пошук  
версія для друку
07.03.2017 | Ігор Усенко, Євген Ромінський

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 105 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 19.12.2016 – 23.12.2016

   

Надійшло 65 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 17 проектів процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, рекомендаціями парламентських слухань, фінансовим забезпеченням парламенту, призначеннями на посади тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Міжнародно-правові відносини

 

Проект 0125 від 19.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал і Протоколу між Урядом України та Урядом Великого Герцогства Люксембург про внесення змін до Конвенції між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал.

Конвенція між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал була вчинена у м. Києві ще 6 вересня 1997 року, натомість Протокол між Урядом України та Урядом Великого Герцогства Люксембург про внесення змін до Конвенції між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал, який є невід’ємною частиною Конвенції та набирає чинності з моменту набрання чинності Конвенцією, вчинений у м. Києві 30 вересня 2016 року. Необхідність укладання цих Конвенції і Протоколу пояснюється тим, що доходи, які виникають в економічних стосунках між резидентами України та Люксембургу, підлягають оподаткуванню у подвійній юрисдикції: по-перше, у державі, в якій одержувач доходу є резидентом,  по-друге, у державі, в якій провадиться діяльність, стосовно якої виникає дохід. Тому ця Конвенція сприятиме, по-перше, уникненню подвійного оподаткування, по-друге, запобіганню ухиленню від сплати податків і, по-третє, взаємному зменшенню податкових перешкод для закордонних інвестицій та торгівлі. Це особливо важливо стосовно України, оскільки її чинне податкове законодавство передбачає уникнення подвійного оподаткування лише на основі підписання двосторонніх міжнародних угод. Внаслідок укладення зазначеної Конвенції підприємці обох країн дістануть гарантії того, що прибутки, одержані від підприємницької діяльності на території іншої країни, а також з джерел у цій іншій країні у вигляді дивідендів, процентів та роялті, не підлягатимуть подвійному оподаткуванню.

Проект 0126 від 23.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Індонезія про співробітництво в оборонній галузі.

Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Індонезія про співробітництво в оборонній галузі учинено у м. Джакарта 5 серпня 2016 р. Угода укладена на 5 років з автоматичною пролонгацією на чергові 5 років, якщо жодна зі сторін належним чином не повідомить іншу про бажання її припинення. Згідно з ч. 2 ст. 2 Угоди, сторони здійснюють співробітництво зокрема в таких сферах: закупівля озброєння та військової техніки в рамках спільних проектів та виробництва; постачання озброєння, військової техніки та іншої продукції військового призначення; обслуговування, ремонт і модернізація озброєння, військової техніки та надання інших послуг у військово-технічній галузі; спільні дослідження та напрацювання у військово-технічній галузі, а також взаємний обмін результатами такої діяльності тощо.

Проект прийнято як закон 08.02.2017 і 01.03.2017 підписано Президентом України.

 

Ідеологічні питання

 

Проект 5557 від 20.12.2016 (Бурбак М. Ю.) про додаткові заходи підвищення рівня обороноздатності держави та соціального захисту громадян України шляхом застосування механізмів цивільної конфіскації.

Проект в основній своїй частині майже дослівно повторює проект 5088 від 07.09.2016 (див.: Бюлетень № 90). Головні ж відмінності стосуються дуже осяжних у проекті 5557 змін до інших законів та кодексів. Насамперед це запровадження у цивільному судочинстві особливого процесуального порядку розгляду справ про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави до закінчення кримінального провадження (нова Глава 10 «Особливості позовного провадження у справах про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави до закінчення кримінального провадження» Розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України, ст. 233-4 – 233-11). За цими змінами Генеральний прокурор України (виконувач обов’язків Генерального прокурора України), заступник Генерального прокурора України – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури матимуть право звернутися до суду з позовом до власника активів: 1) щодо якого існують обґрунтовані доводи вважати, що власник активів є номінальним власником, оскільки підозрюваний у кримінальному провадженні, у якому виявлені  зазначені активи, може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню прав власника на розпорядження чи користування ними, та/або має щодо таких активів будь-яке право, зміст якого є ширшим змісту правомочностей власника; 2) який є підозрюваним у кримінальному провадженні, у якому виявлені зазначені активи. Незалежно від характеру відповідача, стягнення необґрунтованих активів буде можливим, якщо підозрюваний у кримінальному провадженні, у якому виявлені  ці активи, переховується від органів слідства та суду та перебуває у розшуку не менше двох місяців з дня його оголошення, при цьому у провадженні здійснюється спеціальне досудове розслідування або ж слідчим суддею відмовлено у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування. Досить красномовними є пропоновані зміни до ст. 60 того ж кодексу: «У справах про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави до закінчення кримінального провадження обов’язок спростування наявності у активів ознак необґрунтованості покладається на відповідача». Для забезпечення стягнення необґрунтованих активів пропонується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України новою ст. 174-1 «Накладення арешту на активи з метою забезпечення їх стягнення у дохід держави в порядку цивільного судочинства». Управління такими активами пропонується покласти на Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Загалом проект є значно більш досконалим за проект 5088, втім і до нього можна висловити ряд зауважень. Зокрема, запропоновані зміни є досить сумнівними під кутом зору належного забезпечення права власності. Крім того, за умови недостатньо критичного та неупередженого ставлення суду до розгляду таких особливих справ, процеси щодо цивільної конфіскації цілком можуть стати засобом політичної боротьби.

Проект 5577 від 22.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо механізму стягнення необґрунтованих активів на користь держави у порядку цивільного судочинства.

Проект майже дослівно повторює урядовий проект 5142 від 20.09.2016 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення стягнення в дохід держави необґрунтованих активів (див. Бюлетень № 92). Проект багато разів ставили на голосування в проміжку між 22.09. та 08.12. 2016 р., але він так і не був прийнятий. Вдалося відшукати лише 2 зміни. По-перше, відмовилися від внесення змін до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів». По-друге, доопрацьована і значно розширена частина друга нової ст. 233-4 «Стягнення необґрунтованих активів у дохід держави до закінчення кримінального провадження» Цивільного процесуального кодексу України, яка тепер виглядає наступним чином: «2. Встановлені цією главою Кодексу порядок та умови стягнення необґрунтованих активів в дохід держави до закінчення кримінального провадження можуть бути застосовані до таких видів активів: коштів у готівковій та безготівковій формі в національній та іноземних валютах, боргових цінних паперів, емітентом яких є держава в особі уповноважених нею органів державної влади, державних деривативів, банківських металів та дорогоцінного каміння (для цілей цієї глави Кодексу далі — активи), якщо їх вартість перевищує одну тисячу розмірів мінімальної заробітної плати і якщо вони розміщені у державних банках України, або банківських установах, зареєстрованих в іноземних державах, за умови, якщо центральним органом виконавчої влади України, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, направлено запит до компетентних  органів іноземних держав щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відносно вказаних у цій частині активів, розміщених у банківських установах, зареєстрованих в іноземних державах».

З огляду на доволі незначний характер змін, висновок до попередньої редакції проекту лишається актуальним.

Проект Постанови 5560 від 20.12.2016 (Марченко О. О.) про відзначення 655-річчя визволення українських (руських) земель від гніту Золотої Орди.

У проекті постанови зазначається, що 14–16 вересня 2017 року виповнюється 655 років визначальної для українських земель Синьоводської битви, яка відбулася задовго до відомої Куликовської битви 1380 року на р. Синя Вода (нині р. Снивода, що на півночі Вінницької області), між військами литовсько-руської держави на чолі з князем Ольгердом (Альгірдасом) та об’єднаними ордами татарських ханів. Наслідком вікопомної битви стало визволення частини українських (руських) земель від гніту Золотої Орди. Ця визначальна для українських (руських) земель подія кардинально змінила напрям історичного розвитку всього регіону, сходу Європи, сприяла виникненню східноєвропейських державних утворень, і, щонайперше, всебічному зміцненню Литовсько-Руської держави, куди крім литвинів, повноправно ввійшли народи, що проживають нині на території Білорусі й України. Відповідно пропонується провести ряд заходів, зокрема «створити меморіальний комплекс і музей Синьоводської битви 1362 року, включно з організацією міжнародних туристичних маршрутів «Шляхами Ольгерда» та розбудову туристичної інфраструктури по маршруту переможної ходи військ князя Литовсько-Руської держави».

Героїзація минулого є цілком зрозумілою в межах творення певної національної ідеології. Слід однак зауважити, що політична доцільність не має перевищувати історичну реальність. Битва на Синіх водах 1362 р. через брак історичних джерел і досі лишається маловивченою. Предметом дискусії є і місце події (ототожнення з гідронімом Снивода є досить умовним), і учасники (зокрема наведені джерелами християнські імена частини «татарських царів» є підставою для зовсім іншого трактування суті події), і її наслідки (виплати татарам (спочатку великому хану, потім – кримському) здійснювалися Великим князівством Литовським і в 15, і в 16 ст.). Не беззаперечним є навіть факт реальності цієї події. З огляду на це, слід було б зосередити увагу на популяризації минулого нашої країни, зокрема стимулюванні проведення наукових історичних форумів і досліджень, забезпеченню фінансування археологічних досліджень, підтримці різних науково-популярних проектів тощо. Натомість політизація історії є справою досить небезпечною, свідченням чого є досвід тоталітарних держав ХХ ст.

Проект 5563 від 20.12.2016 (Кіраль С. І.) про внесення змін до Закону України «Про очищення влади» (щодо вдосконалення правових норм).

Як зазначається у пояснювальній записці, проект розроблено з метою вдосконалення законодавства України у сфері очищення влади, враховуючи зауваження та пропозиції державних органів, відповідальних за проведення перевірки. Так, законопроектом пропонується: конкретизувати строки обчислення часу перебування на відповідних посадах з метою застосування критеріїв очищення влади; зняти адміністративне навантаження з державних органів, на які чинним законодавством покладено обов'язок проводити майнову перевірку, з метою уникнення дублювання відповідних функцій Національного агентства з питань запобігання корупції, яке відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» має повноваження встановлювати невідповідність рівня життя суб’єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Утім такий огляд є занадто звуженим викладом змісту пропонованих змін. Так, пропонується дуже розширена яскраво політично-забарвлена преамбула. Далі, пропонується заборону, передбачену частиною третьою ст. 1 Закону України «Про очищення влади», застосовувати не до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 названого Закону, доходам, отриманим із законних джерел, а до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачений статтею 366-1 та/або статтею 368-2 Кримінального кодексу України, та рішення суду щодо яких набрало законної сили. На думку авторів проекту, це забезпечить вдосконалення механізму проведення перевірок, що дозволить заощадити кошти Державного бюджету та зменшити навантаження на державні органи. Також пропонується установити, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом України «Про очищення влади» посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи звільнені з посади судді за порушення суддею вимог несумісності та/або порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Крім того, серед числа пропонованих змін слід назвати ініціативу надати право Міністерству юстиції України за наявності в нього відомостей про відповідність особи критерію/критеріям здійснення очищення влади вносити відомості про застосування заборон, передбачених частиною третьою та четвертою ст. 1 Закону України «Про очищення влади» до Реєстру, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Сам Закон України «Про очищення влади» є доволі спірним та відверто політично ангажованим. Пропоновані зміни не відкидають, а навіть скоріш посилюють цю ангажованість. Крім того, значно посилюються повноваження Уряду України, а рівно значно звужуються підстави для проведення люстраційних перевірок. Принципових позитивних рис пропоновані зміни не містять.

Проект 5569 від 21.12.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до деяких законів України (щодо заборони виключення з переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та подальшої приватизації таких об'єктів на період проведення антитерористичної операції).

Зміни по суті зводяться до одного положення: забороняється виключення об’єктів права державної власності з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», та подальша приватизація таких об’єктів на період проведення антитерористичної операції в розумінні Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Як зазначається в пояснювальній записці, 12 травня 2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2016 роках», якою затверджено перелік з більш ніж 300 об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015–2016 роках. 44 об’єкти державної власності, передбачених даною постановою Кабінету Міністрів України, внесені до переліку заборонених до приватизації. На думку ініціаторів проекту, зазначена постанова Кабінету Міністрів України є злочином проти українського народу. Вони вказують, що недопустимо проводити приватизацію державного майна у той час, коли більшість державних органів в Україні наскрізь просякнута корупцією. У зв’язку з цим пропонується до виходу України з політичної кризи та закінчення АТО, зупинити процедури виведення державних підприємств з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та відчуження таких підприємств.

Проект є політичним, а пояснювальна записка до нього – не більш ніж політичним маніфестом. З огляду на це проект слід розглядати як суто популістський.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 5579 від 22.12.2016 (Соболєв Є. В.) про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України.

Пропонується установити, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України та членів їхніх сімей встановлюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Усі інші зміни є лише дублюванням чи впровадженням цієї ініціативи. Окремо у прикінцевих положеннях пропонується визначити, що вислуга років осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, призначених на відповідні посади до набрання чинності цим Законом, для обчислення, призначення та перерахунку пенсії на підставах, установлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб начальницького складу та деяких інших осіб», обчислюється з дня призначення особи на посаду.

Фактично йдеться про те, що після реформи пенсійного законодавства, яким скасували спеціальні пенсії, пропонується їх відновити для НАБ України.

Проект 5581 від 22.12.2016 (Чумак В. В.) про Дисциплінарний статут Національного антикорупційного бюро України.

Як зазначається у пояснювальній записці, згідно з положеннями Закону України «Про Національну поліцію» в найближчому часі втратять чинність Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Враховуючи зазначене та спеціальний статус Національного антикорупційного бюро України, пропонується врегулювати окремими нормативно-правовими актами порядок проходження служби та питання додержання службової дисципліни начальницьким складом Національного бюро. Таким актом, на думку авторів, має стати Дисциплінарний статут Національного антикорупційного бюро України, який і пропонується затвердити. Також пропонується внести зміни до частини 5 ст. 10 та п. 6 частини 4 ст. 28 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», зазначивши, що порядок проходження служби особами начальницького складу Національного антикорупційного бюро України визначається положенням, яке затверджується Указом Президента України. У преамбулі до названого Статуту зазначається, що Дисциплінарний статут Національного антикорупційного бюро України визначає сутність службової дисципліни, права та обов'язки осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України щодо її додержання, види заохочень, дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування. Дія Статуту поширюється на всіх осіб начальницького складу Національного бюро, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Сам Статут є доволі докладним документом обсягом у 14 сторінок, а тому виклад його положень є достатньо складним у межах даного огляду.

Не заперечуючи проти самої ініціативи впорядкування правил проходження служби у спеціальному правоохоронному огляді відповідним актом, маємо звернути увагу на неоднозначність пропонованих положень Статуту. Доволі докладний огляд основних неузгодженостей наводить у своєму висновку ГНЕУ, до якого і пропонуємо звернутися.

Проект 5590 від 23.12.2016 (Дерев'янко Ю. Б.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань застосування антикорупційних механізмів до голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та забезпечення незалежності цієї Комісії).

Зміни пропонується внести до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, Законів України «Про запобігання корупції», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» і «Про комітети Верховної Ради України», а також до Регламенту Верховної Ради України. Провідне місце серед цих змін займає віднесення «голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» до числа вищих посадовців (Президент України, Прем’єр-міністр України тощо). Ця категорія носить різні назви в різних законах і кодексах, зокрема в Кримінальному кодексі України це «службові особи, які займають особливо відповідальне становище», в Законі України «Про запобігання корупції» вони названі «службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище». Також радикально змінюється процедура призначення та строки на які призначаються голова та члени Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – замість спеціальної конкурсної комісії, яка обирає членів строком на 6 років, пропонується формувати склад Національної комісії в парламенті (постановою, яку мають проголосувати двома третинами конституційного складу) з числа народних депутатів на строк роботи парламенту відповідного скликання. Голову комісії обирають самі члени таємним голосуванням. Також ставиться заборона одній й тій самій особі бути членом комісії більше 2 строків. Відповідно скасовуються чимало норм, які за такого формату складу Національної комісії стають неактуальними. Автори проекту таким чином пояснюють свою ініціативу: 22 вересня Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» і було задекларовано, що з прийняттям цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП), стане постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого стане державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Проте цього не сталося, оскільки в механізм формування цього органу при прийнятті Закону були закладені механізми, які не забезпечать незалежність НКРЕКП: Комісія складається з семи членів, які призначаються і звільняються указом Президента України. Майбутні члени регулятора будуть відбиратися конкурсною комісією у складі п'яти чоловік: двох представників призначає президент, двох – Верховна Рада України, одного – Кабінет Міністрів України. Зазначений підхід не враховує положень частини першої статті 106 Конституції України, що містить вичерпний перелік повноважень Президента України, до якого не входять визначені законопроектом повноваження. Разом з тим, згідно з пунктом 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. Тому потрібно припинити порушувати Конституцію України, адже Президент є гарантом Конституції!

Окреме місце в проекті посідає ініціатива внести до Закону України «Про запобігання корупції» таке визначення: «державний орган – орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб’єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю». Пояснюють цю ініціативу тим, що таке визначення в названому Законі відсутнє, хоча саме терміносполучення вживається. У зв’язку з цим існує ризик неоднозначного трактування відповідних положень Закону, їх неоднакового правозастосування, залежно від суб’єктивної складової. Тому це питання потребує врегулювання шляхом надання відповідного визначення. Чому саме такий зміст вкладено в це визначення ніяк не пояснюється.

Проект видається переважно політичним, спрямованим не на покращення законодавства як таке, а на задоволення певних партійно-ідеологічних підходів до функціонування цього державного інститут. Крім того, ініціатива не відповідає меті, адже в разі формування комісії парламентом зі свого складу, говорити про її незалежність буде неможливо.

Проект 5596 від 23.12.2016 (Головко М. Й.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавчого регулювання економічної конкуренції).

Проект спрямований на радикальний перегляд основних ідей антимонопольного законодавства. Зміни доволі значні і за суттю, і за змістом, тому назвемо лише деякі з них. Зокрема пропонується визначити, що антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, лише «якщо вони ініційовані суб’єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, відповідно до» ст. 12 «Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання» Закону України «Про захист економічної конкуренції». Уточнюється, що названі узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України лише, якщо «їх учасниками є підприємства та установи, в яких частка державної  або комунальної власності складає не менше 51 відсотка» та якщо вони є необхідними для: вдосконаленню виробництва, придбання або реалізації товару; техніко-технологічного, економічного розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розроблення та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва. Крім того, Кримінальний кодекс України пропонується доповнити ст. 239-1 «Антиконкурентні узгоджені дії», якою установити відповідальність за «Сприяння антиконкурентним узгодженим діям суб’єктів господарювання з боку посадових осіб Антимонопольного комітету України, якщо вони призвели до суттєвого обмеження конкуренції на ринку товарів, робіт, послуг або сприяли появі на ринку нових монопольних утворень». З числа зловживань монопольним (домінуючим) становищем на  ринку пропонується виключити «суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин». Передбачається надати право на отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання лише підприємствам та установам, у структурі власності яких частка державної або комунальної власності  складає не менше 51 відсотка. Також пропонується визначити, що у структурі власності природніх монополій та підприємств суміжних галузей частка державної або комунальної власності повинна складати не менше 51 відсотка. У разі, якщо частка державної або комунальної власності складає менше 51 відсотка, держава зобов’язана  викупити це підприємство.

Загалом проект видається доволі неоднозначним. З однієї сторони наявні певні ініціативи, спрямовані на покращення конкурентного середовища, з іншої – проект містить чимало преференції на користь підприємств і установ, у структурі власності яких частка державної або комунальної власності  складає не менше 51 відсотка. Так само неоднозначно сприймається і норма щодо державного контролю аж до зобов’язання викупити підприємство, яке належить до природних монополій та суміжних галузей.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 5559 від 20.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для забезпечення виборчих прав осіб з інвалідністю.

Пропонується внесення фактично однакових за змістом змін до законів України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про місцеві вибори», «Про всеукраїнський референдум», «Про місцеве самоврядування в Україні», які спрямовано на створення умов для забезпечення виборчих прав осіб з інвалідністю, а саме: уточнюється порядок допомоги особам, які через інвалідність чи за станом здоров’я не можуть самостійно заповнити виборчий бюлетень чи опустити його у виборчу скриньку; впорядковується питання забезпечення дільниць трафаретами шрифтом Бройля до бюлетенів; вводиться вимога  облаштування відповідно до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення підходів до приміщення для голосування; вводяться вимоги до агітаційної інформації суб’єктів виборчого процесу щодо доступності її для осіб із вадами зору та слуху, зокрема вимоги до офіційних сайті, до висвітлення опитувань тощо.

Дану ініціативу слід лише вітати. Втім маємо підтримати і деякі зауваження, висловлені у висновку ГНЕУ до проекту – ряд пропонованих ініціатив без сумніву вимагають їх більшої конкретизації для однозначного та належного їх виконання.

Проект 5564 від 21.12.2016 (Білозір О. В.) про внесення зміни до статті 42 Кодексу законів про працю України щодо захисту трудових прав працівників передпенсійного віку.

Пропонується включити до переліку працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці працівників, «яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат».

Проект 5580 від 22.12.2016 (Бахтеєва Т. Д.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання державної підтримки багатодітним сім'ям з метою підвищення народжуваності в Україні.

Пропонується визнавати багатодітною сім'ю, в якій не менше 3 дітей. Відповідно на таку сім'ю пропонується перенести ті права, які зараз закріплені для сімей, «які мають п'ятьох і більше дітей, та у разі народження у однієї жінки одночасно трьох і більше дітей», а також запровадити ряд нових, зокрема право на «гарантовані державою безпроцентні довгострокові кредити, кредити з 50-відсотковою знижкою вартості житла сім’ям, які мають троє і більше дітей» та пільги для дітей з таких сімей на «безоплатне харчування дітей у державних і комунальних навчальних закладах дошкільної, шкільної освіти та професійно-технічної освіти», «доступність з надання освітніх послуг в приватних дошкільних та шкільних закладах освіти з надання 20-відсоткової знижки на оплату вартості послуг, у разі, якщо такі заклади є максимально наближеними до місця проживання дитини з багатодітної сім’ї, а також у разі відсутності державних і комунальних дошкільних та шкільних закладах освіти у відповідному населеному пункті» та «безоплатне здобуття  вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, якщо певний ступінь вищої освіти особа у віці до 23 років здобуває вперше». Однак ряд положень викликають певне неприйняття. Так, в Законі України «Про охорону дитинства» пропонується закріпити визначення «малолітня дитина» та «неповнолітня дитина», які за своїм змістом відповідатимуть терміносполученням малолітня та неповнолітня особа, наведеним в Цивільному кодексі України. Таке дублювання та ускладнення термінології навряд чи має великий сенс.

Проект 5586 від 23.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (щодо державної підтримки).

Абсолютна більшість змін стосуються заміни терміна «інвалід» на терміносполучення «особа з інвалідністю» та відповідної заміни похідних термінів («дитина-інвалід»  на «дитина з інвалідністю», «громадські об’єднання інвалідів» на «громадські об’єднання осіб з інвалідністю» тощо). Серед інших змін можна назвати помітне редагування ст. 14-1 – 14-3, які стосуються отримання підприємствами та організаціями громадських об’єднань осіб з інвалідністю державної допомоги. Втім зміни здебільшого мають редакційний характер або спрямовані на уточнення функцій органів.

Проект 5588 від 23.12.2016 (Ківалов С. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від сплати трьох відсотків річних та індексу інфляції для споживачів житлово-комунальних послуг, які прострочили виконання грошового зобов'язання.

Пропонується установити, що положення ч. 2 ст. 625 «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання» Цивільного кодексу України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не поширюються на зобов’язання фізичних осіб-боржників із сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги, які використовують приміщення як житло. Відповідно, пропонується чинний пункт 3 ч. 1 ст. 96 «Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ» Цивільного процесуального кодексу України замінити трьома пунктами («3», «3-1» та «4») такого змісту: «3) заявлено вимогу до фізичних осіб-боржників, які використовують приміщення як житло, про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг; 3-1) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату  телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості». Відповідно чинні пункти 4 і 5 пропонується вважати 5 і 6.

Проект викликає зауваження передусім з точки зору юридичної техніки. Запровадження одночасно і пунктів з позначкою прим., і перейменування пунктів через внесення нових є нехтування будь-якими принципами юридичної техніки та логіки взагалі. Крім того, формулювання пунктів 3 та 3-1 допускають можливість плутанини між ними. Сама ж ініціатива належить до числа суто політичних.

Проект 5594 від 23.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення зміни до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо посилення соціального захисту деяких категорій).

Проект дослівно повторює запропоновані зміни до названої статті в першій редакції проекту 1337 від 10.12.2014 (Королевська Н. Ю.) про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо посилення соціального захисту деяких категорій постраждалих громадян, а саме пропонується частину першу названої статті доповнити реченням такого змісту: «Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв’язку смерті з Чорнобильською катастрофою».

Проект 5595 від 23.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законів України щодо віднесення до застрахованих осіб окремих категорій громадян.

Норму ст. 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про те, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають «особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» пропонується викласти в такій редакції: «особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та / або при народженні (при усиновленні) дитини». Відповідно в абзаці дванадцятому пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» пропонується слова «при народженні дитини» замінити словами «при народженні (при усиновленні) дитини». Також проект містить розлогі прикінцеві положення: 2. Дія цього Закону поширюється також на осіб, які після набрання чинності пунктом 7 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» отримували до досягнення дитиною трирічного віку допомогу при усиновленні дитини відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». 3. Органам соціального захисту населення у шестимісячний строк із дня набрання чинності цим Законом подати органам доходів і зборів звітність щодо осіб, зазначених у пункті 2 цього розділу, в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. При цьому штрафні санкції, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», не застосовуються. 4. Обчислення єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за осіб, зазначених у пункті 2 цього розділу, за минулі періоди проводиться виходячи з розміру єдиного внеску, чинного на день нарахування допомоги при усиновленні дитини. 5. Кабінету Міністрів України за рахунок коштів загального фонду державного бюджету передбачити кошти для сплати єдиного соціального внеску за осіб, зазначених у пункті 2 цього розділу.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 5531-1 від 22.12.2016 (Пташник В. Ю.) про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту прав державних реєстраторів та недопущення втручання в їхню діяльність.

Альтернативний проектам 5478 від 02.12.2016 (Купрієнко О. В.) про внесення змін до статті 343 Кримінального кодексу України (щодо захисту прав державних реєстраторів та заборони протиправного втручання у діяльність державних реєстраторів) (див. Бюлетень № 102) та 5531 від 12.12.2016 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту діяльності державних реєстраторів (див. Бюлетень № 104).

Пропонується доповнити названий кодекс новими ст. 343-1 «Втручання в діяльність державного реєстратора або перешкоджання його діяльності» та 345-1 «Погроза або насильство щодо державного реєстратора». В першій пропонується встановити відповідальність за «Вплив у будь-якій формі на державного реєстратора з метою перешкодити виконанню його службових обов’язків, або добитися прийняття ним незаконного рішення», ті ж дії «вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, або якщо вони спричинили внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень або до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань незаконних записів, прийняття рішень чи здійснення реєстраційних дій, що не відповідають вимогам законодавства» та за «Створення у будь-якій формі штучних перешкод у роботі державного реєстратора». При цьому під державним реєстратором розуміється «державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Друга стаття до караних відносить такі діяння: «Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо державного реєстратора, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням державним реєстратором своїх службових обов'язків» та умисне заподіяння державному реєстратору чи його близьким родичам легких, середньої тяжкості або важких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з виконанням державним реєстратором своїх службових обов'язків. Слід звернути увагу на те, що в проекті не визначено, хто є державним реєстратором в значенні ст. 345-1, адже визначення ст. 343-1 поширюється лише на неї.

Загалом незрозуміло, з чим пов’язана вимога такої деталізації та запровадження двох окремих статей. Крім того, проект зберігає типові й для проекту 5531 досить широкі недостатньо формально-визначені формулювання.

Проект 5565 від 21.12.2016 (Парасюк В. З.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за деякі правопорушення у сфері поводження зі сміттям.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення пропонується значною мірою переробити ст. 82, зокрема викласти її назву як «Порушення вимог встановленого порядку поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення». Визначені в назві дії і пропонується вважати караними. Крім того, суворішому покаранню підлягають зазначені дії, якщо вони «призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього середовища, прямого або опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини та економічних збитків». Далі, в ст. 152 пропонується прирівняти до порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів також і порушення «вимог щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах». Цю ж статтю пропонується доповнити новою частиною, встановивши відповідальність за «Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, встановлених місцевими громадами, вимог щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього середовища, прямого або опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини та економічних збитків». Також у названих статтях, а також і в ст. 82-3 пропонується суттєво збільшити граничні розміри штрафів. Кримінальний кодекс України пропонується доповнити новими ст. 236-1 «Порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до значного забруднення навколишнього природного середовища, спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки» та 236-2 «Приховування,   перекручення або відмова від надання відомостей щодо безпеки утворення відходів , поводження з ними та їх вплив на екологічний стан навколишнього середовища та захворюваність населення». Диспозиція першої зі статей повністю співпадає з її назвою, а друга встановлює відповідальність за «Приховування, умисне перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації службовою особою за запитами посадових осіб та зверненнями громадян та їх об`єднань щодо безпеки утворення відходів, поводження з ними та їх вплив на екологічний стан навколишнього середовища та захворюваність населення». Передбачена і кваліфікуюча вимога, що посилює відповідальність, а саме вчинення названих діянь повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або якщо такі діяння спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Названа проблема дійсно потребує якнайшвидшого вирішення. Однак, як вбачається, запропонований підхід посилення кримінальної та адміністративної відповідальності може призвести скоріш до посилення корупційних проявів, ніж до вирішення проблеми засмічення міст. Лише стимулюючі заходи, вдосконалення інфраструктури населених пунктів, не суворість, а невідворотність покарання у своєму поєднанні можуть вплинути на зміну ситуації.

Проект 5574 від 22.12.2016 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до Закону України «Про попереднє ув'язнення» щодо забезпечення безперешкодного доступу представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста до осіб, взятих під варту.

Ст. 12 «Надання побачень особам, взятим під варту» названого Закону пропонується доповнити таким положенням: Представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста побачення із особами, взятими під варту, надається адміністрацією місця попереднього ув’язнення безперешкодно та без обмеження кількості таких побачень та їх тривалості у випадках та відповідно до умов Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни з повідомленням слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, у вільний від виконання слідчих дій та судових засідань час.

Проект 5584 від 22.12.2016 (Парасюк В. З.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення правил тримання собак, котів та інших видів тварин.

Зміни стосуються лише ст. 154 названого кодексу. Пропонується значно посилити відповідальність за проступки, а щодо змісту диспозицій пропонується три такі новели: поширити статтю на «інші види тварин», встановити відповідальність за порушення правил утримування та визначити як ознаку, що посилює відповідальність, якщо визначені в частині 1 статті дії «спричинили значне забруднення навколишнього середовища». В пояснювальній записці, зокрема, зазначається таке: власники повинні запобігати прояву небезпечних дій з боку тварин, які утримуються, по відношенню до інших людей, інших тварин, майна, упереджувати можливість безконтрольного виходу тварини поза межі місця її утримування. Особливо це стосується власників потенційно небезпечних тварин, а також тварин, які за своїми природними властивостями не можуть бути адаптовані у суспільному середовищі і вимагають ізоляційного утримування, зокрема, у тераріумах, клітках тощо.

Проект відзначає юридична невизначеність терміносполучення «інші види тварин», хоча в записці до нього автори і звертають увагу на те, що насамперед мова має йти про «потенційно небезпечних тварин, а також тварин, які за своїми природними властивостями не можуть бути адаптовані у суспільному середовищі і вимагають ізоляційного утримування, зокрема, у тераріумах, клітках тощо». Спроба «оживити» фактично «мертву» ст. 154 видається слушною, однак при ознайомленні з пояснювальною запискою звертає на себе увагу посилання на чинні правила утримання тварин ще 1980 року. З огляду на це видається доцільним передусім зосередитися на комплексному оновленні законодавства з огляду на сучасні реалії і лише частиною такого оновлення може бути посилення відповідальності за передбачені названою статтею КУпАП дії.

 

Культура та освіта

 

Проект 5556 від 19.12.2016 (Лесюк Я. В.) про мови в Україні.

У проекті пропонується визначити, що єдиною державною мовою в Україні є українська мова. Українська мова як державна мова є однією з фундаментальних конституційних цінностей, що становлять основу конституційного ладу України. Українська мова – основа духовності та історичної пам’яті, одна з визначальних ознак української держави разом з державними символами України. Українська мова як державна мова виконує усі функції офіційної мови на всій території України. Також зазначається, що володіння українською мовою є однією з ключових умов прийняття до громадянства України. Обов’язок кожного громадянина України – володіти державною мовою. Усі посадові особи органів державної влади, державних установ, підприємств і організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності при виконанні своїх обов’язків і у публічному спілкуванні повинні застосовувати виключно державну мову. Особи, які до призначення на відповідну посаду з різних причин не володіли державною мовою, зобов’язані оволодіти нею протягом шести місяців після призначення на таку посаду. Вільне володіння державною мовою посадовими і службовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ, підприємств і організацій, інших суб’єктів господарювання державної і комунальної форм власності є обов’язковою умовою для їх призначення на відповідну посаду і атестації на посаді. Важливе місце в проекті належить поняттю «корінні народи». На думку ініціаторів проекту, що дещо розходиться з положеннями сучасних міжнародно-правових документів, корінні народи України є етнічними спільнотами, що споконвіку проживають на території Україні. Найчисельнішим корінним народом України є українці. Інші корінні народи і національні меншини України становлять меншу частину (частини) населення України. Мови корінних народів і національних меншин України традиційно використовуються в межах частини (частин) території держави громадянами  України, що складають групу, яка за своєю чисельністю є меншиною відносно усього населення країни. Кримсько-татарська мова як мова одного з корінних народів України і одна з мов Автономної Республіки Крим, що є територіальною автономією у складі унітарної держави, поряд з державною мовою виконує визначені цим Законом та іншими законами України функції офіційної мови в межах Автономної Республіки Крим. Місця (села, селища, міста) поширення і використання мов корінних народів і національних меншин України визначаються виключно законами України. Застосування кримсько-татарської мови, а також мов інших корінних народів України і мов національних меншин України в межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення і використання таких мов, встановлюється цим Законом та іншими законами України. Закон визначає особливості застосування мов у різних сферах публічного життя. Зокрема, мовою театральної справи і кінематографу в Україні визначається українська мова. Афіші та інша інформаційна продукція про театральні вистави, кінофільми тощо виконуються українською мовою. Трансляція іноземних аудіовізуальних творів здійснюється з дублюванням чи озвученням українською мовою. У межах Автономної Республіки Крим або в межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення корінних народів або національних меншин України трансляція іноземних аудіовізуальних творів може здійснюватися з дублюванням чи озвученням відповідними мовами (мовою) коріних народів або національних меншин із субтитруванням українською мовою. Телерадіоорганізації, незалежно від форми власності, здійснюють загальнонаціональне мовлення українською мовою. У разі використання окремими учасниками  під час ефіру іншої мови окрім державної забезпечується синхронний переклад українською мовою. Друковані засоби масової інформації, засновниками яких є органи влади, державні або комунальні установи, підприємства чи організації, інші суб’єкти господарювання державної або комунальної форми власності видаються українською мовою. В Автономній Республіці Крим для таких цілей поряд з українською мовою може використовуватися кримсько-татарська мова. Щонайменше дві третини тиражу видань друкованих засобів масової інформації приватної форми власності видається українською мовою. Національні культурні товариства, зареєстровані в Україні можуть бути засновниками друкованих засобів масової інформації, що видаються відповідними мовами корінних народів або національних меншин. З метою поширення інформації про Україну, або якщо засновниками друкованих засобів масової інформації є іноземці, що постійно проживають в Україні, друковані засоби масової інформації можуть видаватися англійською мовою або іншою іноземною мовою. На виконання положень цього проекту пропонуються зміни до більш ніж 20 законів України.

Докладний огляд проекту навряд чи можливий в даному форматі через його обсяг та велику кількість досить важливих положень. Загалом проект є доволі послідовним у частині підтримання української мови як державної. Водночас щодо інших мов, то предметом захисту є лише мови «корінних народів та національних меншин», нехтуючи важливою проблемою виконання міжнародно-правових зобов’язань України щодо захисту мов як таких. Зокрема Європейська хартія регіональних мов і мов меншин, до якої приєдналася і Україна, ставить на меті захист регіональних мов або мов меншин («regional or minority languages»), де під меншинами слід розуміти групу громадянами цієї держави, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави. Натомість у проекті інші мови мають право на захист лише, якщо відповідна національна (не мовна) меншина складає не менше третини мешканців відповідного населеного пункту. Також авторам проекту слід було б врахувати і вимогу ст. 10 Конституції України щодо гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України. Слід додати, що проблема вільного розвитку та використання мов є досить складною і деякими цілковито проукраїнськими національними меншинами розглядається і як право на освіту відповідною мовою. Крім того, проект містить чимало вад юридично-технічного характеру. Так, наявні ряд взаємовиключних положень, зокрема вимога знання мови для кандидата на державну посаду та вимога вивчити протягом певного строку після призначення. Окремо слід сказати декілька слів про те, що автори цілковито випустили проблему різних інщомовних просвітницьких і популяризаторських заходів (кіно- та музичні фестивалі, перевидання іноземних ЗМІ, трансляції іноземного мовлення тощо), що дуже не бажано з точки зору як розвитку суспільства загалом, так і конкретної державної мети європейської інтеграції України.

Проект Постанови 5575 від 22.12.2016 (Кіт А. Б.) про відзначення 180-річниці з дня виходу в світ першої книжки української мовою Маркіяна Шашкевича «Русалка Дністровая».

Вступна та головна частини проекту звучать так, орфографію оригіналу збережено: «У 2017 року виповнюється 180 років з дня виходу в світ безсмертного твору М. Шашкевича "Русалка Дністровая"- провісниці наших днів, вільної України, державності нашої мови. Враховуючи вагомий внесок альманаху "Русалка Дністровая" у розвиток загальнослов'янського культурного відродження, як першої заявки українців Галичини про свою національну гідність - і сьогодні є безсмертною Верховна Рада України постановляє у 2017 році урочисто відзначити на державному рівні з 180-річниці з дня  виходу в світ безсмертного твору М.Шашкевича. першої книжки українською мовою в Галичині – "Русалки Дністрової"». Задля належного святкування дається ряд доручень і рекомендацій органам виконавчої влади та державним установам і підприємствам.

Окрім того, що проект потребує суцільної редакції з врахуванням вимог української мови та юридичної техніки, слід звернути увагу на неприпустиму помилку в самій назві постанови. «Русалка Дністровая» є першою друкованою книгою, виданою українською мовою фонетичним правописом. Друковані видання українською мовою, але церковнослов’янським правописом існували і раніше.

Проект 21.02.2017 було знято з розгляду.

Проект 5582 від 22.12.2016 (Сюмар В. П.) про засади діяльності мовлення територіальних громад в Україні.

Як зазначається в преамбулі проекту, він спрямований на забезпечення демократичних прав та свобод членів територіальних громад, зокрема на свободу думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, безперешкодного збирання та поширення інформації, єднання територіальних громад, підтримання зв’язків між їх членами та визначає основні засади, принципи та особливості функціонування мовлення територіальних громад в Україні. Зазначається, що мовлення територіальних громад здійснюється аудіовізуальними засобами масової інформації територіальних громад, які функціонують у порядку та на умовах, встановлених цим Законом та Законами України «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформацію» та іншими нормативно-правовими актами. Аудіовізуальний засіб масової інформації територіальної громади (далі – мовник територіальної громади) є неприбутковою юридичною особою, яка заснована органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, у тому числі об’єднану, з метою задоволення інформаційних та культурних потреб територіальної громади та провадить діяльність у сфері телебачення і радіомовлення на підставі ліцензії на мовлення, виданої Національною радою України з питань телебачення радіомовлення у порядку, визначеному законодавством. Загалом проект досить великий, однак більшість положень присвячені питанням організації та функціонування мовників територіальної громади. Серед інших положень передусім заслуговує на увагу наступне: Програми мовників територіальних громад мають відповідати таким вимогам: загальний обсяг мовлення  – цілодобово; територіальною категорією мовлення є місцеве мовлення; обсяг програм власного виробництва та/або спільного виробництва з іншими мовниками територіальних громад (власний продукт) визначається самим мовником; мінімальна частка національного аудіовізуального продукту має становити 100 відсотків загального обсягу мовлення на добу; передачі, в яких висвітлюються суспільні події місцевого значення, мають становити не менше 75 відсотків обсягу власного продукту мовника територіальної громади; розважальні передачі – не більше як 25 відсотків обсягу власного продукту; не менш як 75 відсотків програм і передач мовника територіальної громади ведуться українською мовою; за жанровим розподілом програми та передачі мовника територіальної громади можуть бути інформаційно-аналітичними, публіцистичними, культурно-мистецькими, науково-просвітницькими, розважальними. Решту часу мовлення, вільного від програм власного виробництва мовника територіальної громади, становить трансляція однієї з програм Національної суспільної телерадіокомпанії України або інших мовників територіальних громад на безоплатній основі.

Підтримуючи ідею створення мовників місцевих громад, слід однак звернути увагу на занадто ретельну регламентацію їх мовлення. Так, вимога про те, щоб розважальні передачі становили не більше як 25 відсотків обсягу власного продукту видається дискримінаційною та жодним чином не пояснюється в проекті чи додатках до нього. Ще більш спірною є вимога про те, що мінімальна частка національного аудіовізуального продукту має становити 100 відсотків загального обсягу мовлення на добу. Окрім того, що досить сумнівним є сама можливість вітчизняного кіно та музичного виробника забезпечити мовників достатньою кількістю якісного аудіовізуального продукту на сучасному етапі, слід звернути увагу на те, що такі вимоги унеможливлюють культурний обмін і співробітництво між територіальними громадами України та країн ЄС щодо аудіовізуального продукту. Таке обмеження мало б бути належним чином аргументоване, чого, на жаль, немає.

Проект 5591 від 23.12.2016 (Лопушанський А. Я.) про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення термінологічно-понятійного апарату у галузі туризму.

Як зазначається в пояснювальній записці: у багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу та дає дохід у скарбницю. Розвиток туризму в Україні набирає помітних обертів,  про що свідчить велика кількість новостворених туристичних фірм, агентств, тощо. Громадяни нашої держави поступово переймають досвід інших країн у галузі туризму, створюючи хостели, кемпінги, інші об’єкти туристичної інфраструктури  та шукають нові маршрути для різних подорожей. Утім, розвиток законодавства у туристичній сфері залишається повільним і має безліч недоліків від застарілого механізму регулювання туристичної діяльності до некоректного використання термінології у Законі «Про туризм». Таким чином, постає проблема для суб’єктів туристичної діяльності щодо точності тлумачення деяких статей і термінів або ж відсутності нових понять у туристичному бізнесі загалом, у наслідок чого не створюються належні умови для розвитку туристичної сфери. Так, неправильне тлумачення термінів може ввести в оману туристів, а відсутність вже давно прийнятих за кордоном понять створити неякісний сервіс для наших громадян та іноземних гостей. З метою удосконалення розвитку туристичної сфери, пропонується доповнити термінологічно-понятійний апарат у галузі туризму такими термінами як: договір на туристичне обслуговування, екскурсант, курорт, туристський ваучер тому, що вони є щоденно вживаними у туристичній діяльності. Також, пропонується змінити термін «туристичний супровід» на «супровід туристів» тому, що поняття «супровід» – означає групу людей, яка супроводжує кого-небудь, тобто під поняттям «супровід» ми розуміємо супроводжуючих осіб. Особами, які виконують супровід є екскурсоводи, екскурсоводи-перекладачі, організатори туру, керуючі групою туристів та інші. Отже, коли ми вживаємо поняття «туристичний супровід», то всіх зазначених осіб ми характеризуємо прикметником туристичний, що граматично не правильно, тому що виходячи з цього визначення  ми маємо на увазі туристів, які супроводжують організаторів, а нам треба навпаки. В такому випадку для уникнення граматичних помилок у діючому законодавстві і правильного тлумачення визначень більш доцільно буде вживати  словосполучення «супровід туристів». Утім названими змінами проект не обмежується. Існуючі терміносполучення супутні туристичні послуги та товари та характерні туристичні послуги та товари та їх визначення пропонується замінити наступним: «туристичні послуги – типові послуги суб`єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, санаторно-курортного обслуговування, а також послуги з організації відвідувань об`єктів культури,  відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів; нетипові послуги суб`єктів туристичної діяльності з організації проведення та обслуговування професійно-ділових, розважальних, благодійних  та корпоративних заходів, а також їх матеріально-технічного забезпечення». Крім того, пропонується змінити більшість назв та скоротити кількість видів туризму з 17 до 11. Враховуючи, що список є не вичерпним, а більше ніде відповідні зміни не вносяться, доцільність їх видається сумнівною. До компетенції Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів, пропонується віднести патріотичне виховання населення України засобами спортивного туризму через систему туристських спортивних клубів.

Проект являє той випадок законодавчих ініціатив, коли не видно жодних реальних змін від їх запровадження. А от необхідність за результатами прийняття акта внести зміни до значного числа законів, підзаконних актів  тощо для впорядкування термінології цілком очікується.

 

Охорона здоров’я

 

Проект 5501-2 від 21.12.2016 (Козаченко Л. П.) про внесення змін до законів України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про виноград та виноградне вино» (щодо забезпечення використання вітчизняної сировини у виробництві коньяку).

Альтернативний проектам 5501 від 07.12.2016 (Хлань С. В.) про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (щодо використання вітчизняної сировини) (див. Бюлетень № 103) та 5501-1 від 12.12.2016 (Юрчишин П. В.) про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (щодо повернення до норми використання спирту коньячного власного виробництва або спирту коньячного викуреного в Україні з виноматеріалів, вироблених з вітчизняної сировини, та витриманих не менше трьох років, у перерахунку на абсолютний алкоголь по роках) (див. Бюлетень № 104).

Від проекту 5501 відрізняється зменшенням штрафу вдвічі (з 200 до 100 відсотків вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними цінами)), однак зі збереженням мінімального його розміру (15000 грн.), а також набагато нижчими вимогами до мінімального вмісту в ординарних коньяках спирту коньячного, викуреного в Україні з виноматеріалів, вироблених з вітчизняної сировини, у перерахунку на абсолютний алкоголь, в кожному купажі (з 3 % на 2018 р. і до лише 10 % – на 2025, в проекті 5501 на 2026 р. має бути не менше 85 %). Головна ж відмінність стосується змін до Закону України «Про виноград та виноградне вино», якими пропонується запровадити таке: «Суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво коньяку України за коньячною технологією, зобов’язані відповідно до вимог цього Закону щорічно  здійснювати закладку нових виноградних насаджень площею не менше, ніж 50 гектарів виноградників».

Проект 5501-3 від 21.12.2016 (Козаченко Л. П.) про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (щодо обов'язковості використання вітчизняної сировини у виробництві коньяку).

Альтернативний названим вище. Від 5501-2 відрізняється відсутністю змін до Закону України «Про виноград та виноградне вино» та незначним чином зміненими вимогами щодо мінімального вмісту в ординарних коньяках спирту коньячного, викуреного в Україні з виноматеріалів, вироблених з вітчизняної сировини, у перерахунку на абсолютний алкоголь, в кожному купажі (максимум – 12 відсотків на 2023 р.).

 

Проекти з інших питань

 

Проект 5553 від 19.12.2016 (Президент України) про внесення зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування державою вкладів фізичних осіб.

Планується ст. 57 названого Закону доповнити таким положенням: «Вклади фізичних осіб в інших державних банках гарантуються: 1) у сумі, що не перевищує визначеного відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, – відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 2) в межах суми, що перевищує визначений відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничний розмір відшкодування коштів за вкладами, – державою».

Проект є досить спірним як з точки зору регулювання банківської сфери, так і з моральної та економічної точок зору. Тим не менш, вже наступного дня (20.12.2016) він був прийнятий за основу та в цілому і за два дні (22.12.2016) направлений на підпис Президенту України. Втім незважаючи на той факт, що усі визначені законодавством строки спливли, станом на 06.03.2017 інформації про його підписання ще не було.

Проект 5553-1 від 19.12.2016 (Дерев'янко Ю. Б.) про внесення зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування державою вкладів фізичних осіб.

Альтернативний попередньому. Повністю повторює попередній проект з додаванням наступної вимоги до пункту другого: «При цьому відшкодування державному бюджету  виплачених сум  здійснюється за рахунок реалізації арештованих активів осіб, які були акціонерами, що мали істотну участь у банку, який перейшов у державну власність, або були кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) такого банку до його переходу в державну власність. Арешт на такі активи накладається в день переходу банку в державну власність». І, відповідно, дається таке доручення: Кабінету Міністрів України у двотижневий строк з дня набрання чинності цим Законом: вжити заходів щодо накладення арешту на активи осіб, які були акціонерами, що мали істотну участь у банку, який перейшов у державну власність до набрання чинності цього Закону, або були кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) такого банку до його переходу в державну власність, та реалізації таких арештованих активів відповідно до законодавства; розробити та затвердити порядок відшкодування державному бюджету  сум коштів, відшкодованих за вкладами фізичних осіб, розміщених у  банку, який перейшов у власність держави, за рахунок реалізації активів осіб, які були акціонерами, що мали істотну участь у банку, який перейшов у державну власність, або були кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) такого банку до його переходу в державну власність.

Проект 5553-2 від 19.12.2016 (Соболєв С. В.) про внесення зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Альтернативний попереднім. Пропонується нова редакція ст. 57 Закону України «Про банки і банківську діяльність»: 1. Вклади фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, розміщені (відкриті) в межах здійснюваної ними підприємницької діяльності (далі – фізичних осіб) в банках України, гарантуються в порядку і розмірах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 2. Вклади фізичних осіб у банках України, 100% корпоративних прав яких перебувають у державній власності (державних банках), гарантуються: Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, визначеного згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; державою (за рахунок Державного бюджету) у сумі, що перевищує граничний розмір відшкодування коштів за вкладами, визначений згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 3. Вклади фізичних осіб у банках України, 100% корпоративних прав яких перебувають у комунальній власності (комунальних банках), гарантуються: Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, визначеного згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; територіальною громадою (за рахунок місцевого бюджету) у  сумі, що перевищує граничний розмір відшкодування коштів за вкладами, визначений згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» робиться уточнення, що до числа фізичних осіб, чиї вклади гарантуються, відносяться зокрема і фізичні особи – підприємці (за вкладами та поточними рахунками). Крім того, дається нове визначення вкладу: «вклад – кошти вкладника, виражені у гривні чи іноземній валюті, надані банку на умовах договору з обслуговування поточного або депозитного рахунків (у тому числі депозитного рахунку, який може достроково відкриватися за запитанням вкладника). Не вважається вкладом депозитний сертифікат, емітований банком ита придбаний фізичною особою, якщо такий депозитний сертифікат може бути перепроданий іншій особі без згоди емітента».

Проект є досить радикальним. Втім, обидва альтернативні проекти були відкинуті, і проголосований основний проект.

Проект 5578 від 22.12.2016 (Сольвар Р. М.) про внесення змін до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Пропонується доповнити названий Закон таким положенням: «У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, виключно фізичні особи – резиденти України, які мають споживчі кредити, суми яких на момент видачі споживчого кредиту не перевищували у гривневому еквіваленті національної валюти більше ніж в чотири рази суми граничного розміру, що відшкодовується фондом фізичним особам, мають право сплатити граничний розмір суми, що відшкодовується фондом, а фонд зобов’язаний прийняти кошти та припинити зобов’язання по споживчому кредиту фізичної особи в повному обсязі, після сплати граничного розміру, що відшкодовується фондом фізичним особам. При цьому, припинення зобов’язання в такому випадку, не є благом для фізичної особи». Як зазначається у пояснювальній записці, проект розроблено з метою прискорення повернення фізичними особами – резидентами України, що мають споживчі кредити, суми граничного розміру, що відшкодовується фондом, прозоро, без корупційних схем, як з боку комерційних фірм, що мають фінансову ліцензію, так і можливої спокуси самим Фондом бути причетним до таких схем. Автори наголошують, що проект потрібен для спонукання керівництва банківських установ до стабільних способів ведення господарської діяльності банків і для відновлення довіри громадян до банківської системи.

Проект виходить з того, що рефінансування банків зазвичай розкрадається, а кредитні зобов’язання банків, у яких відкликано ліцензію, продаються за вкрай малий відсоток від їх суми. Названі проблеми дійсно присутні в банківській сфері, але протидіяти їм слід не шляхом популістського «прощення» більшої частки кредиту, а впорядкуванням діяльності самих банківських установ, встановленням більш вимогливих процедур тощо.

Проект 5554 від 19.12.2016 (Помазанов А. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення способів захисту корпоративних прав учасників господарських товариств.

Пропонується віднести до способів захисту цивільних прав та інтересів «визнання недійсними установчих документів юридичної особи, рішень органу управління юридичної особи» та «скасування державної реєстрації юридичної особи». Зазначається, що учасники товариства мають право «оскаржити в судовому порядку установчі документи юридичної особи, рішення органів управління юридичної особи та (або) вимагати скасування державної реєстрації юридичної особи». Окремо зазначено, що акціонери, у разі порушення їхніх прав та законних інтересів, можуть оскаржити в судовому порядку статут акціонерного товариства, рішення органів акціонерного товариства та (або) вимагати скасування державної реєстрації акціонерного товариства. Для забезпечення таких вимог Цивільний кодекс України пропонується доповнити новою ст. 98-1 «Оскарження рішення загальних зборів учасників товариства» такого змісту: «1. У разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги закону та/або установчих документів, за позовом учасника товариства, чиї права та охоронювані законом інтереси були порушені, рішення загальних зборів може бути оскаржено до суду протягом трьох місяців з дня, коли учасник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів, однак у будь-якому випадку не пізніше одного року з дня проведення загальних зборів. Передбачений цією частиною строк оскарження рішення загальних зборів у разі його пропуску відновленню не підлягає, за винятком випадків, коли учасник не міг оскаржити рішення загальних зборів у зв’язку з застосуванням до нього насильства, загрози застосування насильства чи вчинення іншого злочину. 2. Суд з урахуванням всіх обставин справи може визнати рішення загальних зборів учасників товариства недійсним. 3. Не може бути визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства у разі, якщо голосування учасника, який оскаржує зазначене рішення, не могло істотним та вирішальним чином вплинути на результати голосування».

Проект 5555 від 19.12.2016 (Помазанов А. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання відносин власності.

Ст. 332 «Набуття права власності на перероблену річ» Цивільного кодексу України пропонується поширити на дії щодо «реконструкції, перебудови, перепланування чи інших будівельно-ремонтних робіт з нерухомим майном, внаслідок яких воно набуває ознак житла». Зазначається, що право власності на житло, створене внаслідок названих дій, виникає з моменту державної реєстрації права на таке майно і відповідне уточнення вноситься до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також вносяться зміни до ст. 344 «Набувальна давність» того ж кодексу, якими робиться ряд застережень, а саме: «Право власності на житло не може бути набуте на підставі проживання в ньому з дозволу власника протягом строку, необхідного для набуття права власності на нерухоме майно» та «Право власності на нерухоме майно не може бути набуте в порядку набувальної давності у випадку, якщо його передано до комунальної власності» на підставі рішення суду відповідно до ст. 335 Цивільного кодексу України.

Загалом ініціативи є досить цікавими, але не безспірними, особливо щодо можливості набуття права власності на житло внаслідок його реконструкції, перебудови, перепланування чи інших будівельно-ремонтних робіт з нерухомим майном, внаслідок яких воно набуває ознак житла. Остання норма видається щонайменше недостатньо деталізованою і за занадто широкого її тлумачення може призвести до негативних наслідків, зокрема і з корупційною складовою.

Проект 5558 від 20.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення використання газорозподільних систем) і проект 5558-1 від 23.12.2016 (Драюк С. Є.) про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей передачі в оренду газорозподільних систем, власником яких є держава, або їх складових.

Проекти дуже подібні і більше доповнюють одне одного, ніж виступають як альтернативні. Обидва виходять з того, що потрібно удосконалити та розвинути положення ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу» прийнятого 09.04.2015. Суть в тому, що з 01.10.2016 газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть перебувати в користуванні оператора газорозподільної системи на праві господарського відання, крім випадків належності такого оператора до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, а отже господарські товариства з газопостачання та газифікації приватної форми власності повинні укладати договори оренди. Саме остання позиція не була розкрита в названому Законі, що й призвело до потреби уточнення умов та порядку такої оренди. Власне центральне положення обох проектів цього і стосується: «У разі коли оператор газорозподільної системи не належить до суб’єктів господарювання державного сектору економіки, зазначені газорозподільні системи використовуються таким оператором на підставі договору оренди. Типовий договір оренди газорозподільних систем затверджується Кабінетом Міністрів України». Крім того, у Законах України «Про трубопровідний транспорт» і «Про оренду державного та комунального майна» робиться ряд відповідних уточнень щодо можливості оренди такого майна, якого саме майна та хто виступає орендодавцем. Щодо двох останніх позицій і є різниця між проектами. Урядовий звертає увагу на те, що в управління та/або концесію чи оренду на строковій платній основі без права відчуження може передаватися державне майно у складі магістральних газопроводів, газорозподільних систем та підземних газосховищ. Натомість проект від народних депутатів звертає увагу на необхідність виключити договори оренди такого майна з компетенції Фонду державного майна та створити «визначений Кабінетом Міністрів України суб’єкт господарювання державного сектору економіки», який буде здійснювати функції орендодавця «щодо газорозподільних систем, власником яких є держава, або їх складових». Також останній проект містить таку імперативну норму: «Установити, що право господарського відання, на якому газорозподільні системи, власником яких є держава, або їх складові, закріплені за операторами газорозподільних систем на умовах відповідних договорів, укладених до набрання чинності Законом України «Про ринок природного газу», припиняється через два місяці з дня набрання чинності цим Законом».

Загалом проблема зрозуміла, підлягає найшвидшому вирішенню. Самі ж проекти, як вже зазначалося вище, є скоріше взаємодоповнюючими і мають обидва бути враховані при розгляді в парламенті.

Проект 5561 від 20.12.2016 (Батенко Т. І.) про внесення змін до Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» щодо формування цивілізованого ринку вживаних автомобілів.

Пропонується не поширювати на пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу реєстрацію в Україні ввезених транспортних засобів, що були в користуванні вимогу щодо їх обов’язкової відповідності екологічним стандартам «ЄВРО-2» – «ЄВРО-4». Пропонується установити, що першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що використовувалися, за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТ ЗЕД здійснюють за умови їх відповідності вимогам технічних регламентів та національних стандартів. Документом, що засвідчує відповідність транспортних засобів, що використовувалися, вимогам технічних регламентів та національних стандартів, є сертифікат або інший документ про підтвердження проходження технічного огляду, виданий згідно із законодавством України. Як зазначається в пояснювальній записці, очікуваним результатом прийняття проекту буде формування цивілізованого ринку вживаних автомобілів в Україні, приведення національного законодавства у відповідність до досвіду країн Європейського Союзу, з урахуванням усіх об’єктивних чинників та усуненням корупційних ризиків у сфері сертифікації та реєстрації транспортних засобів у сервісних центрах МВС. Внаслідок реалізації даної законодавчої ініціативи, в Україні пройде оновлення автопарку, що призведе до підвищення безпеки громадян у разі ДТП, покращення екології, збільшення надходжень до бюджету за рахунок збільшення кількості розмитнених транспортних засобів, зменшення черг на контрольно-пропускних пунктах та зменшення використання різноманітних тіньових схем у сфері користування автомобілями. Прийняття цього законопроекту позитивно вплине на розвиток автомобільного ринку та дасть змогу громадянам як легалізувати уже куплені автомобілі іноземної реєстрації, так і придбати їх (особливо соціальним категоріям громадян, які насамперед потребують доступного індивідуального автомобільного транспорту: інвалідам, сім’ям з дітьми-інвалідами, багатодітним родинам та будинкам сімейного типу, селянам, воїнам АТО та іншим). Як окремий приклад доволі нереалістичних вимог слід назвати одне з прикінцевих положень проекту, а саме доручення Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити розроблення, тестування та введення в експлуатацію програмного забезпечення, необхідного для контролю за ввезенням платниками акцизного податку легкових автомобілів за ставками, встановленими цим Законом. Годі казати, що у визначені строки здійснити це буде неможливо з огляду на самі вимоги законодавства. Крім того, проект не містить названих ставок загалом. Останнє слід пов’язувати з неуважністю – у поданому нижче проекті якраз йдеться про ставки акцизного податку, точніше про їх скасування, але такої вимоги до уряду там немає.

Проект 5562 від 20.12.2016 (Батенко Т. І.) про внесення змін до Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо формування цивілізованого ринку вживаних автомобілів.

Проект пов'язаний з попереднім. Ним пропонується до 2020 р. відновити сплату акцизного податку для легкових автомобілів, якщо вони: «вироблені до 1 січня 2010 року» або «ввозяться на митну територію України особою для власного використання або на користь інших осіб за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення, поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду у кількості понад один легковий автомобіль протягом календарного року». Також скасовується норма про те, що «У разі відчуження протягом 365 днів з дня реєстрації транспортних засобів, при ввезенні яких були застосовані ставки акцизного податку, визначені цим пунктом, платник податку зобов’язаний сплатити акцизний податок за такі транспортні засоби за ставками, встановленими статтею 215 цього Кодексу».

Саму ідею обох проектів слід вітати, однак пропонована форма викликає ряд заперечень. По-перше, слід все ж ввести певні обмеження, аби український авторинок не перетворився виключно на смітник старих автівок. Зокрема, автори не приділили належної уваги сертифікатам, що засвідчують відповідність транспортних засобів, що використовувалися, вимогам технічних регламентів та національних стандартів. По-друге, текст проект потребує редакції з огляду хоча б на названі вище невідповідності щодо вимог до уряду.

Проект 4660-д від 23.12.2016 (Дубневич Я. В.) про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт» (щодо дотримання вагових або габаритних норм та/або умов, визначених у дозволі на участь у дорожньому русі).

Проект підготовлений до повторного першого читання Комітетом Верховної Ради України з питань транспорту. Якихось принципових нових положень він не містить. Він є поєднанням положень трьох текстів: першого (від 13.05.2016) та доопрацьованого (від 02.09.2016) текстів проекту 4660 (Бурбак М. Ю.) про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт» (щодо дотримання вагових або габаритних норм та/або умов, визначених у дозволі на участь у дорожньому русі) (огляд першого тексту див. Бюлетень № 73) та текст проекту 4660-1 від 27.05.2016 (Діденко І. А.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства у сфері дотримання вагових або габаритних норм (див. Бюлетень № 75). Здебільшого використана перша редакція проекту 4660, але деякі положення в редакції доопрацьованої та проекту 4660-1.

З огляду на те, що принципових змін проект не містить, зауваження до нього лишаються ті самі, що й до попередників. Крім того, слід нагадати про проект 4661 від 13.05.2016 (Бурбак М. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення контролю за безпекою автомобільних перевезень вантажів і відповідальності за порушення правил дорожнього руху (див. Бюлетень № 73), деякі з положень якого дублюються, а деякі – суперечать положенням проекту 4660.

Проект 5587 від 23.12.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поліпшення умов ведення будівельної діяльності.

Проект містить розлогий перелік вельми різносторонніх змін. У пояснювальній записці зазначається, що його метою є нормативно-правове врегулювання питань, пов’язаних із коригуванням терміну «замовник», скасуванням вимоги щодо необхідності отримання вихідних даних та технічних умов від Державної служби України з надзвичайних ситуацій; підвищення професійного рівня виконавців робіт у будівництві; передбачення законодавчих підстав для затвердження Кабінетом Міністрів України переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію; скасування обов’язкової експертизи з питань міцності, надійності та довговічності щодо об’єктів будівництва І і ІІ категорій складності, які споруджуються на територіях зі складними умовами; визначення правових умов для удосконалення збору даних державної статистичної звітності щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів. Для цього пропонується: внести зміни в підпункт 17 частини другої статті 17, частину шосту статті 34 Кодексу цивільного захисту України, а також виключити слова «пожежної та техногенної безпеки» у частині першій статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; внести зміни до статті 17 Закону України «Про архітектурну діяльність»; викласти у новій редакції визначення терміну «замовник» у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» та внести відповідні зміни до Закону України «Про архітектурну діяльність»; внести зміни до статей 30 та 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; доповнити статтю 34 та частину дев’яту статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Пояснювальна записка містить докладний огляд змін та вказує на підстави їх внесення. Загалом оцінка тих чи інших змін лежить не стільки в правовій сфері, скільки в сфері будівництва. Звернемо увагу однак на те, що відмова в можливості ліцензування виконавців робіт у будівництві, які не мають вищої спеціальної освіти, є доволі спірною. Скоріше мала б вестись мова про межі допустимого для таких осіб тощо.

Проект 5592 від 23.12.2016 (Різаненко П. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо розкриття інформації на фондовому ринку та вдосконалення порядку емісії цінних паперів та розширення можливостей для залучення капіталу).

Проектом пропонується внести зміни до 30 кодексів та законів України. Обсяг змін більший за 80 сторінок, а лише одні прикінцеві положення займають більше 2 сторінок та налічують 15 пунктів! За таких умов змістовний огляд проекту у межах цього огляду не видається можливим. Як зазначається в пояснювальній записці, Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони передбачено необхідність приведення чинного законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері фінансових послуг, корпоративного управління та діяльності компаній (зокрема Директиви ЄС № 2003/71/ЄС, № 2004/109/ЄС, № 2007/14/ЄС, № 2001/34/ЄС, № 2012/30/ЄС, № 2007/36/ЄС, № 2014/65/ЄС, Регламент ЄС № 809/2004 та Рекомендації Європейської Комісії № 2005/162/ЄС, № 2004/913/ЄС). З цією метою, а також за результатами технічної місії Міжнародного валютного фонду щодо аналізу законодавства України, яке регулює питання, пов’язані з емісією цінних паперів та розкриттям інформації на фондовому ринку, було розроблено даний проект. Він спрямований на удосконалення порядку емісії цінних паперів, вимог до змісту проспекту та процесу його оприлюднення, удосконалення системи розкриття інформації на фондовому ринку, створення альтернативного фондового торгівельного майданчика та впорядкування діяльності з надання інформаційних  послуг на фондовому ринку з урахуванням норм Директиви MiFID II, а також удосконалення корпоративного управління в акціонерних товариствах, зокрема шляхом: удосконалення вимог щодо оформлення та оприлюднення проспекту, а також його затвердження регулятором фондового ринку при публічній пропозиції цінних паперів або у випадку, коли цінні папери допущені до торгів на регульованому фондовому ринку; підвищення вимог до розкриття інформації на фондовому ринку та удосконалення механізмів її розкриття емітентами та іншими учасниками фондового ринку; передбачення умов для існування альтернативного фондового торгівельного майданчика; удосконалення функціонування органів публічних акціонерних товариств у відповідності до найкращих світових стандартів; приведення законодавства в сфері фондового ринку та корпоративного управління, у відповідність до вищезазначених актів Європейського Союзу.

Проект 5597 від 23.12.2016 (Головко М. Й.) про внесення змін до Закону України «Про кооперацію» (щодо вдосконалення механізму господарської діяльності кооперативів).

Пропонується запровадити державну фінансову підтримку кооперації, а саме установити, що «Держава здійснює кредитування та лізинг кооперативів за пільговою ставкою, що не має перевищувати 3 % річних», а також «В разі якщо особа, яка стоїть на обліку в центрі зайнятості і одержала статус безробітного, планує створити кооператив або увійти в нього в якості члена або асоційованого члена, має право одержати одноразово  всю суму допомоги по безробіттю за весь період перебування на обліку в центрі зайнятості». Запроваджується новий вид кооперативів – багатофункціональні обслуговуючі кооперативи, які визначаються як такі, що «поєднують кілька видів діяльності та напрямків спеціалізації». Крім того, пропонується удосконалити положення щодо Спостережної Ради кооперативу зазначивши, що до її повноважень відноситься: узгодження рішень правління про притягнення до майнової відповідальності членів правління та інших посадових осіб Кооперативу; попередній розгляд питань, що вносяться до порядку денного загальних зборів та ухвалення рекомендацій для загальних зборів стосовно прийняття рішень з цих питань; вирішення інших питань, що віднесено до компетенції спостережної ради відповідно до умов цього Статуту; вирішення інших питань, що періодично можуть погоджуватись загальними зборами як такі, що потребують ухвалення спостережної ради.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори