MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 177 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 21.05.2018 – 25.05.2018

05.07.2018   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Надійшло 55 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 21 проект процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Надійшло 55 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 21 проект процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Міжнародно-правові відносини

 

Проект 0185 від 22.05.2018 (Президент України) про денонсацію Конвенції Міжнародної організації праці про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду № 45.

У пояснювальній записці зазначається, що Конвенція Міжнародної організації праці про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду № 45 (далі – Конвенція № 45) була ухвалена на Генеральній конференції Міжнародної організацією праці 21 червня 1935 року та набрала чинності 30 травня 1937 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 червня 1961 р. № 359 УРСР ратифікувала Конвенцію № 45, яка набрала чинності в УРСР 4 серпня 1962 р. і станом на 2018 р. є чинною для України у порядку правонаступництва. Денонсація Конвенції № 45 зумовлена необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. Конвенція № 45 суперечить Директиві Ради № 76/207 Європейського Економічного Співтовариства від 9 лютого 1976 р. та новій Директиві 2006/54/ЄС від 5 липня 2006 р. про реалізацію принципу рівних можливостей і рівноправного ставлення до чоловіків та жінок у питаннях працевлаштування і зайнятості. Зокрема, правова позиція Європейського Союзу щодо визнання заборони використання праці жінок на підземних роботах в шахтах як дискримінаційної у 2005 році була викладена у рішенні Суду Справедливості ЄС від 1 лютого 2005 р. у справі С-203/03 проти Республіки Австрії, а саме: «Зобов’язання за Конвенцією № 45 є несумісними зі статтями 2 і 3 Директиви 76/207. Кроки щодо усунення такої несумісності включають, зокрема, денонсацію відповідних угод». Згідно з пунктом 1 статті 7 Конвенції № 45 будь-який член Організації, який її ратифікував, може після закінчення 10-річного терміну від дня, коли вона початково набрала чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорату Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Слід зазначити, що в пояснювальній записці прямо вказується наступне: на сайті Міжнародної організації праці опубліковано інформацію, що держави-учасниці мають можливість денонсувати Конвенцію № 45 до 30 травня 2018 року. Кожний член Організації, який ратифікував Конвенцію № 45 і протягом року після зазначеного у пункті 7 Конвенції № 45 десятирічного періоду не скористався своїм правом на денонсацію, буде зв’язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного 10-річного періоду в порядку, встановленому в статті 7 Конвенції № 45. Профільний Комітет у закордонних справах оперативно вже 23.05.2018 подав пропозиції прийняти цей проект однак і до кінця червня проект навіть не включений до порядку денного.

Єдиної позиції з даного питання бути не може. Так, будь-яка дискримінація щодо роботи є неприпустимою, тим не менш маємо згадати і позицію ГНЕУ, який не рекомендує підтримати проект з огляду на більш важкі умови праці та низький стан охорони праці в українських шахтах порівняно з шахтами країн ЄС. Див. також нижче проект 8406 від 24.05.2018.

Проект 0186 від 24.05.2018 (Президент України) про ратифікацію Фінансової угоди (Проект модернізації української залізниці (Модернізація інфраструктури Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця»)) між Україною та Європейським інвестиційним банком.

Як зазначається у пояснювальній записці, Фінансову угоду (Проект модернізації української залізниці (Модернізація інфраструктури ПАТ «Укрзалізниця»)) між Україною та Європейським інвестиційним банком було підписано 19.12.2016 у місті Брюсселі з метою залучення фінансових ресурсів у розмірі 150 млн. євро для проекту «Електрифікація залізничного напрямку Долинська – Миколаїв – Колосівка» (далі – Проект), який передбачає будівництво другої колії, електрифікацію та модернізацію систем сигналізації і зв’язку на згаданому напрямку, що дасть змогу збільшити рівень пропускної спроможності напрямку, забезпечити енергозбереження під час здійснення перевезень залізничним транспортом та зменшити експлуатаційні витрати. Забезпечення необхідного рівня пропускної спроможності напрямку сприятиме подальшому розвитку не тільки підприємств району тяжіння напрямку, а також більшості галузей господарського комплексу України та вирішить питання пропускної спроможності напрямку на віддалену перспективу. Очікується, що реалізація Проекту дозволить: підвищити пропускну спроможність залізничного напрямку Долинська – Миколаїв – Колосівка, який пролягає територією Кіровоградської, Миколаївської та Одеської областей, що допоможе вирішити проблеми з пропуском вантажів у напрямку Миколаївських портів; підвищити дільничну швидкість руху вантажних поїздів на 20–25%, що дасть змогу скоротити строк доставки вантажів, а також суттєво зменшити експлуатаційні витрати, пов’язані з поліпшенням організації руху поїздів; досягти значної економії дизельного палива й поліпшити екологічну ситуацію в регіоні за рахунок зменшення шкідливих викидів в атмосферу; додатково створити близько 300 кваліфікованих робочих місць.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

 

Проект 8387 від 21.05.2018 (Кожем’якін А. А.) про Державне бюро військової юстиції.

Проект реалізує давню ідею створення окремого правоохоронного органу, компетенція якого б поширювалася на Воєнну організацію держави. Відповідну спрямованість, зокрема, мав проект 1805 від 21.01.2015 (Паламарчук М. П.) про військову поліцію, який був підданий конструктивній критиці ГНЕУ і не знайшов підтримки народних депутатів для включення до порядку денного (див. Бюлетень № 6). У новому проекті, на думку його ініціаторів, усунені всі зазначені Верховною Радою України недоліки законопроекту 1805. Передбачається, що Державне бюро військової юстиції буде утворено як правоохоронний орган спеціального призначення (за принципом діючого Національного антикорупційного бюро України), вище керівництво якого буде призначатися та звільнятись (як варіант) Президентом України за згодою Верховної Ради України. Пропонується рекомендувати Кабінету Міністрів України утворити Державне бюро військової юстиції за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів військових прокуратур та військовослужбовців Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Систему Державного бюро складатимуть центральний апарат, п’ять головних зональних управлінь та місцеві управління (у необхідній кількості за аналогією військових прокуратур гарнізонів), в яких утворюються: слідчі підрозділи, підрозділи нагляду (контролю), підрозділи представництва в судах, підрозділи військової поліції та інші підрозділи. Загальна чисельність військовослужбовців, державних службовців та інших працівників Державного бюро має не перевищувати 1,5 відсотка від загальної чисельності особового складу Збройних Сил України та інших військових формувань держави, яка на даний момент складає близько 350 тис. осіб. Державне бюро військової юстиції має складатись з військових поліцейських, військових слідчих, військових інспекторів та військових аудиторів. Перелік повноважень новоствореного органу включає 22 позиції, пов’язані, зокрема, з досудовим розслідуванням; державний наглядом (контролем) за законністю діяльності Збройних Сил України та всіх інших військових формувань (Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України тощо), а також підприємств, які виконують державне оборонне замовлення; припиненням вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовцями та працівниками і здійсненням провадження у справах про такі правопорушення; керівництвом діяльністю військових комендатур; забезпеченням у передбачених законом випадках виконання кримінальних покарань стосовно військовослужбовців. Згаданий вище державний контроль по суті відтворює відому з радянських часів функцію загального нагляду з певним акцентом на здійснення перевірок військовими інспекторами, які, на думку ініціаторів проекту, мають гарантувати своєчасне ефективне виявлення, припинення та попередження корупції, недбальства та інших порушень, насамперед під час освоєння бюджетних коштів та міжнародної технічної допомоги. Проект передбачає відповідні зміни в Кримінальному процесуальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінально-виконавчому кодексі Україні, Законах України «Про попереднє ув’язнення», «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», «Про участь України в міжнародних організаціях з підтримання миру і безпеки», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про Збройні Сили України», «Про основи національної безпеки України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про правовий режим воєнного стану», а також у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарному статуті Збройних Сил України.

Правоохоронна діяльність у Воєнній організації має свою специфіку і порушення питання про створення відповідного правоохоронного органу видається цілком слушним. Водночас Державне бюро військової юстиції, так як воно конструюється в проекті, зосереджує аж надто багато різнопланових повноважень, деякі з яких вилучаються у інших органів, а деякі видаються рудиментом старих підходів загалом. Тому проект потребує неквапливого фахового і громадського обговорення та, ймовірно, суттєвого доопрацювання за його наслідками.

Проект 8387-1 від 25.05.2018 (Купрій В. М.) про Державне бюро військової юстиції.

В альтернативному проекті Державне бюро військової юстиції (далі –ДБВЮ) пропонується створити як державний правоохоронний орган, на який покладається попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції: 1) військових злочинів; 2) злочинів, потерпілими від яких є військовослужбовці; 3) злочинів, учинених на території адміністративно-територіальних одиниць, у яких повноваження місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування здійснюється військово-цивільними адміністраціями. ДБВЮ відповідно до проекту припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування цих злочинів на підставах та в порядку, встановлених законом; здійснює ряд інших повноважень, які, на нашу думку, є похідними або вторинними щодо зазначених. Передбачається, що систему ДБВЮ військової юстиції складатимуть центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБВЮ діятимуть слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру ДБВЮ затверджує Директор ДБВЮ за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Гранична чисельність центрального апарату та територіальних управлінь ДБВЮ становить 1 тисяча осіб.

Порівняно з основним проектом цей проект помітно обмежує призначення та повноваження ДБВЮ. Водночас передбачається, що ДБВЮ матиме підрозділи зі здійснення оперативно-розшукової діяльності. Натомість в основному проекті пропонується таке (на нашу думку, більш зважене) положення: «Оперативні підрозділи Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого органів Державного бюро військової юстиції, прокурора військової прокуратури».

Проект 8387-2 від 25.05.2018 (Вінник І. Ю.) про додаткові заходи правового забезпечення інтересів держави у сфері оборони і національної безпеки України

Відповідно до пояснювальної записки цей проект має з основним спільну основу - напрацювання робочої групи при Комітеті з питань національної безпеки і оборони, надані Комітетом Головному військовому прокурору для попереднього ознайомлення у 2017 році. Проте в основному проекті не  було враховано низку  змін до чинного законодавства з питань національної безпеки і оборони, а також змінено окремі концептуальні положення, що у підсумку унеможливлюватиме імплементацію законопроекту у разі його прийняття. Тому став необхідним проект 8327-2. Згідно з ним Державне бюро військової юстиції (ДБВЮ) визначається як центральний органу виконавчої влади із спеціальним статусом, на який покладається забезпечення інтересів держави у сфері оборони та національної безпеки із здійснення правоохоронної діяльності з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття злочинів, кримінальних поступків, віднесених до його підслідності, а також здійснення державного нагляду (контролю) з метою забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; захисту інтересів держави в сфері оборони та національної безпеки, прав та законних інтересів військовослужбовців у порядку, визначеному законом. Систему ДБВЮ складатимуть центральний апарат, до якого входять департамент військової юстиції і департамент військової поліції, підрозділ внутрішнього контролю та підрозділ забезпечення діяльності; п’ять головних зональних управлінь та місцеві управління (у необхідній кількості), спеціальні підрозділи, гауптвахти, дисциплінарні батальйони, навчальні заклади (центри) та науково-дослідні установи. У складі ДБВЮ будуть слідчі підрозділи, підрозділи нагляду (контролю), підрозділи представництва в судах, оперативні, оперативно-технічні підрозділи військової поліції та інші підрозділи, спеціальні підрозділи. Утворення, реорганізація та ліквідація структурних підрозділів центрального апарату, головних зональних управлінь та їх місцевих управлінь, спеціальних підрозділів, визначення їхнього статусу, компетенції, структури і штатів має здійснюватися Головою ДБВЮ або уповноваженими ним особами. Особовий склад ДБВЮ складається з військовослужбовців, державних службовців та інших працівників. Він буде сформований насамперед за рахунок слідчих та прокурорів військових прокуратур, які вивільнятимуться внаслідок початку діяльності Державного бюро розслідувань та реформування прокуратури, а також військовослужбовців Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Повноваження ДБВЮ викладені доволі компактно порівняно з основним проектом, але не можна сказати, що компетенція ДБВЮ стала вужчою. Більше того, до неї віднесено і самостійне здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Проект порівняно з основним виглядає докладнішим і опрацьованішим. Водночас через концептуальну близькість обох проектів до нього можна віднести всі ті застереження, що і до основного.

Проект 8392 від 22.05.2018 (Купрій В. М.) про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо військових судів.

На думку ініціатора проекту, ліквідація 2010 року системи військових судів була здійснена не обґрунтовано. Тому необхідним є відновлення діяльності військових судів в межах триваючої в Україні судової реформи. Проектом пропонується внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачити функціонування у судовій системі України військових судів з наступною організацією: місцевими судами першої інстанції є військові суди гарнізонів; судом другої інстанції є Апеляційний військовий суд у м. Києві; касаційною інстанцією військового правосуддя є касаційні загальні суди у Верховному Суді, де у Касаційному кримінальному суді утворюється військова судова палата. Призначення на посаду судді військового суду здійснюється у порядку, встановленому Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, кандидат на посаду судді військового суду має перебувати на військовій службі (в резерві) або в запасі та мати військове звання офіцерського складу. Проектом передбачається рекомендувати Президенту України внести до Верховної Ради України проект закону щодо утворення до 31 грудня 2018 року військових судів гарнізонів та апеляційного військового суду в м. Києві в кількості і порядку, визначених відповідно до статті 19 цього Закону, а також утворити у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду України до 31 грудня 2018 року військову судову палату відповідно до частини сьомої статті 37 цього закону.

Не заперечуючи проти ідеї створення системи військових судів як такої, маємо звернути увагу на деякі слушні зауваження суто юридичного характеру (недостатня визначеність спеціалізації військових судів, непослідовність застосованої термінології, некоректність згаданих посилань на статтю 19 Закону та ін.), які містяться у висновку ГНЕУ.

Проект 8394 від 22.05.2018 (Фріз І. В.) про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Пропонується доповнити названу статтю новим пунктом 10 такого змісту: «10. Військовослужбовці, які проходили військову службу на територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, які визнані тимчасово окупованими, а також військовослужбовці, звільнені з військової служби, члени їх сімей, які проживають разом із ними та є внутрішньо переміщеними особами і відповідно до вимог цієї статті були забезпечені службовими жилими приміщеннями або їм було надано жилі приміщення для постійного проживання на таких територіях, або які мають у приватній власності жилі приміщення, що розташовуються на таких територіях, якщо право власності на них набуте відповідно до законів України, та які прибули на іншу територію України, забезпечуються жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення за письмовою згодою зазначених осіб та повнолітніх членів їх сімей, посвідченою нотаріально. Відмова від права власності на жиле приміщення, що розташоване на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, яке перебуває у приватній власності таких категорій осіб, здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, які на дату початку тимчасової окупації згаданих територій, визначену законодавством, перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються жилими приміщеннями з урахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Право власності на жиле приміщення, що розташоване на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької  та Луганської областей, яке перебуває у приватній власності згаданих категорій осіб, набуває орган, який поліпшує житлові умови таких категорій осіб на іншій території України, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України».

Положення викладене дуже невдало і з нього можна робити висновок, що названі категорії осіб можуть отримати житло, або фінансову компенсацію за належне їм жиле приміщення лише у разі відмови від права власності на таке жиле приміщення.

Проект 8395 від 23.05.2018 (Антонищак А. Ф.) про внесення змін до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо встановлення статусу учасників бойових дій)».

Пропонується віднести до числа учасників бойових дій також і працівників системи охорони здоров’я та немедичних працівників, залучених до надання медичної допомоги, які «захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів». У прикінцевих положеннях проекту зазначається, що це положення поширюється і на працівників системи охорони здоров’я та немедичних працівників, залучених до надання медичної допомоги, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України тощо … у період здійснення зазначених заходів до набрання чинності цим законом.

Підтримуючи саму ідею визначити статус «працівників системи охорони здоров’я та немедичних працівників, залучених до надання медичної допомоги», які внесли і вносять свій вклад у захист Батьківщини, слід однак зауважити, що останні зміни та рекомендації дещо «розмили» поняття учасників бойових дій.

Проект 8400 від 24.05.2018 (Гопко Г. М.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реєстрації шлюбу громадян, що проживають на тимчасово окупованій території.

У Сімейному кодексі України та Законі України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» пропонується закріпити норму про те, що державна реєстрація шлюбу для громадян, які проживають на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, за їх бажанням проводиться в день подання заяви про реєстрацію шлюбу.

Не заперечуючи проти ініціативи як такої, звернемо увагу на негативний висновок ГНЕУ, в якому розкрито, чому і як слід було б належним чином викласти відповідну норму.

 

Ідеологічні питання

 

Проект 8393 від 22.05.2018 (Ричкова Т. Б.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення порядку позбавлення державних нагород.

Зміни пропонується внести до Законів України «Про статус народного депутата України» та «Про державні нагороди України». Головне положення пропонованих змін спільне для обох законів і передбачає таке: у разі порушення вимог статті 8 «Депутатська етика» Закону України «Про статус народного депутата України» народним депутатом, якому присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» за здійснення визначного геройського вчинку та/або жертовне служіння Українському народові, Верховна Рада України може звернутися до Президента України з пропозицією щодо позбавлення такого народного депутата державних нагород. Слід зазначити, що положення названої статті 8 стосуються вимог аби народний депутат у своїй діяльності дотримувався загальновизнаних норм моралі; завжди зберігав власну гідність, поважав честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримувався від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. Також забороняється, щоб народний депутат використовував депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях. І якщо останнє положення загалом є вельми конкретним, то усі інші можуть мати доволі суперечливий характер. За таких обставин пропонована норма видається насамперед політичною, спрямованою не на забезпечення певного рівня діяльності народного депутата, а на запровадження засобу політичного тиску.

Проект 8405 від 24.05.2018 (Білозір О. В.) про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про очищення влади» стосовно справедливого застосування критеріїв здійснення очищення влади до окремих категорій осіб.

Пропонується зробити ряд винятків з чинної норми про те, що заборона протягом десяти років з дня набрання чинності названим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей), а саме викласти її в такій редакції: «були штатними працівниками (крім військовослужбовців прикордонних військ у складі КДБ, КДБ при Раді Міністрів СРСР, КДБ СРСР) [тут і далі підкреслені новели – авт. огл.] чи негласними агентами в КДБ, КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей і випускників вищих прикордонних та інших навчальних закладів КДБ, КДБ при Раді Міністрів СРСР, КДБ СРСР, які після закінчення навчання проходили військову службу виключно у прикордонних військах у складі КДБ, КДБ при Раді Міністрів СРСР, КДБ СРСР)». Як зазначається у пояснювальній записці, запропоновані зміни до проекту спрямовані на усунення допущеної при прийнятті Закону України «Про очищення влади» технічної помилки в частині визначення автоматичного включення цих громадян України до переліку осіб, які за ознаками професійної діяльності з охорони державного кордону колишнього СРСР та відповідною фаховою освітою своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Проект видається не до кінця продуманим. Щодо осіб, які призивалися на службу до прикордонної військ його слід повністю підтримати, однак щодо офіцерського складу та випускників вищих прикордонних та інших навчальних закладів КДБ, КДБ при Раді Міністрів СРСР, КДБ СРСР, особливо тих самих «інших навчальних закладів КДБ» питання є більш складним. Чому випускники-прикордонники мусять мати відчутну перевагу над, наприклад, тими випускниками, які у подальшому не служили у системі КДБ загалом. До того ж, це далеко не єдина зміна, яку потребує Закон України «Про очищення влади».

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 8388 від 21.05.2018 (Каплін С. М.) про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення відповідності дій осіб, висунутих кандидатами у народні депутати України, загальновизнаним нормам моралі, дотримання ними прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів суспільства і держави.

Проектом пропонується встановити через зміни до Законів України «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори народних депутатів України», що Центральна виборча комісія приймає рішення про скасування реєстрації кандидата у депутати в разі «вчинення особою, висунутою кандидатом у депутати, в минулому дій всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави». Для фіксації факту вчинення таких дій пропонується утворити Міжнародну рада доброчесності, висновок якої має бути обов’язковою підставою для скасування реєстрації кандидата у депутати». При цьому передбачається утворення Міжнародної ради доброчесності, яка має складатися з двадцяти членів, які є іноземцями та призначаються Головою Центральної виборчої комісії виключно за поданням Групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO). Також пропонується поширити обов’язок подання декларацій, передбачений Законом України «Про запобігання корупції», на членів Міжнародної ради доброчесності.

Проект видається неприйнятним в частині встановлення додаткових порівняно з Конституцією України вимог та обмежень для кандидатів у народні депутати і дуже сумнівним в частині залучення іноземців до виборчого процесу в Україні та поширення на них «антикорупційного декларування».

Проект 8389 від 22.05.2018 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку проведення спеціальної перевірки кандидата на посаду прокурора.

Головні зміни в проекті пропонується внести до Закону України «Про прокуратуру», де в статті 32 «Спеціальна перевірка кандидата на посаду прокурора» норма про те, що «Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів організовує спеціальну перевірку кандидатів на посаду прокурора, які успішно склали кваліфікаційний іспит. Відомості про особу, які підлягають спеціальній перевірці, а також порядок її здійснення визначаються Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”» заміняється такою: «Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів не пізніше десяти робочих днів після оприлюднення на офіційному веб-сайті списку кандидатів на посаду прокурора, які успішно склали кваліфікаційний іспит, організовує спеціальну перевірку щодо вказаних осіб». Відповідно змінюється і пункт 10 частини першої статті 30 «Подання кандидатом на посаду прокурора документів до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів», а саме з вказівки на те, що кандидат подає «декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, встановленою Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”» на «декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у порядку, встановленому законодавством про запобігання корупції».

Проект 8410 від 25.05.2018 (Шинькович А. В.) про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України.

Проектом передбачається радикально змінити порядок прийняття законопроектів Верховною Радою України. Зокрема, пропонується скасувати норму про те, що «поправка може бути внесена письмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань, а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради» і відповідні норми про те, що законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення – суб’єктів права законодавчої ініціативи, про подання додаткових порівняльних таблиць тощо, а також про постатейне обговорення проектів підчас другого читання. Натомість Регламент пропонується доповнити новими статтями 116-1 «Підготовка до розгляду пропозицій та поправок до законопроекту» та 116-2 «Розгляд пропозицій та поправок до законопроекту» якими визначити, що для розгляду пропозицій та поправок на засіданні головного комітету готується порівняльна таблиця, яка має містити: 1) текст законопроекту, прийнятого за основу; 2) усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим обґрунтуванням) та поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення - суб’єктів права законодавчої ініціативи; 3) пропозиції підкомітету головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, якщо окремим рішенням головного комітету підкомітету доручено підготувати такі пропозиції; 4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні. Названі пропозиції та поправки до законопроекту розглядаються головним комітетом та ухвалюються на його засіданнях. Ініціатори внесення пропозицій та поправок – суб’єкти законодавчої ініціативи запрошуються на засідання комітету, де розглядаються їхні пропозиції і поправки, та за їхнім наполяганням може бути проведено обговорення цих пропозицій та поправок. Рішення про прийняття чи відхилення пропозицій  та поправок до законопроекту приймаються більшістю від присутніх членів комітету при наявності на момент голосування не менше половини членів комітету від його кількості. Законопроект, підготований після розгляду пропозицій та поправок,  надається для експертизи до юридичного та редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради, які надають свої висновки впродовж семи днів. Після отримання висновків юридичного та редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради головний комітет розглядає висловлені в них зауваження та приймає рішення щодо врахування них. Після здійснення  редакційного доопрацювання законопроекту головний комітет приймає рішення щодо винесення законопроекту для розгляду  його в другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради. Відповідно повністю змінюється і процедура розгляду проекту під час другого читання. Вона стає здебільшого ідентичною першому читанню (зміни до ст. 118–121) за певних особливостей. Зокрема, якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, які стосуються усунення суперечностей, редакційних уточнень і його прикінцевих положень, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради. Також уточнюється порядок внесення редакційних змін та змін до Прикінцевих положень (ст. 122, 124 і 125).

Проект є відповіддю на існуючі ситуації багатоденного, а то й багатотижневого розгляду усіх пропозицій та правок, а також має захистити проекти від невдалих змін, які вносяться помилково, в останню хвилину з місця тощо. Однак такі ініціативи призводять фактично до диктату профільних комітетів. Враховуючи те, що поняття профільного є доволі відносним, ініціативи відкривають широкий простір для спроб протиснути певні «потрібні» акти під валом інших проектів, пропустивши їх через «потрібний» комітет. З огляду на це при всіх позитивних моментах проект видається набагато більш небезпечним ніж існуюча, бодай і доволі складна ситуація. Також слід звернути увагу на те, що проект не містить жодних ініціатив додаткового громадського контролю, хоча саме на етапі внесення правок до другого читання, які вкрай важко відслідковувати (часто-густо текст проектів до другого читання на сайті парламенту вивішується в день голосування чи навіть після нього), до законопроектів потрапляють вельми неоднозначні положення.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 8402 від 24.05.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Податкового кодексу України.

Черговий проект який продовжує внесення термінологічних змін до законодавства щодо заміни термінів «інвалід» та похідних, як то «дитина-інвалід» на терміни «особа з інвалідністю» та похідні (дитина з інвалідністю, спортсмен з інвалідністю тощо).

Проект 8403 від 24.05.2018 (Карпунцов В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав деяких категорій працівників.

Проект є прикладом спроби зворотних змін до законодавства, тобто скасування або суттєвого уточнення відносно недавно прийнятих новел. Так, Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року були внесені зміни до статті 43 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюється без згоди первинної профспілкової організації. У проекті пропонується уточнити, що ця норма не поширюється на працівників зазначених органів, які працюють за трудовим договором або є державними службовцями. Також пропонується скасувати положення статті 252 КЗПП про непоширення гарантій членам профспілкових органів щодо особливостей притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення на прокурорів, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. Аналогічні зміни передбачається внести і в Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У профільних законах про Службу безпеки України, про Національну поліцію та про Прокуратуру запропоновано уточнити, що членами профспілки можуть бути, окрім працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, прокурорів і поліцейських, також працівники Служби безпеки України, які є державними службовцями, працівники Національної поліції України, які уклали трудовий договір або є державними службовцями, та працівники органів прокуратури, які не є прокурорами. Інша ініціатива стосується скасування приписів пункту 9 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року, якими було знято обмеження на відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати, скасовано повідомлення не пізніш як за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу, надано право керівникам державних органів самостійно, без згоди та попередження працівників, приймати рішення про надання їм відпусток без збереження заробітної плати на будь-який термін, про встановлення для них режиму роботи на умовах неповного робочого часу, про зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які  встановлені у граничних розмірах.

Проект, як видається, заслуговує на увагу, особливо в частині змін до Закону України від 28 грудня 2014 року, положення якого вже не раз критикувалися і частково скасовані, а частково визнані неконституційними Конституційним Судом України. Втім, юридична техніка проекту бажає кращого. Так, деякі пропозиції пропонується реалізувати у невідповідних статтях законів (положення про членство у профспілках прокурорських працівників у статті про права та обов’язки прокурора; положення про членство у профспілках працівників поліції у статті про гарантії професійної діяльності поліцейського). Навряд чи коректно вносити в Закон України «Про Службу безпеки України», припис про право «державних службовців Служби безпеки України» бути членами профспілки, якщо в цьому Законі така категорія кадрового складу не згадується загалом.

Проект 8406 від 24.05.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України.

Пропонується виключити статтю 174 «Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок» Кодексу законів про працю України та відповідну їй частину першу статті 10 Закону України «Про охорону праці». Положення про зрівняння прав жінок та чоловіків на доступ до професій правозахисні організації відстоюють давно. Усі основні аргументи «за» і «проти» багаторазово виголошені. Наразі рішення лежить переважно в політичній сфері. Див. також вище проект 0185 від 22.05.2018.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 8390 від 22.05.2018 (Гопко Г. М.) про внесення змін до статті 317 Цивільного процесуального кодексу України.

Пропонується чинне положення про те, що «Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України», уточнити в частині того, що названа заява подається «до будь-якого суду за межами такої території України» і «незалежно від місця проживання заявника».

Проект 8391 від 22.05.2018 (Гопко Г. М.) про внесення доповнення до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (щодо мешканців тимчасово окупованих територій)

Пропонується частину першу названої статті доповнити пунктом 2-3 такого змісту: «2-3) громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, визначеній Верховною Радою України, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з питань, пов’язаних із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, а також у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно».

Невдалим видається змішання в одному положенні постійно діючих норм (стосовно збройних конфліктів, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру) та тимчасових (у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації тощо). Також пропоноване положення мало б містити певні часові обмеження щодо тимчасових норм. Загалом не заперечуючи проти ініціативи проекту як такої, слід підкреслити невдале формулювання, яке бажано було б виправити для уникнення різночитань і конкретизації положень, як щодо окремих груп осіб, так і щодо обставин, зокрема відокремлюючи тимчасові положення від загальних.

Проект 8396 від 23.05.2018 (Алєксєєв С. О.) про регулювання діяльності з визначення розміру моральної (немайнової) шкоди.

Проектом пропонується встановити організаційні та правові засади діяльності з визначення розміру моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичній або юридичній особі, з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів учасників такої діяльності. Закріплюються визначення основних термінів, випадків та принципів визначення розміру моральної шкоди, докладно регламентується порядок підготовки та діяльності спеціалістів з визначення розміру моральної шкоди, встановлюються їх права та обов’язки, відповідальність тощо. Окремий розділ присвячено регулюванню та контролю діяльності з визначення розміру моральної шкоди органами державної влади та професійним самоврядуванням відповідних спеціалістів. Відповідні зміни пропонується внести до Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про судову експертизу», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Про судовий збір».

Питання про визначення моральної шкоди, як видається, дійсно є слабким місцем нашого законодавства і спроби його вирішення слід лише вітати. Це, втім, не виключає необхідності ретельного фахового опрацювання проекту.

Проект 8404 від 24.05.2018 (Алєксєєв С. О.) про внесення змін до статті 14 Податкового кодексу України щодо доповнення переліку осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Проект безпосередньо пов’язаний з попереднім. Пропонується визначити, що до числа осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, мають належати також і спеціалісти з визначення моральної (немайнової) шкоди.

Проект 8412 від 25.05.2018 (Котвіцький І. О.) про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення перешкод відкриттю касаційного провадження у справі.

Пропонується чинне положення про те, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, замінити таким приписом: обґрунтованість касаційної скарги досліджується на стадії касаційного провадження і не може бути підставою для відмови у відкритті касаційного провадження. Як зазначається у пояснювальній записці до проекту, передбачена КАСУ відмова у відкритті касаційного провадження з підстав необґрунтованості касаційної скарги вступає в протиріччя з положеннями основоположного права на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та правом на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначається, що як показує світова практика, обґрунтованість касаційної скарги має перевірятись у відкритому судовому засіданні з наданням можливості заявнику озвучити власні доводи та надати акценти на доказах, а викладені доводи мають вивчатись вже в ході касаційного провадження, тобто після його відкриття суддею або колегією суддів.

Проект 8413 від 25.05.2018 (Котвіцький І. О.) про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо усунення перешкод відкриттю касаційного провадження у справі.

Пропонується статтю 293 ГПК України доповнити положенням про те, що у справах з ціною позову, що становить п’ятсот або більше розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд не може відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі необґрунтованості касаційної скарги. Аргументація загалом подібна попередньому проекту, але за однієї особливості: у пояснювальній записці зазначається, що з метою уникнення надмірного навантаження на касаційну інстанцію, пропонується вдосконалити запропоновані у чинній редакції частини 2 статті 293 ГПК України ліміти та передбачити безумовний обов’язок встановлювати обґрунтованість касаційної скарги на етапі провадження лише, якщо ціна позову у справах становить п’ятсот або більше розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо у випадку з проектом 8412 ще можна говорити про забезпечення прав громадян на доступ до правосуддя як основу для внесення змін, то у проекті 8413 робиться, як видається, зайве обмеження, адже навряд чи позови щодо сум менше 746 тисяч гривень є менш потребуючими захисту.

 

Культура та освіта

 

Проект Постанови 8401 від 24.05.2018 (Іщейкін К. Є.) про відзначення 1030-річчя заснування міста Лубни Полтавської області.

У проекті постанови зазначається, що у 2018 році виповнюється 1030 років одному з найстаріших українських міст – місту Лубни Полтавської області. Місто засноване у рік хрещення Київської Русі – 988 року за указом київського князя Володимира Святославовича, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Враховуючи історичне та  культурне значення міста Лубни Полтавської області та у зв’язку з його 1030-річчям, Верховна Рада України пропонує у 2018 році урочисто відзначити 1030-річчя заснування міста Лубни Полтавської області.

Як відомо, чинним законодавством не передбачено відзначення на державному рівні 1030-річних ювілеїв. Наступною властивою датою буде 1050 років від дня заснування.

Охорона здоров’я

 

Проект 8407 від 24.05.2018 (Богомолець О. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення назв закладів охорони здоров’я.

Головні зміни стосуються заміни у Цивільному процесуальному кодексі України, пункті 1 частини першої статті 67 Господарського процесуального кодексу України та пункті 1 частини першої статті 66 Кодексу адміністративного судочинства України та деяких інших актах слів «психіатричний заклад», «психіатричний лікувальний заклад» та «наркологічний або психіатричний заклад» в усіх відмінках і числах словами «заклад з надання психіатричної допомоги» у відповідному відмінку і числі, а слова «лікувальний заклад» в усіх відмінках і числах замінити словами «заклад охорони здоров’я» у відповідному відмінку і числі. Як зазначається у пояснювальній записці до проекту, він спрямований на усунення законодавчих колізій у застосуванні термінологічного апарату щодо назв закладів охорони здоров’я в Господарському процесуальному, Цивільному процесуальному кодексах України та Кодексі адміністративного судочинства України, Основах законодавства України про охорону здоров’я та Законі України «Про психіатричну допомогу».

Проект 8408 від 24.05.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення зміни до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Пропонується віднести до числа видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, також діяльність із взяття, переробки і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації донорської крові та її компонентів і виготовлених з них препаратів.

Проблема проекту лежить дещо в стороні від власне його тексту, а скоріше стосується питання, чи слід загалом дозволяти суб’єктам підприємницької діяльності здійснювати переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених з них препаратів. За наявності такого законодавчого дозволу ліцензування є не примхою, а необхідністю з огляду на суспільну важливість проблеми.

 

Питання сільського господарства та земельних справ

 

Проект 8399 від 23.05.2018 (Міщенко С. Г.) про внесення доповнення до статті 116 Земельного кодексу України (щодо безкоштовного отримання громадянами у власність земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні їхніх померлих родичів).

Пропонується встановити, що норма про обмеження щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян один раз по кожному виду використання не поширюються на земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні їхніх померлих родичів першого або другого ступеня споріднення.

Неоднозначна ініціатива, щодо якої є має вагомі аргументи як «за» так і «проти». Як видається, загалом питання спадкування права постійного користування потребує більш належного правового врегулювання, аби держава не брала на себе завдання «додумувати» за своїх громадян.

 

Проекти з інших питань

 

Проект 5550-д від 21.05.2018 (Домбровський О. Г.) про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії.

Проект відтворює однойменний урядовий проект 5550 від 16.12.2016 (див. Бюлетень № 104) із незначними змінами, зробленими у профільному Комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки з метою виправлення недоліків, які були відмічені у висновку ГНЕУ до урядового проекту. Зокрема удосконалено техніко-юридичну сторону проекту, а також уточнено ряд положень.

Проект 7471-д від 21.05.2018 (Домбровський О. Г.) про внесення змін до деяких законів України щодо безпеки використання ядерної енергії.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 17.04.2018 однойменний урядовий проект 7471 від 29.12.2017 (див. Бюлетень № 157) був направлений до Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки для підготовки на повторне перше читання.  Утім, під час обговорення положень та зауважень до проекту Комітет прийняв рішення внести його на розгляд до Верховної Ради України  в редакції першого читання.

Проект 8411 від 25.05.2018 (Котвіцький І. О.) про внесення змін до Господарського кодексу України щодо стимулювання розвитку інноваційних технологій в промисловості.

Проект має уточнюючо-термінологічний характер, зокрема запроваджується поняття «інфраструктура національної інноваційної системи», до числа основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, пропонується віднести інноваційну політику, спрямовану на створення інновацій, залучення їх у виробництво,  державну підтримку інноваційної діяльності, створення і забезпечення функціонування національної інноваційної системи тощо.

Загалом проект видається занадто декларативним та не чітким.

Проект 8415 від 25.05.2018 (Довбенко М. В.) про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання ринків фінансових послуг.

Великий проект обсягом більше 50 сторінок. Зміни пропонується внести до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Навіть загальний опис основних змін займає в пояснювальній записці 5 сторінок. За таких умов належний аналіз проекту в межах даного огляду не видається можливим. Звернемо однак увагу на те саме, що й ГНЕУ у своєму висновку: це далеко вже не перший проект на цю ж тематику і ряд його положень раніше вже подавалися. Зокрема це стосується президентського проекту 2413а від 20.07.2015 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг, прийнятого у першому читання 07.07.2016, та проекту 2456-д від 29.12.2015 (Рибалка С. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг (див. Бюлетень № 55), який ще рік тому був підготовлений до повторного другого читання.

 Поділитися