пошук  
версія для друку
21.11.2018 | Олексій Скорбач

«Аргументи» по зачарованому колу

   

13 листопада 2018 року Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги Держаній міграційній службі України. Постанова апеляційної інстанції стосувалася колишнього іноземного добровольця, росіянина за походженням, який після складання зброї, опинився на межі видворення до Росії за незаконне перебування на території України під час захисту українського суверенітету.

Міграційна історія родини іноземного комбатанта почалася у 2014 році, коли він разом із дружиною приїхав в Україну.

Приїхав для того, щоби захищати від військової агресії власної держави.

Про необхідність суворого дотримання міграційного законодавства йому, після звільнення із лав добробату «Свята Марія», нагадала Міграційна служба України, яка вирішила примусово видворити подружжя до Російської Федерації, адже росіяни незаконно перебували в Україні під час її захисту від російської агресії.

Судами усіх інстанцій, у тому числі Верховним, рішення міграційної служби були визнані незаконними, а депортації заборонені через загрозу життю родини в Росії.

Після цього у приміщенні міграційної служби Чернігівської області спеціалістами органу влади у доволі грубій формі іноземцям було «роз’яснено», що жодного шляху легалізації у них немає, а статус біженця або додатковий захист «запропоновано» шукати в інших областях, оскільки «заборона видворяти носить одноразовий характер» і не факт, що родина наступного разу добіжить до суду.

Оцінивши «чернігівську гостинність», подружжя переїхало до Києва, де подало заяви на статус біженця в Україні. Але у такому захисті їм було відмовлено, адже Державна міграційна служба України вирішила, що між в’їздом у 2014 році і зверненням по захист у 2016 минуло дуже багато часу. У чому тут була логіка – незрозуміло, оскільки чоловік і дружина вказали, що приїхали захищати Україну, а не просити притулку. Крім того нагадали, що Президент України обіцяв усім захисникам громадянство України, і вони розраховували отримати саме громадянство. Іншим пунктом відмови йшла недоведеність небезпеки для колишніх комбатантів-росіян на випадок повернення до власної країни. Спеціалісти міграційної служби просто не взяли до уваги численні повідомлення із засобів масової інформації про переслідування таких росіян, доповіді міжнародних правозахисних організацій та рішення судів, якими було заборонено видворяти росіян саме через небезпеку їхньому життю. Проігнорована була і звичайна логіка.

Подружжя подало до Окружного адміністративного суду м. Києва і першою під «роздачу» попала дружина колишнього комбатанта.

У суді першої інстанції міграційна служба як на доказ «нормального» повернення до Росії колишніх комбатантів-росіян, послалася на випадок громадянина цієї країни Алексея Филиппова. Це був найгірший із усіх можливих прикладів, але «професіоналізм» міграційної служби вирізняється тим, що вона вміє погіршувати ситуацію, навіть коли це видається неможливим. На цей час вже було відомо, що Филиппов є співробітником російських спецслужб, який перебував у декількох відомих добробатах з метою вбивства українських військовослужбовців. Він повернувся до Росії, де дав численні інтерв’ю, у яких хизувався «діяльністю». Але й для нього історія, на щастя, закінчилася сумно, адже, на мою суб’єктивну думку, людина просто не зрозуміла, що мала мовчати, а не розповідати про «героїчні подвиги» славного неоСМЕРШу. Розповідаючи про «бойове минуле», він підтвердив факт участь діючих офіцерів РФ у війні проти України, і цього йому не дарували: нелюд відбуває кару в місцях позбавлення волі. Але міграційна служба прочитала лише верхній рядок інформаційних повідомлень: росіянин після війни повернувся додому.

Уся справа – виступи у суді та сам процес – зводилася до одного: Російська Федерація демократична країна; при поверненні на батьківщину колишнім добровольцям нічого не загрожує; небезпека життю та свободі росіянами не доведена і взагалі, всі документи про проходження військової служби – сумнівні. Крім того, Конвенція про статус біженця і національне законодавство не передбачає надання притулку колишнім комбатантам, а навіть якщо й передбачало би – ніде не вказано, що добровольці АТО є комбатантами за міжнародними документами.

Рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2017 року було на користь представників міграційної служби. У загальних фразах, час від часу посилаючись на теорії законодавства про біженців, була «встановлена» недоведеність небезпеки члену сім’ї колишнього іноземного захисника у Російській Федерації. Усі докази та вимоги дружини іноземця були визнані безпідставними, а вимагати від суду зобов’язати надати статус, було визнано незаконним, оскільки суд начебто повинен втрутитися у роботу виконавчого органу влади.

На це рішення одразу була подана скарга, і Київський апеляційний адміністративний суд начисто, що називається, «порвав» рішення як міграційної служби, так і суду першої інстанції.

У своєму рішенні від 20 березня 2018 року апеляційна колегія прийшла до висновку, що, згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» 14 квітня 2014 року на сході України була розпочата антитерористична операція – «комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності». Початок проведення антитерористичної операції – дата набрання чинності Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року „Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України“» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Район проведення антитерористичної операції був визначений Кабінетом Міністрів України у затвердженому переліку (розпорядження № 1053 від 30 жовтня 2014 року). Для оперативного керівництва антитерористичною операцією був створений Штаб АТО, який очолив керівник Антитерористичного центру при СБУ України. До антитерористичної операції були залучені сили СБУ, МВС, підрозділи Міністерства оборони та Прикордонної служби, а також центральні та місцеві органи влади. Враховуючи військову перевагу Російської Федерації, позицію її керівництва щодо класифікації зовнішньої військової агресії Росії як внутрішньої загрози України, з метою недопущення подальшого введення регулярних російських військ на територію України, прикритих «миротворчою місією» та реалізації «абхазько-осетинського сценарію», 14 квітня 2014 року в Україні була розпочата антитерористична операція без введення воєнного стану. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку та Луганську області, а також Ізюмський район та місто Ізюм Харківської області, що є загальновідомим фактом.

Судом було встановлено, що у разі примусового повернення позивачки, як і її чоловіка, до країни походження її свободі загрожуватиме небезпека за політичні переконання, оскільки її чоловік брав участь в антитерористичній операції на території України. Суд звернув увагу на те, що відповідачем не здійснено жодного висновку щодо ситуації у країні походження позивачки, дотримання такою країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, конституційних прав громадян, а також щодо можливих утисків громадян через їх політичні погляди. Таким чином, колегія суддів вважала, що рішення міграційної служби було ухвалено з порушенням вимог національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Окремо хочеться звернути увагу на наступний фрагмент постанови суду:

«Що стосується способу захисту, який обирає суд у даній справі, а саме зобов’язання Державної міграційної служби України прийняти рішення стосовно громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів від 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, у даному випадку для повного захисту інтересів особи, що звернулась до суду, судова колегія вважає за необхідне прийняти рішення про зобов’язання Державної міграційної служби України прийняти рішення стосовно громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Таке судове рішення не порушує дискреційні повноваження відповідача у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року».

Така постанова апеляційного суду буквально «потрясла» міграційну службу України у їхньому монопольному праві «захищати шукачів притулку та біженців», і тому нею була подана касаційна скарга до Верховного Суду України.

15 травня 2018 року було відкрите касаційне провадження за цією справою і всі зацікавлені сторони з тривогою очікують на рішення, бо історія із чоловіком і, власне, колишнім захисником, до цього розгорталася хоча й повільніше, але не так драматично.

15 серпня 2018 року суддею Окружного адміністративного суду м. Києва одноособово було ухвалене рішення про зобов’язання надати іноземцеві статус біженця або додатковий захист. Підставою для такого рішення стали як документи у матеріалах особової справи шукача притулку, так і рішення судів про заборону видворення родини до Російської Федерації. Суддя також вирішила, що вона вправі ухвалити рішення та зобов’язати міграційну службу надати захист в Україні колишньому комбатантові.

13 листопада 2018 року апеляційною інстанцією було підтверджено рішення суду першої інстанції і воно набуло законної сили.

Таким чином, у касаційну інстанцію піде чергова скарга міграційної служби, і Верховний суд України розглядатиме справу родини, яка приїхала захищати України від власної держави.

Опонентом здорового глузду як завжди виступає Державна міграційна служба України, позиція якої зводиться до ненормальної та незрозумілої агресії до захисників України. Чути на п’ятому році війни, що такі особи не заслуговують на статус біженця або додатковий захист, тому що… і пішло… мала зброю, а значить, скривдить високий гуманітарний статус біженця, навіть після її складання… Це ще можна знайти силу вислухати. Але потім, як правило, аргументи представника «найгуманнішого органу влади України» дедалі «сильніші»: документи сумнівні – не такі печатки, не ті дати, а значить, інформацію необхідно додатково перевіряти, але чому ж вони роками не перевіряли – невідомо. Особливо мені подобається дійсна впевненість опонентів, що шукач притулку не зміг довести того факту, що при поверненні до Росії він буде переслідуваний владою, а також що у цілій міграційній службі відсутня інформація, що такі особи наражаються на небезпеку у разі повернення.

Із засідання до засідання у процесах по колишніх комбатантах, які просять притулку, ми носимо переписку між Державної міграційною службою України та УВКБ ООН 2015 року про ситуацію із колишніми комбатантами, а також їхнім правом на захист у разі складання зброї. І щоразу представники міграційної служби, учергове читаючи документ у суді і підтверджуючи його справжність, заявляють про відсутність права колишніх комбатантів на статус біженця або додатковий захист. Дивлячись у вічі, запевняють, що такого права саме у комбатантів АТО немає, бо це якісь міфічні «недокомбатанти», оскільки Конвенцією 1951 року не передбачена Антитерористична операція в Україні 2014 року. Міграційна служба сама надавала такий запит до УВКБ ООН, і що робити з відповіддю, яка чітко вказує на право людей просити притулок, їй невідомо – і знов «аргументи» по зачарованому колу…

Підсумовуючи. Апеляційні інстанції судової влади надали подружжю право отримати захист в Україні у формі статусу біженця або додатковому захисті. Залишається касаційна інстанція, куди направили скарги міграційна служба України, і яка поставить крапку у цій боротьбі. Будемо очікувати рішення і маємо надію, що ця крапка буде на користь захисників України.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори