пошук  
версія для друку
06.08.2017 | Євген Захаров

Казус Саакашвілі: політики вбивають право

Без названия
   

Про позбавлення Міхеїла Саакашвілі українського громадянства указом Президента Петра Порошенка від 25 липня цього року вже сказано багато і багатьма. І, тим не менше, я хочу звернути увагу на деякі деталі, які ще не були промовлені і здаються мені важливими.

Положення ч.1 статті 25 Конституції України про те, що «громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство» означає, що як вступ до громадянства України, так і вихід з українського громадянства є питанням вибору і власної ініціативи індивідуума. Інше тлумачення цієї норми навряд чи прийнятне з погляду верховенства права та його конституційних принципів. А норма ч. 26 статті 106 Конституції України щодо повноважень Президента – «приймає рішення про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України, про надання притулку в Україні» – означає, що він як гарант прав і свобод людини зобов’язаний сприяти індивіду в придбанні громадянства або відмову від нього, не більше того. Довільне позбавлення громадянства проти волі його власника – це в більшості випадків порушення національної Конституції.

Далі, добре відомо, що Саакашвілі мав єдине громадянство – українське. Але ж стаття 19 Закону «Про громадянство» прямо забороняє позбавлення громадянства у випадках, коли подібна дія тягне за собою перетворення людини в апатрида. Саме тому прийняття указу свідчить, на моє переконання, про політичне свавілля, умисне порушення Президентом національної Конституції і відповідного Закону про громадянство (в ред. 2001 р.) в застосуванні своїх повноважень. Можна цілком обґрунтовано очікувати, що якщо Європейський суд з прав людини розглядатиме цю ситуацію, то він кваліфікує дії Української держави як нелюдське поводження в сенсі статті 3 Європейської конвенції 1950 р.

Словом, позбавлення громадянства Саакашвілі – грубе порушення прав людини, «вихід з фавору», типове політичне переслідування. Хоч як не гірко це констатувати, але за своєю моральною стилістикою, етичним малюнком воно дуже нагадує політичні переслідування в СРСР, коли правозахисників позбавляли громадянства під час їх ситуативного виїзду за кордон – Петра Григоренка, Льва Копєлєва, Раїсу Орлову, Юхима Еткинда ...

І як тут не згадати, що позбавлення громадянства як міра кримінально-політичної репресії офіційно визнавалося в СРСР майже до кінця 60-х років (див., наприклад, відповідні статті Основних засад  кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р.) Але ж наша демократична держава повинна всіляко позбавлятися від цих типових рудиментів і забобонів радянського минулого, а не наслідувати їх, хоч і несвідомо!

Що ж далі? Саакашвілі заявляє, що буде боротися за повернення громадянства. Які ж найближчі перспективи? Думаю, що поки ніяких. Що ж стосується наслідків віддалених, то вони можуть бути досить парадоксальними.

Якщо справедливо те, що говорять у всіх українських і зарубіжних медіа, громадянства його позбавили за те, що він не згадав у відповідних документах про висунуті проти нього звинувачення в скоєнні злочинів у Грузії. Тобто, нібито свідомо надав неправдиву інформацію про себе. Сам же Саакашвілі при цьому стверджує, що взагалі підпис під цим документом йому не належить.

У підсумку, причина для позбавлення українського громадянства представляється сміховинною – здається, рішуче всі тоді знали, що в Грузії проти Саакашвілі порушили кримінальні справи, і вважали це політичним переслідуванням з боку його опонентів, що перемогли. І ось тепер прокинулися – він свідомо подав інформацію, що не відповідає дійсності! Це очевидне лицемірство українського офіціозу огидно! Крім того, якщо Саакашвілі не підписував законодавчо передбачених форм, тобто не подавав належним чином оформлених документів, то яким чином ми тепер повинні думати про якість роботи Державної міграційної служби та Комісії з питань громадянства при Президентові України, які несуть всю повноту відповідальності за якість підготовчих процедур? Питання, зрозуміло, риторичне.

В тому-то й біда наших політиків, і Порошенко з Саакашвілі в цьому схожі як близнюки-брати, що вони керуються політичною доцільністю й ігнорують право, як тільки воно їм заважає діяти так, як вони хочуть. Здавалося, що якщо Саакашвілі – це наш друг і союзник, то давайте зробимо його головою облдержадміністрації, а для цього «швиденько» дамо йому громадянство, хоч там і є якісь формальні заборони. Перейшов в опоненти, став заважати – згадаємо про ті ж заборони і позбавимо громадянства, хоча і Конституція, і законодавство явно забороняють що-небудь подібне робити.

Та ось тільки весь новітній історичний досвід показує, що політичний режим, який порушує права людини все більше і більше, приречений на сумне і безславне фіаско. Саме тому я щиро бажаю Петру Порошенку, щоб його не спіткала доля його політичного побратима - Міхеїла Саакашвілі. А необхідна умова для цього - обов’язок не риторично, а на ділі, відповідно до принципів Конституції і права в цілому, поважати права людини і дотримуватися їх.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори