пошук  
версія для друку
07.06.2017 | Геннадій Токарев, Олена Ащенко

Справа Берії живе і перемагає?

   

26 травня 2017 року до Верховної Ради України був внесений проект закону № 6521 «Про внесення змін до Законів України «Про попереднє ув’язнення» та «Про Службу Безпеки України» щодо функціонування слідчих ізоляторів.

Вказаний законопроект передбачає створення установ попереднього тримання під вартою, підпорядкованих Службі безпеці України (далі – СБУ).

На нашу думку, даний законопроект є безпідставним, а прийняття закону на його основі не відповідає інтересам українського суспільства та грубо порушує права людини.

 

1. Недотримання вимог щодо забезпечення прав ув’язнених.

Вважаємо, що законопроект не відповідає меті забезпечення дотримання прав людини, незважаючи на те, що, як вказано у Пояснювальній записці до нього, проект закону розроблений на виконання підпункту 2 пункту 14 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.

Зокрема, у вказаному вище пункті Плану мова йде про необхідність врегулювання на законодавчому рівні функціонування фактично існуючих установ попереднього ув’язнення СБУ.

Треба зазначити, що вказаний пункт Плану суперечить концепції, закладеній у самій Національній стратегії.

Зокрема, у Розділі «Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність» Національної стратегії визначена стратегічна мета, яка полягає у створенні ефективної системи захисту права на свободу та особисту недоторканність. Одним з очікуваних результатів реалізації цієї мети є приведення у відповідність із міжнародними стандартами процедури затримання і тримання особи під вартою, припинення практики незареєстрованих затримань.

Більше того, оскільки діюче законодавство не передбачає наявність установ попереднього ув’язнення у підпорядкуванні СБУ, відповідно, їх фактичне існування та утримання у них осіб понад строк, встановлений законом для доставляння підозрюваних до слідчого судді з метою вирішення питання про подальше тримання під вартою, є порушенням не лише процесуального, але і матеріального кримінального права. Зокрема, ст. 371 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконний арешт, затримання або тримання під вартою.

Таким чином, зазначена у Пояснювальній записці до законопроекту № 6521 інформація про те, що на сьогоднішній день в Україні фактично діють установи попереднього ув’язнення СБУ, не передбачені законом, є за своєю природою повідомленням про злочин, на підставі якого мають бути внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та повинно бути проведене розслідування за всіма фактами існування таких установ, які не передбачені діючим законодавством.

Також звернемо увагу на ту важливу обставину, що, незважаючи на закладену у Національній стратегії стратегічну мету, за останні три роки у законотворчому процесі України простежуються тенденції, спрямовані на погіршення становища затриманих та взятих під варту осіб.

Так, 12.08.2014 року Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) був доповнений статтею 615, яка закріплює, що «на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, у разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 163, 164, 234, 235, 247 та 248 цього Кодексу, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348, 349, 377-379, 437-444 Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує відповідний прокурор».

Вказана норма є прямим порушенням Статті 5 § 3 Конвенції із захисту прав людини та основних свобод та Статті 9 § 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, відповідно до яких кожна заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення.

Більше того, 12.08.2014 року Закон України «Про боротьбу з тероризмом» був доповнений статтею 15-1, яка закріплює можливість здійснювати превентивне затримання осіб, підозрюваних у зайнятті терористичною діяльністю, на строк до 30 діб за вмотивованим рішенням начальника Головного управління (управління) СБУ або начальника територіального органу Національної поліції за згодою прокурора та без ухвали слідчого судді, суду. Вказана стаття також передбачає обов’язок органу, який здійснив таке затримання, у разі затримання на строк понад 72 години, негайно направити копію рішення про превентивне затримання особи до слідчого судді, суду відповідної юрисдикції разом із клопотанням про обрання належного запобіжного заходу стосовно відповідної особи. Однак, стаття не містить чіткого роз’яснення на предмет того, з якого моменту повинна відраховуватися така «негайність»: від часу фізичного затримання або ж після 72 годин з моменту затримання, що створює умови для зловживань зі сторони осіб, які здійснюють затримання.

Також у статті не закріплюється обов’язок слідчого судді здійснити негайний перегляд законності такого затримання відразу після отримання копії такого рішення.

У результаті, слідчий суддя може не переглядати законність такого позбавлення свободи протягом 30 днів, що ніяк не відповідає принципу «негайності» перегляду, закріпленого у вказаних вище міжнародних договорах з прав людини.

Тобто внесені доповнення фактично закріпили право органів досудового розслідування позбавляти людей свободи лише на підставі власних переконань про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ними злочинів. У той же час стаття 194 КПК, який був прийнятий з метою виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо забезпечення прав людини, закріплює, що питання про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення вирішується слідчим суддею або судом під час розгляду клопотання щодо застосування запобіжного заходу.

Також, незважаючи на те, що за своєю тривалістю таке затримання може прирівнюватися до тримання під вартою, ні КПК, ні Закон України «Про попереднє ув’язнення» не містять положень, які б регулювали порядок здійснення такого затримання, а також права затриманих осіб.

Натомість, порядок превентивного затримання регулюється лише Інструкцією про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України та СБУ № 872/88/537 від 26.08.2014 року.

З цього можна побачити, що єдиним документом, який регулює позбавлення волі осіб протягом тривалого періоду часу є підзаконний акт, прийнятий суб’єктами здійснення таких повноважень.

Серед інших негативних змін в українському законодавстві можна відмітити те, що 07.10.2014 року стаття 176 КПК була доповнена частиною 5, яка виключає можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, не пов’язаних з позбавленням свободи, до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Вказана норма продовжує діяти, незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого визнана в Україні, та судова практика якого є частиною національного законодавства, знаходив порушення Статті 5 Конвенції у випадках, коли національне законодавство не передбачало застосування альтернативних запобіжних заходів (справи Летелльє проти Франції(Letellier  versus France), постанова від 26 червня 2001б §§ 35-53; Клуз проти Бельгії (Clooth  versus  Belgium), постанова від 12 грудня 2001, § 44).

Зазначені вище зміни законодавства неодноразово підлягали критиці з боку правозахисних організацій, оскільки вони фактично нівелюють багаторічні зусилля, направлені на позитивні зміни щодо поваги до прав і свобод в України, та приведення її законодавства у відповідність з міжнародними стандартами.

21 травня 2015 року була прийнята Постанова ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод"» №462-VIII, яка передбачає також відступ від зобов’язань за Статтею 5 Конвенції та Статті 9 Пакту.

Однак, Конституція України у статті 64 прямо закріплює, що не можуть бути обмежені права і свободи, закріплені статтею 29 Конституції. В той же час стаття 29 містить положення, відповідно до яких ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Тобто, під час прийняття вищевказаних змін до законодавства були повністю проігноровані норми Конституції, яка є основним законом України, та є базою для всіх інших законів та підзаконних актів.

Так само прийняття законопроекту № 6521, який фактично узаконює право СБУ мати власні місця попереднього тримання під вартою, може стати наступним кроком назад щодо забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в нашій державі, що підтверджується наступним.

З початку прийняття Закону України «Про попереднє ув’язнення» у 1993 році усі установи попереднього ув’язнення відносилися до відомства Міністерства внутрішніх справ та СБУ, які були також наділені повноваженнями проводити досудове розслідування.

Після створення Департаменту з питань виконання покарань у 1999 році, який у 2010 році був реформований у Державну пенітенціарну службу України, установи виконання покарань МВС, включаючи слідчі ізолятори, були передані до цього органу.

06.02.2003 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування органів і установ виконання покарань», яким були внесені зміни до ст. 4 ЗУ «Про попереднє ув’язнення», відповідно до яких СБУ була позбавлена повноважень щодо утримання місць попереднього ув’язнення.

Відповідно до Закону України «Про попереднє ув’язнення» у діючій редакції установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС), гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

На сьогоднішній день Державна кримінально-виконавча служба перебуває у структурі Міністерства юстиції України, яке є головним органом виконавчої влади у сфері виконання кримінальних покарань. Відповідно, всі установи виконання покарань ДКСВ, включаючи установи попереднього ув’язнення, відносяться до сфери контролю Міністерства юстиції України, до повноважень якого належить здійснення контролю за їх діяльністю та прийняття підзаконних нормативно-правових актів щодо роботи таких установ, повноваження адміністрації, прав та обов’язків утримуваних у них осіб.

Переведення всіх пенітенціарних установ у підпорядкування Міністерства юстиції відповідає загальній тенденції зміни форми управління пенітенціарними закладами від воєнізованої до цивільної, що відповідає вимогам підпункту vii пункту 11 Висновку № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи від 26 вересня 1995 року.1

Також така реформа відповідає міжнародним принципам забезпечення прав осіб, узятих під варту.

Зокрема, необхідність відокремлення установ попереднього ув’язнення від органів, що проводять досудове розслідування, викликана ризиком застосування катувань та поганого поводження у тому разі, якщо ув’язнені будуть постійно перебувати під контролем осіб, що здійснюють кримінальне провадження.

Ця думка підтверджується у Доповіді, наданої Спеціальним Доповідачем ООН з питань катувань, жорстокого, нелюдського, та такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, Juan E. Méndez (Report submitted by the Special Rapporteur on torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment, Juan E. Méndez, UN Human Rights Council, 3 Februay 2011):

«Як і його попередники, Спеціальний доповідач вважає, що затримані на законних підставах не повинні міститися в місцях, що знаходяться під контролем слідчих, або допитуватися протягом більшого проміжку часу, ніж потрібно за законом для отримання судового дозволу на попереднє ув’язнення, який в будь-якому випадку, не повинен перевищувати 48 годин. Він також зазначає, що попереднє затримання часто застосовується з метою отримання зізнання під тортурами2 [переклад з англійської – авт.]

Що стосується безпосередньо повноважень СБУ, ми звертаємо увагу на наступне.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» СБУ відповідно до своїх основних завдань зобов’язана:

«3) виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ, проводити їх досудове розслідування; розшукувати осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням зазначених кримінальних правопорушень».

Таким чином, СБУ є одним з органів досудового розслідування.

Відповідно до ст. 216 діючого Кримінального процесуального кодексу України слідчі СБУ здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 112, 113, 114, 114-1, 201-5, 2651, 305, 328, 329, 330, 3321, 333, 334, 359, 422, 436, 437, 438439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України.

Більшість із вказаних злочинів відносяться до категорії тяжких або особливо тяжких за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років або більше років, а тому, згідно зі ст. 183 КПК, до осіб, підозрюваних у їх вчиненні, суд може застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім цього, у ч. 5 ст. 176 КПК закріплено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Однак, факт розслідування СБУ злочинів, до підозрюваних у скоєнні яких може застосовуватися тримання під вартою, не може слугувати виправданням для існування установ попереднього ув’язнення у відомстві цього органу.

Крім цього, відповідно до ст. 197 та ст. 219 КПК загальний строк тримання під вартою та строк досудового розслідування, відповідно, не можуть перевищувати дванадцяти місяців. У той же час, судовий розгляд справ, віднесених до підслідності, може тривати набагато довше, враховуючи їх складність. Тому, особи, взяті під варту, можуть утримуватися в установах попереднього ув’язнення СБУ від одного до декількох років, що є не лише недоцільним, але і порушує міжнародні принципи щодо забезпечення прав ув’язнених.

Враховуючи обставину, що органи СБУ фактично проводять дізнання та досудове слідство, то, відповідно до зазначених вище міжнародних стандартів, вони мають право утримувати затриманих осіб лише протягом короткого проміжку часу до моменту винесення рішення судді про тримання таких осіб під вартою.

На сьогоднішній день СБУ, виконуючи функції органу досудового розслідування, має право затримувати підозрюваних у вчиненні злочину без ухвали слідчого судді до трьох діб в порядку, закріпленому статтею 208 КПК.

Для тримання таких осіб у розпорядженні СБУ є ізолятори тимчасового тримання, порядок діяльності яких регулюється діючою Інструкцією про порядок тримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) СБУ, затвердженою наказом СБУ № 589 від 26.07.2008 року.

Таким чином, порядок короткострокового затримання осіб посадовими особами СБУ вже врегульований на законодавчому рівні. Запропонований законопроект фактично пропонує всупереч міжнародним пенітенціарним правилам та курсу України на приведення національного законодавства і правозастосовної практики у відповідність до міжнародних стандартів в галузі прав людини повернутись до інквізиційних практик поводження з ув’язненими колишнього СРСР

Що стосується тривалого тримання під вартою як запобіжний захід, що застосовується за ухвалою слідчого судді, то у Пояснювальній записці до законопроекту № 6521 відсутні будь-які пояснення про те, чому особи, досудове слідство стосовно яких проводиться слідчими СБУ, не можуть утримуватися в установах виконання покарань ДКВС.

Натомість, численні порушення прав людини зі сторони співробітників СБУ були неодноразово зафіксовані Моніторинговою місією ООН в Україні з прав людини (далі – ММПЛУ).

Зокрема, у Доповідях ММПЛУ за різні періоди часу вказувалося на наступні випадки порушення права не бути підданим катуванням та жорстокому поводженню та права на свободу і особисту недоторканність:

«(…)35. У період між 6 і 16 вересня було проведено щонайменше три обміни затриманими, протягом яких було звільнено щонайменше 130 осіб, що перебували під утриманням озброєних груп. Точна кількість осіб, звільнених органами влади України, невідома. Але, за припущеннями, вона відповідає кількості затриманих, що були звільнені озброєними групами. 12 вересня ММПЛУ отримала інформацію від деяких сімей, що три заарештовані особи були звільнені з Одеського слідчого ізолятору та вивезені співробітниками СБУ до Харкова, де їх мали обміняти, незважаючи на те, що двоє з них, за повідомленнями, відмовлялися від такого обміну».3

«49. За деякими достовірними даними, виникає сумнів з приводу добровільного характеру обмінів, якого не завжди дотримуються, оскільки деякі полонені після обміну повідомляють, що їх змушували брати участь у цьому процесі. Наприклад, ММПЛУ отримала інформацію, що 25 вересня СБУ примусила осіб із «про федералістськими поглядами» та перебували в СІЗО в м. Одесі, брати участь в обміні. Як їх тоді запевнили, у такому випадку всі кримінальні обвинувачення з них будуть зняті. Втім, неофіційно СБУ попередило їх, що їм знову загрожуватиме кримінальне переслідування, якщо вони повернуться в Одесу. 16 жовтня ММПЛУ отримала інформацію від родичів та адвокатів обміняних затриманих, що кримінальні справи проти них справді було відновлено»4.

«44. …14 листопада житель м. Донецьк помер на території Ізюмського районного відділу міліції (Харківська область) незабаром після того, як був звільнений, а потім знову затриманий людьми у масках та співробітником СБУ, якого вдалося ідентифікувати. Судово-медична експертиза виявила на його тілі декілька великих гематом, а також закриту тупу травму грудей. 10 листопада ММПЛУ провела інтерв’ю з людиною, яка була довільно затримана СБУ та два місяці утримувалась ізольовано в будівлі СБУ в Харкові.

69. В цілому, занепокоєність у зв’язку зі здійсненням правосуддя стосується порушення норм справедливого судового розгляду. ММПЛУ має докази жорстокого поводження та отримувала заяви з приводу застосування тортур до людей, затриманих СБУ та МВС України, з метою домогтися зізнань під примусом»5.

«38. В грудні 2014 р. ММПЛУ провела бесіду з чоловіком, який незаконно утримувався невстановленими українськими військовослужбовцями, і, за його свідченнями, протягом декількох днів був жорстоко побитий. Інший затриманий стверджував, що був побитий офіцерами СБУ та утримувався в ізоляції, де познайомився із ув’язненими, які були побиті та піддавались імітації страти. Один позаштатний журналіст стверджував, що під час його утримання під вартою та допитів, які проводили співробітники СБУ, люди в масках насильно піднімали за спиною його руки в наручниках та підвішували у такому положенні, закликаючи його зізнатись у роботі на російські спецслужби. Кілька інших затриманих, опитаних ММПЛУ, свідчили про утримання в ізоляції та жорстоке поводження, рівнозначне тортурам»6.

«41. 14 березня Глава СБУ повідомив, за весь період конфлікту уряд відпустив 1 553 «затриманих зрадників, шпигунів і осіб, що ведуть підривну діяльність» задля забезпечення звільнення осіб, що утримуються озброєними групами. Оскільки для затримання особи на понад 72 години необхідне рішення суду, і оскільки Генеральна прокуратура стверджує, що так званий «превентивний арешт» на 30 днів без дозволу суду (дозволений у серпні 2014 р.) ніколи не застосовувався, є підстави вважати, що, відповідно до наведених цифр, значна кількість людей, затриманих СБУ, утримувалися незаконно (часто – таємно, як повідомляють колишні затримані) до того, як їх відпустили на волю у рамках домовленостей про «одночасне звільнення», що їх було досягнуто із озброєними групами.

46. 9 квітня представники ММПЛУ поспілкувалися із жителем міста Донецької області, що знаходиться під контролем уряду. Він стверджував, що у жовтні 2014 р. його викрав чоловік у цивільному одязі, який надягнув пакет на його голову, наручники на руки та помістив його у транспортний засіб. Потім його тримали в ув’язненні у підвалі. За свідченнями чоловіка, три дні нападники у масках били його та застосовували електрошок. Під час катувань його змусили підписати зізнання про те, що він «передавав розвідувальну інформацію» «Донецькій народній республіці». Потім чоловіка перевели в інший підвал, який, як він з’ясував пізніше, знаходився у Полтаві. Там слідчий СБУ у присутності свідків склав протокол про його затримання, «як особи, що була спіймана у момент скоєння злочину». Два дні потому Полтавський суд вирішив помістити чоловіка під домашній арешт. У лютому слідчий спробував змусити чоловіка визнати вину, що він відмовився зробити. На початку квітня під час зустрічі зі слідчим чоловікові дали мобільний телефон, через який він упізнав голос одного з тих, хто катував його у жовтні. Чоловік сказав, що якщо він не підпише зізнання, вони зустрінуться знову. Пізніше співбесідник повідомив ММПЛУ про те, що він підписав визнання вини».7

«49. ММПЛУ продовжує спостерігати постійну картину довільних та позбавлених зв’язку із зовнішнім світом затримань правоохоронними органами України (в основному з боку Служби безпеки України) … Ці випадки часто супроводжувалися тортурами і жорстоким поводженням, а також порушення процесуальних прав»8.

«43. ММПЛУ постійно документує повідомлення, отримані з різних частин країни, про жорстоке поводження під час арешту і в перші допити, які проводяться СБУ. Чоловік, затриманий СБУ за підозрою в підготовці терористичного акту в Запоріжжі, стверджував, що його неодноразово і сильно били, в тому числі в будівлі СБУ.

48. Жінка, яка була затримана СБУ за підозрою в підготовці терористичного акту, стверджувала, що під час її допиту її підвісили зі скованими наручниками за спиною руками таким чином, що її ліктьові суглоби були розірвані. Також стверджувалося, що близько 20 разів до неї застосовувався протигаз, з перекриванням дихального отвору»9.

«15. УВКПЛ задокументувало повідомлення про насильницькі зникнення, довільне затримання і тримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом, катування та жорстоке поводження, безкарно скоєні працівниками українських правоохоронних органів, переважно підрозділами СБУ. УВКПЛ закликає українську владу забезпечити негайне та неупереджене розслідування кожного повідомленого випадку порушень прав людини, а також притягнення винних до відповідальності. Відповідальність є критично необхідною для відновлення справедливості для постраждалих, обмеження безкарності та сприяння довговічному миру.

48. УВКПЛ, як і раніше, дуже занепокоєне систематичними повідомленнями про людей, що утримуються Службою безпеки України у неофіційних місцях тримання під вартою. Ці місця недоступні для Національного превентивного механізму та міжнародних організацій. Достовірні повідомлення, що надходять від жертв та їх родичів, свідчать про поширену модель поведінки у декількох підрозділах СБУ. З самого початку конфлікту з великої кількості достовірних розповідей постраждалих та їхніх родичів стало відомо про мережу неофіційних місць тримання під вартою, часто розташованих у підвалах будівель обласних управлінь СБУ. УВКПЛ нагадує, що заборона таємного затримання не допускає відступів.

49. Наприклад, УВКПЛ отримало тривожні повідомлення про те, що в Одесі затриманих після арешту тримають до п’яти діб у будівлі СБУ без зв’язку із зовнішнім світом, без будь-яких контактів із сім’ями та доступу до адвоката. Інформація, зафіксована УВКПЛ, свідчить про те, що станом на лютий 2016 р. у будівлі Харківського обласного управління СБУ незаконно перебувало під вартою без зв’язку із зовнішнім світом від 20 до 30 осіб»10.

«31. Більшість випадків, задокументованих протягом звітного періоду, відбулися у зоні конфлікту. Тоді як винуватцями більшості випадків 2014 року та початку 2015 року були добровольчі батальйони (часто у співпраці з СБУ), то випадки кінця 2015 року та початку 2016 року переважно пов’язані з СБУ. Більшість таких випадків стосується тримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом у неофіційних місцях затримання, де постійно практикують катування та жорстоке поводження як методи отримання зізнань, інформації, залякування чи навіть покарання жертв»11.

«32. УВКПЛ занепокоєне, що СБУ продовжує скоювати насильницькі зникнення, тримати осіб в ув’язненні без зв’язку із зовнішнім світом та вживати заходів для приховування інформації про їхнє місце перебування та долю»12.

«43. 24 березня 2015 року співробітники СБУ увірвалися до будинку одного чоловіка у місті Курахове (Донецька область). Вони не представилися і не пред’явили дозвіл на обшук. Вони зв’язали чоловікові руки за спиною пластиковим дротом, натягнули мішка на голову і кинули зв’язаного у мікроавтобус. Чоловіка помістили у підвальне приміщення в місті Покровську (тоді Красноармійську), де його тримали вісім днів. Співробітники СБУ били його по усіх частинах тіла дерев’яним молотком, кулаками і гумовими кийками. Вони також погрожували, що катуватимуть зятя затриманого, і змушували його написати зізнання. 31 березня чоловіка перевели до СБУ в Маріуполі і помістили його у підвальному тирі. 40 Там його було офіційно повідомлено про його арешт і допитано без присутності адвоката. Потім його було переведено до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) міста Маріуполь. 2 чи 3 квітня 2015 року чоловіка перевели до Маріупольського слідчого ізолятора (СІЗО), де лікар задокументував видимі тілесні ушкодження на його тілі. 41 В СБУ заперечили ці твердження, однак повідомили, що за скаргою потерпілого про його незаконне затримання та жорстоке поводження з ним військовою прокуратурою Донецького гарнізону та Донецькою обласною прокуратурою було розпочато кримінальне провадження. Однак УВКПЛ зазначає, що військова прокуратура Донецького гарнізону не проводила жодних слідчих дій та декілька разів намагалася закрити провадження»13.

Інформація, наведена у процитованих вище Доповідях Моніторингової місії ООН наглядно демонструє, що на сьогоднішній день СБУ є одним із основних порушників прав людини як на території проведення Антитерористичної операції, так і під час виконання нею своїх функцій в інших регіонах України.

Узаконення права СБУ на утримання місць попереднього ув’язнення не лише не допоможе вирішити цю проблему, але може погіршити існуючий стан через створення перешкод для розслідування таких випадків.

Зокрема, після узаконення місць попереднього ув’язнення СБУ може виникнути серйозна загроза того, що у разі застосування до ув’язненого незаконного фізичного чи психологічного насильства у місці тримання під вартою цей випадок не буде належним чином задокументований (включаючи фіксацію наявних тілесних ушкоджень), та про нього не буде повідомлено компетентний орган чи посадову особу, уповноважених здійснювати перевірку таких фактів.

У своїх Доповідях Моніторингова Місія ООН звертала увагу на ту обставину, що більшість випадків незаконного застосування сили до затриманих співробітниками СБУ не документується належним чином через створення перешкод цим органом:

«54. … У деяких випадках видавалося, що співробітники СБУ здійснювали тиск на лікарів, щоб ті засвідчили відсутність у затриманих будь-яких ушкоджень, що потребують лікування та нагляду, для того, щоб уможливити поміщення цих осіб у місця тримання під вартою, тим самим позбавляючи таких осіб медичної допомоги та лікування ушкоджень, особливо таких, що заподіяні у результаті катувань»14.

Якщо факти здійснення тиску на лікарів з боку СБУ з метою приховання незаконних дій по відношенню до засуджених мають місце, відсутні будь-які гарантії того, що вони не будуть виникати після прийняття законопроекту № 6521.

Більше того, у цьому випадку єдиним доступом затриманих осіб до медичної допомоги буде звернення до медичних працівників установи, підпорядкованої органу, який є порушником їхнього права не піддаватися катуванням та жорстокому поводженню. Відповідно, у жертв порушень цього права буде ще менше шансів на отримання належного фіксування наявних у них тілесних ушкоджень, що є одним із основних доказів застосування жорстокого поводження та становить базовий принцип розслідування таких випадків.

Натомість, якщо такі особи через короткий проміжок часу будуть поміщені до звичайних установ виконання покарань, підпорядкованих Міністерству юстиції, наявні у них тілесні ушкодження з великою вірогідністю будуть зафіксовані під час первинного огляду у медичній частині установи, оскільки медичні працівники у них не підпорядковуються керівництву органу, який застосовував до затриманого незаконні методи проведення дізнання та слідства.

 

2. Економічна недоцільність.

Відповідно до статистичної інформації Державної кримінально-виконавчої служби України, кількість осіб, які утримуються в установах виконання покарань значно зменшилася за останні чотири роки.

Якщо станом на 01.01.2012 загальна чисельність таких осіб складала 154 029, то станом на 01.01.2016 вона становила 69 997 людей.

Станом на 01.01.2017 року в установах виконання покарань з функцією слідчих ізоляторів утримувалося 17 495 осіб за загальної кількості місць близько 23 000.

Таким чином, фактична кількість осіб, які перебувають під вартою в УВП на 5505 менша від кількості місць, передбачених в установах виконання покарань.

У зв’язку з цим відсутні будь-які перешкоди для розміщення взятих під варту осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, розслідування яких проводить СБУ, у звичайних установах виконання покарань, що наділені функцією слідчого ізолятора. Такі установи створені відповідно до закону та функціонують протягом значного періоду часу. Відповідно, вони вже отримують фінансування з Державного бюджету України та не потребують значних додаткових витрат.

У Пояснювальній записці до законопроекту № 6521 у Розділі «Фінансово-економічне обґрунтування» зазначено, що реалізація акту не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

В той же час, автори законопроекту не уточнюють, яка саме кількість слідчих ізоляторів у відомстві СБУ має бути створена, та на яку кількість місць для утримання ув’язнених вони будуть розраховані.

Створення нових державних установ відноситься до сфери інституціональних змін, та, відповідно, потребує певних фінансових витрат для їх нормального функціонування. У випадку з установами попереднього ув’язнення такі витрати включають в себе оплату праці штатних працівників, матеріально-побутове забезпечення установи, забезпечення медичної допомоги особам, які у них утримуються, забезпечення охорони тощо.

Таким чином, твердження про відсутність необхідності у додаткових бюджетних витратах є вочевидь хибним і не підтверджується розрахунками.

Проаналізувавши зміст Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» можна побачити, що у Додатку 3 до цього Закону міститься інформація щодо видатків Державного бюджету на виконання покарань органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби України, які становлять 3 398 144, 6 гривень.

Що стосується витрат на забезпечення діяльності СБУ, у Державному бюджеті на 2017 рік не закладені видатки на утримання місць попереднього ув’язнення.

Таким чином, залишається незрозумілим, з яких коштів буде здійснюватися фінансування таких установ, якщо законопроект № 6521 буде прийнятий.

Як зазначено у Пояснювальній записці до законопроекту № 6521, на сьогоднішній день установи попереднього ув’язнення СБУ фактично існують на сьогоднішній день. З цього постає питання, за рахунок яких коштів здійснюється утримання у них осіб, якщо на законодавчому рівні такі установи не закріплені?

Враховуючи те, що СБУ є державним органом, який не отримує інших доходів, крім бюджетних видатків, можна припустити, що утримання у таких установах здійснюється за рахунок коштів самих затриманих або їх родичів. Це є порушенням як національного законодавства, так і міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав ув’язнених.

Підсумовуючи вищезазначене, ми вважаємо, що на сьогоднішній день доцільним є не закріплення на законодавчому рівні повноважень СБУ щодо утримання власних місць попереднього ув’язнення (що було в прямим порушень міжнародних стандартів в сфері прав ув’язнених), а фактичне недопущення неправомірного існування таких установ на практиці. Взагалі СБУ має перетворитися на спецслужбу, яка не здійснює правоохоронної діяльності.

1Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи від 26 вересня 1995 року , [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_590?nreg=994_590&find=1&text=%EC%B3%ED%B3%F1%F2%E5%F0%F1%F2&x=0&y=0

2Report submitted by the Special Rapporteur on torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment, Juan E. Méndez, UN Human Rights Council, 3 February 2011; A/HRC/16/52; [Електронний ресурс], Режим доступу: http://www2.ohchr.org/english/bodies/hrcouncil/docs/16session/A.HRC.16.52.pdf

3Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 вересня 2014 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/UA_OHCHR_Ukraine_6th_report_Final.pdf

4Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 листопада 2014 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/OCHCR_seventh_report_Ukraine_-_UA.pdf

5Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 15 грудня 2014 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/8th_OHCHR_Report_on_Ukraine_Ukr.pdf

6Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 1 грудня 2014 р. – 15 лютого 2015 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/9th_OHCHR_report_Ukr.pdf

7Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2015 р.,[Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/10th_HRMMU_report_-_Ukraine_-_1_June_2015-UA.pdf

8Report on the human rights situation in Ukraine 16 May to 15 August 2015, [Електронний ресурс], Режим доступу: http://www.un.org.ua/images/stories/HRMMU_11th_report_08.09.2015.pdf

9Report on the human rights situation in Ukraine 16 August to 15 November 2015, [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/12th_OHCHR_report_on_Ukraine_EN.pdf

10Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 р. – 15 лютого 2016 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/stories/UKR_13th_OHCHR_Report_-UA_-_3_March.pdf

11Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf

12Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2016 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/UKR_16th_HRMMU_Report.pdf

13Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 р., [Електронний ресурс], Режим доступу:http://www.un.org.ua/images/documents/4080/17th%20HRMMU%20Report%20UKR.pdf, с.49

14Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 р., [Електронний ресурс], Режим доступу: http://www.un.org.ua/images/documents/4080/17th%20HRMMU%20Report%20UKR.pdf, с.49

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори