до суду 17.11.2016 р. Судовий розгляд триває.

 

Справа про жорстоке поводження з солдатами з боку військового командира

Д. - український військовослужбовець, який 24 лютого 2014 року був побитий командиром військової частини, де проходив службу. Після цього його примусово доставили до будівлі Київської міської державної адміністрації, яка розташована на Майдані Незалежності в Києві. Там він був жорстоко побитий протестувальниками, а потім, під погрозою вбивства його помістили в психіатричний заклад на 24 год.

Після цього він не міг повернутися до військової частини, щоб продовжити службу, оскільки існувала небезпека, що він знову може бути підданий тортурам. Саме тому він написав заяву про не можливість продовжувати службу. Однак керівництво військової служби відмовилося прийняти дану заяву. Крім того він звернувся до начальника військової служби з тим, що не має можливості продовжувати службу.

27 лютого 2014 року Д. подав заяву про кримінальне правопорушення за фактом його побиття і не законного тримання в психіатричному закладі. В той же день він пройшов судово-медичну експертизу і отримав експертний висновок з приводу отриманих травм.

28 лютого 2014 р. військова прокуратура внесла відомості за заявою Д. до ЄРЄР. Одночасно з цим, вона порушила кримінальну справу відносно Д., через факт припинення ним проходження військової служби. Після завершення розслідування, справу передали на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Оскільки обвинувальний акт був не коректним, слухання по справі довелось відкласти.

Адвокат написав декілька клопотань про отримання відео з камер спостереження контрольно-пропускного пункту, а також надання необхідних документів. Крім того, адвокат ЦСЗ направив запити до телеканалів «1+1» та «Інтер» про отримання відео, на яких Д. присутній у будівлі Київської міської державної адміністрації. Одночасно з цим, адвокат представляє інтереси Д. в якості потерпілого в кримінальному процесі.

29 квітня 2014 року військова прокуратура внесла відомості за фактом можливого застосування тортур, таких як нанесення порізів, опіки сигаретами та використання електрошокера невідомими особами до ЄРДР. Згодом провадження були об’єднані. Орган досудового розслідування виніс постанову про закриття кримінального провадження в частині побиття Д. посадовими особами військових частин через відсутність у діянні складу злочину. Крім того Д. не повідомили своєчасно про винесення цієї постанови.

15 вересня 2014 року адвокат ЦСЗ направив запит до військової частини. 26 вересня 2014 року у відповідь на цей запит отримав інформацію про машину, яку використовували для перевезення Д.

02 жовтня 2014 року Адвокатом ЦСЗ було направлено кілька запитів до командирів військової частини для отримання відеозаписів з камер, що знаходяться на КПП, а також для отримання необхідної документації. 14 жовтня 2014 року дане прохання залишилось без задоволення.

02 жовтня адвокат ЦСЗ направив клопотання на отримання постанови про закриття кримінального провадження. Однак цю інформацію йому не надали.

13 жовтня 2014 року Д. направив запит по справі про його побиття та 17 жовтня 2014 року отримав на нього відповідь.

05 листопада 2014 року адвокат ЦСЗ направив звернення, в якому запитував про причини не надання йому відповіді. Однак ніякої відповіді і жодних документів по справі він так і не отримав.

07 листопада 2014 року під час попереднього розгляду справи, суд, вивчивши обвинувальний акт та розглянувши клопотання адвоката повернув обвинувальний акт прокурору у зв’язку з його не відповідністю КПК. Прокурор, не погодившись з таким рішенням суду, 05 грудня 2014 р. подав на нього апеляційну скаргу

З цього приводу 25 грудня 2014 р. адвокату ЦСЗ довелося надавати в апеляційний суд письмові заперечення проти апеляції прокурора.

13 січня 2015 року, так і не отримавши відповіді на свій запит, адвокат ЦСЗ направив скаргу до Генеральної прокуратури України про не отримання документів.

19 лютого 2015 року адвокат ЦСЗ отримав постанову про закриття кримінального провадження. 27 лютого 2015 року він оскаржив цю постанову в суді. 23 березня апеляційний суд розглянувши скаргу прокурора відмовив в її задоволенні. Не дивлячись на це, прокурор майже не змінивши обвинувальний акт ще раз надіслав його до суду, чим порушив норми діючого законодавства.

14 серпня 2015 року суд відмовив у скасуванні постанови. 19 серпня 2015 року адвокат ЦСЗ направив апеляційну скаргу на дане рішення суду. 3 вересня 2015 року апеляційний суд скасував постанову про закриття кримінального провадження і направив його в поліцію на дорозслідування.

12 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення Д. судово-медичної експертизи, однак 26 листопада 2015 року він отримав відповідь с Бюро судово-медичної експертизи про неможливість проведення такої експертизи через не надання слідчим медичної документації Д.

13 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про поновлення розслідування за фактом застосування тортур до Д., однак розслідування не проводилося. Прокуратура надалі відповідь про те, що дане розслідування не проводиться більше двох місяців.

18 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення розслідування за фактом застосування до Д. тортур. 4 грудня 2015 року поліція надала відповідь, в якій вказувалося що не існує відповідного кримінального провадження.

15 та 25 грудня адвокат ЦСЗ направив запит про допит необхідних свідків.

11 січня 2016 року адвокат ЦСЗ направив скаргу на бездіяльність органів досудового розслідування до Генеральної прокуратури України. Відповідь на цю скаргу до цього часу не надана. 05.08.2016 р. повідомлено, що за результатами розгляду скарги сплановано проведення додаткових слідчих дій, в тому числі про якій йшлось в скарзі та зобов’язано внести зміни до групи слідчих для активізації розслідування. Дані вказівки виконані не були в зв’язку з чим в листопаді 2016 р. повторно подана скарга на бездіяльність слідчих.

24.03.2016 р. проведено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень Д., згідно якої вони відносяться до легких тілесних ушкоджень.

15.09.2016 р. проведено огляд транспортного засобу яким примусово транспортували Д. з військової частини.

В кримінальному процесі за скаргою на незаконні дії військових командирів, події можна описати наступним чином.

Після того, як до Д. були застосовані тортури, він подав скаргу про вчинення злочину відносно нього до прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до вищого військового керівництва. Від не міг повернутися до військової частини для продовження служби через небезпеку бути підданим жорстокому поводженню знову. З цієї причини він написав заяву про неможливість подальшого проходження служби. Керівництво військової частини не зареєструвало його заяву.

27 березня 2014 року Д. намагався продовжити свою службу. Він прибув до військової частини зі своєю сестрою та її донькою, однак ні її, ні її маленьку дитину не пустили на територію військової частини, і більше того – затримали. Д. в той же час звернувся до поліції, і тільки за допомогою працівників поліції його сестра та її дочка були звільнені. Потім Д. знову намагався продовжити проходження служби, але не міг це зробити через розпорядження вищестоячого командира.

01 липня 2014 року Д. було повідомлено про підозру через його відсутність на службі протягом місяця без поважних причин.

07 листопада 2014 року під час попереднього судового засідання, суд розглянув обвинувальний акт, і через його не відповідність КПК України повернув його прокурору. Прокурор не погоджуючись з таким рішенням суду направив апеляційну скаргу 05 грудня 2014 року. 25 грудня 2014 року адвокат ЦСЗ надав до апеляційного суду письмові заперечення проти скарги прокурора.

23 березня 2015 року апеляційний суд не задовольнив скаргу прокурора. Прокурор знову подав до суду обвинувальний акт, який не відповідає нормам діючого КПК України, практично не змінивши його.

14 серпня 2015 року суд відмовив у скасуванні постанови. 19 серпня 2015 року адвокат ЦСЗ направив апеляційну скаргу на дане рішення суду. 3 вересня 2015 року апеляційний суд скасував постанову про закриття кримінального провадження і направив його в поліцію на дорозслідування.

12 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення Д. судово-медичної експертизи, однак 26 листопада 2015 року він отримав відповідь с Бюро судово-медичної експертизи про неможливість проведення такої експертизи через не надання слідчим медичної документації Д.

13 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про поновлення розслідування за фактом застосування тортур до Д., однак розслідування не проводилося. Прокуратура надалі відповідь про те, що дане розслідування не проводиться більше двох місяців.

18 листопада 2015 року адвокат ЦСЗ направив запит про проведення розслідування за фактом застосування до Д. тортур. 4 грудня 2015 року поліція надала відповідь, в якій вказувалося що не існує відповідного кримінального провадження.

23 грудня 2015 року під час попереднього судового засідання суддя повернув обвинувальний акт прокурору для його доопрацювання.

11 січня 2016 року адвокат ЦСЗ направив скаргу на бездіяльність органів досудового розслідування до Генеральної прокуратури України. Відповідь на цю скаргу до цього часу не надана.

16 березня 2016 року Апеляційний суд розглянув скаргу прокурора. Рішення суду першої інстанції скасовано і направлено на новий розгляд. Триває судовий розгляд.

 

Справа К-ленко

Заявник, пані К. 1969 року народження, громадянка України.

З 1998 по 2015 рік Заявник разом з чоловіком, двома синами, невісткою та онуком проживала у великому приватному будинку в м. Дебальцеве Донецької області.

Взимку 2015 року Заявник разом із родиною змушена були переїхати до м. Харків у зв’язку з початком активних бойових дій в районі її місця проживання та захопленням м. Дебальцеве бойовиками так званої «ЛНР». У лютому 2015 року будинок Заявника у м. Дебальцеве було повністю знищено прямим попаданням снаряду в ході бойових дій. Разом з будинком було знищено все майно, що належало родині Заявника.

12 листопада 2015 року Заявник подавала письмове звернення з питання отримання компенсації за зруйнований в ході бойових дій будинок до Донецької обласної державної адміністрації.

20 листопада 2015 року Заявник отримала відповідь, у якій було зазначено, що облдержадміністрація не наділена повноваженнями з проведення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в ході проведення Антитерористичної операції.

Заявник подала заяви про вчинений злочин (руйнування її будинку) до Генеральної прокуратури України та Слідчого комітету Російської Федерації.

18 березня 2016 року слідчий СК РФ направив Заявникові повідомлення про те, що її заява була прийнята та до компетентних органів України було підготовлено запит з метою уточнення вказаних в останній відомостей.

16 квітня 2016 року Заявника повідомили, що за її заявою інформацію було внесено до ЄРДР, а розслідування ведеться слідчим Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

3 серпня 2016 року юрист ЦСЗ направив клопотання про ознайомлення з ходом розслідування до СК РФ.

У листопаді 2016 року слідчий СК РФ надав відповідь, у якій повторно повідомляв про підготовлений запит про правову допомогу до компетентних органів України.

11 жовтня 2016 року юрист ЦСЗ направив клопотання про ознайомлення з ходом розслідування слідчому Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

 

Справа щодо ДТП військових автомобілів

Мобілізований лейтенант національнї гвардії України П підозрюється у тому, що з його вини було спричинено автомобільну катастрофу у якій загинуло 13 осіб, 5 осіб отримали тяжкі тілесні ушкодження, 9 осіб — середньої тяжкості тілесні ушкодження, 6 осіб — легкі тілесні ушкодження та знищено військове майно та боєприпаси що спричинило загибель людей.

05.01.15 р. у бік м. Артемівськ рухалися у складі військової колони: автомобіль “Мерседес-Бенц”, під керуванням П, автобус “Атаман”, автомобіль КамАЗ. У цей же час на зустріч зазначеним транспортним засобам (у напрямку м.Слов’янськ) рухався військовий автомобіль КрАЗ завантежений боєприпасами. Дорога була обмежена сніговими відвалами з обох боків. Під час зустрічного роз’їзду сталося зіткнення автомобіля КрАЗ та автомобіля “Мерседес”, після чого автомобіль КрАЗ продовжив рух і зіштовхнувся із автобусом “Атаман”, водій автоомобіля КамАЗ, під час спроби уникнути зіткнення, виїхав на смугу зустрічного руху, але та зіштовхнувся із автомобілем КрАЗ.

14.10.2015 року до підозрюваного П було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Одною із головних підстав обрання до П запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою був той факт, що він перебував у розшуку з квітня 2014 року за крадіжку.

Адвокатом була підготовлена скарга, щодо передчасності та неправомірності оголошення П у розшук щодо корисливого злочину та подано до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

03.12.15 слідчий суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скасував постанову про оголошення у розшук П у зв’язку із вчинення крадіжки через передчасність та незаконність.

Адвокатом було підготовлено клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м’який, проте 09.12.2015 р. суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання адвоката.

21.12.2015 року апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції щодо відмови зміни обрання запобіжного заходу до П на більш м’який ніж тримання під вартою було задоволено, до П застосовано запобіжний захід у вигляді застави яка була внесена, а П був звільнений з під варти.

В січні 2016 року завершено досудове розслідування.

Справа за обвинуваченням П. та інших направлена до суду. Триває судовий розгляд.

 

Справа сепаратиста що утримувався в «таємній» тюрмі СБУ

7 травня 2015 року за невідомих обставин зник син заявника. Зі слів очевидців, сина жінки бачили посеред вулиці, коли його затримували нібито співробітники Служби безпеки України. Однак матері не було відомо причини такого затримання, де знаходиться її син, в якому стані, жодного зв’язку з ним не було.

Заявник звернулась по правову допомогу до адвоката ЦСЗ. Адвокат допоміг їй скласти письмові звернення до Управління СБУ в Харківській області, Уповноваженого ВР з прав людини, двом народним депутатам.

Лише після численних звернень було встановлено, що син Заявника без будь-яких документів щодо затримання та взяття під варту, утримувався у харківській «таємній» тюрмі СБУ майже рік.

Адвокат ЦСЗ склав скаргу слідчому судді в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України (щодо незаконного утримання під вартою).

Як виявилось, сина жінки обвинувачували в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України (вступив до лав так званої «ДНР»). Згідно даних слідства, син Заявника був заступником начальника оперативної частини одного з батальйонів т.зв. «ДНР». До його обов’язків входило складення заявок на запасні частини до військової техніки, технічні рідини та інші матеріально-технічні речі.

10 грудня 2015 року між сторонами кримінального провадження було укладено угоду про визнання обвинувачення, яку 16 січня 2016 року було затверджено вироком суду.

 

Кримінальне переслідування героя війни

Заявник – офіцер Військової служби правопорядку Збройних сил України. Будучи солдатом, він брав участь у багатьох боях антитерористичної операції включаючи битву за Іловайськ, в ході якої він вивів своїх бійців з-під обстрілів, чим врятував багато життів. Сам заявник був поранений, став інвалідом. Зараз заявник страждає на декілька серйозних захворювань, які суттєво погіршують стан його здоров’я.

Відповідно до посадової інструкції заявника, до його прямих обов’язків належить гарантування порядку та військової дисципліни у військовому підрозділі А2331.

29 червня 2014 року під час його військової служби на блокпосту №6, який розташований біля села Новоастрахань Луганської області, заявник зупинив автомобіль, яким керував пан К. Останній мав ознаки алкогольного сп’яніння. Крім того, в автомобілі були знайдені українські військові карти. Пана К. було затримано за підозрою в участі в терористичній діяльності. В ході затримання пану К. було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Заявнику було пред’явлено обвинувачення у перевищенні влади та службових повноважень.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії судового розгляду. Медична допомога, яка надається заявнику в СІЗО, є неадекватною його захворюванням. Юрист ЦСЗ поскаржився на це до офісу Уповноваженого з прав людини. Враховуючи важкі захворювання заявника, його утримання в СІЗО може розглядатись як жорстоке поводження. Юрист ЦСЗ подав клопотання щодо переведення заявника в інше СІЗО або цивільну лікарню.

Адвокат ЦСЗ також подав клопотання до Вищого спеціалізованого суду України щодо зміни підсудності справи, беручи до уваги той факт, що більшість свідків постійно проживає в західних областях України та їм важко прибувати на судові слухання до Луганської області. В задоволенні клопотання було відмовлено.

Адвокат ЦСЗ подав клопотання до суду про допит нових свідків. Клопотання було задоволене.

 

Справа П-ва

         Пан. П-ов, 1971 р. народження, був мобілізований з м.Первомайськ Харківської області до ЗСУ та після проходження початкової підготовки був направлений до військової частини для проходження служби та по прибуття до якої написав рапорт про призначення його на посаду тимчасово виконуючого обов’язки  командира взводу зв’язку батареї управління радіолокаційної розвідки зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

     Після одержання цієї посади, П.  05.09.2015р  було відряджено до звідного стрілецького взводу який розташовувався у с.Вільхуватка Велико-Бурлуцького району.         07.09.2015р  після отримання  в усній формі наказу  від капітана  пана Г. про звірку номерів зброї особистого складу взводу,котрий був розташований біля с.Вільхуватка, почав його виконувати та проводив цю перевірку на вулиці, при цьому відмовився проводити перевірку у Земляченко, який  рухався та розмовляв як п’яний .     08.09.15 р., коли П.  сидів у наметі для відпочинку на ліжку, в якій також відпочивали інші бійці,  до нього підійшов Земляченко з автоматом до якого був пристебнутий магазин, при цьому , про те, що магазин споряджений патронами він не попередив та П. взагалі не мог навіть подумати, що можливо заходити в приміщення, яке пристосовано для відпочинку бійців .             Після звірки номеру автомата на кришці та зняття магазин,зняв автомат з запобіжника,зняв кришку,пружину,відвів затворну раму та дістав затвор. Звірив номер на затворі автомата.Зібрав автомат . Магазин до автомату не пристібував. Коли опустив автомат стволом до низу пролунав постріл та пролунав взрив .   Прокурором, після одержання клопотань про витребування відповідних документів та здійснення процесуальних дій були відправлені відповіді не за адресою адвоката , вказану в цих клопотаннях та адвокатському ордері, а за адресою адвоката, вказану в профайлі адвоката  на сайті Єдиного Реєстру адвокатів України та якою є місто Київ, а свідки , яких прохали допитати, були допитані по телефону.    Після подання скарги до суду про зобов’язання прокурора здійснити допити  та інші процесуальні дії судом не  було цю скаргу прийнято до розгляду , а в суді апеляційної інстанції скаргу на ухвалу суду не було задоволено, в зв’язку з тим, що апеляцією цю скаргу не було розглянуто в строк. передбачений законодавством та залишено без задоволення на підставі того, що прокурором було передано до суду  обвинувальний акт     Також, командиром частини не було надано відповіді на жодний адвокатський запит про надання документів та інформації.     Обвинувальний акт відносно П., незважаючи на погрози прокурора навішати ще статті за невизнання своєї провини було відправлено до суду за ч.1 ст.414 КК України

26 квітня 2016 року адвокат подав заяву про витребування документів щодо допиту свідків.

28 квітня 2016 року адвокат також подав клопотання про витребування медичної документації та проведення одночасного допиту потерпілого та обвинуваченого.

29 квітня 2016 року суд обрав П. запобіж.ний захід у вигляді особистого зобов’язання.

30 квітня 2016 року адвокат подав клопотання про забезпечення його документами.

5 травня 2016 П був повторно допитаний

28 травня 2016 року адвокат звернувся до суду із клопотанням про допит П.

     04.05.2016 р. складено апеляційну скаргу на рішення суду про запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та місцем перебування в м.Чугуєв з метою зміни його частков та виключення перебування тільки в м.Чугуєві, щоби дозволити П. перебувати в зоні АТО.

   05.05.2016 р.  участь в слідчій дії- допиті підозрюваного та ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст.221 КПК України

    25.05.2016 р. складено адвокатський запит про надання документів та інформації

   28.05.2016 р. складено скаргу до суду в порядку ст.303 КПК України про зобов’язання прокурора здійснити певні процесуальні дії та допитати в присутності адвоката певних осіб

1 червня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні клопотання. П. оскаржив відмову.

01.06.2016 р. складено апеляційну скаргу про скасування ухвали слідчого судді  Дзержинського  районного суду  м. Харькова Федосенко В.В.  begin_of_the_skype_highlighting від  01.06.2016 р. . якою відмовлено у відкритті провадження по скарзі.

   

Справа Я-вої

Заявник, пані Я. 1977 року народження, громадянка України.

З червня 2014 року в смт. Станиця Луганська ведуться бойові дії між урядовими Збройними силами та бойовиками так званої «ЛНР».

З 2014 року заявник разом з чоловіком проживає на території Російської Федерації.

2 серпня 2014 року в результаті прямого влучання снаряду будинок Заявника було повністю знищено разом з усіма речами та меблями, що знаходились в ньому.

18 серпня 2014 року в результаті чергового обстрілу батько пані Я. був поранений уламком снаряду. Від поранення він помер на місці.

30 червня 2015 року в результаті обстрілу було знищено належні батькові Заявника гараж та автомобіль, який знаходився в ньому.

В серпні 2016 року Заявник подала заяви до УСБУ та СК РФ за фактами вищевказаних обстрілів.

Про початок досудового розслідування за її заявою пані Я. в установлений законом строк повідомлено не було. Тому вона направила скаргу на бездіяльність слідчого до слідчого судді. Слідчий суддя скаргу задовольнив та своєю ухвалою зобов’язав слідчого розпочати розслідування за заявою пані Я. Слідчий УСБУ це виконав (кримінальне провадження №22016130000000266).

В жовтні 2016 року слідчий повідомив пані Я. про початок розслідування за її заявою, поданою в серпні 2016 року (кримінальне провадження №12014130570000506).

Обидва досудові розслідування були відкриті за фактами тих самих обстрілів майна, належного родині Заявника та вбивства її батька.

Тому пані Я. подала прокурору заяву про об’єднання матеріалів досудового розслідування.

10 листопада 2016 року юрист ЦСЗ направив слідчому клопотання про проведення слідчих дій. Клопотання було задоволено та слідчим УСБУ були дані доручення про проведення слідчих дій.

17 листопада 2016 року прокурор відмовив у розгляді вищевказаної заяви пані Я. з огляду на те, що вона не має статусу потерпілої та, відповідно, не може подавати відповідні заяви та клопотання.

В листопаді 2016 року Заявник отримала відповідь від слідчого СК РФ, у якій той повідомляв про запит до компетентних органів України про надання правової допомоги.

 

4.3. 7 справ потеріплих в Києві під час Реовлюції гідності, включно з 7 героями «Небесної сотні»

 

Справа Ч. та Л.

19 лютого 2015 року після 01.00 год. П. Ч. та Л. разом з іншими мітингувальниками йшли по вулиці Великій Житомирській в сторону перехрестя вул. В. Житомирської та вул. Володимирської в м. Києві. Біля кіоску «Преса» Пан Ч. отримав вогнепальне поранення в праву ногу, мітингувальники, які були з ним також отримали поранення. Тітушки підбігли до пана Ч. та інших мітингувальників і почали їх бити, в результаті чого пан Ч. отримав перелам лівої руки, рвані рани на правій руці. Таким чином, пан Ч. отримав тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження. Ці події відбувались під час мирних акцій протесту, які проходили в м. Києві (Революція Гідності).

Слідством встановлено, що пан С. К., пан О. Г. та пан Г. П. вчинили дані злочини, їм інкримінуються ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування завершено і на даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва. Обвинуваченими заявлено клопотання про розгляд справи судом присяжних. На даний час обираються присяжні. На стадії досудового розслідування потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Адвокат ЦСЗ вступила в справу в листопаді 2015 року, ознайомилась із матеріалами кримінального провадження в Генеральній прокуратурі. В засіданні 07.12.2015 року вирішувалось питання продовження строків тримання під вартою пана С. К., пана О. Г. строк продовжено до 06 лютого 2015 року. Пана Г. П. домашньому арешті. В цьому ж засіданні повідомлено судом, що Державною судовою адміністрацією України не надано суду список додаткових присяжних, тому засідання відкладено на 11.01.2016 року.

В засіданні 11.01.2016 року судом повідомлено, що список додаткових присяжних надійшов, проте не внесений він в автоматизований розподіл, тому засідання відкладено на 03.02.2016.

Адвокат подав заяву про збільшення позовних вимог цивільного позову, зокрема, до вимоги про відшкодування моральної шкоди додана вимога про відшкодування майнової шкоди (витрати на лікування).

За цей час відбулося чотирнадцять судових засідань.

За цей час двічі продовжували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою С.К. і О.Г., вони перебувають під вартою станом на сьогодні.

5 липня 2016 року судове засідання було відкладено.

19 липня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час судових засідань 28 вересня, 5 та 12 жовтня 2016 року прокурор долучив матеріали кримінального провадження.

12 жовтня 2016 року обвинуваченим продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 та 29 грудня 2016 року судові засідання були відкладені.

Наступне засідання призначене на 3 лютого 2017 року.

 

Справа Олега Капіноса

18.02.2014 приблизно о 22.45 год. з вул. Інститутської до відділення реанімації КМКЛШМД по вул. Братиславській, 3 в м. Києві, було доставлено пана О. К. з діагнозом: тяжка відкрита ЧМТ, забій головного мозку, фрагментарно вдавлений перелом лобової кістки, забійна рана м’яких тканин в області лоба, забій правої та лівої легені. 19.02.2014 року приблизно о 09.37 хв. вищевказаний громадянин, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, помер. 20.02.2014 Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, кримінальне провадження, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному ЄРДР.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, слідство проводить слідчі (розшукові) дії.

Потерпілий (брат вбитого) уклав з адвокатом Д. 20.06.2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокат 26.06.2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26.06.2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 26.06.2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом в порядку ст. 93 КПК України здійснюється збирання доказів (допит свідків, пошук відео з місця події), так як на даний момент не встановлено слідством місця вбивства, особу (осіб), які вчинили злочин.

Адвокатом 15.07.14 подано клопотання про ініціювання витребування від МВС України інформації та документів щодо розміщення підрозділів МВС України на Майдані Незалежності 18.02.2014, а також щодо їх зброї та осіб, які прийняли такі накази. Слідство повідомило, що клопотання не задоволено, так як слідство вже витребувало таку інформацію, МВС України надало формальну інформацію.

Адвокатом 28.07.2014 подано клопотання щодо відкриття для ознайомлення як представнику потерпілого додаткових матеріалів кримінального провадження до закінчення досудового розслідування. Слідство частково задовольнило клопотання.

Адвокат 20.08.2014 ознайомилась із матеріалами досудового провадження. Слідством не встановлено підозрюваних по цій справі.

Адвокат було знайдено двох свідків, які є на даний момент потерпілими в інших кримінальних провадженнях, які розслідує ГПУ щодо подій 18.02.2014 року на Майдані Незалежності в м. Києві (масових розстрілах людей). Зазначені потерпілі отримали поранення 18.02.2014 року неподалік того ймовірного місця на Майдані Незалежності (ввечері), де і було поранено пана О. К. Адвокат в своєму офісі опитала цих осіб щодо тих подій, а також пред’являла цим особам фотографію пана О. К. Проте, ці свідки не знають пана О. К. Крім того, ці свідки надали адвокату відео із Інтернету, де відображені події того вечора, а також повідомили про загальну картину подій ввечері 18.02.2014 року при масовому розстрілі людей на Майдані Незалежності.

Адвокат подала зазначену інформацію та відео слідству. А слідство допитало цих осіб додатково, як потерпілих.

На запит адвоката слідство повідомило, що за останній місяць допитані працівники «Беркуту». Слідство надасть адвокату для ознайомлення нові матеріали (протоколи допитів свідків) в період із 22.10.2014 по 24.10.2014.

Слідством зібрано докази, що вказують на те, що до вбивства пана О. К. причетний О. Щ. (екс-начальник СБУ м. Києва), якому пред’явлено підозру у вчиненні таких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340; ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України. В результаті злочинної діяльності О. Щ. було вбито мітингувальників, працівників міліції, нанесено тяжких тілесних ушкоджень працівникам міліції.

Станом на сьогоднішній день відкрито матеріали кримінального провадження (104 томи) для ознайомлення учасникам процесу в порядку ст. 290 КПК України, строк ознайомлення судом було обмежено до 12 лютого 2016 року.

Обвинувальний акт було передано до Шевченківського районного суду м. Києва, в якому захист обвинуваченого заявляв клопотання про закриття кримінального провадження щодо ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011).

Шевченківський районний суд м. Києва провів підготовче засідання, в якому захистом подалось клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, дане клопотання судом задоволено і повернуто прокурору обвинувальний акт.

Прокурор ГПУ подав апеляцію на дану ухвалу суду, яку Апеляційний суд м. Києва задовольнив частково, все одно повернувши обвинувальний акт прокурору,.

За цей період два рази продовжувався строк тримання під вартою.

25 лютого, 27 березня, 21 квітня та 14 червня 2016 року відбулися судові засідання.

Виправлений обвинувальний акт передано до Шевченківського районного суду м. Києва.

9 серпня 2016 року захист знову подав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Це клопотання було задоволено. Прокурор подав апеляцію на ухвалу про повернення обвинувального акту. 4 жовтня 2016 року Апеляційний суд м. Києва задоволив апеляцію. Справа знову повернулась до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду по суті в іншому складі суду.

28 листопада 2016 відбулось підготовче судове засідання. Захисник О.Щ. подав клопотання про закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень). У задоволенні даного клопотання йому було відмовлено.

Один із суддів колегії заявив собі самовідвід, який був задоволений. Кримінальне провадження було відправлено на автоматизований розподіл для визначення третього судді. Такий суддя не був обраний. Тому голова суду подав подання до Апеляційного суду м. Києва про визначення підсудності за іншим судом з підстав відсутності в Шевченківському райсуді судді, який має доступ до державної таємниці. 20 грудня 2016 року Апеляційний суд м. Києва визначив підсудність за Шевченківським районним судом м. Києва.

29 грудня 2016 року відбулось судове засідання, в якому було продовжено запобіжний захід обвинуваченому.

 

Справа В’ячеслава Веремія

19 лютого 2012 приблизно о 04.30 год. у відділенні полі травми Київської КМКЛШМД по вул. Братиславській, 3 в м. Києві помер пан Веремій який був доставлений до лікаря з вул. Велика Житомирська, 8 в м. Києві з діагнозом: ЗЧМТ, забійна рана голови, вогнепальне поранення грудної стінки зліва. 19 лютого 2014 Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києва внесено до ЄРДР відомості про матеріали досудового розслідування, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України.

Згодом матеріали кримінального провадження було передано до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з метою проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні,. Пізніше ця справа щодо вбивства Веремія. виділена в інше кримінальне провадження.

У кримінальному провадженні проведена судово-медична експертиза, встановлено осіб підозрюваних, зокрема, одного з підозрюваних оголошено в розшук, а іншого підозрюваного знайдено та затримано, йому було пред’явлено підозру за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України та взято під варту.

Проте, 24 червня 2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) та пред’явлено підозру за новою кваліфікацією. В справі проводились слідчі (розшукові) дії.

Потерпіла пані К. В. (мама вбитого) уклала з адвокатом ЦСЗ 23 червня 2014 року договір про надання адвокатської допомоги.

Адвокатом 24 червня 2014 подано клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, 26 червня 2014 слідство надало адвокату матеріали для ознайомлення. Адвокатом 24 червня 2014 подано клопотання про участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Адвокатом підготовлено та подано 01 липня 2014 слідчому судді Печерського районного суду м. Києва скаргу на постанову прокурора від 24 квітня 2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, у зв’язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення. Підозрюваному К. 23 червня 2014 повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) щодо пана В. В.

Підготовлено лист на ім’я Генерального прокурора України щодо перекваліфікації та зміни запобіжного заходу щодо підозрюваного з проханням втрутитися в досудове розслідування цього кримінального провадження.

Адвокатом роз’яснено та надано усну консультацію потерпілій К.В. щодо призначення та випали пенсій по втраті годувальника.

Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 17 липня 2014 задовольнив скаргу адвоката і скасував постанову прокурора від 24 квітня 2014 про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного К., що було попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України.

Генеральна прокуратура продовжила досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно підозрюваного К. за п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, були допитані додатково свідки і потерпілі.

 Проте, після цього 01 серпня 2014 прокурор Генеральної прокуратури України прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження щодо цього підозрюваного із попередньою кваліфікацією (п.п. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1. 7, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України), і відповідно знову було зроблено перекваліфікацію на ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство). Постанова не оскаржувалась, так як потерпіла відмовилась її оскаржувати.

06 серпня 2014 слідство відкрило матеріали кримінального провадження відносно К. за ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство) для ознайомлення згідно ст. 290 КПК України. Адвокат ознайомилась із матеріалами.

Щодо інших підозрюваних, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста Веремія, Генеральна прокуратура України продовжує досудове розслідування, осіб встановлено, їх оголошено в розшук.

Підозрюваний К. та інші особи, які брали участь в нападі (в тому числі і вбивстві) на журналіста В. В., є так званими «тітушками», які були тісно зв’язані із злочинною владою та правоохоронними органами та були задіяні ними з метою чинити опір мирним мітингувальникам (ці факти встановлено слідством).

22 серпня 2014 – в підготовчому засіданні в Шевченківському районному суді м. Києва, було змінено запобіжний захід підсудному з домашнього арешту на особисте зобов’язання; прийнято ухвалу про закритий розгляд справи, так як до підозрюваного вжиті заходи охорони; суд також ухвалив перейти до розгляду справи по суті.

Адвокатом підготовлено і подано скаргу на дії прокурора до ГПУ про зміну прокурора. Підготовлено заяву про відвід прокурора, клопотання про витребування документів і відеозаписів із ГПУ.

01 вересня 2014 – судове засідання в Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із ознайомленням іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

24 вересня 2014 - судове засідання Шевченківського районного суду м. Києва відкладено у зв’язку із продовженням ознайомленням іншим адвокатом матеріалами справи, який вступив в процес на цій стадії.

Генеральною прокуратурою України на підставі скарги адвоката Дейнеки було змінено прокурора для підтримання державного обвинувачення в суді.

15 жовтня 2014 – розпочато судовий розгляд в Шевченківському районному суді м. Києва: встановлено порядок дослідження доказів, оголошено обвинувальний акт, допитано підозрюваного.

За період з 01 липня 2015 року по 30 грудня 2015 року судові засідання фактично не відбулись по різним причинам: хвороба, відрядження судді, зайнятість прокурора в іншому судовому засіданні, зайнятість захисника обвинуваченого в іншому судовому засіданні; так як обвинувачений був затриманий і взятий під варту по іншому кримінальному провадженню не пов’язаному із справами Майдану.

Представником потерпілої було подано 08 грудня 2015 прокурору ГПУ клопотання про виконання процесуальних дій, в якому просила прокурора звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення за ст. 340 КК України в одному провадженні з первісним обвинуваченням за ч. 4 ст. 296 КК України щодо обвинуваченого К. Прокурор листом від 16 грудня 2015 року повідомив, що дане клопотання задоволено, що під час судового слідства ним буде вжито заходів щодо висунення додаткового обвинувачення К. за ст. 340 КК України.

21 січня та 26 лютого 2016 року судови засідання було відкладено.

17 березня 2016 року під час судового засідання допитано легендованого свідка.

6 квітня 2016 року під час судового засідання допитано свідка.

15 квітня 2016 року судове засідання відкладено.

2 червня 2016 року протягом судового засідання допитано двох свідків.

Обвинувачений в судові засідання з’являється без охорони. Представником потерпілої зроблена заява про прибуття обвинуваченого в судове засідання без охорони. Судове засідання відкладено через застосування заходів безпеки (особиста охорона) до обвинуваченого та легендованих свідків.

16 червня, 26 липня, 18 та 25 жовтня, 3 листопада, 13 та 22 грудня 2016 року судові засідання були відкладені з різних причин.

16 серпня 2016 року одного з обвинувачених взято під варту в іншому кримінальному провадженні.

23 грудня 2016 року апеляційний суд змінив йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. З різних причин цього обвинуваченого конвой не доставляв у судові засідання.

Суд за клопотанням прокурора направив запит про причини недоставляння цього обвинуваченого у судові засідання. Оскільки відповідь так і не отримали, 22 грудня 2016 року такий запит було напрвлено повторно.

Наступне засідання призначено на 19 січня 2017 року.

 

Справа Ігоря Ксстенка, Леоніда Полянського та Владислава Зубенка

Це справа по обвинуваченню працівників беркуту Зінченка С.П., Аброськіна П.  у вбивстві 20.02.2014 року десятків протестувальників, учасників мирних мітингів на вул. Інститутській в м. Києві.

По завершенні досудового розслідуванняпочавсясудовий розгляд справи судом присяжних, зокрема, допитуються потерпілі.

У березні 2016 року до справи по обвинуваченню працівників «Беркут» З. та А., яка вже знаходилась на розгляді Святошинського районного суду м. Києва (суд присяжних) було скеровано обвинувальний акт щодо пана Т., пана М., пана Я. у вчиненні ними злочинів, передбачених ст.ст. 115, 258, 262, 263, 340, 365 КК України для спільного розгляду в одному провадженні, у зв’язку із чим були об’єднані два кримінальних провадження і розгляд справи в суді розпочатий заново. У об’єднаній справі розглядається вбивство 48 вбитих та 80 поранених протестувальників.

Судові засідання відбуваються кожного тижня у вівторок, четвер. Всі п’ятеро обвинувачених знаходяться під вартою, строк тримання під вартою продовжено.

В березні 2016 представником потерпілої Полянської Людмили Георгіівни (мама вбитого) було подано до суду цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, який судом прийнятий до провадження. По інших потерпілих Зубенко та Костенко цивільні позови були подані раніше.

На судових засіданнях досліджуються письмові докази, висновки судово-медичних експертиз, аудіозаписи телефонних розмов обвинувачених, відеозаписи та допитуються потерпілі. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено щодо всіх обвинувачених.

Захисник обвинуваченого подав клопотання щодо допиту в режимі відеоконференції двох свідків, які знаходяться на території РФ. Клопотання було задоволено: 28 листопада і 2 грудня 2016 року, свідки були допитані.

Упродовж двох наступних слухань були допитані експерти та призначено судово-медичну експертизу.

Наступне судове засідання призначене на 17 січня 2017 року.

 

4.4. 33 справи наркозалежних, хворих на важкі захворювання а також представників інших вразливих груп ув’язнених

 

Справа Б-ова

12.06.2013 р. гр-н Б., мешканець с. Покотиловка, Хіарківського району, Харківської області, раніше судимий, працюючи, одружений, має малолітню дитину, був затриманий разом із своїм братом після проведення органами міліції трьох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

13.06.2013 р. Б. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

14.06.2013 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання Б. під вартою. Слідчим суддею застосовано особисте зобов’язання.

27.06.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області Б. було обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

04.01.2014 р. Б. - затриманий.

06.01.2014 р. за рапортом працівника СБНОН про те що Б. збував наркотичну речовину, зберігав сильнодіючі медичні препарати, схиляв односельців до вживання наркотиків було відкрито три кримінальних провадження. Підозра Б. по ним не пред’являлася. Результати по цим кримінальним провадженням невідомі

В ході досудового слідства та судового розгляду Б. не_визнавав винуватість у скоєнні за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінуємого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

10.12.2014 р. Харківським районним судом Харківської області винесено вирок, яким Б. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання - 6 років позбавлення волі.

Б. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

14.04.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Харківського районного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25.03.2016 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., ініційовано розслідування судом використання органами міліції провокації злочину.

Судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з недоставлянням свідків обвинувачення.

19.05.2016 р. допитаний «закупний Петров», в ході допиту з’ясовано, що він раніше знайомий з оперативними співробітниками міліції, вживав наркотичні засоби, співробітники міліції сказали йому вмовити братів Байлових виготовити для нього наркотичний засіб. Однак, хто з братів надавав йому наркотичний засіб, він не впевнений, так як вони схожі.

Щодо понятих, встановлено, що вони є особами раніше судимими, один з них за злочин в сфері незаконного обігу наркотиків, тобто є «агентами держави». Один із понятих змінив місце проживання та його місцезнаходження невідоме.

18.07.2016 р., 06.09.2016 р. допитані свідки сторони захисту.

28 жовтня 2016 року свідок не з’явився до суду, а 19 грудня 2016 року судове засідання знову не відбулося через неявку свідків та з інших причин.

Справа триває.

 

Справа Б-гуш.

06.03.2015 р. Ж. засуджена до 4 років позбавлення волі. 18.06.2015 р. у засудженої діагностовано ВІЛ – 4 Ж. засуджена до клінічної стадії. З цього часу її стан постійно погіршувався. Вона скаржилась та високу температуру та біль у грудях, дослідження мокротиння були негативними. Лише в 16.02.2016 р. після проведення комп’ютерної томографії грудної клітки їй було діагностовано поза легеневий туберкульоз. Після чого призначено лікування туберкульозу, атриретровірусна терапія. Незважаючи на таке лікування її стан постійно погіршувався. 17.03.2016 р. клітини СД-4 становили 7 кл./мкл., що свідчить про критичний стан здоров’я Ж.

25.05.2016 р. захисник А. заключив договір на захист Ж., 27.05.2016 р. до слідчого ізолятора направлено запит, щодо стану здоров’я та повної виписки з мед карти Ж. відомості про стан здоров’я були наданні, але не була надана повна виписка з медичної карти.

26.05.2016 р. проведено огляд хірургом, через запалення лімфатичних вузлів, яким рекомендовано хірургічне дернування лімфатичних вузлів.

27.05.2016 р. захисник ознайомився з медичною картою засудженої.

02.06.2016 р. організовано медичний огляд незалежним інфекціоністом який рекомендував дренаж лімфатичних вузлів та не перевозити Ж. да далекі відстані.

03.06.2016 в слідчий ізолятор подано заяву про невідкладне переведення Ж. до спеціалізованого закладу та проведення дренування лімфатичних вузлів.

06.06.2016 р. без повідомлення захисника та всупереч рекомендацій лікаря Ж. перевезено з слідчого ізолятора.

06.06.2016 р. до ДПТС України подано запит, про те куди саме було переведено Ж.

08.06.2016 р. подано звернення до омбудсмена з метою забезпечення Ж. належною медичною допомогою.

13.06.2016 р. отримано відповідь про направлення Ж. до колонії № 63 в Тернопільській області.

20.06.2016 р. подано клопотання про звільнення Ж. від подальшого відбування покарання у зв’язку із хворобами які перешкоджають відбуванню покарання.

20.06.2016 р. подано звернення до представника омбудсмена в тернопільській області з метою забезпечення Ж. належною медичною допомогою.

Судом зобов’язано пенітенціарну службу провести огляд Ж. спеціальною лікарською комісією, за результатами розгляду складено висновок від 15.07.2016 р. згідно якої у

Заявлено клопотання про визнання даного висновку недопустимим доказом в частині висновку про неможливість звільнення Ж.

Судом повторно призначено проведення для Ж. огляду спеціальної лікарської комісії, про результати якого складено висновок від 26.12.2016 р.

29.12.2016 р. судом було відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення Ж. від відбування покарання у зв’язку з хворобою.

 

Справа Бо-ров

Пан В. Б. народився в 1975 та постійно мешкав в м. Харкові. 19 серпня 2014 року він, разом з іншими особами, які підозрювалися у вчиненні злочину, був вивезений з Харківського СІЗО до Фрунзенського райвідділу. Там вони були допитані в якості свідків. В обмін на їх зізнання у вчиненні злочину невідома особа надала їм неякісні наркотики. Він ввів їх собі внутрішньовенно. Разом з іншими особами пан В. Б. утримувався в приміщенні райвідділкку до ранку. Під час його перевезення в лікарню, він помер. Пан П. (особа, яку разом з Бпаном В. Б. привезли до райвідділу, та який теж вживав надану їм наркотичну речовину) був поміщений в реанімацію лікарні швидкої допомоги.

Ні адміністрація СІЗО, ні міліція не повідомили матір пана В. Б. про його загибель. Вона дізналась про смерть сина від представника Харківської правозахисної групи.

Тільки після одержання повідомлення від адвоката ХПГ мати змогла звернутися до прокуратури та одержати дозвіл на поховання сина, при цьому в лікарському свідоцтві про смерть від 29.08.2014 р.,в якому вказано, що воно є попереднім, зазначено, що причину смерті не встановлено до отримання результатів додаткових експертиз.

В смерті пана В. Б. обвинувачується старший конвойної групи оперуповноважений А. Г. Відносно нього вже складено обвинувальний акт, за яким він підозрюється у скоєні злочину, передбаченого ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). З 25 лютого і по теперішній час ця справа розглядається в Фрунзенському районному суді м. Харкова. Також, в рамках даної справи, потерпіла – пані Л. Б. заявила цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

 01.09.2014 р. мати пана В. Б. подала до прокуратури Харківської області складений для неї адвокатом ХПГ повідомлення про скоєння злочину з боку службових осіб Фрунзенського РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України, проте:

1.. прокуратура Харківської області відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури м. Харкова, доказом чого є лист від 09.09.2014 р. , підписаний начальником управління 04 прокуратури Харківської області старшим радником юстиції Н. А.

2. прокуратура м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

3. прокуратура Фрунзенського району м. Харкова відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань та відправила його для реєстрації в ЄРДР до прокуратура Харківської області, доказом чого є лист від 29.09.2014, підписаний прокурором Фрунзенського району м. Харкова радником юстиції О. А.

4. прокуратура Харківської області своїм листом від 09.10.2014 р. відмовилася заносити це повідомлення до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань РО за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 Карного Кодексу України на підставі того, що 20.08.2014 р. до ЄРДР занесені відомості про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ст. 115,ч.1 КК України, при цьому з наданого витягу з кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження по Пастухову окремо до ЄРДР не заносилося та з витягу не відомо, за якою датою та якою посадовою особою було внесено відомості про скоєння злочинів до ЄРДР.

На даний час в Червонозаводському районному суді м.Харкова знаходиться на розгляді скарга, подана в порядку ст.303 КПК України про відмову занесення до ЄРДР відомостей про скоєння злочину відносно пана В. Б. за ч.3 ст.135, ч.3 ст.364, ч.1 ст.367, ч.2 ст.367ст.374 КримінальногоКодексу України.

Також , до прокуратури Харківської області подано заяву про залучення в якості потерпілої мати пана В. Б.

В 2015 році обвинувальний акт передано до Фрунзенського районного суду м.Харкова відносно оперуповноваженого А. Г., а відносно двох опреуповноважених справи виділені у окремі провадження.

На даний час у суді оголошено цивільний позов пані Л. Б. Бочарової Любові про стягнення з оперуповноваженого Гапона та ГУ УМВСУ в Хо 1 200 000 гривень моральної шкоди та прокурором в наступному судовому засіданні планується подати клопотання про продовження домашнього арешту та відсторонення від посади.

Судовий розгляд справи триває. Рух по справі відсутній. Судовий розгляд справи ще не закінчився через неявку прокурора або адвоката, а також хвороби обвинуваченого.

 

Справа Бо-мана

Громадянин Бо-ман І. наркозалежна особа, пацієнт ЗПТ, інвалід дитинства 3 - ї групи, має захворювання серця, був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України.

Адвокатом ЦСЗ прийнято справу 01.04.2015 року.

01.04.2015 року Бо-ману І. вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України.

03.04.2015 року Бо-ману було вручено обвинувальний акт, а справу направлено до суду.

Адвокатом ЦСЗ було направлено запит до Кіровоградського наркодиспансеру у зв’язку із припиненням надання препаратів по програмі ЗПТ Б. Питання було вирішено на користь особи, відновлено порушене право пацієнта.

Судом було призначено підготовче судове засідання, проте розгляд справи відкладався за клопотанням адвоката ЦСЗ , у зв’язку з погіршенням стану здоров’я обвинувачуваного та його перебуванням у лікувальних закладах.

Судові засідання по справі тривають, досліджено лише частину доказів сторони обвинувачення, не допитані свідки обвинувачення, не досліджено матеріали провадження.

Захисником – адвокатом підготовлено клопотання про визнання неналежними та недопустимими частини доказів в кримінальному провадженні, через допущені порушення органами досудового розслідування, позиція узгоджена з Б.І.

Захисником адвокатом збираються дані з приводу наявних захворювань у підзахисного, зважаючи на встановлену інвалідність та скарга на стан здоров`я особи.

Cудовий розгляд по справі триває, судом досліджено письмові докази та визначено необхідність допиту свідків.

Розгляд справи часто відкладається у зв’язку з перебуванням Б. на лікарняних та через необхідність проходження медичних обстежень захворювання серця. Останній раз справу відкладено на 19.01.2017 року.

 

Справа Гр-он

Заявник, пан Г. – громадянин України, проживає у м. Львів.

Пану Г. інкримінують два факти збуту наркотичного засобу бупренорфіну (оперативні закупки). Відомості до ЄРДР було внесено за фактом ч. 1 ст. 307 КК України на підставі заяви особи, якій нібито пан Г. при зустрічі запропонував придбати наркотичний засіб, на що вона погодилась та після придбання самостійно звернулась до РВ із заявою та видала наркотичний засіб із зазначенням даних про пана Г.

Протягом 6 місяців жодних процесуальних дій вчинено не було. Проте, в ході судового розгляду обвинуваченням даний свідок не заявлявся оскільки вказаний епізод пану Г. не інкримінується. У зв’язку з цим захистом заявлено клопотання про її виклик. Судом було отримано відповіді з поштового відділення про те, що вказана особа не проживає за адресою, яка вказана у матеріалах кримінального провадження. Крім того, судом, всупереч нормам КПК допитано закупника за відсутності учасників процесу. Також, в матеріалах кримінального провадження наявний протокол спостереження за паном Г., який складено оперативником, який участі у спостереженні не брав, а під час їх проведення перебував на обшуку в помешканні підозрюваного. Крім того, захистом заявлено клопотання про допит в якості свідка особи, яка перед затриманням повертала кошти підозрюваному і була єдиною особою, з якою зустрічався пан Г. у вказаний час.

На даний час триває судовий розгляд провадження в суді першої інстанції. Суд першої інстанції постановив обвинувальний вирок. Адвокат підготувала апеляційну скаргу, яка була задоволена частково – вирок скасований, а справа скерована на новий судовий розгляд.

Оскільки суддя суду 1-ї інстанції не виконав приписи апеляційного суду у вересні 2015 року вирок був скасований, а справа скерована на новий судовий розгляд.

Відбулось підготовче судове засідання. Наступне судове засідання було відкладене через неявку свідків.

В вересні 2016 року адвокат подавала скарги про відміну запобіжного заходу, оскільки у вироку була допущена помилка щодо строків запобіжного заходу.

Вирок знову скасували, справу скерували на новий судовий розгляд та продовжили строк тримання під вартою.

 

Справа Де-ко

Пан С. Д. був затриманий за обвинуваченням в незаконному обігу наркотичних речовин та 12 березня 2013 року поміщений до Київського СІЗО. В ході первинного медичного огляду при поміщенні до СІЗО у нього було діагностовано хронічну наркологічну залежність (від опіуму). Також він повідомив адміністрацію СІЗО про те, що він був пацієнтом заміщувальної терапії.

14 березня 2013 року його було направлено для проходження чергового сеансу терапії, де йому були проведені необхідні процедури. Також йому лікарями було рекомендовано пройти детоксикацію, проте проведення цієї процедури затриманому так і не було забезпечено.

18 березня 2013 року стан здоров’я пана С. Д. різко погіршився та йому було викликано наркологічну бригаду швидкої допомоги. Лікарі встановили стан абстиненції. Ускладнення медичними працівниками констатовані не були. Затриманому було надано лікарську консультацію, проте без проведення будь-яких медичних процедур та прийому затриманим ліків.

Рано вранці 26 березня 2013 року пан С. Д. помер. Медичною експертизою було встановлено причину смерті – гостра серцева недостатність.

В травні 2013 року адвокат ЦСЗ подав заяву про вчинення кримінального правопорушення – медичної недбалості медперсоналом СІЗО до Шевченківської районної прокуратури.

Слідчий прокуратури, який проводив досудове розслідування обставин смерті пана С. Д., упродовж двох місяців не погоджувався визнати адвоката ЦСЗ представником потерпілого.

В липні 2013 року слідчий виніс постанову про закриття кримінально провадження у зв’язку з відсутністю в діях медичних працівників СІЗО складу злочину. Варто зазначити, що прокурор навіть не призначив медичну експертизу з питанням щодо можливих неправильних дій медичного персоналу СІЗО. Адвокат нарешті отримав доступ до матеріалів справи та оскаржив постанову до районного суду.

У вересні 2013 року Шевченківський районний суд скасував постанову слідчого та призначив провести нове розслідування.

Пізніше прокуратура призначила розслідування справи іншому прокурору і упродовж великого проміжку часу адвокат не був проінформований про хід справи. Новий слідчий виніс ще одну постанову про закриття кримінального провадження через відсутність складу злочину.

Інформація про дану постанову не була надана прокуратурою на запит адвоката. Лише наприкінці серпня 2015 року адвокат як представник потерпілого отримав можливість ознайомитись з рішенням прокурора та оскаржив його до районного суду.

Слухання декілька разів переносилося. Скарга повинна бути розглянута найближчим часом. У будь-якому разі, адвокат буде оскаржувати безпідставність постанови слідчого, посилаючись на те, що так і не було призначено медичну експертизу. По справі також планується підготувати скаргу до ЄСПЛ щодо порушення положень Статті 2 (медична недбалість, що спричинила смерть) та Статті 3 (відсутність належного медичного забезпечення осіб, які знаходились в стані припинення приймання наркотиків).

31 травня 2016 року слідчий виніс чергову постанову про закриття кримінального провадження.. Адвокат оскаржив цю постанову до слідчого судді і тепер очікує на розгляд цієї скарги.

 

Справа Ка-лик

Пан Ка-лик 12.11.1976 р.н. (відбуває покарання в Бучанській виправній колонії № 85 ) засуджено до 6 років позбавлення волі за ч.2 ст.307, ч.3 ст.309 КК України, початок строку 18.10.2012 р., кінець строку 18.10.2019 р.

Під час відбування покарання здоров’я підзахисного постійно погіршувалось і він неодноразово звертався до медичної частини за лікуванням. На даний час з 19.08.2016 р. він госпіталізований для стаціонарного лікування в терапевтичне відділення лікарні з діагнозом: В-20, IV клінічна група. Виражена імуносупресія. ОФК (Орофарингіальный кандидоз). Хронічний гепатит токсичного генезу. Посттромбофлебітичний синдром обох нижніх кінцівок набряково-больова форма. Хронічна веноз недостатність 2 ступ. Гострий тромбофлебіт вена сафена маґна в нижній третині прав гомілки.

Згідно останнього дослідження на СД–4, їх кількість становить 32 кл.

Клопотання про звільнення від подальшого відбування за хворобою Кабалика В.І.(в порядку ст. 84 КК України, ст.ст. 537, 539 КПК України) подано до Ірпінського міського суду Київської області.

     Судом задоволено клопотання адвоката та направлено ухвалу,якою зобов’язано відповідальних осіб ДПтС України:

- скласти та надати для суду висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд К. щодо наявності захворювання, визначеного переліком захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання;

- надати для суду характеристику та усю медичну документацію щодо лікування К, 12.11.1976 р.н. за увесь час відбування покарання.

Судове засідання розгляду по клопотання будо призначено на 10.01.2017 року на 10 год.00 хв. Адвокат прибув до суду 10.01.2017 року, проте розгляд справи відкладено на 14.02.2017 року у зв’язку з ненадходженням до суду висновку ЛСК відносно Кабалика В.І.

 

Справа К-ова

К-ов С.П., 03.03.1973 р.н. засудженого згідно вироку Апеляційного суду Рівненської області від 09.07.2008 року за п.п. 4,12,13 ч.2 ст. 115 КК України і призначено йому покарання у виді чотирнадцяти років позбавлення волі, яке він відбуває у Софіївській виправній колонії (№45).

Під час моніторингової місії у Софіївській виправній колонії (№45) адвокатом було виявлено факт утримання у виправній колонії К., який повинен бути звільнення від відбування покарання по стану здоров’я, так як його хвороба відносить до переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

27.04.2015 р. адвокатом було направлено запит до Софіївської виправної колонії (№45) з проханням надати інформації про стан здоров’я засудженого та надати довідки про діагноз та лікування.

У відповідь на запит 20.05.2015 р. була надана інформація, що за період відбування покарання К. неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з різного роду серйозними проблемами зі здоров’ям, серед яких:

  • неспецифічний аорто-артеїт (хвороба Бюргера);
  • гострий Q-інфаркт міокарду нижньої стінки лівого шлуночку від 03.10.2008 р.;
  • Гіпертонічна хвороба ІІ ст.;
  • Виразковою хворобою шлунка;
  • Помірно виражена склеротична ангіопатія сітківки обох очей;
  • Постінфарктний кардіосклероз;
  • Ішемічна хвороба серця та інші хвороби.

З моменту початку відбуття покарання неодноразово проводилось хірургічне втручання щодо ампутацій частин кінцівок Е. Станом на сьогоднішній день у Кротова С.П. високі ампутації ніг на рівні середньої третини стегон, висока ампутація правої руки на рівні середньої третини плеча, висока ампутація лівої руки на рівні верхньої третини плеча.

З 24.11.2006 р. К. встановлена І (перша) група інвалідності Рівненською між рай МСЕК № 1 – довічно.

29.05.2015 р. адвокатом в інтересах К. до Софіївського районного суду Дніпропетровської області клопотання про звільнення від покарання за хворобою.

24.10.15 р. за клопотанням адвоката суд повторно призначив спеціальну лікарську комісію про медичний огляд К.

21.12.15 р. за клопотанням адвоката суд призначив судово-медичну експертизу щодо наявності у К. захворювань які дають йому змогу звільнення від подальшого відбування покарання, оскільки висновок повторно призначеної судом спеціальної лікарської комісії був ідентичний попередньому висновку у якому говорилося про відсутність перешкод пов’язаних зі станом здоров’я К. у подальшому відбуванні ним покарання.

15.03.2016 р. за результатами розгляду клопотання його було задоволено, і ухвалено звільнити Кротова після набрання законної сили.

21.03.2016 р. прокуратурою подано скаргу на ухвалі про звільнення Кротова.

22.04.2016 р. подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора. За результатами розгляду рішення 1-ї інстанції було скасовано через технічні порушення, а саме відсутність частини звукозапису процесу, а справу направлено на новий судовий розгляд.

13.06.2016 р. за аналогічних показань свідків та доказів по справі судом 1-ї інстанції проголошено протилежне рішення, яким в задоволенні клопотання про звідьнення Кротова – відмовлено.

19.06.2016 р. захистом подано апеляційну скаргу на рішення суду 1-ї інстанції. Апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду 1-ї інстанції було залишено в силі. 10.09.2016 р. подано касаційну скаргу на рішення попередніх судів. 22.11.2016 р. касаційним судом було відмовлено в відкриті касаційного провадження.

Апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги.

10 вересня 2016 року юрист ЦСЗ подав касаційну скаргу на два вищезгаданих рішення.

22 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України відмовив у відкритті касаційного провадження.

 

Справа про умовно-дострокове звільнення

На початку грудня 2015 року комісія Темнівської виправної колонія №100, що розташована у Харківській області, відмовила у зверненні до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення (УДЗ) засудженому Л., який відбув необхідну частину покарання. При прийнятті рішення не звертатися з таким клопотанням до суду, було використано характеристику на нього.

Як часто буває в таких випадках, характеристика на засудженого не містила всієї інформації, яка б характеризувала його з позитивного боку, натомість Л. характеризувався посередньо, відтак, не довів своєю поведінкою та ставленням до праці, що він виправився. При цьому одним із головних аргументів адміністрації колонії було те, що він не вдосконалює своїх професійних навичок не працевлаштований на виробництві в промисловій зоні колонії. В дійсності ж за час перебування в колонії в поведінці Л. не було жодних випадків порушення ним правил відбування покарання, а працювати на виробництві він припинив у зв’язку з переведенням його адміністрацією колонії до суспільно-корисної праці іншого характеру.

Вірячи в свою правоту, Л. вирішив за захистом свого права на УДЗ до суду, для чого звернувся по правову допомогу до Харківської правозахисної групи. Адвокат Центру стратегічних справ (далі – ЦСЗ) поспілкувався з Л., ознайомився з необхідними документами із його особової справи та склав клопотання до суду із проханням застосувати до засудженого Л. УДЗ.

В ході судового розгляду справи на підставі тих же самих документів, які використовувала адміністрація колонії, відмовляючи у зверненні до суду з поданням про УДЗ, адвокату Токареву вдалося довести, що їхній зміст доводить факт виправлення Л. під час відбуття покарання в колонії, містить низку інформації, що характеризує його з позитивного боку, зокрема, що він не мав жодного стягнення , при цьому отримав три заохочення, дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом, з відповідальністю відноситься до виконання робіт з благоустрою установи.

Одночасно, були спростована негативна інформація про те, що Л. він не вдосконалював своїх професійних навичок (була представлена копія свідоцтва електрогазозварювальника, отримана в колонії), і не працював на виробництві в колонії. Також суду була надана характеристика на Л. з осередку Церкви христової, як на віруючу людину, яка духовно переродилася, займається благоустроєм молитовної кімнати, є відповідальним за духовну літературу, серйозно та сумлінно ставиться до виконання цих громадських обов’язків.

Вислухавши доводи Л. та його адвоката, а також, заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти УДЗ, 10 лютого Харківський районний суд Харківської області прийняв ухвалу про застосування до Л. умовно-дострокового звільнення.

Прокурор подав апеляцію на ухвалу суду першої інстанції, хоча для цього не було жодних підстав, оскільки суд першої інстанції саме на підставі дослідження всіх матеріали особової справи Л. дійшов висновку про його виправлення.

24.03.2016 року апеляційний суд Харківської області відмовив прокурору в задоволенні апеляційної скарзі залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Проте адміністрація колонії фактично звільнила Л. з виправної колонії лише на 11-й день після проголошення рішення апеляційного суду.

З цього приводу адвокат ЦСЗ 28 березня 2016 року подав до прокуратури Харківської області заяву про вчинене кримінальне правопорушення щодо невиконання судового рішення та незаконного тримання під вартою Л. Прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження, але адвокат оскаржив таку бездіяльність до Червонозаводського районного суду м. Харкова, який 13.43.2016 р. зобов’язав прокуратуру внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

На теперішній час розслідування у цьому провадженні не завершено, але, зважаючи на практику розслідування заяв на незаконні дії правоохоронних органів, перспектива направлення справи до суду є низькою. Виходячи з цього, Л. має наміром подати скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції в аспекті тримання його у виправній колонії впродовж 10 діб після

 

Справа Ле-нко

Заявник, пан Л., проживає в м. Дніпро.

У червні 2016 року в його приватному будинку було проведено обшук. В ході обшуку заявника було піддано жорстокому поводженню (він був побитий офіцерами поліції так сильно, що вони не мали іншого виходу, окрім як викликати швидку допомогу). Також в ході обшуку у заявника було виявлено 65 кущів конопель та 10 кілограмів макової соломки. Заявника було звинувачено в незаконному виробництві наркотиків, зберіганні наркотичних засобів в особливо великих розмірах та незаконному виготовленні прекурсорів.

Заявнику в якості запобіжного заходу було обрано домашній арешт.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії судового розгляду. Він ознайомився з матеріалами провадження. Справа слухається судовою колегією. Було призначено чотири судових засідання, з яких відбулися лише два.

Юрист ЦСЗ отримав медичні докази від Управління медицини катастроф щодо виклику швидкої допомоги заявнику, причин такого виклику та діагнозу заявника.

1 грудня 2016 року цілодобовий домашній арешт було змінено на домашній арешт з 18.00 до 7.00 за клопотанням заявника.

В грудні було 2 судових засідання (1.12. та 20.12.). Судовий розгляд продовжується.

 

Справа Лу-ва

Лозівським міськрайонним судом Харківської області розглядається кримінальна справа за звинуваченням пана Лу-ва, 1978 р.н., за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 307 КК України.

Епізоди за ст. 185 КК обвинувачений визнає, збитки відшкодовано, по ст. 307 КК України обвинувачений провину не визнає.

За обставинами справи і наданим доказам є підстави говорити про провокації збуту наркотиків і неприпустимість доказів сторони обвинувачення.

Л. є наркозалежним і неодноразово притягувався за зберігання наркотичних речовин без мети збуту.

У двох оперативних закупівлях брала участь одна і та ж закупна особа, одні і ті ж поняті. Немає відомостей про збут іншим, крім закупного особам. У сторони захисту є відомості що ця ж закупна особа і поняті брали участь в оперативних закупках по інших справах.

Закупного обвинувачений знав більше 20 років (відомі справжні анкетні дані). Незважаючи на це закупний є залегендованим. Захист наполягав на допиті відомого йому закупного (називали ПІБ і адресу). Обвинувачення тривалий час не забезпечувало явку закупного для допиту. Закупний помер так і не будучи допитаний в суді. Відомий факт про 7 судимостей закупного. Під час оперативних закупівель закупний перебував під випробувальним терміном за останньою судимістю.

Перша закупка була проведена за межами терміну дії постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину.

В обох оперативних закупках є невідповідність в різних документах обсягів виданих закупному шприців. При перегляді відео з оперативних закупівель встановлено, що закупний передавав 250 грн., хоча йому інкримінували 210 грн. Просив допомогти йому купити, посилаючись на «ломку», крім того видно що закупний контактував з іншими особами і вводив ін’єкцію. У постановах прокурора немає відомостей про відсутність провокації, відсутні ухвали слідчого судді, який санкціонував аудіо-відеоконтроль та ін.

Трохи більше 1 року діючий щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за клопотанням сторони захисту був змінений на домашній арешт. В даний час термін домашнього арешту закінчився, інший запобіжний захід обраний не був.

У вересні 2016 року суд першої інстанції постановив вирок, яким визнав пана Л. винним у вчиненні крадіжки, а також збуту наркотичних засобів.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на вирок суду першої інстанції, оскільки вважає вирок в частині визнання пана Л. винним у збуті наркотичних засобів за ч.2 ст.307 КК України необгрунтованим. Зараз пан Л. очікує апеляційного розгляду справи.

 

Справа Ли-нка

Під час чергового візиту до БВК № 70 правозахисників ХПГ дізнались, що засуджений Р. Л. хворіє на цукровий діабет і з його слів не отримує належного лікування. Зазначене проявляється в тому, що працівники медичної частини не проводять аналізів, невчасно надають (а інколи взагалі не надають) уколи інсуліну, адміністрація колонії протягом тривалого часу не відправляла засудженого до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету, у зв’язку із погіршенням здоров’я. Родичі засудженого передавали в передачах інсулін, тести для вимірювання цукру в крові, інші медичні засоби. Цими засобами і відбувалось лікування засудженого в БВК №70.

Після численних усних звернень засудженого 27.11.2014 він був направлений до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету 1 типу в умовах стаціонару. Зараз знаходиться в БВК № 70.

Адвокатом подано 03.08.2015 року до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. до ДПтС України, БВК № 70, третя особа Управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Судом відкрито провадження у справі. Відбулось судове засідання 30.09.2015, на якому були присутні всі учасники процесу, відбувся розгляд справи по суті, відповідачі заперечували проти позову, подали свої заперечення, в яких вказали, що хвороба цукровий діабет є прогресуючою хворобою, тому цілком нормально, що у хворого Р.Л. відбувається з часом погіршення здоров’я, що пана Р. Л. колонія регулярно відправляла на планове лікування. А також надали копію медичної картки із Бердичівської міської лікарні, де вказано скільки інсуліну видано на Р.Л., а також копії актів відмов від інсуліну паном Р. Л. Адвокатом в цьому судовому засіданні після почутої позиції відповідачів було заявлено клопотання про надання часу для подання додаткових доказів та письмових пояснень.

24.11.2015 через канцелярію суду адвокатом було подано письмові пояснення та клопотання про доручення нових доказів про притягнення пана Р. Л. до дисциплінарної відповідальності адміністрацією колонії в період відмов паном Р. Л. від інсуліну, у зв’язку із чим слід оцінювати критично такі відмови Р.Л. від вживання інсуліну, які зафіксовані в актах та медичній картці.

Розгляд справи було призначено на 30.11.2015 року, проте адвокат була зайнята в іншому процесі, у зв’язку із чим подала клопотання 24.11.2015 про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд відклав розгляд справи на іншу дату, чергове судове засідання призначено на 25.01.2016 року.

 25.01.2016 Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення, яким у задоволенні позовних вимог Р.Л. відмовив. В подальшому дане рішення не оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку у зв’язку із відсутністю підстав для оскарження.

 

Справа М-ова

Заявник, пан Мю, громадянин України, проживає в м. Дніпро.

Заявнику було інкриміновано декілька епізодів збуту наркотичних засобів, а також їх зберігання без мети збуту, у його житлі було проведено обшук.

Адвокат вступив у справу на стадії закінчення судового слідства.

18 грудня 2015 року вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська пана Михайлова було визнано винним та призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

29 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області на апеляційну скаргу адвоката ЦСЗ було змінено вищезгаданий вирок. В частині засудження за збут наркотичних речовин вирок було скасовано у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. За зберігання без мети збуту пану М. було призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.

У вищезгаданій ухвалі Апеляційного суду вказано, що обшук, проведений в житлі пана М., був незаконним. Проте, наркотичні засоби, отримані в ході такого обшуку були прийняті судом як належні та допустимі докази, що підтверджували факт зберігання. Були використані так звані «плоди отруйного дерева». На цій підставі адвокат ЦСЗ звернувся до Вищого спеціалізованого суду з касаційною скаргою. Провадження відкрито.

30 листопада 2016 року касаційна скарга була розглянута. Її було частково задоволено. Справу було направлено на новий розгляд до Апеляційного суду.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України, апеляційний суд повинен повністю дослідити докази та допитати свідків на стадії нового судового розгляду. Наступний судовий розгляд призначено на 14 лютого 2017 року.

 

Справа М-ика

09.01.2015 р. гр-н М., мешканець м. Харкова був затриманий співробітниками міліції за підозрою у незаконному виготовленні, зберіганні чи транспортуванні наркотиків без мети збуту.

10.01.2015 р. відомості про злочин були внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

31.01.2015 р. досудове розслідування завершено та обвинувальний акт направлено до суду.

У лютому-березні 2015 р. М. пройшов амбулаторне лікування від опійної залежності у приватного лікаря. До суду було подано клопотання про звільнення М. від кримінальної відповідальності на основі того, що він добровільно вилікувався від наркотичної залежності. Прокурором заявлено заперечення на клопотання які він обґрунтовував тим, що документи про лікування М. були оформлені неналежним чином.

На цей час стороною захисту зібрані документи щодо працевлаштування М., його сімейного стану, данні характеризуючи його особу.

13.09.2016 р. суду представлені документи, що позитивно характеризують особу М. Вироком суду М. призначено мінімальне покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

 

Справа Ні-єва

Н. 1971 р.н., відбуває покарання у вигляді позбавлення волі з 17.09.2015 р. Станом на сьогодні йому залишилось відбути 2 роки та 6 місяців.

Його стан здоров’я важкий та погіршується, оскільки він хворіє на низку захворювань: (ВІЛ) 4 клінічна стадія, Лімфаденопатія, Хронічний гепатит токсичного походження в стадії загострення, вірусний гепатит С, Дефіцит маси тіла більше 10%, Рецидивуюча герпетична інфекція.

Засуджений вказує, що не отримував з початку відбування покарання належної медичної допомоги зважаючи на його стан здоров’я, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання в місцях позбавлення волі. В тому числі вказує на відсутність досліджень корові на СД-4 та вірусне навантаження, відсутність антиретровірусної терапії, яка при даній стадії ВІЛ є обов’язковою для прийому.

Дані захворювання входять до переліку захворювань, що є підставою для ініціювання перед судом питання про його дострокове звільнення від відбування покарання за хворобою, але представники установи де він відбуває покарання, незважаючи на свій обов’язок, не ініціюють розгляд даного питання перед судом.

25.08.2016 р. Адвокатом було заключено договір з засудженим для представництва його інтересів в суді, щодо розгляду питання про його звільнення від подальшого відбування покарання. При ознайомленні з медичною картою було дійсно зафіксовано відсутність необхідного лікування та обстежень.

02.09.2016 р. адвокатом направлено запит до установи відбування покарання щодо стану здоров’я засудженого та відповідності його лікування медичним стандартам для подачі даних відомостей до суду.

 

Справа На-ного

Пан Н. утримувався Київському СІЗО 13 до набрання вироком законної сили.

З 2010 року хворіє на ВІЛ інфекцію.В 2013 році постановлено на ’’Д» облік в Центр СНІДу.

Останнє обстеження 19.12.2014 року. Встановлено 4 клінічну стадію ВІЛ СНІД.

Окрім того, встановлено діагноз «туберкульоз легенів у анамнезі». .Неодноразово призначались різні схеми АРТ терапії , проте стан здоров’я погіршився .

В умовах СІЗО АРТ терапія, зі слів особи, взагалі не надається, мотивують відсутністю ліків.

Під час конфіденційної зустрічі особа скаржилась на погане самопочуття через лікування туберкульозу, погану переносимість ліків.

Адвокатом визначено необхідність направлення адвокатських запитів до медчастини СІЗО та до Центру СНІДу для отримання повної інформації про діагнози особи та призначеного лікування.

Узгоджено правову позицію з особою щодо підготовки документів і звернення з клопотанням про звільнення від відбування покарання за хворобою.

Адвокатом складено клопотання про проведення огляду заявника спеціальною лікарською комісією (далі - СЛК), яке подано до Київського СІЗО №13. Клопотання задоволено і заявника етаповано до Харківської області для проведення СЛК.

Заявник повідомив , що станом на 10.01.2017 року проведено ряд обстежень та аналізів, проте залишився ряд обстежень,які мають бути проведені найближчим часом.

 

Справа Не-лоного

Під час чергового візиту до БВК № 70 правозахисників ХПГ дізнались, що засуджений пан І. Н. хворіє на цукровий діабет і з його слів не отримує належного лікування. Зазначене проявляється в тому, що працівники медичної частини не проводять аналізів, невчасно надають (а інколи взагалі не надають) уколи інсуліну, адміністрація колонії протягом тривалого часу не відправляла засудженого до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету, у зв’язку із погіршенням здоров’я. Родичі та знайомі засудженого передавали в передачах інсулін, тести для вимірювання цукру в крові, шприци, інші медичні засоби. Цими засобами і відбувалось лікування засудженого в БВК №70.

Після численних усних звернень засудженого 27.11.2014 він був направлений до спеціалізованого лікувального закладу в Стрижавську виправну колонію № 81 для лікування цукрового діабету в умовах стаціонару. Під час лікування в цій колонії крім цукрового діабету 2 типу було діагностовано ще одне захворювання – туберкульоз легень, після проходження курсу лікування цукрового діабету засудженого було направлено до Херсонської виправної колонії № 61 для лікування туберкульозу, де йому було присвоєно 2 групу інвалідності. По сьогоднішній день проходить там лікування.

Адвокатом 25.06.2015 подано позовну заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. в Шевченківський районний суд м. Києва до відповідачів ДПтС України, БВК № 70, третя особа Управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області.

Судом відкрито провадження у справі і 18.08.2015 року відбулось судове засідання, на якому були присутні всі учасники процесу, відбувся розгляд справи по суті, відповідачі заперечували проти позову, подали свої заперечення, в яких вказали, що хвороба цукровий діабет є прогресуючою хворобою, тому цілком нормально, що у хворого І.Н. відбувається з часом погіршення здоров’я, що І.Н. колонія регулярно відправляла на планове лікування, що у пана І. Н. раніше був вже туберкульоз легень і що він відновився знову, що туберкульоз був виявлений під час лікування в Стрижавській колонії, після якої його відправлено на лікування туберкульозу в Херсонську виправну колонію. А також надали копію медичної картки із Бердичівської міської лікарні, де вказано скільки інсуліну видано на пана І. Н. Адвокатом в цьому судовому засіданні після почутої позиції відповідачів було заявлено клопотання про надання часу для подання письмових пояснень.

24.11.2015 через канцелярію суду адвокатом було подано письмові пояснення. 09.12.2015 року відбулось чергове судове засідання, на якому суд прийняв рішення і проголосив вступну та резолютивну частину рішення, судом було відмовлено позивачу в задоволенні позову.

Адвокат 16.12.2015, 22.12.2015 подав до суду заяву про видачу повного тексту рішення, проте рішення не було готове.

19 січня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

24 лютого 2016 року Апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін

15 березня 2016 року адвокат звернувся з касаційною скаргою, у задоволенні якого було відмовлено 01 червня 2016 року.

Адвокат планує подати скаргу до ЄСПЛ щодо порушення права на справедливий судовий розгляд.

 

Справа Не-па

Громадянин України Н. відбуває покарання у Харківській установі виконання покарань №27.

Під час того як Н. знаходився на лікуванні у лікарні у місті Харкова працівники установи виконання покарань застосували до нього наручники.

12 жовтня 2016 року прокурору Харківської області подано заяву про вчинене кримінальне правопорушення.

Оскільки відомості за заявою не були внесені в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань, 21 жовтня 2016 року адвокат ЦСЗ подав скаргу на бездіяльність слідчому судді.

Слідчий суддя скаргу адвоката повернув останньому помилкового зробивши висновок про відсутність у адвоката права на оскарження бездіяльності прокурора.

4 листопада 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу.

На даний час рішення ще не прийнято.

 

Справа Па-мова

Гр-н П., мешканець м. Чугуєва, Харківської області, раніше судимий, підробляє випадковими заробітками, одружений, має на піклуванні малолітню дитину, маму пенсіонерку.

Вироком від 12.05.2015 р. засуджений до 5 років позбавлення волі з застосуванням ст.. 75 КК України на 3 роки, справа перебуває на розгляді в апеляційному порядку, вирок не набрав законної сили.

25.09.2016 р. під час обшуку, за ухвалою слідчого судді, у П. вилучено подрібнену речовину рослинного походження, яка згідно висновку експерта є канабісом.

П. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 309 КК України. За погодженням з прокурором міра запобіжного заходу до П. не обиралась.

На цей час П. направлений на лікування від опійної залежності. Зібрані та надані органу досудового слідства документи про сімейний стан, та дані характеризуючи особу П. Вирішується питання про його працевлаштування.

Після закінчення лікування планується подати клопотання про звільнення П. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України.

П. пройшов лікування, працевлаштований. Підготовлено клопотання про звільнення П. від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ч. 4 ст. 309 КК України яке планується подати до суду на підготовчому засіданні.

 

Справа По-нко

П. віком 38 років, інвалід ІІІ групи пожиттєво, відбуває покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років з 18.10.2012 р. Кінець строку 18.10.2019 р.

Його стан здоров’я важкий та погіршується, оскільки він хворіє на низку захворювань: (ВІЛ) 4 клінічна стадія, Орофарингіальний кандидоз, Хронічний гепатит токсичного походження в стадії загострення, Вперше діагностований туберкульоз 25.04.2013 р. вірусний гепатит В+С в стадії загострення, Дефіцит маси тіла більше 10%.

Засуджений вказує, що не отримує належної медичної допомоги для лікування супутніх захворювань з ВІЛ, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання в місцях позбавлення волі. В тому числі вказує на відсутність досліджень корові на СД-4 та вірусне навантаження.

Дані захворювання входять до переліку захворювань, що є підставою для ініціювання перед судом питання про його дострокове звільнення від відбування покарання за хворобою, але представники установи де він відбуває покарання, незважаючи на свій обов’язок, не ініціюють розгляд даного питання перед судом.

25.08.2016 р. Адвокатом було заключено договір з засудженим для представництва його інтересів в суді, щодо розгляду питання про його звільнення від подальшого відбування покарання. При ознайомленні адвоката 02.09.2016 р. з медичною картою засудженого було виявлено підстави для звернення до суду для вирішення питання про звільнення від відбування покарання за хворобою.

 

Справа Ра-дко

Пан Р. був народжений 1981 року. Він інвалід та був засуджений до трьох років позбавлення волі. Строк відбування покарання закінчується 21 січня 2019 року.

Пан Р. страждає на декілька серйозних захворювань, серед яких: ВІЛ-інфекція 4-ї клінічної стадії, орофангінальний кандидоз, хронічний гепатит змішаного ґенезу (токсичні віруси +В+С), хронічний бронхіт в стадії ремісії, ВІЛ-нейропатологія, остеохондроз шийного відділу хребта.

Заявник не отримує лікуваня в колонії. Стан його здоров’я різко погіршився упродовж відбування ним покарання.

Вищезгадані захворювання включені до Списку захворювань, які можуть бути причиною направлення до суду документів для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання. Тим не менш, адміністрація колонії відмовилась направити документи до суду так само як і провести заявнику медичне обстеження спеціальною лікарською комісією.

9 лютого 2016 року юрист ЦСЗ зустрівся із заявником. Також він взяв інформовану згоду на отримання інформації про стан здоров’я заявника та ознайомився з його медичною карткою.

21 жовтня 2016 року юрист ЦСЗ подав запит до адміністрації колонії про стан здоров’я заявника та призначені йому медичні процедури та лікування. Йому повідомили, що заявник лікування в лікарні колонії не проходить. Також повідомили, що заявника було доправлено на місце відбування покарання.

3 та 29 жовтня 2016 року судові розгляду з розгляду заяви юриста ЦСЗ не відбулись внаслідок технічних проблем та неможливості провести засідання в режимі відео конференції.

29 листопада 2016 суд зобов’язав адміністрацію колонії провести медичне обстеження заявника спеціальною лікарською комісією.

 

Справа Р-ної

Пані Расщепкіна є громадянкою України, яка обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених статтями 186 (грабіж), 190 (шахрайство) та 307 (незаконний обіг наркотиків) Кримінального кодексу України.

Пані Расщепкіна визнала свою вину у чиненні грабежу та шахрайства, але заперечувала проти інших обвинувачень. Згодом вона звернулась до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

Ознайомившись з матеріалами справи адвокат визнав, що торгівля наркотиками була спровокована співробітниками міліції.

Обвинувачення базувалося на недопустимих доказах і допиті контрольного закупщика, який брав участь у двох контрольних закупках. Не було жодної інформації про те, що наркотики продавалися комусь іншому окрім контрольного закупщика. У адвоката не було доступу до постанов прокурора, що стосувалися контрольних закупок, а також до судових рішень, відповідно до яких співробітники міліції мали право втручатися в особисте життя. Контрольний закупщик був допитаний як засекречений свідок, хоча Пані Расщепкіна знала його протям тривалого часу. Також, сторона обвинувачення втратила грошові кошти, які використовувалися в якості доказу торгівлі наркотиками.

Адвокат ЦСЗ вважає, що суд, який розглядає справу не є безстороннім. Продовжуючи термін попереднього ув’язнення головуючий суддя зазначив, що Пані Расщепкіна скоїла злочин, хоча жодного рішення щодо доведеності її вини ще не прийнято. В цьому випадку було порушено презумцію невинуватості. Раніше той самий суддя розглядав справу у якій свідки обвинувачення звинувачувались у вчиненні злочинів. Вони були визнані винними, але апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції через надання їм занадно легкого покарання.

Адвокат ЦСЗ подав клопотання про відвід судді.

Також адвокату було відмовлено в задоволенні клопотання про проведення дактилоскопічної експертизи. Після цього суддя почав упереджено відноситися до адвоката, безпідставно відмовляючи в задоволенні його клопотань.

 

Справа Р-ого

20.10.2016 року до адвоката звернувся засуджений Рудний за правовою допомогою щодо звільнення його від подальшого відбуття покарання у зв’язку із тяжкою хворобою.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про звільнення.

Р. подав апеляційну скаргу. Адвокатом було подано до суду документи для залучення в якості захисника засудженого.

24 листопада 2016 року адвокат ознайомився із матеріалами справи та зробив з них фотокопії.

30 листопада 2016 року апеляційний суд Херсонської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

 

Справа С-ко

Заявник, пан С., громадянин України, що проживає в м. Дніпро.

15 травня 2015 року заявника було затримано за підозрою у придбанні з метою збуту та у вчиненні збуту наркотичних речовин. Була проведена контрольована закупка.

У травні 2015 року у житлі заявника було проведено обшук, в ході якого було виявлено наркотичні речовини.

Заявника було засуджено до восьми років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок було скасовано внаслідок порушення права обвинуваченого на захист.

Адвокат ЦСЗ вступив у справу в серпні 2016 року, ознайомився зі справою та провів бесіди зі свідками.

Було допитано обвинуваченого і одного з понятих, які були присутніми при проведенні контрольованої закупки. Обвинувачений заперечує вчинення злочину, стверджуючи, що грошові кошти, передані йому, він попередньо позичав своєму знайомому.

В грудні 2016 року відбулося два судових засідання, на яких було допитано чотирьох свідків обвинувачення та двох свідків захисту. Судовий розгляд триває.

 

Справа С-ова

Заявник, пан С., громадянин України, проживає у м. Херсон. Є ВІЛ-інфікованим та приймає антиретровірусну терапію. Мав непогашену судимість та умовний строк за зберігання наркотичних речовин без мети збуту. Упродовж випробувального періоду вчинив новий злочин. Підозрюється у вчиненні трьох епізодів збуту опію.

11 червня 2015 року у відношенні заявника обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

Зі слів заявника, «закупник» шляхом умовлянь спровокував його на вчинення інкримінованих злочинів. Він лише ходив за наркотичним засобом.

Юрист ЦСЗ вступив до справи 11.06.2015 року при обранні запобіжного заходу.

Юрист ЦСЗ подавав апеляційну скаргу на ухвалу про обрання запобіжного заходу, яка апеляційним судом Херсонської області залишена без задоволення.

Матеріали провадження були передані до Новокаховського міського суду Херсонської області. Справу було вперше призначено до розгляду 27.07.2015 року.

З 27.07.2015 року справа в суді не розглядалася по суті жодного разу, лише продовжувався строк тримання під вартою.

Наступне засідання призначено на 17.11.2015 року, на яке прокурора зобов’язано викликати свідків для їх допиту.

24.12.2015 року задоволено клопотання захисту. Змінено клієнту запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Чергове судове засідання призначено на 27.01.2016 року.

Протягом 2016 року проведено 8 судових засідань, на яких допитано частину свідків обвинувачення.

На даний С. скасовано запобіжний захід.

Протягом липня – серпня проведено 2 судових засідання, на яких допитано 1 свідка. «Закупника» та понятого прокуратура не може в черговий раз доставити, тому справа відкладена.

19 грудня 2016 року суд повернув прокурору обвинувальний акт для усунення недоліків.

26 грудня 2016 року юрист ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вищезгадане рішення суду.

Судовий розгляд ще не було призначено.

Одночасно юрист ЦСЗ зібрав декілька документів та підготував клопотання про зняття із заявника судимості на основі Закону про амністію 2014 року.

17 жовтня 2016 року клопотання було задоволене.

 

Справа Се-нко

26.03.2014 р. гр-н Се., мешканець м. Красноград, Харківської області, раніше не судимий, студент коледжу, був затриманий після проведення органами міліції двох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

27.03.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів), ч. 2 ст. 309 КК України (зберігання наркотичних засобів).

28.03.2014 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання С. під вартою. Слідчим суддею було застосовано домашній арешт.

12.05.2014 р. С. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка).

27.05.2014 р. С. за ухвалою суду було взято під варту.

В ході досудового слідства та судового розгляду С. визнавав винуватість у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України. Винність у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 307 КК України він не_визнавав і неодноразово наголошував, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення С. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

22.12.2014 р. Красноградським районним судом Харківської області винесено вирок, яким С. визнано винним за всіма обвинуваченнями та призначено покарання за ч. 2 ст. 307 КК України - 6 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 309 КК України – 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки. Остаточне покарання – 7 років позбавлення волі.

С. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

19.02.2015 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

Адвокатом ЦСЗ до Апеляційного суду було подано доповнення до апеляційної скарги С. з повним аналізом матеріалів справи та посиланнями на практику ЄСПЛ по справах з використання провокації злочину.

30.06.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Красноградського районного суду в частині засудження С. за ч. 2 ст. 307 КК України скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. По обвинуваченням за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання – 3 роки позбавлення волі.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), в результаті чого встановлено, що свідки є особами залежними від органів міліції, неодноразово приймали участь як поняті в інших справах. Також, заявлено низку клопотань про витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., в результаті чого встановлено, що обидві контрольовані закупівлі проведені з численними порушеннями законодавства, при їх проведенні використано провокацію злочину.

27.01.2016 р. Красноградським районним судом Харківської області у відношенні С. винесено виправдовувальний вирок та скасовано міру запобіжного заходу – тримання під вартою.

22.04.2016 р. С. був звільнений по відбуттю покарання.

Стороною обвинувачення до Апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на виправдальний вирок.

08.06.2016 р. ухвалою Апеляційного суду виправальний вирок залишено без змін.

 

Справа Сл-енка

2 грудня 2013 року пан С. (заявник), який проживає в с. Покотилівка Харківської області був затриманий після проведення двох контрольних закупок.

Заявника було повідомлено про підозру у вчиненні збуту наркотичних речовин.

Упродовж досудового розслідування та судового розгляду заявник свою вину не визнавав та заявляв, що працівники міліції діяли незаконно та провокували вчинення злочинів.

22 липня 2016 року вироком Харківського районного суду пана С. було визнано винним та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Заявник та його адвокат подавали апеляцію.

27 вересня 2016 року Апеляційний суд Харківської області залишив вирок в силі.

7 листопада 2016 року пан С. звернувся до юриста ЦСЗ по правову допомогу.

Юрист ЦСЗ склав та подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України.

ВССУ повернув касаційну скаргу і надав строк для усунення її недоліків.

Судовий розгляд триває.

 

Справа Ще-цева

Громадянин України Щегорцев Олександр є особою, яка вживає наркотичні засоби.

 В ході оперативно-розшукових заходів, без внесення відомостей в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань була здійснена оперативна закупка. Оперативна закупка носила провокаційний характер та під час неї самого факту передачі наркотиків не було, клієнт взяв гроші та пішов.

Через два тижні після цього в Щегорцева О. було проведено обшук. В ході якого знайшли наркотики.

10 червня 2015 року Щегорцева О. засуджено до 7 років позбавлення волі.

На вирок було подано апеляцію. Вирок скасували і призначили новий розгляд у справі.

Проведено підготовче засідання та одне судове засідання (зачитано обвинувальний акт та встановлено порядок дослідження доказів).

Наступне судове засідання призначено на 9 лютого 2017 року.

 

Справа Т-енко

На початку липня 2015 року пан Т. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу.

Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Пан Т. обвинувачувався у збуті наркотичних засобів – опію ацетильованого, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року.

Під час судового засідання 19.10.2015 року прокурором вручено Тищенку новий обвинувальний акт. Прокурор відмовився від обвинувачення по епізоду від 13.05.2015 року так як захисник просив визнати зібрані докази по цьому епізоду недопустимими. Вважаю, що у сторони обвинувачення відсутні докази скоєння паном Т. злочину і по епізоду від 25.06.2015 року.

Судове провадження триває. Чергове судове засідання призначено на 10.11.2015 року.

Крім цього вважаю, що Тищенко був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим пан Т. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення Іванова І.І., який пояснив, що приблизно о 10 годині 30 хвилин 27.06.2015 року Бондаренко О.І. спільно з Тищенком знаходячись у домоволодінні по вул. Куйбишева, 32 смт Велика Лепетиха збули йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію».

На час затримання пана Т., а саме на 23 годину 27.06.2015 року, підстави зазначені у протоколі затримання та ч. 1 ст. 208 КПК України відсутні.

Тищенку взагалі не інкримінують злочин, за нібито скоєння якого його затримано.

Так у протоколі затримання зазначено, що Тищенко нібито 27.06.2015 року об 10 годині 30 хвилин збув наркотичний засіб Іванову І.І.

Затримано обвинуваченого лише о 23 годині. Тобто незрозуміло, де був обвинувачений з 10 години 30 хвилин до 23 години та як він потрапив до Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, де був затриманий.

Відповідно до повідомлення про підозру, Тищенку інкримінували збут наркотичних засобів, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року, але ж ніяк не в день затримання.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

Плануємо звернутися зі скаргою до суду на незаконну бездіяльність прокуратури та зобов’язання внести відомості про злочин в ЄРДР.

Крім цього, зі слів заявника, він в матеріалах кримінального провадження не ставив своїх підписів, окрім як в протоколі затримання.

Під час судового провадження будемо ініціювати проведення почеркознавчих експертиз.

Якщо буде підтверджена підробка підписів, будемо ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Зі слів Т., після фактичного затримання, працівники міліції умисно, безпідставно заподіяли йому тілесні ушкодження, так як він не зізнавався у злочині.

Наявність тілесних ушкоджень підтверджена довідкою лікаря місцевої лікарні та зафіксована при доставлені до СІЗО.

Плануємо в судовому засіданні ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

В проведенні почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підробки підписів заявника судом відмовлено.

Було призначено та проведено судові дебати по справі. В ході дебатів вказано на ряд невідповідностей по справі, в тому числі ні розбіжності у показах свідків.

Під час останнього слова заявник заявив клопотання про додатковий допит свідків, яке судом було задоволено.

Дата чергового судового засідання судом не визначена.

Протягом 2016 року проведено 4 судових засідань в суді 1 інстанції.

09.02.2016 року заявника було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що є його власністю.

На даний час призначено розгляд справи в апеляційній інстанції на 04.07.2016 року.

В апеляційному суді проведено 2 засідання. 18.07.2016 року вирок суду першої інстанції залишено в силі.

17.08.2016 року проведено зустріч із заявником в ІТТ Нижньосірогозького району та обговорено питання щодо касаційного оскарження.

На даний час готую касаційну скаргу.

 

Справа Т-як

Заявник, пан Т., проживає в м. Дніпропетровськ.

Кримінальне провадження було розпочато за ч.2 ст. 307 КПК України.

В ухвалі Бабушкінського райсуду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016р. надано право на обшук в домоволодінні заявника.

Стверджується, що заявник за попередньою змовою групою осіб незаконно придбає та збуває наркотичний засіб «опій». Справа розслідується за ч.2 ст. 307 слідчою Іващенко Ю.О.

У заявника в домоволодіні проведено обшук (ще до укладення договору на правову допомогу). Оскільки підозра в провадженні ще нікому не пред’явлена, строк розслідування не йде. А тому слідчий декілька разів стверджувала що однозначно буде направляти це провадження до суду, пред’являти підозру та обвинувачення заявнику та ін. особам. Але має намір це робити в січні 2017р.

 Причною млявого розслідування є також те, що заявник тривалий час лікувався на стаціонарі. (копія ухвали суду з дозволом на обшук додана раніше).

 

Справа Я-са

Пан Я., громадянин України, проживає в Харківській області.

В лютому 2014 року, пан Я. було затримано за підозрою у збуті наркотичних засобів.

22 серпня 2014 року пана Я. було визнано винним у вчиненні двох епізодів збуту наркотичних засобів та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Адвокат ЦСЗ вступив у справу на стадії апеляції. Він подав апеляційну скаргу, наголошуючи на тому, що працівники міліції провокували вчинення злочину заявником.

22 січня 2015 року апеляційний суд скасував вирок на основі порушення права на захист та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Упродовж нового розгляду адвокат ЦСЗ подав багато клопотань та заяв про відвід судді, визнання доказів недопустимими, зміну запобіжного заходу, допит свідків і т.д.

18 грудня 2016 року Ленінський районний суд м.Харкова визнав пана Я. винуватим у незаконному зберіганні наркотичних засобів без мети збуту і звільнив його від відбування покарання. Проте адвокат пан Я., і це обвинувачення недоведеним, після узгодження цього з паном Я., подав апеляція на вирок суду першої інстанції.

Наприкінці лютого пан Я. помер. Адвокат ЦСЗ, бажаючи довести невинуватість пана Я., уклав угоду з рідними пана Я. про продовження його захисту у кримінальній справі з метою реабілітації, для чого подав відповідне клопотання до суду.

Після цього розгляд справи продовжився знову в суді першої інстанції.

Сторона обвинувачення не може забезпечити явку свідків, тому судові засідання реально дотепер не відбувалися.

Наступне засідання призначено на 15 лютого 2017 року.

 

Справа Я-вой

Я. громадянин України, який на даний момент відбуває покарання в місцях позбавлення свободи.

30 квітня 2014 року Самарський районний суд винес вирок. Відповідно до вироку Я. визнано винним в організації збуту наркотичних засобів, та призначено покарання у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

25 грудня 2014 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив даний вирок без змін.

В березні 2015 року Я. звернувся до адвоката ЦСЗ, для надання йому правової допомоги.

Адвокат ЦСЗ вступив в справу, вивчив 12 томів справи, та написав касаційну скаргу.

Через велику кількість не відповідностей а також порушення процесуального законодавства, 01 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України задовольнив касаційну скаргу адвоката ЦСЗ, скасував попередні судові рішення та направив справу на новий судовий розгляд.

В подальшому запобіжний захід Я. – тримання під вартою, було замінено на домашній арешт. Крім того злочин було перекваліфіковано.

30 квітня 2016 р. вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська Я., засуджено лише до 2 років 9 місяців позбавлення волі. Він вже відбув цей строк перебуваючи під вартою в період розгляду справи. Йому повернуті гроші та особисті речі, вилучені під час слідства.

 

Справа Єв-нова

Пан Є. є громадянином України, що на сьогоднішній день проживає у м. Херсон.

Пан Є. підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 КК України. Йому інкримінували три епізоди збуту наркотиків.

13 березня 2015 року пану Є. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак відповідно до усно наданої ним інформації він брав участь у спеціальній операції, організованій працівниками правоохоронних органів як закупний. Він не зберігав наркотичні засоби вдома, а вилучені у нього препарати йому раніше передали працівники міліції.

28 квітня 2015 почав роботу над справою на етапі дослідження доказів.

Юрист встановив, що до затримання пан Є. протягом шести років проходив замісну терапію у лікарні як особа залежна від наркотичних засобів. Але після затримання терапія була припинена. Відповідно до усних пояснень пана Є., його щоденна доза замісної терапії складала 25 мілілітрів. Після затримання його доза була зменшена до нуля протягом всього трьох років.

Також адвокат звернувся до обласної прокуратурою із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом його затримання та незаконного обвинувачення. До сьогоднішнього дня жодної відповіді від органів прокуратури отримано не було.

Справа пана Є. розглядалася Новокаховським районним судом Херсонської області. Оскільки свідки двічі не з’явилися до суду, розгляд справи по суті так і не розпочався.

Пан Є. був допитаний у суді.

У 2016 році відбулося шість засідань по справі.

Так 14 березня 2016 року був визнаний винним у вчиненні злочину та йому було призначено покарання у вигляді шести років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Адвокат звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак до сьогоднішнього дня засідання по справі не було призначено.

 

Справа Ж-ва

Засуджений Ж. який повинен був відбувати покарання до жовтня 2018 р. (надалі - заявник) хворів на «Сечокам’яну хворобу. Камінці лівої нирки. Ниркова коліка зліва. Загострення хронічного пієлонефриту». Останньому проведено операцію: перкутанна нефростомія зліва (через камінь в нирці, який спричинив неможливість відтоку сечі із нирки, проведено дренування нирки хірургічним шляхом для відведення сечі назовні в спеціальний контейнер).

Дане захворювання не можливо належно лікувати в умовах відбування покарання в зв’язку з чим, наявні захворювання прогресували та становили загрозу життю заявника.

05.08.2016 р. складено висновок спеціальної лікарської комісії з рекомендацією про звільнення заявника від відбування покарання за хворобою. Даний висновок разом з клопотанням про звільнення від відбування покарання засудженого що захворів на тяжку хворобу були направленні до суду для прийняття рішення по даному питанню.

Заявник звернувсь за допомогою до адвоката для захисту його інтересів в суді.

22.08.2016 року, суд 1-ї інстанції відмовив в задоволенні клопотання про звільнення заявника.

19.09.2016 р. заявник звернувся до Європейського суду згідно правила 39 Регламенту Суду з проханням застосувати тимчасові заходи щодо надання йому медичної допомоги.

21.09.2016 р. Європейським судом прийнято рішення застосувати до заявника правило 39 Регламенту Суду з вимогою до Уряду України вжити заходів для того, щоб заявник мав доступ та був забезпечений адекватною спеціалізованою медичною допомогою, якої він потребує, в тому числі був переведений до необхідного спеціалізованого медичного закладу.

26.09.2016 р. Апеляційним судом заявника було звільнено від відбування покарання у зв’язку з наявністю важкої хвороби.

В жовтні до Європейського суду була надіслана основна заява, щодо порушення ст. 3 Конвенції через неналежне лікування заявника в місцях несвободи.

 

4.5. справ щодо незаконного звільнення з роботи вагітних жінок та жінок, що тільки-но народили дитину

 

Справа С.А., Є.Д. та О.З.

Заявник, пані С. А., проживає у м. Харків.

У вересні 2015 року вона була звільнена з посади програміста, незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані С.A. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані С.A. на колишній посаді.

21 січня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані С.A. була поновлена на колишній посаді.

22 березня 2016 року пані С.A. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані С.A. оскаржила це звільнення до суду.

20 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги пані С. А. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані С.А. була поновлена на колишній посаді.

Юрист ЦСЗ готує аналогічні справи для пані Є. Д та О. З., які перебувають у ситуації, аналогічній до справи пані С.А.

 

Справа Бі-ної

Заявник, пані Марина Олександрівна Бізюкіна, проживає у м. Купянськ, Харківської області.

23 вересня 2015 року вона була звільнена з посади старшого слідчого незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані Б. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані М. на колишній посаді.

1 березня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані Б. була поновлена на колишній посаді.

22 березня 2016 року пані Б. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані Б. оскаржила це звільнення до суду.

19 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги частково. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані Б. була поновлена на колишній посаді, однак не у складі нової Національної поліції.

13 червня 2016 року Апеляційний адміністративний суд Харківської області залишив рішення суду першої інстанції у силі.

Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення у суді касаційної інстанції, розгляд справи триває.

 

     Справа Ме-нець

Заявник, пані М. Б., проживає у м. Купянськ, Харківської області.

23 вересня 2015 року вона була звільнена з посади старшого слідчого незважаючи на той факт, що вона перебувала у відпустці, пов’язаній з пологами та вихованням дитини. Підставою для її звільнення стала ліквідація транспортної поліції у зв’язку з реформою поліції в Україні.

У той же день юрист ЦСЗ від імені пані М. Б. подав адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати наказ про звільнення незаконним та поновити пані М.Б. на колишній посаді.

1 березня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги, наказ про звільнення був визнаний незаконним та пані М.Б. була поновлена на колишній посаді.

22 березня 2016 року пані М.Б. була поновлена на посаді, однак, у той самий день вона була звільнена знову з 6 листопада 2015 року у зв’язку зі скороченням штатів. Пані М.Б. оскаржила це звільнення до суду.

19 травня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги частково. Наказ про звільнення був визнаний незаконним, пані М.Б. була поновлена на колишній посаді, однак не у складі нової Національної поліції.

13 червня 2016 року Апеляційний адміністративний суд Харківської області залишив рішення суду першої інстанції у силі.

Юрист ЦСЗ оскаржив це рішення у суді касаційної інстанції, розгляд справи триває.

 

4.6. Інші 34 справи

 

Справа А-ша

В березні 2012 р. Акриш Р. разом з трьома співучасниками за попередньою змовою на здійснення крадіжки прибули до будинку де мали бути відсутні господарі. Акриш Р. залишився на вулиці, а співучасники проникли до будинку де вчинили розбійний напад на власників про що не повідомили Акриша Р. За даним фактом було відкрите кримінальне провадження, документи щодо підозрюваного Акриша Р. були виділені в окреме провадження.

Свою вину Акриш Р. визнав, але лише у вчиненні крадіжки, а не у розбійному нападі який йому було висунуто обвинуваченням. 09.04.2013 р. судом було винесено вирок, яким засуджено Акриша Р. на 9-ть років позбавлення волі за вчинення розбійного нападу. 16.07.2013 р. рішенням апеляційної інстанції було залишено без змін вирок суду 1-ї інстанції яким засуджено Акриша Р. до 9 років позбавлення волі.

Не погоджуючись з даним рішенням та вважаючи себе винним лише у вчиненні крадіжки, а не розбійного нападу звернувся за правовою допомогою до адвоката Л. щодо доповнення його касаційної скарги та уточнення факту погашення його попередньої судимості.

Захисником були зібрані всі документи щодо попередньої судимості, які вказують на непогашену судимість на момент вчинення крадіжки.

02.03.2015 р. захисником було надіслано доповнення до касаційної скарги в яких було викладені порушення процесуального законодавства та невідповідність рішення Апеляційного суду обставинам справи і обґрунтовано не доведеність вини Акриша Р. в грабежі, оскільки в його діях наявна лише крадіжка.

12.03.2015 р. завдяки цілеспрямованій позиції захисника та наведеними доказами Вищий спеціалізований суд України частково задовольнив касаційні скарги скасувавши вирок щодо Акриша Р. та направив справу на повторний розгляд до апеляційної інстанції.

В апеляційній інстанції за ініціативою захисника було частково відновлено досудове розслідування та дослідженні докази які підтверджую в діях Акриша Р. крадіжку а не грабіж. За результатами розгляду 16.09.2015 р. судом було перекваліфіковано дії Акриша Р. з грабежу на крадіжку та призначено остаточне покарання у вигляді 4 років 6 місяців.

16.12.2015 р. прокурором подано скаргу до касаційного суду з вимогою скасувати ухвалу від 16.09.2015 р. за м’якістю покарання порушення процесуальних вимог.

Згідно змін законодавства день попереднього ув’язнення зараховується, як дні позбавлення волі. 19.01.2016 р. подано запит до пенітенціарної служби, щодо строку попереднього ув’язнення Акриш Р. та отримано дану інформацію.

18.02.2016 р. подано клопотання про зарахунок строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання.

15.03.2016 р. судом висено рішення про часткове задоволення клопотання захисника та зарахування попереднього ув’язнення. Після набрання рішенням суду законної сили Акриш Р. був звільнений з місць позбавлення волі, як такий що відбув покарання.

02.03.2016 р. подано заперечення на касаційну скаргу прокурора від 16.12.2015 р.

07.04.2016 р. касаційним судом скасована ухвала по перекваліфікацію дій Акриш Р., а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

09.06.2016 р. апеляційним судом у задоволенні скарги Акриш Р. на вирок від 09.04.2013 р. відмовлено, а вирок з покаранням у 9 років позбавлення волі залишено в силі, при чому в ухвалі питання про затримання не було вирішено. Незважаючи на це Акриш Р. було затримано для виконання вироку, після чому поза межами судового розгляду та нарадчої кімнати судом в ухвалу додано вимогу про затримання Акриш Р.

20.10.2016 р. надіслано касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду. Триває касаційний розгляд.

 

Справа А-м

12 листопада 2014 року два африканські студенти, пан А. (громадянин Камеруну) та його друг пан І. (громадянин Гвінеї) були зупинені працівниками міліції біля станції метро «Героїв праці» у м. Харків. Після того, як було з’ясовано, що вони не мають при собі документів, працівники міліції почали бити їх біля входу в метро. Так як там було багато людей, міліціонери покликали працівників та двох охоронців з ринку, що знаходиться поряд. Міліціонери насильно відвели студентів до темного місця, де продовжили їх побиття. Крім того, вони гасили недопалки об пальці студентів. Потім студентів було доставлено до кімнати охорони, де їх також били. Дві кредитні картки та дві sim-карти було вилучено у пана А.

Після зазначених вище подій студентів викинули на вулицю. Пан І. міг самостійно йти. Він викликав швидку допомогу пану А. Його було доставлено до лікарні, де йому було проведено рентгенівське обстеження голови. Пана А. не було госпіталізовано. Пан І. повернувся до своєї батьківщини.

17 листопада 2014 року пан А. подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури міста Харкова.

21 листопада 2014 року було проведено судово-медичну експертизу пана А. Було виявлено сліди легких тілесних ушкоджень.

27 листопада 2014 року пану А. було проведено МРТ. Патологій не знайдено.

28 листопада 2014 року пана А. було оглянуто лікарем-урологом. Потім були проведені аналізи. Серйозних розладів здоров’я знайдено не було.

Як виявилось тоді, 25 грудня 2014 року, слідчі органи прийняли постанову про закриття кримінального провадження за відсутності ознак злочину. Копію постанови надали пану А. Упродовж так званого допиту потерпілого, пану А. не задавали запитань, працівники міліції, що заподіяли йому тілесні ушкодження, так і не були ідентифіковані, медичні записи не переглядались і т.д. Адвокат ЦСЗ оскаржив постанову тільки у лютому 2015 року і слідчий суддя скасував її та направив справу для продовження розслідування.

Лише після цього було проведено судово-медичну експертизу. Проте слідчі органи так і не ідентифікували осіб, що вчинили злочин та навіть не провели слідчий експеримент з за участі потерпілого, хоча адвокат ЦСЗ подавав клопотання про це.

Слідство формально триває, але фактично слідчі дії не проводяться.

В 2016 році після тривалого листування з різними органами досудового розслідування адвокату надали інформацію, що матеріали кримінального провадження були передані з прокуратури області до одного із районних відділів національної поліції, незважаючи на те, що пан. А подавав скаргу на дії саме працівників поліції, що мають розслідувати органи прокуратури. До цього часу слідчий відділу поліції, в якого тепер є матеріали провадження, не надав їх адвокату для ознайомлення.

 

Справа Б-к

Пані Б. громадянка України, журналіст, яка займалася оформленням спогадів родичів героїв Небесної Сотні.

З початку 2014 року пані Б. за власною ініціативою та за власний рахунок почала збирати інформацію про героїв так званої Прикарпатської Небесної сотні шляхом проведення візитів до родичів героїв. Інформація, яку зібрала пані Є.Б., була опублікована на сайті інтернет-газети «Вікна», а також у спільноті «Небесна Сотня» в соціальній мережі «Фейсбук».

1 березня 2016 року, Б. випадково побачила друковане видання «Книга Скорботи, Пам’яті і Шани України. Івано-Франківська область. Герої Революції Гідності», в якій були опубліковані її статті, без надання на це відповідного дозволу. Більше того, під статтями не було зазначено авторство Б., а одна із статей надрукована під авторством іншої особи.

3 березня 2016 року пані Б. звернулася до Комунальної організації з вимогами принести їй публічне вибачення та припинити розповсюдження цього видання, крім того вона вимагала вилучити вже розповсюджені примірники. Комунальна організація жодних вимог не виконала.

В червні 2016 адвокат ЦСЗ подана до суду позовну заяву про захист авторських прав. З того часу декілька разів призначались судові засідання, але з різних причин слухання справи по суті так і не розпочалося.

 

Справа Бон-ка

На початку липня 2015 року до адвоката ЦСЗ звернувся Бо. з проханням надати правову допомогу. Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Адвокат вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Бо., серед іншого, обвинувачувався у двох епізодах збуту та зберіганні наркотичних засобів.

19.10.2015 року по даній справі Великолепетським районним судом винесено вирок щодо обвинуваченого.

На даний час готується до подачі апеляційна скарга на вирок.

Обвинуваченому призначено судом першої інстанції покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

Апеляційна скарга надіслана до суду.

В апеляційній інстанції Бо. виправдано за фактами зберігання, збуту наркотичних засобів та звільнено із зали судового засідання.

Крім цього адвокат вважав, що Бо. був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим Бо. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення І.І., який пояснив, що Бо. збув йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію». Однак на момент затримання не було перевіреної інформації, яка б свідчила про вказані факти і слідчий не зміг вчасно встановити її достовірність.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення працівників міліції до кримінальної відповідальності за незаконне затримання пана Бо. за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

15 жовтня 2015 року Великолепетихівський районний суд Луганської області визнав Б винним у вчиненні ухиляння від виконання вироку суду у вигляді виправних робіт (ст.389 КК), незаконне зберігання наркотичних речовин (ст.309 КК) та збут наркотичних речовин (ст.307 КК)..

Юрист звернувся із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що оперативна закупівля наркотичного засобу була проведена з порушенням встановленого законом порядку, відтак, докази, отримані під час цієї негласної операції, не можуть бути використані для визнання пана Бо. Винним, як отримані незаконним шляхом.

31 березня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області визнав аргументи захисту і виправдав пана Бо. як у незаконному зберіганні наркотичних засобів, так і їх збуті виправдав, залишивши без змін вирок у частині визнання його винним в ухилянні від виконання рішення суду, призначивши йому покарання замість 8 років позбавлення волі всього два з половиню роки. Оскільки пан Бо. вже фактично відбув покарання, його звільнили з-під варти у залі суду.

 

Справа Фе-ренко

Громадянин України Ф. Євген 26 лютого 2015 року був затриманий працівниками міліції за підозрою в грабежі. Був складений протокол огляду місця події.

Того ж дня Ф. відвезли у відділок міліції, де катували та заставляти визнати вину у ряді кримінальних правопорушень. Його так сильно побили, що не могли більшу утрамувати у відділку міліції. Ф. відвезли додому і наказали не з’являтися в Харкові і забути про всі події. На порозі Ф. втратив свідомість і його рідні викликали швидку медичну допомогу. Він був госпіталізований. Лікарі повідомили міліцію про кримінальний характер травми. Приїхали співробітники міліції, які катували Ф. і забрали його в Харків. Там тримали його дньом в відділку поліції, а на ніч відвозили в підвальне приміщення.

3 березня 2015 року Ф. привезли до слідчого, де провели впізнання, вручили повідомлення про підозру та відвезли в суд, де вибрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ф. подав в прокуратуру Харківської області заяву про вчинене кримінальне правопорушення. Було відкрито кримінальне провадження. Формально було допитано працівників міліції, які катували Ф.

28 грудня 2015 року кримінальне провадження було закрито. Таке рішення було оскаржено і слідчий суддя відмінив постанову про закриття кримінального провадження.

8 червня 2016 року слідчий прокуратури знову закрив кримінальне провадження. Таке рішення було оскаржено і слідчий суддя відмінив постанову про закриття кримінального провадження.

17 січня 2017 року слідчим суддею відмінено постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим.

 

Справа Го-льова

Апеляційним судом, як судом 1-ї інстанції було засуджено Г. до довічного позбавлення волі. Даний вирок, було змінено Ухвалою ВССУ та призначено гр. Г 15 р. позбавлення волі, без зазначення початку відбування покарання. 24.03.2014 року апеляційним судом Одеської області було винесено ухвалу про уточнення анкетних даних засуджених за вироком колегії суддів судової палати із кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 18.10.2011 року в якій було зазначено: «строк покарання Гургульову Є.А., рахувати з 07.03.2007 року з дня призначення міри покарання – тримання під вартою Київським районним судом міста Одеси».

24.04.2014 р. адвокат, подала касаційну скаргу на дану ухвалу, скільки Г. є таким, що відбув покарання у вигляді 15 р. позбавлення волі, а строк початку від 07.0,30.2007 є незаконним, скільки не враховує той факт, що Г. відбуває покарання з 1996 р.

11.06.2014 року у відповідь на запит був отриманий науковий висновок Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо обчислення строку відбування покарання призначеного Горгульову Є.А., згідно якого 12.03.2011 року Горгульов Є.А., повинен вважатись таким, що відбув покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, визначене йому в ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2013 року за всі вчиненні ним коли-небудь злочини, а подальше утримання Г. у місцях позбавлення волі фактично відбувається без належної правової підстави та порушує вимоги ст. ст. 29, 63, 64 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Даний висновок був направлений до апеляційного суду Одеської області 26.06.2014 року.

13.06.2014 р. до апеляційного суду подано запит про те чи була направлена апеляційна скарга до ВССУ, оскільки строки на її надсилання минули, але відомості про надходження відсутні. Відповідь не була отримана.

01.07.2014 р. та 15.09.2014 р. (повторно) до ГПУ подано запит, щодо місце знаходження кримінального провадження (ст. 257 КК України) щодо Г., яке було виділено та направлено на додаткове розслідування.

01.08.2014 р. до ВССУ подано клопотання з проханням повідомити адвоката про дату судового розгляду.

01.08.2014 р. до ГПУ подано заяву про злочинні дії головуючого судді який виносив вирок Г., та призначив останньому довічне позбавлення волі, яке було скасовано та щодо інших порушень. 07.08.2014 р. отримано відповідь ГПУ про направлення даної заяви до прокуратури Одеської області. 10.09.2014 р. 10.09.2014 р. направлено запит до прокуратури Одеської області, щодо результатів розгляду заяви про злочин. 09.10.14 р. отримано відмову у внесенні відомостей до ЄРДР. 13.10.2014 р. до суду направлена скарга на невнесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя постановив ухвалу про направлення справи до Апеляційного суду Одеської області для вирішення питання про зміну підслідності, мотивуючи її тим що в випадку її оскарження справа буду розглядатись в суді який виносив вирок. Дана ухвала була скасована, а справа відправлена слідчому судді для розгляду. Адвокатом було заявлено відвід слідчому судді, оскільки останній безпідставно направляючи справу для зміни підсудності, виявив своє небажання розглядати дану справу, адже питання стояло про відкриття кримінальної справи проти судді апеляційної інстанції, який в подальшому буде розглядати апеляційні скарги даного слідчого судді та може бути упередженим. В задоволенні відводу було відмовлено, після чого 04.12.2014 р. було відмовлено в задоволені скарги про невнесення відомостей до ЄРДР.

21 серпня 2014 року судове засідання по касаційній скарзі було знято з розгляду та не відбулось, без повідомлення адвоката про підстави його зняття.

З цього приводу 11.09.2014 р. були направленні адвокатські запити до ВССУ та до Апеляційного суду Одеської області з проханням повідомити про причини не розгляду касаційної скарги адвоката, у відповідь на отримано копію листа про повернення даної справи до Апеляційного суду, через той факт, що дана ухвала не оскаржується в касаційному порядку. Даний лист не можливо було оскаржити до ВСУ, оскільки це не є процесуальним рішенням та є порушення вимог КПК України.

27.10.2014 р. здійснено відрядження до м. Одеси для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Ознайомившись з матеріалами кримінальної справи в Апеляційному суді Одеської області, сталі відомі інші факти правопорушень з боку суддів. Такі як не відповіді на клопотання, та запити Г., та його адвоката.

17.12.2015 р. до апеляційного суду було направлено клопотання про уточнення строку відбування покарання. Дане клопотання було залишено без розгляду та повернуто адвокату листом апеляційного суд 15.01.2015 р. без прийняття по ньому будь якого процесуального рішення.

Було направлено звернення до омбудсмена, щодо порушення прав Г., за результатами розгляду, дане звернення було направлено до ГПУ, яка скерувала до прокуратури Одеської області, яка надала відповідь, що підстав для прокурорського реагування немає.

10.03.2015 р. на особистому прийомі заступника Генерального прокурора України було подано заяву про злочини судді 1-ї інстанції та відправлення суддею касаційної скарги до Апеляційного суду Одеської області, без судового засідання, без прийняття рішення. 14.04.2015 р. отримано відповідь у відмові внесення відомостей до ЄРДР.

18.04.2015 р. адвокатом направлена скарга до ЭСПЧ з клопотанням про пріоритетний розгляд в зв’язку з позбавленням Горгульова права на свободу.

ЄСПЧ Було відмовлено в відкриті справи за заявою в інтересах Горгульова Є.А.

11.09.2015 р. Генеральному прокурору України подано заяву про злочини судді 1-ї інстанції та відправлення суддею касаційної скарги до Апеляційного суду Одеської області, без судового засідання, без прийняття рішення. На дану заяву отримано відмову прокуратури Одеської області 01.11.2015 р.. Дана відмова проводити досудове розслідування 09.11.2016 р. була оскаржена до слідчого судді, який в її задоволенні відмовив 21.06.2016 р. під час судового засідання в режимі відеоконференції з Дарницького суду м. Києва.

Засуджений Г. відбуває покарання на тимчасово не підконтрольній для державної влади території, через збройні конфлікти в країні.

Після внесення змін до законодавства, день попереднього ув’язнення суд зараховує за два дні позбавлення волі, в зв’язку з чим Г. є таким, що відбував покарання. Для підтвердження перебування Г. в установах попереднього ув’язнення під час судового розгляду до ДПТС 03.12.2015 р. та до МВС України 11.12.2015 р. були направленні адвокатські запити. У відповідь на які були отримана запитувана інформація та інформація, що Г. відбуває покарання на не підконтрольній Україні території у виправній колонії № 60, в зв’язку з чим до омбудсмена 11.02.2016 р. було подано клопотання про переведення Г. на підконтрольну територію, на що 29.02.2016 р. отримано відповідь про внесення Г. до списку осіб, яких необхідно перевести.

11.01.2016 р. направлено клопотання до суду який виносив вирок та до суду під територіальною юрисдикцією Г. відбуває покарання (Марківський суд). Дані клопотання були повернуті адвокату. Суд який виносив вирок, мотивував своє рішення, що це клопотання вирішується судом під територіальною юрисдикцією Г. відбуває покарання. Суд за місцем відбування повернув через відсутність завірених належним чином ухвал.

01.02.2016 р. було направлено запит до апеляційного суду для отримання завірених ухвал. Дані ухвали були отримані.

26.02.2016 р. клопотання було направлено до Марківського суду з завіреними належними чином документами. Але 14.03.2016 р. без проведення судового засідання судом було винесено ухвалу про повернення клопотання адвокату, через незавірені належними чином копії документів його матері, яка заключила в його інтересах договір, та через те, що на даний час достеменно не відомо де відбуває покарання Г., оскільки останній знаходиться на непідконтрольній території.

Дана ухвала від 14.03.2016 р. була оскаржена до апеляційного суду 05.04.2016 р. За результатами розгляду скарги 10.05.2016 р. апеляційний суд скасував ухвалу суду 1-ї інстанції, а справу направив на новий розгляд.

13.07.2016 року судом 1-ї інстанції під час нового розгляду було відмовлено в задоволенні клопотання про перерахунок було відмолено. 19.07.2016 р. на дане рішення було подано апеляційну скаргу. 07.09.2016 апеляційним судом було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду 1-ї інстанції було залишено без змін. 30.11.2016 р. було подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанції. 16 грудня 2016 р. у відкриті касаційного провадження було відмовлено.

У зв’язку з відмовою зарахувати попереднє ув’язнення у строк відбування покарання було подано скаргу до Європейського суду з прав людини.

 

Справа І-нко

08 серпня 2014 року І-нко під час роботи в шахті «Новопавлівський механізований цех» м. Красний Луч Луганської області отримала вогнепальне поранення н/3 лівого стегна та в/3 голені, внаслідок обстрілу в зоні АТО.

Підприємство, в якому працювала І. до отримання вогнепального поранення, знаходиться на непідконтрольній Україні території та до теперішнього часу не здійснило оплату за листками непрацездатності стосовно перебування на стаціонарі в період з 09.08.2014 року по 19.08.2014 року; з 19.08.2014 року по 19.09.2014 року; з 20.09.2014 року по 22.10.2014 року; з 23.10.2014 року по 27.11.2014 року; з 28.11.2014 року по 30.12.2014 року; з 31.12.2014 року по 19.02.2015 року; з 20.02.2015 року по 06.04.2015 року. Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області відмовило Іващенко І.А. у виплаті за листками непрацездатності у зв’язку із тим, що підприємство, на якому стався нещасний випадок знаходиться на тимчасово окупованій території, та підприємство на цей час не перереєстровано на території, що контролюється Українською владою відповідно до «Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», зазначивши, що проведення розрахунків можливе безпосередньо після повернення території міста, у якому зареєстровано страховика під контроль Української влади чи після переміщення та перереєстрації страхувальника, на контрольовану Українською владою територію».

Вказана відмова у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності суперечить ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, ст. 1, 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ЗУ "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

По справі було призначено вже 5 судових засідань.

Справа починаючи з липня 2016 року переносилась з різних підстав, здебільшого за проханням Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області.

Отже, розгляд справи перевищує розумні строки передбачені ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України.

На останньому засіданні Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чугуївському районі Харківської області ініціювало питання про підтвердження розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв’язку із чим підготовлена уточнена позовна заява із врахуванням нової довідки про середню заробітну плату.

Відповідач ніяким чином так і не спростував той факт, чому вищевказана допомога по тимчасовій непрацездатності не була виплачена І., як це передбачено нормами законодавства.

На наступному судовому засіданні, яке призначено на 17.02.2017 року, очікуємо переходу справи до стадії судових дебатів та винесення законного рішення.

 

Справа Джа-ра

Пан. Дж.– громадянин Іраку, який тимчасово проживає в Україні. 18 серпня 2016 року відносно нього лейтенантом поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення за фактом порушення правил дорожнього руху.

30 серпня 2016 цей протокол був направлений для розгляду до Дзержинського районного суду м. Харкова.

30 вересня 2016 року адвокат ЦСЗ вступив у справу в якості захисника пана Дж. Адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами справи та опитав свідків.

З 13 жовтня 2016 року розпочалося слухання справи в суді, було проведено кілька судових засідань, під час яких були допитані свідки та заявлені клопотання.Адвокат представив суду докази численних порушень поліції під час оформлення протоколу.

15 листопада .2016 адвокатом заявлено клопотання про закриття провадження в зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення

16 листопада 2016 року пан Дж. був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення. До нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляду штрафу у сумі 10200 гривень та позбавлення права керування транспортними засобами на один рік.

25 листопада 2016 року адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу, яка 21 грудня 2016 року була частково задоволена Апеляційним адміністративним судом Харківської області. Постанова судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.11.2016 року - скасована, новою постановою було закрито провадження по справі, у зв’язку із збігом строків.

 

Справа Ка-су

До адвоката Центру стратегічного захисту звернувся неповнолітній Б.К., якого було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України (хуліганство за обтяжуючих обставин) та призначеного покарання у вигляді двох років позбавлення волі. Одночасно суд своїм вироком звільнив Б.К. від відбуття покарання з випробуванням в один рік. На момент засудження Б.К. виховувався у багатодітній родині.

16 грудня 2015 року Б.К. знов був засуджений Дворічанським районним судом Харківської області за вчинення хуліганства з призначенням покарання у вигляді двох років позбавлення волі. Враховуючи наявність попереднього вироку, остаточне покарання йому було визначено у вигляді двох років та одного місяця позбавлення волі.

Адвокат негайно звернувся до суду з апеляційною скаргою. У своїй сказі він вказав на численні порушення у ході досудового та судового слідства. Так, суд не розглядав питання про слухання справи у закритому режимі. Судовий розгляд проводили за відсутності потерпілого. Під час судового засідання були досліджені неналежні докази, а вік засудженого не було визначено як пом’якшуючу обставину при призначенні покарання. Також суд не вирішив питання про відвід

22 лютого 2016 року вирок суду першої інстанції був скасований Апеляційним судом Харківської області. Б.К. був звільнений з-під варти у залі суду. Суд апеляційної інстанції повернув справу до суду першої інстанції.

23 червня 2016 суд першої інстанції розглянув клопотання адвоката про зміну кваліфікації злочину. Суд задовольнив клопотання та перекваліфікував злочин на більш м’який (без обтяжуючих обставин).

 

Справа О. К.

Пан. К. був затриманий працівниками правоохоронних органів та побитий ними.

8 червня 2015 року у зв’язку з отриманими травмами К. зробили операцію.

10 лютого 2016 року Селидівський міський суд Донецької області засудив К. до 12-ти років позбавлення волі за вчинення розбою.

10 березня 2016 року адвокат подав апеляційну скаргу на вирок Селидівського міського суду Донецької області.

30 травня 2016 року адвокат звернувся до начальника медичної частини Артемівської установи виконання покарань №6 з проханням перевести К. до лікарні травматологічного профілю. В цей же день адвокат подав скаргу начальнику Артемівської установи виконання покарань №6 про ненаправлення К. на МСЕК для встановлення групи інвалідності. Також адвокат подав адвокатський запит Департаменту охорони злоров’я Донецької обласної державної адміністрації про надання Орієнтовного переліку закладів охорони здоров’я для надання медичної допомоги особам, узятим під варту.

2 червня 2016 року апеляційний суд Донецької області скасував вирок Селидівського міського суду Донецької області та направив кримінальне провадження на новий судовий розгляд.

4 червня 2016 року адвокат подав скаргу слідчому судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області про звільнення К. з-під варти, оскільки питання про подальше утримання К. не було вирішено апеляційним судом.

11 червня 2016 року подано адвокатський запит про надання довідки про стан здоров’я К., надання його медичної документації та переліку випадків, в яких не проводилася відео конференція в зв’язку із поганим самопочуттям К.

Артемівська установа виконання покарань №6 надіслала лист, яким відмовила направити К. на лікування до установ пенітенціарної служби, оскільки він не є ув’язненим, а також відмовила К. у наданні медичної допомоги в слідчому ізоляторі. У зв’язку з цим адвокатом було подано позов до Артемівського міськрайонного суду Донецької області. У позові адвокат просив визнати ненаправлення К. до лікувального закладу пенітенціарної служби прямою дискримінацією.

Адвокат подав скаргу на начальника медичної частини Артемівської установи виконання покарань №6 про неналежне надання медичної допомоги К.. Після чого К. було виписано з медичної палати та взагалі йому перестала надаватися медична допомога. У зв’язку з цим, 28 червня 2016 року адвокатом було подано скарги Начальнику Головного територіального управління юстиції про переслідування К. за подання скарг. Того ж дня адвокат подав скаргу Начальнику Артемівської установи виконання покарань №6 на припинення надання медичної допомоги.

 

Справа К.

Пані К. є громадянкою України, що на сьогоднішній день проживає у м. Харків. Пані К. обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК України. Їй інкримінували умисне вбивство двоюрідного брата.

Пані К. була затримана правоохоронними органами та її було піддано катуванню, а саме її били руками по голові та катували електричним струмом протягом двох діб у райвідділку міліції. Катували задля отримання від пані К. явки з повинною у вчиненні вбивства.

Протягом п’яти років справа слухалась, спочатку в Харківському районному суді Харківської області, а потім в Апеляційної суді Харківської області, який своїм рішенням звільнив з під варти пані К., а справу направив на додаткове розслідування, оскільки жодних інших доказів, крім явки з повинною в справі не було.

Через три роки після її звільнення справи та перевірки щодо катування та побиття було закрито.

Однак у 2016 році все ж таки були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з приводу катувань пані К.

Адвокат вступив у справу на стадії досудового розслідування.

За допомогою адвокатського запиту, який було адресовано Харківському обласному бюро судово-медичних експертиз вдалося отримати завірені копії висновків експертиз, в яких було зафіксовано тілесні ушкодження заподіяні пані К. внаслідок катувань.

Після отримання вищевказаних висновків пані К. була викликана до прокуратури, де їй було повідомлено про підозру у вчиненні вбивства двоюрідного брата знову.

Сторона обвинувачення подавала клопотання щодо обрання пані К. запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Харківський районний суд Харківської області відмовив в задоволенні вищевказаного клопотання та прийняв до уваги письмові заперечення та додані до них докази щодо необґрунтованості підозри та відсутності ризиків втечі пані К.

Після додаткового розслідування справа знову була передана до суду.

 

Справа Кр-ського

Заявник, громадянин України пан К., обвинувачується у вчиненні розбою, незаконного заволодіння транспортним засобом, незаконному позбавленні волі людини. Заявник своєї вини у вчиненні злочинів не визнав.

9 вересня 2014 року було відкрито кримінальне провадження. Досудове розслідування кримінального провадження було проведено Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України.

7 грудня 2014 року заявника було взято під варту.

16 травня 2016 року юрист ЦСЗ вступив в кримінальне провадження.

30 травня 2016 року суд продовжив строк тримання під вартою пана К.

1 липня 2016 року кримінальне провадження було направлено до Голосіївського районного суду м. Києва.

Упродовж судового розгляду змінювався склад суду, прокурор подавав клопотання щодо визначення підсудності. Тільки одного потерпілого було допитано, один з томів письмових доказів був зачитаний. Судові слухання постійно відкладаються з різних підстав.

1 серпня 2016 року юрист ЦСЗ подав клопотання по зміні запобіжного заходу із затримання на 24-часовий домашній арешт. Клопотання було задоволено.

11 жовтня 2016 року судове засідання було відкладено.

14 листопада 2016 року юрист подав клопотання по зміні місця проживання Клопотання було задоволено.

Того ж дня юрист ЦСЗ подав клопотання про припинення дії запобіжного заходу через сплив двох місяців та непродовженя судом дії домашнього арешту. Клопотання не було задоволено.

Наступне судове засідання призначено на 1 лютого 2017 року.

 

Справа Кр-ка

У 2009 році пана Р. К. було затримано по підозрі у розповсюдженні наркотиків.

 В грудні 2010 року справу скеровано прокурору для проведення додаткового розслідування. За цей час в порядку адміністративного судочинства було визнано незаконним адміністративне затримання клієнта.

Також неодноразово подавались скарги, запити, клопотання про закриття справи, про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, про перебіг додаткового розслідування. Відповіді містили неправдиву інформацію, а клопотання були відхилені.

Скарги скеровувались на розгляд органам, на дії яких ми скаржились.

В лютому 2013 року нами було отримано постанову про закриття справи у лютому 2012 року, про яку нам не було відомо.

У грудні 2013 за клопотанням адвоката розпочато підготовку висновку спеціаліста інституту судової експертизи по визначенню розміру моральної шкоди, яку завершено у лютому 2014 року.

У січні 2014 до суду подано позов про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, а після отримання висновку спеціаліста з розміром моральної шкоди позов уточнено.

Триває судовий розгляд, відповідачами подано заперечення проти позову, в яких вони в загальному посилаються на необхідність визначення розміру моральної шкоди експертом та право особи застосувати досудове вирішення питання про відшкодування шкоди з обов’язком органів повідомити про такий порядок одночасно із закриттям справи, чого зроблено не було.

Протягом 2015 року відбулось 15 судових засідань.

     У 2016 році судові засідання продовжуються. Вони призначаються рідко. З вересня до кінця року не призначалося жодного судового засідання.

     Наступне судове засідання призначено на січень 2017 року.

 

Справа Ко-ва

Пан К. був затриманий за підозрою у вчиненні двох злочинів — умисного вбивства та розбою та знаходився під вартою із серпня 2011 року. Відповідно до обвинувального акту, пан К. задушив свою коханку подушкою, після чого вкрав її мобільний телефон.

Пан К. наголошував, що вказаний злочин не вчиняв, однак він все одно був визнаний винним Лозівським районним судом Харківської області. Судом першої інстанції йому було обрано покарання у вигляді п’ятнадцяти років позбавлення волі. У подальшому рішення було відмінено судом апеляційної інстанції, після чого суд першої інстанції знов прийняв таке саме рішення.

Після відміни вироку у суді було виявлено підробку єдиного прямого доказу — результатів експертизи, згідно до якої жертва тримала в руках волосся пана К.

На сьогоднішній момент справа слухається у суді апеляційній інстанції. Винесення кінцевого рішення судом затягується. Протягом шести місяців не відбулося жодного засідання.

У травні 2016 юрист Заявив клопотання про зміну міри запобіжного заходу, яке було задоволено. Пан. К був звільнений з-під варти.

 

Справа Л-вої

Заявник, пані Л. обвинувачується у скоєнні підготовки та формування терористичної групи або організації, вчиненні терористичного акту організованою групою та незаконного поводженні зі зброєю.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні проводилось Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України.

На даний момент кримінальне провадження передано до суду та перебуває в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.

Адвокат приймав участь в підготовчому судовому засіданні по справі :

  • 10.11.2016 року ( засідання відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих);
  • 05.12.2016 року ( засідання повторно відкладено у зв’язку з неявкою перекладача та потерпілих).

Підготовче засідання відкладено на 16.01.2017 року на 15 год. 00 хв.

Окрім участі в судових засіданнях адвокатом складено процесуальні документи на вимогу заявника:

заяву про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В. ( процесуальний прокурор);

заяву про відвід процесуальному прокурору;

скаргу слідчому судді на невнесення відомостей до ЄРДР згідно заяви про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В.;

адвокатський запит до Генеральної прокуратури України з приводу несанкціонованого втручання в приватне спілкування заявника із захисником Губським В.

 

Справа Ла-ова

Пан Л. обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України.

Л. обвинувачується в тому, що він, ніби то, спільно із гр. Д. вчинив розбійні напади та вбивства з метою заволодіння чужим майном в Черкаській області задля заволодіння транспортними засобами, грошима та зброєю.

27.12.2009 року Л. Було затримано працівниками міліції та доставлено до Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області де до нього застосовувався фізичний та психологічний тиск з метою отримання від останнього зізнання та показань щодо вчинення злочинів.

28.12.2009 року проводиться обшук в помешканні Л. який на цей день не мав правового статусу підозрюваного.

29.12.2009 р., під примусом Л. підписав протоколи явки з повинною та заяву про відмову від захисника незважаючи на вимоги кримінально-процесуального закону, який передбачає обов’язкову участь останнього з моменту затримання, якщо попередня кваліфікація передбачає довічне позбавлення волі. Підтвердженням попередньої правової кваліфікації, яка передбачає довічне позбавлення волі є постанова про об’єднання кримінальних справ від 14.09.2009 р. якою порушено кримінальну справу по факту вчиненого умисного вбивства працівника «Укрпошти», за ознаками злочину , передбаченого п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України та по факту вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

30.12.2009 року та 31.12.2009 року, без участі захисника, проводилися слідчі дії за участю Л. а саме відтворення обставин та обстановки події злочину та перегляд відеозаписів слідчих дій, результати яких в подальшому лягли в обвинувачення Л.

Окремою Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 27.04.2015 року встановлено, що в ході судового розгляду справи було з’ясовано ряд порушень, які неприпустимо допускати правоохоронним органам на стадії досудового розслідування.

28.04.2015 року Вироком Придніпровського районного суду Л. засуджений до довічного позбавлення волі. Захиснику Л. був вручений примірник вироку за яким Л. засуджений до 15 років позбавлення волі. Придніпровський районний суд, за власною ініціативою, після оголошення вироку провів засідання та виніс ухвалу за якою визнав примірник вироку та його електронний варіант, яким Л. засуджено до 15 років, недійсним.

30.03.2016 року. ухвалою Апеляційного суду Черкаської області скасовано вирок Придніпровського районного суду від 28.04.2015 р. у зв’язку із порушенням суддями таємниці наради кімнати (на підставі проведеного службового розслідування) та направлено справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

06.07.2015 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д. були внесені відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань, які внесені згідно окремої ухвали Придніпровського районного суду.

29.04.2016 року слідчим була винесена Постанова про закриття кримінального провадження відкритого за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д.

12.06.2016 року адвокатом подано скаргу до Придніпровського районного суду на постанову слідчого про закриття кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 374 КК України стосовно працівників Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області за фактом перевищення службових повноважень, завідомо незаконного затримання, порушення права на захист Л. та Д.

Справа за обвинуваченням Л. знаходиться на стадії попереднього розгляду.

У липні 2016 року змінено підсудність справи у зв’язку із поданням у відставку судді із колегії суддів.

12.08.2016 р. адвокат подав клопотання про повернення справи на додаткове розслідування та про зміну запобіжного заходу.

09.09.2016 р. розірвано угоду між адвокатом та Л. І Л. відмовився від адвоката в судовому засіданні.

09.11.2016 р. обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

 

Справа Ли-ко

22 березня 2016 року Рішенням Позачергової сесії Кегичівської районної ради було звільнено Л. з посади директора-редактора малого інформаційно-видавничого підприємства «Наш край», у зв’язку з достроковим розірванням контракту за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї Контрактом.

Вказане звільнення відбулось з численним порушенням норм чинного трудового законодавства. У зв’язку з чим, Л. звернулась до адвоката ЦСЗ.

Уже було призначено більше 10 судових засідання по справі, однак частина з них не проводилася, через відсутність то представника Районної державної адміністрації, то представника Районної ради. При цьому вони подавали клопотання про відкладення розгляду справи, з проханням не продовжувати слухати справи за їх відсутності.

Таким чином слухання справи затягнулося на строки, які кардинально порушують ті, що передбачені для трудових спорів у Цивільно-процесуальному кодексі.

В ході розгляду справи Л. а також Кегичівська Районна рада і Кегичівська районна державна адміністрація дали пояснення, були допитані свідки. Більше того, виявилося, що існує Протокол зборів колективу редакції, хоча фактично засідання колективу 22 березня 2016 року не проводилося. Це також було підтверджено поясненнями свідків.

Також, як з’ясувалося різняться і пояснення Голови Районної ради та нового редактора газети відносно того коли було проведено збори колективу та складено відповідний протокол.

Відповідачі ніяким чином так і не спростували той факт, чому Л. була звільнена перебуваючи у відпустці, в чому проявляється систематичність порушення умов контракту та чому її не попередили за два тижні про майбутнє звільнення за порушення умов контракту, як це передбачено нормами законодавства.

На даний момент суд вже перейшов до дослідження доказів по справі.

 

Справа Л-ка

28 травня 2014 року Шевченківський районний суд міста Львів визнав чотирьох працівників міліції винними у перевищенні влади та службових повноважень та незаконному позбавленні свободи та призначив їм реальні строки відбування покарання.

В серпні 2014 року Апеляційний суд міста Львів скасував рішення та направив справу на додаткове розслідування.

Упродовж наступного розслідування було зібрано 6 томів доказів.

Усі слідчі дії були проведені по декілька разів. Так, слідчий експеримент, огляд місця злочину, допит підозрюваних, опитування нових/додаткових свідків та освідування потерпілого було проведено три рази, освідування матері та брата потерпілого були проведені по два рази. Також проводились зняття інформації з каналів зв’язку та пошук свідків. Крім того було проведено додаткову судово-медичну експертизу.

Також було проведено встановлення місцезнаходження особи за сигналом її мобільного телефону. Така слідча дія спростувала твердження працівників міліції про наявність у них алібі.

Адвокат ЦСЗ надав слідству документи, що посвідчують факт незаконного утримання пана Л. під вартою упродовж більше ніж трьох днів.

У грудні 2014 слідчий склав обвинувальні акти щодо працівників міліції.

4 лютого 2015 року було проведено попереднє судове засідання.

Упродовж судових розглядів були допитані свідки. Обвинувачення подало клопотання про допит 20 свідків. Допит одного свідка може тривати близько 2-3 годин, тож це загалом може зайняти багато часу.

Справа перебуває на судовому розгляді. Упродовж 2015 року було проведено 30 судових засідань.

Протягом 2016 року продовжується судовий розгляд. Судові засідання часто відкладаються. Протягом судових засідань допитуються свідки. Недопитаними залишилися кілька свідків.

 

Справа М-Л.

Пан М-Л є громадянином України, який на сьогоднішній день проживає на території Дніпропетровської області.

1 жовтня 2004 року дружина пана М-Л померла під час клінічних випробувань у Дніпропетровській лікарні.

8 листопада 2006 року прокуратура Дніпропетровської області відкрила кримінальну справу за ч. 1 ст. 139 КК України (ненадання медичної допомоги без достатньої підстави, що призвело до смерті пацієнта), котра пізніше була перекваліфікована за ч. 1 ст. 140 КК України (неналежне виконання професійних обов’язків). Кримінальна справа була відкрита тільки через два роки після настання смерті особи.

23 січня 2013 року інформація про вчинений злочин була зареєстрована у ЄРДР у відповідності до новоприйнятого КПК України.

У березні 2013 року пан Ф. Був повідомлений про підозру у вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 140 та ч. 2 ст. 364 КК України

31 жовтня 2014 року кримінальне провадження було закрито на підставі відсутності складу злочину у діях лікаря. Провадження було закрито через десять років після можливого вчинення злочину.

У листопаді 2014 року юрист ЦСЗ ознайомився з матеріалами кримінальної справи та подав скаргу відповідно до ст. 303 КПК України на рішення слідчого щодо закриття кримінального провадження.

26 грудня 2014 Бабушкінський районний суд Дніпропетровська відмінив рішення про закриття кримінального провадження. Суддя встановив, що слідчий не встановив кількість лікарських засобів, які були надані пацієнту, доктор не був допитаний щодо суті справи, не було встановлено коли і як було надано медичну допомогу особі.

Після поновлення розслідування подано ряд скарг на дії та бездіяльність слідчого та прокурорів, а також вимоги, та пропозиції щодо завершення розслідування в найкоротший термін. Також було ініційовано проведення ново комісійної експертизи для прискорення передачі справи до суду.

В 2016 році адвокат знов подав запити щдо поновлення провадження у справі. Провадження у справі триває.

 

Справа М. та Г.

14 лютого 2016 року Г. разом з М., які проживають в сел. Хорошево, Харківської області, відпочивали в нічному клубі, розташованому в Комінтернівському районі м. Харкова.

Під час перебування в клубі разом зі своїм односельцем та іншим знайомим односельця вийшли на вулицю. Оскільки на вулиці було холодно вони зайшли погрітися у під’їзд дому, що знаходився поблизу клубу.

Знаходячись у під’їзді, не знайомий їм хлопець дістав з карману білий порошок. В той же момент до під’їзду увійшли двоє працівників міліції, одягнуті в цивільне. Вони представились працівниками поліції і обшукали речі М. і Г., а також їх знайомих.

Через деякий час до під’їзду під’їхала службова машина поліції, і М. та Г. повезли до Київського відділу поліції. Працівники поліції заборонили М. та Г. повідомити своїх батьків про затримання.

В приміщені київського відділу поліції працівники поліції знову обшукали речі та верхній одяг М. та Г., забрали їх мобільні телефони та студентські посвідчення. Працівники міліції нецензурно лаялися в присутності М. та Г., знущались над М. та Г, погрожували їм фізичною розправою, не давали зв’язатися з батьками або іншими особами. Також працівники міліції погрожували взяти М та Г. під варту.

Загалом, М. та Г. перебували у Київському відділі поліції більше 4 год., при цьому не маючи зв’язку з родичами і перебуваючи під постійним психологічним тиском. Там, вони, під впливом тиску, підписали невідомі їм документи.

15 лютого 2016 року М. та Г. звернулись до адвоката ЦСЗ. На наступний день адвокат ЦСЗ склав повідомлення про злочин, вчинений працівниками поліції, і направив його в Прокуратуру Харківської області.

Прокурор прийняв ці заяви, однак не вніс данні про них до ЄРДР. З цього приводу адвокат ЦСЗ Токарев 29 лютого 2016 р. направив до суду 2 скарги, з метою зобов’язання внести відомості про вчинений злочин до ЄРДР.

Адвокат ЦСЗ Максименко представляв інтереси М та Г. у суді. 04 квітня 2016 року суд зобов’язав прокурора внести відомості про вчинення злочину проти М. до ЄРДР. 05 квітня винесена аналогічна ухвала відносно Г.

Прокуратура розпочала розслідування, а потім 25 травня 2016 р. об’єднала провадження М. та Г. в одне.

30 травня 2016 року прокурор закрив кримінальне провадження. При цьому він посилався на дані допиту працівників поліції. Оскільки прокурор мав допитати М та Г., їх батьків та осіб, які знаходилися з ними у під’їзді, а також дослідити Журнал відвідувачів, 10 червня 2016 р. адвокат ЦСЗ подав скаргу до суду на цю постанову. Судовий розгляд по даній скарзі триває.

 

Справа Мо-ва

Заявник утримувався з Запорізькому слідчому ізоляторі де до нього з боку адміністрації ізолятора була застосована сила та погрози, що його етапують до колонії де уб’ють. За даним фактом відкрите кримінальне провадження проте розслідування ведеться неефективно. Як стало відомо згодом дане провадження було закрите

29.12.2015 р. без повідомлення про це заявника М. 16.02.2016 р. захисником подано запит для отримання даної постанови. Відповідь та постанова не була надана, що було оскаржено до генеральної прокуратури. Після отримання постанови про закриття провадження вона була оскаржена до слідчого суді 26.04.2016 р. Слідчим суддею постанова про закриття кримінального провадження була скасована 05.05.2016 р.

27.02.2015р. після етапування в колонію до зас. М була застосована надмірна сила працівниками колонії, за даним фактом 02.03.2015 р. відкрите кримінальне провадження де зас. М не визнаного потерпілим, хоча останньому були спричиненні значні тілесні ушкодження.

31.03.2015 р. слідчим була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 01.04.2015 р. процесуальним прокурором було скасовано дану постанову через її передчасність і продовжено розслідування та надано вказівки для слідчого.

12.05.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. Дана постанова була оскаржена до суду. 28.07.2015 р. Судом була скасована дана постанова. 26.11.2015 р. слідчим повторно була винесена постанова про закриття провадження через відсутність складу злочину. 14.12.2015 р. дана постанова оскаржена до суду. 20.04.2016 р. в задоволенні скарги та скасуванні постанови – відмовлено. 25.04.2016 р. направлено скаргу на ухвалу слідчого судді до апеляційного суду. 20.05.2016 р. в задоволені скарги було відмовлено, а ухвала слідчого судді залишена в силі. 10.10.2016 р. направлена заява до ЄСПЛ щодо порушення ст. 3 Конвенції.

За фактом нанесення значних тілесних ушкоджень заявника захисник подав звернення до Генерального прокурора, керівника пенітенціарної служби, керівника міністерства юстиції, уповноваженого з прав людини для забезпечення належного розслідування даного факту. (проте ефективне розслідування так і не проведено)

Задля приховання факту побиття заявника працівники колонії та засуджені подали на нього заяву про злочин до прокуратури, в результаті розслідування даної заяви пана М. повідомлено про підозру. 31.03.2015 р. заявнику висунуто обвинувачення, що він 27.02.2015 р. при етапування з слідчого ізолятора, при прибутті до колонії відмовився виходити з автомобіля тероризував засуджених, погрожував застосуванням та застосував силу до представників колонії та наніс членоушкодження трьом засудженим.

22.04.2015 р. на підготовчому судовому засіданні захисником подано клопотання про повернення обвинувального акту через його невідповідність вимогам закону та відсутністю сформульованого обвинувачення, дане клопотання судом було проігноровано, а справа незаконно призначена до розгляду.

За неодноразовими клопотаннями захисника судом була винесена ухвала про допит свідків та потерпілих на території колонії де вони відбувають покарання, оскільки представники колонії відмовляли в їх доставці до суду. Дані особи були допитані.

В рамках даного провадження до заявника запобіжний захід не застосовувався, оскільки останній продовжував відбувати покарання за попереднім вироком. В грудні 2015 р. було прийнято закон який передбачав перерахунок день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. До суду який виносив вирок було подано клопотанням про перерахунок попереднього ув’язнення заявника, яким була винесена ухвала про звільнення від відбування покарання заявником, як такого що відбув покарання. 31.12.2015 р. заявник був звільнений з слідчого ізолятора.

27.01.2016 р. Прокуратурою було ініційовано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту суду надано докази про безпідставність такого заходу. Судом до заявника застосовано домашній арешт у нічний час з 19-00 по 7-00.

01.03.2016 р. клопотання про зміну умов домашнього арешту задоволено та встановлено домашній арешт з 22-00 по 06-00.

23.03.2016 р. при продовженні строку застосування домашнього арешту, прокуратурою заявлялось клопотання зміну запобіжного заходу, через порушення заявником умов домашнього арешту. Дані твердження про порушення режиму не знайшли свого підтвердження і строк був продовжений без заміни запобіжного заходу.

На даний час триває судовий розгляд.

 

Убивство школярки

В листопаді 2015 року в віддаленому районі Харківської області в лісосмузіі знайшли труп дівчини. Як виявилось, це була 15-річна школярка М., мешканка Краснокутського району, на тілі якої були виявлені ознаки сексуального контакту.

Поліція швидко затримала компанію молодиків, яких бачили із загиблою дівчиною востаннє, але більшість з них після допиту зразу звільнили. Рідні дівчини почали переживати, що ця справа не буде розслідуватись належним чином, оскільки серед підозрюваних були діти заможних селян. І звернулись до Харківської правозахисної групи.

Адвокат ЦСЗ взяв справу, щоб представляти потерпілу сторону. Він провів власне адвокатське розслідування, опитав рідних, зібрав інформацію про друзів загиблої М. Оскільки справа була резонансною, то її розслідування передали до регіонального управління національної поліції в Харківській області. В якості підозрюваного притягли одного односельчанина загиблої, а його брата – за крадіжку мобільного телефону, яку останній скоїв, коли дівчина була вже мертва.

Спочатку обвинувачений визнавав свою вину у вчиненні умисного убивства, але згодом, коли справу передали до суду, він заявив, що зізнання він зробив внаслідок катувань працівниками поліції, а насправді його участь в подіях, пов’язаних з цим злочином, полягала лише в тому, що він на своєму автомобілі довіз інших разом із М. до лісосмуги.

Адвокат ЦСЗ за допомогою інформації, отриманої від рідних, намагався отримати докази участі у цьому загадковому вбивстві ще й інших осіб.

20 березня 2016 року досудове розслідування було завершено, і справу передали на розгляд до суду. Зважаючи на те, що в районному суді за місцем вчинення злочину, було недостатньо суддів для колегіального судового розгляду цієї справи, справу передали до Богодухівського районного суду Харківської області.

 

Справа Ні-тіна

31.08.2014 року в місті Сєверодонецьк Луганської області із застосуванням вогнепальної зброї було скоєно вбивство громадянина М., тіло якого було виявлено в 14-40 в той же день, за фактом чого було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31.08.2014 та розпочато досудове розслідування.

10.09.2014г., близько 10:30, пан О. Н., 1952 р.н. перебуваючи в орендованій квартирі за адресою: м Северодонецьк, пр. Космоневтов, 29 кв.110 був фактично затриманий співробітниками сектору карного розшуку Северодонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області та доставлений до невідомому напрямку. У той же час, в квартирі за вказаною адресою був проведений огляд, в ході якого було вилучено пістолет з глушником.

Близько 16:00 того ж дня пан О. Н. був доставлений в приміщення Северодонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області. О 18:20 пан О. Н. зареєстрований в Журналі реєстрації запрошених, відвідувачів і доставлених.

 10.09.2014 року слідчим слідчого відділу Северодонецького МВ Кузнєцовим В.П. був складений протокол затримання пана О. Н. в порядку статті 208 КПК України, час складання протоколу - 18:20.

11.09.2014 пану О. Н. було оголошено повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України (умисне вбивство).

12.09.2014, враховуючи передбачені законодавством ризики, беручи до уваги, що пан О. Н. є громадянином Російської Федерації і на території України перебуває тимчасово, визначенням слідчого судді Северодонецького міського суду було задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Северодонецького міського відділу УМВС України в Луганській області про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

19.09.2014г. г-н О. Н. був направлений до Старобільського СІЗО, де і знаходився до смерті.

03.11.2014г. прокурором м Северодонецька був продовжений термін досудового розслідування до 10.12.2014г.

05.11.2014г. слідчий суддя Сєверодонецького міського суду Луганської області ухвалою продовжив термін утримання пана О. Н. під вартою до 09.12.2014г. Г-н О. Н. в судове засідання доставлений ні, відеоконференція в процесі судового засідання не проводилася. Таким чином, питання про подальше утримання пана О. Н. під вартою було вирішено під час відсутності самого пана О. Н.

03.12.201. був складений обвинувальний акт, з якого випливає, що 28.11.2014 р-ну О. Н. було повідомлено «про нову підозру» в скоєнні вбивства та незаконному поводженні зі зброєю, а саме - незаконне придбання, зберігання, носіння та використання вогнепальної зброї і боєприпасів без передбаченого законом дозволу.

09.12.2014. ухвалою колегії суддів Сєверодонецького міського суду було призначено на 25.12.2014 о 14:00 підготовче засідання в порядку статті 314 Кримінального Процесуального Кодексу України, копію якого адвокат ЦЗС отримав на руки.

10.12.2014 р. адвокатом ЦЗС було направлено клопотання на ім’я начальника Старобелького СІЗО про вирішення питання про звільнення пана О. Н. з-під варти у зв’язку із закінченням терміну утримання під вартою, в задоволенні якого було відмовлено.

11.12.2014 р. адвокат ЦСЗ подав до Старобільського районного суду Луганської області заяву в порядку ст. 206 КПК України про забезпечення судом дотримання прав пана О. Н. з метою негайної його доставки до слідчого судді для з’ясування обставин позбавлення волі та звільнення його з-під варти в разі неможливості надання посадовою особою Старобільського СІЗО судового рішення, який прямо передбачає утримання під вартою пана О. Н. понад установлений судом термін.

У той же день було винесено ухвалу Старобільського районного суду, яким у задоволенні скарги адвоката було відмовлено.

15.12.2014 року адвокат ЦСЗ направив в судову палату по кримінальних справах апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу слідчого судді Старобільського районного суду скасувати, перевірити законність підстав позбавлення пана О. Н. свободи і звільнити його своїм рішенням у разі відсутності судового рішення, прямо передбачає його перебування під вартою.

 16.12.2014 року було винесено постанову Апеляційного суду Харківської області, яким у відкритті провадження за скаргою адвоката заявника на визначення Старобільського районного суду відмовлено.

 04.03.2015 року адвокатом ЦЗС було направлено в прокуратуру Луганської області заяву про абсолютно злочині дії за фактом незаконного затримання пана О. Н. співробітниками Северодонецького МВ.

З 03.04.2015 року виробництво за звинуваченням пана О. Н. знаходиться на розгляді в Сватівському районному суді Луганської області.

24.06.2015 року судом задоволено клопотання адвоката ЦСЗ про тимчасовий доступ до інформації щодо мобільного телефону Гусельникова В.О. з метою встановлення абонентів, які дзвонили йому 10.09.2014. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана. Встановлено мобільний телефон оперативного працівника, який дзвонив Гусельникова В.А.

Крім цього судом задоволені клопотання адвоката ЦСЗ про тимчасове доступі до інформації щодо мобільних телефонів, що належать потерпілому М. і обвинуваченому О. Н. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана. Проводиться її аналіз.

Термін утримання під вартою пана О. Н. постійно продовжується в зв’язку з тим, що, на думку Суду, ризики, які послужили підставою для початкового обрання запобіжного заходу - не припинили своє існування.

16.02.2016 року в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту допитані в якості свідків слідчий, оперативні співробітники, фахівці і судово-медичний експерт, що брали участь в досудовому розслідуванні.

16.02.2016 заявлено клопотання сторони захисту про залучення в якості спеціаліста Тагаєва М.М., яке було задоволено судом;

03.03.2016 допитаний експерт Калиниченко А.С., який проводив судово-балістичну експертизу на досудовому слідстві.

03.03.2016 стороною захисту заявлено клопотання про тимчасовий доступ до інформації щодо мобільного телефону захисника, який проводив експериментальні телефонні дзвінки біля будинку, де розташована квартира, в якій тимчасово проживав О.Н. У оператора мобільного зв’язку інформація витребувана.

03.03.2016 стороною захисту заявлено клопотання про зміну обвинуваченому О.Н. запобіжного заходу з утримання під вартою на інший, не пов’язаний з позбавленням волі. Колегією суддів в задоволенні клопотання було відмовлено. Термін утримання О.Н. під вартою було продовжено до 02.05.2016.

03.03.2016 заявлено клопотання адвокатом ЦСЗ неприпустимість доказів, а саме протоколу вилучення пістолета, а також подальшій судово-балістичної експертизи.

Розгляд даного клопотання відкладено до виходу суддів у дорадчу кімнату.

31.03.2016 судом закінчено дослідження доказів, оглянуті речові докази за участю фахівця Тагаєва М.М.

Стороною захисту було заявлено клопотання про призначення комплексної судової медико-криміналістичної та балістичної експертизи.

01.04.2016 клопотання адвоката про призначення комплексної експертизи було задоволено, судом винесено ухвалу про притягнення для цього експертів з ХНДІСЕ ім. Бокаріуса М.С. і ХОБСМЕ.

13.04.2016 матеріали кримінального провадження направлені в ХОБСМЕ, крім того спрямовані речові докази.

16.06.2016 надійшла інформація з Старобільського СІЗО про смерть підсудного О.Н. Того ж дня слідчим відділом Старобільського відділення поліції в луганській області було внесено відомості за фактом умисного вбивства пана О.Н. до ЄРДР.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть причина смерті О.Н. не встановлена ​​до результатів гістологічного дослідження.

17.06.2016 року Прокуратурою Луганської області розпочато досудове розслідування за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником, а також службової недбалості працівників Старобільського СІЗО.

28.12.2016 закінчилося проведення комплексної судової медико-криміналістичної та балістичної експертизи. Висновки експертів направлені до Сватівського районного суду Луганської області.

Адвокат ЦСЗ має намір добитися продовження кримінального процесу з метою реабілітації пана О.Н.

 

Справа про антиукраїнську газету

Адвокат Л. в якості кореспондента 14.11.2014 р. брала участь у візиті до Бердичівської виправної колонії №70 у складі комісії в порядку ст. 24 Кримінально виконавчого кодексу України. На території вказаної колонії засуджені передали адвокату Л. газету «Общественно-политическое движение «Новороссия».

Адвокатом Л. була направлена заява про злочин до Служби безпеки України та управління Служби безпеки України у Житомирській обл., щодо розповсюдження на території Бердичівської виправної колонії №70 газети «Новороссия», яка містить заклики до сепаратизму та повалення існуючої влади. Згідно даної заяви було відкрито кримінальне провадження.

 В подальшому управління СБУ в Житомирській обл., адвоката Л. допитали в якості свідка.

До адвоката Л. звернулися 14 засуджених, які відбували покарання у Бердичівській виправній колонії №70 щодо захисту їх інтересів під час проведення допиту в якості свідків по даному кримінальному провадженні. Адвокат захищав інтереси вказаних осіб під час їх допиту.

За результатами проведеного досудового розслідування слідчим 27.08.2015 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

Дана постанова 06.09.2015 р. була оскаржена до слідчого судді. Перед засіданням адвокатом було подано клопотання для ознайомлення з матеріалами справи, проте всупереч процесуального кодексу в задоволенні даного клопотання було відмовлено. В зв’язку з даною відмовою адвокатом було заявлено відвід судді в задоволенні якого було відмовлено. Даний факт отримав розголос у ЗМІ, після чого суддя самостійно відмовився від даної справи, а справа була надана на розгляд іншому судді.

За результатами розгляду скарги на постанову про закриття та дослідженням матеріалів справи слідчим суддею 25.12.2015 р. було прийнято рішення в задоволенні скарги та скасуванні постанови про закриття кримінального правопорушення, вказано на необхідність проведення додаткових дій органом досудового розслідування.

На виконання ухвали було відновлено досудове розслідування. 28.04.2016 р. слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину. Після отримання даної постанови було проаналізовано реєстр судових рішень де було встановлено вирок, що набрав законної сили, в якому особу засуджено за розповсюдження газети, яка містила антидержавний характер, що підтверджувалось судово-лінгвістичною експертизою. Проте в даній постанові проведена експертизи того ж випуску газети стверджувала про відсутність антидержавних закликів. Також під час відновлення слідства не були виконані вказівки слідчого судді.

За таких обставин постанова про закриття кримінального провадження була оскаржена до слідчого судді 10.05.2016 р.

Судове засідання по розгляду скарги було призначено на 24.05.2016 р., 06.06.2016 р., 03.08.2016 р., 15.11.2016 р., 12.12.2016 р., 26.12.2016 р. але дані судові засідання не відбулись через участь заявника у інших судових засіданнях та по технічним причинам.

 

Справа щодо жорстокого поводження з літньою жінкою

 20 грудня 2013 року п’яний поліцейський Орджонікідзевського РВ подзвонив в квартиру 84-річної жительки Харкова і попросив її відкрити двері.

Після того, як літня жінка відкрила двері поліцейський почав бити її. Її сусіди чули шум та крики жінки, а тому викликали поліцію. Як виявилося, тіло заявниці та її голова були всі в синцях.

Після побиття жінки п’яний поліцейський почав обшукувати кімнати в її квартирі. Поліцейський патруль, який прибув на місце події затримав хулігана, який намагався напасти на сина і онука заявниці, і здійснив доставлення бунтівника до поліцейської дільниці.

Незважаючи на похилий вік і той факт, що потерпіла є учасником бойових дій, слідчий відділ УВС Орджонікідзевського району порушив кримінальну справу тільки через десять днів після події, а саме 1 січня 2014 року, відповідно до статті 125 § 1 Кримінального кодексу України (легкі тілесні ушкодження). Насправді, розслідування цього злочину не проводилося.

У березні 2014 року ця жінка звернулася до ХПГ із заявою про надання правової допомоги. Адвокат ЦСЗ почав надавати правову допомогу потерпілій.

У березні 2014 року адвокат подав скаргу в прокуратуру Орджонікідзевського району, в якій він просив провести розслідування злочину, скоєного співробітником міліції.

Прокуратура не відповіла на цю скаргу. Більш того, скарга не була включена у матеріали кримінальної справи.

У квітні 2014 року адвокат ознайомившись з матеріалами справи, виявив, що обвинувальний акт був відсутній, про що він зазначив під час ознайомлення. В описовій частині підозри вказується, що співробітник міліції підозрюється у вчиненні злочинів за статтею 125 і статтею 162 КК, але основна частина підозри стосується лише статті 125.

09 липня 2014 р. адвокат брав участь в судовому засіданні. Його клопотання про залучення співробітників міліції, які заарештували міліціонера, який побив літню жінку в якості свідків, було відхилено суддею Клименко на тій підставі, що клопотання не містили домашню адресу міліціонерів і їхні ім’я та по батькові. До судового засідання прокурор просив адвоката не повідомляти суду під запис, що обвинувачений був співробітником міліції, так як суддя закриє справу на підставі відсутності в його діях складу злочину.

Суддя відхилив призначення повторної експертизи травм, оскільки в обвинувальному висновку не пред’явлено звинувачення у заподіянні серйозних травм.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу на Управління Орджонікідзевської районної прокуратури про не бажання направити обвинувальний акт до суду і отримання хабарів.

Під час слухання суд визнав порушення слідчим юрисдикції, а саме, справу стосовно злочину співробітником поліції розслідували органи поліції, хоча згідно з КПК це таке розслідування має проводитися прокуратурою.

З урахуванням цього в березні 2015 року Орджонікідзевський районний суд не знайшов складу злочину в діях співробітника поліції.

30 квітня 2015 року суд ухвалив виправдовувальний вирок, згідно з яким поліцейський був повністю виправданий на тій підставі, що прокурор повинен був провести попереднє розслідування.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на цей вирок до Апеляційного суду Харківської області. 2 липня 2015 року Апеляційний суд Харківської області скасував цей вирок.

30 липня 2015 року інший суддя районного суду пан Маслов повернув обвинувальний акт у прокуратуру.

11 серпня 2015 гр-н Б. був визнаний в якості законного представника літньої жінки та допитаний в якості свідка.

17 вересня 2015 року було підписано обвинувальний висновок. Г-н П. повідомили про підозру.

15 жовтня 2015 року суд провів попереднє слухання. Справа була призначена до розгляду.

8 листопада 2015 року позовна заява подана до суду.

10 листопада 2015 року судове засідання було проведено, визначено порядок дослідження доказів.

3 грудня 2015 р судове засідання було відкладено, оскільки суддя перебував у нарадчій кімнаті.

16 грудня 2015 року адвокат подав скаргу на дії судді Клименко до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВКК).

18 грудня 2015 року судове засідання було відкладено через те, що прокурор не з’явився в судове засідання.

22 грудня 2015 р. відправлено адвокатський запит на ознайомлення та копіювання матеріалів наглядового провадження.

Справа була призначена до розгляду на 26 січня 2016 року, однак рух по справі відсутній. Судові засідання не відбуваються через неявку прокурора або ігнорування розгляду справу з боку судді. Впродовж року багаторазово призначались слухання у справі, більшість з яких не відбулася, тому розгляд справи не закінчився.

 

Справа Пе-лої

Громадянка Об’єднаних Арабських Еміратів П. 13.09.2016 року разом із своєю сім`єю літаком прибула до України, а саме до аеропорту Бориспіль. Разова віза на Україну для громадянки П. була відкрита, жодних підстав для відмови в отриманні візи не було. Дозволений строк перебування в Україні, що зазначений у візі становив 15 днів. Більш того, П. 13.09.2016 року вперше намагалася потрапити на територію України зі своєю сім’єю. До того часу, жодного разу не перетинала кордону України та не отримувала відповідної візи.

При проходженні контрольно –пропускного пункту (КПП) « Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль -1» П. було зупинено працівниками контрольно – пропускного пункту « Київ», та повідомлено, що відносно неї прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на підставі ч.1ст.8 п.2 Закону України « Про прикордонний контроль» з тих причин, що щодо неї є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну.

Рішення СЗПН 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1», Окремого контрольно – пропускного пункту « Київ» капітана Кедело А.О. про відмову в перетинанні державного кордону України П. від 13 вересня 2016 року оскаржено до Київського окружного адміністративного суду.

Адвокат приймав участь в судових засіданнях : 31.10.2016 року , 11.11.2016 року 21.11.2016 року .

21.11.2016 року відбулося останнє судове засідання, під час якого не з’явився відповідач, суд заслухав додаткові пояснення за позовом, які були підготовлені адвокатом, зважаючи на заперечення відповідача та видалився до нарадчої кімнати ( продовживши судовий розгляд в порядку письмового провадження).

24.11.2016 року адвокатом направлено на електронну адресу суду заяву про отримання копії постанови суду за наслідками розгляду справи, 11.12.2016 року направлено повторну заяву. Двічі адвокат з’являвся до канцелярії суду з метою отримати копію постанови, проте секретар судді повідомив, що постанова ще не готова. Тобто, до теперішнього часу копію постанови адвокат не отримав , зважаючи на вищенаведені причини.

Окрім того, адвокатом направлено відповідний запит до СБУ , зважаючи на інформацію отриману в суді від представника відповідача про існування рішення від 13.03.3013 року щодо П.

В листі відповіді на адвокатський запит СБУ повідомлено про те, що жодного рішення відносно П. не виносилось.

З моменту, коли адвокатом буде отримана копія постанови за наслідками розгляду справи, буде визначено подальша позиція ( зважаючи на результат розгляду справи).

 

Справа про вбивство студента

На початку жовтня 2014 року студента Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Віктора П., було смертельно поранено ножем під час бійки поблизу бару-ресторану у м. Харкові. Батьки Віктора П. звернулися до юриста ЦЗС, адже боялися, що злочинець, який втік з місця події злочину, може уникнути кримінальної відповідальності. Вони просили представляти їх інтереси у кримінальному провадженні як потерпілих від злочину. Юрист погодився надати таку допомогу.

Під час досудового розслідування було встановлено особу злочинця. Він був затриманий та повідомлений про підозру у навмисному вбивстві. Чоловік, який вбив студента, не заперечував факт своєї причетності до злочину. Цей же факт було підтверджено показами декількох свідків та записами камер спостереження, які були встановлені неподалік від місця події. Але при цьому підозрюваний вказував, що скоїв вбивство випадково, адже він просто розмахував ножем, захищаючись від нападів студента.

Батьки Віктора як потерпілі від злочину заявили також і цивільний позов. Вони вимагали надати матеріальну компенсацію шкоди, завданої їм, включаючи компенсацію моральної шкоди внаслідок смерті їх сина.

У кінці 2014 року, досудове розслідування злочину було завершено і справа була передана до суду разом із обвинувальним актом, згідно до якого особа обвинувачувалася у вчиненні саме умисного вбивства.

З початку лютого 2015 р Київському районному суді м. Харкова почався судовий розгляд у справі, при цьому на кінець 2015 року було призначено більше 20 судових засідань, частина з яких не відбулася через неявку свідків. Доведення винності обвинуваченого у вчиненні саме умисного вбивства ускладнюється тією обставиною, що свідки при дачі показань посилаються на забування подій злочину, під час якого вони перебували під впливом алкоголю. Один з потерпілих, який міг би дати детальні свідчення, виїхати жити до Криму і тепер його явка в суд під питанням.

Проте, в справі є відеозапис події злочину, зроблений камерою спостереження банку навпроти місця злочину, яку за клопотанням адвоката передали експертам для обробки і поліпшення записи, її розбивки по кадрам і т.п. з метою подальшого дослідження в судовому засіданні. Наприкінці року суд за клопотанням сторони захисту призначив судово-психологічну експертизу з питання, чи могла травма голови обвинуваченого, яку він отримав в минулому, вплинути на адекватне сприйняття ним подій під час бійки, що призвела до загибелі студента. З цієї причини провадження у справі було зупинено.

За висновком судово-психологічної експертизи минула травма голови обвинуваченого не вплинула на його сприйняття ним подій під час події злочину. У грудні 2016 року Київський районний суд м.Харкова закінчив розгляд справи і постановив вирок, яким визнав винним обвинуваченого Л. у вчиненні умисного убивства П. з хуліганських спонувань і призначив йому покарання у вигляді 13 років позбавлення волі.

 

Справа Пу-ря

У жовтні 2009 року після проведення двотижневого лікування в трьох лікарнях Харківської області 27-річний П. помер з високою температурою. Згідно зі звітом судово-медичної експертизи, причиною смерті став гострий панкреатит з переходом на підшлунковий некроз. 

Районна прокуратура м. Харкова відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом смерті П., але надалі її рішення було скасовано прокурором вищого рівня і справа була передана до районного відділу поліції для проведення додаткової перевірки. У січні 2010 року була видана нова постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. Районний суд скасував цю постанову в травні 2010 року.

У 2010 році матеріали перевірки були передані до Головного бюро судово-медичних експертиз в м. Києві для проведення комісійної судово-медичної експертизи, однак звіт про експертизу надійшов тільки в жовтні 2012 року

Після вступу в силу нового КПК (2012) інформація про раптову смерть Р. була зареєстрована в ЄРДР, але в ході досудового розслідування жодні нові слідчі дії не проводилися. В кінці 2013 року, кримінальне провадження було закрите, в той час як батько П., який виступає у якості потерпілого в цьому провадженні, не був проінформований про його закриття. 

Після звернення потерпілого до ЦСЗ, адвокат ЦСЗ залучив фахівця в галузі судово-медичної експертизи і лікаря за відповідною спеціалізацією, для отримання консультації і медичного висновку. Адвокат підготував скаргу на рішення про закриття кримінальної справи, проте слідчий орган не надав адвокатові копії цього рішення, незважаючи на скарги до органів районної та міської прокуратури. При відсутності доказів того, що рішення отримано набагато пізніше за дійсну дату його видачі, немає реальних шансів на те , що скарга на рішення буде розглянута судом. Тепер адвокат ініціює оскарження справи для отримання цього рішення за допомогою суду. 

У жовтні 2014 року адвокат подав скаргу на відмову слідчого видати копію постанови про закриття кримінального провадження, районний суд задовольнив цю скаргу. 

Отримавши копію рішення, адвокат подав скаргу слідчому судді районного суду, а в листопаді 2014 року суд задовольнив цю скаргу і зобов’язав слідчого продовжити розслідування. Після скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не проводилося жодних слідчих дій. Через це адвокат ЦСЗ подав слідчому клопотання про проведення додаткових слідчих дій, зокрема, призначення комплексної судово-медичної експертизи.

Після скасування постанови слідчого матеріали провадження були передані для розслідування до іншого районного відділу міліції, але про це не поінформували ні адвоката, ні батька померлого. Коли у жовтні 2015 року адвокату повідомили про передачу матеріалів справи, він звернувся до нового (Дзержинського) відділу міліції. Наприкінці грудня 2015 року за клопотанням адвоката новий слідчий докладно допитав батька померлого з метою визначення необхідних слідчих дій.

В 2016 році у справі відбулася чергова зміна слідчого. На певний час матеріали кримінального провадження передавали до слідчого управління обласного управління Національної поліції. Після повернення матеріалів справи адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення судово-медичної експертизи (для визначення відповідності лікування померлого сина потерпілого пана П. протоколам лікування), а також судово-почеркознавчої експертизи для визначення питання щодо підроблення медичних документів.

В грудні 2016 року слідчий задовольнив всі клопотання адвоката і готує матеріали для направлення експертам.

 

Справа Се-нова

03.02.2012 р. гр-н С., мешканець м. Харкова, раніше судимий, працюючий, був фактично затриманий органами міліції за підозрою у вчиненні злочину передбаченому ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

04.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова Н., С. було проведено слідчі дії з С. без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

06.02.2012 р. ухвалою суду С. обрано тримання під вартою.

09.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова К., в умовах Харківського СИЗО, С. було пред’явлено обвинувачення та проведено його допит без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

29.04.2015 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова Н. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

22.01.2016 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова К. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова К. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України, 01.02.2016 р. за ухвалами слідчого судді К. відсторонена від посади, та до неї застосовано – особисте зобов’язання.

В ході досудового слідства К. не визнавала винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова Н. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України,        12.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Н. відсторонений від посади.

В ході досудового слідства Н. не визнавав винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

01.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова.

04.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова.

10.03.2016 р. на прохання потерпілого С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

В ході судового слідства допитані майже всі свідки, обвинувачена та потерпілий.

Судовий розгляд декілька раз відкладався в зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченої та занятістю судді.

Обвинувачена звільнилася з посади.

06.10.2016 р. судове слідство закінчено. На 21.10.2016 р. перенесено останнє слово обвинуваченої.

21.10.2016 р. судове засідання відкладено в зв’язку з зайнятістю судді.

Наступне судове засідання призначено на 11.11.2016 р.

Справа триває.

 

Справа С-ко

3 квітня 2016 р. пана С-ка поліцейські у м.Харкові і доставили його до одного із районних відділів поліції м.Харкова, де його били, щоб він зізнався у вчиненні злочину, якого він не вчиняв, внаслідок чого він отримав численні тілесні ушкодження, в тому числі перелам ребра. Він вирішив поскаржитись на поліцейських і звернувся по правову допомогу до Харківськох правозахисної групи.

Адвокат ЦСЗ організував проведення судово-медичного освідування пана С-ка, за результатами якого в нього було виявлено тілесні ушкодження легкі та середньої тяжкості.

16 травня 2016 С-ко подав до прокуратури Харківської області заяву про вчинене кримінальне правопорушення, за якою наступного дня було розпочато кримінальне провадження. В ході досудового розслідування був проведений допит пана С-ка в якості потерпілого, якому був наданий для перегляду запис камери відеоспостереження відділення поліції, під час чого він впізнав поліцейських, які застосовували до нього фізичне насильство. Таким чином, у слідства були підстави для висунення підозри поліцейським, причетним до побиття пана С-ка, але через деякий час слдічого, який зібрав докази вини поліцейських, був замінений іншим.

З того часу на пана С-ка, який мав багато попередніх судимостей, хворів на туберкульоз, страждав на алкогольну та наркотичну залежність, стали чинити тиск поліцейські, приїздили к ньому додому, погрожували йому насильством та кримінальним переслідуванням за будь-ким приводом, пропонували йому гроші і т.і., в зв’язку з чим 8 лютого 2016 року він подав заяву про застосування до нього заходів забезпечення безпеки.

Внаслідок такого тиску наприкінці липня 2016 пан С-ко відмовився від правової допомоги адвоката ЦСЗ.

6 серпня 2016 року пана С-ка та його брата, який також свідчив проти поліцейських, по телефону викликали поліцейські, щоб ті письмово відмовились від своїх свідчень. Пан С-ко та його брат, приїхали до прокуратури та відмовились від своїх показань. Після цього брат С-ка повернувся додому, а сам С-ко залишився у місті з поліцейськими «відсвяткувати примирення». У вечорі пан С-ко повернувся додому і заснув, а вранці його знайшли мертвим у ліжку.

Заяви адвоката ЦСЗ про чинення тиску з боку поліцейських до прокуратури Харківської області, яке призвело до смерті людини, як і звернення до Уповноваженого Верховної Ради України були безрезультатними.

 

Справа Шма-лова

Пан Р. Ш. народився в 1977 році. 19 серпня 2012 року його незаконно затримали та вивезли до приміщення Орджонікідзевського райвідділу міліції. Там працівники міліції жорстоко катували його протягом ночі, тим самим змусивши підписати зізнання у скоєнні злочину.

На ранок, побоюючись продовження катувань, пан Р. Ш. в викинувся у вікно з 4 поверху райвідділу. Неодноразово відносно пана Р. Ш. виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Потім ці постанови скасовувались слідчим суддею.

Тільки 3 квітня 2014 року відомості про вчинення діянні передбаченого ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) були внесені до ЄРДР. 13 червня 2014 вдалося подати скаргу на тривалість розслідування. 27 червня прокурор Харківської області Рубан винес постанову про відмову у визнанні пана Р. Ш. потерпілим та постанову про закриття кримінального провадження. 15 липня 2013 року Прокуратура Харківської області скасувала постанову про закриття кримінального провадження, а 27 серпня 2013 р. Червонозаводський суд м. Харкова скасував постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим.

10 вересня 2013 р. Слідчий прокуратури Харківської області Ковальовим повторно винес постанову про відмову в визнанні пана Р. Ш. потерпілим. Ця постанова також оскаржувалось через суд.

Також, подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 120 КК України (доведення до самогубства) до прокуратури Харківської області. Ця заява не була внесена до ЄРДР. 15 серпня 2014 року Суд зобов’язав прокуратуру внести за цією заявою відомості до ЄРДР та розпочати досудове слідство.

Протягом 2014 року потерпіла сторона неодноразово подавала скарги на тривалість строків досудового розслідування. В квітні 2015 року було складено обвинувальний акт відносно оперуповноваженого Орджонікідзевського райвідділу. За цим актом слідчий обвинувачується в скоєнні злочинів, передбачених ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) та ст. 127 КК України (катування, вчинене за попередньою змовою групою осіб). На даний момент справа розглядається судом.

Рух по справі відсутній. Судові засідання не відбуваються через неявку прокурора або ігнорування розгляду справу з боку судді.

 

Справа Ш.

Пізно ввечері 28 жовтня 2014 року пан Ш. знаходився вдома у батьків. Останні два дні він шукав своїх раптово зниклих батька та мати. Однак його пошуки виявилися невдалими тому він викликав додому поліцію. Міліціонери оглянули будинок і потім запросили пана Ш. до відділку. Прибувши до відділку вони закрили пана Ш. у кабінеті, де він провів безсонну ніч і потерпав від холоду. На наступний день він майже нічого не їв та не пив.

Вранці 29 вересня 2014 року пан Ш. був зареєстрований у Журналі обліку затриманих, доставлених та відвідувачів. Весь день співробітники поліції вмовляли його зізнатися у вчиненні вбивства, чинили фізичний та моральний тиск для того, щоб отримати щиросердне зізнання. Вони били пана Ш. декілька разів. Ввечері (близько дев’ятої години) слідчий склав протокол затримання пана Ш., де вказав часом його затримання дев’яту ранку.

Також 21 листопада 2014 року пана Ш. побили та незаконно утримували у наручниках у Луцькому слідчому ізоляторі. Вже наступного дня він поскаржився на жорстоке поводження голові управління Державної пенітенціарної служби у Волинській області та до прокуратури. Однак злочин не розслідувався належним чином, оскільки міліціонери наполягали на тому, що до нього застосовували наручники 27 листопада 2014. заявник частково погодився із таким твердженням, але зазначив, що наручники до нього застосовувалися двічі і якщо у першому випадку це відбувалося законно, то у другому застосування не було зареєстроване.

Також 18 грудня 2014 року співкамерники заявника почали погрожувати та бити його. Вони зламали йому декілька пальців та били по голові. Заявник зізнався у вчиненому злочині.

Заявник більше двадцяти разів скаржився на жорстоке поводження до прокуратури Волинської області, Луцького міського суду та Апеляційного суду Волинської області. Він також вказував, що відеореєстратори мали містить запис його катувань, але відео так і не було вилучене.

У лютому 2016 заявник звернувся до юриста ЦСЗ для отримання правової допомоги.

10 березня 2016 року юрист ЦСЗ підготував заяву про вчинення кримінального правопорушення, але прокуратура Волинської області не вчинила жодних дій у зв’язку із заявою. Тому 20 березня 2016 року юрист ЦСЗ також підготував скаргу до Луцького міського суду Волинської області на бездіяльність слідчого, що полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У задоволенні скарги було відмовлено 22 червня 2016 року.

22 грудня 2016 року юристи ЦСЗ підготували та подали заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції.

 

Справа Т-енко

На початку липня 2015 року пан Т. звернувся до юриста ЦСЗ з проханням надати правову допомогу.

Протягом липня з останнім проведено 2 конфіденційні побачення в Миколаївському СІЗО.

Вступив у справу в якості захисника 12.08.2015 року при відкритті матеріалів кримінального провадження та ознайомлення з ними.

Пан Т. обвинувачувався у збуті наркотичних засобів – опію ацетильованого, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року.

Під час судового засідання 19.10.2015 року прокурором вручено Тищенку новий обвинувальний акт. Прокурор відмовився від обвинувачення по епізоду від 13.05.2015 року так як захисник просив визнати зібрані докази по цьому епізоду недопустимими. Вважаю, що у сторони обвинувачення відсутні докази скоєння Тищенком злочину і по епізоду від 25.06.2015 року.

Судове провадження триває. Чергове судове засідання призначено на 10.11.2015 року.

Крім цього вважаю, що Тищенко був незаконно затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.06.2015 року слідчим пан Т. затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.

Підставою затримання було, як зазначено у протоколі, свідчення Іванова І.І., який пояснив, що приблизно о 10 годині 30 хвилин 27.06.2015 року Бондаренко О.І. спільно з Тищенком знаходячись у домоволодінні по вул. Куйбишева, 32 смт Велика Лепетиха збули йому наркотичний засіб у вигляді «ацетильованого опію».

На час затримання пана Т., а саме на 23 годину 27.06.2015 року, підстави зазначені у протоколі затримання та ч. 1 ст. 208 КПК України відсутні.

Тищенку взагалі не інкримінують злочин, за нібито скоєння якого його затримано.

Так у протоколі затримання зазначено, що Тищенко нібито 27.06.2015 року об 10 годині 30 хвилин збув наркотичний засіб Іванову І.І.

Затримано обвинуваченого лише о 23 годині. Тобто незрозуміло, де був обвинувачений з 10 години 30 хвилин до 23 години та як він потрапив до Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, де був затриманий.

Відповідно до повідомлення про підозру, Тищенку інкримінували збут наркотичних засобів, які мали місце 13.05.2015 року та 25.06.2015 року, але ж ніяк не в день затримання.

На адресу прокуратури Херсонської області 28.09.2015 року надіслано заяву про вчинений злочин щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).

До теперішнього часу відповіді про результати розгляду даної заяви не отримано.

Плануємо звернутися зі скаргою до суду на незаконну бездіяльність прокуратури та зобов’язання внести відомості про злочин в ЄРДР.

Крім цього, зі слів Тищенка, він в матеріалах кримінального провадження не ставив своїх підписів, окрім як в протоколі затримання.

Під час судового провадження будемо ініціювати проведення почеркознавчих експертиз.

Якщо буде підтверджена підробка підписів, будемо ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Зі слів Тищенка, після фактичного затримання, працівники міліції умисно, безпідставно заподіяли йому тілесні ушкодження, так як він не зізнавався у злочині.

Наявність тілесних ушкоджень підтверджена довідкою лікаря місцевої лікарні та зафіксована при доставлені до СІЗО.

Плануємо в судовому засіданні ініціювати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

В проведенні почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підробки підписів Тищенка судом відмовлено.

Було призначено та проведено судові дебати по справі. В ході дебатів вказано на ряд невідповідностей по справі, в тому числі ні розбіжності у показах свідків.

Під час останнього слова Тищенко заявив клопотання про додатковий допит свідків, яке судом було задоволено.

Дата чергового судового засідання судом не визначена.

Протягом 2016 року проведено 4 судових засідань в суді 1 інстанції.

09.02.2016 року Тищенка В.С. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що є його власністю.

На даний час призначено розгляд справи в апеляційній інстанції на 04.07.2016 року.

В апеляційному суді проведено 2 засідання. 18.07.2016 року вирок суду першої інстанції залишено в силі.

17.08.2016 року проведено зустріч із Тищенком в ІТТ Нижньосірогозького району та обговорено питання щодо касаційного оскарження.

На даний час готую касаційну скаргу.

 

Справа У-ва

Заявниками у справі були пан Сергій Вікторович Ушаков (надалі – Перший Заявник), якого було затримано працівниками міліції та пані Ганна Михайлівна Ушакова (надалі – Другий Заявник) – мешканка Харкова.

27 червня 2008 року до Заявника та його дружини додому завітали представники міліції та забрали їх до Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління внутрішніх справ МВС України в Харківській області для того, щоб вони дали показання стосовно вбивства чоловіка Л., тіло якого було знайдено у його помешканні вранці того ж дня.

Кожен з Заявників після звинувачення дав свідчення, що вони непричетні до цього вбивства, та послалися на своє алібі, однак працівників міліції не влаштовували такі показання, і вони протримали подружню пару протягом усієї ночі у райвідділі. Після того, як стало зрозуміло, що Заявник не зізнається у вбивстві пана Л. добровільно, до нього почали застосовуватися тортури – труїли його сигаретним димом через протигаз, закувавши руки у наручники, наносили удари у різні частини тіла. Працівники міліції весь час повторювали, що планують повторити те саме з його дружиною, якщо Заявник не зізнається у вбивстві. Після декількох годин катування пан Ушаков зізнався у вчиненні вбивства пана Л. Паралельно з цим його дружину примушували змінити свої показання, спростувавши алібі її чоловіка, застосовуючи до неї штурхання, тягання за волосся, потиличники та інші види жорстокого поводження. Адвоката ані Заявнику, ані його дружині надано не було.

Заявника було доставлено до прокуратури 1 липня 2008 року для подовження йому запобіжного заходу тільки після того, як він підписав всі документи, які були потрібні міліціонерам, та взяв участь у слідчих діях, на яких знову обмовив себе. Як тільки він отримав доступ до адвоката і провів з ним конфіденційну бесіду, Заявник поскаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і пред’явив прокурору свої побої. Прокурор відмовився підтримувати представлення про поміщення під варту Заявника, та дійшов до висновку після опитування Заявника та вивчення документів, що показання пана Ушакова були отримані за допомогою примусу.

Однак, всупереч вказівкам прокурора, четверо працівників Фрунзенського райвідділу ввірвалися у приміщення прокуратури, схопили пана Ушакова, закували у наручники та силоміць доставили його та дружину знову до райвідділу. По дорозі його знову вдарили, а потім для того, щоб сховати сліди його незаконного перебування – незаконно вивезли на приватному автомобілі з будівлі райвідділу, та тримали його у зачиненому автомобілі невизначений час, схиляючи його до того, щоб він відмовився від своїх попередніх скарг на катування та жорстоке поводження.

Працівники прокуратури обшукали будівлю райвідділу у той же день, однак знайшли лише дружину Заявника, яка плакала у одному із кабінетів райвідділу.

Незважаючи на такі суттєві порушення прав Заявника та норм процесуального права, і на те, що приговор вже раз відмінявся вищестоящими інстанціями як раз на підставі того, що пана Ушакова катували для отримання пізнавальних показань, Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ 22 січня 2013 року поставив крапку у цій частині історії, залишивши у силі вирок, яким Заявника було визнано винним у навмисному вбивстві пана Л. та засуджено до 14 років позбавлення свободи.

Адвокат Заявника неодноразово подавав скарги на катування та жорстоке поводження, однак у 2012 році прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження стосовно пані Ушакової. Кримінальна справа проти співробітників міліції відносно тверджень першого заявника про жорстоке поводження, яка була порушена 2 липня 2008 року, також була закрита. Заявники безуспішно оскаржували дані рішення в національних судах.

У 2012 році юрист ЦСЗ направив скаргу до Європейського суду з прав людини.

18 червня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції щодо обох Заявників та процесуальне порушення відносно ефективності судового розслідування за статтею 3 Конвенції, а також порушення пункту 1 (а) Статті 6 Конвенції щодо першого Заявника.

У жовтні 2015 року адвокат ЦСЗ звернувся до Верховного суду України (далі – ВСУ) для перегляду рішення суду в зв’язку з встановленням порушення статті 6 Конвенції.

22 грудня 2015 року Верховний суд України скасував усі судові рішення та передав справу відносно Ушакова до суду першої інстанції, при цьому цей суд не розглянув питання щодо застосування запобіжного заходу відносно Ушакова, статус якого після рішення ВСУ

Після цього Ушакова не звільнили з колонії, а перевели до Харківського СІЗО, хоча судового рішення про тримання його під вартою не було.

Наприкінці січня 2016 року адвокат звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова, до юрисдикції якого відноситься розгляд скарг на незаконність тримання Ушакова під вартою в Харківському СІЗО зі скаргою, але 6 лютого 2016 слідчий суддя відмовив у його звільненні, посилаючись на те, що під час провадження у справі йому обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, який згодом багаторазово продовжувався.

18 лютого 2016 у Фрунзенському районному суді м.Харкова розпочався новий судовий розгляд справи, перед початком якого Ушаков і його адвокат заявили клопотання про зміну Ушакову запобіжного заходу на менш суворий. Суд задовільнив це клопотання і обрав Ущакову запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

У серпні 206 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції з приводу тримання під вартою Ушакова без відповідного судового рішення в період з часу скасування судових рішень ВСУ і до моменту зміни йому запобіжного заходу.

У 2016 році відбулося декілька судових засідань у справі, під час яких були допитані обвинувачений Ушаков та свідки обвинувачення. У листопаді 2016 року внаслідок тривалої хвороби одного із суддів судової колегії відбулася заміна судді. Після початку розгляду справи новим складом судової колегії фактично слухання ще не відбувалися внаслідок зайнятості суддів в іншому процесі, неявки свідків і потерпілих і т.і.

 

Справа Ве-тія

В – громадянин України 27 квітня 2012 року був затриманий слідчим Брянківського відділу поліції за підозрою у вчиненні повторного умисного вбивства.

20 квітня 2012 року постановою Брянківського міського суду відносно В. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без зазначення строку.

В. помістили в Старобільський слідчий ізолятор. Його справа розглядалась за КПК 1960 року.

Досудове розслідування тривало більше двох років, однак справа за цей час так і не була надіслана до суду. Орган досудового розслідування проявив злочинну бездіяльність. Після того, як місто Брянськ було захоплене збройними формуваннями ЛНР, кримінальне провадження відносно В. не було передано слідчим органам на підконтрольну Україні територію, крім того матеріали кримінальної справи не були відновлені навіть при сприянні Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Станом на 27 травня 2016 року строк ув’язнення В. складав чотири роки та один місяць. Протягом шести місяців адвокат зверталася до Генеральної прокуратури України, до комітету Верховної Ради України з прав людини, до Президента України, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до Старобільського районного суду з цього приводу.

Адвокат звернулась до Лисичанського міського суду з клопотанням про зміну В. запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання. Суд задовольнив дане клопотання і звільнив В. з-під варти в залі судового зсідання.

 

Справа З-аса

Заявник, громадянин України пан З., звернувся по правову допомогу 18.12.2015 року у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 309 КК України (2 епізоди).

Заявник раніше судимий та інкримінований злочин він скоїв під час невідбутої частини покарання.

Зі слів заявника, працівники міліції змусили його «взяти на себе» зберігання наркотиків без мети збуту, інакше «повісили б» збут.

У 2016 році проведено 6 судових засідань.

На даний час призначено попередній розгляд справи у зв’язку зі зміною підсудності за територіальністю.

Юрист ЦСЗ вступив у справу на стадії попереднього розгляду. Попередній захисник та обвинувачений, при ознайомленні з матеріалами справи, їх копії не зробив. Тому на сьогоднішній день із матеріалами справи юрист ЦСЗ не знайомий, так як у суді вони відсутні.

Чергове судове засідання по справі призначено на 20.09.2016 року, проте воно не відбулось. Лише два місяці потому – 22 листопада 2016 року суд провів попереднє судове засідання та викликав свідків на засідання на 29 листопада 2016 року. Однак свідки не з’явились на судове засідання. Не з’явились вони на засідання і 24 грудня 2016 року.

Наступне судове засідання призначено на 14 лютого 2017 року.

 

Справа З-ти

03.12.2015 р. о 19:30 М та його неповнолітній брат А незаконно без рішення суду були затримані біля власного будинку працівниками Голосіївського управління поліції, нібито з метою дачі пояснень з приводу крадіжки велосипеда з боку М. При затриманні протокол не складався і до М та А були застосовані спеціальні засоби – наручники.

Приблизно о 20:30 в той же день, на різних автомобілях, М та А були доставлені до Голосіївського управління поліції де в процесі їх допиту з приводу крадіжки, у різних кабінетах, у коридорі пролунав крик. На крик працівники поліції вибігли з кабінету у коридор, а в слід за ними намагався вийти і М, так як він переживав, що це кричить його неповнолітній брат А, який у той момент вже був допитаний та перебував у коридорі. Проте М із застосуванням фізичної сили та побоїв з боку працівників поліції був зупинений та його повернули в кабінет і наділи наручники.

В кабінеті М пробув приблизно до 01:30 год. 04.12.2015 р. Після його утримували в Голосіївському управлінні поліції до вечора 04.12.2015 року звідки вже його відвезли до ізолятора тимчасового тримання.

О 18:45 год. 04.12.2015 р. в присутності адвоката М було повідомлено, що він затриманий в порядку ст. 208 КПК України і нібито він 03.12.2015 р. о 20 год. 30 хв. скоїв злочин передбачений ч.2 ст. 345 КК України та вручено повідомлення про підозру відомості про які були внесені 03.12.2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань фактом, нібито нанесення ним тілесних ушкоджень працівникам Голосіївського управління поліції під час виконання останніми своїх службових обов’язків.

05.12.2015 р. до М судом було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та судом за заявою адвоката судом було доручено прокуророві провести судово-медичну експертизу М щодо нанесених йому тілесних ушкоджень працівниками поліції.

08.12.2015 р. адвокатом до Прокуратури Голосіївського р-ну м. Києва було заяви про злочин з боку працівників правоохоронних органів щодо незаконного затримання М та А. За даними заявами розпочато розслідування та проведено судово-медичну експертизу потерпілим.

09.12.2015 р. адвокатом подано звернення до омбудсмена з приводу незаконного затримання М та А.

29.12.2015 р. Апеляційним судом міста Києва була розглянута апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції про обрання до М запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в задоволенні якої було відмовлено.

Після спливу терміну застосування домашнього решту, будь-який інший запобіжний захід до М. не застосовувався та припинилось його кримінальне переслідування.

05.09.2016 р. було направлено адвокатський запит до поліції, щодо проведення розслідування за обвинуваченням М. у вчиненні злочину. Відповідь та і не була отримана.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори