MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Коментар до інтерв’ю Євгена Захарова з приводу останньої заяви Ініціативної групи «Першого грудня»

27.01.2018   
Всеволод Речицький
  Коротка відповідь на запитання, звідки в Україні всеосяжна корупція.

Інтерв’ю пана Є. Захарова виявилося несподівано актуальним для мене не лише з точки зору висловлених у ньому суб’єктивних ідей і суджень. Не менш цікавими виявилися коментарі до нього від суспільного загалу в Інтернеті.

Думаю, що у нас ніхто поки що не спробував по-справжньому переконливо відповісти на запитання, чому тотальна корупція захопила й міцно утримує Україну. Відповідей може бути відразу кілька, але одна з найбільш істотних, на мою думку, полягає в тому, що реально соціалістичне суспільство, яким було і поки що ментально залишається Україна, не може швидко («своєчасно») перейти в ринковий стан.

За десятиліття соціалізму у людей виробився умовний рефлекс підопічної  «пасивності», тому вони роками здатні споглядально ставитися до спекулятивної (за інших обставин – відверто авантюрної) активності тих, хто здатен діяти «без моралі» (комуністичної). Саме цих де-факто успішних людей у нас прийнято гамузом називати олігархами.

У щільно-ринковому суспільстві українські нувориші в масі своїй розорилися б або мали лише поміркований успіх. Натомість у пів-сплячому пост-розподільчому суспільстві вони практично всі досягли успіху («на безриб’ї і рак риба»), причому тим більшою мірою, чим менш ринковою назагал залишалася ментальність населення України.

Поки мільйони українців з «нової історичної спільноти» Брежнєва виходили із соціалістичного наркозу, українські джентрі встигли приватизувати саму лікарню. На жаль, наш Генеральний прокурор здатен бачити «оком государевим» лише викличну для маніхейської свідомості приватизацію лікарні. Його улюблений концепт: «держава – злочинна організація Віктора Януковича».

Натомість вже давно прийшов час звернути увагу на особливу роль у більшості українських  провалів і криз масової інтоксикації від радянського де-мотивуючого, нігілістичного ставлення до свободи, власності і ринку. Корупція зазвичай виникає й розквітає там, де зберігається хронічна потреба у когось (найчастіше – держави) якийсь ресурс чи послугу… випрошувати. Все спрощується в ринковому суспільстві, де будь-які послуги і більшість ресурсів просто продається в умовах конкурентної пропозиції і попиту на ринку.

Відтак, по-справжньому серйозна боротьба з корупцією має полягати в тому, щоб дати можливість ринку поширитися на значно ширші, ніж це мало місце у нас, маси людей. Даний імператив традиційно називають підтримкою малого і середнього бізнесу.

Саме цьому мала б сприяти вітчизняна реформа земельних відносин. Адже для України родюча земля – це майже те саме, що нафта для Саудівської Аравії. Якби нафту не дозволялося продавати, про яке захмарне багатство арабів можна було б говорити?  Неповну власність на природний ресурс (без включення останнього в ринок) можна прирівняти до власності на марсіанській ландшафт чи кригу в Антарктиді. Чи це можна сприймати якось інакше?

На жаль, замість просування до ринку і його стандартів у нас вкотре поширюються ленінські настрої «помсти» олігархам, очікування справедливості як… безглуздого кримінально-правового реваншу. Переважно незаможному обивателю з телевізійних ток-шоу і соціальної журналістики пропонується умоглядна картинка: під «улюлюкання» натовпу десь там вішають олігархів, як раніше під зловтішну настанову плебеїв: «догралися, так їм і треба» вивозили в небуття екстравагантних «ворогів народу».

У свідомості людей все ще успішно функціонує радянське виховання, засноване на цінностях не свободи, а зрівняльної справедливості. Це добре помітно на прикладі аналізу коментарів на західну аналітику. Люди прагнуть не стільки запустити в роботу свої бізнес-ідеї (яким сьогодні – тисяча перешкод), скільки отримати ґудзик від фрака розтерзаного олігарха або іржавого цвяха від щойно спаленого маєтку. Усе це велика морально-етична, але також і політична українська проблема.

Років п’ять назад я сказав на одному з правозахисних «круглих столів» Єгору Соболєву, що інноваційний кадровий потенціал України є, по-суті, вичерпаним. Далі – потрібно, не відкладаючи ні на день, вчити по-новому молодих здібних людей. Потрібні не просто чесні «інші» люди, які раніше не брали участі в політиці, а люди по-новому виховані і навчені.

Україні давно потрібен "Американський університет" (за моделлю Центрально-Європейського Університету Д. Сороса в Будапешті або Американського університету в Болгарії – АУБГ), але цього у вищих ешелонах української влади поки що не розуміють. Так далеко і так глибоко зайшла в свідомість комуністична хвороба.

Утім, зовсім недавно мене здивував й, водночас, порадував один із героїв українського Майдану 2014 р. з Вінниці. На його переконання, просувати реформи, адекватні вимогам часу, а також здійснювати інші ефективні кроки Володимиру Гройсману заважає... вичерпаність інтуїції, заснованої на його вітчизняній пів-освіті. Думаю, десь так в нашому суспільстві проявляється і його чергове актуальне завдання.

 Поділитися