пошук  
версія для друку
19.11.2017 | Борис Захаров

Щодо нещодавнього примусового повернення до Грузії

   

Я не є прихильником Саакашвілі, і вважаю більшість його дій шкідливими і маргінальними. До того ж, не люблю розганяти «зраду», хоч і постійно стикаюся з порушеннями прав людини, але це в основному системні рудименти радянських практик або «ефект виконавця». Проте, очевидні злочини, скоєні проти грузинських добровольців 21 жовтня і 17 листопада мають інше походження. Рішення явно прийняте нагорі і має політичний мотив (що теж дуже нагадує СРСР).

ЗМІ, опозиція і навіть деякі юристи кричать про незаконне «видворення», але ми з вами знаємо, що це було нібито «примусове повернення», адже примусове видворення передбачає судову процедуру (сам брав участь у розробці змін до КАСУ). А примусове повернення передбачає адміністративну процедуру, про яку йдеться у ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З тексту закону явно видно, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України (ст.26, ч.5), а ч.6 ст. 26 передбачає, що компетентні органи можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України. Як же має відбуватися супровід? Абсолютно зрозуміло, що відповідно до законодавства і до міжнародних угод України, особа не може бути позбавлена волі без рішення суду, має право на захист, на оскарження рішення в суді тощо. Сама процедура примусового повернення і супроводу прописана в «Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства». Багато пунктів інструкції було порушено, зверніть увагу хоча б на 1.10, 1.11, 2.1. Але й сама Інструкція не відповідає законодавству, міжнародним угодам України і Конституції і має бути негайно змінена. Супровід не може бути насильницьким, інакше порушується право на свободу і особисту недоторканість, на справедливий суд тощо.

Можна скільки завгодно заявляти, що все було в межах закону, але який сенс на чорне говорити біле? Були порушені, як мінімум, ст. 29 Конституції України, ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, а також дії правоохоронців мали ознаки злочину передбаченого ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини». Абсолютно аналогічні злочини були скоєні проти Амінат Бабаєвої 12 вересня 2016 року і Володимира Єгорова 5 липня 2017 року. Тобто, ми маємо практику викрадення людей, замасковану під «примусове повернення».

Йшлося про закони держави. А тепер про закони моралі і кодекс честі. Я такого сорому за свою державу не відчував з часів Януковича. Грузинські добровольці пліч-о-пліч з нашими врятували країну в перші місяці війни за незалежність, ризикували життям, їх друзі загинули… І отак до них поставитися?! Це просто ганьба.

І що з цим робити? 

 

З коментарів в ФБ

 

До того, що описане вище, додаються такі системні проблеми:

- в усіх випадках це робиться під вихідні дні, щоб не надавати інформацію про затриманих;

- добровільно виконати рішення про примусове повернення не дають;

- документів на адвокатські запити в чому полягає "небезпека національній безпеці" не надають;

- нардепів в місця де перебувають затримані не допускають;

- в ЄРДР інформацію вносити відмовляються, а суди заяви про оскарження розглядають місяцями.

За нинішньої системи та її виконавців правові механізми захисту прав людей, щодо яких дана політична команда "взяти і доставити", не працюють.

Плюс є переконання щодо співпраці нашої системи з нинішніми російськими державними органами.

Про моральний аспект, який становить лютий міжнародний сором, відповідальність окрема.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори