пошук  
версія для друку
09.01.2019 | Андрій Діденко

Абсолютне зло

   

Один відомий адвокат сказав, що безпідставне покарання від імені Держави без сумніву є зло. А покарання вищою мірою – довічним позбавленням волі – на все життя триманням людини в смердючий клітці, при тому ще й без вини, а найголовніше – без жодного шансу на перегляд судового рішення – є зло абсолютне.

Довічне позбавлення волі

Довічне позбавлення волі є вищою мірою покарання за скоєння особливо тяжких злочинів. Це зазвичай убивства двох і більше осіб з особливою жорстокістю.

Довічне позбавлення волі Україна почала застосовувати після скасування смертної кари як вищої міри покарання з ухваленням у 2001 році нового Кримінального кодексу (див. статтю «Розстрільники»). Перед цим в країні був запроваджений мораторій на застосування смертної кари – розстрілу, як виду покарання через шалений тиск міжнародної спільноти й зобов’язання України перед Радою Європи, бо не може країна входити до складу цієї міжнародної організації, якщо застосовує смертну кару.

Ось що пише українська Вікіпедія: «…мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, і з тих пір в Україні вже ніколи нікого не страчували. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв’язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття „смертна кара“ з офіційного списку кримінальних покарань України».

Враховуючи фактичну відсутність ухвалення в країні виправдувальних вироків, можна тільки уявити собі, скільки людей було безневинно розстріляно. Для прикладу, по справі горезвісного маніяка Ткача безневинно було засуджено 10 осіб.

Іван Покотило

У середині буремних дев’яностих, у розквіт криміналу й організованої злочинності в Хмельницькій області, у результаті стрілянини в центрі міста було жорстоко вбито п’ятьох осіб. З вигляду це були «розбірки» криміналітету. Учасниками стрілянини були громадяни Латвії і Дагестану. Івана Покотила засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Він вже 22 роки відбуває довічне покарання за те, що нібито замовив цю стрілянину, забезпечив учасників зброєю. Проте, як свідчить сам засуджений, а також його адвокати, в матеріалах кримінальної справи відсутні докази його вини. Більш того, докази у справі брутально сфальсифіковані, можна казати про скоєння кримінального злочину посадовими особами.

Івана катували і сорок п’ять діб тримали в невідомому місці з метою отримання зізнання. В обвинуваченні зазначено, що Покотило безпосередньо брав участь у злочині, забезпечував транспортом – при тому, що в судовому рішенні вказано, що він фігурує як замовник злочину. Під час судового слідства, дослідження матеріалів справи, 15-й том узагалі не досліджувався, а саме в цьому томі містяться докази, що підтверджують алібі Покотила, а також докази його непричетності до скоєння злочину.

Іван Покотило з родиною до ув’язнення

Іван Покотило родом з Кам’янця-Подільського, жив у Латвії, мав родинний бізнес в Україні.

Як свідчить адвокат засудженого Олександр Білошкурський, обвинувачення ґрунтується виключно на свідченнях потерпілих і свідків події, які мешкають у Балтії, і так званих спільників, які свідчили, що на них чинився тиск під час слідства з метою оговорити Покотила. Свідків же з Латвії навіть не викликали у судове засідання.

Адвокат Олександр Білошкурський

Але чому саме Покотило став замовником жорстокого вбивства?

Іван Павлович на той час був одним з найуспішніших приватних підприємців на Хмельниччині, почав активно освоювати будівельний бізнес. У Кам’янці-Подільському з’явилися новітні житлові комплекси. Це були одні з перших невпевнених кроків приватного бізнесу в незалежній Україні. Можна тільки собі уявити на яку небезпеку наражалися приватні підприємці, що вкладали гроші в українську економіку дев’яностих.

Адвокат Олександр Білошкурський під час Національної правозахисної НЕКонференції 9 грудня 2018 року акцентував увагу експертів на тому, що п’ять років працює по справі Покотила. Він, як адвокат, зробив величезну роботу, щоби звернутися до суду про перегляд справи Покотила в порядку нововиявлених обставин, при тому, що ці обставини наявні й очевидні.

Проте, як свідчить практика, для суду нововиявленими обставинами є судові рішення, що набули законної сили, стосовно слідчого, який сфабрикував матеріали кримінальної справи, стосовно прокурора, який в суді представляв сфабриковане звинувачення, стосовно судді, який ухвалив завідомо неправосудне рішення. Тому Іван Покотило та його захисники пішли іншим шляхом: вони намагаються через порушення кримінальних проваджень домогтися справедливості.

До речі, суддям треба віддати належне. Тільки через судові рішення можливо у деяких справах примусити слідство працювати, а також зобов’язати компетентні органи відреагувати на заяву, принаймні внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Та чи впораються компетентні органи з розслідуванням справи двадцятидворічної давнини, в якій розслідування проводила слідча група прокуратури, нагляд за дотриманням законності під час слідства здійснювала прокуратура, та ж прокуратура підтримувала державне обвинувачення в суді і, нарешті, вона ж – прокуратура (зовсім недавно позбулася повноважень – А. Д.) – наглядала за дотриманням законності під час виконання судових рішень?!

Ухвалою слідчого судді Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області під головуванням судді Мантуляк Ю. В., що набрала законної сили 23 травня 2018 року, суд постановив: «задовільнити скаргу Покотила Івана Павловича на бездіяльність прокурора Кам’янець-Подільської місцевої прокуратури, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений строк. Зобов’язати прокурора Кам’янець-Подільської місцевої прокуратури негайно виконати ухвалу від 19 квітня 2018 року слідчого судді Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, якою задоволено скаргу Покотила І. П. на бездіяльність прокурора Кам’янець-Подільської місцевої прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, та зобов’язано прокурора Кам’янець-Подільської прокуратури внести відомості із заяви Покотила Івана Павловича від 15 січня 2018 року про вчинення працівниками правоохоронних органів у червні–липні 1997 року кримінальних правопорушень до ЄРДР».

В результаті під тиском суду відомості про правопорушення були занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З витягу відомо, що 24.04.2018 року за № 120 182 4016 0000 290 зареєстрована заява Покотила І. П. про скоєння злочину з правовою кваліфікацією частини другої статті 365 КК України, а саме – умисного вчинення працівниками правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі надання їм повноважень, що завдали істотної шкоди інтересам Покотила І. П. та супроводжувалися насильством щодо останнього. Розслідування здійснюється представниками Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області у складі слідчих: Кравчука І. В., Савчука С. А., Лічняровського В. А., Момот Ю. В. під процесуальним керівництвом прокурорів: Мілер В. П., Сибіга А. В., Мельничук М. І. та Галищук О. В. Хід розслідування контролює заступник прокурора Хмельницької області Нагребецький С. С.

Але адвокат Івана Покотила повідомив, що компетентні органи (мається на увазі Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області під процесуальним керівництвом ряду прокурорів) після тривалого часу «розслідування» вирішили передати провадження у справах до Державного бюро розслідувань (ДБР).

Враховуючи те, що в ході судового слідства у справі Покотила не досліджувався і був прихований 15-й том справи, серед інших вимог Покотило наполягає на необхідності зобов’язати прокуратуру Хмельницької області (а тепер вже ДБР) у певний термін, встановлений судом, приєднати до матеріалів судової справи № 2-39/1998 Хмельницького обласного суду матеріали виконавчого доручення (сформовані в 15-му томі) компетентними органами Генеральної прокуратури Латвійської Республіки. Саме через ці матеріали, а також матеріали, що містяться в 15-му томі кримінальної справи, повністю спростовується мотив скоєння злочину Іваном Покотилом.

А ще, коли в країні вже діяв мораторій на виконання смертної кари і фактично вироки засуджених до розстрілу не виконувалися, суди продовжували засуджувати до вищої міри покарання – смертної кари. Так от, коли Покотило отримав вирок – 23 грудня 1998 року, – мораторій на застосування смертної кари діяв вже близько року. Разом з тим з Верховного суду України до Хмельницького обласного суду, який ухвалив вирок, була спрямована вказівка з поверненням матеріалів справи на виконання вироку – тобто, розстрілу.

Можна тільки уявити, що відчуває засуджений, коли отримує таку вказівку від Верховного суду України.

Іван Покотило

Після арешту Покотила родинний бізнес перейшов у інші руки. Як стверджує Іван Павлович, його родину залякали, батьки відмовилися від будь якої участі, рідний брат відмовився також…

Рашидбек Ісаков

Ісаков Рашидбек Ібрагімович, 1959 року народження, мати кримська татарка, батько узбек. Разом із родиною в 1990 році переїхав мешкати до кримського міста Джанкоя. В Криму народилися двоє дітей – у 1990 році донька, у 1996-му – син.

5 листопада 2002 року в помешкання родини Ісакових увірвалися озброєні люди в масках. Це були співробітники міліції Севастополя. Ісакова звинуватили в убивстві ромської сім’ї – чоловіка, дружини й п’ятирічної дівчинки.

Ісакова привезли до Севастополя і протягом багатьох днів катували, змушуючи, оговоривши себе, зізнатися в убивстві. Рашидбек наполягав на тому, що ніколи в своєму житті не був у Севастополі і фізично не міг скоїти цей страшний злочин. Проте оперативники йому «не повірили» і через катування, фізичне приниження, залякування і психічний тиск все ж таки вибили з нього зізнання (двоюрідний брат Ісакова проходив у справі як свідок, під катуваннями дав свідчення проти Рашидбека, від яких у суді відмовився).

Рашидбек Ісаков

Оскільки, за версією слідства, злочин був скоєний групою осіб, необхідно прогалини в оперативній роботі заповнити ще двома фігурантами справи. Рашидбека Ісакова під тортурами змушували обмовити ще одну людину. Підписавши зізнання у скоєнні злочину, Ісаков перебував у такому стані, що був готовий оговорити будь-кого. Він називав імена знайомих, але «слідство» ці особи не влаштовували: чи то не підходили за описом, чи то з якихось інших невідомих причин, але перебравши в пам’яті всіх рідних, близьких, знайомих і малознайомих, Ісаков назвав громадянина Таджикистану Заріпова Ідибека Халіловича, 16.12.1968 року народження, з яким мав певні ділові стосунки. Темношкірий таджик підійшов слідству за усіма критеріями. Те, що він також ніколи в своєму житті не бував у Севастополі, «слідство» не турбувало. Після цього оперативники возили Ісакова по ринках Джанкоя: шукали Заріпова, який нібито там торгував. Під час цих пошуків Ісакову вдалося втекти – він стверджує, що працівники міліції були в нетверезому стані. Не знаючи, як себе захистити, Ісаков записав відео-звернення до начальника карного розшуку міста Севастополя Ольховського Віктора Івановича (запис був зроблений на початку грудня 2002 року).

Відеозапис не був оприлюднений, а Рашидбек сподівався на нього, як на рятункове коло, хоч і на незначну, але гарантію своєї безпеки, бо турбувався за своє життя і здоров’я. Відео вирішив передати на зберігання матері. Мама Ісакова, 82-річна жінка, не дочекавшись сина, померла, а відео довгий час зберігалося в невідомому місці і тільки нещодавно потрапило до правозахисників. Фрагменти цього відео були оприлюднені під час НЕконференції 9 грудня 2018 року.

Громадянин Таджикистану Ідібек Заріпов отримав, як і Ісаков, довічне покарання, яке відбуває в Замковій виправній колонії міста Ізяслава Хмельницької області, відомої як «Монастир страждань».

У ході «розслідування» у справі з’явився ще один фігурант – мешканець Севастополя, назвемо його «А». Є сумнів, що й ця людина брала участь у вбивстві: видається дивним, що «А» отримав покарання у 8 років позбавлення волі ( і вже звільнився), у той час, коли Ісаков і Заріпов покарані на довічно (слідство обвинуватило «А» в розчленуванні трупів, відрізанні голови, приховуванні слідів злочину).

Справа Ісакова має додаткові ускладнення. Крім того, що в країні немає процедури виправлення судових помилок, матеріали цієї справи зберігаються на території окупованого Криму. Офіційної процедури документообігу з Кримом не існує, бо Україна, як і вся Міжнародна спільнота, не визнає юрисдикцію Російської Федерації на півострові. І от як бути в цій ситуації Рашитбеку Ісакову та Ідибеку Заріпову, які вже шістнадцять років відбувають довічне покарання за доволі сумнівним судовим рішенням?!

Про це казав і адвокат Ісакова Олексій Гнатенко в рамках дискусії провідних експертів у сфері прав людини і адвокатів найбільшої Національної правозахисної НЕКонференції, що проходила в одному зі столичних готелів. Адвокат Гнатенко зазначив, що в справу Ісакова він увійшов зовсім недавно і працює в ній як правозахисник. Після дослідження вироку, рішень Верховного суду України по справі Ісакова можна дійти висновку, що вирок викликає розумний сумнів щодо своєї справедливості, але для остаточного висновку необхідні матеріали кримінальної справи.

Звернення до Президента

Отже, безпідставне покарання в камері на все життя без права на звільнення є абсолютне зло!

Кожний такий вирок виноситься від імені Держави, а оскільки ми з вами громадяни цієї держави, то й відповідно від нашого з вами імені – іменем України – ухвалюються ці рішення, і кожний громадянин України несе за них відповідальність. Чи можете ви допустити, що від вашого імені ухвалювалися десятки й сотні судових рішень, які викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості, в тому числі й вироки до вищої міри покарання?!

Іншими словами, величезна кількість судових рішень іменем України свідчить не про невідворотність покарання, а про скоєння кримінальних злочинів, але злочинів, скоєних слідчими, що фабрикували матеріали справи, оперативниками, що катували людину з метою отримання зізнання, суддів (а це колегія суддів), що ухвалили рішення. Проте навіть за наявності об’єктивних доказів брутальних порушень прав людини – катування з метою отримання зізнання, фабрикації матеріалів кримінальних справ, завідомо неправосудних рішень у судах – переглянути таку справу в рамках національного законодавства фактично не можливо й не реально. Якщо припустити, що кількість виправдувальних вироків сягатиме 2 відсотків, а до такої цифри за статистичними даними ми не дотягуємо, тоді наша правоохоронна й судова система працює бездоганно, і невідворотність покарання працює на 98 відсотків. Чи так це на справді? Навіть з ухваленням у 2012 році нового КПК з так званими новими стандартами доказування, коли законодавець, нарешті, відмовився від зізнання як «цариці доказів», кількість виправдувальних вироків не збільшилася.

Учасники НЕКонференції звернулися з відкритим зверненням до Президента України як гаранта Конституції з проблемою відсутності в країні процедури перегляду судових рішень свавільно засуджених та необхідності запровадження на національному рівні механізму виправлення судових помилок у кримінальних справах. Закликали Петра Олексійовича Порошенка висловити офіційну принципову позицію щодо нагальної необхідності запровадження на національному рівні механізму перегляду судових рішень у кримінальних справах задля виправлення судових помилок, забезпечення права на справедливий суд та відновлення порушених прав осіб, засуджених без вини, а також публічно закликати Верховну Раду України запровадити механізм перегляду вироків щодо невинно засуджених, ухваливши законопроект 2033а у другому читанні та в цілому.


Президенту України Порошенку Петру Олексійовичу

Учасників Національної правозахисної НеКонференції

листування за адресою:
Харківська правозахисна група
61002, м. Харків 2, а/с 10397
т.0939852574

щодо відсутності процедури перегляду судових рішень свавільно засудженихта необхідності запровадження на національному рівнімеханізму виправлення судових помилок у кримінальних справах

Шановний Петре Олексійовичу!

В Україні з часів так званої судової реформи Януковича відсутній механізм перегляду кримінальних справ. Усі ми чудово усвідомлюємо, що жодна правова система світу не обходиться без судових помилок. Однак, коли вони настільки кричущі, що виходять за рамки «допустимого зла», коли вони призводять до скалічених людських доль та життів – якнайшвидше має бути віднайдений шлях для їхнього виправлення.

На сьогодні в Україні немає жодних механізмів чи процедури переглянути кримінальну справу, в якій винесено несправедливий, помилковий, свавільний, незаконний вирок суду. Неможливість ініціювати провадження з виправлення судової помилки та відновлення порушених прав примножує страждання засуджених, а для засуджених до довічного позбавлення волі БЕЗ ВИНИ таке становище є безкінечно жорстоким.

Запровадження механізму перегляду вироків у кримінальних справах, за якими особи були свавільно засуджені без належної доказової бази, передбачено пунктом5.9 розділуIV «Судова реформа» Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна».

Верховна Рада України як орган законодавчої влади в Україні може ухвалити відповідний Закон, яким запровадити спеціальний юридичний механізм перегляду вироків у кримінальних справах, в яких особи засуджені без належних, достатніх та переконливих доказів винуватості особи та надати таким особам право на перегляд справи.

26 листопада 2015 року Парламент ухвалив у першому читанні законопроект 2033а «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок)», метою якого є запровадження на національному рівні тимчасового механізму перегляду вироків у кримінальних справах, в яких особи були засуджені без належної доказової бази на підставі Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року і досі відбувають покарання, – для забезпечення таким особам права на справедливий суд та відновлення їхніх порушених прав. Законопроект підготовлений до другого читання профільним комітетом.

10 лютого 2017 року законопроект 2033а отримав схвальний ВИСНОВОК ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРАТУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА РАДИ ЄВРОПИ: «У Висновку розглядаються пропоновані зміни до Кримінального процесуального кодексу України, якими планується впровадити спеціально створену надзвичайну правову базу для виправлення окремих системних та інших значних недоліків, впроваджених до української системи кримінальної юстиції в минулому. Обєкт пропонованих змін відповідає європейським стандартам»

Законопроект 2033а нарікли у народі «законопроектом останньої надії».

Проте за три роки (!!!) депутати так і не спромоглися проголосувати законопроект у другому читанні та в цілому, відбираючи таким чином у людей останню надію на справедливість… У той час, коли народні обранці цілком справедливо обурюються незаконному засудженню українців у Росії, вони, демонструючи подвійні стандарти, зволікають із запровадженням механізму виправлення судових помилок в Україні та прирікають невинно засуджених на повільну смерть у безневинному ув’язненні в центрі Європи, в державі, що декларує повагу до європейських цінностей.

Перегляд справ свавільно засуджених не означає автоматичного виправдання чи звільнення, адже рішення у будь-якому разі має ухвалювати суд. І тим краще, адже процес відбуватиметься уже під контролем нового Верховного Суду.

Представники правозахисних, експертних та інших громадських організацій, адвокати, юристи, науковці задля виправлення серйозних судових помилок, забезпечення права особи на перегляд судового рішення та справедливий суд, відновлення правди та справедливості, –

звертаються до Вас як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина:

1. Висловити офіційну принципову позицію щодо нагальної необхідності запровадження на національному рівні механізму перегляду судових рішень у кримінальних справах задля виправлення судових помилок, забезпечення права на справедливий суд та відновлення порушених прав осіб засуджених без вини.

2. Публічно закликати Верховну Раду України запровадити механізм перегляду вироків щодо невинно засуджених, ухваливши законопроект 2033а у другому читанні та в цілому.

09грудня 2018 року

З повагою

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори