пошук  
версія для друку
28.03.2018 | Наталка Ковальчук

Гібридна економіка, або дещо про елементи «співпраці» з Росією

   

Щойно Україна розірвала програму економічного співробітництва з Росією, як на деяких вітчизняних телеканалах почали з’являтися, з дозволу сказати експерти, які оцінюють цей крок як вкрай негативний для нашої країни. У нас з Росією, бачите, давні партнерські зв’язки, які розривати не можна, бо це незадовільно позначиться на нашому економічному становищі, яке і так непросте.

Одним словом, посилають суспільству улюблені месиджі прихильників  «русского мира».  На жаль, ці пропагандиські вкиди у свідомість українців, до яких вдаються представники нашої ж «п’ятої колони», не минають безслідно.

Дехто, наслухавшись цих телевізійних «експертних оцінок»,  також починає розказувати, що повністю розірвати зв’язки з країною-агресором неможливо, бо ми ж таки існуємо поряд, економічно прив’язані століттями, що, мовляв, війна колись закінчиться, і повномасштабна співпраця знову повернеться.

Хоча насправді достатньо досить простого аналізу, щоб зрозуміти – нам якраз потрібно якомога далі дистанціюватися від Росії. У тому числі й в економічному плані. І те, про що нам говорять з телеекранів прибічники тісних економічних зв’язків з Росією, ніщо інше як пропаганда, вигідна Кремлю і його адептам в українському суспільстві, які на цьому заробляють.

Отже, месидж перший – Росія великий і важливий багатолітній партнер, без якого нам не обійтися.

Справді, донедавна Україна мала досить значні економічні стосунки з Росією. Однак з 2014 року, почавши збройний військовий конфлікт, країна-агресор одночасно застосувала  й торговельно-економічну війну щодо України.  Відповідно, знижувалися й частка українського експорту до сусідньої країни. За даними інформресурсів, з 30 відсотків впала до 9 відсотків. https://www.volynnews.com

Одне з правил ведення бізнесу передбачає, що між партнерами мають бути чіткі домовленості при прийнятті рішень – правил, норм і обмежень.

Однак у економічній співпраці з Україною держава-агресор ніколи не дотримувалася ні правил, ні норм, ні спільних рішень, хоч між країнами завжди існували відповідні документи щодо довгострокового і взаємовигідного співробітництва в економічній сфері як рівноправних незалежних держав-партнерів. Тобто поводила себе зовсім не по-партнерськи.

Ще задовго до окупації Криму і військової експансії Росії на сході України, відбувалася не одна російська економічна війна проти України.

Це були так звані «газові війни», коли задля політичного підпорядкування України, сусідня країна несподівано змінювала умови постачання і транзиту природного газу.  Основними  «методами» впливу були завищення тарифів на газ для України і заниження тарифу на його транспортування.

Відлуння  газового конфлікту, що стався взимку 2005-2006 років, Україна відчуває й досі. Втім, і недавні цьогорічні дії Росії стосовно газового ринку, не дають підстав стверджувати про партнерський підхід з боку Кремля до економічної  співпраці з Україною.  

Однак задля тиску на нас  країна-агресор використовувала не тільки енергетичний шантаж.

Варто  згадати й «молочні війни», які беруть свій початок ще з 2006 року, коли Росія заборонила ввіз українських сирів. Через це збанкрутувало кілька українських підприємств. У 2012 році Росія також призупинила поставки українського сиру, використовуючи це, аби схилити Україну до тіснішої співпраці з Митним союзом. Тому що якраз в той момент йшлося про підготовку підписання  договору про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Торговельні санкції щодо України російською владою вводилися не раз і стосовно різних промислових товарів, зокрема стосовно продукції машинобудування, яка має велику додану вартість. https://fakty.ictv.ua

І продовольства також. Скажімо, це стосувалося й поставок українського м’яса до Росії, внаслідок чого українські підприємства зазнали збитків приблизно на 100 млн. доларів США, і кондитерських виробів, й інших товарів. http://naszwybir.pl

Цей, за словами згаданих вище «експертів», «важливий партнер» не раз вдавався до транзитних війн, блокуючи товари з України, котрі спрямовувалися не лише до самої  Росії, а й до інших країн СНД. Одна з таких найбільших експортних блокад була застосована у липні 2013 року, коли на україно-російському кордоні митниця Російської Федерації почала безпідставну тотальну перевірку  транспортних засобів українських товаровиробників.

Тобто, та програма економічного співробітництва, котру нарешті розірвали, на сьогоднішній день і гроша ламаного не кощтує, бо Російська Федерація першою не раз і не двічі зводила добрі партнерські стосунки з Україною нанівець.

Більше того, звикнувши до співпраці зі недостатньо розвиненою у високотехнологічному плані Росією, українська промисловість також не розвивалася, не модернізувалася, не прагнула, врешті, знайти інші ринки збуту, аби диверсифікувати  ризики від співпраці з таким ненадійним і підступним партнером.

Втім це ще не все.

Ще один «експертний» месидж – завдяки співпраці з Росією, тримається на плаву українська економіка, приходять інвестиції, створюються робочі місця.

Не так давно натрапила на публікацію «Російський бізнес в Україні: на правах господаря» на https://www.epravda.com.ua. Те, про що в ній йдеться, написано у 2009 році, але актуально й нині.

Насправді українська економіка практично з самого початку нашої незалежності потерпає від експансії російського капіталу. Створення сприятливих умов для входження російських грошей в українську економічну і фінансову систему, фактично губило українську економіку, гальмувало її розвиток, не сприяло інвестиційній діяльності.

Фактично, як зазначається, відбувалося кілька хвиль цієї економічної експансії, починаючи з 1995 року. Йдеться про тотальне скуповання високоліквідних українських підприємств, проникнення в фінансову систему країни російських банківських установ.

Ні за рахунок співпраці з Росією, ні за рахунок російських капіталів в Україні робочі місця не створювалися. Україна лише втрачала перспективні галузі промисловості.

Тобто, гібридна економічна війна проти України почалася ще задовго до збройного конфлікту.

Адже, як зазначається у згаданій публікації на https://www.epravda.com.ua, поступово російський капітал майже повністю поглинає алюмінієву галузь України, починає контролювати виробництво титану, проникає у найбільші об’єкти українського транспортного машинобудування, в українську електроенергетичну та газову галузі, в телекомунікаційну сферу, контролює стратегічно важливі підприємства суднобудування у тому числі й військового, енергомашинобудування, транспорту.

Російський вплив поширився навіть на державні підприємства, пов’язані з атомною енергетикою, гірничо-металургійним комплексом, енергетичним машинобудуванням, зокрема тепловозобудуванням.

Разом з економічною експансією Росія проводила й фінансову. Російські банки настільки проникли в Українську фінансову сферу, що з 36 відсотків іноземного капіталу у статутному капіталі української банківської системи - 17,4 відсотка становив саме російський капітал. Зрозуміло, що й обслуговували російські банківські установи ті підприємства, які були захоплені російським бізнесом, або ті, власниками в яких були росіяни і якими лише керували українські представники.

Тобто не створювалися в Україні нові підприємства від співпраці з Росією, не з’являлися нові робочі місця, як стверджують ті, хто критикує факт розірвання програми економічної співпраці. Навпаки з України до країни-агресора виводилися величезні обсяги грошей, зароблених якраз українцями.

З України витягувалося все, що було можна витягнути. Причому, найперше з тих галузей, куди вітчизняним Кабміном виділялися кошти на модернізацію інфраструктури. Тобто ще й за рахунок українських платників податків збагачувався російський бізнес, зростав російський капітал, яким живився першу чергу військово-промисловий комплекс країни-агресора, який став фінансовою і економічною опорою для збройного конфлікту на сході України, для анексії Криму.

Також у публікації на https://www.epravda.com.ua зазначається, що Росія скуповувала українські активи за вкрай заниженою вартістю, у модернізацію придбаних українських підприємств російський бізнес коштів не вкладав, значна частина російського капіталу заходила в Україну через офшори, що свідчить про його непрозорість. 

Така «економічна співпраця» давала можливість Росії використовувати Україну лише як сировинний придаток, вважати її такою собі «банановою республікою», з якою  можна поводитися, як заманеться, а економічний чинник використовувати,  як основний важіль впливу для вирішення політичних питань.

Не треба думати, що цього гібридного економічного впливу немає і сьогодні. Росія своєї  гри без правил не змінює ніколи. Вона має свій інтерес щодо України і робить все для того, щоб зайти у своїй експансії так далеко, як їй дадуть це зробити  

А ми даємо.

Недавно на https://www.volynnews.com було вміщено повідомлення, що стало відомо про  одне з підприємств Луцька, пов’язане з вирішенням земельних питань, яке має російських засновників. Більше того, як співзасновник з цією установою співпрацює виконавчий комітет Луцької міської ради, незважаючи на те, що це може створювати загрози національній безпеці. Депутати міськради подали запит щодо припинення співпраці з фірмою, яка має російське походження.

Питання в тому, скільки ще таких завуальованих фірм, установ чи організацій працюють в Україні? І чи є політична і державна воля навести лад у цьому питанні?

До цього можна згадати і недавні події щодо імпорту російських мінеральних добрив до України за демпінговими цінами, у чому, здається, прослідковується не тільки «рука Москви», а й «інтерес» із Києва.

Бо, як зазначалося на сторінках http://umoloda.kiev.ua (публікація від 28.03.2017 р.), українські чиновники ініціювали перехід українського АПК на імпортну продукцію, виготовлену в Російській Федерації.  Внаслідок чого, йдеться у публікації, три заводи хімпрому, які виробляли добрива і навіть працювали на експорт, забезпечуючи країну валютою, зупинили  виробництво. 550 мільйонів доларів замість того, щоб працювати на Україну, були отримані Росією – країною-агресором, яка вбиває українців.

Це було написано рік тому, а питання про імпорт російських міндобрив до України постало тільки тепер. І щодо вирішення його на користь нашої країни вже є певний супротив деяких «зацікавлених» осіб. Як власне,  і стосовно розірвання тієї ж самої програми економічного співробітництва з Росією.

Дуже небезпечного для України співробітництва, треба сказати.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори