пошук  
версія для друку
03.03.2017 | Інна Сухорукова

Історія подвигу батальйонів, що врятували країну

   

Саме такі слова написані на обкладинці книги під назвою «Добробати», яка щойно вийшла у харківському видавництві «Фоліо» вже другим виданням[1]. У цій 325-сторінковій книзі група експертів та журналістів – Катерина Гладка, Вероніка Миронова, Ольга Плужник, Олег Покальчук, Ігор Рудич, Васіліса Трохимович та Артем Шевченко – дають відповіді на такі питання: Чи вистояла би наша країна в боротьбі з російською агресією без мужніх добровольчих батальйонів? У чому сутність та витоки руху добробатів? Якою була їхня роль під час найважливіших подій гібридної війни? Що чекає на них у майбутньому?

Ця книга – хроніка діяльності добровольчих батальйонів і водночас роздуми над природою добровольчого руху. Створення добровольчих батальйонів, їхній бойовий шлях і сучасний стан – про все це розповідають в книзі безпосередні учасники подій, політики, військові, громадські активісти та волонтери.

Корені добробатів – в боротьбі українців за свою свободу. Вже йде четвертий рік, як Україна опинилася в центрі історичних подій, що сколихнули весь світ. Спершу це був Майдан – Революція Гідності, де люди виступили проти олігархічного і клептократичного режиму Януковича. Майдан, чи як його називали – Євромайдан, почався з акцій протесту людей, які вийшли проти відмови Януковича підписати угоду про Асоціацію з ЄС.

Янукович, звичайно, зробив цей непередбачуваний крок (до того він відверто виступав за Асоціацію) під прямим тиском Путіна. Після розгону і побиття студентів 30 листопада 2013 року на вулиці і площі Києва та інших міст України вийшли мільйони людей, щоб захистити свою свободу, гідність та незалежність своєї країни. Влада відповіла жорстокими репресіями. За участю внутрішніх військ, особливо підрозділу «Беркут» і загонів міліції робились спроби розігнати Майдан, його учасників затримували, били, а пізніше в них почали стріляти. На це Майдан відповів створенням Самооборони, яка ділилася на сотні, що були надзвичайно сміливими, мотивованими і організованими.

Отже, розігнати Майдан, покінчити з Революцією Гідності владі не вдалося. Весь цей час простежувалось втручання Росії в події на Майдані. Ходили чутки, що Янукович отримує прямі вказівки з Кремля… Але згуртований і мужній народ України не піддався ані загрозам, ані силовому тиску і зрештою переміг.

22 лютого 2014 року Янукович втік з країни. З його втечею фактично була повалена вертикаль влади в країні, якій загрожував хаос та розпад.

У цей час обраний головою Верховної Ради Олександр Турчинов, який одночасно став в. о. Президента країни, новообраний прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, начальник Самооборони Майдану, а тепер Голова ВРУ Андрій Парубій зробили все можливе і неможливе для того, щоб не допустити хаосу. Насамперед, у Києві, де до патрулювання міста були залучені люди з Самооборони Майдану. Але це було тільки початком наших бід і страждань.

20 лютого 2014 року Росія почала вводити війська у Крим під виглядом «ввічливих чоловічків в зеленому». Ця дата вважається початком анексії Криму.

Як протистояла цьому Україна й описано в книзі «Добробати», складеної із спогадів і свідчень учасників подій. Це дивовижна історія руху спротиву російській імперії, яка набагато сильніша і міцніша, ніж Україна – і військовими силами, і ресурсами, і грошима.

В книзі розповідається і про анексію Криму – пряме вторгнення російських військ на півострів. І про те, чому Україна була не в змозі цьому протистояти.

На час втечі Януковича українська армія була фактично розвалена. Теж саме можна сказати і про СБУ, де в останні рік-два правління Януковича фактично засіли працівники ФСБ. Міліція, яка була кинута проти майданівців, теж частково розбіглася, частково не розуміла, що вона повинна робити. Тобто, втягуватись у збройний конфлікт в Україні було просто нікому.

Але плани Путіна були значно ширшими ніж анексія Криму. У березні-квітні почалася так звана «русская весна», коли Путін почав роздмухувати проросійський рух на сході-півдні України. Спокійно, без напруги і протидій, захопивши Крим, Путін хотів створити на сході-півдні України «Новоросію». В великих містах: Харкові, Донецьку, Луганську, Одесі почалися проросійські мітинги, в яких брали участь громадяни Росії. Їх привозили в міста через погано, а то і зовсім неконтрольований кордон. Проросійські мітингувальники почали нападати на майданівців ще у лютому 2014 року.

В березні вони вже перейшли до більш активних дій. В Харкові була захоплена будівля ОДА, робились спроби, правда невдалі, захопити будівлі МВС та СБУ. Треба зазначити, що в Харкові значної підтримки містян сепаратисти не отримали.

Харківська ОДА була звільнена за наказом і безпосередньою участю Арсена Авакова і бійцями вінницького «Ягуара» – підрозділом внутрішніх військ МВС за 18 хвилин. «Ягуар» почав патрулювати місто замість деморалізованої харківської міліції. Ця подія стала визначальною. З’ясувалося, що сепаратизму можна і треба активно протидіяти.

В той же час почались сепаратистські виступи на Донбасі, де, на жаль, підтримка сепаратистського руху з боку населення була значно більшою. Відбити Донецьку і Луганську ОДА не вдалося, оскільки бойовики прикривалися мирними мешканцями, в тому числі жінками з дітьми. Але був ще фактор повної неспроможності силових структур протистояти терористичним угрупуванням.

От тоді у Міністра внутрішніх справ Авакова і виникла ідея створити із Самооборони Майдану, а потім із мотивованих, патріотично налаштованих людей добровольчі батальйони. Цю ідею підтримали Турчинов і Парубій. На Майдані в Києві поставили намет, куди могли звернутися майбутні добровольці. Їх було так багато, що вже за дів тижня автобуси з першими добровольцями поїхали на місце тренування.

Перший добровольчий батальйон носив ім’я свого керівника Кульчицького. Потім Аваков звернувся до керівників ОДА, в тому числі, до Ігоря Коломойського, і на Дніпропетровщині з’явився добровольчий батальйон Дніпро-1. В лавах ЗСУ був сформований в основному з мешканців Луганської області добровольчий батальйон «Айдар». Потім, після зустрічі Авакова з одним із лідерів Правого сектору Білецьким, сформувався батальйон «Азов». Ще в Харкові створили добробат «Харків», також з’явилися добробати «Львів», Чернігів», «Слобожанщина» і багато інших. Додалися і добровольчі підрозділи НГУ та ЗСУ.

А ситуація на Сході набирала все жахливіших обертів. Проросійські терористи захопили владу і в Донецьку та частині області, і в Луганську та частині районних центрів Луганської області.

Так, під командуванням російського наймита Гіркіна незаконні озброєнні формування захопили Слов’янськ Донецької області, досить велике курортне місто, і почали тероризувати місцеве населення. ЗСУ тоді не могли дати відсіч і на допомогу прийшли добровольці.

Перш за все, батальйон «Азов» під командуванням Білецького. Добровольці оточили місто, поставили блок-пости і очікували момент, щоб увійти у місто. На околицях точилися бої. Але Гіркін зрозумів, що має справу із сильним супротивником. Він знайшов шлях, щоб вивести своє угрупування із Слов’янська і вирушив до Донецька. Добровольці зайшли у Слов’янськ, і над Слов’янською міською радою замайорів замість російського триколору український прапор.

Так само за участю добробатів були відбиті Маріуполь, Лисичанськ, Сєверодонецьк та інші населені пункти Донеччини і Луганщини. Ситуація в регіоні стала явно складатися не на користь терористів, можна було передбачити скоре звільнення і Донецька, і Луганська. Але російська імперія хотіла домогтися свого – і не допустити встановлення миру на Донбасі – бо вона вже програла і Харків, і Одесу. Путін вирішив не відступати. Перша поразка, яку зазнали наші добробати, була під Іловайськом. Коли сили АТО вирішили зачистити місто від терористів, Росія вперше ввела регулярні війська, щоб не допустити поразки своїх найманців. Це сталося 25 серпня 2014 року. Російські регулярні війська оточили наші угрупування і запропонували їм вільний вихід з міста – «зелений коридор».

Але , коли наші військові і добровольці почали виходити з Іловайську, по них почали стріляти. Тоді загинуло і було поранено багато добровольців, а Іловайськ залишився під контролем російських наймитів. До цього Росія вперто заперечувала свою участь у подіях на Донбасі. Заперечує вона свою участь у збройному конфлікті і зараз, хоча після введення на територію України регулярних військ усьому світові це стало відомо.

Ще одна поразка українських військових сталася під Дебальцевим. Цю поразку називають «Дебальцівським котлом». Втрати з боку наших військових були не такими масштабними, як під Іловайськом, але теж дуже великими. Проте під Дебальцевим не було подвійного оточення, як в Іловайську – і терористами, і регулярними частинами збройних сил РФ. Але під Дебальцевим було створено кілька зон оточень опірних пунктів наших силовиків.

Цікаво, що найзапекліші бої під Дебальцевим йшли під час мінських перемовин 12 лютого 2015 року. Представники ДНР і ЛНР заявили, що на Дебальцеве мінські домовленості не поширюються, бо Дебальцеве є територією ДНР. Це була друга ситуація із залученням регулярних російських військ, де і вояки ЗСУ, і добробати зазнали великих втрати. Але вони вивили таку мужність і стійкість, що, незважаючи на поразку, перед ними потрібно схилити голову.

Взагалі перемог у добробатів набагато більше, ніж поразок. І треба сказати, що саме добробати врятували країну від агресора, довівши, що і добровольці, і волонтери будуть захищати свою Вітчизну, що вони діють як патріоти, виключно з патріотичних міркувань. Звичайно, не всі добровольці однаково налаштовані. Міністру МВС А. Авакову довелося розформувати два батальйони – «Шахтарск» і «Торнадо» – через те, що серед них були випадки мародерства, що вони часто не підкорялися військовому командуванню.

Але сам Аваков зазначає, що він ніколи не скаже поганого слова про весь «Шахтарськ», бо і там були патріоти і доброчинці.

От так народний добровольчий рух, хоча і не зміг досі припинити війну на Донбасі повністю, але в найскладніший момент, коли країна була беззахисною, прийняв удар на себе, і перетворив цю війну у заморожений конфлікт.

Якщо б не Росія з її потужною армією і імперськими зазіханнями, Донбас був би вже вільним від сепаратизму.

І це, перш за все, досягнення добробатів.

 


[1] Добробати / Катерина Гладка, Дмитро Громаков, Вероніка Миронова та ін.; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – 2-ге вид., переробл. та допов. – Харків: Фоліо, 2017. – 325 с.: іл.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори