пошук  
версія для друку
29.05.2017 | Василь Мельничук, Генадій Токарев, Федір Данильченко

Дозвіл померти на волі

   

Смертність засуджених у виправних установах України разюче збільшилася в 2017 році. За даними Генеральної прокуратури України, за три перші місяці 2017 року в Україні померли 144 ув’язнених та засуджених. Для порівняння, в аналогічний період 2016 року померли 112 осіб, які утримувались в установах виконання покарань (1). Беручи до уваги той факт, що внаслідок гуманізації кримінального законодавства і виконання «закону Савченко» кількість засуджених та ув’язнених в установах постійно зменшується (за 2016 рік – з 81,4 до 60,6 тис.), ця тенденція викликає сильне занепокоєння.

Високий рівень смертності в установах виконання покарань України викликаний в першу чергу неналежною медичною допомогою, яка надається засудженим із значними затримками в діагностуванні та лікуванні, з необґрунтованими перервами або ж лікування надавалось не в повному обсязі.

І. Звільнення засуджених, які захворіли на тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання в порядку статті 84 Кримінального кодексу України.

В кримінальному законодавстві України існує положення, яке дозволяє звільнити від подальшого відбування покарання осіб, які захворіли на тяжкі хвороби, що перешкоджають їх подальшому перебуванню в колонії (частина 2 статті 84 Кримінального кодексу України). Вирішення питання про звільнення у таких випадках належить до компетенції судів, при цьому, відповідно до положення статті, мають враховуватись тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особа засудженого та інші обставини справи. На перший погляд, ця норма видається гуманною та такою, що може позитивно вплинути на проблему надання медичної допомоги засудженим. Однак, на практиці існує цілий ряд проблем та зловживань, з якими стикаються хворі засуджені в процесі вирішення питання про їх звільнення з установ виконання покарань. До таких проблем належать наступні:

1. Засуджені можуть бути звільнені при наявності у них однієї з хвороб, зазначених у Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Мін’юсту та МОЗ України №1348/5/572 (далі – Перелік захворювань) (2). Згідно цього Переліку, захворювання мають набути своїх останніх або передостанніх стадій (термінальні стадії) і давати ускладнення на інші органи та системи організму для того, щоб вважатись підставою для звільнення засудженого. Наприклад, туберкульоз – прогресуючий двосторонній кавернозний туберкульоз легенів із проявом легенево-серцевої недостатності ІІІ ступеня, ВІЛ/СНІД – лише IV клінічної стадії із довгим переліком опортуністичних захворювань, лейкоз – хронічний в термінальній стадії, хвороби нирок III і IV стадій та інші. Безсумнівним видається той факт, що особи, які страждають на такі захворювання, мають невеликі шанси на життя навіть за умови надання їм надсучасних препаратів та висококваліфікованої лікарської допомоги в спеціалізованих цивільних медичних установах. Таким особам має надаватись принаймні паліативна допомога, яка майже завжди недоступна в умовах колонії. Іншими словами, тяжко хворих засуджених відпускають «на волю» вмирати, щоб вони не вважались такими, що померли під час відбування покарання та не псували статистику.

2. Суди відмовляють у звільненні через відсутність СЛК. Реформування Державної пенітенціарної служби України (ДПтС) розпочалось з її ліквідації та передачі функцій Міністерству юстиції України.

Разом з ліквідацією ДПтС було ліквідовано спеціальні лікарські комісії (СЛК) при ДПтС, до повноважень яких входила підготовка висновку про наявність у засудженого хвороб, що підпадають під перелік захворювань за наявності яких колонія направляє до суду подання про вирішення питання щодо звільнення засудженого від подальшого відбування покарання.

Через ліквідацію спеціальних лікарських комісій при ДПтС і не створення нових СЛК адміністрація та медичні працівники установ виконання покарання позбавленні можливості скласти відповідний висновок та направити до суду клопотання про звільнення засудженого за станом здоров’я.

У випадках коли засуджений сам звертається до суду для вирішення питання про його звільнення від подальшого відбування покарання, суди відмовляють в задоволенні такого клопотання через відсутність СЛК. Наприклад, рішення суду (3) було мотивоване наступним «Так, відповідно до листа центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань і пробації від 03.02.2017 р. № 21-321 вбачається, що спеціальна лікарська комісія управління ДПтС України в м. Києві та Київський області втратила чинність у зв’язку із проведенням реформування Державної пенітенціарної служби України, що у свою чергу призвело до ліквідіції управління ДПтС України в м. Києві та Київській області. У зв'язку з цим, суд позбавлений можливості вирішити питання про звільнення засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання як такого, що захворів на тяжку хворобу».

Проблема відсутності спеціальних лікарських комісій потребує негайного вирішення з боку Міністерства юстиції України.

3. Суди звертають увагу на характеристику особи засудженого (переважно наявність стягнень/заохочень), надаючи дослідженню цих чинників перевагу перед тяжкістю захворювання засудженого та неможливістю подальшого відбування ним покарання в колонії. Постановою Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» (4) встановлено, що суди, вирішуючи питання про звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, мають враховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення та інші обставини.

Видається дуже дивною необхідність враховувати ставлення до праці засуджених, які мають захворювання, перераховані у вищезгаданому (п.1) Переліку. Хіба що хворий на прогресуючий двосторонній фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів буде з останніх сил повзти в напрямку цеху з виготовлення металевих конструкцій щоб виконати норму виробництва залізних ліжок для того, щоб показати своє позитивне ставлення до праці. Так само дивними видаються відмови судів звільняти тяжко хворих засуджених через наявність у них непогашених стягнень (які накладаються, серед іншого, за користування мобільним телефоном всупереч встановленим правилам та «неввічливе звернення до інших засуджених та персоналу колонії», під що може підпадати будь-яка дія засудженого).

З цього приводу показовим є рішення Ірпінського міського суду Київської області 22 грудня 2016 року. Засуджений страждав на психоорганічний синдром, хронічний ентероколіт, хронічний гепатит, печінкову недостатність, панкреатит, гастрит, ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність та цілий ряд інших хвороб (перелік займає більше половини сторінки А4). Стан хворого був важкий із тенденцією до погіршення. Лікарі робили несприятливий прогноз (інакше кажучи, констатували високу вірогідність смерті). Однак, суд відмовився звільнити засудженого через те, що «хворий був засуджений за особливо тяжкий умисний злочин, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, на шлях виправлення не став» (5).

Нам здається нелогічним враховувати такі дані про особу засудженого як наявність у нього непогашених стягнень або невиплаченого цивільного позову та інших обставин у випадках, коли хворий має тяжке захворювання на термінальній стадії і єдине що можна зробити в такій ситуації - це полегшити його страждання.

ІІ. Інші питання надання медичної допомоги хворим засудженим.

Ще однією проблемою, пов’язаною із забезпеченням права засуджених на медичну допомогу, є несвоєчасне діагностування їх захворювань та, відповідно, запізніле ініціювання процедури звільнення за хворобою. Наприклад, засуджений Л., який відбував покарання в Темнівській виправній колонії, в березні 2017 року звернувся до лікарні виправної установи зі скаргами на стан здоров’я (слабкість, біль в правій ключиці, підвищення температури тіла, сухий кашель). У нього було діагностовано пневмонію, від якої його лікували протягом двох місяців. Хворому ставало все гірше, тому наприкінці квітня йому провели ряд додаткових досліджень, в ході яких було діагностовано рак 4-ї стадії. Лікарська комісія провела огляд засудженого, результатом якого стало подання адміністрації колонії до суду щодо звільнення пана Л. від подальшого відбування покарання. В травні 2017 року засуджений помер не дочекавшись вирішення питання про своє звільнення. До речі, згідно даних Державного реєстру судових рішень, за період з січня 2012 року по квітень 2017 року, 119 тяжко хворих ув’язнених померли так і не дочекавшись розгляду судом їх клопотання про звільнення (6).

Ще більш нелюдяною уявляється практика, коли фактично помираючих засуджених продовжують тримати за гратами за відсутності належного лікування, а у термінальних стадіях захворювань, і паліативної допомоги.

Питання надання адекватної медичної допомоги засудженим залишається актуальним та виходить на перше місце. Високий рівень смертності в колоніях є яскравим індикатором наявності проблем та їх масштабу. Засуджені - одна із найбільш вразливих категорій осіб в Україні, оскільки в умовах сильного економічного спаду бюджетних коштів катастрофічно не вистачає на усі статті видатків, а надання адекватної медичної допомоги потребує перш за все адекватного фінансування. Тим не менш, ми вважаємо неприпустимою економію на здоров’ї громадян, особливо тих, що перебувають під повним контролем держави.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори