пошук  
версія для друку
24.02.2018 | Ірма Крейн

ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ РОЗЛОМИ І ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: МЕТАПІДХІД

   

ВСТУП

Різні аспекти «цивілізаційного питання» — передусім визначення самого поняття «цивілізація», проблеми виникнення, розвитку та зникнення цивілізацій, їхньої взаємодії тощо — завжди були предметом напружених наукових дискусій. Сенсаційна публікація відомого політолога С. Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій» [1] вивела цю тематику за межі суто академічних дискусій, її широко обговорювали вже не тільки на сторінках науково-популярних видань, а й у ЗМІ. Після трагедії 11 вересня 2001 року та подій в Іраку, дискусії навколо «зіткнення цивілізацій» і «цивілізаційних розломів» стали ще більш запеклими.

Коли порівняти аргументи С. Гантінгтона на підтримку його концепції неминучості цивілізаційних конфліктів із запереченнями з боку опонентів із самого початку дискусій, побачимо, що вони апелюють до різних подій та з протилежним тлумаченням: підтримка Іраном свого затятого ворога — Іраку — під час війни у Персидській затоці, як аргумент з боку С.Гантінгтона, підтримка Америки арабськими країнами — з боку його опонентів. Так само щодо подій у Боснії. А після початку війни в Іраку ЗМІ зарясніли як заголовками на кшталт «Спростування Гантінгтона. Туреччина підтвердила репутацію політичного союзника Заходу», так і прямо протилежними. Події наступних років: періодичні жахливі теракти в Європі, імміграційні загрози та заснування Ісламської держави знову привернули увагу до болючого питання «зіткнення цивілізацій та цивілізаційних розломів» Але, як і раніше, під час нових гострих дискусій прибічники С. Гантінгтона та їхні опоненти, пояснюючи факти, що підтверджують власні твердження, не можуть витлумачити ті, які їм суперечать. Тож можна вважати, що вони «зіграли в нічию». Це свідчить про виникнення феномена, що у дослідженнях з методології науки має назву «ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ».

ФЕНОМЕН ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ

Кажуть, що посередині між протилежними поглядами лежить

істина. В жодному разі! Між ними лежить проблема.

Й.В. Гете

Аналізу феномена «ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ» та самого поняття «проблема» в його методологічному (а не загальному) значенні присвячені численні дослідження, огляд яких у межах даної статті є недоцільним. Зазначимо лишень, що ми дотримуємося визнаної наукової концепції [2], в якій поняття «проблема» пов‘язане з недостатністю засобів для досягнення мети, а поняття «завдання» — з достатністю. Саме недостатність таких засобів і призводить до виникнення «ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ."

Головним гальмому вирішенні «проблемної ситуації» є не усвідомлення факту її виникнення, так би мовити, презумпція достатності засобів для розв’язання проблеми, тобто ПІДМІНА ПРОБЛЕМИ ЗАВДАННЯМ.Прикладом не усвідомлення факту виникнення проблемної ситуації може бути помилка лідерів Празької весни, які вважали відомі тоді наявні можливості достатніми для перетворення існуючого режиму в «соціалізм з людським обличчям». Трагічні наслідки цієї історичної помилки не забарилися.

А от яскравий приклад виходу з проблемної ситуації, завдяки усвідомленню факту її виникнення, подав 40-й президент Америки Рональд Рейган. Посівши президентське крісло у розпалі «холодної війни», він усвідомив неможливість знайти вихід із ситуації, що склалася на той час, на рівні існуючого підходу і відповідних засобів — політичного тиску, «стримування», «розрядки» тощо, а, отже, і безперспективність пошуку нових засобів у межах цього підходу, тобто подальшої підміни проблеми завданням, і запропонувавнову постановку проблемивже не в ідеологічній та політичній площинах, а у площині моралі. Саме формулювання проблеми «імперія зла» визначило її постановку: зло не повинно існувати. Отже, проблемубуло зведено дозавдання «імперія зла» не має права на існування, має зникнути з мапи світу, що згодом й сталося.

Розглядаючи проблемні ситуації, які виникали у різних галузях науки [3], ми звернули увагу на одну таку особливість, що у методологічній літературі лишилася поза полем зору дослідників,суб’єктивну компоненту, яка істотно ускладнює розв’язання проблемної ситуації. Йдеться про неадекватну реакцію певної частини представників конкретної науки на необхідність зміни наукової парадигми для виходу з проблемної ситуації, що викликає шалений опір з боку апологетів існуючої парадигми і навіть набирає форми «священної боротьби за вірність науковим традиціям». Насправді ж це цілком закономірний процес розвитку знання: те, що відповідало вимогам попередніх етапів, не відповідає новим викликам. Цей соціально-психологічний феномен, ми пропонували [там же] називати«парадигмальним віком»дослідника, тобто його здатністю (чи нездатністю) самому створити нову парадигму або працювати у новій парадигмі, запропонованій іншим дослідником. Цілком зрозуміло, що «парадигмальний вік» зовсім не обов‘язково збігається з віком «паспортним», і за цим віком можна бути набагато молодшим не тільки від своїх ровесників, а й від істотно молодших колег, що й довів 40-й президент Америки Рональд Рейган.

Отже, необхідною умовою виходу з проблемної ситуації є, насамперед, усвідомлення і визнанняїї існування. Слід зауважити, що в багаточисельній літературі, присвяченій «цивілізаційному питанню», на жаль, ми не знайшли жодних ознак усвідомлення фактувиникнення «ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ».А оскільки нами цей факт усвідомлено і визнано,крокомнаступним має бутианаліз цієї «проблемної ситуації»,арезультатомзапропонована НОВА ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ: МЕТАПІДХІД

Неодолима точной мысли голость.

Её огнём сжигается дотла

Лукавство изворотливое зла.

Ю. Шрейдер

Одним із найяскравіших досягнень математичної логіки ХХ століття визнана теорема математика Курта Геделя «про неповноту формальних систем». Вона доводить, що в будь-якій змістовній формальній системі знайдуться твердження, які засобами цієї системи не можна ані довести, ані спростувати [4]. Попри те, що теорема була доведена для формальних систем, невдовзі стало очевидним, що цей результат має ширше значення й уможливлює пояснення різних, уже відомих феноменів (як, напр., неможливість зняття омонімії на рівні граматичної системи мови без виходу в таку категорію, як контекст). Першим, ще в 50-ті роки минулого століття, на це звернув увагу видатний лінгвіст і культуролог нашого часу В‘ячеслав Іванов. У подальшому теорему Геделя почали застосовувати як МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП.

Очевидно, що ситуація в «ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ПИТАННІ» зайшла в глухий кут , бо принципово не може бути вирішена в межах самого«цивілізаційного питання»,а тому виникнення ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇє цілком закономірним.

У методології науки виділено типи проблемних ситуацій залежно від рівня, на якому вони виникли, однак їх розгляд не є метою цієї статті. Зазначимо лишень, що в випадку «цивілізаційного питання» проблемна ситуація належить до тих, «які виникають ... на рівні картин світу через відсутність теоретичних схем (фундаментальні теоретичні проблеми)» [41, с. 387, пер. наш І.К. ] Отже, її розв’язання вимагає розбудову таких схем, що, в своючергу, потребує визначення КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД дослідження.

Існує традиційний розрив між науками, чиї методи, а відповідно й результати, отримані за допомогою цих методів, прийнято вважати об’єктивними, — це так звані точні науки (математика, фізика, механіка тощо) і природознавчі (хімія, біологія, геологія та ін.) та науками гуманітарними, об‘єктивність методів яких викликає сумніви, що уможливлює різне, а іноді й протилежне тлумачення їхніх висновків. Саме цим користуються тоталітарні режими та установи різного ґатунку для втручання у соціогуманітарні науки й тиску на дослідників, котрі працюють у даній сфері. А це не може не викликати критичного ставлення до вказаного блоку наук з боку суспільства, що, в свою чергу, негативно позначається на їхньому розвитку, створюючи «зачароване коло».

Водночас науки, які засновані на абстракціях й оперують точними методами, часто-густо звинувачують у «байдужості» та «бездушності», звідки робиться висновок про «неетичність» (мало не «блюзнірство») використання їхніх методів у дослідженні суто людських феноменів — таких, як «етика», «мораль», «свідомість», «сумління» тощо. (Посилання на певних авторів та конкретні твори не подаються, оскільки для нас важливо виявити саме загальні уявлення, вкорінені у свідомості наукової спільноти).

Блискучим спростуванням цих міфологем є «Алгебра совісті: порівняльний аналіз західної та радянської етичних систем» Володимира Лефевра [5], колишнього московського науковця, який майже 40 років мешкає в Америці і працює у Каліфорнійському університеті. Успіх цієї першої у світовій літературі спроби використання математичного апарату Булєвої алгебри для досліджень у галузі етики та моралі засвідчений високою оцінкою таких видатних учених ХХ століття, як Анатолій Рапопорт, який написав передмову до книги В.Лефевра, та Карл Поппер [6]. А постійно зростаючий інтерес до цієї тематики — друге видання монографії В.Лефевра [7], численні міжнародні конференції та симпозіуми, спеціальні випуски міжнародних часописів, дослідження, присвячені обговоренню результатів тощо — підтверджує наявність «соціального замовлення» на «точной мысли голость»абстракції, що протистоять емоціям й апелюють до Розуму саме там, де емоції так відверто «правлять бал», — у царині наук про ЛЮДИНУ і ЛЮДСТВО.Бо відсутність справжніх теоретичних моделей, які в радянській науці було підмінене «утопічними ідеалами», відчиняє двері для необмеженого маніпулювання поняттями та різних перекручень. Це насамперед заперечення УНІВЕРСАЛЬНОСТІ таких категорій, як «права людини», з посиланнями на національні та релігійні традиції, конкретні історичні умови, менталітет тощо, або АБСОЛЮТНОЇ ЦІННОСТІ людського життя, виправдуванням смертної кари аргументами на кшталт «недоцільності витрат коштів на утримання вбивць», коли їх можна використати на лікування хворих «порядних» людей, тощо. Запобігти подібним ганебним спекуляціям можна тільки через розбудову МОДЕЛЕЙ, що є УНІВЕРСАЛЬНИМИдля всього видуHOMO SAPIENS.

Глибокий аналіз «Алгебри совісті», особливо важливості морально-етичного аспекту висновків моделі наведено в статті Зіновія Антонюка [8], відомого правозахисника, багаторічного в‘язня сумління, автора численних статей з прав людини, питань суспільної свідомості й духовної культури, а також книги «Рефлексії ідентичності» (Київ, 2007). Передати повністю зміст такої серйозної статті неможливо й не варто — краще прочитати її в оригіналі й замислитись над порушеними там питаннями.

Головною відмінністю теоретичної моделі від того, що А.Рапопорт називає «філософськими розмірковуваннями» [5], а В. Лефевр [6] — «науковими метафорами» (за приклад у нього правлять концепції Тейяра де Шардена і російського косміста М.Ф. Федорова), є її автономністьвід особи, котра зажадає скористатися моделлю. Бо ж неможливо за власним бажанням, якщо комусь і не подобаються передрікання моделі, внести туди будь-які зміни, не змінюючи всієї конструкції. Саме ця автономність дає змогу довідатись, яку вихідну інформацію закладено у модель і які результати ми отримаємо, використовуючи її. Чимпотужнішамодель, тим меншезакладено у неївихідних припущеньі тимбільше передрікань вона породжуватиме.

Важливими характеристиками теоретичної моделі є її пояснювальні та прогностичні можливості. Пояснювальна потужність моделі визначається її спроможністю тлумачити відомі факти, які ще не здобули теоретичної інтерпретації; пропонувати нове пояснення фактам, що вже мають різні пояснення, жодному з яких не може віддаватися перевага, бо кожне з них, трактуючи одні факти, не може пояснити інші, тоді як дана модель пояснює всі ці факти; тлумачити факти, які вже мають загальновизнане пояснення, що мусить поступитися новому поясненню, запропонованому моделлю, бо воно ґрунтується на більш загальних засадах. Прогностична потужність моделі визначається її спроможністю передрікати факти, які ще не виявлені, але мають існувати на певних етапах розвитку досліджуваного явища — теперішньому, минулому чи у майбутньому.

ТЕОРЕТИЧНУ МОДЕЛЬможна порівняти з тим чарівним дзеркальцем казкової цариці, що тривалий час вихваляло її, але одного разу повідало гірку правду... А оскільки воно було «автономне» від цариці, їй залишилося тільки розбити дзеркальце, яке не виправдало її сподівань. Таку саму гірку правду, іноді зовсім неочікувану, автор моделі може «почути» від свого власного творіння.

Відомий вислів видатного французького гуманіста XX cт. Клода Леві-Строса про те, що ХХІ століття має бутистоліттям ГУМАНІТАРНИХ НАУК або його не буде, цитують досить часто. Але для того, аби відповідати цій високій місії, ГУМАНІТАРНІ НАУКИ мають перейти на рівень ТЕОРЕТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ.

Спробою відповіді на ці виклики є започаткований авторкою новий напрям кібернетики ГУМАНІТАРНА КІБЕРНЕТИКА. Відмінність цього напряму полягає у ПОЄДНАННІ наукового апарата кібернетичної теорії з гуманітарною[1]спрямованістю цілей і задач, що дозволяєПОДОЛАТИіснуючийТРАДИЦІЙНИЙ РОЗРИВміжнаукамиточними і природничими та наукамигуманітарними, а отже, запропонувати на цих засадах ПРИНЦИПОВО НОВИЙ ПІДХІД до проблеми «ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПИТАННЯ».

Загальний нарис ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ разом з бібліографієюосновних праць наведено в [3]), [9], [10], [11]), проте для створення цілісної картини запропонованого нового напряму кібернетики варто коротко на цьому зупинитися.

МЕТОДОЛОГІЧНІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЕТИЧНІ ЗАСАДИ

ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ.

Будь-яка галузь знання у її розвитку проходить різні стадії і виходить зі стадії наук описового рівня, тоді й тільки тоді, коли вона виробляє цілісну систему понять і категорій, де кожна наступна категорія логічно випливає з попередньої, що виключає довільність їх послідовності. Тільки з моменту можливості викладання у відповідності до такої суворої послідовності конкретна галузь знання піднімається до рівня справжньої науки.

ТЕОРІЯ РОЗУМНИХ СИСТЕМ є цілісною системою, де кожне теоретичне положення є результатом попереднього теоретичного аналізу та передумовою наступного, і всі поняття, як фундаментальні, так і похідні від них, не задаються а priori, авиводяться з більш загальних уявлень.

Історія розвитку науки свідчить про те, що теоретична зрілістьпевної її галузі визначається здатністю розглядати не тількинаявне розмаїття об’єктів, а й уявне, яке можна уявити, базуючись на фундаментальних законах цієї науки. Теоретична фізика, приміром, аналізує частинки, що не тільки спостерігаються, а й припускаються теорією, а у біології поява ідей некласичної біології тісно пов’язана з концепцією потенційних біологічних форм, яка виникла ще у М.І. Вавілова (закон гомологічних рядів), котрий дозволяє характеризувати можливе розмаїття форм [9]. Так само наука проРОЗУМне може обмежуватися аналізом єдиної відомої форми його проявуЛЮДСТВА і мусить, аби довести свою зрілість, бути здатною розглядати інші, теоретично припустимі, форми проявуРОЗУМУ. Тому на відміну від загальноприйнятого підходу, що визнаєеталономРОЗУМУ єдину відому форму його існування ЛЮДСТВО, запропонований новий підхідвиходить з того, щовсіСистеми, природні або штучні, у тому числійЛЮДСТВО, слід розглядати крізь призму ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ РОЗУМУ,розбудованої для певногоКЛАСУ СИСТЕМ,окремий випадок якого становитьЛЮДСТВО.

ТЕОРЕТИЧНІпідвалини ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИскладаютьКІБЕРНЕТИЧНА ТЕОРІЯ РОЗУМНИХ СИСТЕМзаданого класу, окремим випадком якого є ЛЮДСТВО, таТЕОРІЯ КОНТАКТУ таких Систем, СВІТОГЛЯДНІ МЕТАЕТИКА цих Систем.

 «Дзеркальце» ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ дає змогу розглядати теоретично відтворену, реально існуючу форму РОЗУМУЛЮДСТВО — в її розвитку та взаємодії з іншими реально існуючими і потенційно можливими Розумними та високоорганізованими (природними і штучними) Системами.

Найбільш загальним поняттям ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ, її наріжним каменем, є поняття зворотного зв’язку вихідне поняття кібернетики, саме тому ця ТЕОРІЯє КІБЕРНЕТИЧНОЮ.

Слід зазначити, що поняттязворотного зв’язку,як це розуміли її засновники, а також її передвісник А.Богданов, згодом відійшло на другий план. Частково це сталося через те, що подальшою розробкою кібернетики займались інженери та математики, над якими тяжіли принади математичного апарату. У колишньому Радянському Союзі, крім вищезгаданої причини, чинна була й “ідеологічна ” причина. Тоталітарній системі з її директивним стилем та репресивними методами керування зворотний зв’язок не тільки непотрібний, ба більше, небезпечний, бо несе загрозу її існуванню. Як наслідок, з офіційної кібернетики його було майже вилучено, а саму цю науку почали ототожнювати з комп’ютеризацією, що, насправді, єлише одниміз засобів реалізації провідної ідеї кібернетики — зворотного зв’язку.

РУШІЙНОЮ СИЛОЮпроцесу розвитку Систем заданого класу до рівня РОЗУМНОСТІ та ЦИВІЛІЗАЦІЇ євиникнення і подолання протиріч. Системи, що мають потенційну можливість подолання протиріч, є РОЗУМНИМИ; Системи, які маютьфактичнуможливість і прагнуть її реалізувати,вважаються ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ. Засоби подолання протиріч вважаються УНІВЕРСАЛІЯМИ еволюції Систем заданого класу до рівня РОЗУМНОСТІ і ЦИВІЛІЗАЦІЇ. У складних теоріяхзв’язокміж абстрактними моделями теорії і реальністю можна встановити тільки через ланцюжок моделей, іноді досить довгий [12], як це характерно і для нашого випадку. Отже, УНІВЕРСАЛІІабстрактні моделі ТЕОРІЇ реалізуються через Універсальні Категорії, ті, в свою чергу, — через Універсальні Характеристики різних рівнів(докладніше див.: [13]).

Необхідно зробити ще одне дуже важливе зауваження. При розбудові ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ перед нами постали такі самі труднощі, що й перед В. Лефевром. Як він зауважує у [14], терміни, звичні в контексті феноменологічного чи психоаналітичного аналізу, — такі, як «образ самого себе», «інтенсивність віри», «страждання» тощо, в його моделі «набувають технічного значення», бо він «прагне відносити їх до чітких формальних конструкцій, а не блідих тіней нашої ретроспекції».

В.Лефевр зазначає, що хоча можна було б відмовитися від усіх старих термінів і створити нові, він не пішов цим шляхом, бо нові значення старих слів не усувають старих значень, а скоріш збагачують їх. Варто також зауважити, що ще у передмові до англійського видання «Капіталу» Ф. Енгельс вибачався перед читачем за «незручності», зумовлені вживанням деяких термінів у значенні, що відрізняється від того, яке вони мають не тільки в ужитку, а й у звичайній політичній економії. Але він підкреслює, що це неминуче, бо «в науці кожна нова точка зору викликає революцію у її «технічних термінах».

У нашійТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ, що становить цілісну систему, всі поняття ТЕОРІЇ мають «технічне значення». Тому аби звільнити читача від згаданої вище «незручності», терміни ТЕОРІЇ, спочатку подавалися в лапках, але їх нарощування створювало нові «незручності» у візуальному сприйнятті тексту, тож було вирішено замінити лапкивеликими літерами.

Ми стисло розглянули методологічні і теоретичнізасадиГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ, етичним засадам варто приділити особливу увагу.

МЕТАЕТИКА СИСТЕМ ЗАДАНОГО КЛАСУ

Завдяки розвитку космічних досліджень на початку 50-х років з‘явилося поняття «метаправо», що охоплює не лише «загальнолюдське право». Одним з його перших поборників був Ендрю Дж. Хейли, видатний американський юрист, автор першого дослідження, присвяченого правовим та соціологічним аспектам космічних польотів [15].

Він стверджував, що поширення сфери дії існуючих систем права, з їхніми недоліками та ідеологічними обмеженнями, внутрішніми конфліктами й непослідовностями під виглядом «міжнародного права» на «зовнішній простір та небесні тіла», насправді є поширенням наших земних конфліктів і нетерпимості у ВСЕСВІТ, що потенційно міг би відкрити для людства нову еру - еру миру, співробітництва та великих успіхів у науці й філософії. За аналогією з терміном «метаправо», для СИСТЕМ ЗАДАНОГО КЛАСУ, окремий випадок якого становить ЛЮДСТВО, було запропоновано термінМЕТАЕТИКА [3]), [11], [9], [16]), [17]), який охоплює не лише «загальнолюдські цінності», що властивівиключно однійформі прояву РОЗУМУ, а й такі цінності, що є властивими для РОЗУМУ як такого.

Якщо Системи, що володіютьпотенційною можливістю подолання протиріч, які виникають у процесі їх розвитку, є РОЗУМНИМИ, а Системи, які мають фактичнуможливість інамагаються її реалізувати, — ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ, тоді Системи, які володіють засобами подоланняпротиріч можна вважати МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯМИ. Розвиток Системи, спрямований на досягнення цього рівня, є розвитком МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ.

Зауважимо, що, на відміну від понять «Розумна Система» та «Цивілізація», «МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯ» є категорією ідеальною, до якої можна лишепрагнути наблизитися. Тому коректно говорити прощабель «МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОСТІ» Системи.

Той факт, що завдякиідеальним категоріям науки, на кшталт “ідеального газу”, ми пересуваємося у просторі, піднімаємося в повітря й, навіть, завітали до Космосу, свідчить про продуктивність їх використання на противагуутопіям,спроби реалізації яких можливі тільки через застосування силових засобів, і які проголошуються досягнутими у терміни, що призначені “згори”. Результати таких спроб нам, на жаль, добре відомі...

Якщо суспільство, котре відповідає МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ вимогам, за визначенням є МЕТАСУСПІЛЬСТВОМ, мусимо визнати, що таке суспільство, як і МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯ, також є категорією ідеальною, до якої можливо тільки прагнути наблизитися. Тому коректно говорити лише про ступінь «відкритості» чи «закритості» певного суспільства, залежно від його відповідності чи невідповідності МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвиткові системи.

Оскільки Універсалії, Універсальні Категорії та Універсальні Характеристики є засобамиреалізації Метацивілізаційного розвитку Системи [13]), затримка в їхньому поступі означає СТАГНАЦІЮ Системи, повернення до попереднього рівня — ДЕГРАДАЦІЮ, а томувсе, що гальмуєМетацивілізаційнийрозвиток Системи, є ЗЛОЧИНОМ протиРозуму— МЕТАЗЛОЧИНОМ, члени Системи, котрі його скоїли, вважаються МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ. Система, що чинить МЕТАЗЛОЧИН,заявляє себе як АНТИЦИВІЛІЗАЦІЯ.

Загроза МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвитку Системи через МЕТАЗЛОЧИНИ(чи можливість їх виникнення) єМЕТАВИКЛИКОМ Системі. Вибір між МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ vs АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ шляхом розвиткує МЕТАВИБІР Системи. СУД, що ґрунтується на принципах МЕТАЕТИКИ, є МЕТАСУД, відповідно, його вирокМЕТАОСУД.

Слідособливо наголосити на тому, що, на відміну від існуючого уявлення про злочин, юридична оцінка якого ґрунтується на «кількісному» підході і визначається «кількістю» злочинів чи «ступенем» жорстокості, як злочин проти ЛЮДЯНОСТІ, МЕТАЗЛОЧИН є категорією «не кількісною», а абсолютною. А це виключає ганебні суперечки на кшталт того, вистачає чи не вистачає «необхідної кількості жертв» для визнання скоєного злочину «ГЕНОЦИДОМ» чи «ступеня бузувірства» задля визнання «ЗЛОЧИНУ проти ЛЮДЯНОСТІ» та скільки потрібно для визнання системи Антицивілізацією --достатньо одного-«єдиножди солгав, хто тобі повірить»

Як абсолютнакатегоріяМЕТАЗЛОЧИНне може мати «терміну давності» скоєння і не обмежується також «терміном існування» його Суб‘єкта або Об‘єкта, незалежно від того, чи є ті Суб‘єкти окремими членами Системи, чи то угрупованнями членів Системи, чи, навіть, складають Підсистему; так самоМЕТАЗЛОЧИНне може мати «часові обмеження» для МЕТАОСУДУ.Тому скоріш за все це поняття ближче до поняття «гріх» проти МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку Системи.

Тож, МЕТАЕТИКАце «МАГІЧНИЙ КРИСТАЛ», який дозволяє аналізувати й оцінювати морально-етичні норми своєї Системи та її членів не з позиції «загальнолюдських цінностей», притаманних лише одній формі прояву Розуму, а з позиції МЕТАЦІННОСТЕЙ, притаманних РОЗУМУ як такому. Бо так само, як ЛЮДСТВО побачило свою планету з КОСМОСУ, воно має побачити себе через «МАГІЧНИЙ КРИСТАЛ» МЕТАЕТИКИочима інших (нехай лише потенційно можливих) форм прояву РОЗУМУ [9]), що є необхідною умовоюрефлексії цих норм для їхсвідомої зміни чи удосконалення імає правити запотужну мотивацію для Системи та її членів до самовдосконалення.

Після цих вступних зауваг можемо перейти до головної теми дослідженняпроблеми і «ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ РОЗЛОМІВ», і«ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ».

МЕТАВИБІР: МЕТАЦИВИЛІЗАЦІЙНИЙ vs АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ

«Се ж остання війна! Се до бою

Чоловіцтво зі звірством стає».

                                                                                                    Іван Франко

Модель МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку, уможливлюючи принципово новий загальний підхід до «ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПИТАННЯ», доводить некоректність обговорення і, навіть, самої постановки питання про «придатність» чи то «непридатність» цінностей «відкритого суспільства» для тієї чи іншої Підсистеми Системи ЛЮДСТВО — певної релігії, культури, традиції або менталітету. Навпаки, якщо ці Підсистеми не відповідаютьзазначеним цінностям, вонине відповідають МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвитку, тобто є АНТИЦИВІЛІЗАЦІЯМИ,і мають розглядатись як такі.

Варто зауважити, що оскільки МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ розвиток — це процес, що має різністадії, в кожній досить складній Системі заданого класу можна виокремити певні Підсистеми, які, за певних обставин, перебувають нарізних рівнях МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку. Тож можна розрізняти Підсистеми Системи ЛЮДСТВОзаступенем «МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОСТІ», що визначає рівень «відкритості» чи «закритості» суспільства, а отже, ставити питання про можливу допомогу їм на цьому шляху за умови, що вони свідомо обрали вектор МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку і намагаються його дотримуватись

На засадах МОДЕЛІ МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку можна стверджувати, що самеМЕТАВИБІРМЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО чи АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку визначає ті «розломи», які можуть привести до «зіткнень» або «братань». Тоді цілком зрозуміло, ба більше, можна передбачити, що Антицивілізаційний Іран може підтримати вчорашнього запеклого ворога — Ірак, але зовсім не з огляду на релігійну, мовну чи культурну спорідненість, а завдяки їхній «антицивілізаційній спорідненості» у протистоянні МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвитку, який представляли сили коаліції, а Туреччина, хоча й неповністю стала на шлях МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку, підтримуватиме коаліцію. І Росія підтримала «братів-сербів» не з огляду на «православну єдність» ще зовсім недавно атеїстичних країн чи їхні спільні слов’янські корені, як це стверджує С. Гантінгтон, а через спільну «АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНУ орієнтацію», бо депортації у Косові та зачистки в Чечні у МОДЕЛІ МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку становлять ідентичні МЕТАЗЛОЧИНИ. Ідентичними МЕТАЗЛОЧИНАМИ є безкарний розгром виставки у Музеї ім. А.Д. Сахарова в Москві та переслідування Салмана Рушді в Ірані, чим і пояснюється обопільна симпатія Росії та Ірану ( про що йшлося в [3]). До сумнозвісної сентенції про те, що ніщо так не зближує людей, як спільні злочини, можна додати: МЕТАЗЛОЧИНИ країн зближують їх ще більше. Зворушливий ТРОЇСТИЙ СОЮЗ Росії, Сирії та Ірану, —краще підтвердження,

Отже, не релігійна, мовна чи культурна спорідненість визначає «близькість» або «протилежність» різних Підсистем єдиної Системи, що зветься ЛЮДСТВО, а їх відданість МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвитку чи, навпаки, — протидія йому. Тому не «цивілізаційні розломи» і «зіткнення цивілізацій» становлять головну загрозу Людству, а шалений АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ опірМЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУрозвитку.

МІЖНАРОДНИЙ НЮРНБЕРЗЬКИЙ СУД засудив злочини нацизму і затаврував їх як ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, що не мають виправдання. Для розриву Німеччини з минулим юридичний осуд за ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, був кроком необхідним, але недостатнім: потрібним був наступний крок — АНАФЕМІЗАЦІЯ, не тільки загальна, а також ПЕРСОНІФІКОВАНА. Перетворені на МУЗЕЇ табори смерті та місця знищення людей є, по суті, «матеріалізованою» АНАФЕМОЮ, а от МУЗЕЙ В ВАНЗЕЕ — прикладомПЕРСОНІФІКОВАНОЇ АНАФЕМИ.

Саме тут в січні 1942 року відбулося закрите засідання нацистської верхівки з приводу «остаточного вирішення» єврейського питання. Досить довгий час документи цього секретного засідання — головний доказ події — не вдавалося знайти. Це дуже тішило тих «дослідників», які останні десятиліття стверджували, що ніякого Голокосту не було, його просто вигадали… Але документи секретного засідання у Ванзее все ж було знайдено, і на початку нового тисячоліття на віллі, де приймалося це людожерське рішення, було відкрито МУЗЕЙ, відвідування якого входить в програму шкільної освіти в сучасній Німеччині. Зі стенда на відвідувачів дивляться портрети всіх учасників засідання. «ІКОНОСТАСОМ САТАНИ» назвала їх німецька письменниця, Грета Ионкис (Кельн), доктор філології, професор, член Міждународного ПЕН-клубаУДУ, яка восени 2014 року відвідала МУЗЕЙ. Вдовж стін сиділи старшокласники і мовчки слухали молодого екскурсовода.

СУДУ над радянською МЕТАЗЛОЧИННОЮ СИСТЕМОЮ НЕ БУЛО. В документах партійних з’їздів, на що полюбляють посилатися палкі адвокати совєтського тоталітарного режиму, його було засуджено в невиразних формулюваннях, як от «порушення соціалістичної законності» та «культ особи», без жодної згадки про Голодомор, Катинь, депортації народів ЕСХАТОЛОГІЧНІ ЗЛОЧИНИ, що відбулися, та про такі, що планувалися, але не встигли відбутися.

Саме відсутність ЮРИДИЧНОГО ОСУДУ МЕТАЗЛОЧИННОГОрадянського режимуяк СИСТЕМИ, попри широке міжнародне визнання його окремих масштабних злочинів, є підставою для заперечення ототожнення Сталінського режиму з Гітлерівським фашизмом та аргументом для збереження назв вулиць, селищ, міст і пам‘ятників, що уславлюють МЕТАЗЛОЧИННИЙ режим і МЕТАЗЛОЧИНЦІВ. Ба більше, підставою для ламентацій з приводу «насильницької декомунізації» - оксюморон на кшталт «насильницької деканібалізації» чи то «насильницької денацифікації» в повоєнній Німеччині.

Хоч би як це, на перший погляд, не здавалось несподіваним і навіть дивним, єдиним випадком (точніше, спробою) АНАФЕМІЗАЦІЇ сталінізму в особі самого Сталіна, була проведена Микитою Хрущовим депортація Сталіна —переселення з найпрестижнішого номенклатурного помешкання в країні у «комуналку» на Червоній площі. Крок, історичне, а, можливо, й есхатологічне значення якого досі недооцінене. І зараз через півстоліття, попри гори квітів та черги бажаючих їх покласти і вшанувати пам‘ять МЕТОЗЛОЧИНЦЯ, він залишається жалюгідною «примусово переміщеною особою» з величної «усипальниці фараонів».

Після розпаду СРСР Росія визнала себе його правонаступницею. Не можна не відзначити її значні успіхи в продовженні цього АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО курсу. Поведінкою у СиріїРосіяпереконливо продемонструвала свій, вже тривалий час і так достатньо очевидний, АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ вибір,а демонстративною глорифікацією «брендів» АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОСТІ —жахливого, навіть для свого часу, монстра Івана Лютого, «ефективного менеджера» Сталіна та «талановитого пропагандиста» Гебельса гучно повідомила світові про своє справжнє наступництво та свій АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР. Требавіддатиналежне скромності «Національного фронту» у Франції, члени якого називають Гітлера «дядюшкою» виключно поміж «своїх» , а святкування нацистських «пам‘ятних дат» не афішують, а роблять тишком нишком .

Отже, Росія нарешті спромоглась здійснити свою споконвічну імперську мрію — «світове лідерство» … в АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНІЙ СПІЛЬНОТІ, на щастя , меншої частини Людства. Але це не зменшує загрози. Бо МЕТАВИБІР, перед яким постало ЛЮДСТВО зараз, -- МЕТАЦИВИЛІЗАЦІЙНИЙ vs АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ – ситуація, відома в теорії ігор, як «ГРА З НУЛЬОВОЮ СУМОЮ»zero sum struggle»), де сумарний виграш гравців дорівнює нулю, і кожен може виграти тільки за рахунок програшу партнера. У цій глобальній «грі з нульовою сумою» не можна за визначенням, належати водночас до альянсів, умовою приєднання до яких є сповідання МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ цінностей відкритого суспільства, як от НАТО, Євросоюз тощо, та об‘єднань, до яких входять країни, які відверто проголошують свої АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНІ позиції, приміром, Євразійський Союз.

Тому таким повним абсурдом виглядає ідея можливості співробітництва з Росією «задля урегулювання війни в Сирії» чи то «приборкання КНДР», що дуже влучно передає англійське прислів’я: «Тo run with the hare and hunt with the hounds» («Водночас тікати разом із зайцем та полювати на нього разом із гончаками»). Втім, такі розмови трапляються, а часом, навіть, набирають обертів. Тут потрібно зробити відступ і пригадати деякі події у минулому.              

5 жовтня1940 р. відомий німецький письменник Ліон Фейхтвангер після втечі з концтабору у Франції та багатьох пригод прибув з Лісабону до Нью-Йорку. На пристані на нього чекали численні репортери. У вранішніх газетах з‘явилися їхні репортажі: "Можна стверджувати з математичною точністю, що в цій війні Німеччина потерпить поразку, - каже німецький письменник". Але в ФБР в «Досьє» письменника з‘явився запис: "Фейхтвангер користується будь-якою нагодою для злобних нападів на режим нацистів". А далі дивне звинувачення "of premature antifascism" —у "передчасному антифашизмі". Восени 1940 року антифашизм дехто ще вважав передчасним

Чому зараз після такого трагічного досвіду, а з розвитком теорії ігор ще й доведення наукової абсурдності такої політики, ії намагаються повторити? Спробуємо пояснити.

З самого початку навчання в школі нам прищеплювали віру в об’єктивність, а отже непорушність, математичних і фізичних законів —від чотирьох правил арифметики до закону збереження матерії, спроби, порушення яких сприймаються як психічна хвороба (найтиповіша—створити вічний двигун). Ставлення суспільства до гуманітарних наук, а відповідно, і до їх висновків, було розглянуто вище. А оскільки, на відміну від спроб створити «вічний двигун» і отримати відповідний діагноз, за порушення так само непорушного закону «гри з нульовою сумою» у божевільню не запроторять, і тобі, як то кажуть, за це « нічого не буде», а спокуса тікати разом з зайцем та наздоганяти його з гончаками—дуже велика, тож варто спробувати…

Але, схоже все ж таки вже з‘являються перші, хоча й поодинокі, ознаки розуміння глобальної ситуації «гри з нульовою сумою» і страшної загрози через незворотність наслідків порушення її законів. Як зазначає відомий журналіст, глибокий і тонкий аналітик Віталій Портніков [18] , директор ЦРУ Джеймс Комі є одним з перших, хто це зрозумів, коли назвав Росію «самою великою загрозою з усіх на Землі, враховуючи її наміри і можливості (пер. наш-І.К.)», він вважає цю заяву Комі «історичною», що її можна порівняти з ФУЛТОНСЬКОЮ ПРОМОВОЮ Черчилля, яка розпочала «холодну війну» Заходу з комуністичним звіром. Портніков також висловлює упевненість, що заява Комі є свідченням того, що цивілізований світ починає прозрівати, тож кількість таких людей на Заході — перш за все поміж тих, хто приймає рішення, буде тепер зростати в геометричній прогресії.

Цілком поділяючи сподівання Віталія Портнікова щодо прозріння і зростання в геометричній прогресії кількості тих, хто приймає рішення, варто зауважити, що для розуміння сучасної ситуації МЕТАВИБОРУ: МЕТАЦИВИЛІЗАЦІЙНИЙ vs АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ, прозріннятих, хто приймає рішення, дійсно, є необхідним. Але, на жаль, недостатнім. ЕСХАТОЛОГІЧНСТЬ МЕТАВИБОРУ вимагає участі ВСІЄЇ МИСЛЯЧОЇ частини ЛЮДСТВА.

Блискавичне звільнення Комі, а головне, той факт, що серед можливих причин його звільнення «Фултонська промова», майже не згадувалася, свідчить саме про це. Тому таким важливим видається співзвучний заяві Комі виступ 13-го чемпіона світу Гарі Каспарова, присвячений Одеській трагедії 2 травня 2014 року [19]. Каспаров слушно порівнює беззубу політичну реакцію світової спільноти на військову агресію Путіна щодо Грузії, «яка проклала шлях до нових військових авантюр кремлівського фюрера, що не залишила каменю на камені від системи міжнародної безпеки (пер. наш. — І.К.)» з політикою Далад‘є і Чемберлена, яка призвела до катастрофи Другої світової з десятками мільйонів загиблих, і попереджає, що «рано чи пізно втеча від реальності стане вже неможливою, і цивілізований світ змушений буде надати відповідь на цій виклик, але ціна відповіді на той час багаторазово збільшиться».

Аби запобігти новій світовій катастрофі, в КОЛЕКТИВНІЙ СВІДОМОСТІ ЛЮДСТВА МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР маєпосісти місце КАТЕГОРИЧНОГО ІМПЕРАТИВУ, а АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ відійти в минуле і бути підданий АНАФЕМІ як МЕТАЗЛОЧИН разом з канібалізмом та інцестом.

І тут ми маємо перейти до питання про роль України у МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвитку ЛЮДСТВА ( детальніше про «роль» vs «місце» див. [3]).

УКРАЇНА МЕТАВИБІР

Hitchyourwagontoastar!

RalphEmerson

Цей відомий крилатий вислів Ральфа Емерсона — «чіпляй свій візок до зірки!» — справжній дороговказ для України, що визначає шлях України в Третьому тисячолітті у вимірі МЕТАВИБОРУ, розпочатий наприкінці минулого тисячоліття ВІДМОВОЮ ВІД АТОМНОЇ ЗБРОЇ.

МАЙДАНОМ 2004 року Україна гучно сповістила світу про свійМЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР. Хоча значення МАЙДАНУ для України, як і для інших країн пострадянського простору, загальновизнане, досі не було осмислення його ПЛАНЕТАРНОСТІ. На відміну від руху Ганді в Індії та Мартина Лютера Кінга в Америці, де МЕТОЮ був захист прав певних угруповань (національних, расових), на МАЙДАНІ у центрі була ОСОБИСТІСТЬ, що є УНІВЕРСАЛЬНОЮ КАТЕГОРІЄЮ РОЗУМУ [11], а ЄДИНОЮ МЕТОЮ МАЙДАНУ був захист їі ГОЛОВНОГО ПРАВА — на ВІЛЬНИЙ ВИБІР проти МЕТАЗЛОЧИННОЇ АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ спроби позбавити її цього права.

Якщо ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ захищала ПРАВО ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ на ВІЛЬНИЙ ВИБІР в рідній країні, РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ захищала ПРАВОна ВІЛЬНИЙ ВИБІР КОЛЕКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ КРАЇНИ.

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ і РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ були очевидними проявами МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ України. Але, насправді, ПЕРШОЮ, на жаль, непоміченою, заявою України про свій МЕТАВИБІР була ВІДМОВА ВІД АТОМНОЇ ЗБРОЇ НАЙПОТУЖНІШОГО ЗАСОБУ ЗАХИСТУ МОЖЛИВОСТІ ВЛАСНОГО ВІЛЬНОГО ВИБОРУ. Світ не зрозумів, а тому й не оцінив ПЛАНЕТАРНОСТІ цього кроку як ПОЧАТКУ МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ЕТАПУ еволюції ЛЮДСТВА. Приміром, Збігнєв Бжезинський, оцінюючи успіхи України за часів незалежності (промова в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» з приводу вручення йому диплома Почесного доктора Університету) відзначив миролюбну міжнародну політику України —відмова від ядерної зброї серед інших досягнень: міжнародне визнання її незалежності; збереження територіальної цілісності; дотримання правових норм (попередні вибори з передачею президентських повноважень); економічний розвиток; активна миротворча діяльність .

Морально - етичне значення цього кроку усвідомила і оцінила тільки одна, але ВЕЛИКА ЛЮДИНА Папа Іоанн Павло ІІ, наголошуючи на це в своїх промовах підчас відвідування України.

Світ і досі не розуміє, що ситуація , в якій Україна опинилася зараз, є прямим наслідком її МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ, бо саме через погрози атомним брязкальцем, Росія намагається залякати світ і не дозволити допомагати Україні. Цілком слушно Володимир Горбулін наполягає на тому, що «Нам треба показувати, що ми — вирішення проблеми, а не сама проблема». Проте Володимир Горбулін розглядає проблему у геополітичному вимірі [20]. У цьому вимірі світ поступово усвідомлює, що Україна веде боротьбу не тільки за себе, а і за «європейські цінності», але все ще не усвідомлюється, що Україна, ціною життя своїх громадян насправді веде боротьбу за МЕТАВИБІР ЛЮДСТВА МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ шлях розвитку.

Досить часто в дискусіях про «суб‘єктність» України у світі доводиться чути, що вона стане «суб’єктом», коли досягне економічної стабільності та створить потужну сучасну армію. Не заперечуючи, звичайно, важливість цих факторів, слід зважити на можливість більш загального підходу до визначення цієї категорії.

У зв‘язку з цим варто згадати «Радянсько-американську наукову конференцію Європа, що змінюється: радянський та американський підходи», організовану Інститутом економіки світової соціалістичної системи АН СРСР і Дипломатичною академією МЗС СРСР (26–31 жовтня 1989 р.) за участі Зб. Бжезинського, Ст. Телбота, М. Мандельбойма та інших відомих дослідників і політиків. На засіданні, що відбувалося 28 жовтня у приміщенні Ради Економічної Взаємодопомоги (під Внуково), де були присутні всі американські учасники та кілька запрошених радянських (мене було запрошено як керівника Семінару «Проблеми контакту людини з високоорганізованими системами» (Наукова рада Інституту кібернетики АН УРСР), на базі якого в Дипломатичній академії 21–22 червня було проведено «Круглий стіл»: «Глобальні проблеми розвитку Розуму та гуманізація міжнародних відносин» [21)), Зб. Бжезинський, зокрема, зауважив, що хоче привернути увагу до такого факту: Радянський Союз втратив усі свої позиції — потужність економічну, політичну, військову тощо і відстає навіть у сфері поп-культури, хоч би якою вульгарною вона не була. У своєму виступі авторка статті, цілком погоджуючись з оцінкою Радянського Союзу, заперечувала подібний підхід до «рейтингу» країн у світі як неправомірно обмежений і наполягала на тому, що найважливішим критерієм оцінки місця країни у світі є її «етична потужність», тобто не тільки рівень етичних уявлень, а й готовність нести їх у світ. Саме це, незалежно від інших чинників, має визначати рейтинг країни на «шкалі пошани». Висловлена теза була підтримана і схвалена американськими учасниками засідання, але виключно на емоційному рівні: «touched and moved» — «зворушені й розчулені», як вони це сформулювали. Далі цього, на жаль, не пішло...

Після цього ми разом із науковою співробітницею групи Ольгою Зарецькою провели невелике опитування, в якому респондентів просили висловити своє «особисте» розуміння поняття «велика держава» —означити його характерні риси. Респондентами були учасники громадських заходів (Форуми громадянської дипломатії у Москві, Конференція проти фашизму та екстремізму у Києві тощо) — представники різних суспільних та наукових кіл: правники, політологи, філософи, біологи, кібернетики, фахівці, що досліджують проблеми позаземних цивілізацій тощо. Серед критеріїв, визначених респондентами, обов’язковими були: розмір території; кількість населення; військовий, технологічний, економічний, науковий потенціали; рівень культури; рівень правового розвитку — дотримання права у зовнішній та внутрішній політиці; миролюбна зовнішня політика; сприяння розв’язанню міжнародних конфліктів. На таке саме запитання щодо поняття «велика космічна держава» отримані відповіді суттєво не відрізнялися, хіба що зсувом у бік наукового і технологічного потенціалів. В обох випадках очікувані оцінки з виміру морально-етичних цінностейбуливідсутні.

Ще раніше авторкою статті, яка в Інституті кібернетики Академії наук України очолювала проект «Дослідження можливості встановлення інформаційного контакту з дельфінами», було запропоновано як засадничу основу підходу до проблеми ПРИНЦИП ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ, згідно з яким будь-яка система, що функціонує на нашій планеті в середовищі, відмінному від середовища функціонування HOMO SAPIENS, має вважатися РОЗУМНОЮ, доки не доведено ПРОТИЛЕЖНЕ.

Від самого початку дослідження дельфінів (на Заході — після Другої світової війни, в Радянському Союзі — в 60-ті роки) ці розробки ґрунтувалися на імпліцитній, обмежувальній, заперечній, «узусній» Презумпції ( див. [22] ) про наявність на нашій планеті лише одного виду розумних істот – Homo Sapiens. При цьому цілковито нехтували тим фактом, що ОКЕАН – це фактично зовсім незнайоме середовище, глибинні закономірності якого й досі невідомі, як невідомі і закономірності можливого розвитку РОЗУМУ в ньому, і в цьому аспекті між ОКЕАНОМ і будь-якою іншою планетою не має принципової різниці. Через Презумпцію власної вищості —зарозумілу впевненість Людства у своїй «унікальності» та «вищості» над усім живим на нашій планеті, а звідси — й в праві чинити на свій розсуд усюди та з усіма, отже, й у праві на «депортацію» його найбільш розвинених «корінних» мешканців, дельфіни опинялись у штучно створених незвичних для них умовах в «ім‘я наукових досліджень», а також задля «службового використання». Внаслідок цього у дослідженні дельфінів виникла ситуація хибного кола: аби визнати неможливість примусового утримання дельфінів у неприродних для них умовах, треба було довести, що вони «розумні». Але вимога доводити «розумність» істоти в цілком неприродних для неї умовах те саме, що доводити свою безневинність, сидячи у в’язниці. Логічним виходом з цієї ситуації було би застосування запропонованої авторкою ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ.

Ідея ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ викликала шалений опір не лише серед представників мілітаристські спрямованого «службового використання» дельфінів, а й серед багатьох (за рідкісними винятками) тодішніх впливових вітчизняних біологів, які a priori визначили «стелю» рівня розвитку дельфінів, що насправді було «стелею» їхніх уявлень та поглядів. Через обмеженість тогочасної можливості контактів із зарубіжними колегами ідея ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ не знайшла тоді належної підтримки. Тому я відмовилася брати участь у дослідженнях, спрямованих як на військове, так і на будь -яке інше примусове використання дельфінів.

У 1989 році було зроблено спробу отримати підтримку ширшого кола фахівців. ПРОЕКТ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ, розроблений спільно з Ольгою Зарецькою, нашими колегами і однодумцями Борисом Дашевським і Геннадієм Мельніковим (див. [23]), було представлено в Москві в Дипломатичній Академії МЗС СРСР на вже згаданому[21] Круглому столі « Глобальні проблеми розвитку Розуму і гуманізація міжнародних відносин». Обговорення, в якому взяли участь фахівці з філософії, кібернетики, системології, теоретичної біології, лінгвістики тощо, тривало два дні і було надзвичайно бурхливим, але ухвалити ПРОЕКТ ДЕКЛАРАЦІЇ не вдалось. І то не дивно: в суспільстві, де протягом кількох десятиліть зневажався принцип ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ, навіть його найбільш освічені та вільнодумні громадяни несли на собі тягар етико-правових уявлень того суспільства і не були готові сприйняти ідею ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ.

Спробу запропонувати на Міжнародному рівні критерій«ЕТИЧНОЇ ПОТУЖНОСТІ» було зроблено на 44-му Конгресі Міжнародної Астронавтичної Федерації у Граці (Австрія) 1993 року [24].Стисло повторімо наведену аргументацію.

Провідні зарубіжні науково-технічні установи, такі як Дослідницький Центр NASA в Каліфорнії, Міжнародний космічний університет, Центр радіофізичних і космічних досліджень Корнуельського університету (США) та інші, провадять широкі дослідження, спрямовані на осмислення соціальних наслідків виходу ЛЮДСТВА в КОСМОС —від прогнозування того, як впливатиме широке застосування космічних технологій на життя кожної людини, до аналізу економічних (наприклад, зміни в системі страхування), політичних (використання цього чинника різними політичними угрупованнями, зокрема, екстремістськими) та інших наслідків можливого прийому сигналів від космічних цивілізацій чи прямих контактів із ними. Утім, питання про взаємозв’язок виходу на КОСМІЧНИЙ рівень досі не ставилося. На наукових дискусіях, присвячених проблемі позаземних цивілізацій, увага зазвичай фокусувалася на питанні можливості існування в КОСМОСІ інших форм життя та РОЗУМУ, та ПРИНЦИПОВОЇ МОЖЛИВОСТІ КОНТАКТУ з ними. А от питання про те, чи ГІДНЕ ЛЮДСТВО приєднатися до, хай уявної, спільноти позаземних цивілізацій, ніколи не обговорюється.

Якщо ПОВАГА до ПРАВ ЛЮДИНИ є неодмінною умовою вступу країни до спільноти цивілізованих країн світу (в чому ми могли пересвідчитися на власному досвіді щодо проблеми вступу України до ЄС), то логічно припустити, що ПОВАГА до прав ІНШИХ форм ЖИТТЯ та РОЗУМУ має бути необхідною умовою приєднання нашої Цивілізації до СПІЛЬНОТИ КОСМІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ. Тому визнання та проголошення ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ щодо будь-якої раніше невідомої форми прояву ЖИТТЯ, яка функціонує в середовищі, відмінному від середовища функціонування HOMO SAPIENS, і може виявитися формою прояву РОЗУМУ, мало б засвідчити початок КОСМІЧНОЇ ЕРИ в розвитку СВІДОМОСТІ ЛЮДСТВА.

Ідею ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ і ПРОЕКТ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРЕЗУМПЦІЇ РОЗУМНОСТІ підтримали представники різних країн – США, Великої Британії, Франції, Швейцарії, Фінляндії тощо. Було також запропоновано подальші кроки, необхідні для реалізації ПРОЕКТУ. На жаль, участь у цих заходах через брак фінансової підтримки з боку відповідних інстанцій в Україні виявилася для мене неможливою, а передача ідеї іноземним колегам без особистої участі в ПРОЕКТІ означала би черговий крок у перетворенні України на сировинний додаток Заходу, причому в даному випадку—у найціннішому виді сировини —ідеях, тому на цьому все скінчилося. Україна, розташована у центрі Європи, самою долею призначена піднести головне надбання Європейського Ренесансу — ПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ на вищий щабельПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ РОЗУМУ. Такою МІЖНАРОДНОЮ ініціативою Україна продемонструвала би свою «ЕТИЧНУ ПОТУЖНІСТЬ».

Про МАНІФЕСТ РАССЕЛА­ – ЕЙНШТЕЙНА можна сказати словами Великого Кобзаря:

Схаменіться, будьте Люди,

Бо лихо вам буде.

Про ВІДМОВУ ВІД ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ, ПОМАРАНЧЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ , РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ, ГЕРОЇЧНУ БОРОТЬБУ ПРОТИМЕТАЗЛОЧИННОЇ НАВАЛИЗА МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР ЛЮДСТВА словами нашого сучасного Великого Поета Ліни Костенко:

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось.

Так, почалось. Але має бути продовжено.

ЗАДЛЯ ОЧИЩЕННЯ І НЕПОВТОРЕННЯ

Як не я — тоді хто?

Не тепер — то коли?

           Іван Світличний

Набираючи висоту МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку, ЛЮДСТВО має позбутися тягаря АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО минулого. Збігнєв Бжезинський назвав ХХ століття століттям «МЕГАСМЕРТІ». Аби це ніколи не повторилося, ХХІ століття має бути не тільки століттям «ГУМАНІТАРНИХ НАУК», як закликав Клод Леві Строс, а й століттямОЧИЩЕННЯ І НЕПОВТОРЕННЯ.

То хто ж, як не країна, що у ХХ столітті зазнала трьох жахних ГЕНОЦИДІВГОЛОДОМОР, ГОЛОКОСТ і ГЕНОЦИД КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ, виконуючи МОРАЛЬНИЙ ОБОВ‘ЯЗОК перед страдницькою пам‘яттю своїх загиблих громадян, має ВЕСТИ ПЕРЕД на шляху до ПЕРЕМОГИ в тій останній війні, де «...до бою Чоловіцтво зі звірством стає».

Але нещодавні трагічні події під час РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ вимагають від нас задля НЕПОВТОРЕННЯпочинати ОЧИЩЕННЯ тут і зараз. Бо МАЙДАН-2014 залишив нам свій «ІКОНОСТАС САТАНИ» —прізвища депутатів, що 16 січня 2014 р. голосували за кривавий закон, який привів до загибелі ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ і численних жертв серед ЗАХИСНИКІВ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. Ці, по суті, карателі, засідають у Верховній Раді, продовжують хизуватися на модних шоу, дають розлогі інтерв’ю і з гордістю розповідають про свою невтомну працю на користь державі. Ба більше, відомі своєю патріотичною риторикою громадські діячі не соромляться родичатися з ними, хрестити їхніх дітей, ставати їхніми кумами та запрошувати їх на родинні свята разом з першими особами країни. Отже, їх не було піддано, навіть, суспільній остракізації, годі вже казати про офіційну анафемізацію. Тому саме так, як у МУЗЕЇ В ВАНЗЕЕ, в "НАЦІОНАЛЬНОМУ МЕМОРІАЛЬНОМУ КОМПЛЕКСІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ – МУЗЕЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ" має з‘явитися «ІКОНОСТАС САТАНИ»: Чорний перелік імен і прізвищ всіх депутатів, що голосували за злочинний закон 16 січня 2014 року. АНАФЕМІЗАЦІЯ цього кривавого злочину —КРАЩА ДАНИНА світлій пам‘яті наших ГЕРОЇВ та полите їхньою кров‘ю ПОПЕРЕДЖЕННЯ сучасникам і нащадкам. А її відсутність можливість ПОВТОРЕННЯ ЗЛОЧИНУ...

Жахливе історичне підтвердження —безкарність ДЕПОРТАЦІ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ 1944 року та її наслідок—ОКУПАЦІЯ КРИМУ 2014 року.

Коли молодий англійський принц Гаррі з’явився на маскараді в есесівській формі, його батько принц Чарльз замість розлогих повчань дав тільки одну пораду —відвідати Аушвіц. А нещодавно екс-депутат Бельгійського парламенту, засуджений раніше за спроби применшення масштабу ГОЛОКОСТУ, отримав новий вирок : протягом п‘яти років кожного року відвідувати один з вказаних йому жахливих фашистських таборів смерті і надавати письмовий звіт про побачене та свої враження від цього.

ГОЛОКОСТ був визнаний, юридично засуджений Нюрнбергським судом і АНАФЕМІЗОВАНИЙ в подальшому. ГОЛОДОМОР, після тривалого замовчування, в Україні визнаний і засуджений, а завдяки фундаментальним науковим працям, нарешті, відомий світу і також засуджений ним , починає, хоча і повільно, усвідомлюватися світом як ГЕНОЦИД і після відповідних юридичних процедур невдовзі (сподіваємося на краще!) може офіційно бути визнаний як такий Асамблеєю ООН. На відміну від цих двох МЕТАЗЛОЧИНІВ ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ 1944 року до трагічних подій ОКУПАЦІЇ КРИМУ була для світу фактично terraincognita.

Тож задля ОЧИЩЕННЯ І НЕПОВТОРЕННЯ необхідним є МІЖНАРОДНЕ ЮРИДИЧНЕвизнання ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В 1944 РОЦІ ГЕНОЦИДОМ, ОКУПАЦІЮ КРИМУ правонаступницею МЕТАЗЛОЧИННОГО СРСР ПРОДОВЖЕННЯМ ГЕНОЦИДУ, а після наступних необхідних юридичних процедур ЗАПЕРЕЧЕННЯ факту ГЕНОЦИДУ чи ПРИМЕНШЕННЯ ЙОГО МАСШТАБІВ має бути криміналізовано, як і заперечення ГОЛОКОСТУ.

СИМВОЛІЧНИМ «осиковим кілком» в могилу МЕТАЗЛОЧИННОГО АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО радянського тоталітаризму має бути МЕМОРІАЛ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ з ВЕЛИЧЕЗНОЮ МАПОЮ КРИМУ ДО ДЕПОРТАЦІЇ. В Німеччині «остання адреса» – це помешкання, звідки мешканців вивезли до таборів смерті, на МАПІ КРИМУ мають бути позначені ВСІ міста, села, найменші поселення, звідки їхні мешканці були депортовані з зазначеною кількістю депортованих. А ГОЛОВНИЙ МЕСЕДЖ МЕМОРІАЛУ Відлита у Бронзі Тендітна Кримськотатарська Жінка, яка руками, як крилами, захищає МАЙБУТНЄ СВІТУ ДІТЕЙ від двоголового монстра, таврованого ПЕЧАТКОЮ КАЇНА чорною свастикою та п‘ятикутною червоною зіркою. Тож, якщо десь колись якийсь молодик вдягне «для сміху» енкаведистську форму тих часів, йому можна буде порадити відвідати МЕМОРІАЛ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ, а тому, хто спробує заперечити цей ГЕНОЦИД чи применшити його масштаби, крімвизначеного законом терміну ув‘язнення, треба буде ще присудити протягом кількох років відвідувати зниклі поселення, знаходити в архіві всі дані про їхніх мешканців ДО ДЕПОРТАЦІЇ та повідомляти про свої враження.

Роботу над проектом МЕМОРІАЛУ необхідно розпочинати вже зараз, бо після невідворотного повернення Криму (живемо надією на його скоріше повернення) купа невідкладних проблем може відвернути від нього увагу і суттєво уповільнити цей процес. Це неприпустимо тому, що, крім традиційної функції МЕМОРІАЛУ – АНАФЕМІЗАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ, ГЛОРИФІКАЦІЯ ГЕРОЇВ І ПРАВЕДНИКІВ, він має виконувати ПРОСВІТНИЦЬКУ функцію: нести світу правду про УНІКАЛЬНІСТЬ досвіду кримськотатарського народу уникнення ШТУЧНОГО ДОБОРУна КОЛАБОРАЦІОНІЗМ і, як наслідок, МОНОЛІТНІСТЬ, яку цей народ демонстрував під часперіоду заслання, героїчної боротьби за повернення та право на повноцінне життя на своїй ІСТОРИЧНІЙ БАТЬКІВЩИН, і, нарешті, остаточно довів під час ОКУПАЦІЇ -2014. Бо випадки КОЛАБОРАЦІОНІЗМУ, користуючисьмовою медичних аналізів, є лише «поодинокі в полі зору», на відміну від країни окупанта, де «поодинокі в полі зору» є якраз випадки прояву людської гідності. Але є ще один дуже важливий фактор, до якого треба привернути увагу світу: ВІДМОВАКРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ ВІД НАСИЛЬСТВА ІНЕУХИЛЬНЕДОТРИМАННЯ ДОКТРИНИ НЕНАСИЛЛЯ протягом всієї своєї багатостраждальної долі і героїчного протистояння знищенню в боротьбі за збереження власної ідентичності, що можна порівняти хіба що з рухом Ганді в Індії.Світ має, нарешті, усвідомити цей досвід і дати йому гідну оцінку.

ЮРИДИЧНИЙ СУД над радянським тоталітаризмом, на кшталт НЮРНБЕРЗЬКОГО, за ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ необхідний, але недостатній. СУД, над радянським тоталітаризмом був проведений Володимиром Лефевром з позицій ЕТИКИ і МОРАЛІ,алеЛЮДСЬКОЇ. Задля «ОЧИЩЕННЯ і НЕПОВТОРЕННЯ» необхідним є МЕТАСУД над МЕТАЗЛОЧИННОЮ АНТИЦИВІЛІЗАЦІЮ. Цей ПЕРШИЙ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА СУД з позиційЕТИКИ РОЗУМУ остаточно вб’є «ОСИКОВИЙ КІЛОК» в могилу чудовиська, а, створюючи прецедент для МЕТАСУДУ над «правонаступницею» МЕТАЗЛОЧИННОЇ АНТИЦИВІЛІЗАЦІЇ, продемонструє світу «ЕТИЧНУ ПОТУЖНІСТЬ» УКРАЇНИ і доведе, що попри всі сьогоденні негаразди та труднощі, які їй ще треба подолати, вона здатна ВЕСТИ ПЕРЕД у подіях не тільки ІСТОРИЧНОГО, а й ЕСХАТОЛОГІЧНОГО виміру. Це також матиме кардинальний вплив на розвиток самосвідомості і самоповаги її громадян.

Але то вже тема наступного обговорення.

1. Huntington S. The Clash of Civilizations // Foreign Affairs. — V. 72. — N3. — Р. 23–47; N 4. — Р. 2 — 26; N 5. — Р. 187–194.

2. Идеалы и нормы научного исследования. — Минск: Изд-во Белорус. ун-та, 1981. — 239 с.

3. Крейн І.М. Україна: Метавиклик — Метавибір // Вісн. НАН України. — 2005. — № 2. — С. 3–15.

4. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. М.: Наука, 1975.– С.720.

5. LefebvreV.A. Algebra of Conscience: A Comparative Analysis of Western and Soviet Ethical Systems. Dordrecht, Holland: Reidel, 1982

6. Лефевр В.А.Космический субъект / Вступ. слово К. Поппера. — М.: Ин-кварто,1996. — 183

7. Lefebvre V.А. Algebra of Conscience. Second, Revised Edition with a Second Part, with a New Foreword by Anatol Rapoport. Dordrecht/Boston/ London: Kluver Academic Publishers, 2001

8. Антонюк З. Два кінці «етичної драбинки» // Критика. – 2009. ч.7–8. – С. 28-31

9. Крейн І.М. Грані гуманітарної кібернетики // Вісн. НАН України. — 2001. — № 7. — С. 29–37.

10. Крейн И.М. Естественный Разум и искусственный интеллект. ІІІ. Internet как этап развития внешней памяти Разумных систем (постановка проблемы) // Управляющие системы и машины. —2001. — №1. — С. 62–67.

11. Крейн І.М.Концепція Толерантності як універсальної категорії еволюції розуму: метапідхід // Вісн. НАН України. — 2006. — №11. — С.79 –88.

12. Шрейдер Ю.А. Системы и модели. — М.: Радио и связь, 1982. — 152 с.

13.Крейн И.М. Универсальные характеристики языка Разумных систем // Язык и культура. — Т.1. — Вып.1. — С.95–100. — К., 2000.

14. Лефевр В.А. Формула человека. — М.: Прогресс, 1991. — 107 с.

15. Haley A.G. Space Law and Government.—N.Y.: Appleton – Century – Crofts.—P.394.

16.Крейн І.М. Переднє слово //Проблеми метаетики та метаправа. Права людини в Україні: Інформ аналіт. бюл. Укр.-амер. бюро захисту прав людини. — Вип. 19. — Київ: Укр-амер. бюро захисту прав людини, 1996. — С.4–7.

17.Krein І. Metaethic of Intelligence // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення / Матер. ІІІ Міжнар. симпозіуму з біоетики. — Київ, 7–8 квітня, 2004. — К.: Сфера, 2004. — С. 11.

18. Портников Виталий. Почему из-за России может погибнуть весь мир [ Электронный ресурс]: [ Веб-сайт]. – Информационное сопротивление. – Режим доступа: https://spektrnews.in.ua/news/pochemu-iz-za-rossii-mozhet-pogibnut-ves-mir---vitaliy-portnikov/45189

19. Каспаров Гарри. Одесский рубеж [ Электронный ресурс ]: [ Вэб-сайт]. – Режим доступа: http://newsonline24.com.ua/odesskij-rubezh-kasparov/

20. Горбулин Владимир. "Ценности общества" и "гибридный мир": кризис модели защиты Ценностные дилеммы внешней и внутренней эффективности. Зеркало недели2017. № 24 ( 24 июня –30 июня).

21. Дико Н.С. Глобальные проблемы развития Разума и гуманизация международных отношений // Дипломат. — Ежегодник, 1989. — М.: Междунар. отношения,1990. — С. 506–507.

22.www.khpg.org/13.03.13 | Ірма Крейн. Про одну втрачену етичну категорію суспільної свідомості відкритих суспільств. детальніше | версія для друку. Право на ...http://khpg.org/index.php?id=1363171932

23. Зарецька О.О. На шляху до метаетики та метаправа // Проблеми метаетики та метаправа. Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюл. Укр.-амер. бюро захисту прав людини. — Вип. 19. — Київ: Укр-амер. бюро захисту прав людини, 1996. — С. 82–91.

24. Krein I.M. An Ethic of Intelligence 1993 // 44-th Congr. of the Intern Astronaut. Federation, 16-22 Oct. 1993, Graz, Austrіа. Paris, (Prepr. TAA. 9. 2-93-794).

КРЕЙН Ірма Марківна – кібернетик, кандидат філологічних наук. Старший науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України та Міністерства освіти і науки України. Координатор Міжнародної дослідницької асоціації «Глобальні проблеми розвитку Розуму і гуманізація міжнародних, міжетнічних, міжконфесійних та міжособистісних відносин»

 

[1] Все, що стосується людства та людини, задля розкриття її можливостей та заходів щодо їх реалізації, а також конкретні заходи на користь кожній окремій людині та людству в цілому.

.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори