пошук  
версія для друку
06.06.2017 | Наталка Ковальчук

«И советизация всей страны…», або коли замовкнуть радянські барабани в українському інформаційному просторі?

Схожі повідомлення

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ до проекту внесення змін до «Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України» (затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073)

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

Кому в Україні належать ЗМІ, або чому всі ЗМІ розхапані, як гарячі пиріжки

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 89 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 29.08.2016 – 02.09.2016

Як визначити розміри моральної шкоди?

Український конституційний проект: сподівання versus реальні можливості?

Які відомості становлять державну таємницю в Україні?

Громадський контроль і права людини

Позови про захист честі й гідності в контексті юриспруденції Європейського суду з прав людини.

   

Чимало українців незадоволені ситуацією у вітчизняному інформаційному просторі, насамперед щодо електронних ЗМІ. В першу чергу йдеться про засилля телепродуктів, у яких явно або приховано прослідковується «російський слід». Таких програм, особливо розважального характеру, художніх фільмів все ще занадто багато на українських голубих екранах, незаважаючи на те, що в країні діють щодо цього певні заборони. Однак вони мають більше рекомендаційний характер, тож деякі мас-медіа їх обходять або відверто ігнорують.
Нормою для електронних та друкованих ЗМІ залишається й певна тенденційність у висвітленні тих чи інших тем або їх замовчування взагалі. Очевидно, якщо то не вигідно самим медійникам чи їх власниками. А про те, наскільки дратує читацьку і телеаудиторію мало не щоденне формування іміджу вождів нації з «владельцев заводов, газет, пароходов», тобто тих самих власників українських медіа, і говорити багато не хочеться. Бо це взагалі за межею журналістських стандартів.
Немала частина українців, особливо молодшого віку, намагається навіть не знайомитися з тим, що пропонують традиційні ЗМІ, віддаючи перевагу різноманітності думок і поглядів онлайн-ресурсів, дискусійному спілкуванню, можливо іноді занадто активному, через інтернет-спільноти.
Та й люди старшого відку нерідко уникають перегляду в першу чергу інформаційних програм, відзначаючи, що в них занадто багато негативу.
До речі, про цю «похмурість» українського інформаційного простору говорять не тільки пересічні українці, а й фахівці у галузі журналістики.
Та якщо для звичайної людини ця ситуація залишається лише на рівні психологічного дискомфорту, то для експертів вона значить набагато більше, і сприймається, як один з сучасних викликів, який заважає формувати сприятливий імідж України у світі.
Так, недавно на http://khpg.org опубліковано матеріал «Чому найлютішим ворогом України є не Володимир Путін» (Пітер Дікінсон, видавець журналів «Ділова Україна» та «Львів Сьогодні»). У публікації, зокрема, зазначається: «Позитивні історії на українському телебаченні зустрічаються рідше, ніж посмішки в радянських фотоальбомах. Замість них глядачам щодня розповідають про бідність, несправедливість і страждання. Україна, зображена в вечірніх новинах практично на кожному телевізійному каналі, є похмурим і неприємним місцем, яке невблаганно зміцнює негативні стереотипи про країну. Західні кореспонденти, які відвідують Україну, і московські кореспонденти неминуче підживлюються цим, допомагаючи задати напрямок для все більш негативного висвітлення України в міжнародних засобах масової інформації».
Крім формування образу України, як непривабливої країни, деякі з вітчизняних ЗМІ ще й створюють вкрай небезпечний імідж держави, не просто як пострадянської, а такої, що й досі перебуває під впливом старих комуністичних догм, ідеалів, мислення, що немає ніякого поступу вперед.
Адже коли переглядаєш деякі українські мас-медіа, здається, що вони й досі виконують ідеологічні постанови ЦК КПРС і мають на меті якраз «советизацию» України. Настільки багато пропонують своєму глядачу програм з нальотом радянщини, художніх фільмів комуністичної епохи, історичних публікацій, поданих з точки зору минулої ідеології, та всілякого іншого непотребу.
Після перегляду таких програм складається враження, що в країні не тільки не відбувається позбавлення від спадщини тоталітарного минулого, а процес декомунізації ще й не починався.
Розмови про те, що йдеться лише про розважальний сегмент мовлення, про ностальгію за СРСР у певної частини населення, тут недоречні.
Насправді в українському суспільстві немає соціального замовлення на такий інформаційний контент, як і якоїсь відчутної ностальгії за Радянським Союзом, чи бажання жити у країні, схожій на СРСР.
Принаймні, це підтверджує одне з соціологічних опитувань, проведене Центром Разумкова у всії регіонах України, за виключенням АР Крим та окупованих територій сходу. (http://www.memory.gov.ua)
Майже дві третини опитаних українців (65%) зазначили, що вони не прагнуть відновлення Радянського Союзу. Серед молоді цей показник ще вищий, як і серед людей, що мають відповідний рівень освіти. Так, не прагнуть відновлення СРСР 83 відсотки серед респондентів віком до 29 років і 71 відсоток серед осіб з вищою освітою. Лише 13 відсотків наших громадян, відповіли ствердно на питання щодо відновлення колишньої тоталітарної країни. І то це почуття притаманне переважно людям старшого віку.
Наївно було б думати, що орієнтуючись лише на цей невеликий сегмент українців, деякі мас-медіа почали «витягати» на загал старе комуністичне ідеологічне дрантя.
Але якби там не було, мало не щоденна присутність на українському «голубому екрані» завзятих комсомольців, які борються за соціалістичне змагання, бойових дівчат, які всі сили віддають улюбленому виробництву та рум’яних колгоспниць, котрі співають подячних пісень партії Леніна і рідній комуністичній владі, як і ті ж «похмурі» новини формують образ України, як держави, що й далі живе радянськими стереотипами.
Хоча (дозволю собі невеликий відступ) той, хто жив у Радянському Союзі, і бодай хоча б трохи намагався аналізувати, що навколо нього відбувається, добре пам’ятає, що занадто завзятих комсомольців насправді було не так і багато. І то особливу комсомольську активність виявляли ті, хто пов’язував з цим свій кар’єрний і партійний ріст. Що в ті часи було практично одним і тим же. Найчастіше ці ж «завзяті комсомольці» були ще й вмілими підлабузниками, а часто й «стукачами», які повідомляли начальству про «обстановку» у навчальному чи виробничому, чи будь-якому іншому «трудовому колективі».
Не надто переймалися «улюбленою роботою» й переважна більшість «бойових дівчат», особливо на периферії, де продовольче забезпечення було вкрай поганим. Ті «дівчата», обтяжені родинами, часто просто втікали з робочого місця, аби зайняти черги по магазинах і, якщо поталанить, принести додому щось краще, ніж покручений свіжоморожений минтай.
А щодо колгоспного життя… Та радянська кінопродукція про село, яку, принаймні, довелося побачити на українських телеканалах, знімалася переважно у кінці 40-х, на початку 50-х років. Так от, у вимореній двома голодоморами країні не було рум’яних колгоспниць. Були вимучені життям жінки, особливо ті, хто залишився солдатськими вдовами чи одинокими. Вони такими зосталися назавжди – з вузлуватими виробленими руками, з темними, попеченими сонцем і вивітреними негодою, обличчями. І «вдячна комуністична партія» нагородила їх пенсією у 7 рублів, якої вистачало хіба що на найдешевший буханець хліба.
Втім, у світі комуністичній системі СРСР давно дано належну оцінку. І ця оцінка вкрай негативна. Сьогодні її дано і в Україні.
Та це мало впливає на прибічників такої собі «советизации» українського інформаційного простору, які через використання облудного ідеологічного баласту комуністичних часів, експлуатації ідеї ностальгії за Радянським Союзом створюють негативний імідж країни, яка так непросто виривається з пострадянського простору.
Очевидно, у них є своя мета.
І, можливо, лежить вона, як то кажуть, на поверхні.
Досить взяти до уваги, що нині саме Росію визначають як країну-носія «…абсолютно радянського менталітету» https://www.radiosvoboda.org
То чи не через просування радянської ідеології цей менталітет намагаються нав’язати українцям як поживний грунт для подальшого просування ідеї «відновлення дружби зі старшим братом»?
В п’єсі «Платон Кречет» українського драматурга Олександра Корнійчука є момент, коли дівчинка Майя вчить, відверто кажучи трохи дурнуватий, вірш, у якому рефреном повторюються рядки: «Барабаны эпохи бьют, бьют, бьют».
Справді, до барабанного гулу радянський народ привчали змалечку. Однак, за твердженям фахівців, сильний шум, який довго впливає на людину, викликає туговухість, апатію, послабення пам’яті, погану розумову діяльність, то радянська ідеологія вибрала дієвий чинник впливу на свою громаду.
Комуністичному режиму повною мірою притаманні були і соціальна туговухість, і громадянська апатія, і суспільна безвідповідальність.
Тепер ці запилені радянські ідеологічні барабани, хтось витягнув, аби їхнім дробом у ту ж соціальну апатію штовхати українське суспільство.
Ось тільки навіть у згаданій п’єсі, написаній в радянський час, сказано, що від такого барабану епохи «…и у слона голова заболит».
А от коли ж замовкнуть ці старі радянські барабани в українських масс-медіа, сказати важко. Можливо, тоді, коли почнеться його реальна декомунізація, як виклик сучасної епохи.
Бо поки що немає відчуття, що до вітчизняного інформаційного простору процес очищення від комуністичних тоталітарних догм нарешті таки добрався.

Схожі повідомлення

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ до проекту внесення змін до «Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України» (затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073)

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

Кому в Україні належать ЗМІ, або чому всі ЗМІ розхапані, як гарячі пиріжки

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 89 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 29.08.2016 – 02.09.2016

Як визначити розміри моральної шкоди?

Український конституційний проект: сподівання versus реальні можливості?

Які відомості становлять державну таємницю в Україні?

Громадський контроль і права людини

Позови про захист честі й гідності в контексті юриспруденції Європейського суду з прав людини.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори