пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
11.01.2019 | Микита Трачук, політолог

Утеча або загибель: через що жінки лишають Саудівську Аравію

Рахаф Кунун (фото: AFP)
   

«Бути жінкою вкрай нелегко. Як правило, через те,
що їй доводиться мати справу із чоловіками»

Джозеф Конрад

Людське суспільство дуже різноманітне та строкате. Воно різниться від одного регіону світу до іншого. Те, що видається нам нормальним, апріорним та само собою зрозумілим, для багатьох жителів планети є чимось неприйнятним, диким та фантастичним. Усе залежить від погляду, який, у свою чергу, обумовлюють соціокультурні умови, історичний спадок та суспільні традиції тієї чи іншої ділянки земної кулі, про яку йде мова в кожному конкретному випадку.

Незважаючи на те, що українське суспільство на сьогодні залишається відносно традиційним та доволі консервативним, деякі речі для нього також є апріорними та самозрозумілими. Наприклад, права жінок. Кожна жінка має право та можливість навчатися, їздити закордон, виходити заміж за своїм бажанням та розлучатися, мати такий вигляд, який забажає, пити алкоголь чи палити сигарети, народжувати дітей чи робити аборти тощо. Для більшості українців усі ці речі (навіть якщо частина з них особисто ними не схвалюється) є очевидними; їх же жінкам гарантує й українська держава.

Та існують досі країни, де жінки не мають значної частини таких прав. Одна з них – це Саудівська Аравія, із якої регулярно намагаються втекти молоді жінки, що не можуть жити в жахливих, на їхню думку, умовах безправ’я, коли інша людина вважає тебе за живу річ.

Нещодавно така історія сталася знову: із королівства через Кувейт до Таїланду прибула молода 18-річна саудівська дівчина на ім’я Рахаф Мухамед аль-Кунун. Вона втекла від своєї сім’ї, що якраз відпочивала в Кувейті, і через Таїланд хотіла потрапити до Австралії, запросивши там офіційного притулку. Утім, їй це поки що не вдалося: за втікачкою за умов співпраці із саудівським посольством прибули розгнівані члени її родини.

Через що Рахаф Кунун намагається сховатись від сім’ї та молить усіх допомогти їй не повертатись на батьківщину і що ж такого коїться у Саудівській Аравії, що звідти регулярно втікають жінки?

Насилля, моральний тиск та погроза вбивством: від чого намагається втекти Рахаф Кунун

Коли дівчина сіла на літак з Кувейту до Бангкоку, вона хотіла з тайської столиці вилетіти до Австралії та запросити там політичного притулку. Однак вже в аеропорту Таїланду її затримали співробітники посольства Саудівської Аравії, з якими раніше вже зв’язалася сім’я Рахаф, повідомивши про кричущу та жахливу, з їхньої точки зору, ситуацію. Кунун планували депортувати додому. Коли саудівка зрозуміла, що повернення майже невідворотнє, вона зважилась на радикальні кроки: забарикадувалася в номері готелю та завела інтернет-акаунт, у якому розказала свою історію користувачам мережі.

«Я – та сама дівчина, що втекла з Кувейту до Таїланду. Я в реальній небезпеці, тому що саудівське посольство намагається змусити мене повернутися до Саудівської Аравії, у той час як я в аеропорту очікую на свій наступний рейс», – написала Рахаф у «Твіттері» ввечері 5 січня 2019 р.

11 січня в неї було вже більше ніж 130 тисяч фоловерів, і ця цифра зростає щодня. Наразі ця ситуація викликала великий резонанс у світі. Дівчину підтримало Управління ООН з прав біженців, а також правозахисні організації по всій планеті. Під тиском міжнародної спільноти депортацію на батьківщину тимчасово відклали, та час від часу не легше, адже до Таїланду вже прилетіли розгнівані члени сім’ї Кунун: її батько та старший брат. До речі, утікачка походить з досить відомого і знатного роду: її батько є мером саудівського міста Ес-Суляймі.

На думку вихованих у традиційному, патріархальному, клановому суспільстві чоловіків, утеча Рахаф – страшенний сором та ганьба для всього їхнього роду; для батька-політика це ще й великий удар по кар’єрі. Сама ж дівчина, як вважає родина, зрадила сім’ю. Це порушення суворих законів шаріату. У саудівському суспільстві таких речей не пробачають, а ганьбу змивають лише кров’ю. Ось через що молода саудівка понад усе боїться вертатися на батьківщину.

За словами Рахаф Кунун, у Саудівській Аравії як вона сама, так і мільйони інших жінок позбавлені навіть базових прав людини. «Я не маю права вчитися і працювати у своїй країні, тож я хочу бути вільною, хочу вчитися, хочу мати роботу – таку, яку я хочу», – пише дівчина у своєму Twitter-акаунті. Окрім того, утікачка розповіла, що в рідній домівці вона неодноразово ставала жертвою як морального, так і фізичного тиску та насилля. Найбільше в цьому плані «відзначився» рідний батько Рахаф: за словами дівчини, одного разу він на півроку заборонив їй виходити з її кімнати через те, що вона зробила собі нову зачіску без його дозволу. Також саудівка натякала і на сексуальне насилля (це було підтверджено її подругою), жертвою якого вона ставала раніше. Ще однією причиною для втечі став страх та небажання виходити заміж: Кунун хоче сама знайти свого коханого чоловіка, однак її сім’я зробила це за неї.

Однак це ще не найстрашніше. Як відомо, Саудівська Аравія – це абсолютна теократична монархія, одна з двох у світі. Саудівське суспільство живе за суворими законами шаріату. Рахаф же вважає себе вільною в тому числі й від релігійного поневолення, тож вона пішла на ультрарадикальний за мірками королівства крок: зреклася ісламу. За законами її батьківщини це – один із найжорстокіших та найтяжчих злочинів, що тільки бувають у світі.

Тепер Кунун через її вчинок офіційно загрожує смертна кара. Та найжахливіше, що її може вбити власна родина, адже така подвійна ганьба (утеча та відмова від релігії батьків та дідів) змивається лише кров’ю «злочинниці». За словами подруги Рахаф, її кузен уже писав їй погрози, обіцяючи, що він уб’є дівчину після повернення на батьківщину, щоби «позбутися сорому».

Представники ООН офіційно визнали Кунун біженкою. 18-річна втікачка звернулася через Інтернет до урядів Сполучених Штатів, Австралії, Канади та Великої Британії із проханням надати їй притулок. Із подібними закликами до влади вищевказаних держав звернулася і ООН. Поліція Таїланду, яка спершу за участі посольства Саудівської Аравії мала намір депортувати дівчину до Кувейту, наразі відмовилася від своїх планів. Увечері 7 січня тайські правоохоронні структури офіційно заявили про те, що Кунун може залишатися в країні на законних підставах, аж поки ситуація не вирішиться на ту чи іншу користь.

Наразі дівчина вже покинула аеропорт Бангкоку разом із представниками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Поки що останні запевняють, що вона не буде повернена до країни, де їй загрожує небезпека. Результатів своїх звернень з приводу отримання притулку Рахаф буде чекати у захищеному місці в столиці Таїланду. Утім, радіти цьому поки що рано, бо статися може будь-що.

Голова міграційної поліції Таїланду виступила 7 січня із заявою, у якій запевнила, що тайська держава надасть дівчині всю повноту захисту, який тільки зможе. Також вона сказала, що ніяке посольство не зможе змусити офіційний Бангкок депортувати хоч би хто там був із країни. Але наразі батько та брат утікачки також перебувають у столиці Таїланду, що змушує нервувати як Рахаф, так і її захисників, бо якщо Кунун повернеться на батьківщину, її життя скоріше за все обірветься. Такі прецеденти вже бували раніше.

Хай там як, та зараз дівчині нічого не загрожує, ситуація на даний момент складається на її користь. Найближчими тижнями все встане на свої місця: маємо надію, що 18-річна Рахаф Кунун отримає притулок у якій-небудь із західних країн, що дасть їй принаймні шанс на спокійне, нормальне, довге та вільне життя.

Одиничний випадок чи глобальна тенденція?

Як би комусь не хотілося, та назвати те, що трапилося із Рахаф Кунун, поодиничним випадком та виключенням з правил, не вдасться. Ситуація із правами жінок, та взагалі з правами людини, в Саудівській Аравії, м’яко кажучи, жахлива. Королівство є однією із найжорстокіших держав у світі та одним з найбільших та найсистемніших порушників прав людини, передусім прав жінок. Тут звичайна річ смертна кара у вигляді забивання камінням чи відрубання голови (до речі, за показниками офіційних смертних вироків Саудівська Аравія – також у світових лідерах), відрубання кінцівок за крадіжку, відсутність покарання за так зване «сімейне» вбивство чи зґвалтування, рання видача дівчат заміж (існують зареєстровані випадки шлюбів 10–12-річних дівчат із чоловіками похилого віку), ставлення до жінки як до предмету домашнього побуту etc.

За міжнародними рейтингами свободи саудівська держава відстає навіть від терористичних диктатур Близького Сходу чи Північної Кореї, не кажучи вже про такі «білі та пухнасті» у порівнянні з нею країни, як Іран, Китай, Туркменістан, Туреччина чи Росія. А от правозахисні організації на кшталт Amnesty International прямо називають королівство «одним з найбільш плодовитих катів планети». За рейтингами 2009 року Саудівська Аравія у сфері забезпечення прав жінок займала 130 місце у світі із 134, у 2010 році – 129. На цей час ситуація майже не змінилася.

Цей сумний перелік можна продовжувати дуже довго. Утім, із приходом до влади, здавалося б, молодого та відносно ліберального як для Саудівської Аравії наслідного принцу Мухамада ібн Сальмана країна почала демонструвати деякі «послаблення», зокрема у сфері прав жінок. Так, уперше в новітній історії саудівської держави жінки отримали право керувати машиною, відвідувати деякі громадські місця, куди їм раніше вхід було заборонено, займатися практикою (наприклад, юридичною) та частково – захищати свої права за допомогою дуже м’якого навіть для Саудівської Аравії активізму феміністичного напрямку. Утім, ці «паростки» та зачатки розвитку базових прав жінок є ще дуже кволими та непевними, а вбивство журналіста Джамаля Хашогджі стало каталізатором сильної політичної кризи серед влади королівства та поставило під велике питання як подальші реформи Мухамеда ібн Сальмана, так і взагалі його перебування при владі.

Якщо основна частина базових прав чоловіків у Саудівській Аравії ще сяк-так гарантується державою та патріархальними нормами шаріату, то з жінками все набагато сумніше. За рідкісним виключенням, особи жіночої статі в королівстві є значно більшою мірою якимись «речами», аніж людьми. Варто хоча б зазначити, що в кожної жінки має бути свій опікун чоловічої статі. Як правило, це її батько, брат, чоловік чи в деяких випадках навіть син або онук. Опікун контролює життя жінки, зокрема, надає свій письмовий дозвіл на отримання нею паспорту, вихід заміж чи виїзд за кордон, а до 2016 року без опікуна жінка не мала права виходити на вулицю.

Навіть для того, щоб володіти автомобільними правами, що гарантує реформа 2017 року, саудівка має отримати дозвіл опікуна-саудівця. Виходить така собі юридична колізія: закон, що надає жінкам право отримувати права, є, однак перед цим ще слід випросити дозвіл у чоловіка, а він його, ясна річ, навряд чи дасть. До того ж загадкою залишається, яким чином особа жіночої статі може в принципі заробити на власне авто, коли в неї майже відсутні можливості здобувати освіту та працювати, отримуючи гідну зарплатню.

Така ж сама ситуація і з усіма подібними речами. Тож не дивно, що із Саудівської Аравії регулярно намагаються втекти. Випадок із Рахаф Кунун – лише крайній, що набув великого розголосу, та не перший і навряд чи останній. Королівство усіма правдами і неправдами і раніше намагалися залишити молоді дівчата та жінки, шукаючи кращої долі будь-де, аби тільки не на батьківщині.

Так, у 2017 році 24-річна дівчина на ім’я Діна Алі Ласлум через Філіппіни намагалась дістатися Австралії, аби там попросити притулку. Однак її планам не судилося збутися: у філіппінському аеропорту її наздогнали невдоволені родичі та забрали назад у Саудівську Аравію. Перед цим Діна встигла скористатися своїми соціальними мережами, залишивши там повідомлення про те, що її сім’я її скоріше за все вб’є. Очевидці чули крики про допомогу з борту літака, на якому Ласлум полетіла назад до Ер-Ріяду. По поверненні на батьківщину її літак зустрічали феміністські активістки Саудівської Аравії. Утім, серед прибулих дівчини не було. Її подальша доля невідома.

2012 року 28-річна жінка на ім’я Міріам після спілкування з громадянами Лівану, що розказали їй про свою віру, вирішила стати християнкою. Ліванці допомогли їй залишити територію Саудівської Аравії. Повернути жінку додому не вдалося, однак двоє громадян Лівану, що працювали на території королівства, у 2015 році були засуджені. Того ж року ще одна 30-річна саудівка (її ім’я не розкривається) без дозволу свого опікуна нелегально втекла до Швеції. Чоловік, що допомагав їй у цьому, також був засуджений. Утікачку повернути не вдалося. Після цього випадку, до речі, уряд Саудівської Аравії ввів спеціальну електронну систему слідкування за жінками, щоби їхні опікуни-чоловіки завжди знали, де перебувають їхні «підопічні».

Ці випадки – лише найвідоміші та найкрасномовніші, ті, що викликали найбільший резонанс як всередині країни, так і у світі. Насправді ж, таких інцидентів набагато більше, просто далеко не всі з них набувають великого розголосу, а ще більша кількість просто закінчується невдачею: дівчат повертають на батьківщину, де суворо карають за проступок, а сім’я вважається зганьбленою такими зухвалими вчинками жінок.

Незважаючи на те, що в останні роки у сфері прав жінок явно помітна деяка лібералізація та покращення, усе ж таки ситуація лишається вкрай тяжкою та похмурою. На превеликий жаль, навряд чи в найближчі роки та навіть десятиліття саудівки отримають повний спектр жіночих прав, що їх гарантують гендерні комісії ООН та конституції більшості держав світу (до речі, конституції як такої у королівстві не існує, її місце займають Коран та Сунна).

Постає питання: чому ж у наш час, який вважається вже навіть не модерним, а постмодерним, прогресивним та освіченим, у світі ще залишаються держави на кшталт Саудівської Аравії, які, бувши «просунутими» технічно та фінансово, на культурному та суспільному рівні залишаються десь у глибокому темному Середньовіччі? Ба навіть більше: чому ж демократичні та ліберальні західні держави, які як неодмінний та базовий постулат своєї ідеології поставили права народу і людини, фактично нічого не роблять із такими брутальними проявами протиправної сегрегації жінок, не намагаються викорчувати, відправити в минуле, де йому й місце, цей «статевий апартеїд»?

Відповідь доволі проста: незважаючи на те, що дії Саудівської Аравії щодо порушених питань довгий час викликають невдоволення та навіть обурення урядів та громадських і правозахисних рухів держав Європейського Союзу та Північної Америки, не слід забувати, що королівство є одним із головних союзників Сполучених Штатів на Близькому Сході. США пов’язані із саудівцями бізнес-контрактами у воєнній та інших галузях, загальні суми яких складають сотні мільярдів доларів; країна видобуває та продає близько 25 % усієї світової нафти, грає дуже велику та важливу роль в ОПЕК, є потужним регіональним геополітичним лідером etc. Саме тому із саудівцями, зціпивши зуби, продовжують і надалі вести діалог та торгівлю європейські та американські партнери, регулярно заплющуючи очі на брутальні та системні порушення прав жінок і прав людини взагалі, удаючи, що не помічають, що коїться в країні.

Стосовно ж самої Саудівської Аравії, всі спроби вказати на її злочини вона сприймає як втручання у свою внутрішню політику, реагуючи на це доволі агресивно. Тож, як це не сумно, та у коротко- та середньостроковій перспективах навряд чи слід розраховувати на якісну зміну ситуації в країні в кращий бік.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль