пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
08.01.2019 | Наталка Ковальчук

Show must go on? Або дещо про індустрію політичних розваг в Україні

   

У той час, як на сході України, в засніжених холодних окопах українські військові боронили нас усіх від російського агресора, і гинули від його куль, країна розважалася на новорічних корпоративах. Збиралися на веселі гулянки осередки політичних партій у великих і малих населених пунктах, збиралися чиновники, збиралися всі, хто вирішив, що новорічні свята потрібно відзначити гучно, бо життя дається один раз. Ну, й що, що йде війна? Індустрія розваг в Україні працює безперебійно і успішно. То чому б не скористатися?

Тільки, схоже, що цього разу новорічні шоу плавно перетекли у виставу політичну, - власне, у президентську кампанію, яка почалася 31 грудня. Акторів на сцені цієї політичної гри, здається, очікується чимало. Принаймні, експерти вже прогнозують, що кандидатами у президенти можуть зареєструватися до 40 осіб, а, може, й більше.

Однак чи кількість гарантуватиме якість? Чи знайдеться серед цього сонму претендентів людина, яка розумітиме, що президентство – це не приємні права для себе і можливість збагататити власні ресурси. А найперше – це великий обов’язок: за країну, за народ, за спільне сьогодення і за майбутнє?

Цими днями почали з’влятися цікаві аналітичні публікації щодо теми виборів. Гадаю, думки багатьох українців сходяться з тими тезами, які висловлено у матеріалі «Вибори без вибору: безальтернативність як основна технологія влади» (політолог Микита Трачук).

Кампанія ще тільки починається, а вже є відчуття, що вибирати по-справжньому не буде з кого. Не буде того кандидата, у якому можна відчути справжнього державника.

На сайті "НОВОЕ ВРЕМЯ" вміщено публікацію Катерини Горчинської, колишнього заступника головного редактора видання Kyiv Post, колишнього виконавчого директора Hromadske.tv, під назвою «Клоун і кандидат в президенти», де йдеться як про українські реалії, так і про те, як про свої президентські амбіції заявила американський сенатор Елізабет Уоррен, продемонструвавши майбутнім виборцям, чого вже досягла задля поліпшення соціального клімату в країні.

Нам, українцям, також дуже хотілося б почути схожий звіт від своїх кандидатів на одну з найвищих посад в країні.
Та поки що на слуху лише обіцянки про завтрашнє «благоденствіє» з мінімальними тарифами, з низькою ціною на газ, ще з чим-небудь мінімальним, чого насправді ніколи не буде. Тому, що це популізм, така собі політична вистава для електорату. Може, тому і нинішня президентська кампанія почалася так, що й не зрозумієш, що то за лицедійство: чи то комедія, чи то трагедія, чи то поганий фарс?

Втім, чи треба цьому дивуватися? На політичній арені України впродовж майже двох десятиліть відбувалися такі політичні ігри, навіть ігрища, що можна очікувати чого завгодно. Ми зневажали інститути влади, коли продавали свої голоси за 100 чи 200 гривень, скільки заплатять. Ми віддавали їх за гречку і шмат дешевої ковбаси. Ми ходили на мітинги не тому, що мали політичні погляди, а тому, що це стало заробітком для певної частини населення. Ми, працюючи в штабах одних кандидатів, безсовісно «зливали» дані іншим. І нас не хвилювали ні моральні якості людей, які тягнулися до владного керма, ні їх антиукраїнські погляди, нічого з того, що насправді характеризує політика, якому можна довірити своє життя у власній країні.

Усе це робили ми самі, українці, сприймаючи кожного разу вибори, як атракціон небаченої щедрості. До певної міри ми самі заслужили на те, щоб до нас ставилися зневажливо. Чи не тому сьогодні перед нами розігрується зовсім інший атракціон? Але чи буде він безпечним для нас як нації?

Скажімо, на початок президентської виборчої кампанії активно відреагували соцмережі. Хтось серйозно, хтось іронічно, хтось взагалі жартами. Але те, що починалося ніби так весело, сьогодні набуває зовсім іншого забарвлення. Бо ж, як повідомляє https://vgolos.com.ua. Комуністична партія України також висовує свого кандидата на президентських виборах. Тобто маємо ситуацію, коли політична сила, яка є одночасно і проросійською, і прокомуністичною, знову може стати політичним гравцем в Україні. Зрозуміло, що цей комуністичний похід у владу має більш дальній приціл на парламентські вибори. Але ж, в країні відбувається декомунізація, Комуністична партія ніби заборонена. Чи таки не заборонена? Чи ми тільки думали, що вона заборонена?

У Комітеті виборців, як повідомляє https://censor.net.ua, вже заявили, що рішення про заборону компартії оскаржене в суді і тому не вступило в законну силу. Тож і ця політична сила може брати участь у виборах. Як невесело написав хтось у соцмережах, при такому стані справ і ті втікачі, що колись були при владі в Україні, а тепер відсиджуються у Росії, теж цілком можуть почати реєструватися кандидатами на найвищий пост у країні.

Від того стає і сумно, і страшно. Так само як тоді, коли російські найманці починали війну в Україні. Тоді нам вистачило розуму, мужності, сили, щоб зупинити агресора і не віддати на поталу всю країну. Чи вистачить цього всього у нас і тепер, щоб не віддати на поталу країну власним політичним агресорам, щоб зупинити їхні політичні розваги, за які розплачуватися доведеться нам з вами – простим українцям?

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль